Постанова

від 20.11.2019 по справі 1.380.2019.001368

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/9698/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді - Мікули О. І.,

суддів - Качмара В. Я., Курильця А. Р.

з участю секретаря судового засідання - Чопко Ю. Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові в залі суду апеляційні скарги Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Відділ з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій Сокальської районної державної адміністрації Львівської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання відповідача вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди, -

суддя в 1-й інстанції - Качур Р. П.,

час ухвалення рішення - 30.07.2019 року, 10:52 год,

місце ухвалення рішення - м. Львів,

дата складання повного тексту рішення - 31.07.2019 року,

в с т а н о в и в:

Позивач - ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача - Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Відділ з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій Сокальської РДА Львівської області, в якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду у встановленому законом порядку її заяви від 28 лютого 2019 року про переривання з 15 березня 2019 року її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та про приступлення у зв`язку з цим до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області і невидачею про це відповідного розпорядження головою Сокальської РДА чи особою, яка виконувала/виконує його обов`язки відповідно до закону; зобов`язати Сокальську РДА прийняти розпорядження про приступлення її до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно з заявою від 28 лютого 2019 року; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15 березня 2019 року по день ухвалення рішення у цій справі, без утримання податків та інших обов`язкових платежів, а також стягнути завдану моральну шкоду у розмірі 25000,00 грн.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Сокальської районної державної адміністрації Львівської області щодо не розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 28 лютого 2019 року про переривання з 15 березня 2019 року її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та про приступлення у зв`язку з цим до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області та у зв`язку невидачею про це відповідного розпорядження. Зобов`язано Сокальську районну державну адміністрацію Львівської області прийняти розпорядження про приступлення ОСОБА_1 до роботи на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку згідно із заявою від 28 лютого 2019 року. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, сторони оскаржили його в апеляційному порядку. Вважають, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального права та підлягає скасуванню.

Позивач в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги покликається на те, що, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції дійшов суперечливого висновку, оскільки визнав протиправною бездіяльність відповідача фактично щодо недопуску позивача до роботи у зв`язку з перериванням відпустки шляхом видачі відповідного розпорядження, і зобов`язав таке розпорядження видати, чим, відповідно, підтвердив недопуск позивача до роботи. Звертає увагу на те, що без відповідного розпорядження Сокальської РДА вона самостійно не могла приступити до виконання обов`язків начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА Львівської області, оскільки знаходилась у відпустці по догляду за дитиною до 3-х річного віку, а обов`язки начальника відділу виконувала інша особа. Наведені обставини, на думку апелянта, підтверджують її право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Крім того, апелянт вказує на те, що внаслідок протиправної бездіяльності Сокальської РДА вона більше як п`ять місяців не може працювати та отримувати заробітну плату, що спричинило істотні зміни у її житті, оскільки була позбавлена засобів до існування; наявна шкода виникла саме через протиправну бездіяльність Сокальської РДА. Системне порушення трудових прав зі сторони роботодавця, в тому числі і щодо безпідставного нерозгляду заяви про переривання відпустки по догляду за дитиною до 3-х років та неприйняття відповідного розпорядження про переривання цієї відпустки та приступлення до роботи, привело до виникнення у позивача моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків через втрату засобів до існування, та вимагає додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки такі дії відповідача незаконно позбавили позивача засобів для існування, що є свідченням спричинення їй моральної шкоди, та вказує про наявність підстав для її відшкодування у заявленому розмірі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю, або принаймні хоча б частково з врахуванням викладеного у цій апеляції; у іншій частині оскаржуване рішення залишити без змін.

