Постанова

від 19.11.2019 по справі 908/232/18

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 908/232/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Могил С.К. - головуючий (доповідач), Волковицька Н.О., Случ О.В., за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І., прокурора відділу Генеральної прокуратури України: Титарчук О.В., та представників: позивача: не з`явились, відповідача: не з`явились, розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "ЛЕНА" в особі голови господарства ОСОБА_3 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2018 у справі № 908/232/18 за позовом Керівника Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області в інтересах Малотокмачанської сільської об`єднаної територіальної громади Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, як правонаступника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області до Селянського (фермерського) господарства "ЛЕНА" в особі голови господарства ОСОБА_3 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння, В С Т А Н О В И В : У лютому 2018 року Керівник Токмацької місцевої прокуратури Запорізької області звернувся з позовом до суду, в якому просив витребувати у Селянського (фермерського) господарства "Лена" земельну ділянку, яка з моменту смерті ОСОБА_1 перебуває у володінні господарства незаконно.

Рішенням господарського суду Запорізької області від 09.07.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2019, позов задоволено. Витребувано з незаконного володіння селянського (фермерського) господарства "ЛЕНА" на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 83 га, яка розташована на території Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області та була надана у постійне користування ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею від 26.05.1998, який втратив чинність з її смертю.

Рішення мотивовано тим, що позивачем доведено відсутність правових підстав у відповідача на користування зазначеною земельною ділянкою.

Як встановлено судами, відповідно до п. п. 1.2, 1.3 Статуту селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА" організовано на земельній ділянці, розташованій на території Малотокмачанської сільської Ради Оріхівського району Запорізької області, яка належала гр. ОСОБА_1 на праві постійного користування землею на підставі відповідного Державного акта.

Зазначені в Статуті дані щодо землекористувача спірної земельної ділянки підтверджено розпорядженням голови Оріхівської районної державної адміністрації Запорізької області № 378 від 19.05.1998, яким фермеру ОСОБА_1 виділено додатково 83 га землі та Державним актом на право постійного користування землею від 26.05.1998 на ім`я ОСОБА_1 , згідно з яким надано у постійне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення державної власності, площею 83 га.

Рішенням Оріхівського районного суду Запорізької області від 02.07.2009 у справі № 2-1066-09, право власності на селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА" як на цілісний майновий комплекс в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) визнане за ОСОБА_3 .

Судами встановлено, що земельна ділянка знаходиться поза межами населеного пункту - с. Мала Токмака Оріхівського району Запорізької області, тому на час ухвалення рішення суду першої інстанції відповідано до п.п. г) п. 4 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності" від 06.09.2012 № 5245- VI, вона перебувала у державній власності.

Апеляційним судом враховано, що відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 №60-р, Наказу Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 26.09.2018 №8-1750/15-18-СГ "Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність" спірну земельну ділянку передано Малотокмачанській обєднаній територіальній громаді Оріхівського району Запорізької області у комунальну власність. У зв`язку з цим ухвалою від 13.02.2019 апеляційним судом залучено до участі в справі Малотокмачанську сільську об`єднану територіальну громаду Оріхівського району Запорізької області в особі Малотокмачанської сільської ради Оріхівського району Запорізької області, як правонаступника Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області.

Враховуючи, що на час звернення прокурора з даним позовом, селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА" користується земельною ділянкою без належної правової підстави, суди обох інстанцій дійшли висновку про наявність підстав для її витребування на користь позивача.

Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить постанову та рішення скасувати та ухвалити нове - про відмову в позові.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права, вважає, що право постійного користування земельною ділянкою перейшло в порядку спадкування до ОСОБА_3 - голови Селянського (фермерського) господарства "Лена", - тому позов прокурора про витребування земельної ділянки із володіння відповідача є безпідставним.

Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на час отримання ОСОБА_1 земельної ділянки на праві постійного користування) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

За змістом частин 1 і 3 статті 9 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" (у відповідній редакції) після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

Із 01.08.2003 набрав чинності Закон України від 19.06.2003 № 973-ІV "Про фермерське господарство", за змістом статті 2 якого відносини, пов`язані із створенням, діяльністю та припиненням діяльності фермерських господарств, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами України.

Статтею 7 цього Закону передбачено, що надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Згідно з пунктом "а" частини 3 статті 22 Земельного кодексу України (у редакції, яка діяла на час звернення позивача до суду) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам, зокрема, для ведення фермерського господарства.

За змістом статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону. До таких об`єктів належать, зокрема, земельні ділянки.

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону (частина 3 статті 41 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що суб`єктивне право на земельну ділянку виникає і реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією України, Земельним кодексом України та іншими законами України, що регулюють земельні відносини.

Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. Чинний Земельний кодекс України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не називає оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина 1); набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2).

Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина 1 статті 125 цього Кодексу).

У зазначеному Рішенні Конституційного Суду України також наголошено, що суб`єктивне право постійного користування земельною ділянкою суттєво відрізняється від суб`єктивного права власності на землю та суб`єктивного права оренди. Хоча власники землі та орендарі поряд із повноваженнями щодо володіння та користування наділяються і повноваженнями щодо розпорядження земельними ділянками (орендарі - в частині передачі земель у суборенду за згодою власника), а постійні користувачі такої можливості позбавлені, у їх праві на землю є ряд особливостей і переваг:

- право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинено лише з підстав, передбачених законодавством;

- права та обов`язки постійних землекористувачів визначені чинним земельним законодавством і не підлягають договірному регулюванню (не можуть бути звужені);

- постійні землекористувачі, як і землевласники, сплачують земельний податок, розмір якого визначається відповідно до чинного законодавства, на відміну від договірного характеру орендної плати;

- земельні ділянки у постійне користування передаються у порядку відведення безоплатно з наступним посвідченням цього права шляхом видачі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою; оплаті має підлягати лише виготовлення технічної документації на земельну ділянку, що здійснюється на договірних засадах із уповноваженою землевпорядною організацією.

Відповідно до статей 13, 14, пункту 7 частини 1 статті 92 Конституції України правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування.

Згідно з пунктом 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України землекористувачами є юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Земельні ділянки, надані громадянам або юридичним особам у постійне користування, перебувають у власності держави або у власності територіальної громади до переоформлення у встановленому порядку та отримання у власність чи користування (постанова Верховного Суду України від 23.11.2016 у справі № 657/731/14-ц).

Відповідно до частини 3 статті 407 Цивільного кодексу України право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності для сільськогосподарських потреб не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам, внесено до статутного фонду, передано у заставу.

При цьому єдиним належним і допустимим доказом належності спірної земельної ділянки тій чи іншій особі є наявність правовстановлюючого документа.

Проте, як встановили суди обох інстанцій, відповідачем не надано документів на підтвердження наявності у фермерського господарства оформленого права постійного користування спірною земельною ділянкою.

Натомість як правильно зазначили суди обох інстанцій державний акт, яким посвідчено права постійного користування ОСОБА_1 земельною ділянкою, втратив свою чинність після її смерті.

Враховуючи положення законодавства, яке регулює спірні правовідносини, а також зважаючи на встановлені судом першої інстанції обставини, Верховний Суд погоджується з висновком судів про виключення можливості приналежності СФГ "Лена" на титулі постійного користування земельної ділянки, переданої у постійне користування громадянці ОСОБА_1 .

Крім того, колегія суддів зазначає, що згідно з частиною 2 статті 92 Земельного кодексу України права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації; в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності; г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування"; ґ) заклади освіти незалежно від форми власності; д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Отже, як правильно встановили суди попередніх інстанцій, чинним законодавством не передбачена можливість набуття права постійного користування земельною ділянкою фермерськими господарствами (для ведення фермерського господарства).

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 18.03.2019 у справі № 922/3312/17 і колегія суддів у даній справі не вбачає підстав для відступу від неї.

Щодо доводів скаржника про те, що відповідне право може бути передано в порядку спадкування, то вони не відповідають дійсності, враховуючи таке.

Так, статтею 23 Закону України "Про фермерське господарство" визначено, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Між тим, відповідно до статті 116 Земельного кодексу України, громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Правовою підставою набуття права власності та права користування на землю згідно зі статтями 116, 118 ЗК України є рішення органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.

Відповідно до частини першої статті 125 названого вище Кодексу право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦK України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Частиною 2 зазначено статті встановлено, що право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може відчужуватися і передаватися у порядку спадкування, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті. Аналогічне положення закріплене в ч. 2 ст. 102-1 ЗК України.

Таким чином, відповідно до частини другої статті 407 ЦК України та частини другої статті 102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) може передаватися у порядку спадкування.

Разом з тим, частиною третьою статті 102-1 Земельного кодексу України та частиною 3 статті 407 Цивільного кодексу України передбачено, що право користування земельною ділянкою державної або комунальної власності не може бути відчужено її землекористувачем іншим особам (крім випадків переходу права власності на будівлі та споруди), внесено до статутного капіталу, передано у заставу.

Відповідно до статті 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Приписами частини 1 статті 1225 цього ж Кодексу визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Підстав спадкування права постійного користування земельною ділянкою згадана стаття не містить.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що право постійного користування земельною ділянкою, що виникло у особи на підставі державного акта на право постійного користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/799/17, від 13.08.2019 у справі №908/1393/18, від 15.10.2019 у справі № 920/840/17, Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі №6-3113цс-16 і колегія суддів не вбачає правових підстав відступати від неї.

Таким чином, правильним є висновок судів обох інстанцій про те, що перехід до ОСОБА_3 права власності на селянське (фермерське) господарство "ЛЕНА", не звільняє юридичну особу - відповідача у даній справі, від вчинення дій по належному оформленню права землекористування.

Також судами обох інстанцій правильно зауважено, що відповідач не позбавлений права звернутися із заявою про надання спірної земельної ділянки, яка використовувалась для ведення фермерського господарства, в оренду для ведення фермерського господарства.

Враховуючи, що під час касаційного провадження не знайшли свого підтвердження доводи скаржника про неправильне застосування судами норм матеріального чи процесуального права, оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, касаційна скарга - без задоволення, а судові витрати в силу ст. 129 ГПК України - покладенню на скаржника.

Керуючись ст.ст. 240, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства "ЛЕНА" в особі голови господарства ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 10.04.2019 та рішення Господарського суду Запорізької області від 09.07.2018 у справі № 908/232/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Волковицька Н.О. Случ О.В.