Рішення

від 14.11.2019 по справі 807/1358/15

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 листопада 2019 рокум. Ужгород№ 807/1358/15 Закарпатський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Дору Ю.Ю..

за участі:

секретаря судового засідання - Гулай М.В.,

представника позивача - Буришин В.В.,

представника відповідача - Євич С.Ю.,

представника третьої особи 1 - Сочки В.І.

представник третьої особи 2 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято-Іллінської церкви с. Ірлява Ужгородського району до Закарпатської обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Релігійна греко-католицька громада "Св. Пророка Іллі" с. Ірлява Ужгородського району та Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання частково недійсними розпорядження, -

В С Т А Н О В И В:

Релігійна громада Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - відповідач, Закарпатська ОДА), треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору релігійна греко-католицька громада Святого Пророка Іллі (далі - третя особа 1) та Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (далі - третя особа 2), та просила:

- визнати причини пропуску шестимісячного строку звернення із цією позовною заявою до адміністративного суду поважними, і поновити строк на оскарження розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині, пропущений з поважних причин, яким було вирішено повернути у власність греко-католицькій релігійній громаді с. ОСОБА_1 , та визнано таким, що втратило чинність пункт 1 абз.16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за №185 від 04.10.1991 року;

- визнати недійсним розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині щодо повернення у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села, та визнано, таким, що втратило чинність пункт 1 абз.16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за №185 від 04.10.1991 року.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.07.2015 року у зв`язку з пропуском строку звернення до суду у відповідності до ст. 100 КАС України (від 6 липня 2005 року № 2747-IV). позовну заяву Релігійної громади Мукачівської Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви до Закарпатської обласної державної адміністрації про визнання недійсним розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992р. за № 297 залишено без розгляду.

17.09.2015 року Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 14.07.2015 року скасовано, а справу №807/1538/15-а направлено до Закарпатського окружного адміністративного суду для продовження її розгляду.

24 лютого 2016 року ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду вказаний адміністративний позов залишено без розгляду з підстав, визначених п.9 ч.1 ст.155 Кодексу адміністративного судочинства України (від 6 липня 2005 року № 2747-IV).

У подальшому ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року клопотання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору релігійної греко-католицької громади Святого Пророка Іллі про закриття провадження в адміністративній справі задоволено. Провадження у справі № 807/1358/15 закрито, у зв`язку з тим, що даний позов не належить до розгляду за правилами адміністративного судочинства.

22 квітня 2019 року постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії УПЦ Свято-Іллінської церкви було задоволено. Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року про закриття провадження у справі № 807/1358/15 скасовано та направлено справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

26 червня 2019 року справа надійшла до Закарпатського окружного адміністративного суду та внаслідок автоматизованого розподілу справ, справу передано на розгляд судді Дору Ю.Ю.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 червня 2019 року прийнято до розгляду вказану адміністративну справу та визначено розглядати дану справу у порядку загального позовного провадження.

02 вересня 2019 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у даній адміністративній справі.

Мотиви позовної заяви у даній адміністративній справі зводяться до того, що після проголошення незалежності України як демократичної держави 24.08.1991 року згідно постанови Верховної Ради Української РСР №1427-ХІІ, православна релігійна громада УПЦ с.Ірлява Ужгородського району набула правоздатності і 04.10.1991 року державою було передано їй у власність культову споруду с.Ірлява Ужгородського району на підставі пункту 1 абз. 16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної ради народних депутатів за №185 Про передачу у власність культових споруд області від 04.10.1991 року. Як і православна громада с.Ірлява, греко-католицька релігійна громада с.Ірлява не посвідчила виникнення права власності із одержанням свідоцтва про право власності на дану культову споруду на підставі розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області Про культові споруди області від 15.09.1992 за №297

Позивач зазначив, що 14.04.2015 року за №22/07-08 Закарпатська обласна державна адміністрація видала православній громаді УПЦ с.Ірлява архівну виписку із розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області Про культові споруди області від 15.09.1992 за №297 згідно якої позивачу вперше достовірно стало відомо, що культову споруду с.Ірлява було вирішено повернути у власність греко-католицькій релігійній громаді с.Ірлява і визнано таким, що втратило чинність рішення облвиконкому за №185 від 04.10.1991 року, яким було передано культову споруду у власність православній громаді УПЦ с.Ірлява.