Сокальська РДА в обґрунтування доводів своєї апеляційної скарги покликається на те, що позивач у всіх випадках зверталася із заявами щодо надання їй відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку для того, щоб уникнути службової відповідальності, прикриваючись та маніпулюючи приписами ст.179 КЗпП України у власних інтересах, зокрема, позивач намагалася уникнути відповідальності, оскільки вона є фігурантом кримінальних справ щодо своєї службової діяльності на посаді начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини туризму та релігії Сокальської РДА. Звертає увагу на те, що у зв`язку із скаргою позивача на адресу відповідача надійшов лист - роз`яснення представника Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, у якому зазначено, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) роботодавця. Позивач у своїх заявах чітко вказувала, що їй необхідна відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку до ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто повністю в межах встановленого періоду, а не частково. Таким чином, позивач, маніпулюючи нормами статей ст.179 КЗпП та ст.18 Закону України „Про відпустки", трактує чинне законодавство в своїх цілях, що свідчить про безпідставність задоволення заявлених нею позовних вимог. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу Сокальської РДА, в якому вказала, що припинення та поновлення відпустки по догляду за дитиною може повторюватися необмежену кількість разів до моменту, коли дитині виповниться три роки, а тому відповідач, не приймаючи розпорядження за заявою позивача про переривання відпустки по догляду за дитиною віком до трьох років, допустив протиправну бездіяльність, чим порушив її право на працю.

Сокальська РДА подала відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , у якому вказала, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для застосування ст. 235 КЗпП України і стягнення середнього заробітку за вимушений прогул, оскільки ОСОБА_1 з 15 березня 2019 року на роботу не виходила, до виконання покладених на неї обов`язків не приступала, правил трудового розпорядку не дотримувалася, факту недопуску її до роботи також не встановлено. Також правильним, на думку Сокальської РДА, є висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки відсутні будь-які докази, які свідчать про спричинення позивачу моральної шкоди, і які підтверджують наявність будь-яких наслідків такої шкоди.

ОСОБА_1 подала відповідь на відзив Сокальської РДА, в якому вказала, що у зв`язку з протиправною бездіяльністю відповідача мав місце факт недопуску позивача до роботи, тому остання не приступити до виконання своїх обов`язків з 15 березня 2019 року, таким чином, має місце вимушений прогул, що свідчить про підставність позовних вимог у цій частині. Крім того, вказала, що порушення трудових прав працівника у всякому випадку призводить до спричинення моральної шкоди, а тому така підлягає відшкодуванню у заявленому розмірі 25000 грн, що є розумним та справедливим та відповідає вимогами ст.237-1 КЗпП України та ст.23 ЦК України.

Позивач - ОСОБА_1 та представник позивача - Бордюк М. Й. у судовому засіданні підтримали доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, вважають висновки суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог неправильними та необґрунтованими. Просять скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю; з доводами апеляційної скарги Сокальскої РДА не погодилися і вважають, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення в частині задоволених позовних вимог.

Представник відповідача - Мисак Н. А. у судовому засіданні не погодилися з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 , підтримала доводи, викладені в своїй апеляційній скарзі, вважає висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог неправильними та необґрунтованими. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому суд вважає можливим проведення розгляду справи у його відсутності за наявними у справі матеріалами, та на основі наявних у ній доказів.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення учасників справи, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги та відповіді на відзив в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 26 жовтня 2015 року № 168/01-02 "Про призначення" призначена на посаду начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації увільнивши від виконуючої обов`язків начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації, з 27 жовтня 2015 року.

ІНФОРМАЦІЯ_2 позивач народила дитину, що підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 .

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 06 березня 2018 року №36/03-07 "Про надання відпустки" на підставі заяви ОСОБА_1 від 06 березня 2018 року їй, як начальнику відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації, надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, з 07 березня 2018 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

28 березня 2018 року позивач звернулася до голови Сокальської РАД із заявою, в якій просила перервати відпустку по догляду за дитиною з 09 квітня 2018 року.

