Рішення

від 25.11.2019 по справі 640/3524/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/210

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

25 листопада 2019 року № 640/3524/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом

товариства з обмеженою відповідальністю Таксі Груп

до Київської міської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправними та скасування рішення про коригування митної вартості

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю Таксі Груп (надалі - позивач), адреса: 01133, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 14/13, офіс 1) до Київської міської митниці Державної фіскальної служби (надалі - відповідач), адреса: 03124, м. Київ, бул. Гавела Вацлава, буд. 8а, у якій позивач просить визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів № UA100010/2019/000002/2 від 06.01.2019 р. (надалі - Рішення).

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.03.2019 р. відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

19.03.2019 р. представником відповідача подано через канцелярію Окружного адміністративного суду міста Києва клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження з викликом сторін.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.03.2019 р. клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін залишено без задоволення.

Позовні вимоги вмотивовано тим, що позивач для визначення митної вартості товару за основним методом, тобто ціною договору (контракту), надав всі необхідні відомості та документи. Однак, попри це, відповідач у своєму Рішенні не надав жодного коректного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів, окрім вказівки щодо відсутності інформації про вартість ідентичних або подібних до задекларованих товарів, вирішив застосувати останній - резервний метод.

Виходячи з наведеного, позивач вважає, що відповідач неправомірно та необґрунтовано застосував систему управління ризиками для перевірки достовірності заявленої позивачем фактурної вартості та резервний метод визначення митної вартості товару.

Отже, на думку позивача, відповідачем не було доведено наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, натомість, позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів, визначену за основним методом необхідними документами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого відповідачем Рішення.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позов є необґрунтованим, безпідставним та таким, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

28.12.2018 р. позивач подав до відділу митного оформлення № 1 митного посту Західний електронну митну декларацію № UA100010/2018/163666 з метою здійснення митного оформлення товару: автомобіль легковий, бувший у використанні: марка HYUNDAY, модель SONATA, об`єм двигуна 1999 куб. см., номер кузова НОМЕР_1 , тип двигуна - конвертований для роботи на газі, колір чорний, кількість місць 5, в тому числі місце водія, календарний рік виготовлення - 2015, модельний рік виготовлення - 2016, призначення використання - пасажирський, колісна формула 4*2, виробник Hyunday Motor Company, країна виробництва KR. Зовнішньоекономічний контракт укладено із підприємством SSANCAR LTD (Південна Корея). Країна походження товару - невідома. Країна відправлення товару - Південна Корея, умови поставки - CFR Чорноморськ, Україна.

Разом із електронною митною декларацією № UA100010/2018/163666 позивач надав відповідачу наступні документи, що підтверджують митну вартість товару за ціною договору:

- інвойс на партію товару від 20.10.2018 № SCUK-1812;

- мастер коносамент (Master bill of lading) від 25.11.2018 № 78;

- коносамент (Bill of lading) від 05.10.2018 № KKLUKR6012303;

- свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу від 08.09.2015 р. № НОМЕР_2 ;

- зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів від 27.09.2018 р. № 20180927/1;

- специфікація (додаток до контракту) від 27.09.2018 р. № 1;

- договір про надання послуг митного брокера;

- сертифікат про зняття транспортного засобу з реєстрації від 02.10.2018 р. № 201509-003712;

- копію митної декларації країни відправлення від 04.10.2018 р. № 43274-18-150121Х;

- сертифікат відповідності від 26.12.2018 р. № UA.008.51096-15;

- специфікацію № 2 від 27.09.2018 р.

Митна вартість товарів, заявлена декларантом за основним методом визначення митної вартості - за ціною договору (контракту) щодо товарів, що імпортуються (вартість операції) склала 5 710,00 доларів США.

За електронною митною декларацією № A100010/2018/163666 спрацювала система управління ризиками, якою було згенеровано критерії ризику:

- витребування оригіналів документів та перевірка поданих товаросупровідних та товаротранспортних документів;

- контроль правильності класифікації товарів згідно з УКТ ЗЕД;

- проведення митного огляду транспортного засобу та здійснення цифрової фотозйомки;

- контроль правильності визначення митної вартості товарів;

- витребування документів, що підтверджують митну вартість товарів, де вказано: Митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів VIN-кодом: KMHEC41LBGA683509, валюта - EUR, вартість - 9 360,00 .

За результатами розгляду поданих разом з електронною митною декларацією документів, відповідачем встановлено, що документи містять розбіжності та не підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, зокрема:

- відповідно до п.3. контракту № 20180927/1 від 27.09.2018 р., оплата товару здійснюється у формі банківського переводу шляхом перерахування коштів у розмірі 100% до 10 жовтня 2018 року. Платіжні документи, що підтверджують оплату товару не надано (відсутні);

- відповідно до п.2.4. контракту № 20180927/1 від 27.09.2018 р., продавець зобов`язаний надати покупцю: нормативно-технічну документацію, сертифікат походження - зазначені документи не надано (відсутні).

У зв`язку із цим, 28.12.2018 р. відповідач митному брокеру позивача направив запит з вимогою надати додаткові документи для підтвердження митної вартості автомобіля.

Позивач зазначає, що відповідачем в запиті від 28.12.2018 р. не було належно обґрунтовано підстави витребування додаткових документів для встановлення митної вартості товару відповідно до ст. 53 Митного кодексу України (надалі - МК України). Проте, не дивлячись, на думку позивача, на безпідставність вказаної вимоги, позивач на її виконання додатково надав наступні документи: -платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKLI1; -висновок КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54; - додаткова угода до контракту від 27.09.2018 р. № 20180927/1 від 25.10.2018 р. № 1.

