Рішення

від 20.11.2019 по справі 910/9768/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.11.2019Справа № 910/9768/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Філон І.М., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Заступника прокурора міста Києва

до 1) Київської міської ради,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент"

про скасування рішення та визнання недійсним договору

Представники:

від позивача: Бондарчук І.П.;

від відповідача-1: Гандзюк Т.О.;

від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник прокурора міста Києва (далі-позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради (далі-відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" (далі-відповідач 2) в якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 "Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера "М") у Дніпровському районі м. Києва";

- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,5030 га на Парковій дорозі, 3 (літера "М") у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151), укладений між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент", який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дем`яненко Т.М. та зареєстрований в реєстрі 12.04.2019 за № 216.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди укладено з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, проте спірна земельна ділянка площею 0,5030 га передана ТОВ "Будінвест-менеджмент" в оренду без проведення земельних торгів. Крім того, позивач зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, рекреаційного та історико-культурного призначення, у зв`язку з чим проект землеустрою щодо її відведення підлягав обов`язковій державній експертизі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.07.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 29.08.2019.

16.08.2019 через відділ автоматизованого документообігу суду відповідач-1 подав відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що наказ Головного управління комунальної власності м. Києва від 03.09.2017 № 1115-В, свідоцтво на право власності від 03.09.2017 та акт приймання-передачі нерухомого майна від 29.05.2007, які підтверджують, що в межах спірної земельної ділянки розташована нежитлова будівля літера «М» загальною площею 80,7 кв.м., яка є власністю ТОВ "Будінвест-менеджмент". Крім того, відповідач-1 зазначає, що спірне рішення Київської міської ради прийняте в межах компетенції, на підставі повноважень, встановлених чинним на момент виникнення спірних правовідносин законодавством.

29.08.2019 прокурор через відділ автоматизованого документообігу суду подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що передача спірної земельної ділянки в оренду без проведення земельних торгів порушує інтереси держави, які полягають у втраті можливості отримати територіальною громадою міста максимально великий розмір орендної плати за використання земельної ділянки у разі продажу права оренди на конкурентних засадах. Крім того, прокурор зазначає, що в оренду відводилася земля не для будівництва, а для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу.

У судовому засіданні 29.08.2019 суд на місці ухвалив відкласти розгляд справи на 19.09.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.2019 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/9768/19 призначено на 17.10.2019.

Судове засідання призначене на 17.10.2019 не відбулося у зв`язку із тим, що 17.10.2019 в період з 09 год. 39 хв. до 11 год. 40 хв. із приміщень, які займає Господарський суд міста Києва, розташованих по вул. Б. Хмельницького, 44, 44-Б, 44-В у місті Києві, було проведено евакуацію працівників Господарського суду міста Києва та відвідувачів суду у зв`язку із надходженням повідомлення про замінування будівель суду, про що 17.10.2019 керівником апарату суду Кривенко О.М., начальником відділу господарського забезпечення Гончаренко ОВ. та начальником посту охорони порядку військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України Лисенко В.О. складено акт щодо знеструмлення електромереж суду, вихід з ладу сервера автоматизованої системи та інші умови, що впливають на безперебійність та функціонування автоматизованої системи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.2019 призначено судове засідання на 07.11.2019.

У судовому засіданні 07.11.2019 оголошено перерву до 21.11.2019.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача-1 заперечив проти задоволення позовних вимог.

Представник відповідача-2 у судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив.

Суд відзначає, що відповідач-2 повідомлявся ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте відзиву на позовну заяву відповідачем не подано, у судове засідання представників не направлено.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення відповідача-2 про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду від 29.07.2019, від 29.08.2019, від 19.09.2019 та від 17.10.2019 були направлені судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03039, м. Київ, провулок Руслана Лужевського, буд. 14, проте, до суду повернувся конверт з відміткою «за закінченням встановленого строку зберігання».

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, повязані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалами суду від 29.07.2019, від 29.08.2019, від 19.09.2019 та від 17.10.2019 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що представник відповідача-2 був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання представників відповідача-2 не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.11.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача-1, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва» (категорія земель землі водного фонду, заява ДЦ від 20.06.2015 № 01010-000179363-014, справа № Д-3371).

Відповідно до п. 2 рішення, передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивний оздоровчий комплекс "Будінвест-менеджмент", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,5030 га (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8000185562015) для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

12.04.2019 між Київською міською радою (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" (далі - орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку визначену цим договором, для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу, яка перебуває у комунальній власності Територіальної громади міста Києва в особі Київської міської ради.

