Постанова

від 20.11.2019 по справі 922/793/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 922/793/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Кушнір І.В. - головуючий, Краснов Є.В., Мачульський Г.М.,

за участю секретаря судового засідання - Шпорта В.О.

розглянувши касаційні скарги прокурора відділу представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, Міністерства оборони України, Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 (головуючий суддя Хачатрян В.С., судді: Россолов В.В., Склярук О.І.)

за позовом: 1. Міністерства оборони України, 2. Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова,

до Харківської міської ради,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства закритого типу "Гея",

за участю Генеральної прокуратури України,

про визнання недійсним рішення,

За участю представників сторін:

від позивача-1: Матвіюк М.А., Волков І.М., Остапенко С.Г. - представники

від позивача-2: не з`явився,

від відповідача: Жилка С.Е. - представник,

від третьої особи-1: не з`явився,

від третьої особи-2: Малінка І.В. - керівник,

від прокуратури: Яговдік С.М. - прокурор відділу.

ВСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1. У березні 2019 року Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м.Харкова звернулись до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Харківської міської ради, в якій просили суд визнати недійсним п. 10 та п. 10.1, 10.3 додатку №1 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 №81/08.

2. На думку позивачів, вищевказані рішення прийняті з порушенням вимог Закону України Про використання земель оборони , Закону України Про Збройні сили України , Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та Основних правил користування наданими землями (далі - Положення), затвердженого наказом Міністра оборони України від 22.12.1997 року №483, Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України , Закону України Про оборону України , оскільки припинення Східному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України права користування земельною ділянкою по вул. Полтавський шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) відбувалося без згоди Міністра оборони України.

3. Відповідач заперечував проти заявлених позовних вимог, зокрема, вказував на те, що оскаржуване рішення, як ненормативний акт було реалізовано АТЗТ ГЕЯ шляхом укладання договору оренди, а тому вичерпало свою дію, що робить неможливим задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування рішення органу місцевого самоврядування.

Крім того, Харківська міська рада та Акціонерне товариство закритого типу "Гея" вважали, що наявні обґрунтовані підстави для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, оскільки спірні пункти рішення оприлюднено в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради 15.05.2008.

ІІ. Короткий зміст судових рішень

4. Рішенням Господарського суду Харківської області від 06.06.2019 у справі №922/793/19 (суддя Присяжнюк О.О.) позовні вимоги задоволено повністю.

5. Оскаржуваною постановою рішення Господарського суду Харківської області від 06.06.2019 скасовано, прийнято нове судове рішення, яким у позові відмовлено в повному обсязі.

ІІІ. Процедура касаційного провадження у Верховному Суді

6. 18.10.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Міністерство оборони України звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 922/793/19.

7. Витягом з протоколу передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 21.10.2019 у справі № 922/793/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

8. 18.10.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 922/793/19.

9. Витягом з протоколу автоматизованого розподілу касаційної скарги між суддями від 21.10.2019 у справі № 922/793/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

10. 18.10.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) Квартирно-експлуатаційний відділ м.Харкова звернулося безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 922/793/19.

11. Витягом з протоколу передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 21.10.2019 у справі № 922/793/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

12. Ухвалою суду від 24.10.2019 відкрито касаційне провадження за касаційними скаргами Міністерства оборони України, Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 922/793/19, та призначено їх до розгляду на 20.11.2019, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 13.11.2019.

13. 21.10.2019 (згідно з поштовим штемпелем на конверті) прокурор відділу представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України звернувся безпосередньо до Касаційного господарського суду з касаційною скаргою на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі № 922/793/19.

14. Витягом з протоколу передачі касаційної скарги раніше визначеному складу суду від 23.10.2019 у справі № 922/793/19 визначено колегію суддів у складі: Кушнір І.В. (головуючий суддя), судді: Краснов Є.В., Мачульський Г.М.

15. Ухвалою Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 922/793/19 касаційну скаргу прокурора відділу представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України залишено без руху до 25.11.2019 на підставі частини 2 статті 292 Господарського процесуального кодексу України, оскільки скаржником не було додано документа, що підтверджує сплату судового збору у встановленому порядку та розмірі, встановлено прокурору відділу представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України строк усунення недоліків протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

16. 28.10.2019 скаржник звернувся до Касаційного господарського суду із заявою на виконання ухвали Верховного Суду від 24.10.2019 у справі № 922/793/19. До заяви скаржник долучив платіжне доручення № 3974 від 22.10.2019 на суму 3 842 грн.