Крім цього, у листі, адресованому відповідачу від 04.01.2019 р. № 04.01 митний брокер позивача звертає увагу на той факт, що:

- при продажі автомобілів, що були у використанні, не існує єдиної тарифної політики, тому у продавця відсутні прейскуранти;

- до моменту подачі вказаної митної декларації позивач не здійснював будь-яку зовнішньоекономічну діяльність, тому бухгалтерських документів щодо відчуження подібних (аналогічних) товарів додати не може;

- оскільки товар (легковий автомобіль) придбано на умовах CFR, жодних договорів з третіми особами не укладалося, ніякі кошти третім особам на користь продавця не сплачувалися, будь-яких комісійних та посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору не передбачено.

За результатами перевірки вказаної декларації та доданих до неї документів відповідач прийняв Рішення про коригування митної вартості товарів № UA 100010/2019/000002 від 06.01.2019 р. та брокеру (ФОП ОСОБА_1 ) видав картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення від 08.01.2019 р. № UA 100010/2019/00015.

В Рішенні за результатами розгляду додатково надісланих позивачем документів відповідач зазначає, що вони не можуть бути підставою для підтвердження заявленої митної вартості з наступних підстав:

- платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKLI1, що надано позивачем, не є платіжним дорученням в іноземній валюті щодо перерахування коштів за зовнішньоекономічним контрактом;

- експерт у висновку КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54 посилається на інформацію в мережі Інтернет щодо цін на аналогічну продукцію, але ціна всіх транспортних засобів, на підставі яких вона визначається, зазначена на умовах поставки FOB із місцезнаходженням - Японія, а країною відправлення транспортного засобу є Південна Корея;

- у висновку КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54 експерт не додав транспортні витрати, передбачені ст. 58 МК України;

- на митній декларації країни відправлення начебто відсутні відмітки митного органу країни відправлення;

- позивач не забезпечив переклад митної декларації країни відправлення відповідно до ст. 254 МК України.

Вказаним Рішенням відповідач збільшив митну вартість товару з 5 710,00 доларів США (156 767, 93 грн.) до 9 360,00 Євро (292 359,06 грн.), в результаті чого сума донарахованого мита склала 13 753,07 грн., а донарахованого податку на додану вартість - 30 256,75 грн.

На підставі Рішення товар був випущений у вільний обіг шляхом надання гарантій відповідно до ч. 7 ст. 55 МК України за електронною митною декларацією від 08.01.2019 р. № UA 100010/2019/305714. Загальна сума наданих гарантій становить 44 009, 82 грн.

Вважаючи Рішення протиправним, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Відповідач прийняв Рішення, яке позивач вважає протиправними, у зв`язку із чим оскаржив його до суду.

Позивач вважає Рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню з наступних підстав.

Щодо надання позивачем всіх необхідних даних та документів для проведення митного оформлення позивач у своєму позові та відповіді на відзив на позовну заяву від 25.03.2019 р., подану через канцелярію суду 11.04.2019 р. посилається на наступні норми права.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст. 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

Згідно ч. 3. ст. 53 МК України разом з митною декларацією органу доходів і зборів подаються рахунок або інший документ, який визначає вартість товару, та, у випадках, встановлених цим Кодексом, декларація митної вартості. У встановленому цим Кодексом порядку в митній декларації декларантом або уповноваженою ним особою зазначаються відомості про:

1) документи, що підтверджують повноваження особи, яка подає митну декларацію;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або інші документи, що підтверджують право володіння, користування та/або розпорядження товарами;

3) транспортні (перевізні) документи;

4) комерційні документи, наявні у особи, яка подає декларацію;

5) у разі необхідності - документи, що підтверджують дотримання заходів нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

6) документи, що підтверджують дотримання обмежень, які виникають у зв`язку із застосуванням захисних, антидемпінгових та компенсаційних заходів (за наявності таких обмежень);

7) у випадках, передбачених цим Кодексом, - документи, що підтверджують країну походження товару;

8) у разі необхідності - документи, що підтверджують сплату та/або забезпечення сплати митних платежів;

9) у разі необхідності - документи, що підтверджують право на пільги із сплати митних платежів, на застосування повного чи часткового звільнення від сплати митних платежів відповідно до обраного митного режиму;

10) у разі необхідності - документи, що підтверджують зміну термінів сплати митних платежів;

11) у разі необхідності - документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів та обраний метод її визначення відповідно до статті 53 цього Кодексу.

У позовній заяві позивач звертає увагу суду на те, що на виконання вимог зазначених статей ним разом із електронною митною декларацією було надано відповідачу документи, що містять необхідні відомості для визначення всіх складових митної вартості оцінюваного товару за ціною договору, проте відповідачем було надіслано позивачу запит з вимогою надати додаткові документи для підтвердження митної вартості автомобіля.

Частинами 3, 4 статті 53 МК України передбачено, що у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов`язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи:

1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов`язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається;

2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом);

3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов`язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту);

4) виписку з бухгалтерської документації;

5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів;

6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару;

7) копію митної декларації країни відправлення;

8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.

У разі якщо орган доходів і зборів має обґрунтовані підстави вважати, що існуючий взаємозв`язок між продавцем і покупцем вплинув на заявлену декларантом митну вартість, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів, крім документів, зазначених у частинах другій та третій цієї статті, подає (за наявності) такі документи:

1) виписку з бухгалтерських та банківських документів покупця, що стосуються відчуження оцінюваних товарів, ідентичних та/або подібних (аналогічних) товарів на території України;

2) довідкову інформацію щодо вартості у країні-експортері товарів, що є ідентичними та/або подібними (аналогічними) оцінюваним товарам;

3) розрахунок ціни (калькуляцію).

