Постанова

від 25.02.2020 по справі 561/842/19

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 лютого 2020 року

м. Рівне

Справа № 561/842/19

Провадження № 22-ц/4815/177/20

Головуючий у Зарічненському районному суді:

суддя Дідик А.В.

Рішення суду першої інстанції (вступна і резолютивна частини)

проголошено об 11 год. 01 хв. 29.11.2019

у смт. Зарічне Рівненської області

Повний текст рішення складено: 29.11.2019

Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справі:

головуючий: суддя Хилевич С.В.

судді: Гордійчук С.О., Ковальчук Н.М.

секретар судового засідання: Ковальчук Л.В.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Дошкільний навчальний заклад "Сонечко" з денним перебуванням дітей загального розвитку;

представники учасників справи:

позивача - ОСОБА_2 ;

відповідача - адвокати Костюкович Сергій Іванович та Яскевич Федір Олександрович;

за участі (в апеляційному суді): учасники справи та їх представники не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до Дошкільного навчального закладу "Сонечко" з денним перебуванням дітей загального розвитку про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

в с т а н о в и в:

У вересні 2019 року в суд звернулася ОСОБА_3 з позовом до Дошкільного навчального закладу "Сонечко" з денним перебуванням дітей загального розвитку (далі - ДНЗ "Сонечко") про звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Мотивуючи свої вимоги, вказувалося про те, що 14 травня 2019 року роботодавцем її було звільнено з посади завідувача господарством ДНЗ "Сонечко" через нез`явлення на роботі впродовж 12 робочих днів без поважних причин. Вважає оспорюваний наказ незаконним, оскільки 10 травня 2019 року нею подано заяву про надання щорічної відпустки та додаткової відпустки, після чого залишила межі України. З графіком відпусток її не ознайомлено. При цьому була переконана, що її заява була задоволена, а надання відпустки - погоджено. Після повернення додому дізналася про її звільнення з роботи на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України відповідно до наказу від 28 червня 2019 року.

На її думку, роботодавцем порушено місячний строк притягнення до дисциплінарної відповідальності, який мав би обчислюватися за час порушення з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року. Більше того, після звільнення ДНЗ "Сонечко" продовжував виплату заробітної плати.

Рішенням Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року ОСОБА_3 відмовлено в задоволенні позову до ДНЗ "Сонечко" звільнення, поновлення на роботі і стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У поданій апеляційній скарзі позивач, вважаючи оскаржуване рішення незаконним і необґрунтованим, покликалася на неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

На її обґрунтування зазначала про неврахування судом тих обставин, що вона перебувала протягом останніх кількох років у неприязних відносинах із керівником ДНЗ "Сонечко". Взаємна недоброзичливість проявилася навіть у бійці між ними, що визнано ними і підтверджено Неньковицьким сільським головою Зарічненського району. З огляду на це 10 травня 2019 року позивач домовилася із сільським головою про те, що він посприяє у наданні роботодавцем щорічної відпустки і в зв`язку із відсутністю на робочому місці директора закладу залишила відповідну заяву, а сама залишила населений пункт і виїхала за межі України на тимчасові роботи.

Не погоджувалася із тим, що її дії кваліфіковано роботодавцем як прогул без поважних причин, оскільки у складі дисциплінарного проступку відсутня вина як обов`язковий елемент.

Переконувала про свою необізнаність щодо існування графіка надання щорічних відпусток, а також наказу ДНЗ "Сонечко" від 09 січня 2019 року №5 "Про затвердження графіка відпусток працівників закладу дошкільної освіти "Сонечко" в с. Неньковичі на 2019 рік", де в графі "З наказом ознайомлені" міститься її підпис біля запису " ОСОБА_3 ". Вважає, що цей підпис їй не належить, з огляду на що клопотала призначити судово-почеркознавчу експертизу, однак суд їй безпідставно відмовив.

У наданій відповідачем разом із відзивом на позовну заяву копії заяви про відпустку відсутня будь-яка резолюція, що свідчить про початок правопорушення з 13 травня 2019 року, тобто з дня початку відпустки відповідно до поданої заяви.

Щодо строків накладення дисциплінарного стягнення, то зазначала про недодержання роботодавцем вимог ст. 148 КЗпП України щодо застосування дисциплінарної відповідальності безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення. Як видно із записів трудової книжки, позивача було звільнено з роботи 13 червня 2019 року на підставі наказу №14 від 28 червня 2019 року.

Вважаючи оспорюваний наказ незаконним, зокрема в частині часу вчинення дисциплінарного проступку, посилалася на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2014 року у справі №К/800/4522 і вказувала про відсутність запису роботодавця щодо періоду скоєння нею правопорушення.

На думку заявника, оскільки у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зазначено керівником ДНЗ "Сонечко" іншу особу, а не ОСОБА_2 , тому саме та особа, запису про яку містить державний реєстр, і має право видавати наказ про звільнення працівника.

