Рішення

від 25.11.2019 по справі 540/1851/19

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 листопада 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/1851/19 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" про стягнення середнього заробітку за час невиплати одноразової грошової допомоги,

встановив:

ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до суду з позовом до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (далі-відповідач), в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні позивача та стягнути з відповідача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.07.2018р. по 16.08.2019р. в розмірі 206 207,97 грн. Крім того, позивач просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення та стягнути з відповідача на його користь судові витрати в розмірі 10 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проходив службу в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 08.11.2006р. по 02.07.2018р. При звільненні йому було сплачено одноразову грошову допомогу за 11 років служби та не враховано період служби у Збройних Силах України. Разом з тим, відповідачем було внесено зміни до наказу про звільнення позивача та визначено строк служби для виплат одноразової грошової допомоги - 12 календарних років. З огляду на викладене позивач вважає, що у день звільнення відповідачем не було проведено повного розрахунку. Вказане позивач вважає протиправним, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою від 12.09.2019р. вказаний позов залишено без руху з наданням позивачу строку на усунення недоліків. Ухвала суду виконана, недоліки позову усунуті.

Ухвалою від 26.09.2019р. провадження у справі відкрите, розгляд справи призначений за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідачем надано до суду відзив на позовну заяву, зі змісту якого убачається, що останній позов не визнає з наступних підстав. Зокрема, зазначає, що при звільнення позивачу сплачено 40218,35 грн. за 11 календарних років служби в органах ДКВС України. Недосплачену суму одноразової грошової допомоги у розмірі 2290,26 грн. позивачу сплачено 16.08.2019р. відповідно до видаткового касового ордеру від цієї ж дати. Сума, яка була недосплачена позивачу виникла у зв`язку із технічною помилкою в наказі про його звільнення, що була виправлена в ході внутрішньої перевірки. Крім того, відповідач зазначає, що позивач відмовляється надавати установі інформацію щодо реквізитів його карткового рахунку, що унеможливлює добровільного виконання зобов`язань.

Враховуючи викладене, відповідач просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Розглянувши надані сторонами документи, з`ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства які регулюють спірні відносини та їх застосування сторонами, суд дійшов до наступного.

Досліджуючи обставини даної справи суд застосовує ч. 4 ст. 78 КАС України, згідно якої обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, судом встановлено, що у справі №540/1460/19 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" про визнання дій протиправними та стягнення коштів постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.11.2019р. скасовано рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14.08.2019р. - в частині стягнення з Державної установи Херсонська виправна колонія (№ 61)" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 р. по 12.08.2019 р. в розмірі 174 379 грн. 20 коп. - та у задоволені позову в цій частині відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін, тобто в частині визнання протиправною бездіяльності Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" щодо не виплати ОСОБА_1 в день його звільнення грошової компенсації за неотримане речове майно та стягненні з Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" на його користь грошової компенсації за неотримане речове майно в сумі 6950 грн. 38 коп.

Судові рішення у справі №540/1460/19 набрали законної сили 12.11.2019р.

З огляду на викладене, обставини, встановлені рішеннями суду у справі №540/1460/19, не доказуються при розгляді даної справи, оскільки у ній беруть участь ті самі сторони, стосовно яких встановлено ці обставини.

Таким чином, наведеними рішеннями судів підтверджено факт проходження позивачем служби в органах Державної кримінально-виконавчої служби України з 08.11.2006 р. по 02.07.2018 р. Останню штатну посаду старшого оперуповноваженого оперативної групи позивач займав по 02.07.2018 р., з якої звільнений на підставі п.7 ст. 77 Закону України "Про національну поліцію" на підставі наказу № 53 о/с від 19.06.2018 р. Календарна вислуга років на день звільнення склала 12 років 11 місяців 28 днів, пільгова вислуга склала 24 років 07 місяців 22 днів.

Судом встановлено, що у зв`язку із виявленням технічної помилки щодо розрахунку вислуги років ОСОБА_1 , наказом відповідача від 06.08.2019р. №59/ОС внесено зміни до наказу № 53 о/с від 19.06.2018 р., а саме пункт 1.1 викладено в редакції, відповідно до якої для виплати вихідної допомоги вислуга років складає 12 років 11 місяців 28 днів.

Відповідно до видаткового касового ордера від 16.08.2019р. ОСОБА_1 сплачена вихідна допомога в розмірі 2290,26 грн.

У зв`язку із виплатою вказаної суми не у день звільнення, а лише 16.08.2019р., позивач вважає, що відповідачем не проведено повного розрахунку, що є підставою для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 03.07.2018р. по 16.08.2019р.

Право позивача на одноразову грошову допомогу при звільненні за 12 календарних років сторонами не оспорюється та підтверджується фактом добровільної виплати відповідачем вказаної допомоги. Спірним у даній справі є право позивача на компенсаційну виплату за порушення строків розрахунків при звільненні.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом преамбули Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяких інших осіб" цей Закон визначає умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, осіб начальницького і рядового складу Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону № 2262-ХІІ особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Аналогічне положення закріплено в абзаці четвертому пункту 10 постанови Кабінету Міністрів України "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей" від 17.07.1992 р. № 393 (далі - Порядок № 393), за змістом якого військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної інспекції техногенної безпеки, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби які звільняються із служби за власним бажанням, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, та мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Як вже було зазначено вище, позивач звільнений з Державної кримінально-виконавчої служби України з 02.07.2018р. відповідно до п.7 ст.77 Закону України Про національну поліцію .

Станом на 02.07.2018р. вислуга років позивача складала 12 років 11 місяців 28 днів.