Проте, відповідачем у своєму запиті від 28.12.2018 р. не було належно обґрунтовано підстави витребування додаткових документів для встановлення митної вартості товару відповідно до вимог ст. 53 МК України. Проте, не дивлячись на безпідставність вимоги відповідача про надання додаткових документів, позивач додатково надав певні необхідні документи.

Таким чином, позивач робить висновок про те, що ним було надано відповідачу вичерпний перелік документів для підтвердження заявленої в електронній митній декларації № UA100010/2018/163666 від 28.12.2018 р. митної вартості товару.

В обґрунтування достовірності заявленої позивачем фактурної вартості товару та методу визначення його митної вартості позивач наводить наступні доводи.

У Рішенні відповідач в обґрунтування вибору резервного методу визначення митної вартості та застосування системи управління ризиками для перевірки достовірності заявленої фактурної вартості товару посилається на Тимчасовий порядок виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення транспортних засобів для їх вільного обігу на митній території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.12.2018 р. № 1077 (надалі - Тимчасовий порядок).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1 Тимчасового порядку останній визначає механізм виконання митних формальностей під час здійснення митного оформлення транспортних засобів, що класифікуються за кодом товарної позиції 8703 згідно з УКТ ЗЕД та ввезені громадянами на митну територію України в період з 1 січня 2015 р. до 25 листопада 2018 р., а також:

1) перебувають у митному режимі тимчасового ввезення або транзиту, поміщення в який здійснювалося шляхом вчинення дій, усного декларування або декларування з використанням іншого документа, ніж митна декларація, на бланку єдиного адміністративного документа;

2)перебували у митному режимі тимчасового ввезення або транзиту, були вивезені за межі митної території України після 25 листопада 2018 року та ввезені повторно.

Задекларований легковий автомобіль був ввезений на митну територію України 22.12.2018 р., що підтверджується актом про проведення огляду (переогляду) товарів, транспортних засобів, ручної поклажі та багажу від 22.12.2018 р. та видатковим ордером № 329918 від 22.12.2018 р.

Таким чином, позивач робить висновок, що система управління ризиками, якою було згенеровано критерії ризику: - контроль правильності визначення митної вартості, - витребування документів, що підтверджують митну вартість товарів та зроблено висновок: митна вартість товару нижча митної вартості ідентичних товарів, визначена МВ за VIN-кодами: КМНЕС41LBGA683509, валюта - EUR, вартість9 360,00 взагалі не повинна була застосовуватися відповідачем.

Окрім того, відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Згідно з ч.2. ст. 58 МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні.

Відтак, позивач робить висновок, що ним для визначення митної вартості товару за основним методом, тобто ціною договору (контракту), були надані всі необхідні відомості та документи. Однак, попри це, відповідач у своєму Рішенні, посилаючись на приписи Тимчасового порядку, не надавши жодного конкретного обґрунтування неможливості застосування попередніх методів, окрім вказівки щодо відсутності інформації про вартість ідентичних або подібних до задекларованого товарів, вирішив застосувати останній - резервний метод.

Виходячи з вищенаведеного, позивач зазначає, що відповідачем неправомірно та необґрунтовано були застосовані система управління ризиками для перевірки достовірності заявленої позивачем фактурної вартості та резервний метод визначення митної вартості товару.

Отже, відповідачем не було доведено наявність у нього обґрунтованого сумніву у правильності визначення позивачем митної вартості товарів, натомість, позивач підтвердив заявлену митну вартість товарів, визначену за основним методом необхідними документами. Зазначене, в свою чергу, свідчить про відсутність підстав для коригування митної вартості імпортованого позивачем товару та протиправність прийнятого відповідачем Рішення.

У своєму відзиві на адміністративний позов, поданий через канцелярію суду 03.04.2019 р. та заперечення на відповідь позивача від 08.04.2019 р., подану через канцелярію суду 18.04.2019 р. відповідач наводить аналіз документів, наданих позивачем на підтвердження митної вартості товару, а саме.

Щодо платіжного доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11

Платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11, що надано, на думку відповідача не є платіжним дорученням в іноземній валюті щодо перерахування коштів за зовнішньоекономічним контрактом, оскільки відповідно до договору № 20180927/1, а саме п. 3.1. зазначено, що Оплата продукції здійснюється наступним чином: 100% від загальної суми контракту сплачує покупець на умовах попередньої оплати за товар до 10 жовтня 2018 р. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р продавця .

Відповідно до даного договору продавець має таку юридичну адресу та банківські реквізити:

-бенефіціар: SSANCARD LTD

-адреса бенефіціара: 499, Aam-daero, Yeonsu-gu, Incheon, Korea

-банк бенефіціара: Kookim Bank

-SWIFT код банка бенефіціара: CZNBKRSEXXX

-адреса банка бенефіціара: 9-1, NAMDAEMUN-RO-2GA, JUNG-GU

В свою чергу, покупець має таку юридичну адресу та банківські реквізити:

-бенефіціар: ТОВ ТАКСІ ГРУП

-адреса бенефіціара: 01133, місто Київ, вул.. Немировича-Данченка, будинок 14/13, офіс 31-32, Україна

-рахунок бенефіціара: НОМЕР_3

-SWIFT код: PBANUA2X

-банк бенефіціара: АТ КБ "Приватбанк

-SWIFT код банка кореспондента: CHASUS33

-банк-кореспондент: JP MORGAN Chase Bank, New York, USA

-рахунок банка-кореспондента: 001-1-000080

Відповідач звертає увагу на те, що позивач стверджує, що надав платіжне доручення щодо перерахування коштів за зовнішньоекономічним контрактом і стверджує, що цим твердженням позивач вводить суд в оману, адже відповідно до п.3.1. контракту оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р продавця, але в свою чергу, відповідно до платіжного доручення № 30JBKLI1 від 04.10.2018 р.:

-платником є ТОВ ТАКСІ ГРУП

-код: 42188990

-банк платника: Печерська філія АТ КБ Приватбанк

-код банку: 300711

-дебет рахунку № 26001052657580

що відповідає зазначеній інформації в договорі щодо покупця.

