Постанова

від 28.11.2019 по справі 398/3849/15-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 листопада 2019 року

Київ

справа №398/3849/15-а

адміністративне провадження №К/9901/32378/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Мороз Л.Л.,

суддів: Бучик А.Ю., Рибачука А.І.

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу №817/2464/13-а

за позовом Відкритого акціонерного товариства заводу Агромаш та ОСОБА_1 до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, начальника управління приватизації, оренди землі та майна Олександрійської міської ради Кіровоградської області Купченка Олександра Павловича, треті особи - Товариство з обмеженою відповідальністю Ультиматум , Товариство з обмеженою відповідальністю ЕКОТЕХНОКОМ-ЕКСПО , про скасування рішення та зобов`язати вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою Олександрійської міської ради Кіровоградської області на постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року, ухвалену у складі головуючого судді Нероди Л.М., та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, постановлену колегією суддів у складі: головуючого судді Божко Л.А., суддів: Лукманової О.М., Дурасової Ю.В.,

в с т а н о в и в :

Позивачі звернулись до суду з позовом до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, начальника управління приватизації, оренди землі та майна Олександрійської міської ради Кіровоградської області Купченка Олександра Павловича , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили скасувати рішення Олександрійської міської ради Кіровоградської області №292 від 20.05.2011 Про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та зобов`язання вчинити дії.

Свої вимоги обґрунтовували тим, що спірним рішенням міська рада протиправно визнала таким, що втратив чинність державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 8,520 га, виданий Олександрійському орендному підприємству завод Агромаш та вирішила зняти з державної реєстрації вказаний Акт. Зазначають, що даний акт є формою договору, який змінювати в односторонньому порядку неможна.

Постановою Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, позов задоволено частково.

Скасовано рішення Олександрійської міської ради № 292 від 20.05.2011.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суди встановили, що Відкрите акціонерне товариство заводу Агромаш засновано за рішенням зборів трудового колективу орендного підприємства від 4 березня 1994 року, протокол №4 та наказом Фонду Державного майна №80а від 2 березня 1994 року шляхом перетворення державного підприємства Олександрійського орендного заводу Агромаш у Відкрите акціонерне товариство завод Агромаш . Місцезнаходження ВАТ заводу Агромаш : Кіровоградська область, місто Олександрія, вул. Нагорна, 106.

Олександрійському орендному підприємству завод Агромаш 20.06.1994 було видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 8,520 га, серії КР №102 підставі рішення Олександрійської міської Ради народних депутатів № 131 від 24.07.1992.

Отже, ВАТ завод Агромаш є правонаступником всіх прав та обов`язків державного підприємства Олександрійського орендного заводу Агромаш , в тому числі й щодо права постійного користування земельною ділянкою площею 8,520 га.

Разом з цим, рішенням Олександрійської міської ради дев`ятнадцятої сесії шостого скликання від 20.05.2011 № 292 Про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою , вирішено вважати таким, що втратив чинність, державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 8,520 га, виданий Олександрійському орендному підприємству завод Агромаш , серії КР №102 від 20.06.1994 та знято його з державної реалізації.

Не погоджуючись з вказаним рішенням міської ради, позивачі звернулись до суду з даним позовом.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що чинним законодавством України не наділено міську раду повноваженнями самостійно приймати рішення щодо припинення права користування земельною ділянкою.

Не погоджуючись із такими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Олександрійська міська рада Кіровоградської області оскаржила їх у касаційному порядку. Просить скасувати ухвалені судові рішення та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Верховний Суд переглянув судові рішення у межах касаційної скарги, з`ясував повноту фактичних обставин, встановлених судами, та правильність застосування норм матеріального та процесуального права і дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги з огляду на таке.

Суди попередніх інстанцій, розглядаючи справу по суті, виходили з того, що цей спір є адміністративним.

Колегія суддів з такими висновками судів попередніх інстанцій не погоджується з огляду на таке.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 КАС (у редакції, чинній на час подання позову) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб`єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС у зазначеній редакції).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС, у відповідній редакції, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема: спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС у наведеній вище редакції визначено, що суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас, помилковим є застосування статті 17 КАС та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб`єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Наведене узгоджується і з положеннями ст. 2, 4, 19 чинного КАС України, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб`єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.

Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого суб`єкта (інших суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, приймаючи оскаржуване рішення, не мав публічно-правових відносин саме з позивачами.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (аналогічна норма права закріплена ст. 20 Господарського кодексу України).

За змістом положень вказаних норм права суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, про захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту їх порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу в захисті, встановивши безпідставність та (або) необґрунтованість заявлених вимог.

За змістом ст.ст. 92, 95 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без установлення строку. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, установленому законом.

Згідно зі ст. 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку.

Відповідно до ч.ч. 2 і 3 цієї статті землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Статтею 21 ЦК України встановлено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Відповідно до ч. 1 ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

З аналізу положень указаних норм законодавства вбачається, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.

Факт правомірності володіння та користування земельною ділянкою є достатньою підставою для відповідної особи для звернення за захистом цього права. Крім того, позивачем за цим позовом може бути і неволодіючий власник, а також особа, законний інтерес або право якої порушено.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ВАТ завод Агромаш як особа, якій належало право постійного користування спірною земельною ділянкою, наділене правом на звернення до суду з метою захисту свого порушеного права.

Таким чином, спір у даній справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про скасування державного акта на право постійного користування земельною ділянкою безпосередньо пов`язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо землі. Такий спір має приватноправовий характер. З огляду на суб`єктний склад сторін спору його слід вирішувати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 128/1435/16-а.

Відповідно до статті 354 КАС суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 КАС, є обов`язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, постанова Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року та ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись статтями 343, 349, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Олександрійської міської ради Кіровоградської області задовольнити частково.

Постанову Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 17 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року - скасувати.

Провадження у адміністративній справі №398/3849/15-а (2-а/398/15/17) - закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

А.Ю. Бучик

А.І. Рибачук,

Судді Верховного Суду