Згідно п. 2.1. договору, об`єктом оренди відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, рішення Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 та цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками:

- кадастровий номер - 8000000000:66:438:0151;

- місце розташування Паркова дорога, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва;

- цільове призначення 10.08 для культурно-оздоровчих потреб рекреаційних, спортивних і туристичних цілей;

- категорія земель землі водного фонду;

- вид використання для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу;

- розмір (площа) 0, 5030 га;

Відповідно до витягу з технічної документації Головного управління Держгеокадастру у м. Києві від 28.02.2019 № 2629/86-19 нормативно-грошова оцінка земельної ділянки на дату укладення договору становить 2 278 377, 47 грн. (п. 2.2. договору).

Договір укладено на 5 (п`ять) років (п. 3.1. договору).

Договір оренди земельної ділянки від 12.04.2019 нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 216.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що спірне рішення Київської міської ради прийнято з порушенням норм чинного законодавства, оскільки передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів. Крім того, позивач зазначає, що відведена земельна ділянка більш ніж у 62 рази перевищує площу майна, для експлуатації та обслуговування якого вона відводиться, а також зазначає, що спірна земельна ділянка відноситься до земель водного фонду, рекреаційного та історика-культурного призначення, у зв`язку з чим проект землеустрою щодо її відведення підлягав обов`язковій державній експертизі, проте на час прийняття оскаржуваного рішення строк дії висновку державної експертизи землевпорядної документації закінчився, а тому просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 і визнати недійсним договір оренди земельної ділянки від 12.04.2019.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб`єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб`єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб`єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов`язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Згідно положень ст. 19 Конституції України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно зі ст. 144 Конституції України, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування;

Частиною п`ятою статті 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Відповідно до ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Положенням статті 84 Земельного кодексу України визначено, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до п.п. а), б), в) ч. 1 ст. 9 Земельного кодексу України до повноважень Київської міської ради у галузі земельних відносин на її території належить: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу тощо.

Стаття 14 Конституції України передбачає, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (ст. 317 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 2 ст. 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до ч. 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

З огляду на зазначені вище норми, право розпорядження земельними ділянками комунальної власності в територіальних межах м. Києва належить до повноважень Київської міської ради.

Згідно з ч.ч. 1, 2 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частино 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" також встановлено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.

До виключної компетенції міських рад відносяться питання, які вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради, зокрема, питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Як вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) № 1115-В від 03.09.2007 оформлено право власності Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" на об`єкт нерухомого майна: будинок літнього типу площею 80,70 кв.м., що складає 3/100 частини від майнового комплексу площею 2417,40 кв.м., розташований за адресою: вул. Паркова дорога № 3 (літера М) в м. Києві.

На підставі наказу № 1115-В від 03.09.2007, Головним управлінням комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 03.09.2007 видано свідоцтво про право власності, яким посвідчено, що будинок літнього типу площею 80,70 кв.м., що складає 3/100 частини від майнового комплексу площею 2417,40 кв.м., який розташований в м. Києві по вул. Паркова дорога № 3 (літера М) дійсно належить Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент".

Тож, рішенням Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва» передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивний оздоровчий комплекс "Будінвест-менеджмент", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,5030 га (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8000185562015) для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного рішення, 12.04.2019 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" укладено договір оренди земельної ділянки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 216.

Суд зазначає, що спірним рішенням Київської міської ради затверджено проект землеустрою спірної земельної ділянки та визначено категорію земель як землі водного фонду.

Статтею 20 Земельного кодексу України визначено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Суд зазначає, що Київською міською радою було встановлено цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером №8000000000:66:438:0151, при цьому позивачем не надано доказів зміни цільового призначення спірної ділянки, або використання її відповідачем-2 не за призначенням.

Крім того, як встановлено судом вище, з 03.09.2007 ТОВ "Будінвест-менеджмент" є власником будинку літнього типу площею 80,70 кв.м., що складає 3/100 частини від майнового комплексу площею 2417,40 кв.м., який розташований в м. Києві по вул. Паркова дорога № 3 (літера М).

Суд зазначає, що у матеріалах справи відсутні докази оскарження правомірності виникнення права власності відповідача-2 на об`єкт нерухомого майна (будинок літнього типу), розміщеного на земельній ділянці, переданій в оренду на підставі спірного рішення.

Статтею 124 Земельного кодексу України передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України, не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб;

Отже, враховуючи що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно, яке належить відповідачеві-2 на праві власності, суд зазначає, що дана земельна ділянка не підлягає наданню в оренду на конкурентних засадах та відповідно відсутні підстави для проведення аукціону.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації (ч. 6 ст. 120 Земельного кодексу України).

