Рішення

від 11.07.2019 по справі 758/15110/17

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 758/15110/17

Категорія 23

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 липня 2019 року м. Київ

Подільський районний суд м. Києва в складі головуючого судді Гребенюка В.В., секретарів судового засідання Борисенко О.І., Добривечір А.О., за участю представника позивача ОСОБА_1 , представника співвідповідачів ОСОБА_2 , представника відповідача 2 ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ТОВ СПОРТ-ТАК , ФОП ОСОБА_5 , про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності договору та повернення грошових коштів як таких, що набуті без достатньої на це правової підстави, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2017 року ОСОБА_4 (надалі за текстом - позивач) звернулася до суду з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю СПОРТ-ТАК (надалі за текстом - відповідач 1), фізичної особи - підприємця ОСОБА_5 (надалі за текстом - відповідач 2), в якій просила: визнати договір про надання спортивно-оздоровчих послуг № КУР 9325 від 31.01.2017 р., укладеного між позивачем та відповідачем 1, недійсним у цілому із застосуванням відповідних правових наслідків його недійсності, внаслідок статті 18 Закону України Про захист прав споживачів ; стягнути з відповідача 2 на користь позивача грошових коштів у сумі 2990 грн., як таких, що набуті відповідачем 2 за рахунок позивача без достатньої на це правової підстави, з одночасним відшкодуванням останній доходів у вигляді процентів за користування безпідставно одержаними грошима за весь період такого користування (з 31.01.2017 р. по дату фактичного повернення коштів включно).

Позов обґрунтовано наступним, 31.01.2017 р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено договір № КУР 9325 про надання спортивно-оздоровчих послуг у спортивному клубі Sport life за адресою м . Київ, вул. Кирилівська, 134 а (надалі за текстом - Договір). Договір було укладено шляхом приєднання позивача до запропонованого відповідачем 1 Договору, в цілому. Так, згідно з Договором, позивач мала сплатити на користь відповідача 1 попередньою оплатою (авансом) відразу всю вартість спортивно-оздоровчих послуг у сумі 2990 грн. за рік. У зв`язку з цим, в день укладення Договору, безпосередньо за місцем його укладання, а саме, в закладі Sport life Куренівка, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Кирилівська, 134а (надалі за текстом - Заклад), позивач здійснила вищезазначену оплату 31.01.2017 р. шляхом внесення готівкових коштів в касу закладу, при цьому, отримала товарний чек на суму 2990 грн., де отримувачем зазначено - відповідача 2, з яким позивач не була пов`язана відповідними правовідносинами. Після належного ознайомлення позивача з умовами Договору, останній стало зрозуміло, що відповідач 1 включив у Договір ряд несправедливих умов, що роблять його в цілому таким, який суперечить, на думку позивача, принципам справедливості, добросовісності та розумності.

В частині визнання договору недійсним, позивач в позовній заяві зазначила наступне, спірний Договір є договором приєднання, позивач не могла запропонувати свої умови, а вимушена була приєднатися до Договору в цілому. Зловживаючи своїм правом в частині одноосібного встановлення умов Договору, відповідач 1 включив в нього умови, які всупереч принципу добросовісності мають його наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду позивача як споживача послуг, а саме, пункт 8.7 Договору в частині підпункту а) та в), пункт 5.14 Клубних Правил, пункт 8.3 Договору, пункт 3.7.7 Договору, пункт 8.2 Договору, пункт 7.3 Договору, пункт 7.4 Договору, пункти 2.3, 3.1, 3.8.2, 3.8.3, 3.9, 3.9.1 та інші положення Договору та Клубних Правил, якими, на думку позивача, спотворено порядок надання та споживання спортивно- оздоровчих послуг.

В частині повернення коштів та відшкодування доходів за користування безпідставно одержаними коштами позивач в позові зазначає, що внаслідок висвітлених в позові обставин, позивач здійснила оплату спортивно-оздоровчих послуг не на користь відповідача 1, який є стороною за договором, а на користь відповідача 2, з яким позивач договірних відносин не мала, відтак, відповідач-2 є особою, яка набула майно (гроші в сумі 2990 грн.) за рахунок позивача без достатньої на це правової підстави, у зв`язку з чим, зобов`язана повернути позивачеві ці грошові кошти з одночасним відшкодуванням останній доходів у вигляді процентів за користування безпідставно одержаними грошима, на підставі статті 1048 ЦК України.