Всупереч правилам ст. 149 КЗпП України роботодавець попередньо не зажадав від ОСОБА_3 письмових пояснень. При цьому перевірені судом докази про надіслання повідомлень за домашньою адресою і їх повернення через невручення адресату не відповідають вимогам ст.ст. 12, 78 і 81 ЦПК України.

З наведених міркувань просила скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позову ОСОБА_3 до ДНЗ "Сонечко" про визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

У поданому відзиві ДНЗ "Сонечко", вважаючи оскаржуване рішення законним і обґрунтованим, просила залишити його без змін, а апеляційну скаргу - відхилити. При цьому вказувала про те, що 10 травня 2019 року вона була відсутня на роботі через перебування у відпустці, а 11 і 12 травня - були неробочими днями. Щодо відпустки, то позивач не заперечила проти її використання у червні - липні 2019 року, про що свідчить графік їх надання, який складено відповідно до колективного договору на 2017-2020 роки. Вона ж особисто з графіком і ознайомлена.

28 травня 2019 року органом профспілки було погоджено звільнення Жолондієвської з 13 травня 2019 року на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України з огляду на прогул без поважних причин протягом 12 днів.

На адресу позивача роботодавцем двічі надсилалися листи з повідомленням про необхідність надання письмових пояснень з приводу відсутності на роботі, однак їх повернуто з міркувань відсутності адресата.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи й заперечення сторін, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення.

Відмовляючи позивачу у задоволенні вимог, суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_3 без погодження мотивів своєї відсутності із роботодавцем не з`являлася на роботу протягом часу з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року, чим вчинила прогул без поважних причин.

Оскільки вимоги ДНЗ "Сонечко" про надання письмових пояснень з приводу своєї відсутності вручено позивачу не було через її відсутність за місцем проживання, тому її звільнення відбулося з урахуванням обставин справи та положень закону. Зокрема судом взято до уваги обізнаність ОСОБА_3 із графіком щорічних відпусток, за яким її відпустка передбачалася у червні-липні 2019 року, сам факт прогулу без поважних причин, наявність складу дисциплінарного проступку у діях працівника, в т.ч. і її вини, попереднє притягнення до дисциплінарної відповідальності за прогул впродовж 21 червня 2018 року по 21 серпня 2018 року, а також згоду первинної профспілкової організації на розірвання трудових відносин з позивачем на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Як з`ясовано судом, 31 січня 2011 року ОСОБА_3 була прийнята на роботу на посаду завідувача господарством ДНЗ "Сонечко".

10 травня 2017 року спільними зборами трудового колективу роботодавця та первинної профспілкової організації відповідача було затверджено колективний договір на 2017-2020 роки. За умовами 5.1.2., 5.1.3. колективного договору сторони домовилися про те, щоби до 15 січня кожного року узгодити, затвердити і довести до відома під особисту розписку графік щорічних відпусток. Графік відпусток є обов`язковим як для керівника закладу, так і для працівників. Відпустки надаються працівникам тривалістю не менше 24 календарних днів. На вимогу працівника адміністрація зобов`язана перенести щорічну відпустку на інший, ніж це передбачено графіком, зручний для працівника час, у випадку порушення терміну повідомлення працівника про час надання відпустки.

На виконання колективного договору 09 січня 2019 року відповідно до ст. 10 Закону України "Про відпустки", з урахуванням особистих побажань працівників ДНЗ "Сонечко" і за погодженням профспілкового комітету на підставі наказу директора № 5 затверджено графік основних щорічних відпусток працівників дошкільної освіти на 2018-2019 навчальний рік. Відповідно до цього наказу відпустка (основна і додаткова) позивачу визначені на червень-липень 2019 року. Вона ж, ознайомившись із графіком відпусток, особисто підписалася про це.

В подальшому, 10 травня 2019 року ОСОБА_3 прибула до кабінету директора ДНЗ "Сонечко" із заявою про надання їй відпустки з 11 травня 2019 року. Оскільки остання була відсутня, тому позивач зателефонувала до Неньковицького сільського голови Зарічненського району Рівненської області, який порадив їй залишити відповідну заяву у керівника закладу, яка й повинна була вирішити звернення.

Протягом часу з 13 травня 2019 року по 28 травня 2019 року позивач була відсутня на роботі.

28 травня 2019 року на запит роботодавця первинною профспілковою організацією ДНЗ "Сонечко" проведено збори, за результатами яких погоджено звільнення ОСОБА_3 з посади завідувача господарством закладу на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, тобто з огляду на прогул без поважних причин впродовж 12 робочих днів.

Того ж числа роботодавцем видано відповідний наказ про припинення трудових відносин між сторонами з наведеної підстави та зобов`язано бухгалтера виплатити розрахункові за період роботи з 09 грудня 2018 року по 10 травня 2019 року включно, 15 календарних днів (в т.ч. 5 календарних днів відпустки як потерпілому внаслідок аварії на ЧАЕС).

Повно і правильно з`ясувавши обставини справи, оцінивши наявні докази у їх сукупності та встановивши, що при вирішенні спірних правовідносин до застосування не підлягають норми матеріального права, на застосуванні яких наполягала позивач, суд першої інстанції обґрунтовано залишив вимоги ОСОБА_3 без задоволення.