У відповідності до даного платіжного доручення одержувачем є:

-одержувач: JP MORGAN Chase Bank

-код: 000000000

-банк одержувача: АТ КБ Приватбанк (відділення знаходиться в м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д)

-код банку: 305299

-кредит рахунку: № НОМЕР_5

Даним одержувачем є банк-кореспондент, що зазначений в банківських реквізитах покупця відповідно до умов договору. Відповідач вважає, що це є порушенням п.3. договору № 20180927/1 від 27.09.2018 р., адже інформація, що зазначена відносно продавця, не відповідає інформації одержувача на платіжному доручення, що було надано позивачем.

Крім цього, відповідач заперечує твердження позивача про те, що в частині призначення платежу вказана відповідна інформація, по якій проводиться оплата відповідно до контракту № 20180927/1 від 27.09.2018 р. Своє заперечення відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 реквізити Призначення платежу платіжного доручення заповнюються платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувача. На підставі цих доводів, відповідач вважає, що платіжне доручення № 30JBKLI1 від 04.10.2018 р. не є платіжним дорученням в іноземній валюті щодо перерахування коштів за зовнішньоекономічним контрактом відповідно до п.3. договору, і як наслідок, позивачем не надано платіжне доручення в іноземній валюті, заповнене відповідно до вимог п.2. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 р. № 216.

Щодо висновку КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54

Відповідач зазначає, що експерт у своєму висновку посилається на інформацію з мережі Інтернет щодо цін на аналогічну продукцію. Проте, відповідач вважає, що ціна всіх транспортних засобів, на підставі яких визначається - зазначена на умовах поставки FOB із місце знаходження (Location) - Японія (Japan). Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на те, що країною відправлення транспортного засобу HUNDAY SONATA є Південна Корея.

Своє заперечення щодо змісту висновку КНІДЕСЕ відповідач обґрунтовує наступним. Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС -2010 поставка товарів на умовах FOB означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Продавець зобов`язаний здійснити завантаження товару на борт судна. За умовами поставки FOB до ціни товару не додаються витрати на транспортування товарів та витрати на страхування цих товарів.

Згідно зі ст. 58 МК України до митної вартості оцінюваних товарів повинні включатись, у тому числі, витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов`язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України та витрати на струхвання цих товарів.

З цього відповідач робить висновок, що до ціни товару транспортного засобу експерт не додав транспортні витрати до митного кордону України.

Щодо митної декларації країни відправлення

Відповідач у своєму відзиві на позов звертає увагу суду на те, що митна декларація країни відправлення не містить відміток митного органу країни відправлення. В обґрунтування такої своєї позиції відповідач зазначає наступне.

Відповідно до ст. 254 МК України документи, необхідні для здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються через митний кордон України при здійсненні зовнішньоекономічних операцій, подаються органу доходів і зборів українською мовою, офіційною мовою митних союзів, членом яких є Україна, або іншою іноземною мовою міжнародного спілкування. Якщо дані, які містяться в них, є необхідними для перевірки або підтвердження відомостей, зазначених у митній декларації декларант забезпечує переклад зазначених документів за власний рахунок.

Відповідач зазначає, що позивачем не було забезпечено переклад митної декларації країни - відправлення.

Отже, відповідач стверджує, що надані позивачем документи в якості додаткових були прийняті ним до уваги, але не можуть бути підставою для підтвердження заявленої митної вартості товару. Таким чином, причинами, через які заявлену декларантом митну вартість не можливо було визнати є:

-неподання декларантом всі документів, що запитувались;

-відсутність відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості та наявність розбіжностей у поданих до митного оформлення документах, що не дає можливості відповідачу перевірити декларування всіх складових митної вартості товару у повному обсязі.

Крім цього, в обґрунтування незастосування інших методів визначення митної вартості відповідач зазначає наступне.

Положеннями ч. 6 ст. 54 МК України встановлено, що орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

У зв`язку із зазначеним, керуючись положеннями вищезазначених статей МК України, відповідач робить висновок, що використання заявленого декларантом рівня митної вартості неможливо.

Виходячи з вищенаведеного, відповідно до положень ст. 55 МК України відповідачем було здійснено коригування митної вартості товарів.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо ідентичних товарів не був застосований відповідачем у зв`язку з відсутністю вартості операції з ідентичними товарами, прийнятої органом доходів і зборів, з дотриманням умов, зазначених у ст. 59 МК України.

Метод визначення митної вартості за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів не застосований у зв`язку із відсутністю вартості операції з подібними (аналогічними) товарами, які продано на експорт в Україну і час експорту яких збігається з часом експорту оцінюваних товарів або є максимально наближеним до нього, та прийнятої органом доходів і зборів, з дотриманням умов, зазначених у ст. 60 МК України.

Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не застосований у зв`язку із відсутністю ціни, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов`язаному із продавцем покупцю відповідно до положень ст. 62 МК України.