Ухвалою суду від 11.09.2018 р. позов залишено без руху та надано строк для усунення недоліків (а.с. 82-83).

02.08.2018 р. представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву. Так, відзив містить правовий висновок, згідно якого вбачається, що між позивачем та відповідачем 1 на засадах добровільності було укладено спірний Договір. Умови даного правочину є обов`язковими для виконання усіма його сторонами. Позивач сплатила вартість послуг на виконання умов укладеного правочину на рахунок відповідача 2 в розмірі 2990 грн. Між відповідачем 1 та відповідачем 2 існує Агентський договір № 01/09/2013/1 від 01 вересня 2013 року. Відповідач 1 не заперечує наявність між ним та відповідачем 2 належних договірних відносин, а також тієї фактичної обставини, що позивачу, в зв`язку зі сплатою погодженої вартості послуг, надано доступ до закладів фітнес-клубів Спорт Лайф . Укладений між позивачем та відповідачем 1 Договір являється правомірним та таким, що відповідає чинному законодавству України, а отже, відсутні підстави визнання такого правочину недійсним. Позивач в жодному разі не доводить та не обґрунтовує несправедливість умов Договору, а отже відсутні підстави визнання договору недійсним на підставі несправедливості умов Договору. Оскільки між сторонами даної цивільної справи наявні договірні відносини, які також виконуються належним чином, що підтверджуються відповідними доказами, то твердження позивача про безпідставне набуття відповідачем 2 грошових коштів є недоведеним, таким чином відсутні підстави щодо стягнення з відповідача 2 сплачених позивачем коштів на виконання умов Договору. А відтак, відповідач 2 просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі (а.с. 36-47).

04.07.2018 р. позивачем подано відповідь на відзив відповідача 1, яка зводиться фактично до порушення відповідачами Закону України Про захист прав споживачів , а відтак, остання просила позов задовольнити з підстав, зазначених у ньому (а.с. 58-63).

21.08.2018 р. від відповідача 1 надійшло заперечення на відповідь на відзив, відповідно до якого останній просить відмовити в задоволенні позову, зокрема, за недоведеністю несправедливості умов Договору (а.с. 66-72).

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2018 р., головуючого суддю по справі визначено Гребенюка В.В. (а.с. 79)

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, підтвердив фактичні обставини, викладені у позові, просив позов задовольнити.

Представник відповідача 1 у судовому засіданні заперечував проти позову, з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, посилаючись на необґрунтованість та безпідставність позовних вимог, просив відмовити в задоволенні позову повністю.

Представник відповідача 2 у судовому засіданні у задоволенні позовних вимог просив відмовити за необґрунтованістю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши подані письмові докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, приходить до наступного.

За положеннями ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до положень ч.1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб. Права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом чи договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи ,і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 31.012017 року між позивачем та відповідачем 1 був укладений спірний Договір (а.с. 11).

Пунктом 8.7 спірного Договору , Цим Клієнт заявляє, що він усвідомлює, що факт укладення цього Договору означає, що: а) Клієнт свідомо погоджується на всі умови Договору; б) Клієнт ознайомлений з вартістю Послуг за цим Договором, яка його повністю влаштовує ; в) стан здоров`я клієнта та/або здоров`я його дитині споживати Послуги Виконавця у відповідності до цього договору, і що клієнт та/або його дитина не мають протипоказань щодо занять спортом та фізичних навантажень; г) Клієнт надає свою згоду на використання його персональних даних Виконавцем у будь-яких цілях, якщо такі цілі не суперечать чинному законодавству України; д) у випадку укладення Договору на користь Вигодонабувача, всі права та обов`язки за Договором та Додатками до нього переходять до Вигодонабуваач у порядку, передбаченому даним Договором та Додатками до нього (а.с. 11 зворот).