17. 04.11.2019 суд постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження по справі та призначення до розгляду на 20.11.2019, якою повідомлено учасників справи про дату, час і місце розгляду скарги та визначено строк для подання відзиву на касаційну скаргу до 15.11.2019.

18. В судове засідання з`явилися представники позивача та прокурор, які просили суд задовольнити касаційні скарги, скасувати постанову, залишивши в силі рішення суду першої інстанції. Представники відповідача і третьої особи-2 просили в задоволенні касаційних скарг відмовити, оскаржувану постанову залишити без змін. Представники позивача-2 та третьої особи-1 у судове засідання не з`явилися, хоча належним чином були повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги.

ІV. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

19. У поданих касаційних скаргах, які є ідентичними за своїм змістом, Міністерство оборони України, Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м.Харкова просять постанову апеляційної інстанції скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

20. Ці вимоги мотивовано тим, що неправомірність оскаржуваних пунктів рішення є доведеною обставиною, на момент подання позову спірна земельна ділянка є вільною від забудови об`єктами нерухомого майна, спірна земельна ділянка не вибувала зі складу земель оборони. Відтак у позивачів не було підстав вважати, що спірна земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням. Таким чином строк позовної давності обчислюється з 28.04.2017, як про це вірно визначено судом першої інстанції, тобто після подачі позову у справі №922/1425/17.

21. Прокурор у своїй касаційній скарзі також просить постанову у справі скасувати, залишивши в силі рішення суду першої інстанції.

22. Прокурор вказує, що Міністерство оборони України не мало можливості довідатись про вибуття земельної ділянки і порушення права власності держави на спірну земельну ділянку до моменту залучення Міністерства оборони України в якості третьої особи у справі №922/1425/17 ухвалою Господарського суду Харківської області від 13.07.2017. Наголошує на відсутності об`єктів нерухомості на спірній земельній ділянці, що також свідчить про неналежну оцінку доводів позивачів у справі.

23. Судом отримано відзиви від Харківської міської ради та від АТЗТ "ГЕЯ" на касаційні скарги, у яких останні просять у задоволенні скарг відмовити, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції залишити без змін з підстав того, що на земельній ділянці існує об`єкт незавершеного будівництва, спірна земельна ділянки не відноситься до земель оборони, а позивачі пропустили позовну давність за заявленими вимогами, оскільки знали про порушення своїх прав з 2007 року.

24. 20.11.2019 прокуратурою безпосередньо до суду подано письмові пояснення до касаційної скарги.

V. Фактичні обставини, встановлені судами попередніх інстанцій

25. Рішенням Виконавчого комітету Харківської міської ради від 11.11.1949 за військовими містечками 37, 38 закріплено земельну ділянку 16 га за адресою м.Харків, вул. Полтавський шлях, 182, 184, 186.

26. 29.03.2000 Харківська КЕЧ району прийняла від Чугуївської КЕЧ військові містечка №37/38 з земельною ділянкою 13,82 га, на території якого була розташована в/ч № 4103 (третя бригада 6-ої дивізії НГУ).

27. Під час розформування 3-ої бригади 6-ої дивізії НГУ (в/ч 4103) від Міністерства оборони України до МВС згідно Розпорядження КМУ від 25.05.01 року №214Р було передано 8,15 га.

28. Згідно розпорядження МОУ від 02.11.2000 року №163/1/1/358 до СБУ було передано земельну ділянку 5,65 га. За в/ч А 0785 було закріплено земельну ділянку 1,3697 га.

29. На обліку КЕВ м. Харкова обліковується земельна ділянка, яка входить до складу земель оборони площею 1,3697 га військового містечка №37/38 А 0785.

Актом звірки земель оборони від 05.01.2017 за підписом начальника відділу у м.Харкові ГУ Держгеокадастру у Харківській області Клепача М.П. та скріпленого печаткою ГУ Держгеокадастру у Харківській області встановлено, що за адресою м.Харків вул. Полтавський шлях, 186 значиться 1,3697 га земель оборони.