Метод визначення митної вартості на основі віднімання вартості не може бути використаний у зв`язку із відсутністю даних, необхідних для проведення розрахунків.

Метод визначення митної вартості товарів на основі додавання вартості (обчислена вартість) не застосований у зв`язку з відсутністю наданої виробником товарів, що оцінюються, або від його імені інформації про його вартість з дотриманням умов, зазначених у статті 63 МК України.

Митна вартість визначена із застосуванням резервного методу відповідно до ст. 64 МК України з використанням способів, які не суперечать законам України і є сумісними з відповідними принципами і положеннями Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (GATT), яка щонайбільшою мірою ґрунтується на раніше визнаних (визначених) органами доходів і зборів митних вартостях.

Митна вартість товару визначена шляхом проведення порівняння заявленого рівня митної вартості з ціновою інформацією зовнішніх джерел відповідно до п.10 Тимчасового порядку та розділу 5 Методичних рекомендацій щодо роботи посадових осіб органів доходів і зборів з аналізу, виявлення та оцінки ризиків при здійсненні контролю за правильністю визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, затверджених наказом Державної фіскальної служби України від 11.09.2015 р. № 689.

Відповідно до ч. 5. ст. 55 МК України проведено процедуру консультацій між відповідачем та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості товарів на підставі інформації, яка наявна у відповідача.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

НОРМИ ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Правовідносини, пов`язані зі справлянням митних платежів регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина друга статті 1 Митного кодексу України).

Згідно із ч.1. ст.7 МК України встановлені порядок і умови переміщення товарів через митний кордон України, їх митний контроль та митне оформлення, застосування механізмів тарифного і нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, справляння митних платежів, ведення митної статистики, обмін митною інформацією, ведення Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, здійснення відповідно до закону державного контролю нехарчової продукції при її ввезенні на митну територію України, запобігання та протидія контрабанді, боротьба з порушеннями митних правил, організація і забезпечення діяльності митних органів та інші заходи, спрямовані на реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, становлять державну митну справу.

Митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку (п.24 ч.1. ст. 4МК України).

Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 38 МК України митному контролю підлягають усі товари, транспортні засоби комерційного призначення, які переміщуються через митний кордон України.

Митний контроль здійснюється виключно органами доходів і зборів відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

Митний контроль передбачає виконання органами доходів і зборів мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.

Відповідно до ч.1, 2, 4 п. 1 ч.6. ст. 321 МК України товари, транспортні засоби комерційного призначення перебувають під митним контролем з моменту його початку і до закінчення згідно із заявленим митним режимом.

У разі ввезення на митну територію України товарів, транспортних засобів комерційного призначення митний контроль розпочинається з моменту перетинання ними митного кордону України.

Граничний строк перебування товарів, транспортних засобів комерційного призначення під митним контролем не може перевищувати 180 календарних днів, крім митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Митний контроль закінчується у разі ввезення на митну територію України - після закінчення митного оформлення товарів, транспортних засобів комерційного призначення, що переміщуються через митний кордон України, за винятком митних режимів, які передбачають перебування під митним контролем протягом усього часу дії митного режиму.

Документи та відомості, необхідні для здійснення митного контролю, порядок подання документів та відомостей, необхідних для митного контролю та форми митного контролю регулюються ст. ст. 334, 335, 336 МК України .

Митне оформлення - це виконання митних формальностей, необхідних для випуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення (п. 23 ч. 1 ст. 4 МК України).

Згідно зі ст. ст. 246, 248 МК України метою митного оформлення є забезпечення дотримання встановленого законодавством України порядку переміщення товарів, транспортних засобів комерційного призначення через митний кордон України, а також забезпечення статистичного обліку ввезення на митну територію України, вивезення за її межі і транзиту через її територію товарів.

Порядок виконання митних формальностей при здійсненні митного оформлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Митне оформлення розпочинається з моменту подання органу доходів і зборів декларантом або уповноваженою ним особою митної декларації або документа, який відповідно до законодавства її замінює, та документів, необхідних для митного оформлення, а в разі електронного декларування - з моменту отримання органом доходів і зборів від декларанта або уповноваженої ним особи електронної митної декларації або електронного документа, який відповідно до законодавства замінює митну декларацію.

Стаття 49 МК України встановлює, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Стаття 51 МК України регулює питання визначення митної вартості товарів, які переміщуються через митний кордон України, згідно ч. 1 митна вартість товарів, які переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.

Частиною другою статті 51 МК України встановлено, що митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу.

Стаття 57 глави 9 МК України встановлює основний та другорядні методи визначення митної вартості товарів, які імпортуються в Україну, частиною другою якої визначено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Статтею 58 МК України встановлено, що метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів (пункт 2 частини першої).

Метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов`язковою при її обчисленні (частина друга).

Відповідно до ч.1 ст. 52 МК України заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Згідно з ч.2 ст. 52 даного Кодексу декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов`язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об`єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню.

Статтею 53 МК України закріплено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1).

Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п`ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об`єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина друга).

Згідно зі ст. 54 МК України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина друга).

Відповідно до частини першої ст. 55 цього Кодексу рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Як встановлено судом, декларант в інтересах позивача надав відповідачу для підтвердження заявленої митної вартості товару при здійсненні його митного оформлення серед інших наступні документи:

-інвойс на партію товару від 20.10.2018 № SCUK-1812;

-зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів від 27.09.2018 р. № 20180927/1;

-специфікація (додаток до контракту) від 27.09.2018 р. № 1;

-копію митної декларації країни відправлення від 04.10.2018 р. № 43274-18-150121Х;

-специфікацію № 2 від 27.09.2018 р.

Відтак, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення товару вищевказані документи, а саме інвойс на партію товару від 20.10.2018 № SCUK-1812 та зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів від 27.09.2018 р. № 20180927/1 та специфікації до нього, які за назвою і змістом відповідають вимогам п.п. 2-3 ч.2. ст. 53 МК України.

Тобто, судом встановлено, що подані декларантом позивача до митного оформлення вищевказані документи, зокрема, інвойс на партію товару від 20.10.2018 № SCUK-1812 та зовнішньоекономічний контракт купівлі-продажу товарів від 27.09.2018 р. № 20180927/1 та специфікації до нього за назвою і змістом відповідали вимогам пунктів 2, 3 частини другої статті 53 МК України.

Відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростував зміст інвойсу на партію товару від 20.10.2018 № SCUK-1812 та зовнішньоекономічного контракт купівлі-продажу товарів від 27.09.2018 р. № 20180927/1 та специфікацій до нього.

Стосовно документів, визначених п.п. 4-6 та 8 ч. 2. ст. 53 МК України (банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару, інші платіжні документи про його оплату, транспортні документи, документи, що підтверджують страхування), необхідність подання яких вимагав відповідач, суд вважає їх витребування безпідставним та необґрунтованим з наступних підстав.

Окрім інвойсу на партію товару від 20.10.2018 № SCUK-1812 та зовнішньоекономічного контракту купівлі-продажу товарів від 27.09.2018 р. № 20180927/1 та специфікацій до нього позивач надав відповідачу для митного оформлення товару:

-платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKLI1;

-висновок КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54;

-додаткову угоду до контракту від 27.09.2018 р. № 20180927/1 від 25.10.2018 р. № 1.

За результатами розгляду цих документів, відповідач зауважив наступне.

Платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11 не є платіжним дорученням в іноземній валюті щодо перерахування коштів за зовнішньоекономічним контрактом, оскільки відповідно до п.3.1. договору № 20180927/1 оплата продукції здійснюється наступним чином: 100% від загальної суми контракту сплачує покупець на умовах попередньої оплати за товар до 10 жовтня 2018 р. Оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р продавця.

Відповідно до даного договору продавець має таку юридичну адресу та банківські реквізити:

-бенефіціар: SSANCARD LTD

-адреса бенефіціара: 499, Aam-daero, Yeonsu-gu, Incheon, Korea

-банк бенефіціара: Kookim Bank

-SWIFT код банка бенефіціара: CZNBKRSEXXX

-адреса банка бенефіціара: 9-1, NAMDAEMUN-RO-2GA, JUNG-GU

В свою чергу, покупець має таку юридичну адресу та банківські реквізити:

-бенефіціар: ТОВ ТАКСІ ГРУП

-адреса бенефіціара: 01133, місто Київ, вул.. Немировича-Данченка, будинок 14/13, офіс 31-32, Україна

-рахунок бенефіціара: НОМЕР_3

-SWIFT код: PBANUA2X

-банк бенефіціара: АТ КБ "Приватбанк

-SWIFT код банка кореспондента: CHASUS33

-банк-кореспондент: JP MORGAN Chase Bank, New York, USA

-рахунок банка-кореспондента: 001-1-000080

Тобто, відповідно до п.3.1. контракту оплата здійснюється шляхом перерахування коштів на р/р продавця, але в свою чергу, відповідно до платіжного доручення № 30JBKLI1 від 04.10.2018 р.:

-платником є ТОВ ТАКСІ ГРУП

-код: 42188990

-банк платника: Печерська філія АТ КБ Приватбанк

-код банку: 300711

-дебет рахунку № 26001052657580

що відповідає зазначеній інформації в договорі щодо покупця.

У відповідності до даного платіжного доручення одержувачем є:

-одержувач: JP MORGAN Chase Bank

-код: 000000000

-банк одержувача: АТ КБ Приватбанк (відділення знаходиться в м. Київ, вул. Грушевського, 1 Д)

-код банку: 305299

-кредит рахунку: № НОМЕР_5

Даним одержувачем є банк-кореспондент, що зазначений в банківських реквізитах покупця відповідно до умов договору. Відповідач вважає, що це є порушенням п.3. договору № 20180927/1 від 27.09.2018 р., адже інформація, що зазначена відносно продавця, не відповідає інформації одержувача на платіжному доручення, що було надано позивачем.

Крім цього, відповідно до глави 3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженою Постановою правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22 реквізити Призначення платежу платіжного доручення заповнюються платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувача. Відтак, платіжне доручення № 30JBKLI1 від 04.10.2018 р. не є платіжним дорученням в іноземній валюті щодо перерахування коштів за зовнішньоекономічним контрактом відповідно до п.3. договору, і як наслідок, позивачем не надано платіжне доручення в іноземній валюті, заповнене відповідно до вимог п.2. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління НБУ від 28.07.2008 р. № 216.

У висновку КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54 експерт посилається на інформацію з мережі Інтернет щодо цін на аналогічну продукцію. Проте, відповідач вважає, що ціна всіх транспортних засобів, на підставі яких визначається - зазначена на умовах поставки FOB із місце знаходження (Location) - Японія (Japan). Разом з тим, відповідач звертає увагу суду на те, що країною відправлення транспортного засобу HUNDAY SONATA є Південна Корея. Відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати ІНКОТЕРМС - 2010 поставка товарів на умовах FOB означає, що поставка є здійсненою продавцем, коли товар перейшов через поручні судна в названому порту відвантаження. Продавець зобовязаний здійснити завантаження товару на борт судна. За умовами поставки FOB до ціни товару не додаються витрати на транспортування товарів та витрати на страхування цих товарів. Отже, до ціни товару транспортного засобу експертом не додано транспортні витрати до митного кордону України.

