Рішення

від 29.11.2019 по справі 561/842/19

ЗАРІЧНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ЗДО

РІШЕННЯ

іменем України

смт Зарічне

29 листопада 2019 року Справа № 561/842/19

Зарічненський районний суд Рівненської області у складі:

головуючого судді Дідика А. В.,

при секретарі судового засідання Расевич Г. І.,

за участю

позивачки ОСОБА_1 ,

представника позивачки - адвоката Костюковича С. І.,

відповідача в особі директора

дошкільного навчального закладу «Сонечко» Бай Л. М.,

представника відповідача - адвоката Яскевича Ф. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт Зарічне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дошкільного навчального закладу «Сонечко» у с. Неньковичі з денним перебуванням дітей загального розвитку про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивачка) звернулась до суду з позовною заявою, датованою 26 вересня 2019 року, отриманою судом 30 вересня 2019 року (а. с. 1-5) з вимогою до Дошкільного навчального закладу «Сонечко» у с. Неньковичі, у відзиві да долучених до нього документах організаціна форма відповідача значиться, як Заклад дошкільної освіти (далі по тексту - відповідач, ЗДО «Сонечко» ) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі на посаді завгоспа та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позиція учасників справи:

Позовна заява мотивована тим, що ОСОБА_1 наказом директора ЗДО «Сонечко» від 14 травня 2019 року №14 (далі - оскаржуваний наказ) була звільнена з посади завідувача господарством на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП у зв`язку з нез`явленням на роботі протягом 12 робочих днів без поважних причин. Вважає що її права при звільнені порушені, оскільки при винесенні наказу про звільнення відповідач виходив з того, що позивачка допустила прогул, не врахувавши, що вона 10 травня 2019 року подала заяву про надання їй щорічної відпустки та додаткової відпустки, після чого поїхала за межі України. Вказує, що не ознайомлювалась із графіком відпусток та була переконаною, що її заяву задоволено на надано основну та додаткову відпустку загальною тривалістю 37 календарних днів з 11 травня 2019 року за період роботи з 09 грудня 2017 року - 08 грудня 2018 року. Повернувшись в України дізналась, що звільнена з роботи, отримавши трудову книжку 03 вересня 2019 року дізналась, що її звільнено, за записами у трудовій книжні, наказом, датованим 28 червня 2019 року, і як наслідок вважає, що роботодавцем порушено місячний строк для притягнення до дисциплінарної відповідальності, який за вказаних обставин, повинен був обраховуватись за період порушення з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року. Крім того покликається на обставину, що після звільнення їй оплачувались кошти у рахунок заробітної плати. У зв`язку з чим просить її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідачем, в особі директора Закладу дошкільної освіти «Сонечко» в с. Неньковичі ОСОБА_2 подано відзив на позовну заяву, датований 18 жовтня 2019 року та отриманий судом 21 жовтня 2019 року у якому позовні вимоги заперечуються повністю у зв`язку з тим, що факти, викладені в позовній заяві не відповідають дійсним обставинам справи та позивачем безпідставно заявлено позовні вимоги щодо визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки вони не ґрунтуються на вимогах закону та не підтверджені жодними доказами. Відзив обґрунтований тим, що відповідно до змісту заяви позивачки від 10 травня 2019 року, вбачається, що вона просить надати їй щорічну основну відпустку за відпрацьований період роботи 09 грудня 2017 року по 08 грудня 2018 року на 24 календарних днів з 11 травня 2019 року та додаткову оплачену відпустку по ЧАЕС з 03 червня 2019 року на 13 календарних днів, а за цей період відпустка їй вже надавалась раніше згідно її заяви від 11 травня 2018 року. Згідно затвердженого у відповідача графіка відпусток чергова відпустка повинна бути надана у червні-липні 2019 року. Тому підстав для задоволення заяви позивачки про надання відпустки у неї не було, що вона намагалась пояснити їй, проте через перебування позивачки поза межами України та відсутність зв`язку з нею не змогла цього зробити. Надіслані листи з повідомленнями про те, що заява про надання відпустки написана не вірно та про необхідність вийти на роботу позивачкою отримані не були.

Лише по приїзду позивачки до місця свого проживання, позивачка дізналась про звільнення та 03 вересня 2019 року з`явилася до відповідача для отримання трудової книжки та наказу про звільнення, однак розписуватись про ознайомлення з наказом та іншими документами про відсутність її на роботі, про ознайомлення з рішеннями профспілкового комітету, про отримання трудової книжки, позивачка відмовилась, про що було складено відповідний акт.