Суд зазначає, що на момент звернення ТОВ "Будінвест-менеджмент" до Київської міської ради про надання в оренду спірної земельної ділянки дана земельна ділянка вже була забудована та на ній розташовано об`єкт нерухомого майна, а саме будинок літнього типу.

Так, у пояснювальній записці № ПЗ-13584 від 30.06.2015 до проекту спірного рішення Київської міської ради зазначено, що земельна ділянка забудована на ній розташований будинок літнього типу площею 80,70 кв.м., що складає 3/100 частини від майнового комплексу площею 2417,40 кв.м., що перебуває у приватній власності ТОВ "Будінвест-менеджмент" на підставі свідоцтва про право власності від 03.09.2007.

Крім того, відповідно до фінансово-економічного обгрунтування, яке міститься в пояснювальній записці № ПЗ-13584 від 30.06.2015 до проекту спірного рішення, відповідно до Податкового Кодексу України, Закону України «Про оренду землі» та рішення Київради від 28.01.2015 №60/925 «Про Бюджет м. Києва на 2015 рік» орієнтовний розмір орендної плати складатиме 346 607, 55 грн (3 %).

Отже, суд вважає безпідставним твердження позивача про те, що відведена земельна ділянка більш ніж у 62 рази перевищує площу майна, для експлуатації та обслуговування якого вона відводиться, оскільки жодним нормативно-правовим актом, що регулює порядок передачі у власність чи користування земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані об`єкти нерухомого майна, не передбачено врахування певних пропорцій співвідношення площі таких об`єктів та площі земельної ділянки, яка відводиться.

При цьому, позивачем не надано суду доказів, зокрема висновків експерта, якими встановлено факт перевищення в 62 рази площі спірної земельної ділянки від площі майна та площі земельної ділянки, що передбачена для його обслуговування.

Щодо твердження позивача про те, що проект землеустрою щодо її відведення підлягав обов`язковій державній експертизі, проте на час прийняття оскаржуваного рішення строк дії висновку державної експертизи землевпорядної документації закінчився, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об`єднання).

Згідно ч.ч. 4,6 ст. 123 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу. Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Як вбачається з матеріалів справи, проект землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки відповідачу-2 був погоджений Головним управлінням містобудування, архітектури та дизайну міського середовища (висновки від 05.02.2009 № 19-1050 та від 06.02.2009 № 09-1105), Київською міською санепідстанцією (висновок від 13.05.2009 № 2765), Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в м. Києві (висновок від 17.12.2008 № 05-08/8970), Комунальним підприємством «Плесо» (висновок від 28.01.2009 № 266), Головним управлінням охорони культурної спадщини (висновок від 03.04.2009 № 2193), Дніпровською районною у місті Києві державною адміністрацією (висновок від 24.03.2009 № 1-19/55-874/4), Департаментом міського благоустрою та збереження природного середовища виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (висновок від 26.03.2015 № 064/190-00); Управління водних ресурсів у м. Києві та Київській області (висновок № 30 від 10.02.2015); Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (висновок № 05-5077 від 30.09.2009); Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру (висновком державної експертизи землевпорядної документації від 29.05.2015 № 580-15) та Управління охорони культурної спадщини КМДА від 06.05.2016.

Відповідно до ст. 186-1 Земельного кодексу України, проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Згідно ст. 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації» обов`язковій державній експертизі підлягають, зокрема проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок особливо цінних земель, земель лісогосподарського призначення, а також земель водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Статтею 36 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», позитивний висновок державної експертизи дійсний протягом строку дії об`єкта державної експертизи, але не більше трьох років від дня його видачі. Якщо у строк, встановлений частиною першою цієї статті, не розпочато реалізацію заходів, передбачених об`єктом державної експертизи, то він підлягає повторній державній експертизі.

Так, у п. 13 висновку державної експертизи землевпорядної документації від 29.05.2015 № 580-15 в розділі «Строк дії висновку» зазначено, що висновок дійсний протягом строку, визначеного Законом України «Про державну експертизу землевпорядної документації».

Суд зазначає, що на спірній земельній ділянці як на момент проведення державної експертизи, так і на момент прийняття спірного рішення Київської міської ради перебувала нежитлова будівля, яка на праві власності належить ТОВ «Будінвест-менеджмент», тобто реалізація заходів, передбачених проектом землеустрою почалась не з моменту прийняття спірного рішення Київської міської ради, оскільки спірна земельна ділянка надавалась під вже існуючий об`єкт нерухомого майна для експлуатації та обслуговування, а не для будівництва нового об`єкту, реконструкції існуючого тощо.

