Постанова

від 28.07.2021 по справі 561/842/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 липня 2021 року

м. Київ

справа № 561/842/19

провадження № 61-4657св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - дошкільний навчальнийзаклад Сонечко в с. Неньковичі з денним перебуванням дітей загального розвитку,

провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року в складі судді Дідика А. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року в складі колегії суддів: Хилевич С. В., Гордійчук С. О., Ковальчук Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до дошкільного навчального закладу Сонечко в с. Неньковичі з денним перебуванням дітей загального розвитку (далі - ДНЗ Сонечко ) та просила:

- визнати незаконним та скасувати наказ директора ДНЗ Сонечко Про звільнення з роботи з посади завгоспа ОСОБА_1 від 28 травня 2019 року № 14;

- поновити ОСОБА_1 на посаді завгоспа ДНЗ Сонечко з 14 травня 2019 року;

- стягнути з ДНЗ Сонечко на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 травня 2019 року по дату прийняття рішення судом у розмірі 10 800,00 грн.

Позов мотивований тим, що наказом директора ЗДО Сонечко від 14 травня 2019 року № 14 (далі - оскаржуваний наказ) їїбуло звільнено з посади завідувача господарством на підставі пункту 4 статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у зв`язку з нез`явленням на роботі протягом 12 робочих днів без поважних причин.

При винесенні наказу про звільнення відповідач виходив з того, що ОСОБА_1 допустила прогул, не врахувавши, що вона 10 травня 2019 року подала заяву про надання їй щорічної відпустки та додаткової відпустки, після чого поїхала за межі території України. Вказує, що не ознайомлювалась із графіком відпусток та була переконаною, що її заяву задоволено йнадано основну та додаткову відпустки загальною тривалістю 37 календарних днів з 11 травня 2019 року за період роботи з 09 грудня 2017 року до 08 грудня 2018 року. Після повернення додому заявник дізналася про звільнення її з роботи на підставі пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України відповідно до наказу від 28 червня 2019 року .

Заявник вважає, що роботодавцем порушено місячний строк для притягнення її до дисциплінарної відповідальності, оскільки такий строкповинен був обраховуватись за період порушення з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року. Крім того , після звільнення відповідач продовжуваввиплату їй заробітної плати.

Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила позов задовольнити.

Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанції

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року , залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідач діяв згідно звимогами трудового законодавства, а томузвільнення позивача на підставі пункту 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України було обґрунтованим та підставним, оскільки ОСОБА_1 самовільно використала без погодження з власником або уповноваженим ним органом дні чергової відпустки, що є прогулом .

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

10 березня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила скасувати рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року і постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

В обґрунтування касаційної скарги заявник посилалась на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначала, що суди застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених, зокрема, у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 359/10185/16-ц (провадження № 6-28175св18).

Вказувала, що суди не врахували те, що складовими дисциплінарного проступку є дії (бездіяльність) працівника; порушення або неналежне виконання покладених на працівника трудових обов 'язків; вина працівника; наявність причинного зв'язку між діями (бездіяльністю) і порушенням або неналежним виконанням покладених на працівника трудових обов'язків. Недоведеність хоча б одного з цих елементів виключає наявність дисциплінарного проступку.

Крім того ОСОБА_1 зазначала про порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України). Зокрема вказувала, що суд першої інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи, на що не звернув уваги суд апеляційної інстанції, хоча зазначене, на думку ОСОБА_1 , було суттєвим щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Зарічненського районного суду Рівненської області .

09 липня 2020 року справа № 561/842/19 надійшла до Верховного Суду.

ДНЗ Сонечко в с. Неньковичі з денним перебуванням дітей загального розвитку направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що 31 січня 2011 року ОСОБА_1 була прийнята на роботу на посаду завідувача господарством ДНЗ Сонечко .

10 травня 2017 року спільними зборами трудового колективу роботодавця та первинної профспілкової організації відповідача було затверджено колективний договір на 2017-2020 роки. За умовами пунктів 5.1.2., 5.1.3. колективного договору сторони домовилися про те, щоб до 15 січня кожного року узгодити, затвердити і довести до відома під особисту розписку графік щорічних оплачуваних відпусток. Графік відпусток є обов`язковим як для керівника закладу, так і для працівників. Відпустки надаються працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів. На вимогу працівника адміністрація зобов`язана перенести щорічну відпустку на інший, ніж це передбачено графіком, зручний для працівника час, у випадку порушення терміну повідомлення працівника про час надання відпустки.

На виконання колективного договору 09 січня 2019 року відповідно до статті 10 Закону України Про відпустки з урахуванням особистих побажань працівників ДНЗ Сонечко і за погодженням профспілкового комітету на підставі наказу директора № 5 затверджено графік основних щорічних відпусток працівників дошкільної освіти на 2018-2019 навчальний рік. Відповідно до цього наказу відпустка (основна і додаткова) ОСОБА_1 визначені на червень-липень 2019 року. Ознайомившись із графіком відпусток, позивач особисто підписалася про це.