З приводу посилань у позовній заяві про отримання заробітної плати у період прогулу ОСОБА_1 у відзиві зазначено, що відповідно до розрахунково - платіжної відомості за травень 2019 року щодо ОСОБА_1 вбачається, що їй за травень 2019 року було виплачено розрахункові та аванс за відпрацьовані дні та розрахункові.

Крім того у відзиві зазначено, що позивачка за аналогічне порушення трудової дисципліни у 2018 році вже притягувалась до дисциплінарної відповідальності, та їй оголошувалась догана за прогули без поважних причин з 21 червня 2018 року по 21 серпня 2018 року, наказом від 22 серпня 2018 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 , з яким остання ознайомлена. Наказ позивачка не оскаржувала і на день звільнення останньої у відповідності до ст. 151 КЗпП України, дисциплінарне стягнення було діючим.

Враховуючи вищевикладені у відзиві обставини просила в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення відмовити.

У відповіді на відзив від 29 жовтня 2019 року, зареєстрований судом у цей же день (а. с. 108) позивачка заперечує факт ознайомлення з графіком відпусток по ЗДО «Сонечко» , вказуючи, що не підписувалась про це. Зазначає, що, оскільки 11 травня 2019 року (субота) був робочим днем згідно розпорядження КМУ від 10 січня 2019 року №7-р «Про перенесення робочих днів у 2019 році» , то її заява про відпустку мала бути розглянутою у цей день. Вказує, що помилково зазначила період, за який просила відпустку, оскільки обов`язок щодо контролю за наданням відпусток покладається на роботодавця, також зазначила, що належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено надіслання їй письмових повідомлено 13 травня 2019 року та 20 травня 2019 року, як стверджує відповідач. Крім того вказує на непереконливість наданих відповідачем у відзиві аргументів щодо коштів виплачених їй у травні 2019 року, які є авансом та розрахунковими, оскільки вказані обставини доводяться внутрішніми документами відповідача, а згідно наданого нею виписку по картковому рахунку після 4-х днів відсутності на роботі таку саму суму авансу, як і у попередні місяці роботи. Тому вважає, що наявні підстави для задоволення позовних вимог.

У судовому засіданні позивачка позовні вимоги підтримала з підстав зазначених у позовній заяві, просила позов задовольнити. У вступному слові пояснила, що 10 травня 2019 року близько 17 год. 20 хв., маючи намір отримати щорічну відпустку з 11 травня 2019 року, загальною тривалістю 37 календарних днів у приміщенні по місцю роботи звернулась до директора ЗДО «Сонечко» ОСОБА_2 із заявою про надання відпустки (а. с. 10, 51). Оскільки директора на місці не було, зателефонувала до сільського голови Неньковицької сільської ради Зарічненського району Рівненської області Свирида В. М. для узгодження подальших дій. ОСОБА_3 запропонував їй залишити заяву про надання відпустки на столі директора ЗДО «Сонечко» , оскільки до її компетенції належить питання щодо надання відпустки працівникам цього дошкільного закладу. Після цього вона так і зробила та у подальшому виїхала за межі України. По приїзду, наприкінці червня 2019 року дізналась про звільнення та 03 вересня 2019 року отримала трудову книжку, а 04 вересня 2019 року, маючи намір отримати наказ про звільнення звернулась до роботодавця, який у цей день наказу їй не видав. Маючи намір оскаржувати звільнення звернулась до нього із заявами про видачу документів необхідних для оскарження звільнення (а. с. 11,13). Крім іншого зазначила, що з директором ЗДО «Сонечко» ОСОБА_2 перебуває у неприязних стосунках, які виникли задовго до цього.