При звільненні позивачу виплачена одноразова грошова допомога за вислугу років 11 років.

16 серпня 2019р. позивачу доплачена одноразова грошова допомога при звільненні в розмірі 2290,26грн. (за ще один рік служби, тобто дванадцятий).

Отже, станом на день звільнення позивача - 02.07.2018р., виплата всіх сум, що належали йому від установи, не була здійснена в день звільнення.

Відповідно до статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

При цьому за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в своїх рішеннях, зокрема, у справах №806/2164/16 (постанова від 30.01.2019р.), № 814/2563/16 (постанова від 12.12.2018р.) неодноразово висловлював позицію, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному. При цьому загальні норми можуть застосовуватися субсидіарно, тобто, в тих випадках, коли спірні правовідносини не врегульовані нормами спеціального законодавства або врегульовані не повністю.

Можливість субсидіарного застосування загальних правових норм до відносин публічної служби, як правило, закріплена у спеціальному законі, що регулює такий вид публічної служби. Подібна законодавча техніка спрямована на усунення прогалин у правовому регулюванні.

Таким чином, у даному випадку пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.

Вказана позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 25.04.2018р. у справі №823/64/16.

В даному випадку суд звертає увагу, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні з Державної кримінальної виконавчої служби, зокрема одноразової грошової допомоги при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства.

В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

На підставі викладеного, суд вважає, що відповідач при звільненні позивача повинен був сплатити всі належні йому суми в день звільнення та в зв`язку з несвоєчасною сплатою зазначених сум необхідно застосувати вимоги ст. ст. 116, 117 КЗпП України.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Враховуючи те, що станом на день звільнення позивача спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників кримінальної виконавчої служби, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд вважає можливим застосувати норм статті 116 та 117 КЗпП України, як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення працівника з органів Державної кримінальної виконавчої служби.

Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд у постанові від 19 квітня 2018 року по справі № 806/1183/16.

Відповідно до пункту 2 Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до довідки про грошове забезпечення старшого оперуповноваженого ОСОБА_1 за січень - червень 2018 р. від 17.10.2019 р. № 27/81, наданої відповідачем на вимогу суду, розмір грошового забезпечення позивача за два місяці перед звільненням (травень, червень 2018 року) становить 26071,3 (13145,2 грн. за травень 2018 року та 12926,1 грн. за червень 2018 року). У довідці зазначено, що позивач відпрацював 31 день у травні та 30 днів у червні.

Відтак, для обчислення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно застосовувати показник 427,4 грн. в день (26071,3 грн./61 день).

Позивач звільнений наказом від 19.06.2018 р. із 02.07.2018 р., тому суд проводить обрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку починаючи із наступного дня звільнення - 03.07.2018 р. по 16.08.2019р. - день остаточного розрахунку.

Час затримки розрахунку у період з 03.07.2018 р. по 16.08.2019р. становить 282 робочих дні.

Отже, середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні становить 120 526,80 грн. (середньоденний заробіток 427,40 грн. х 282 дні) та підлягає стягненню на користь позивача.

В силу ч.2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідачем не доведено правомірність свого рішення.

Враховуючи наведене, суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку при звільненні та про стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати при звільненні коштів, проте позивач не вірно розрахував суму, що підлягає стягненню в адміністративному позові.

Щодо встановлення судового контролю за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, суд зазначає наступне.

Статтею 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Наведені процесуальні приписи не є імперативними, передбачають диспозитивну поведінку суду щодо зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, суд вважає, що зобов`язати надати такий звіт, це право суду, а не обов`язок, а тому суд, в даному спорі не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відповідно до ст. 383 КАС України, особа - позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Щодо стягнення з відповідача понесених судових витрат у розмірі 10000,00 грн. суд зазначає наступне.

Так, позивач просить стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати в розмірі 10000,00 грн. При цьому на підтвердження вказаних витрат позивачем надано до суду лише квитанцію про сплату судового збору у розмірі 2062,08 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16 Судом було висловлено правову позицію, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині п`ятій статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 22.12.2018р. по справі № 826/856/18.

Слід зазначити, що позивачем не надано до суду доказів, пов`язаних із оплатою правової допомоги (документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги).

Зі змісту наданого договору про надання правової допомоги не убачається, що позивачем отримано правову допомогу саме у межах даної справи.

Крім того, позивачем не надано до суду детального опису робіт, здійснених адвокатом. Окремо слід звернути увагу, що позов і додані до нього письмові докази підписані та засвідчені позивачем. Також до суду не надано жодного документу на підтвердження оплати правової допомоги.

Частиною 3 статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

З огляду на викладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення вимоги про стягнення витрат понесених у справі, а саме в частині відшкодування сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 257- 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" про стягнення середнього заробітку за час невиплати одноразової грошової допомоги - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" щодо не проведення з ОСОБА_1 повного розрахунку при звільненні.

Стягнути з Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (код ЄДРПОУ 08564682; 73000, м.Херсон, вул.Дружби, 4) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.07.2018 р. по 16.08.2019 р. в розмірі 120526 (сто двадцять тисяч п`ятсот двадцять шість) грн. 80 (вісімдесят) коп.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 1205 (одну тисячу двісті п`ять) грн. 27 (двадцять сім) коп. за рахунок бюджетних асигнувань Державної установи "Херсонська виправна колонія (№61)" (код ЄДРПОУ 08564682; 73000, м.Херсон, вул.Дружби, 4).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Пекний А.С.

кат. 106030000