Постанова

від 26.11.2019 по справі 910/6232/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" листопада 2019 р. Справа№ 910/6232/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дикунської С.Я.

суддів: Жук Г.А.

Мальченко А.О.

секретар судового засідання Романова Ю.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103

на рішення Господарського суду міста Києва

від 30.07.2019 (повний текст складено 30.07.2019)

у справі № 910/6232/19 (суддя Маринченко Я.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний

майновий комплекс 103

до Товариства з обмеженою відповідальністю Автодортранс

про стягнення 45 208,02 грн.

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103 (далі - ТОВ Цілісний майновий комплекс 103 , позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Автодортранс (далі - ТОВ Автодортранс , відповідач) про стягнення 45 208,02 грн. В обґрунтування своїх вимог зазначило про неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за Договором оренди №01/09/16-34 від 01.09.2016 в частині повної та своєчасної сплати орендних платежів, відтак просило стягнути з відповідача 20 945, 00 грн. основного боргу, 1 168, 90 грн. 3% річних, 4 224, 61 грн. інфляційних втрат, 12 586, 51 грн. пені та 6 283, 00 грн. штрафу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 у справі № 910/6232/19 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Автодортранс на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103 20 945, 00 грн. заборгованості, 1 168, 90 грн. 3% річних, 4 099, 86 грн. інфляційних втрат, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 113, 89 грн. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із згаданим рішення, ТОВ Цілісний майновий комплекс 103 оскаржило його в апеляційному порядку, просило скасувати в частині відмови у стягненні пені в розмірі 12 586,51 грн., штрафу в розмірі 6 283,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача 12 586,51 грн. пені та 6 283, 00 грн. штрафу. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що рішення в оскаржуваній частині ухвалено за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, а викладені судом висновки не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. За твердженнями апелянта, відмовляючи в задоволенні вимог про стягнення штрафу та пені, судом першої інстанції не досліджено, що відповідач не дотримався умов Договору щодо підписання акту приймання-передачі приміщення, укладення додаткової угоди про розірвання договору оренди та попередження про дострокове розірвання договору за 30 календарних днів, а не за 10 днів до запропонованої дати. За твердженнями апелянта, відповідач не звільнив приміщення 30.06.2017, проте не забезпечив явку уповноваженого представника для підписання акту приймання-передачі об`єкті оренди, ухилявся від передачі орендодавцю приміщення на підставі акту приймання-передачі приміщення та не виконав свого обов`язку щодо розрахунку за надані та спожиті послуги. За таких обставин, апелянт вважав помилковими висновки суду першої інстанції про відмову у стягнення пені та штрафу з посиланням на те, що їх нараховано за прострочення сплати орендних платежів за період починаючи з 01.07.2017, тобто за період після припинення договору оренди тощо.

Заперечуючи проти апеляційної скарги, відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому стверджував про безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, оскаржуване рішення як законне та обґрунтоване залишити без змін. Зокрема, зазначив, що оскільки суд першої інстанції не повідомив відповідача про розгляд справи, його було позбавлено можливості вказати суду на ту обставину, що при поданні позовної заяви позивачем не зазначено про здійснену відповідачем оплату в розмірі 13 135, 00 грн. на підставі платіжного доручення № 128 від 02.06.2017, отже вважав викладені позивачем доводи в позові та апеляційній скарзі необґрунтованими.

В наданих суду апеляційної інстанції письмових поясненнях, відповідач також акцентував увагу на його необізнаності про розгляд цієї справи та неможливості подати суду докази проведеної ним оплати на суму 13 135, 00 грн.

У відповіді на відзив, позивач (апелянт) стверджував, що предметом розгляду у даній справі є стягнення заборгованості за Договором оренди № 01/09/16-34 від 01.09.2016, а в наданому відповідачем платіжному доручені № 128 від 02.06.2017 в призначені платежу зазначено про сплату 13 135, 00 грн. за Договором № 01/0913-34 від 01.09.2013, який не є предметом розгляду у даній справі. На підтвердження зарахування цих коштів саме в рахунок погашення заборгованості за Договором № 01/09/13-34 від 01.09.2013 позивачем надано акт звірки розрахунків за цим Договором, відповідно до якого сплачені згідно платіжного доручення № 128 від 02.06.2017 грошові кошти в розмірі 13 135, 00 грн. спрямовано на погашення боргу відповідача саме за Договором оренди від 2013 року.