Представник позивачки - адвокат Костюкович С. І. зазначив, що позивачка підлягає поновленню на роботі, а наказ про її звільнення скасуванню у зв`язку із порушеннями, допущеними роботодавцем при звільненні за ч. 4 ст. 40 КУпАП ) прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин , можливе за наявності в діях працівника складу правопорушення, обов`язковим елементом якого є суб`єктивна сторона (вина), якої в діях ОСОБА_1 не було, бо вона вважала, що отримала відпустку і нічого не порушує. Крім того вказав, про порушення процедури звільнення за цією статтею, оскільки у позивачки не відбиралось пояснення по факту не виходу на роботу, у наказі про звільнення не конкретизовано підстави для звільнення та не міститься перелік порушень позивачки, що спричинили звільнення, що заява про відпустку не погоджувалась роботодавцем. Вказав на інші порушення при звільненні, як от недоведеність факту підписання нею графіку відпусток, нарахування їй заробітної плати після звільнення, зазначення у записі про звільнення дати наказу 28 червня 2019 року, попри дату звільнення 13 червня 2019 року, що є підставою для скасування наказу про звільнення.

Відповідачка у судовому засіданні позовні вимоги заперечила, зазначивши, що 10 травня 2019 року (п`ятницю) не перебувала на роботі, оскільки за її заявою їй була надана відпустка без збереження заробітної плати і вона у цей час перебувала у м. Рівне, де лікувала дитину Ввечері цього дня, після 17 год. 30 хв. побачила пропущені дзвінки від ОСОБА_1 та сільського голови Свирида В. М. Передзвонивши позивачці довідалась, що вона має намір отримати щорічну відпустку на що вказала, що по телефону не може вирішити це, оскільки не на робочому місці. 13 травня 2019 року, виявивши відсутність позивачки на робочому місці, маючи намір повідомити її, що заява про надання відпустки складена нею невірно, з цієї ж підстави не проставила резолюцію на заяві, вважаючи таку невірною, після цього надіслала на її адресу лист про це. А 20 травня 2019 року повторно рекомендованим листом на адресу постійного проживання позивачки, надіслала повідомлення у якому вказала, що її заява від 10 травня 2019 року написана невірно, оскільки відпустка, яку позивачка просила в заяві, використана вже нею в минулому році. Також повідомлено, що чергова відпустка згідно графіку відпусток, надається їй у червні місяці 2019 року за період 2018-2019 роки. Останній запропоновано приступити до виконання своїх обов`язків та в термін до 24 травня 2019 року надати письмові пояснення про відсутність на роботі. Вказані листи за твердженням ОСОБА_2 через певний проміжок часу повернулись відправнику з підстав відсутності адресата за місцем проживання. Після цього у проміжок часу з 13 травня 2019 року по 28 травня року нею складались акти про відсутність на роботі (а. с. 68-79), 28 травня 2019 року скликано збори профспілкового комітету ЗДО «Сонечко» с. Неньковичі, які надали згоду на звільнення позивачки та у цю ж дату нею видано наказ № 14 «Про звільнення з роботи з посади завгоспа ОСОБА_1 » з формулюванням підстави для звільнення «за прогули без поважних причин (12 робочих днів) згідно п. 4 ст. 40 КЗпП України» . Вважає оскаржуваний наказ законним і, як наслідок відсутність підстав для поновлення позивачки на роботі та виплати їй за вимушений прогул.

Представник відповідачки - адвокат Яскевич Ф. О. у судовому засіданні позовні вимоги заперечив з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та просив суд відмовити у їх задоволенні.

Ухвалою суду від 01 жовтня 2019 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Суд, заслухавши пояснення учасників справи та їх представників, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши покази свідка встановив фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини та дійшов наступного висновку.

Фактичні обставини справи встановлені судом.

Позивачка перебувала у трудових відносинах із Закладом дошкільної освіти «Сонечко» в с. Неньковичі з 31 січня 2011 року, що підтверджується записами в трудовій книжці (а. с. 7-8).

10 травня 2019 року позивач прибула до кабінету директора - відповідача із заявою про надання відпустки з 11 травня 2019 року, а оскільки керівник на роботі був відсутній, остання зателефонувала до сільського голови, який повідомив їй, щоб остання залишила свою заяву про відпустку у директора ЗДО «Сонечко» в селі Неньковичі ОСОБА_2 , бо це питання в її компетенції що і було нею зроблено.

ОСОБА_2 , ознайомившись із заявою позивачки виявила, що 14 травня 2018 року відповідно до заяви позивачки від 11 травня 2018 року (а. с. 52) наказом директора ЗДО «Сонечко» в с. Неньковичі № 13 (а. с. 53), з яким остання ознайомлена, позивачці вже надавалась щорічна основна відпустка за період роботи з 09 грудня 2017 року по 08 грудня 2018 року на 24 календарних дні з 14 травня 2018 року по 07 червня 2018 року включно та додаткова оплачувана відпустка по ЧАЕС на 13 календарних днів з 08 червня 2018 року по 20 червня 2018 року включно.