Позивачем було надано пояснення, що інших земель за адресою: м.Харків, вул. Полтавський шлях, 186 з 1949 року, крім зазначеної ділянки в розмірі 1,3697 га, до складу якої входять спірні 0,3182 га не обліковується як земель оборони.

30. 30.06.2005 на підставі рішення XXV сесії IV скликання Харківської міської ради від 06.10.2004 року №147/04 Східному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою № 7205 серія ЯЯ№306115 по вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова (далі - Державний акт).

Згідно з даним державним актом, цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво та експлуатація 12-ти поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями на 1-му та 2-му поверхах.

31. З метою будівництва на визначеній у державному акті земельній ділянці житлового багатоповерхового комплексу 17.09.2004 між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, як замовником, та Товариством з обмеженою відповідальністю Градо , як пайовиком , укладено договір №7 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі.

Згідно з п. 2.1. договору його предметом є будівництво у порядку пайової участі сторонами об`єкту (житлового багатоповерхового комплексу з підземним паркінгом та вбудовано прибудованими приміщеннями на земельній ділянці площею 0,3 га за адресою: м.Харків, Полтавський шлях, 186, який підлягає будівництву згідно затвердженої в установленому порядку проектно-кошторисної документації) для забезпечення житлом військовослужбовців Збройних сил України.

Пунктом 2.3. договору передбачено, що будівництво об`єкту здійснюється пайовиком або визначеним ним спеціалізованими підприємствами, установами та організаціями зі всією інженерною та соціальною інфраструктурою згідно архітектурно-планувальним завданням, технічними умовами та проектно-кошторисною документацією.

За змістом п. 3.1. договору, після введення об`єкту в експлуатацію замовник отримує квартири, загальна площа яких становить 15% від загальної площі квартир в об`єкті . Пайовик отримує 85% загальної площі квартир , будівлі об`єкту та 100% нежитлових вбудованих приміщень соціально-побутового, торгівельного та адміністративного призначення, підземний паркінг, інженерні мережі загальною площею проекту , які входять до складу об`єкту і будуть побудовані на ділянці.

Згідно з п. 3.4. договору, сторони погодилися і встановили, що для досягнення мети цього договору і розмежування повноважень між сторонами, замовник передає, а пайовик повноваження на виконання функцій замовника будівництва об`єкту з повноваженнями, визначеними даним пунктом договору.

32. У подальшому, 11.08.2005 між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, Акціонерним товариством закритого типу Гея та Товариством з обмеженою відповідальністю Градо був укладений Договір уступки вимоги (цесії) №61 (далі за текстом - договір цесії), згідно з умовами якого ТОВ Градо передає АТЗТ Гея право вимоги, яке належало ТОВ Градо і приймає на себе функції замовника (Східного УКБ МО України) та стає кредитором за договором №7 про будівництво житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей шляхом пайової участі сторін від 17.09.2004 року.

Цей договір цесії був затверджений 26.08.2005 року Директором Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України .

На виконання договору цесії АТЗТ Гея компенсувало ТОВ Градо уступлене право вимоги шляхом перерахування грошової компенсації у розмірі 1210300,00 грн. за раніше передані Міністерству оборони України квартири та витрати, пов`язані з передпроектною підготовкою будівництва.

33. 29.12.2006 між Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Акціонерним товариством закритого типу Гея підписана додаткова угода до договору цесії та до договору №7 від 17.09.2004 року, в якій визначено, що на виконання рішень Міністра оборони України №6607/3 від 30.11.2006 року та №13917/з від 29.12.2006 року АТЗТ Гея достроково передає Міністерству оборони України квартири у м. Чугуєві по вул. Харківській, 132 (додаток 7).

На виконання умов зазначених договорів, 01.11.2007 між АТЗТ Гея та Східним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України був підписаний акт прийому-передачі квартир за адресою м. Чугуєві по вул. Харківській, 132 у кількості 19 штук загальною площею 1242,2 кв.м.