Крім цього, в наданих суду апеляційної інстанції поясненнях, позивач зазначив, що грошові кошти, що надійшли від відповідача 18.10.2016 в розмірі 10 650, 00 грн., 16.12.2016 - 5 325, 00 грн., 16.05.2017 - 5 325, 00 грн., 31.05.2017 - 5 325, 00 грн. та 20.06.2017 - 13 135, 00 грн. були враховані в рахунок погашення заборгованості за Договором оренди № 01/09/16-34 від 01.09.2016, а грошові кошти в розмірі 13 135, 00 грн, сплачені згідно платіжного доручення № 128 від 02.06.2017 в рахунок погашення заборгованості за Договором № 01/09/13-34 від 01.09.2013, адже станом на 02.06.2017 у відповідача за цим Договором існувала заборгованість в розмірі 5325, 00 грн., що підтверджується підписаним сторонами актом звірки розрахунків за 2016 рік. На підставі здійсненої відповідачем оплати в розмірі 13 135, 00 грн. було сформовано податкову накладну на авансовий платіж (решту) суми в розмірі 7 810, 00 грн., що свідчить про обізнаність відповідача про те, що внаслідок врахування сплачених ним коштів, йому було надано податковий кредит.

Відповідачем також було надано письмові пояснення, в яких він зазначив, що між сторонами дійсно було укладено два договори оренди, крім цього було підписано та скріплено печатками сторін акт звірки розрахунків за 2016, яким підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем за цими договорами становила 10 650, 00 грн. Цей акт, за твердженнями відповідача, не враховує здійсненої відповідачем згідно платіжного доручення № 128 від 02.06.2017 оплати в розмірі 13 135, 00 грн. Відповідач стверджував, що решта оплат за Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016 ним також здійснювалась з помилковим посиланням на Договір № 01/0913-34 від 01.09.2013, однак їх було враховано позивачем в рахунок оплати за спірним Договором. Також відповідач звертав увагу, що в направленому позивачу листі про припинення договору також було помилково зазначено не той Договір. Враховуючи всі здійснені оплати, відповідач вважав, що його заборгованість перед позивачем становить 13 135, 00 грн. тощо.

В судове засідання апеляційної інстанції 26.112018 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився не зважаючи на належне повідомлення про час і місце розгляду справи шляхом направлення на його адресу відповідної ухвали про оголошення перерви, яка отримана уповноваженим представником відповідача 12.11.2019, про причини своєї неявки апеляційний суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не надіслав, відтак апеляційний суд вважав за доцільне справу розглядати за відсутності представника відповідача за наявними у справі матеріалами.

Представник позивача в даному судовому засіданні надав пояснення, в яких підтримав свою апеляційну скаргу, просив її задовольнити за наведених в ній підстав, оскаржуване рішення скасувати в частині відмови у стягненні пені в розмірі 12 586,51 грн., штрафу в розмірі 6 283,00 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути на користь позивача 12 586,51 грн. пені та 6 283, 00 грн. штрафу.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції вимог процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Як встановлено матеріалами справи, 01.09.2016 між ТОВ Цілісний майновий комплекс 103 (позивач, орендодавець за договором) та ТОВ Автодортранс (відповідач, орендар за договором) укладено Договір оренди №01/09/16-34, за умовами п.п. 1.1, 1.2, 1.3 якого орендодавець зобов`язується передати орендарю в тимчасове платне користування (оренду) нежиле приміщення (приміщення) за адресою: м. Київ, просп. Відрадний, буд.103, пов.9, оф.903 площею 35,5 кв. м.

Відповідно до п.п. 2.1, 2.2 Договору приміщення передається орендарю на підставі акту приймання-передачі приміщення, у якому повинні бути зазначені опис його технічного стану, розмір площі, вказівки про наявність систем забезпечення, місце розташування. Акт приймання-передачі приміщення складається і підписується сторонами на дату фактичної передачі приміщення орендарю.