У ЗДО "Сонечко" с. Неньковичі на 2017-2020 роки був укладений Колективний договір, схвалений на зборах трудового колективу 10 травня 2017 року (протокол №2), (а. с. 25-50) у п. 5.1.2. якого сторони домовилися, до 15 січня кожного року узгодити, затвердити і довести до відома під особисту розписку графік щорічних відпусток. Графік відпусток є обов`язковим як для керівника закладу, так і для працівників. Відпустки надаються працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів ( п.5.1.3.). На вимогу працівника адміністрація зобов`язана перенести щорічну відпустку на інший, ніж це передбачено графіком, зручний для працівника час, у випадку порушення терміну повідомлення працівника про час надання відпустки. На виконання умов колективного договору умов, 09 січня 2019 року, відповідно до ст. 10 Закону України «Про відпустки» , враховуючи особисті побажання працівників закладу дошкільної освіти та за погодженням з профспілковим комітетом (протокол профспілкового комітету №1 від 03.01.2019 р.), наказом директора ЗДО Сонечко ОСОБА_2 , затверджено графік основних щорічних відпусток працівників дошкільної освіти на 2018-2019 навчальний рік (а. с. 57-59), відповідно до якого, відпустка (основна та додаткова) повинна їй надаватись у червні - липні. З графіком відпусток позивачка особисто ознайомлена, що підтверджується її особистим підписом, хоча вказана обставина позивачкою і оспорюється, але в сукупності з іншими доказами та обставинами справи не є визначальною при вирішенні спору.

28 травня 2019 року проведено збори працівників профспілки ЗДО «Сонечко» в с. Неньковичі, за результатом яких оформлено Протоколом №2 (а. с. 80) з погодженням звільнення ОСОБА_1 , з посади завідувача господарством, згідно п. 4 ст.40 КЗпП України (за прогули).

На підставі наказу від 28 травня 2019 року № 14 (а. с. 84) позивачку звільнено з роботи за п. 4 ст. 40 КЗпП за прогули без поважних причин (12 днів) з 13 травня 2019 року та зобов`язано бухгалтера виплатити розрахункові за період роботи з 09.12.2018 р. по 10.05.2019 р. включно, 15 календарних днів ( в тому числі 5 календарних днів відпустки по ЧАЕС).

Твердження позивачки щодо порушення порядку звільнення в частині не відібрання від неї пояснення спростовується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами з яких вбачається, що директор ЗДО «Сонечко» ОСОБА_2 двічі надсилала на адресу позивачки листи (а. с. 62-65) з повідомленнями про необхідність надання письмових пояснень з приводу відсутності на роботі, проте вказані листи повертались їй з підстав відсутності адресата.

Після видання наказу про звільнення відповідачем по даній справі, підготовлено лист про необхідність отримання трудової книжки за вих. № 17 від 28 травня 2019 року (а. с. 82), який з копією наказу про звільнення направлено рекомендованим листом позивачці. Оскільки, вона за адресою проживання була відсутня, лист вернувся відповідачу з відміткою «адресат відсутній» .

Лише по приїзду позивачки до місця свого проживання, остання наприкінці червня дізналась про звільнення та 03 вересня 2019 року з`явилася до приміщення ЗДО «Сонечко» в с. Неньковичі для отримання трудової книжки та наказу про звільнення, однак розписуватись про ознайомлення з наказом та іншими документами про відсутність останньої на роботі, про ознайомлення з рішеннями профспілкового комітету, про отримання трудової книжки, позивачка відмовилась, про що складено Акт №13 від 03 вересня 2019 року (а. с. 88).

Що стосується посилань в позовній заяві нібито на отримання заробітної плати у період прогулу останньої повідомляю, що відповідно до розрахунково - платіжної відомості за травень 2019 року щодо ОСОБА_1 вбачається, що їй за травень 2019 року було виплачено розрахункові та аванс за відпрацьовані дні.