Митна декларація країни відправлення не містить відміток митного органу країни відправлення, а також позивачем не забезпечено її переклад.

Відтак, на думку відповідача, зазначені документи не можуть бути підставою для підтвердження заявленої митної вартості товару.

Зазначене твердження відповідача спростовується наступним.

Щодо платіжного доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11

Наявність чи відсутність платіжного доручення, не свідчить про те, що ціна договору визначена неправильно, оскільки МК України не ставить в залежність визначення методу визначення митної вартості від факту оплати по договору.

Крім цього, платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11 виконано в іноземній валюті, в той час, як Інструкція про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті (затверджена постановою Правління НБУ від 21.01.2004 року № 22, на яку посилається відповідач, встановлює порядок безготівкових розрахунків в Україні в національній валюті.

Також, згідно аналізу змісту зазначеного платіжного доручення, у призначенні платежу вказані відповідні до зовнішньоекономічного контракту № 20180927/1 від 27.09.2018 р. наступні реквізити: For 1/SSANCAR LTD2/499, Aam-daero, Yeonsu-gu3/KR/Incheon 64686811011194 for PRPMNT FOR car ACC CNTR № 20180927/1DD27-09-2018; POL: KR, POD: UA. /FND//PREADV/, де після абревіатури CNTR (англ. - Contract) зазначені номер та дата укладення відповідного зовнішньоекономічного контракту. Платіжне доручення здійснене у доларах США в сумі 5 710,00, що відповідає умовам зовнішньоекономічного контракту (п.1.1.) та доданих до нього специфікацій.

Таким чином, платіжне доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11 відповідає вимогам п.4 ч.2 ст. 53 МК України як банківський документ, що стосується товару, митна вартість якого визначається.

Щодо невідповідності платіжного доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11 вимогам ч.2. Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Національного банку України від 28.07.2008 р. № 216, то у Рішенні відповідач не зазначає, в чому конкретно полягає така невідповідність, а також відсутня вказівка на приписи МК України щодо обов`язкової форми таких банківських платіжних документів.

Згідно матеріалів справи позивач здійснив розрахунки за товар згідно платіжного доручення від 04.10.2018 р. № 30JBKL11, що підтверджується самим фактом наявності та оформлення цього платіжного доручення.

Щодо висновку КНІДЕСЕ від 02.01.2019 р. № 30023/18-54

Положеннями статті 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до ч.ч. 1-3 статті 101 КАС України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

З метою повного та всебічного дослідження обставин справи, позивач замовив у Київському науково-дослідному інституті судових експертиз (КНІДЕСЕ) відповідний висновок.

Наданий позивачем суду висновок експерта відповідає вимогам, встановленим ч.ч. 6, 7 статті 101 КАС України.

На сторінці 8 зазначеного висновку експерт зазначає, що : Довідкова ціна аналогічного середньостатистичного уживаного легкового автомобіля марки Hyundai Sonata , 2015 року випуску, при пробігу 113 903, 00 км, складає: 7 800,00 доларів США (Підстава: сайт продажу автомобілів в Південній Кореї: https://www.picknbuy24.com/). Будь-яких інших посилань на інтернет ресурси для визначення цін на аналогічну продукцію висновок не містить.

Крім цього, одним із питань, що було поставлене на вирішення дослідження - яка вартість не розмитненого бувшого у використанні легкового автомобіля марки Hyundai Sonata , 2015 року випуску, кузов № НОМЕР_1 , що ввозиться на митну територію України. Тобто, завдання експертного дослідження було встановлення фактичної вартості транспортного засобу, а не митної, а відтак у висновку не було враховано транспортні витрати, передбачені ст. 58 МК України.

Щодо митної декларації країни відправлення

Що стосується витребуваної відповідачем у позивача копії митної декларації країни відправлення, то суд робить висновок про те, що у відповідача були відсутні підстави вимагати надання копії митної декларації країни відправлення товару за відсутності виявлених відповідачем розбіжностей, наявності ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, оскільки відповідно до п.7 ч.3. ст. 53 МК України копія такого додаткового документа може витребовуватися органом доходів і зборів у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Доводи відповідача про те, що надані декларантом позивача документи всупереч вимогам ст. 254 МК України не були перекладені українською мовою також не заслуговують на увагу суду, оскільки вказана обставина також не була підставою для прийняття відповідачем оскаржуваного Рішення. Окрім того, відповідачем не надано суду доказів пред`явлення позивачу вимоги відповідно до вимог ст. 254 МК України про надання документів, необхідних для здійснення митного контролю та митного оформлення придбаного ним автомобіля, перекладених українською мовою.

Відтак, за висновком суду, сумніви відповідача щодо неможливості встановлення митної вартості товару, на підставі поданих позивачем документів, ґрунтуються виключно на його припущеннях, а не на достовірних відомостях.

Згідно з п. 1 ч. 4 ст. 54 МК України орган доходів і зборів під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов`язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Згідно з ч. 6. ст. 54 МК України орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: 1) невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; 2) неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; 3) невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; 4) надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості.

У разі якщо під час проведення митного контролю митний орган не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (ч.7. ст. 54 МК України).

Відповідно до ч.1. ст. 55 МК України рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених ч.6. ст. 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів.