Після закінчення строку оренди або у випадку дострокового припинення або розірвання договору, орендар зобов`язується передати орендодавцю приміщення, що орендується, протягом двох днів з моменту закінчення строку дії цього договору по Акту приймання-передачі приміщення (п.2.5 Договору).

За змістом п. 2.7 Договору приміщення, що орендується вважається поверненим орендодавцю з моменту підписання сторонами і скріплення печатками акту приймання-передачі приміщення.

Обов`язок по складанню Акту приймання-передачі приміщення, покладається на ту сторону, яка передає орендоване приміщення. Сторони Договору зобов`язується забезпечити явку уповноважених осіб для підписання Акту приймання-передачі об`єкту оренди (п. 2.8 Договору).

Положеннями п. 4.2 Договору сторони погодили, що строк цього Договору починає свій перебіг у момент підписання його сторонами та закінчується після повернення приміщення, яке орендується орендарем орендодавцю, що оформляється Актом приймання-передачі приміщення.

Відповідно до п. 9.1 Договору розмір орендної плати за 35,5 кв. м площі складає: 5 325 грн., в тому числі ПДВ 20% - 887,50 грн. Вартість 1 кв. орендної площі складає: 150 грн. в тому числі ПДВ 20%.

За змістом п. 9.3 Договору, якщо інше не передбачено Договором, оплата за користування приміщенням сплачується орендарем один раз на місяць, не пізніше 10-го числа поточного місяця, за який здійснюється оплата.

Для зручності орендаря орендодавець до 5-го числа кожного місяця виставляє рахунок орендареві (п. 9.4 Договору).

Відповідно до п.9.5 Договору, якщо до настання зазначеного вище терміну оплати орендної плати відповідний рахунок не буде отриманий орендарем, орендар повинен оплатити за оренду приміщення згідно Договору. Неотримання орендарем рахунка (несвоєчасне його отримання) не є підставою для несплати або затримки оплати орендної плати за Договором.

Положеннями п. 16.1 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення орендарем виконання зобов`язань, яке передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, і якщо будь-який платіж (його частина) за Договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний календарний день прострочення

За кожні 30 (тридцять) календарних днів існування заборгованості за Договором, орендар додатково зобов`язаний буде сплачувати орендодавцю штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, яка склалась на день нарахування такого штрафу (вказаний штраф нараховується в останній день кожного 30-тиденного періоду прострочення оплати заборгованості, тобто штраф нараховується на 30-тий день прострочення, 60-тий день прострочення, 90-тий день прострочення і т.д.). Сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій та строк позовної давності щодо них встановлюється й складає 3 роки (п.16.2 Договору).

Договір згідно п. 20.1 набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, зазначеними в преамбулі на першій сторінці тексту Договору та діє до 31.07.2019.

Умовами п. 24.3 Договору сторони погодили, що кожна із сторін має право його розірвати з попереднім письмовим повідомленням іншої сторони не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до бажаної дати розірвання, шляхом укладення додаткової угоди до Договору, якщо така пропозиція про розірвання Договору не стосується неналежного виконання зобов`язань по Договору.

У випадку розірвання Договору до закінчення його терміну дії, не припиняються і залишаються в силі ті умови і положення Договору, які стосуються наслідків його розірвання. Розірвання чи припинення Договору не звільняє орендаря від його зобов`язань, включаючи, але не обмежуючись, здійсненням орендарем всіх належних за Договором платежів, сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків (п. 24.4 Договору).

За умовами п. 24.5 Договору орендодавець вправі ініціювати його дострокове розірвання у випадку невиконання орендарем будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами договору.

Відповідно до п. 24.6 Договору по закінченні строку оренди орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю протягом 3 (трьох) робочих днів у стані не гіршому, ніж воно було отримано в оренду і з урахуванням нормативного зносу.

Повернення приміщення орендарем і його передача орендодавцю здійснюється на підставі Акту прийому-передачі, що підписується сторонами (п. 24.7 Договору).