10 травня 2019 року ОСОБА_1 прибула до кабінету директора ДНЗ Сонечко з заявою про надання їй відпустки з 11 травня 2019 року. Оскільки остання була відсутня, тому позивач зателефонувала до Неньковицького сільського голови Зарічненського району Рівненської області, який порадив їй залишити відповідну заяву у керівника закладу, яка й повинна була вирішити звернення.

У період з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року ОСОБА_1 була відсутня на роботі.

ДНЗ Сонечко на адресу ОСОБА_1 надсилались листи від 13 травня 2019 року вих. № 12 та від 20 травня 2019 року вих. № 13 з повідомленнями про необхідність надання письмових пояснень з приводу відсутності на роботі, однак ці листи поверталися з причин відсутності адресата.

28 травня 2019 року на запит роботодавця первинною профспілковою організацією ДНЗ Сонечко проведено збори, за результатами яких погоджено звільнення ОСОБА_1 з посади завідувача господарством закладу на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України у зв 'язку з прогулом без поважних причин протягом 12 робочих днів.

Того ж числа роботодавцем видано відповідний наказ про припинення трудових відносин між сторонами з наведеної підстави та зобов`язано бухгалтера виплатити розрахункові за період роботи з 09 грудня 2018 року по 10 травня 2019 року включно, 15 календарних днів (в тому числі 5 календарних днів відпустки як потерпілій внаслідок аварії на ЧАЕС).

Після видачі наказу про звільнення відповідачем було надіслано на адресу позивача лист від 28 травня 2019 року вих. № 17 про необхідність отримання трудової книжки та копію наказу про звільнення. Указане поштове відправлення повернуто відповідачу з відміткою адресат відсутній .

03 вересня 2019 року ОСОБА_1 з`явилась до приміщення ДНЗ Сонечко для отримання трудової книжки та наказу про звільнення, однак розписуватись про ознайомлення з наказом та іншими документами про відсутність на роботі, про ознайомлення з рішеннями профспілкового комітету, про отримання трудової книжки позивач відмовилась, про що було складено акт від 03 вересня 2019 року № 13.

Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно зі статтею 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Таким чином, на працівника покладається обов`язок виконувати визначену колективним договором роботу, дотримуватись правил внутрішнього трудового розпорядку і цьому обов`язку кореспондується право роботодавця забезпечити належні умови праці та оплатити її.

Згідно з пунктом 4 частини першоїстатті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Відповідно до статті 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1) догана; 2) звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Пунктом 24 Постанови Пленуми Верховного суду України № 9 від 06 листопада 1992 року Про практику розгляду судами трудових спорів роз`яснено, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом днів відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених статтею 76 ЦПК України.

Відповідно до частини десятої статті 10 Закону України Про відпустки черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Відтак, згідно з нормами Закону України Про відпустки відпустки надаються власником або уповноваженим ним органом, а отриманню відпустки передує звернення із відповідною заявою.

Статтею 149 КЗпП України визначено порядок застосування дисциплінарних стягнень. Вказаною статтею передбачено, що до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Частиною першою статті 80 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Установившифакт ознайомлення ОСОБА_1 з графіком щорічних відпусток, непогодження відповідачем відпустки ОСОБА_1 з 11 травня 2019 року, відсутністьостанньої на роботі у період з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року без погодження з роботодавцем мотивів такої відсутності , що є прогулом без поважних причин , наявність складу дисциплінарного проступку у діях працівника, в тому числі і її вини, попереднє притягнення до дисциплінарної відповідальності за прогул у період з 21 червня 2018 року по 21 серпня 2018 року, наявність згоди первинної профспілкової організації на розірвання трудових відносин з позивачем на підставі пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України , ураховуючи ненадання ОСОБА_1 належних, допустимих і достовірних доказів на спростування цих обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та відсутність підстав для їх задоволення.

Разом з тим, установивши, що вимоги ДНЗ Сонечко про надання письмових пояснень з приводу відсутності ОСОБА_1 на роботі не були вручені позивачу через її відсутність за місцем проживання, а тому її звільнення відбулося з урахуванням вимог чинного законодавства стосовно порядку застосування дисциплінарних стягнень, суди дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

Вказані висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року в справі № 359/10185/16-ц (провадження № 6-28175св18).

Інші аргументи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до незгоди заявника з висновками судів стосовно встановлення обставин справи та стосуються переоцінки доказів. Згідно з вимогами статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Відтак, доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Згідно з частиною третьою статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційна скарга залишена без задоволення, відсутні підстави для нового розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 25 лютого 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Ю. Тітов

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков