Постанова

від 28.11.2019 по справі 761/3039/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 листопада 2019 року

місто Київ

справа № 761/3039/17

провадження № 61-24888св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Публічне акціонерне товариство УНІКОМБАНК ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року у складі судді Осаулова А. А. та рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року у складі суддів: Ревенця Б. Б., Ратнікової В. М., Пікуль А. А.,

ВСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 у січні 2017 року звернулась до суду із позовом до Публічного акціонерного товариства УНІКОМБАНК (далі - ПАТ УНІКОМБАНК , банк) про стягнення заборгованості із заробітної плати у розмірі 38 794, 40 грн та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 205 892, 30 грн.

Позивач обґрунтовувала заявлені вимоги тим, що з 21 липня 2003 року працювала у ПАТ УНІКОМБАНК , з 20 січня 2015 року на посаді начальника управління бухгалтерського обліку та звітності, а 30 жовтня 2015 року звільнена згідно з наказом від 28 жовтня 2015 року №37-к за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України. На день звільнення ОСОБА_2 нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з 16 вересня 2015 року до 30 жовтня 2015 року у сумі 45 585, 05 грн. 05 листопада 2015 року позивач отримала частину заробітної плати за жовтень 2015 року у сумі 5 462, 40 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 жовтня 2015 року в ПАТ УНІКОМБАНК запроваджено з 16 жовтня 2015 року тимчасову адміністрацію, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ УНІКОМБАНК , тому ОСОБА_1 відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб включено до другої черги реєстру акцептованих кредиторів.

Враховуючи наведене, ОСОБА_3 звернулась до суду з цим позовом.

Стислий виклад заперечень відповідача

Банк заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначив, що нарахування усіх видів заборгованостей під час тимчасової адміністрації чи ліквідації в банку заборонено за умовами пункту 3 частини п`ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , наслідком чого є відмова у задоволенні позовних вимог.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 20 березня 2017 року позов задоволено частково, стягнуто з ПАТ УНІКОМБАНК на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 38 794, 40 грн, в іншій частині вимог позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб ухвалено рішення від 03 грудня 2015 року № 216 Про початок процедури ліквідації ПАТ УНІКОМБАНК , а тому позивач включена до реєстру вимог кредиторів другої черги із сумою у розмірі 38 794,40 грн. На підставі наведеного суд першої інстанції зробив висновок, що наявні підстави для задоволення позову в частині стягнення заборгованості із заробітної плати у заявленому розмірі. Разом з тим, вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 205 892, 30 грн задоволенню не підлягають, оскільки такий розрахунок зроблений на час введення у ПАТ УНІКОМБАНК тимчасової адміністрації, також позивачем не надано доказів встановлення вини посадових осіб або власників банку щодо невиплати заробітної плати.

Рішенням Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано, увалено нове про відмову у задоволенні позову.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що у період здійснення ліквідаційної процедури банку задоволення вимог особи, яка визнана кредитором банку, має здійснюватися у порядку задоволення вимог кредиторів до банку та черговості, передбачених статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб , у зв`язку з чим стягнення коштів у спосіб, що суперечить положенням зазначеного закону, не допускається.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга обґрунтовувалась порушенням судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. Заявник вважає, що судами неповно з`ясовано обставини справи, висновки судів не відповідають фактичним обставинам, неправильно застосовано правила статей 47, 116, 117 КЗпП України, а також правила статей 36, 45 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Також ОСОБА_1 вважає, що до спірних правовідносин застосовується правовий висновок Верховного Суду України, викладений у постанові від 02 липня 2014 року у справі № 6-76цс14, відповідно до якого порушення процедури про банкрутство роботодавця не може свідчити про відсутність його вини щодо невиплати працівникові належних коштів і не є підставою для звільнення роботодавця від такого обов`язку. Вважає, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати. Отже, вимоги позову у заявленому розмірі підлягають задоволенню.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДАХ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України (в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду у травні 2018 року.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України.

За змістом правил частини першої та третьої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначено за правилами статті 213 ЦПК України в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року) , згідно з якими рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд вислухав суддю-доповідача, перевірив доводи касаційної скарги та матеріали цивільної справи, за результатами чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що з 21 липня 2003 року ОСОБА_1 працювала у ПАТ УНІКОМБАНК , з 20 січня 2015 року на посаді начальника управління бухгалтерського обліку та звітності, а 30 жовтня 2015 року звільнена відповідно до наказу від 28 жовтня 2015 року № 37-к за угодою сторін відповідно до пункту 1 частини першої статті 36 КЗпП України.

На день звільнення ОСОБА_1 нараховано, але не виплачено заробітну плату за період з 16 вересня 2015 року до 30 жовтня 2015 року у сумі 45 585, 05 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 15 жовтня 2015 року № 18 у ПАТ УНІКОМБАНК запроваджено з 16 жовтня 2015 року тимчасову адміністрацію.

05 листопада 2015 року ОСОБА_1 отримала частину заробітної плати за жовтень 2015 року у сумі 5 462, 40 грн.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 03 грудня 2015 року розпочато процедуру ліквідації ПАТ УНІКОМБАНК .

14 грудня 2015 року ОСОБА_1 подала уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ УНІКОМБАНК письмову заяву про визнання її кредитором на зазначену суму заборгованості з невиплаченої заробітної плати та позивача відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб включено до другої черги реєстру акцептованих кредиторів.

27 липня 2016 року уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ УНІКОМБАНК видано довідку № 10-у/2-263, якою підтверджено заборгованість банку перед ОСОБА_1 щодо невиплаченої заробітної плати та включення до другої черги реєстру акцептованих вимог кредиторів в розмірі 38 794, 40 грн, з яких до виплати 31 045, 78 грн.

Оцінка аргументів, викладених у касаційних скаргах

В оцінці доводів касаційної скарги Верховний Суд застосовує системний аналіз норм КЗпП України та Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб (у редакції Закону України від 16 липня 2015 року № 629-VIII, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

У статті 4 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю складається з цього Кодексу та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього кодексу.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства (пункт 6 статті 2 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб ).

Порядок задоволення вимог кредиторів після початку процедури ліквідації банку врегульований розділом VIII Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Відповідно до пунктів 1-3 частини другої статті 46 Закону України

Про систему гарантування вкладів фізичних осіб з дня початку процедури ліквідації банку: припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів)) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту); банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав.

Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8 частини першої статті 48 Закону України

Про систему гарантування вкладів фізичних осіб Фонд безпосередньо або шляхом делегування повноважень уповноваженій особі Фонду з дня початку процедури ліквідації банку здійснює такі повноваження: здійснює повноваження органів управління банку; складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього) та здійснює заходи щодо задоволення вимог кредиторів; звільняє працівників банку відповідно до законодавства України про працю; здійснює повноваження, що визначені частиною другою статті 37 цього Закону.

Черговість та порядок задоволення вимог до банку, оплата витрат та здійснення платежів визначені статтею 52 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб .

Статтею 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації. Зокрема, згідно з пунктами 1, 2 частини п`ятої статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до положень пункту 3 частини п`ятої статті 36 цього Закону під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів/обов`язкових платежів, а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

У пункті 3 частини шостої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб визначено, що обмеження встановлене пунктом 1 частини п`ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб не поширюється на зобов`язання банку щодо виплати крім інших платежів також заробітної плати.

Верховний Суд врахував, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на час звільнення ОСОБА_1 з ПАТ УНІКОМБАНК вже було розпочато процедуру ліквідації, а тому стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом, було неможливим.

Враховуючи, що 14 грудня 2015 року ОСОБА_1 подала уповноваженій особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ УНІКОМБАНК письмову заяву про визнання її кредитором на зазначену суму заборгованості з невиплаченої заробітної плати та позивача відповідно до Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб включено до другої черги реєстру акцептованих кредиторів, заявник не позбавлена можливості отримати належну їй заробітну плату у порядку процедури ліквідації банку.

Суд апеляційної інстанції, усунувши недоліки у рішенні суду першої інстанції, виправши помилки у застосуванні норм матеріального права судом першої інстанції, правильно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для стягнення з банку у судовому порядку нарахованої, але не виплаченої заробітної плати.

Порядок задоволення визнаних ліквідатором вимог кредиторів під час ліквідації банку не передбачає можливості задоволення вимог конкретного кредитора поза процедурою, встановленою Законом.

Відкликання Національним банком України на момент вирішення спору банківської ліцензії відповідача і початок процедури його ліквідації як юридичної особи зумовили для позивача настання правових наслідків, зокрема необхідність застосування спеціальної процедури пред`явлення майнових вимог до банку та їх задоволення у передбачених Законом порядку та черговості.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком (в якому запроваджена тимчасова адміністрація та/або розпочата процедура ліквідації) зобов`язань перед кредиторами, норми Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб є спеціальними; цей Закон є пріоритетним щодо інших нормативних актів України у цих правовідносинах.

Запровадження тимчасової адміністрації у банку та початок процедури його ліквідації унеможливлюють стягнення з банку коштів в інший спосіб, аніж це передбачено Законом (висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року у справі № 127/10129/17 (провадження № 14-254цс18), підстав відступити від якого Верховний Суд не встановив).

Відповідно до пункту 3 частини п`ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації не здійснюється нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів/обов`язкових платежів, а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні, передбачена статтею 117 КЗпП України, є мірою відповідальності працедавця за порушення строку її виплати, тому з огляду на пункт 3 частини п`ятої статті 36 Закону України Про систему гарантування вкладів фізичних осіб під час тимчасової адміністрації нарахування середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати не здійснюється.

Отже, висновки суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог про стягнення з ПАТ УНІКОМБАНК середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованим, відповідає наведеним нормам матеріального права.

В оцінці законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційного суду Верховний Суд також врахував правові висновки Верховного Суду, зроблені за подібних фактичних обставин, зокрема у постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 711/2192/16-ц (провадження № 61-12692св18), від 09 жовтня 2019 року у справі № 752/12731/16-ц (провадження

№ 61-22018св18), підстав відступити від яких не встановлено.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність ухваленого судового рішення не впливають.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду міста Києва від 22 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

А. С. Олійник

В. В. Яремко