Додатковою угодою №1 від 01.12.2016 до Договору сторони погодили починаючи з 01.01.2017 збільшити вартість орендної плати та визначили, що вартість оренди 1 кв. м становить 185 грн. з ПДВ на місяць. Розмір орендної плати за місяць оренди 35,5 кв. м площі приміщення становить 6 567,50 грн. з урахуванням ПДВ.

Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України ( п. 2 ч. 1 ст. 193 ГК України).

Відповідно до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Як визначено ст. ст. 6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором згідно ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору (ст. 628 ЦК України) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Положеннями ст. 629 ЦК України встановлено обов`язковість договору для виконання сторонами.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч. 6 ст. 283 ГК України)

За договором найму (оренди) згідно ст. 759 ЦК України наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Положеннями ст. ст. 762, 785 ЦК України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором. У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі ( ч. 1, 4 ст. 286 ГК України).

Суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин на підставі ст.193 ГК України, ст. 525, 526 ЦК України повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановлено матеріалами справи, на виконання вказаного Договору позивач передав, а відповідач прийняв в оренду приміщення обумовлене цим Договором, що підтверджується Актом приймання-передачі нежилого приміщення від 01.09.2016.

На підтвердження факту користування відповідачем орендованим майном в період з вересня 2016 року по червень 2017 року позивачем долучено до матеріалів справи копії Актів виконаних робіт (надання послуг) №2080 від 30.09.2016 на суму 5 325, 00 грн., №2354 від 31.10.2016 на суму 5 325, 00 грн., №2601 від 30.11.2016 на суму 5 325, 00 грн., №2886 від 31.12.2016 на суму 5 325, 00 грн., №72 від 31.01.2017 на суму 6 567, 50 грн., №369 від 28.02.2017 на суму 6 567, 50 грн., №667 від 31.03.2017 на суму 6 567, 50 грн., №965 від 30.04.2017 на суму 6 567, 50 грн., №1277 від 31.05.2017 на суму 6 567, 50 грн. та №1502 від 30.06.2017 на суму 6 567, 50 грн. на загальну суму 60 705, 00 грн. Частина зазначених Актів виконання робіт (надання послуг) підписані представниками обох сторін.

Проте відповідач в порушення умов Договору № 01/09/16-34 від 01.09.2016 не сплатив на користь позивача орендної плати в повному обсязі за вказаний період, тому у нього утворилась заборгованість в розмірі 20 945, 00 грн., що й стало підставою звернення з даним позовом до суду.

Наведені у відзиві на апеляційну скаргу твердження відповідача про те, що при поданні позовної заяви позивачем не зазначено про здійснену ним оплату в розмірі 13 135, 00 грн. згідно платіжного доручення № 128 від 02.06.2017,відхиляються судом першої інстанції як безпідставні та необґрунтовані, адже в наданому відповідачем платіжному доручені у призначені платежу зазначено про здійснення сплати 13 135, 00 грн. за Договором № 01/0913-34 від 01.09.2013, який не є предметом розгляду у даній справі.

Як встановлено судом першої інстанції між сторонами було дійсно укладено два Договори оренди, а саме, Договір оренди № 01/09/13-34 від 01.09.2013, а також спірний Договір (№ 01/09/16-34 від 01.09.2016), відповідно за наявності укладеного між сторонами Договору оренди від 01.09.2013 та заборгованості за ним, суд позбавлений можливості зарахувати здійснену відповідачем на підставі вищезгаданого платіжного доручення оплату в рахунок погашення заборгованості за укладеним між сторонами Договором оренди від 01.09.2016.

При цьому, наданий позивачем на підтвердження зарахування згаданих коштів саме в рахунок погашення заборгованості за Договором № 01/09/13-34 від 01.09.2013 Акт звірки розрахунків за цим Договором, відповідно до якого сплачені згідно платіжного доручення № 128 від 02.06.2017 грошові кошти в розмірі 13 135, 00 грн. було спрямовано на погашення боргу відповідача саме за Договором оренди від 2013 року, не приймається судом апеляційної інстанції до уваги, оскільки цей Акт підписаний лише позивачем, відповідно він не може свідчити про визнання відповідачем внесених до нього даних. За аналогічних обставин не приймається судом до уваги й наданий позивачем Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2016 по 10.05.2019 за Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016.

В матеріалах справи також наявний підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт звірки за 2016, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем за Договором № 01/09/13-34 від 01.09.2013 та Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016 станом на 31.12.2016 становить 10 650, 00 грн., внесені в цей Акт дані не заперечуються ні позивачем, ні відповідачем.

У даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016 за період з вересня 2016 року по червень 2017 року, тобто частково за період після підписання цього Акту звірки.

З приводу посилань відповідача на те, що решта оплат за Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016 ним також здійснювалась з помилковим посиланням на Договір № 01/0913-34 від 01.09.2013 й ці оплати були враховані позивачем в рахунок оплати за спірним Договором, слід зазначити, що за наявності укладеного між сторонами Договору № 01/0913-34 від 01.09.2013, надані відповідачем платіжні доручення про сплату орендних платежів саме з посиланням на цей Договір, а також їх врахування позивачем в рахунок погашення заборгованості, жодним чином не спростовує заявлені позивачем вимоги про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендних платежів за період з вересня 2016 року по червень 2017 року за спірним Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016, адже інших доказів сплати відповідачем орендних платежів саме за спірним Договором матеріали справи не містять. Відповідно відповідачем не спростовано заявленого позивачем до стягнення розміру заборгованості за Договором № 01/09/16-34 від 01.09.2016 за період з вересня 2016 року по червень 2017 року в сумі 20 945, 00 грн.

З огляду на наведене та встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про стягнення з відповідача 20 945, 00 грн. заборгованості зі сплати орендної плати за Договором (№ 01/09/16-34 від 01.09.2016) за період з вересня 2016 року по червень 2017 року, які доведено позивачем належними та допустимими доказами, відповідачем не спростовано, відтак такі підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім цього, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача 1 168, 90 грн. 3% річних, 4 224, 61 грн. інфляційних втрат, 12 586, 51 грн. пені та 6 283, 00 грн. штрафу.

Учасники господарських відносин в силу приписів ст. 216 ГК України несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставі і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання (п. 1 ст. 218 ГК України).

Порушенням зобов`язання на підставі ст. 610 ЦК України є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

За приписами ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

За змістом ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ст. 549 ЦК України ).

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій форм.

Як вище згадувалось, положеннями п. 16.1 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення орендарем виконання зобов`язань, що передбачає здійснення платежів на користь орендодавця, і якщо будь-який платіж (його частина) за даним договором буде прострочений орендарем, орендар зобов`язаний сплатити орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого зобов`язання за кожний календарний день прострочення

За кожні 30 (тридцять) календарних днів існування заборгованості за договором, орендар додатково зобов`язаний буде сплачувати орендодавцю штраф в розмірі 10% від суми заборгованості, яка склалась на день нарахування такого штрафу (вказаний штраф нараховується в останній день кожного 30-тиденного періоду прострочення оплати заборгованості, тобто штраф нараховується на 30-тий день прострочення, 60-тий день прострочення, 90-тий день прострочення і т.д.). Сторони домовились, що строк нарахування штрафних санкцій та строк позовної давності щодо них встановлюється і складає 3 роки (п.16.2 Договору).

Відмовляючи в задоволення в позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача 12 586, 51 грн. пені та 6 283, 00 грн. штрафу, суд першої інстанції виходив з того, що листом №20.06.17-1 від 20.06.2017 відповідач відмовився від оренди обумовленого Договором приміщення починаючи з 01.07.2017, а позивачем заявлено вимоги про стягнення пені та штрафу за прострочення сплати орендних платежів за період, починаючи з 01.07.2017, тобто за період після припинення дії Договору. За висновками суду, оскільки забезпечення виконання відповідачем зобов`язання зі сплати орендних платежів припинилося в зв`язку із припиненням дії Договору, відсутні підстави для застосування до відповідача господарської санкції у вигляді пені та штрафу після припинення дії Договору.