Відповідно до розпорядження Сокальської районної державної адміністрації від 03 квітня 2018 року №48/03-07 "Про переривання відпустки" на підставі ст. 50, 52 Закону України "Про державну службу", ст.18 Закону України "Про відпустки", перервано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку ОСОБА_1 , начальника відділу з питань культури, охорони культурної спадщини, туризму та релігій районної державної адміністрації, надану їй згідно з розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 06 березня 2018 року № 36/03-07, з 11 квітня 2018 року.

Матеріалами справи підтверджується, що в подальшому ОСОБА_1 неодноразово зверталася до голови Сокальської районної державної адміністрації щодо надання їй відпустки по догляду за дитиною віком до 3-х років (відповідні заяви від 19 вересня 2018 року, 03 грудня 2018 року, 04 грудня 2018 року).

Крім того, позивач зверталася до Комітету з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення Верховної ради України, Львівської обласної державної адміністрації, Головного управління Держпраці у Львівській області щодо можливих порушень трудових прав пов`язаних з недопущенням до роботи у зв`язку з перериванням відпустки для догляду за дитиною до 3-х років шляхом несвоєчасного розгляду відповідних заяв.

Листом № 12480/4/14-04 від 14 грудня 2018 року Головне управлінням Держпраці у Львівській області повідомило позивача про розгляд її звернень від 20 листопада 2018 року (вх. № М-1296 від 23 листопада 2018 року та вх. № 1296/1 від 05 грудня 2018 року) та від 05 грудня 2018 року (вх. №М-1378 від 11 грудня 2018 року) щодо надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, шляхом проведення 07 грудня 2018 року інспекційного відвідування Сокальської РДА, за результатами якого складено відповідний акт та винесено припис, яким відповідача зобов`язано усунути виявлені порушення.

Розпорядженням Сокальської районної державної адміністрації від 14 січня 2019 року №7/03-07 "Про надання відпустки" відповідно до п.2 ст.58 Закону України "Про державну службу", ст.18 Закону України "Про відпустки" ОСОБА_1 на підставі її заяви від 05 грудня 2018 року надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

28 лютого 2019 року позивач звернулася до голови Сокальської РДА із заявою, в якій просила перервати відпустку за доглядом за дитиною віком до трьох років з 15 березня 2019 року.

Листом № 19/03-21 від 14 березня 2019 року Сокальська РДА повідомила позивача про те, що нею неодноразово написано заяви (сім заяв) про надання відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та за кількістю заяв можна стверджувати, що остання маніпулює фактом надання відпусток для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у зв`язку із тим, що неодноразово намагалася притягуватись до дисциплінарної відповідальності у зв`язку із наявністю фактів вчинення дисциплінарних проступків. Також зазначено, що на підставі заяви ОСОБА_1 від 05 грудня 2018 року розпорядженням від 14 січня 2019 року № 7/03-07 "Про надання відпустки" їй надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року та запропоновано позивачу не порушувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 07 грудня 2018 року № ЛВ3561/457/АВ/П та власноруч написану заяву від 05 грудня 2018 року про надання їй відпустки.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Сокальською РДА не прийнято рішення чи іншого розпорядження за результатами розгляду заяви позивача від 28 лютого 2019 року про переривання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та виходу на роботу з 15 березня 2019 року, а лише листом № 19/03-21 від 14 березня 2019 року надано відповідь, що такі заяви позивача свідчать про маніпуляції для уникнення дисциплінарної відповідальності у зв`язку із наявністю фактів вчинення дисциплінарних проступків. Вказані обставини свідчать про те, що відповідач допустив протиправну бездіяльність, нерозглянувши у встановленому законом порядку заяву ОСОБА_1 від 28 лютого 2019 року; належним способом захисту порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти розпорядження про приступлення ОСОБА_1 до роботи на відповідній посаді у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; позовні вимоги в цій частині є підставними та підлягають задоволенню. Разом з тим, позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є безпідставною, оскільки судом не встановлено факту її недопуску до роботи та вимушеного прогулу. Також не підлягає задоволенню позовна вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн., оскільки позивачем не надано жодних доказів, що прямо чи опосередковано підтверджують заподіяння їй сильних душевних страждань, завдання шкоди здоров`ю, чи завдання інших втрат немайнового характеру, з яких суд при обрахуванні розміру компенсації міг би встановити характер та обсяг моральних страждань, матеріальні витрати, понесені позивачем.