Позивач вважає оскаржуване в частині розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за №297 таким, що прийняте всупереч діючим прямим нормам чинного законодавства України, у період спірних правовідносин. Зокрема, вказує, що згідно ст.7 розділу ІІ Закону України Про представника Президента України представник Президента України сприяє розвитку місцевого і регіонального самоврядування, контролює діяльність органів місцевого і регіонального самоврядування з питань додержання Конституції і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади, та за ч.2 ст.7 цього Закону не має права вирішувати питання, що належать до відання органів місцевого і регіонального самоврядування.

Заперечень на позовну заяву відповідачем не подано, разом з тим, від представника релігійної греко-католицької громади Святого Пророка Іллі подано заперечення на позовну заяву (т.1 а.с.а.с.114-119), відповідно до яких вказує, що в с.Ірлява один-єдиний храм (св.Пророка Іллі). Посилаючись на рішення облвиконкому за №185 від 04.10.1991 про передачу культової споруди православній громаді позивач вказує, що саме ОСОБА_2 храм їм переданий. У цьому рішенні взагалі не вказано назву храму, переданого православній громаді, тож сумнів може бути у греко-католицької громади, чи саме цей храм передали православній громаді. Натомість у розпорядженні Представника Президента в Закарпатській області від 15 вересня 1992 за №297 у відповідності до вимог статті 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації вказано який саме храм повернено у власність греко-католицькій громаді. У зв`язку з чим, греко-католицька громада просить суд залишити без змін розпорядження Представника Президента в Закарпатській області від 15 вересня 1992 №297.

У матеріалах справи містяться пояснення відділу (управління) національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації. Згідно поданих пояснень вказує, щодо питання законності прийняття розпорядження Представника Президента України у Закарпатській області від 15 вересня 1992 року №297, то відповідно до роз`яснення Вищого господарського суду від 29.02.96 №02-5/109 (зі змінами) Про деякі питання, що виникають при застосуванні Закону України Про свободу совісті та релігійні організації рішення компетентного державного органу про передачу культової будівлі у власність релігійної громади є необоротним, тобто таким, що не може бути скасовано наступним рішенням цього ж органу. Перехід права власності на будівлю може бути визнано не дійсним тільки за рішенням суду та просить суд встановити у судовому порядку законність прийняття оскаржуваного розпорядження (т.1 а.с.а.с.196-198).

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позов.

Представник відповідача та представник третьої особи 1 у судовому засіданні заперечував проти позовних вимог та просив відмовити у задоволення позову у повному обсязі.

Представник третьої особи 2 у судове засідання не з`явився, хоча про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не подано.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи у сорокових роках минулого століття в селі існувала одна громада, яка сповідувала греко-католицьку віру. Як і не заперечується позивачем той факт, що саме греко-католицька релігійна громада здійснювала будівництво спірної культової споруди (церкви Св.Пророка Іллі).

Зокрема, з архівної довідки Державного архіву Закарпатської області від 02.01.2018 року № Г-206/01-27 слідує, що відповідно до статистичного та географічного огляду Угорщини, виданого під редакцією ОСОБА_3 у 1837 році, в с. Ірлява мешкало 2 римо-католика, 348 греко-католиків та 7 євреїв. Є греко-католицька (парафіяльна) церква. В Шематизмі Мукачівської греко-католицької єпархії за 1908 рік значиться про наявність давної сільської парафії та побудовану із каменю та освячену у 1870 році церкву. В соціографії Ужгород і Ужанський комітат станом на 1940 рік в с. Ірлява значиться кам`яна греко-католицька церква, в якій 493 вірника. (т.3 а.с.171-172).

З об`єктивних та загальновідомих причин (Рішення про ліквідацію Брестської унії 1596 року та об`єднання (приєднання) української греко-католицької церкви до російської православної церкви) греко-католицька громада не могла користуватись культовою будівлею впродовж 1946 - 1992 років.

У серпні 1949 року громада разом з греко-католицьким священником змінила віросповідання на православне.

Згідно свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади від 27 серпня 1991 року №322 цього дня зареєстровано статут православної релігійної громади УПЦ (Іллінської) діяльність якої поширюється на с.Ірлява Ужгородського району Закарпатської області (т.1 а.с.41)

04.10.1991 року православній релігійній громаді УПЦ с.Ірлява Ужгородського району було передано у власність культову споруду с. Ірлява Ужгородського району на підставі пункту 1 абзацу 16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за № 185 "Про передачу у власність культових споруд області" від 04.10.1991 року (т.1 а.с.а.с. 204-205).