Апеляційний господарський суд не погоджується з такими висновками місцевого суду.

Як вище згадувалось, даний Договір згідно п. 20.1 набуває чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін, зазначеними в преамбулі на першій сторінці тексту Договору та діє до 31.07.2019.

Умовами п. 24.3 Договору сторони погодили, що кожна із сторін має право розірвати договір з попереднім письмовим повідомленням іншої сторони не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до бажаної дати розірвання, шляхом укладення додаткової угоди до Договору, якщо така пропозиція про розірвання Договору не стосується неналежного виконання зобов`язань по ньому.

У випадку розірвання Договору до закінчення його терміну дії, не припиняються і залишаються в силі ті умови і положення Договору, які стосуються наслідків його розірвання. Розірвання чи припинення Договору не звільняє орендаря від його зобов`язань за ним, включаючи, але не обмежуючись, здійсненням орендарем всіх належних за Договором платежів, сплати штрафних санкцій, відшкодування збитків (п. 24.4 Договору).

За змістом п. 24.5 Договору орендодавець вправі ініціювати дострокове розірвання Договору у випадку невиконання орендарем будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами Договору.

Відповідно до п. 24.6 Договору по закінченні строку оренди орендар зобов`язаний повернути приміщення орендодавцю протягом 3 (трьох) робочих днів у стані не гіршому, ніж воно було отримано в оренду і з урахуванням нормативного зносу.

Повернення приміщення орендарем і його передача орендодавцю здійснюється на підставі акту прийому-передачі, що підписується сторонами (п. 24.7 Договору).

Як встановлено матеріалами справи, 20.06.2017 листом вих. № 20.06.17-1 від 20.06.2017 відповідач звернувся до позивача з повідомленням, що в зв`язку із скрутним фінансовим становищем ТОВ Автодортранс відмовляється від оренди офісу та просить з 01.07.2017 припинити дію Договору.

Жодних доказів звернення відповідача до позивача з попереднім письмовим повідомленням не менш ніж за 30 (тридцять) календарних днів до бажаної дати розірвання про припинення Договору, як це передбачено його п. 24.3, матеріали справи не містять, як й доказів укладення додаткової угоди про розірвання (припинення) Договору відповідно до цього пункту Договору, а також дотримання відповідачем умов Договору щодо повернення приміщення на підставі Акту прийому-передачі (п. 24.7 Договору).

Таким чином, укладений між сторонами Договір не може вважатись припиненим на підставі направленого відповідачем позивачу листа вих. № 20.06.17-1 від 20.06.2017.

Суд першої інстанції не врахував цих обставин та положень Договору, а тому дійшов помилкового висновку про припинення Договору та неможливість в зв`язку з цим застосування до відповідача господарських санкцій у вигляді пені та штрафу за Договором.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені за період з 01.07.2017 по 10.05.2019, апеляційний суд вважав за необхідне зазначити про безпідставне нарахування позивачем пені понад 6 місяців (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються на підставі ч. 6 ст. 231 ГК України у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

За приписами ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано.

Відповідно до ч. 2 ст. 343 ГК України та ст. ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань , платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не перевищує подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла в період, за який сплачується пеня.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов`язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Як встановлено матеріалами справи, п. 16.1 Договору, на підставі якого позивачем нараховано пеню за прострочення сплати орендних платежів, не містить інформації про досягнення сторонами згоди на збільшення строку нарахування пені понад 6 місяців, як це визначено ч. 6 ст. 232 ГК України. Про збільшення строку нарахування штрафних санкцій та строку позовної давності щодо них сторони домовились в пункті 16.2 Договору, яким передбачено нарахування штрафу за прострочення здійснення оплати на 30 календарних днів, який нараховується на 30-й, 60-й, 90-й день прострочення і так далі.