Клубними правилами, що є не від`ємним документом до спірного договору передбачено, що укладаючи цей Договір, Клієнт підтверджує, що він ознайомлений з переліком та обсягом Послуг, порядком їх надання, а також з усією інформацією, яка необхідна для повноцінного споживання Послуг у Клубі; свідомо погоджується на всі умови цього договору та усіх додатків до нього та зобов`язується їх виконувати та не має жодних претензій до змісту цього Договору і умови Договору його повністю влаштовують та є справедливими по відношенню до обох Сторін (п. 1.20, 5.14 підпункти а) та д)) (а.с. 9-10).

Щодо відсутності правовідносин між позивачем та відповідачем 2, судом встановлено наступне.

Відповідачем 1 разом з наданням відзиву на позовну заяву надано Агентський договір № 01/09/2013/1 від 01 вересня 2013 року.

Відповідно п. 1.1. Агентського договору: ... Комерційний агент зобов`язується від імені і за рахунок Принципала здійснювати продаж спортивно-оздоровчих послуг фізичним та юридичним особам (надалі разом - Споживачам , а окремо - Споживач ) по цінам, в обсягах та на умовах, визначених Принципалом, а також приймати кошти від них на підставі договорів, що укладаються між Принципалом та Споживачами .

Зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України (надалі за текстом - ЦК України), іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

Згідно з ч. 1 ст. 1003 ЦК України у договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Статтею 1004 ЦК України передбачено, що повірений також може діяти як комерційний представник, який є особою, що постійно та самостійно виступає представником підприємців при укладенні ними договорів у сфері підприємницької діяльності (ч. 1 ст. 248 ЦК України).

А відтак, з аналізу Агентського договору вбачається, що відповідач 1 та відповідач 2 є контрагентами.

При цьому, у цивільно-правових відносинах під контрагентом розуміється одна зі сторін договору. В ролі контрагента виступають обидві сторони договору по відношенню один до одного. Так, в даному випадку, спортивно-оздоровчі послуги Споживачам надаються відповідачем-1, тоді як відповідачем 2 здійснюється продаж таких спортивно-оздоровчих послуг та прийняття грошових коштів в інтересах відповідача 1.

Пунктом 5.3 спірного Договору передбачено, що підтвердженням оплати є платіжний документ, що підтверджує сплату коштів за ним.

При цьому, розділ 5 спірного Договору, що відноситься до вартості послуг та порядок розрахунків - не передбачає сплату послуг виключно через контрагента відповідача 1, що, в свою чергу, не позбавляло права позивача на оплату таких послуг в банківських установах.

Щодо обставин позову про визнання договору недійсним через несправедливість умов спірного договору, суд прийшов до наступного висновку.

Так, щодо посилання позивача на положення Закону України Про захист прав споживачів , в частині визначення несправедливими умов спірного Договору, суд зазначає наступне.

Стаття 18 цього Закону містить самостійні підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Частиною 1 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими.

Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в частині другій ст. 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживачу.

Зі змісту цієї норми вбачається, що умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони одночасно, по-перше, порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; по-третє, завдають шкоди споживачеві.

Відповідно до ч. 8 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.

Позивач виокремлює наступні пункти спірного договору, що на її думку, є несправедливими.

Так, позивач в позовній заяві висвітлює несправедливими пункти спірного Договору та додатку до нього в частині, яка вимагає свідомого погодження з усіма його умовами договору, більшість яких є явно та абсолютно, на її думку, несправедливими, вказуючи на свою вагітність як стан здоров`я, за яким слідує припинення надання послуг за Договором.

Пункт 8.4 Договору передбачає, що у разі настання випадків, зазначених в п. 6.1. ст. 6 та 8.3. ст. 8. цього Договору, Клієнт може скористатися послугою призупинення дії Клубної картки у порядку, передбаченою у п. 1.3. та п. 4.1. Правил .

Так, п. 4.1. Правил передбачене завчасне повідомлення відповідача 1 про необхідність такого зупинення, в той час, як позивачем такі докази звернення, суду представлені не були.

Також, вагітність позивача не можливо віднести до форс-мажорних обставин для розірвання спірного Договору, враховуючи наступне.