Такі висновки суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідають нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильними, законними та обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи встановлені Законом України Про відпустки .

Відповідно до ст.1 Закону України Про відпустки державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою, регулюються Конституцією України, цим Законом, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Ст.4 цього Закону передбачає, що однією із соціальних відпусток є відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Згідно зі ст.18 Закону України Про відпустки після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Відповідно до ч.3 ст.20 вказаного Закону відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається за заявою жінки або осіб, зазначених у частині третій статті 18 цього Закону, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляється наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Вказані норми статей Закону України Про відпустки кореспондуються з відповідними положеннями КЗпП України.

Так, відповідно до ч.3 ст.179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Згідно зі ст. 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (частини третя та шоста ст.179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій ст.179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

З системного аналізу вказаних правових норм можна дійти висновку про те, що вирішення питання щодо надання чи дострокове припинення відпусток для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку здійснюється шляхом оформлення роботодавцем відповідного наказу (розпорядження) на підставі заяви працівника; крім того, відпустка по догляду за дитиною надається за бажанням особи, яка має на це право, та може бути перервана в будь - який момент, виходячи з власних міркувань та потреб.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 лютого 2019 року позивач звернулася до голови Сокальської РДА із заявою, в якій просила перервати надану їй відпустку по догляду за дитиною віком до трьох років з 15 березня 2019 року.

За результатами розгляду цієї заяви Сокальська РДА листом № 19/03-21 від 14 березня 2019 року повідомила ОСОБА_1 про те, що остання маніпулює фактом надання відпусток для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, розпорядженням від 14 січня 2019 року № 7/03-07 "Про надання відпустки" їй надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з 14 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року; крім того, запропоновано позивачу не порушувати припис Головного управління Держпраці у Львівській області від 07 грудня 2018 року № ЛВ3561/457/АВ/П та власноруч написану заяву від 05 грудня 2018 року про надання їй відпустки.

Разом з тим, будь-якого наказу чи розпорядження про достроковий вихід позивача на роботу у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трьохрічного віку чи відмову у задоволенні відповідної заяви відповідач не виніс.

Колегія суддів звертає увагу на те, що в розумінні КАС України бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це пасивна поведінка суб`єкта владних повноважень, яка може мати вплив на реалізацію прав, свобод, інтересів фізичної чи юридичної особи.

Поряд з цим, бездіяльність суб`єкта владних повноважень може бути визнана протиправною адміністративним судом лише в тому випадку, якщо відповідач ухиляється від вчинення дій, які входять до кола його повноважень та за умови наявності правових підстав для вчинення таких дій.

Аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач проявив протиправну бездіяльність, нерозглянувши у встановленому законом порядку заяву ОСОБА_1 про переривання з 15 березня 2019 року її відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, та, відповідно, невидавши відповідне розпорядження про приступлення позивача до роботи на займаній посаді.

Колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту порушеного права позивача щляхом зобов`язання відповідача прийняти розпорядження про приступлення ОСОБА_1 до роботи на відповідній посаді у зв`язку з перериванням відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність покликань відповідача на надання ОСОБА_1 з 14 січня 2019 року до ІНФОРМАЦІЯ_2 року на підставі відповідного розпорядження від 14 січня 2019 року № 7/03-07 відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, оскільки припинення та поновлення відпустки по догляду за дитиною може повторюватися необмежену кількість разів до моменту, коли дитині виповниться три роки, так як такі спростовуються наведеними вище правовими нормами.