34. 17.12.2007 на ім`я начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України направлено лист директора Департаменту будівництва Міністерства оборони України щодо повного виконання АТЗТ Гея умов договору цесії та надання згоди на передачу будівельного майданчика по вул. Полтавський шлях, 186 у м. Харкові та розібраного об`єкту незавершеного будівництва АТЗТ Гея .

21.12.2007 на підставі дозволу Департаменту будівництва Міністерства оборони України від 17.12.2007 року №227/8/5403 робочою групою у складі представників Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та АТЗТ Гея був підписаний акт прийому-передачі будівельного майданчика площею 0,3182 га з об`єктом незавершеного будівництва (розібраним) по вул. Полтавський шлях, 186, згідно з яким Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України вирішило передати, а АТЗТ Гея вирішило прийняти зазначений об`єкт.

35. У подальшому, начальник Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Лиманський С.А. направив на адресу Харківського міського голови лист від 28.12.2007 року №652, в якому зазначив про повне виконання АТЗТ Гея своїх зобов`язань за договором уступки вимоги (цесії) №61 до договору №7 від 17.09.2004 про будівництво житла шляхом пайової участі сторін, шляхом передачі Міністерству оборони України 21 квартири , та про передачу йому Східним УКБ МО України на виконання договору від 25.12.2007 року будівельного майданчику з об`єктом незавершеного будівництва, розташованого на земельній ділянці вказаній у державному акті. Таким чином, на підставі зазначених обставин, Східне УКБ МО України просило скасувати державний акт на право постійного користування земельною ділянкою 0,3182 га по вул. Полтавський шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), виданий Східному УКБ МО України 30.06.2005 року, зареєстрований за №7205 та надати вказану земельну ділянку АТЗТ Гея для подальшого будівництва.

36. Рішенням Господарського суду Харківської області від 14.02.2008 по справі №55/12-08 визнано право власності за АТЗТ Гея на об`єкт незавершеного будівництва, який знаходиться за адресою: м.Харків, вул. Полтавський Шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), на земельній ділянці площею 0,3182 га, наданій в постійне користування Східному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України на підставі рішення XXV сесії IV скликання Харківської міської ради від 06.10.2004 №147/04 згідно державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ№306115, реєстраційний №7205 від 30.06.2005. У подальшому, АТЗТ Гея зареєструвало право власності на вищевказаний об`єкт незавершеного будівництва.

37. Пунктом 10 та п. п. 10.1, 10.3 додатку № 1 до рішенням 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 №81/08 вирішено надати АТЗТ Гея в оренду земельну ділянку по вул. Полтавський шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), загальною площею 0,3182 га для завершення будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями до 31.12.2010 (але не пізніше прийняття об`єкту до експлуатації) в межах Державного акту на право постійного користування земельною ділянкою від 30.06.2005 року №7205; перевести земельну ділянку по вул. Полтавський шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова), загальною площею 0,3182 га з земель оборони до земель житлової та громадської забудови; припинити Східному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України право користування земельною ділянкою по вул. Полтавський шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) за його добровільною відмовою.

38. Позивачі вважають, що п. 10 та п.п. 10.1-10.3 додатку № 1 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 № 25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку № 1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 № 81/08 прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки припинення права користування земельною ділянкою по вул. Полтавський шлях, 186 (ріг вул. Єлізарова) відбувалося без згоди Міністра оборони України.

39. Судами попередніх інстанцій встановлено, що правомірність і законність п. 10 та п. 10.1, 10.3 додатку №1 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 №81/08 були вже предметом дослідження в суді по господарській справі №922/1425/17.

Так, у справі №922/1425/17 Східне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство оборони України, звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та Акціонерного товариства закритого типу Гея , в якому просило суд визнати недійсним п. 10 та підпункти 10.1-10.3 додатку №1 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 року №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 року № 81/08.

За результатом розгляду вказаної заяви, Господарським судом Харківської області прийнято рішення від 05.03.2018 року, яке постановою Верховного Суду від 14.08.2018 року залишено в силі та яким відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Предмет позову та підстави позову по справі №922/1425/17 є аналогічними даній справі №922/793/19.