Тож, враховуючи, що під час державної експертизи перевірявся сам проект землеустрою, то реалізація заходів, передбачених цим проектом, розпочалась з моменту передачі погодженого проекту суб`єктом подання - Департаментом земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) разом з відповідним проектом рішення Київської міської ради органу місцевого самоврядування, адже саме з цього моменту починається реалізація погодженого в установленому порядку проекту землеустрою, зокрема у матеріалах справи наявний лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради від 15.12.2015 № 057052-22367, з якого слідує, що Департамент земельних ресурсів підготував проект рішення Київської міської ради «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Будінвест-менеджмент» спірної земельної ділянки (справа Д-3371) для подальшого розгляду у відповідних комісіях Київської міської ради.

Суд зазначає, що процедура проходження та розгляду проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок була визначена чинним на момент розроблення проекту землеустрою «Тимчасовим порядком передачі (надання) земельних ділянок у користування або у власність із земель комунальної власності в місті Києві", що затверджений рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 63/9120, відповідно до якого кадастрові справи розглядаються постійними комісіями Київської міської ради в порядку надходження, та відповідно до періодичності скликання пленарних засідань сесії Київської міської ради.

Тож, передання проекту землеустрою на розгляд Київської міської ради слід вважати початком реалізації заходів, передбачених об`єктом експертизи, а тому твердження позивача про нечинність висновку державної експертизи землевпорядної документації є безпідставним.

Крім того, суд зазначає, що позивачем не надано жодних доказів звернення територіальної громади Дніпровського району зі скаргами до Головного управління Дежргеокадастру у м. Києві, Департаменту містобудування та архітектури Київської державної адміністрації, Дніпровської в м. Києві районної адміністрації чи безпосередньо до Прокуратури міста Києва щодо порушення законодавства, чи інтересів територіальної громади у зв`язку з орендою спірної земельної ділянки ТОВ "Будінвест-менеджмент".

На момент винесення судового акту у даній справі матеріали справи не містять доказів нецільового використання спірної земельної ділянки або допущення порушень чинного законодавства, що суперечить інтересам держави щодо охорони земель, відповідні акти правопорушень не складались, приписи не виносились.

Отже, встановленими вище обставинами підтверджується правомірність прийняття Київською міською радою рішення 07.02.2019 № 125/6781 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва».

Суд зазначає, що обґрунтованих підстав для визнання незаконним та скасування рішення Київської міської ради позивачем не наведено, обставин щодо порушення норм законодавства внаслідок прийняття Київською міською радою оспорюваного рішення матеріалами справи не підтверджено.

Підсумовуючи викладене вище, суд зазначає, що рішення Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва» є правомірним та таким, що винесене у відповідності до норм чинного законодавства, в межах компетенції на підставі повноважень, встановлених чинним на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0, 5030 га на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент", який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі 12.04.2019 за № 216, суд відзначає наступне.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України визначено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За приписом статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідно до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Одночасно, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України, за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття заінтересована особа. Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

За таких обставин, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Крім того, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Отже, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Як встановлено судом вище, рішенням Київської міської ради від 07.02.2019 № 125/6781 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" земельної ділянки для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва» передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Спортивний оздоровчий комплекс "Будінвест-менеджмент", за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,5030 га (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151, витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-8000185562015) для експлуатації та обслуговування спортивно-оздоровчого комплексу на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва.

На виконання вказаного рішення, 12.04.2019 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" укладено договір оренди земельної ділянки, нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі за № 216.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Проте, матеріали справи не містять доказів недотримання відповідачем-1 та відповідачем-2 під час укладення оспорюваного правочину вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.

З урахуванням наведеного, враховуючи, що обставини, які б свідчили про порушення відповідачем-1 приписів чинного законодавства під час прийняття спірного рішення, як підставу для укладення договору оренди земельної ділянки судом не встановлено, суд дійшов висновку про необґрунтованість заявленого позивачем позову та відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки площею 0, 5030 га на Парковій дорозі, 3 (літера «М») у Дніпровському районі м. Києва (кадастровий номер 8000000000:66:438:0151), укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент", який нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кравченко Н.П., зареєстрований в реєстрі 12.04.2019 за № 216.

Отже, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Тож, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Заступника прокурора міста Києва до Київської міської ради, Товариства з обмеженою відповідальністю "Будінвест-менеджмент" про скасування рішення та визнання недійсним договору не підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва.

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України в редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повний текст рішення складено: 26.11.2019

Суддя С. О. Щербаков