Виконавчим комітетом Закарпатської обласної ради народних депутатів 02 липня 1992 року видано свідоцтво від 02 липня 1992 року № 166 про реєстрацію статуту релігійної громади греко-католицької церкви, діяльність якої поширюється на с. Ірлява, Ужгородського району (т.1 а.с. 120). У відповідності до листа голови виконкому Ірлявської сільської ради народних депутатів Русин Г.М. від 17 квітня 1992 року за № 16/02-22, що направлений уповноваженому Ради у справах релігії по Закарпатській області, виконком Ірлявської сільської ради народних депутатів просить зареєструвати греко-католицьку громаду с. Ірлява і зареєструвати за нею культову споруду, яка раніше належала православній громаді, оскільки остання самоліквідувалась (т.1 а.с. 207).

Окрім цього, згідно довідки №304/15 від 08.09.2015 року управління Мукачівської греко-католицької єпархії підтверджує, що релігійна греко-католицька громада Св.Пророка Іллі сюІрлява Ужгородського району відновила свою діяльність дня 02.07.1992 року на підставі статті 14 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (т.1а.с.130)

У подальшому розпорядженням Представника Президента України в Закарпатській області від 15 вересня 1992 року за № 297, у відповідності до статті 17 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації" було вирішено повернути у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села. Цим же розпорядженням визнано таким, що втратило чинність рішення облвиконкому за № 185 від 04.10.1991 року, яким було передано культову споруду у власність православній громаді УПЦ с. Ірлява (т.1 а.с.а.с. 127-128).

Позивач вважає вказане розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині щодо повернення у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села - протиправним, оскільки таким незаконно, без відома і поза волею православної громади с. Ірлява, всупереч вимогам чинного законодавства України припинено чинність рішення облвиконкому за № 185 від 04.10.1991 року, в частині передачі культової споруди у власність православній громаді УПЦ с. Ірлява, а тому звернувся з даним позовом.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам суд враховував наступне.

Відповідно до вимог ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У даному випадку виник спір щодо правомірності прийняття розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 в частині щодо повернення у власність греко-католицькій релігійній громаді с. Ірлява Іллінський храм села, та визнано, таким, що втратило чинність пункт 1 абз.16 рішення виконавчого комітету Закарпатської обласної Ради народних депутатів за №185 від 04.10.1991, а відтак, суд вирішує спір у межах даних спірних правовідносин.

Згідно ч. 2 ст. 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР.

Судом встановлено, що на час винесення оскаржуваного розпорядження діяв Закон України Про Представника Президента України від 05 березня 1992 року №2167-ХІІ. Відповідно до статті 1 вказаного закону Представник Президента України є найвищою посадовою особою державної виконавчої влади - главою місцевої державної адміністрації відповідно в області, містах Києві, Севастополі, районі, районі міст Києва і Севастополя.

Відповідно до статті 14 вказаного закону Представник Президента України в межах своїх повноважень видає розпорядження. Розпорядження Представника Президента України, прийняті в межах його повноважень, є обов`язковими для виконання органами місцевого і регіонального самоврядування, всіма розташованими на відповідній території підприємствами, організаціями і установами, громадськими об`єднаннями, а також посадовими особами і громадянами. У разі невиконання розпоряджень Представника Президента України, прийнятих у межах його повноважень, винні особи притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Згідно статті 6 Закону України Про Представника Президента України від 05 березня 1992 року №2167-ХІІ Представник Президента України на відповідній території: 1) забезпечує реалізацію законів України, указів Президента України, постанов Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; 2) координує діяльність відповідних органів внутрішніх справ, національної безпеки, оборони, статистики та інших органів, підпорядкованих міністерствам, іншим центральним органам державної виконавчої влади; 3) здійснює контроль за додержанням органами державної виконавчої влади, органами місцевого і регіонального самоврядування, а також підприємствами, організаціями і установами, незалежно від їх підпорядкування та форм власності, іншими юридичними особами Конституції і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади; 4) вимагає припинення, а в разі необхідності зупиняє дії посадових осіб, що суперечать законодавству; 5) зупиняє дію актів адміністрації підприємств, організацій і установ, інших юридичних осіб, що суперечать Конституції (888-09) і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, звертається до суду з позовом про визнання їх недійсними; 6) представляє в межах своїх повноважень інтереси держави у судах та органах місцевого і регіонального самоврядування; 7) входить з поданням до відповідних органів про звільнення з посад керівників підприємств, організацій і установ у разі порушення ними Конституції і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади. Про результати розгляду подань Представник Президента України повинен бути повідомлений у десятиденний строк; 8) створює відділи, управління, інші служби місцевої державної адміністрації, призначає їх керівників, за винятком керівників місцевих органів міністерств, державних комітетів, інших центральних органів державної виконавчої влади; 9) забезпечує виконання бюджету, програм економічного і соціального розвитку відповідної території, інформує на вимогу не менш як двох третин депутатів, але не рідше одного разу на рік, відповідну Раду про їх виконання; 10) може делегувати окремі свої повноваження з питань здійснення державних функцій головам виконавчих комітетів сільських, селищних і міських Рад.