Перелік обставин непереборної сили (форс-мажору) міститься в п. 3.1. Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зі змінами та доповненнями від 26.04.2016 р. (далі - Регламент ТПП).

Так, форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) можуть бути: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи, але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратство, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами та стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.

Як вбачається, зазначений вище перелік не є вичерпним, а отже, сторони, виходячи з предмету певного договору, можуть погодити визнання форс-мажорними конкретних обставин, не зазначених в Регламенті ТПП. При цьому, обставини можуть бути визнані форс-мажорними, якщо вони відповідають певним критеріям, не суперечать законодавству України та узгоджені сторонами в договорі, контракті, угоді як такі, що звільняють їх від цивільно-правової відповідальності.

Зокрема, критеріями форс-мажорних обставин є наступні: надзвичайність (мають винятковий характер і знаходяться за межами впливу сторін); непередбачуваність (їх настання або наслідки неможливо було передбачити на момент укладення договору); невідворотність (неминучість події або її наслідків); причинно-наслідковий зв`язок між обставиною і неможливістю виконання зобов`язання.

А відтак, з огляду на аналіз вказаних положень визнання форс-мажорними обставинами - вагітність Клієнта Клубу не була визнана такою в спірному Договорі та не є прирівняною до форс-мажору, у відповідності до вищенаведеного.

Щодо зазначення позивачем несправедливою в частині п. 5.14 Клубних правил, суд погоджується з доводами відповідача 1, оскільки відповідно до п. 3.8.4 Договору визначено, що виконавець зобов`язаний: підтримувати функціонування спортивного обладнання та інвентарю, а також допоміжних побутових приміщень, призначених для користування Клієнтом тощо. При цьому, відповідач 1 не може відповідати за дії споживачів, які, користуючись спортивним обладнанням, внаслідок власної неуважності або недбалого чи неправильного користування таким обладнанням завдали собі шкоди. А відтак, п. 5.14 Правил, що стосується самостійної відповідальності споживачів за травми чи інші ушкодження здоров`ю, отримані внаслідок використання спортивного обладнання відповідача 1, направлений на відповідальне ставлення споживача до свого здоров`я під час використання обладнання.

В своїй позовній заяві позивач зазначає, що пункт 8.2 Договору, яким відповідач-1 пропонує вважати Договір таким, що в цілому та в будь-якій його частині відповідає вільному волевиявленню позивача і не може бути визнаним таким, що не відповідає інтересам позивача. Окрім іншого, відповідач 1 вирішив зазіхнути на проголошення для позивача своєрідної правової безальтернативності. Однак, відповідач-1 не врахував, що конституційне право кожного на судовий захист його (її) прав та законних інтересів гарантується (стаття 55 Конституції України), а також і те, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Відтак, при наявності спору між сторонами, який знаходиться на розгляді в суді, отже, суд може вирішувати, що відповідає інтересам позивача, а що ні. При цьому, п. 8.2. спірного Договору передбачає, що він в цілому та будь-яка його частина відповідає вільному волевиявленню Сторін і не можуть бути визнаними такими, що не відповідають інтересам обох Сторін.

Вказаний пункт, на думку суду, про звуження прав позивача, зокрема, в частині права на захист порушених та / або не визнаних прав, не свідчить.

Щодо виключного права, на думку позивача, односторонньої відмови від зобов`язання, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 615 ЦК України, у разі порушення зобов`язання однією стороною друга сторона має право частково або в повному обсязі відмовитися від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом. Одностороння відмова від зобов`язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов`язання. Внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання частково або у повному обсязі відповідно змінюються умови зобов`язання або воно припиняється.

Пунктом 2.6. Договору передбачено, що клієнт погоджується з тим, що у разі, якщо після підписання цього Договору та/або після активації придбаної Клубної картки Клієнт відмовиться від Договору в односторонньому порядку чи розірве його, кошти, сплачені ним у відповідності до п. 5.1. ст. 5 цього Договору, поверненню не підлягають за винятком умов, передбачених п. 3.7.5 цього Договору. Тим самим, спірним Договором передбачена можливість одностороннього розірвання Договору з боку позивача.