При цьому, колегія суддів відхиляє покликання Сокальської РДА на те, що подання відповідних заяв обумовлені маніпулювання позивачем з метою уникнення дисциплінарної чи кримінальної відповідності, оскільки відповідач, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у відповідній частині, що також свідчить про безпідставність доводів апеляційної скарги Сокальської РДА з вищенаведених мотивів.

Колегія суддів також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 15 березня 2019 року по день ухвалення рішення у цій справі, без утримання податків та інших обов`язкових платежів, виходячи з наступного.

Відповідно до абз.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Абз.5 цієї статті передбачає, що у разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Згідно з п.6 Постанови Пленуму ВС України № 9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", якщо внаслідок відмови у прийнятті на роботу або несвоєчасного укладення трудового договору працівник мав вимушений прогул, його оплата проводиться стосовно до вимог ч.2 ст.235 КЗпП України про оплату вимушеного прогулу незаконно звільненому працівникові.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 15 березня 2019 року на роботу не виходила, до виконання покладених на неї обов`язків не приступала, правил трудового розпорядку не дотримувалася, факту недопуску її до роботи також не встановлено; вказаний факт сторонами не заперечувався.

Таким чином, зважаючи на встановлений факт відсутності вимушеного прогулу, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку відсутність підстав для стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині є безпідставними та, на думку колегії суддів, грунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи та норм матеріального права, тому такі не вимагають детальної відповіді, крім того, не спростовують відповідних висновків суду першої інстанції.

Колегія суддів також погоджується з висновком суд першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення моральної шкоди у розмірі 25000 грн., виходячи з наступного.

Згідно зі ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

П.2 зазначеної статті визначено, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Ст.237-1 КЗпП України передбачає, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

П.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв`язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв`язку між попередніми умовами.

Аналізуючи вищенаведені положення, колегя суддів вважає, що лише за наявності сукупності цих трьох складових є підстави для відшкодуванняя моральної шкоди.

Крім того, відповідно до п.5 вказаної Постанови Пленуму Верховного Суду України розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування своїх вимог щодо відшкодування моральної шкоди позивач вказала, що протиправна бездіяльність відповідача привела до виникнення моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків через втрату засобів до існування, що вимагає додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Таким чином, заявляючи позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди, обов`язок доказування факту заподіяння такої шкоди несе саме позивач, тобто позивач повинна довести факт завдання їй моральної шкоди, надати належні докази того, що саме протиправна бездіяльність відповідача призвела до матеріальних втрат і душевних страждань, що вимагає від позивача додаткових зусиль для організації її життя.

Разом з тим, позивач не надала жодних доказів на підтвердження причинно-наслідкового зв`язку заподіяння їй душевних страждань протиправною бездіяльністю відповідача по справі, зокрема, доказів погіршення здоров`я або настання інших втрат немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, що настали внаслідок незаконних дій або бездіяльності відповідача.

Крім того, позивач жодним чином не обґрунтовує розмір моральної шкоди в сумі 25000,00 грн.

Враховуючи те, що позивачем належним чином не доведені факт заподіяння відповідачем моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, а також не зазначено достатніх обґрунтувань щодо визначення розміру суми відшкодування моральної шкоди та не наведено відповідних доказів на його підтвердження, колегія суддів вважає, що першої інстанції дійшов правильного висновку про безпідставність позовної вимоги щодо стягнення моральної шкоди у розмір 25000 грн., оскільки така позовна вимога не підтверджена належними та допустимими доказами, а тому підстави для її задоволення відсутні.

Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо наявності підстав для стягнення моральної шкоди не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Крім того, колегія суддів вважає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог в частині їх задоволення та безпідставність, відмовивши в іншій частині, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст. 242, 243, 250, 310, 315, 316, 321, 322,325, 328, 329 КАС України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги Сокальської районної державної адміністрації Львівської області, ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30 липня 2019 року у справі № 1.380.2019.001368 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя О. І. Мікула судді В. Я. Качмар А. Р. Курилець Повне судове рішення складено 25 листопада 2019 року.