Прийняте митним органом письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити: обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом; вичерпний перелік вимог щодо надання додаткових документів, передбачених частиною третьою статті 53 цього Кодексу, за умови надання яких митна вартість може бути визнана митним органом; обґрунтування числового значення митної вартості товарів, скоригованої митним органом, та фактів, які вплинули на таке коригування; інформацію про: а) право декларанта або уповноваженої ним особи на випуск у вільний обіг товарів, що декларуються: у разі згоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно з митною вартістю, визначеною митним органом; у разі незгоди декларанта або уповноваженої ним особи з рішенням митного органу про коригування заявленої митної вартості товарів - за умови сплати митних платежів згідно із заявленою митною вартістю товарів та надання гарантій відповідно до розділу X цього Кодексу в розмірі, визначеному митним органом відповідно до частини сьомої цієї статті; б) право декларанта або уповноваженої ним особи оскаржити рішення про коригування заявленої митної вартості у митному органі вищого рівня відповідно до глави 4 цього Кодексу або до суду (частина друга статті 54 Митного кодексу України).

Суд звертає увагу на те, що аналіз вищенаведених норм дає підстави вважати, що митні органи мають право здійснювати контроль правильності обчислення декларантом митної вартості, але ці повноваження здійснюються у спосіб, визначений законом, зокрема, витребовування додаткових документів на підтвердження задекларованої митної вартості може мати місце тільки у випадку наявності обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей. Такі сумніви можуть бути зумовлені неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товарів, невідповідністю характеристик товарів, зазначених у поданих документах, митному огляду цих товарів, порівнянням рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено, і таке інше.

Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов`язковою, оскільки з цією обставиною закон пов`язує можливість витребовування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.

Разом з тим витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені ст. 53 МК України. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації.

Такий висновок суду відповідає правовій позиції в подібних правовідносинах, викладеній в постанові Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 809/1884/16.

Неможливість відповідача з поданих позивачем документів підтвердити заявлений метод визначення митної вартості автомобіля не є достатньою підставою для застосування ним іншого методу визначення митної вартості цього транспортного засобу.

Згідно з ч.1. ст. 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: 1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); 2) другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний.

Відповідно до ч.2. ст. 57 МК України основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

У разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у п.2. ч.1. ст. 57 МК України. За правилами ч.ч. 3, 8, згаданої статті кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу. У разі якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів, митна вартість визначається за резервним методом відповідно до вимог, встановлених ст. 64 цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями ст.ст. 59, 60 МК України. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (ч.4. ст. 57 МК України).

На підставі аналізу вказаних законодавчих положень суд дійшов висновку, що, виходячи з принципу послідовності, передбаченого ст. 57 МК України, відповідач при виборі методу визначення митної вартості повинен проводити консультації з декларантом, обмінюючись наявною у кожного з них інформацією. При цьому застосування резервного методу відповідно до вимог, встановлених ст. 64 МК України можливе лише за наявності обґрунтованих підстав незастосування попередніх п`яти.

Як встановлено судом, митну вартість придбаного позивачем товару, що була зазначена декларантом у митній декларації, визначено за основним методом, а до самої митної декларації декларантом подано необхідні документи для підтвердження заявлених відомостей про митну вартість товару за ціною договору.

Згідно із оскаржуваним Рішенням митну вартість товару визначено відповідачем за резервним методом (ст. 64 Митного кодексу України).

Однак, безпідставно не застосувавши основний метод визначення митної вартості товару та застосувавши резервний метод, відповідач не надав суду доказів проведення необхідної консультації з декларантом позивача у належний спосіб. Саме лише посилання в оскаржуваному Рішенні відповідача на проведення з декларантом позивача консультації відповідно до ч.4. статті 57 МК України не можна вважати таким, що відповідає нормам закону.

Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 20.02.2018 у справі №809/1884/16, відповідно до якої доводи відповідача про те, що подані декларантом позивача документи не містять відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар, є необґрунтованими, оскільки положення статті 53 Митного кодексу України не містять вимог щодо додаткового підтвердження ціни, вказаної у документах, які підтверджують митну вартість товару.

Наведене не дає підстав вважати таке рішення є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм п.п. 2, 4 ч.2 ст.55 МК України.

В адміністративних процедурах із митного контролю та митного оформлення орган доходів і зборів повинен обґрунтувати (довести) законність свого рішення; відповідно рішення органу доходів і зборів не може ґрунтуватися на припущеннях, на сумнівах про повноту і достовірність відомостей про заявлену митну вартість товару; висновки цього органу повинні ґрунтуватися на достовірних і вичерпних доказах.

При цьому відповідно до ч.2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Отже, відповідачем не доведено наявність підстав для застосування резервного методу визначення ціни товару, а відповідно для прийняття оскаржуваного Рішення. Тому таке Рішення є протиправним та підлягає скасуванню судом.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відтак, у матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано належних доказів, які стали підставою для прийняття Рішення.

Внаслідок викладеного, суд дійшов висновку, що Рішення є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявної у матеріалах справи квитанції, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 1 921,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 6, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю Таксі Груп задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати Рішення про коригування митної вартості товарів № UA100010/2019/000002/2 від 06.01.2019 р.

3.Стягнути на користь товариства з обмеженою відповідальністю Таксі Груп (адреса: 01133, м. Київ, вул. Немировича-Данченка, буд. 14/13, офіс 1, ідентифікаційний код 42188990) понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 921,00 грн. (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна гривня 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської міської митниці Державної фіскальної служби (адреса: 03124, м. Київ, б-р Вацвала Гавела, буд. 8а, ідентифікаційний код 39422888).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова