Постанова

від 28.11.2019 по справі 240/8274/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/8274/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шуляк Л.А.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

28 листопада 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Білої Л.М. Курка О. П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року (ухвалене в м. Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Бердичівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

в травні 2019 року позивач звернулась до суду з позовом до Бердичівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України у Житомирській області про визнання неправомірними дії, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року адміністративний позов задоволено частково.

Не погоджуючись із судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Позивач своїм правом, передбаченим ст. 300, 304 КАС України не скористалась та не подала відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 07 листопада 2019 року, з урахуванням п.7 ч.1 ст.306, ст.307, п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 отримувала пенсію за віком згідно з Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як особа, переміщена з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції відповідно до довідки № 1822000133 від 22.12.2014 року, в якій зазначене фактичне місце проживання: АДРЕСА_1 .

З жовтня 2016 року виплата пенсії позивачу припинена, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 звернулась до відповідача з заявою.

Листом №333/02-2 від 13.02.2019 начальник Чуднівського відділу обслуговування громадян Бердичівського об`єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повідомив позивача, що рішенням комісії з розгляду питань пільг, соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, призначення громадянам житлових субсидій та державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім`ям від 15.09.2016 № 14 позивачу призупинено виплату всіх видів соціальних виплат з 01.10.2016 року. Роз`яснено, що для відновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутись до органу Пенсійного фонду України в м.Бахмут.

Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернулась до суду за захистом своїх порушених прав.

Задовольняючи адміністративний позову, суд першої інстанції виходив з того, що припинення виплати пенсії, у зв`язку з тим, що позивач не проживає за адресою, зазначеною у довідці є безпідставним, оскільки Законом №1058-IV не передбачені такі підстави для припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за місцем її проживання. Таким чином, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

До конституційного права на соціальний захист враховується і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, що були заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення ст. 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не можуть бути обмежені за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її Конституційним правом.

Статтею 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Відповідно до Преамбули Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" цей Закон, зокрема, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій. Зміна умов і норм загальнообов`язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

Частиною 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначені складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Отже, питання щодо припинення пенсійних виплат не можуть регулюватися підзаконними актами.

Частиною 1 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" встановлено, що законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, Законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Частиною 3 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Статтею 5 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до пункту 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Тобто, положення цього Закону є пріоритетними в питаннях виплати пенсій.

Слід зазначити, що за змістом статті 1 Закону №1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення (ч. 2 цієї статті).

Довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону (ч. 1 ст. 5 Закону № 1706-VII).

Водночас, ст. 14 Закону № 1706-VII визначено, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.

Виходячи із системного аналізу вищенаведених норм, слід дійти висновку, що внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами, що й інші громадяни, які постійно проживають на території України.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.

Статтею 12 Закону № 1706-VII визначені підстави для скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи та внесення відомостей про це в Єдину інформаційну базу даних про внутрішньо переміщених осіб.

Рішення про скасування дії довідки приймається керівником структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання особи та надається внутрішньо переміщеній особі протягом трьох днів з дня прийняття такого рішення (абз. 7 ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Структурний підрозділ з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад на підставі прийнятого рішення невідкладно вносить до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб відомості про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (абз. ч. 1 ст. 12 цього Закону).

Згідно з п. 12 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 365 (надалі - Порядок № 365), соціальні виплати припиняються у разі:

1) наявності підстав, передбачених законодавством щодо умов призначення відповідного виду соціальної виплати;

2) встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім`ї;

3) отримання рекомендацій Мінфіну щодо фактів, виявлених під час здійснення верифікації соціальних виплат;

4) скасування довідки внутрішньо переміщеної особи з підстав, визначених ст.12 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб";

5) отримання інформації від Держприкордонслужби, МВС, СБУ, Мінфіну, Національної поліції, ДМС, Держфінінспекції, Держаудитслужби та інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.

Перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Рішенням Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.05.2018, яке залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018, у зразковій справі №805/402/18 адміністративний позов до Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області про визнання неправомірними дій, зобов`язання вчинити певні дії задоволено у повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано розпорядження Бахмутського об`єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області від 24 березня 2017 року "Про припинення виплати пенсії до з`ясування". Зобов`язано Бахмутське об`єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області відновити виплату призначеної пенсії за віком з 01.04.2017. У частині присудження виплати пенсії у межах суми стягнення за один місяць рішення суду допущено до виконання негайно.

Отже, за ознаками типової справи, які наведені у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03.05.2018 за результатами розгляду зразкової справи № 805/402/18, в силу приписів частини 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у цій справі суд враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у зазначених рішеннях, які полягають у наступному.

Частиною 1 статтею 49 Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється: 1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості; 2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 3) у разі смерті пенсіонера; 4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд; 5) в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини 2 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати.

Таким чином, припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

При цьому, колегія суддів зазначає, що перелік підстав припинення виплати пенсії, визначений частиною 1 статті 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", є вичерпним та передбачає можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

Поряд із тим, доказів прийняття відповідного рішення про припинення виплати позивачу пенсії відповідачем з підстав, визначених статтею 49 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" до суду не надано.

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що Законом №1058-IV не передбачені такі підстави для припинення або призупинення виплати пенсії, як відсутність особи за місцем її проживання.

Також суд апеляційної інстанції вважає, що посилання відповідача як на підставу для призупинення виплати пенсії позивачу на Постанови Кабінету Міністрів України №509, №637 та №365 слід вважати безпідставними, оскільки припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття Пенсійним органом відповідного рішення з підстав, визначених статтею 49 Закону №1058-IV. Не підтвердження фактичного місця проживання не є передбаченою законом підставою для припинення виплати пенсії, а Постанова Кабінету Міністрів України №365 є підзаконним нормативно-правовим актом.

Аналогічна правова позиція сформована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.09.2018 по справі №805/402/18 та у постанові від 22.08.2019 року у справі № 636/3447/16.

Колегія суддів враховує, що Конституційний Суд України у рішенні від 07.10.2009 №25-рп/2009 зазначив, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов`язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, в Україні чи за її межами.

Крім того, у рішенні у справі "Пічкур проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що право на отримання пенсії, яке стало залежним від місця проживання заявника, свідчить про різницю у поводженні, яка порушувала статтю 14 Конвенції у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу.

Слід зазначити, що у цих рішеннях Конституційного Суду України та Європейського суду з прав людини застосовано підхід, згідно з яким право на пенсію та її одержання не може бути пов`язане з місцем проживання людини. Такий підхід можна поширити не тільки на громадян, що виїхали на постійне місце проживання до інших держав, а й на внутрішньо переміщених осіб, які мають постійне місце проживання на непідконтрольній Уряду України території.

Таким чином, колегія суддів погоджується, що в даному випадку наявність у позивача статусу внутрішньо переміщеної особи потребує від пенсіонера на відміну від інших громадян України здійснення додаткових дій, не передбачених законами щодо пенсійного забезпечення, зокрема ідентифікація особи, надання заяви про поновлення виплати пенсії, яка була припинена органом Пенсійного фонду без законних на те підстав.

Відтак, припиняючи нарахування та виплату позивачу пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому, право на отримання пенсії є об`єктом захисту за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Колегія суддів, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні обставин у справі, приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що припинення виплати пенсії позивачу з 01.10.2016 здійснене не у спосіб, передбачений Законом №1058-IV, тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

З матеріалів апеляційної скарги встановлено, що позивач фактично погодилась із висновками суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а тому, керуючись положеннями ч.1 ст.308 КАС України, колегія суддів здійснювала перегляд оскаржуваного судового рішення в межах апеляційної скарги відповідача.

Частиною 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць. Таким чином суд першої інстанції правомірно допустив до негайного виконання рішення в частині виплати пенсії за один місяць.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М. Судді Біла Л.М. Курко О. П.