В межах справи №922/1425/17 суди дійшли висновків, що п.10 та п.п. 10.1-10.3 додатку №1 рішення Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 року №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 року №81/08 були прийняті без урахування фактичних обставин щодо наявності у начальника Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України Лиманського С.А. відповідних повноважень на звернення з заявою про скасування державного акту та відмову від земельної ділянки, тобто з порушенням вимог ст. 6 Закону України Про правовий режим майна в Збройних Силах України , пунктів 44-45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністра оборони України 22.12.1997 року №483, що є підставою для визнання їх недійсним.

Таким чином, суди визнали, що неправомірність п.10 та п.п. 10.1-10.3 додатку №1 рішення Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 року №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 року №81/08 є доведеною обставиною, проте відмовили в позові з підстав пропуску строку позовної давності.

40. Разом з тим, і під час розгляду даної справи, що переглядається, в суді першої інстанції АТЗТ Гея наполягало на застосуванні до спірних правовідносин позовної давності. Харківська міська рада також просила застосувати до спірних правовідносин наслідки спливу строку позовної давності.

VІ. Короткий виклад мотивів судових рішень судів попередніх інстанцій

41. Суд першої інстанції приймаючи рішення у даній справі виходив з того, що неправомірність п.10 та п.п. 10.1-10.3 додатку №1 рішення Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 року №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 року №81/08 є доведеною обставиною, однак позовну давність за заявленими вимогами слід рахувати з 28.04.2017, а саме, з моменту подання позовної заяви Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України до Господарського суду Харківської області та залучення Міністерства оборони України в якості третьої особи у справі №922/1425/17, у зв`язку із чим строк звернення до суду зі сторони позивачів не є пропущеним.

42. Скасовуючи назване рішення суду першої інстанції та приймаючи оскаржувану постанову, суд апеляційної інстанції виходив саме з встановлення факту пропуску позовної давності за заявленими вимогами, про застосування наслідків спливу якої заявлено у даній справі.

VІІ. Позиція Верховного Суду

43. Згідно зі ст.300 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК):

"1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права."

З урахуванням викладеного, судом не приймаються та не розглядаються доводи скаржника, пов`язані з переоцінкою доказів та встановленням по новому обставин справи.

44. Колегія суддів зазначає, що предметом даного касаційного перегляду справи є постанова апеляційного суду, яка, підтримавши висновки суду першої інстанції про неправомірність прийняття відповідачем спірних пунктів рішень щодо розпорядження землями оборони за відсутності на це згоди Міністерства оборони України, свої висновки мотивувала саме пропуском позовної давності у зв`язку із чим відмовила у задоволенні позовних вимог.

При цьому, обидва суди попередніх інстанцій доходячи висновку про незаконність спірного рішення, врахували і преюдиційні висновки по господарській справі №922/1425/17.

З урахуванням викладеного та наведених положень ст.300 ГПК, судом касаційної інстанції не приймаються та не розглядаються заперечення відповідача і третьої особи-2 саме по суті позовних вимог та вищевказаних висновків судів першої та апеляційної інстанції по суті цих позовних вимог, оскільки вони не подавали власних касаційних скарг з цих підстав, а заперечення фактично навели у відзивах на касаційні скарги.

Відтак предметом даного касаційного судового перегляду справи є саме питання заявлення позову у межах чи з пропуском позовної давності.

45. Згідно ч.1 ст.6 Право на справедливий суд Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року, дата набрання чинності для України: 11.09.1997:

Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

46. У п.137. Рішення у справі Олександр Волков проти України (Oleksandr Volkov v. Ukraine) від 9 січня 2013 року, заява No 21722/11, Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

Суд вважає, що строки давності слугують кільком важливим цілям, а саме: забезпеченню юридичної визначеності та остаточності, захисту потенційних відповідачів від не заявлених вчасно вимог, яким може бути важко протистояти, та запобігти будь-якій несправедливості, яка могла б виникнути, якби від судів вимагалося виносити рішення щодо подій, що мали місце у віддаленому минулому, на підставі доказів, які через сплив часу стали ненадійними та неповними (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV). Строки давності є загальною рисою національних правових систем договірних держав щодо кримінальних, дисциплінарних та інших порушень.