П. 3.7.3 Договору передбачено , що виконавець має право: зробити зауваження Клієнту, у разі порушення ним Правил, вказати на підстави такого порушення та скласти Акт про порушення Клієнтом Договору або Акт про факт нанесення шкоди майну (надалі за текстом разом - Акти ). Акти мають бути складені комісією у складі не менш, ніж 1 (однієї) уповноваженої особи Виконавця та 2 (двох) незацікавлених осіб. У разі, якщо Клієнт відмовився від підписання Актів, Акти вважаються дійсними, за умови дотримання процедури їх складання, передбаченої даним пунктом. З моменту набрання чинності Актів, тобто з моменту їх підписання комісією, Клієнт несе відповідальність, в тому числі, але не виключно, матеріальну, передбачену даним Договором, Правилами та чинним законодавством України. У разі, якщо порушення сталось 2 (два) і більше рази - випровадити Клієнта з приміщення Клубу. При систематичному (2 (два) і більше рази) порушенні Правій Клієнтом - позбавити права відвідувати Клуб без повернення Клієнту грошових коштів, сплачених за цим Договором. У цьому разі іменна Клубна картка Клієнта блокується, а співробітники Виконавця складають та підписують відповідний Акт.

В свою чергу, п. 3.7.5. Договору передбачено, що виконавець має право: на власний розсуд відмовити Клієнту в укладенні Договору або ініціювати припинення надання Послуг. У такому разі Виконавець повідомляє Клієнта про припинення надання Послуг, та у разі розірвання Договору Виконавець здійснює пропорційне відшкодування грошових коштів, сплачених у відповідності до п. 5.1 Договору, за вирахуванням (за мінусом) використаного періоду дії Договору, тощо.

Таким чином, відповідач 1 не позбавляє позивача надіслати претензії щодо якості та/або обсягу послуг, які надавались протягом строку його дії.

Позивачем на підтвердження направлення претензій щодо якості та / або обсягу послуги, що надавались протягом строку дії спірного Договору , суду не представлені.

Таким чином, у відповідності до умов укладеного Договору, розірвання Договору здійснюється за умови систематичного порушення умов Договору та невиконання зобов`язання щодо дотримання умов договору зі сторони позивача.

Щодо зазначеного позивачем, з посиланням на ч. 1 ст. 901 ЦК України, обґрунтування позову в частині ненадання послуг відповідачем 1 внаслідок такого не споживання, суд прийшов до наступного висновку.

Так, ч. 1 ст. 901 ЦК України передбачає, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Як було вже встановлено вище, та не заперечується сторонами по справі, - між позивачем та відповідачем 31.07.2017 р. виникли договірні відносини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч.1 ст. 626 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 ЦК України).

У відповідності до положень статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

При цьому, норма, на яку посилається позивач, не є імперативною, а відтак, сторони в спірному договорі домовились про всі умови даного Договору.

Доводи позивача в частині повернення відповідачем 1 зайво сплачених коштів за п.п. 2.6 та 5.4 спірного Договору, не заслуговують на увагу, оскільки вказаними пунктами передбачено повернення коштів виключно у випадку, зазначеному в п. 3.7.5 Договору, який вже був предметом аналізу в даному Рішенні, та яким передбачено право відповідача 1 на власний розсуд відмовити клієнту в укладенні договору або ініціюванні надання послуг. При цьому, відповідачем 1 виконані зобов`язання перед позивачем та питання припинення надання послуг відповідачем 1 не підіймалось.

Щодо повернення безпідставно одержаних грошових коштів та відшкодування доходів за користування такими, суд погоджується з доводами відповідача 1 та зазначає наступне.

Відповідно до змісту ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в незаборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Так, для виникнення зобов`язання, передбаченого статтею 1212 ЦК України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якою це відбулося.

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не вважається безпідставним. У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Зазначена правова позиція викладена в Постанові Верховного Суду України від 3 червня 2015 року у справі № 6-100ц15.

Також суд, в розрізі вимоги про визнання договору недійсним зазначає наступне.