Відтак, здійснивши власний розрахунок пені в межах встановленого ч.6 ст. 232 ГК України шестимісячного строку, апеляційний суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 2 751, 54 грн. пені, відповідно в іншій частині цих вимог слід відмовити.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку штрафу в розмірі 10% від суми заборгованості, який нараховано на 30-й, 60-й та 90-й день прострочення, апеляційний суд встановив, що обґрунтованим (арифметично вірним) є розмір штрафу в сумі 6 283, 50 грн. Проте враховуючи, що в прохальній частині позовної заяви позивач просив стягнути з відповідача штраф в розмірі 6 283, 00 грн., вказані вимоги підлягають задоволенню в заявленій до стягнення сумі.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена ч.2 ст. 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення у їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних, апеляційний суд дійшов висновку щодо правомірності висновків місцевого суду про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі 1 168, 90 грн.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що при здійснення розрахунку інфляційних втрат позивачем допущено арифметичні помилки, тому за розрахунком суду з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 4 099,86 грн. інфляційних втрат, відповідно в решти цих вимог слід відмовити.

З приводу доводів відповідача про неповідомлення його судом першої інстанції про розгляд даної справи слід зазначити, що за матеріалами справи, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 13.05.2019 направлена місцевим судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 04212, м. Київ, вул. Тимошенка, буд. 9.

Станом на дату розгляду справи на адресу Господарського суду міста Києва повернувся поштовий конверт №0103047882218 із відміткою про повернення у зв`язку неможливістю вручити поштове відправлення адресату.

В силу положень п. 5 ч 6 статті 242 ГПК України день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

Наведене свідчить про вчинення Господарським судом міста Києва всіх належних дій щодо повідомлення відповідача про розгляд вказаної справи.

Крім цього, слід зазначити, що оскаржуване рішення, яке направлено відповідачу за вищезгаданою адресою, було отримано уповноваженим представником останнього, відповідно не отримання ним за цією ж адресою ухвали про відкриття провадження у справі може свідчити про ухилення відповідача від отримання цього відправлення, адже поштою зазначено про повернення відправлення саме у зв`язку неможливістю його вручити адресату (відповідачу), відповідно доводи останнього в цій частині не заслуговують на увагу.

Враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи сторін не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.ч. 1-2, 4 ст. 269 ГПК України).

За результатами розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції згідно п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення на підставі п.п. 1-4 ч.1 ст.277 ГПК України є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких обставин, апеляційна скарга позивача підлягає частковому задоволенню, судове рішення - частковому скасуванню з викладенням його резолютивної частині в новій редакції, а саме щодо частково задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 20 945, 00 грн. заборгованості, 1 168, 90 грн. 3% річних, 4 099, 86 грн. інфляційних втрат, 2 751, 54 грн. пені та 6 283, 00 грн. штрафу.

З огляду на часткове задоволення позову та апеляційної скарги позивача, з відповідача на його користь пропорційно розміру задоволених вимог підлягає стягненню 1 498, 38 грн. судового збору за подання позову та 1 379, 66 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 269-270, п. 2 ч. 1 ст. 275, ст. ст. 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103 задовольнити частково, рішення Господарського суду міста Києва від 30.07.2019 у справі № 910/6232/19 - скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103 до Товариства з обмеженою відповідальністю Автодортранс про стягнення 45 208,02 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автодортранс (04212, м. Київ, вул. Тимошенка, буд 9, ідентифікаційний код 33300720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103 (02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 19-А, ідентифікаційний код 38526690) 20 945, 00 грн. заборгованості, 1 168, 90 грн. 3% річних, 4 099, 86 грн. інфляційних втрат, 2 751, 54 грн. пені, 6 283, 00 грн. штрафу та 1 498, 38 грн. судового збору за подання позову.

В іншій частині позову відмовити. .

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Автодортранс (04212, м. Київ, вул. Тимошенка, буд 9, ідентифікаційний код 33300720) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Цілісний майновий комплекс 103 (02081, м. Київ, вул. Дніпровська Набережна, буд. 19-А, ідентифікаційний код 38526690) 1 379, 66 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Видачу наказів доручити Господарському суду міста Києва.

Матеріали справи № 910/6232/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 02.12.2019

Головуючий суддя С.Я. Дикунська

Судді Г.А. Жук

А.О. Мальченко