Крім того, у п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії Європейським судом з прав людини було зазначено наступне:

Європейський Суд до цього визначив, що давність може визначатися як право, що надається законом особі, яка скоїла злочин, більше не бути переслідуваною або судимою після спливу визначеного строку з моменту скоєння діянь. Строки давності є загальною рисою правових систем Держав - учасників Конвенції, мають багато цілей, серед яких гарантування правової захищеності шляхом встановлення строку для дій і перешкоджання посяганню на право на захист, яке могло б бути скомпрометованим, якщо б суди виносили рішення, доказова база по яких була б неповною внаслідок часу, що сплинув (див. рішення від 22 жовтня 1996 року у справі Стаббінгз та інші проти Сполученого Королівства (Stubbings and Others v. the United Kingdom), п. 51, Reports 1996-IV).

47. В постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року по справі №6-68цс15 було зазначено наступне:

Оскільки держава зобов`язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже з огляду на статус держави та її органів як суб`єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред`являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб`єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п.570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

48. Вищевказані висновки підтверджені також в Постановах Верховного суду України по справах №6-2510ц15 від 16 грудня 2015 року, №910/4626/14 ( 3-374гс15.doc ) , №910/3724/14 ( 3-539гс15.doc ) від 30 вересня 2015 року та №910/3723/14 3-387гс16.doc від 11 травня 2016 року.

49. Таким чином, будь-який суд національної юрисдикції, вирішуючи питання про пропуск кредитором позовної давності, фактично вирішує питання не тільки про право кредитора на звернення до суду за захистом свого порушеного права, але й про право боржника бути звільненим від переслідування або притягнення до суду.

50. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2018 у справі №907/50/16 викладені такі правові висновки:

Щодо позовної давності

40. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що висновки в частині застосування норм статті 261 Цивільного кодексу України судами першої та апеляційної інстанцій є правильними, з огляду на таке.

41. Так, згідно зі статтею 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

42. Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).

43. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 Цивільного кодексу України).

44. За загальним правилом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

45. Отже, за змістом статей 256, 261 Цивільного кодексу України позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

46. При цьому і в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це, особою, позовна давність починає обчислюватися з одного й того самого моменту: коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів або інтересів територіальної громади. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 359/2012/15-ц (провадження № 14-101цс18).

47. Це правило пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про такі обставини .

48. Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 Цивільного кодексу України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права .

59. Аналіз статті 261 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов.

60. Велика Палата Верховного Суду зазначає, що суди дійшли правильного висновку, що позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права , що також випливає із загального правила, встановленого статтями 32-38 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на час винесення оскаржуваних судових рішень), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення відповідного права можна було отримати раніше.

51. Аналогічно:

- в постанові Верховного Суду України по справі №5011-7/1603-2012 3-512гс16.doc від 8 червня 2016 року було зазначено, що суд повинен встановити момент не лише, коли особа довідалася, але і коли могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

- в постанові даного Суду по справі 6-7цс14.doc від 21 травня 2014 року було вказано, що суд не врахував і вимоги ч.1 ст.261 ЦК України, відповідно до якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже, за змістом зазначеної норми законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

52. Касаційний господарський суд у постанові від 16.10.2019 зі справи №916/1526/18 виклав наступний правовий висновок:

"6.22. У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

6.23. Відповідно до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

Відповідно до частин першої та п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 21.08.2019 зі справи № 911/3681/17 аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав , а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо .

6.24. Згідно частини четвертої статті 267 наведеного Кодексу, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

6.25. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла, і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

6.26. Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц, відступати від якої колегія суддів підстав не вбачає.

6.27. Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства" позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

6.28. Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

6.28. За змістом пунктів 1.1 -1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ.

6.30. Таким чином, позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю земель оборони .

6.31. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 , відступати від якої колегія суддів правових підстав не вбачає.

6.32. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема у цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах (див. висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у пунктах 6.21, 6.22 постанови від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11, у пунктах 4.19, 4.20 постанови від 26 лютого 2019 року у справі № 915/478/18).

6.33. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що і в судовому процесі, зокрема у цивільному, держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. пункт 35 постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18). Тобто, під час розгляду справи у суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган.

6.34. Суд першої інстанції достеменно з`ясував та правильно встановив, що у разі належного користування своїми правами позивачі могли б довідатися про порушення своїх прав та особу, яка їх порушила .