Статтею 9 Закону України Про Представника Президента України від 05 березня 1992 року №2167-ХІІ Представник Президента України у відносинах з органами місцевого і регіонального самоврядування має право: 1) звертатися до суду з позовом про визнання недійсними актів органів місцевого і регіонального самоврядування, які суперечать законодавству, і зупиняти дію оскаржуваних ним актів до прийняття рішення судом; 2) порушувати перед Президентом України питання про внесення на розгляд Верховної Ради України подання щодо дострокового припинення повноважень органів місцевого і регіонального самоврядування у випадках, передбачених законодавством; 3) брати участь з правом дорадчого голосу в засіданнях органів місцевого і регіонального самоврядування; 4) звертатися до органів місцевого і регіонального самоврядування з поданнями про стан реалізації ними законів України і указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади. Органи місцевого і регіонального самоврядування зобов`язані розглянути подання Представника Президента України і повідомити його про результати розгляду не пізніш як у десятиденний строк.

Представник Президента України здійснює свої повноваження в межах законодавства одноособово, несе відповідальність за свої протиправні акти та дії (стаття 10 Закону).

Суд вважає помилковим доводи позивача про те, що оскаржуване розпорядження було прийнято поза межами повноважень, без належних для того підстав.

Зокрема, обґрунтовуючи підстави для визнання недійсним спірного розпорядження Представника Президента, позивач посилається, зокрема, на роз`яснення Вищого арбітражного суду України № 02- 5/109 від 29.02.1996 року, згідно п. 9.9 якого рішення компетентного державного органу, зазначеного уст. 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації повернення або передачу культової будівлі або майна у власність конкретної релігійної громади є необоротним, тобто таким, що не може бути скасовано наступним рішенням цього ж органу. Перехід права власності на будівлю або інше майно може бути визнано недійсним лише за рішенням суду у встановленому законодавством порядку.

З аналізу наведених норм Закону України Про Представника Президента України від 05 березня 1992 року №2167-ХІІ слідує, що основним завданням Представника Президента України є забезпечення реалізації законів України, інших актів законодавчої і виконавчої влади та здійснення контролю за додержанням Конституції і законів України, указів Президента України, інших актів законодавчої і виконавчої влади.

У відповідності до приписів статті 6 Закону України Про Представника Президента України від 05 березня 1992 року №2167-ХІІ Представник Президента України на відповідній території, окрім іншого, наділений правом вимагати припинення, а в разі необхідності зупиняє дії посадових осіб, що суперечать законодавству та зупиняє дію актів адміністрації підприємств, організацій і установ, інших юридичних осіб, що суперечать Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, звертається до суду з позовом про визнання їх недійсними.

Отже, з наведеного слідує, що законодавством визначено право Представника Президента України звертатися до суду з позовом про визнання недійсними актів органів місцевого і регіонального самоврядування, які суперечать Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, і зупиняти дію оскаржуваних ним актів до прийняття рішення судом. Тобто, у випадку встановлення Представником Президента України суперечності актів органів місцевого і регіонального самоврядування приписам Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, останній звертається до суду і зупиняє дію оскаржуваних ним актів.

Такі повноваження не повинні розглядатися у взаємозв`язку з повноваженнями Представника Президента України видавати розпорядження, зокрема і тих, які спрямовані на визнання такими, що втратили чинність рішень органу виконавчої влади місцевого самоврядування, які по своїй суті не суперечать Конституції і законам України, указам Президента України, іншим актам законодавства, проте втрачають чинність у зв`язку з прийняттям іншого нормативного акту.

Як встановлено судом 27 серпня 1991 року згідно свідоцтва №322 зареєстровано статут православної релігійної громади УПЦ. Згідно свідоцтва про реєстрацію статуту релігійної громади від 02 липня 1992 року №166 зареєстровано статут релігійної громади греко-католицької церкви.

У подальшому 17 квітня 1992 року за вх. № 16/02-22 до уповноваженого Ради у справах релігій по Закарпатській області звернувся Виконком Ірлявської сільської Ради народних депутатів з проханням зареєструвати за нею культову споруду, яка раніше належала православній громаді. Зазначивши, що остання самоліквідувалася (т.2 а.с.219).