Стаття 215 ЦК України визначає, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частин 1-3, 5 та 6 статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до п.7 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд, вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Як роз`яснено в пункті 8 зазначеної Постанови, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 5 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди, з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як Істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до положень ч. 1. 2 ст. 18 Закону України Про захист прав споживачів , продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3,5,6 ст. 203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вважає недійсним спірний договір, оскільки він містить несправедливі умови, що суперечить вимогам Закону України Про захист прав споживачів .

Як вбачається зі спірного Договору, позивач отримала повну, достовірну та вичерпну інформацію щодо умов надання послуг відповідачем 1 та погодилася із ними, підписавши його без зауважень, отримала Клубну картку та доступ до послуг відповідача 1 за нею.

Статтею 81 ЦПК України встановлено обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

З огляду на викладене, позивач мав довести ті обставини, за якими законодавець передбачає визнання договору недійсним.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ст. 94 ЦПК України).

Електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет) (ст. 100 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Чинним законодавством визначено процесуальні обов`язки сторін, які останні повинні сумлінно дотримуватися.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б давали підстави вважати спірний Договір несправедливим, оскільки при підписанні зазначеного договору позивач ознайомилась та погодилась з його умовами, що підтверджується її особистим підписом. Договір укладений сторонами з дотриманням вимог закону, необхідних для чинності правочину, а належних і допустимих доказі протилежного, позивачем не надано.

Частиною першої статті 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статей 215 - 235 ЦК України, особа, яка вважає, що її права порушені, має право звернутися до суду з вимогами про визнання правочину недійсним, вказавши конкретну підставу для визнання його недійсним.

Згідно з вимогами статті 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач, у силу вимог статті 13 ЦПК України, зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Посилання сторони позивача про те, що тільки після належного ознайомлення з умовами спірного договору, нею були виявлені підстави для звернення до суду з даним позовом, не спростовується матеріалами справи та наданими поясненнями представника в судовому засіданні. Крім того, будь-яких доказів наведеним обставинам суду надано не було, та позивач, підписуючи договори, мала достатній обсяг цивільної дієздатності щодо розуміння положень спірного договору, діяла вільно та не була обмежена в отриманні інформації щодо його умов, оскільки, підписала спірний договори та впродовж часу до звернення до суду з позовом не надала підтверджень звернення до відповідача 1 з проханням призупинення та / або будь-яких інших претензій.

А відтак, посилання позивача на положення на ст. 18 Про захист прав споживачів є не доведеними і безпідставними.

Суд не приймає до уваги позицію сторони позивача, оскільки вона спростовується вищенаведеним і іншими об`єктивно не підтверджується. Обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, зокрема, щодо несправедливості умов спірного Договору, порушення відповідачем 1 вимог Закону України Про захист прав споживачів відносно неї, не знайшли свого підтвердження в ході розгляду судом справи, суд вважає позов необґрунтованим, безпідставним та недоведеним, у зв`язку з чим, в його задоволенні слід відмовити.

Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", Закону України Про захист прав споживачів ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 215-235, 248, 626-628, 638, 1000, 1003, 1212 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 258, 263, 264, 265, 273, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ТОВ СПОРТ-ТАК , ФОП ОСОБА_5 , про визнання договору недійсним, застосування наслідків недійсності договору та повернення грошових коштів як таких, що набуті без достатньої на це правової підстави - відмовити;

Повне найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса: Харківська область, Балаклійський район, село Донець, вулиця Прилужна, 47 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 );

Відповідач 1: ТОВ СПОРТ-ТАК (Код ЄДРПОУ 38705483, адреса: м. Київ, вул. Катерини Білокур, буд. 1, оф. 23);

Відповідач 2: ФОП ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 );

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, що не брали участі у справі (якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки) - повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду у письмовій формі з дотриманням вимог ст. 356 ЦПК України, - протягом тридцяти днів з дня його проголошення; учасником справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - з дня отримання копії повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску й з інших поважних причин;

Законної сили рішення суду набирає після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. В разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Відповідно до п. п. 15.5 п. 15 ч. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Суддя В.В. Гребенюк