Постанова

від 27.11.2019 по справі 140/2214/19

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 рокуЛьвів№ 857/11235/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Бруновської Н.В., Матковської З.М.

розглянувши в порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року (головуючий суддя в суді першої інстанції Волдінер Ф.А., м. Луцьк) у справі № 140/2214/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,-

В С Т А Н О В И В:

17 липня 2019 року ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Волинській області в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу( недоїмки) від 04.06.2019 № Ф-5525-55-У.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління ДФС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський Майдан, 4) про визнання протиправною та скасування вимоги відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати, та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Апелянт вважає, що суд першої інстанції неправильно встановив обставини справи, неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, висновки викладені у рішенні суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, суд неправильно застосував норми матеріального права, рішення прийняте з порушенням норм процесуального права, без врахування принципу верховенства права з підстав викладених в апеляційній скарзі.

Відповідач Головне управління ДФС у Волинській області подало відзив на апеляційну скаргу в якому зазначає, що рішення суду першої інстанції є законне, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм процесуального права. Відповідач вважають, що наведені апелянтом у апеляційній скарзі підстави та обставини для скасування оскаржуваного рішення суду є надуманими, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави в межах апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 з 17.10.2007 по 14.05.2019 був зареєстрований фізичною особою - підприємцем, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань від 19.09.2019 № 1005764038.

ОСОБА_1 з 29.11.2007 по даний час перебуває у трудових відносинах з СТзОВ «Романів» (працює на посаді тракториста), що підтверджується довідкою від 17.07.2019 № 67, виданою СТзОВ «Романів» .

04.06.2019 ГУ ДФС у Волинській області сформувало та скерувало позивачу вимогу про сплату боргу (недоїмки) за № Ф-5525-55-У, у якій повідомило про наявність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 21 030,90 грн., яку вимагало сплатити протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання цієї вимоги.

З інтегрованої картки платника ОСОБА_1 видно, що у ній відбулося нарахування єдиного внеску в розмірі мінімального страхового внеску за такі періоди: 09.02.2018 в розмірі 8448,00 грн. (за 2017 рік), 19.04.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за І квартал 2018 року), 19.07.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІІ квартал 2018 року), 19.10.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІІІ квартал 2018 року); 21.01.2018 в розмірі 2457,18 грн. (за ІV квартал 2018 року); 30.04.2019 в розмірі 2457,18 грн. (за І квартал 2019 року), а також відображена станом на 30.04.2019 заборгованість у загальному розмірі 21 030,90 грн. (а. с. 65-67).

Правові і організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначено Законом України від 08.07.2010 № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 2464-VI).

В силу вимог частини першої статті 2 даного Закону його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону.

За приписами частини четвертої статті 8 Закону № 2464-VI порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 14 Закону № 2464-VI на органи доходів і зборів покладено обов`язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.

Як визначено частиною першою статті 3 вказаного Закону, збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами, зокрема, обов`язковості сплати; відповідальності платників єдиного внеску та органу, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, за порушення норм цього Закону, а також за невиконання або неналежне виконання покладених на них обов`язків.

Єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування (пункт 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI).

У розумінні пункту 3 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI застрахована особа - це фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI є платниками єдиного внеску.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 6 Закону № 2464-VI платник єдиного внеску зобов`язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Абзацом першим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.

Згідно із абзацом другим пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» ) у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

За визначеннями, наведеними у пунктах 4, 5 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, тоді як, максимальна величина бази нарахування єдиного внеску - максимальна сума доходу застрахованої особи на місяць, що дорівнює п`ятнадцяти розмірам мінімальної заробітної плати, встановленої законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Відповідно до частини п`ятої статті 8 Закону № 2464-VI єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску. У разі якщо база нарахування єдиного внеску не перевищує розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід, сума єдиного внеску розраховується як добуток розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на місяць, за який отримано дохід (прибуток), та ставки єдиного внеску.

Мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн. на місяць (3200,00 грн. х 22%, де 3200,00 грн. розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2017); мінімальний страховий внесок у 2018 році становив 819,06 грн. на місяць (3723,00 грн. х 22%, де 3723,00 грн. - розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2018).

Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов`язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.

Згідно з частиною другою статті 25 цього Закону у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов`язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом 1 частини четвертої цієї статті визначено, що орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

Розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 № 449, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 07.05.2015 за № 508/26953 (далі - Інструкція № 449), врегульований порядок стягнення заборгованості з платників.

Відповідно до пункту 1 вказаного розділу Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов`язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.

Згідно з пунктом 2 розділу VI Інструкції № 449 у разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов`язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.

Проаналізувавши вказані нормативно-правові акти, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що платники, зареєстровані у встановленому порядку як фізичні особи - підприємці, у разі не отримання доходу (прибутку) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, зобов`язані визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, а сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Оскільки позивач, яка у спірний період була зареєстрована суб`єктом підприємницької діяльності, вказаний обов`язок не виконала, тому ГУ ДФС у Волинській області правомірно було нараховано позивачу як фізичній особі - підприємцю єдиний внесок за 2017-2018 роки, за один квартал 2019 року на загальну суму 21 030,90 грн., про що зазначено в оскаржуваній вимозі про сплату боргу.

При цьому, перебування позивача у трудових відносинах, а також фактичне не здійснення ним підприємницької діяльності не звільняє його від обов`язку сплати єдиного внеску як фізичною особою - підприємцем, позаяк позивач в розумінні законодавства, що регулює сплату єдиного внеску, є одночасно застрахованою особою та платником цього внеску. Законодавством не передбачено пільг зі сплати єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців, які одночасно перебувають у трудових відносинах.

Фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які є одночасно найманими працівниками, не звільняються від сплати єдиного внеску та подання обов`язкової звітності за себе як фізичної особи - підприємця, а сплата єдиного соціального внеску у такому разі не здійснюється подвійно, адже за фізичну особу - підприємця, яка працює найманим працівником у юридичної особи, сплачує роботодавець.

Судом першої інстанції звернуто увагу на те, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (довідка за формою ОК-7) СТзОВ «Романів» (ідентифікаційний код 30740160) протягом листопада 2007 року - червень 2019 року нараховувало позивачу заробітну плату та сплачено страхові внески (а. с. 23-33).

Суд апеляційної інстанції проаналізувавши зазначене, дійшов висновку, що вимога ГУ ДФС у Волинській області від 04.06.2019 № Ф-5525-55-У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 21 030,90 грн. сформована відповідачем у відповідності до вимог чинного законодавства та в межах повноважень.

Взявши до уваги викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанцій є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, висновки суду є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 310, 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 322, ст. 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2019 року у справі № 140/2214/19 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Головуючий суддя В. Я. Макарик судді Н. В. Бруновська З. М. Матковська