Твердження позивачки про невірну дату наказу про звільнення спростовується дослідженими у судовому засіданні у сукупності письмовими доказами з яких вбачається, що за відомостями про трудові відносини працівників Неньковицької сільської ради Рівненської області у підпорядкуванні якої перебуває відповідач, згідно Розрахунково-платіжної відомості за травень 2019 року (а. с. 84), згідно записки - розрахунку про надання відпустки (звільнення) (а. с. 85) із ОСОБА_1 за травень 2019 року було проведено розрахунок та виплачено розрахункові 1046,40 грн., а не кошти у рахунок оплати наданої відпустки.

Разом з тим позивачка за аналогічне порушення трудової дисципліни у 2018 році вже притягувалась до дисциплінарної відповідальності у вигляді оголошення догани за прогули без поважних причин за період з 21 червня 2018 року по 21 серпня 2018 року, що підтверджується наказом директора ЗДО «Сонечко» від 22 серпня 2018 року № 27 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності ОСОБА_1 » (а. с. 86).

Свідок голова селищної ради с. Неньковичі у підпорядкуванні якої перебуває ЗДО «Сонечко» в с. Неньковичі ОСОБА_3 у судовому засідання показав, що ОСОБА_1 дійсно телефонувала до нього 10 травня 2019 року по питанню надання їй відпустки, проте він вказав, що це питання до його повноважень не відноситься та порадив залишити заяву для ОСОБА_2 . Крім того підтвердив факт неприязних відносин сторін, а також факт вчинення у 2018 році позивачкою аналогічного порушення трудової дисципліни - невихід на роботу упродовж двох місяців після закінчення відпустки за який їй було оголошено догану.

Застосовані норми права:

Статтею 43 Конституції України закріплено право кожного на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно ст. 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Пунктом 24 Постанови Пленуми Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених ст. 76 ЦПК України.

Згідно ч. 10 ст. 10 Закону України «Про відпустки» черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

За нормами Закону України «Про відпустки» відпустки надаються власником або уповноваженим ним органом. Тобто за загальною нормою отриманню відпустки передує звернення із відповідною заявою. Проте, за певних виключень, право надати відпустку не є безумовним, тобто таким, що не вимагає погодження власника. За вказаних обставин позивачкою не доведено належними доказами та не обґрунтовано нормами права її можливість отримати відпустку без погодження відповідача. Факт відсутності погодження відповідачем відпустки спростовується дослідженими у судовому засіданні доказами, як от Актами про відсутність її на роботі, складеними у період з 13 травня 2019 року по 25 травня 2019 року (а. с. 68-79), які також підтверджують факт вчиненого позивачкою дисциплінарного правопорушення, що стало підставою для її притягнення до відповідальності і, як наслідок, звільнення.

Статтею 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. Вказаною статтею передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Ст. 21 КЗпП визначено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

З вказаної норми висновується, що на працівника покладається обов`язок виконувати визначену колективним договором роботу, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку і цьому обов`язку кореспондується право роботодавця забезпечити належні умови праці та оплатити її.

Згідно ч. 1 ст. 76 ЦПК, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Із ч. 1 ст. 81 ЦПК випливає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 6 ст. 81 ЦПК доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Разом з тим необхідно зазначити, що за усталеною практикою Європейського суду з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказано, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Також, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

З урахуванням судом не вбачається підстав для детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

З урахуванням викладеного, позивачкою ОСОБА_1 не надано суду доказів про свою присутність на роботі чи поважності причин відсутності у період з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року, як і не надано доказів наявності у неї підстав для отримання відпустки без погодження з роботодавцем, що стало підставою для звільнення її з роботи, а оскільки працівники повинні дотримуватись локальних актів в т. ч. колективного договору, що передбачає її обов`язок погоджувати надання відпустки з власником чи уповноваженим ним органом.

На думку суду відповідач діяв згідно до вимог трудового законодавства та звільнення позивача за п. 4 ч. 1 ст.40 КЗпП України було обґрунтованим та підставним, оскільки ОСОБА_1 самовільне використала без погодження з власником або уповноваженим ним органом дні чергової відпустки, що є прогулом.

Враховуючи викладені вище обставини та норми законодавства, суд прийшов до висновку, що позов про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає.

З урахуванням викладеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 89, 263- 265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (місце реєстрації та проживання АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Закладу дошкільної освіти «Сонечко» (місцезнаходження: вул. Центральна, 7 с. Неньковичі Зарічненського району Рівненської області, ЄДРПОУ36354797) про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційної скарги не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Зарічненський районний суд Рівненської області до Рівненського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлено 29 листопада 2019 року.

Суддя А. В. Дідик