Частиною 10 ст. 10 Закону України "Про відпустки" передбачено черговість надання відпусток, яка визначається графіками, що затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Відповідно до ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: 1.) догана; 2.) звільнення.

Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Норми статті 149 КЗпП України вказують про обов`язок власника або уповноваженого ним органу зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення до застосування дисциплінарного стягнення.

За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення.

При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника.

Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у визначених випадках, зокрема у разі прогулу (в т.ч. відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

З роз`яснень, даних Пленумом Верховного Суду України в абз. першому п. 24 своєї постанови №9 від 06 листопада 1992 року "Про практику розгляду судами трудових спорів", вбачається, що при розгляді позовів про поновлення на роботі осіб, звільнених за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (322-08), суди повинні виходити з того, що передбаченим цією нормою закону прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин (наприклад, у зв`язку з поміщенням до медвитверезника, самовільне використання без погодження з власником або уповноваженим ним органом відгулів, чергової відпустки, залишення роботи до закінчення строку трудового договору чи строку, який працівник зобов`язаний пропрацювати за призначенням після закінчення вищого чи середнього спеціального учбового закладу).

Не можна погодитися з аргументами заявника про те, що факту прогулу не відбулося, адже її вини у цьому не було.

Так, оскільки законодавством не визначено виключного переліку обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим із поважних причин, у справах про звільнення за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, суд вирішує питання про поважність причини відсутності працівника на роботі, виходячи з конкретних обставин і враховуючи будь-які докази із числа передбачених ст. 76 ЦПК України. Тобто поважні причини - це обставини, які виключають винуватість працівника у вчиненні прогулу. Однак безпричинне нез`явлення на роботі протягом 12 робочих днів і слід розуміти як прогул без поважних причин. Саме ж по собі пояснення ОСОБА_3 про те, що вона вважала, що протягом цього часу перебуває у щорічній відпустці, на увагу не заслуговують, оскільки будь-яких достатніх підстав для такого висновку у позивача не було.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що оспорюваний наказ видано роботодавцем 28 травня 2019 року, тоді як позивача звільнено з роботи 13 травня 2019 року, то у випадках самовільного залишення працівником роботи звільнення проводиться з урахуванням того, що останній день роботи і буде днем звільнення. При цьому наказ про звільнення може бути видано значно пізніше. Також апеляційний суд вважає допустимим припинення трудових відносин між сторонами і з першого дня прогулу, тобто в даному випадку - з 13 травня 2019 року.

Поготів, дата звільнення - 10 травня 2019 року чи 13 травня 2019 року не оспорюється, а заперечується сама обставина прогулу, а позивач, крім того, наполягає на пропуску роботодавцем строку притягнення до дисциплінарної відповідальності. Між тим, в силу вимог законодавства про працю цей строк не є таким, що закінчився на день видання роботодавцем наказу про звільнення ОСОБА_3 .

Згідно зі ст. 147 КЗпП України дисциплінарне стягнення застосовується власником або уповноваженим ним органом безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.

Дисциплінарне стягнення не може бути накладене пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Не заслуговують на увагу і твердження ОСОБА_3 про необізнаність з існуванням графіка щорічних відпусток. Цей графік було передбачено колективним договором на 2017-2020 роки і протягом 2017-2018 років вона перебувала у відпустці саме з його урахуванням. Тим паче, на а.с. 57-58 міститься наказ від 09 січня 2019 року №5 "Про затвердження графіка відпусток працівників закладу дошкільної освіти "Сонечко" в с. Неньковичі на 2019 рік", де заявник особисто поставила свій підпис про ознайомлення з цим наказом. Тобто їй було відомо, що щорічну відпустку вона повинна використати у червні-липні 2019 року.

Спростовуються своєю необґрунтованістю покликання апеляційної скарги на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 липня 2014 року у справі №К/800/4522, позаяк дане судове рішення не має ані преюдиційного значення (ч. 4 ст. 82 ЦПК України), ані юридичної сили постанови Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).

Необґрунтованими є і аргументи заявника про відсутність письмових пояснень, які повинен був зажадати від неї роботодавець - як це передбачено правилами ст. 149 КЗпП України. Так, ДНЗ "Сонечко" двічі направлялися на адресу за місцем проживання ОСОБА_3 листи №вих.12 від 13.05.2019 і №вих.13 від 20.05.2019 з повідомленнями про необхідність надання письмових пояснень з приводу своєї відсутності на роботі, однак ці листи поверталися з причин відсутності адресата (а.с. 62-64). Тобто зазначені вимоги закону роботодавцем були виконані.

Решта доводів апеляційної скарги на увагу колегії суддів не заслуговують і спростовуються правильністю висновків суду попередньої інстанції.

Підставою для залишення оскаржуваного рішення без змін відповідно до ст. 375 ЦПК України є додержання судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при його ухваленні.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Зарічненського районного суду Рівненської області від 29 листопада 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Головуючий: С.В.Хилевич

Судді: С.О.Гордійчук

Н.М.Ковальчук