6.35. Колегія суддів зазначає, що як прокурор так і позивачі в силу наведених вище положень законодавства та встановлених місцевим господарським судом обставин справи повинні були своєчасно цікавитися та перевіряти відомості про наявність, рух і якісний стан земель, здійснювати контроль за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, отже не могли не бути обізнаними про здійснення фактичного використання спірної земельної ділянки новим користувачем земельної ділянки в силу Рішення, та відповідно могли своєчасно звернутися до суду за захистом порушеного права."

53. У вищевказаній постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16 викладена наступна правова позиція:

9.8. Що ж до інших наведених у позові та касаційних скаргах підстав невідповідності спірного правочину положенням чинного законодавства ВеликаПалата Верховного Суду зазначає, що МОУ забезпечує використання земельних ділянок державної власності, виділених для потреб Збройних Сил України, а статтею 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України передбачено, що МОУ, будучи центральним органом управління Збройних Сил України, здійснює управління державним майном.

9.9. За підпунктами 72-75 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Указом Президента України № 406/2011 від 6 квітня 2011 року (зі змінами), МОУ веде облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони України; утримує в належному стані та організовує експлуатацію об`єктів військового призначення; затверджує порядок списання військового майна; здійснює в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил;

9.10. За підпунктом 23 пункту 4 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 листопада 2014 року № 671, МОУ забезпечує життєдіяльність Збройних Сил, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності, проведення ремонту та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил у межах коштів, передбачених державним бюджетом, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил; за підпунктами 105, 107 Положення МОУ здійснює в межах повноважень, передбачених законом, інші функції з управління об`єктами державної власності, які належать до сфери управління Міноборони; веде облік об`єктів державної власності, які належать до сфери управління Міноборони;

9.11. За змістом пунктів 1.1 -1.4 Керівництва з обліку земель (земельних ділянок) в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 22 грудня 1997 року № 483, землі, які використовують Збройні Сили України, підлягають обов`язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Облік земель повинен бути своєчасним, повним, достовірним і точним. Облік земель в органах квартирно-експлуатаційної служби ведеться з метою своєчасного забезпечення відповідних посадових осіб, органів квартирно-експлуатаційної служби, а також відповідних рад, в адміністративних межах яких знаходиться землекористувач, даними про наявність, рух і якісний стан земель, контролю за збереженістю, законністю, доцільністю й ефективністю використання земель, підготовки вихідних даних для складання облікових документів, установлених табелем термінових донесень будівельно-квартирних органів МОУ.

9.12. Таким чином, позивачі були зобов`язані здійснювати своєчасний, повний та достовірний контроль за обліком, цільовим використанням та збереженістю земель оборони .

54. В постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №922/1425/17, преюдиціальні висновки якої до речі взято судами у даній справі, висловлено наступну правову позицію:

За змістом частини 1 статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосовувати наслідки спливу позовної давності, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 ГПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 ЦК України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила, неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини , або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №57/314-6/526-2012, від 03.04.2018 у справі №910/31767/15, від 22.05.2018 у справі №908/1064/1, від 17.07.2018 у справі №911/4006/16).

Отже, при визначенні початку перебігу строку позовної давності суду слід з`ясовувати та враховувати обставини як щодо моменту, коли особа довідалась, так і щодо моменту, коли особа могла дізнатися (мала можливість дізнатися) про порушення свого права в їх сукупності, як обов`язкових складових визначення початку перебігу позовної давності.

55. Зазначене свідчить, що викладена в оскаржуваній постанові правова позиція та висновки апеляційного суду, з врахуванням вищевикладених, встановлених даним судом фактичних обставин справи, про існування у Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вони мали змогу дізнатись про протиправні дії та того, хто їх вчинив, а саме, здійснюючи належним чином у відповідності до норм чинного законодавства обов`язковий моніторинг земель оборони, позивачі не могли не бути обізнаними щодо факту невикористання за цільовим призначенням спірної земельної ділянки, що мало місце на підставі листа Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та прийнятого у зв`язку з цим рішення Харківською міською радою, тобто, позивачі мали об`єктивну можливість довідатися про порушення їх прав та інтересів і здійснити дії в межах належних строків, повністю відповідають вищенаведеним правовим позиціям.

При цьому, суд касаційної інстанції приймає до уваги доводи суду апеляційної інстанції, що ні станом на момент видачі державного акта Східному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України на право постійного користування спірною земельною саме для будівництва та експлуатації 12-ти поверхового житлового будинку з вбудовано-прибудованими офісними приміщеннями на 1-му та 2-му поверхах, ні станом на момент його фактичного скасування оспорюваним в позові рішенням, нормами діючого законодавства України не було передбачено, що землі оборони можуть використовуватися для будівництва об`єктів соціально-культурного призначення, житла для військовослужбовців та членів їхніх сімей.

Відповідні зміни до законодавства були внесені лише Законом №800-VI від 25.12.2008, яким доповнено ст. 4 Закону України Про використання земель оборони нормою відповідного змісту.

Тобто, всі сторони усвідомлювали і користувались тим, що спірна земельна ділянка належить до земель оборони.

56. Крім того, як вірно вказав апеляційний суд, відповідно до ч.16 ст.46 Закону України Про місцеве самоврядування №280/97-ВР від 21.05.1997 року сесії ради проводяться гласно.

Відповідно до ст.22 Закону України Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації , рішення органів місцевого самоврядування публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) та друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування або у недержавних друкованих засобах масової інформації па підставі укладених угод між цими органами та редакціями друкованих засобів масової інформації.

Відповідно до ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування доводяться до відома населення.

Згідно ст. 21 Закону України Про інформацію інформація державних органів та органів місцевого самоврядування - це офіційна документована інформація, яка створюється в процесі поточної діяльності законодавчої, виконавчої та судової влади, органів місцевого та регіонального самоврядування. Основними джерелами інформації органів місцевого і регіонального самоврядування є акти органів місцевого та регіонального самоврядування.

Інформація органів місцевого самоврядування доводиться до відома заінтересованих осіб шляхом опублікування її в офіційних друкованих виданнях, опублікування її в інших засобах масової інформації або публічного оголошення через аудіо та аудіовізуальні засоби масової інформації.

Згідно листа КП Міський інформаційний центр рішення Харківської міської ради від 27.02.2008 року №25/08 Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для будівництва об`єктів та рішення від 16.04.2008 року №81/08 Про внесення змін до рішень сесій Харківської міської ради були оприлюднені в Єдиному міському реєстрі актів Харківської міської ради 28.03.2008 року та 15.05.2008 року.

57. З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованих висновків, що Міністерство оборони України та Квартирно-експлуатаційний відділ м.Харкова звернулися до суду з позовом про визнання недійсним п. 10 та п. 10.1, 10.3 додатку №1 до рішення 19 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 27.02.2008 року №25/08 з урахуванням внесених змін відповідно до п. 8 додатку №1 до рішення сесії 21 Харківської міської ради 5 скликання від 16.04.2008 року №81/08 з пропуском строку позовної давності, що є підставою для відмови у позові.

58. Згідно з ч.1 ст.300 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє виключно правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Обґрунтованих та переконливих доводів щодо неправильності застосування судом апеляційної інстанції саме норм матеріального і процесуального права касаційні скарги не містить.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає доводи касаційних скарг необґрунтованими.

VІІІ. Висновки Верховного Суду

59. Відповідно до п.1 ч.1 ст.308 Господарського процесуального кодексу України

"Суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право:

1) залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення."

Згідно з ч.1 ст.309 зазначеного Кодексу:

"Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права."

60. На підставі викладеного, суд доходить висновку, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а постанову апеляційної інстанції залишити без змін.

61. У зв`язку з тим, що суд відмовляє у задоволенні касаційних скарг та залишає без змін ухвалене оскаржуване судове рішення, суд покладає на скаржників витрати зі сплати судового збору за подання відповідної касаційної скарги.

Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційні скарги прокурора відділу представництва Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, Міністерства оборони України, Східного управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м.Харкова на постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 залишити без задоволення.

2. Постанову Східного апеляційного господарського суду від 25.09.2019 у справі №922/793/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. Кушнір

Судді Є. Краснов

Г. Мачульський