15 вересня 1992 року прийнято розпорядження Представника Президента України №297, яким, окрім іншого, повернуто у власність культову споруду релігійній греко-католицькій громаді с.Ірлява Ужгородського району - Іллінський храм села. Вказаним розпорядженням також визнано таким, що втратило чинність рішення колишнього облвиконкому №185 від 04.10.1991 року Про передачу у власність культових споруд області в частині передачі культової споруди православної релігійної громади с.Ірлява Ужгородського району.

Згідно статті 17 Закону України Про свободу совісті та релігійні організації , у редакції чинній на час прийняття оскаржуваного розпорядження, релігійні організації мають право використовувати для своїх потреб будівлі і майно, що надаються їм на договірних засадах державними, громадськими організаціями або громадянами. Культові будівлі і майно, які становлять державну власність, передаються організаціями, на балансі яких вони знаходяться, у безоплатне користування або повертаються у власність релігійних організацій безоплатно за рішеннями виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів, а в Кримській АРСР - Уряду Кримської АРСР. Якщо культова будівля передається в користування двом чи більше релігійним громадам за їх згодою, то з кожною громадою укладається окремий договір, в якому передбачається порядок і черговість користування нею. Культова будівля та інше майно, які становлять історичну, художню або іншу культурну цінність, передаються релігійним організаціям і використовуються ними з додержанням установлених правил охорони і використання пам`яток історії та культури. Клопотання про передачу релігійним організаціям культових будівель і майна у власність чи безоплатне користування розглядається в місячний термін з письмовим повідомленням про це заявників.

Релігійні організації мають переважне право на передачу їм культових будівель із земельною ділянкою, необхідною для обслуговування цих будівель. Володіння і користування землею релігійні організації здійснюють у порядку, встановленому Земельним кодексом Української РСР (561-12) та іншими законодавчими актами Української РСР. Договори про надання в користування релігійним організаціям культових та інших будівель і майна можуть бути розірвані або припинені в порядку і на підставах, передбачених цивільним законодавством Української РСР. Самовільне захоплення культових будівель чи привласнення культового майна не допускається.

Рішення державних органів з питань володіння та користування культовими будівлями і майном можуть бути оскаржені до суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом Української РСР.

Пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 23.04.1991 року № 988-ХІІ Про порядок введення в дію Закону України Про свободу совісті та релігійні організації визначено обставини, які повинні враховувати уповноважені органи при вирішенні питання про повернення у власність чи передачу у користування релігійним громадам культових будівель і майна.

Як встановлено судом, зокрема згідно відомостей архівної довідки Державного архіву Закарпатської області від 02.01.2018 року № Г-206/01-27 спірна культова споруда до її переходу у власність держави була збудована та використовувалася як греко-католицька.

Тому, Представником Президента правомірно повернуто культову споруду первинному її власнику - греко-католицькій громаді села.

З урахуванням викладеного суд доходить до висновку про те, що Представник Президента України прийняв оскаржуване рішення, використовуючи надане йому повноваження, саме з тією метою, з якою таке повноваження надано.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів учасників справи, суд дійшов висновку, що мотивація та докази, на які посилається позивач, не дають суду підстав для задоволення позову, а відтак, в задоволенні такого слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 6-9, 90, 244-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Релігійної громади Мукачівсько-Ужгородської єпархії Української православної церкви Свято-Іллінської церкви с. Ірлява Ужгородського району (89454, Закарпатська область, Ужгородський район, с.Ірлява, вул. Леніна, буд.27, код ЄДРПОУ 25439777) до Закарпатської обласної державної адміністрації (88008, Закарпатська область, м.Ужгород, пл.Народна, буд.4, код ЄДРПОУ 00022496) треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Релігійна греко-католицька громада "Св. Пророка Іллі" с. Ірлява Ужгородського району (89453, Закарпатська область, Ужгородський район, с.Ірлява, вул. Шевченка, буд. 26, код ЄДРПОУ 39811014); Управління національностей та релігій Закарпатської обласної державної адміністрації (88008, Закарпатська область, м.Ужгород,пл.Народна,буд.4) про визнання частково недійсними розпорядження Представника Президента України в Закарпатській області від 15.09.1992 року за № 297 - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини 3 статті 243 КАС України повний текст рішення складено та підписано 22.11.2019 року.

СуддяЮ.Ю.Дору