Постанова

від 27.11.2019 по справі 870/61/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2019 року

м. Київ

Справа № 870/61/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Пількова К.М., Кушніра І.В.,

секретар судового засідання Лихошерст І.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+"

на ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 09 . 10.2019 (суддя Скрипчук О.С.)

за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка"

про видачу наказу на примусове виконання рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" від 07.08.2019 у справі № 31/2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+"

про стягнення заборгованості, пені, штрафу, витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом

за участю:

відповідача: Апальков В.В. (адвокат) ,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст рішення третейського суду

1. Рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Правова Ліга" від 07 .0 8.2019 (далі - Рішення) у справі №31/2019 задоволено повністю позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Полетехніка" (далі - позивач) , стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+" (далі - відповідач) 123 211,35 грн. основного боргу, 24 788,71 грн. пені, 33 373,13 грн. штрафу, 32 040,94 грн. 50 % річних та 2 434,15 грн. витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом.

2. Хід розгляду справи у господарських судах

2.1. 28 .0 8.2019 позивач звернувся до суду з заявою про видачу наказу на примусове виконання Рішення, яка ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 0 4 .0 9.2019 у справі № 870/61/19 прийнята до розгляду.

3. Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

3.1. Оскарженою ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 0 9 . 10.2019 заяву про видачу наказу на примусове виконання Рішення - задоволено, видано наказ на примусове виконання Рішення.

3.2. Ухвала мотивована відсутністю підстав, визначених статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 355 Господарського процесуального кодексу України, для відмови у видачі наказу на примусове виконання Рішення, а також враховано, що Рішення відповідачем добровільно не виконано.

4. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та позиції інших учасників справи

4.1. Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняту нову, якою відмовити позивачу у задоволені заяви про видачу наказу.

4.2. Апеляційна скарга мотивована посиланням на те, що: третейська угода є недійсною в силу прямої вказівки закону, тому її визнання в судовому порядку не потрібне; Рішення прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою; суд не встановив чи відповідав вимогам закону склад третейського суду, який прийняв Рішення.

4.3. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити без змін вказане судове рішення, посилаючись на те, що воно прийнято у відповідності до норм матеріального та процесуального права, у суду були усі підстави для видачі наказу на примусове виконання Рішення, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Згідно з частиною 2 статті 24 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) справи щодо оскарження рішень третейських судів, про видачу наказів на примусове виконання рішень третейських судів розглядаються апеляційними господарськими судами як судами першої інстанції за місцем розгляду справи третейським судом.

5.2. Частиною 2 статті 25 ГПК України передбачено, що Верховний Суд переглядає в апеляційному порядку судові рішення апеляційних господарських судів, ухвалені ними як судами першої інстанції.

5.3. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до частин 1, 2 статті 352 ГПК України питання видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду розглядається судом за заявою особи, на користь якої прийнято рішення третейського суду. Заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду подається до апеляційного господарського суду за місцем проведення третейського розгляду протягом трьох років з дня ухвалення рішення третейським судом.

5.4. Згідно з частиною 1 статті 354 ГПК України заява про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду розглядається суддею одноособово протягом п`ятнадцяти днів з дня її надходження до суду в судовому засіданні з повідомленням сторін. Неявка сторін чи однієї із сторін, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду заяви.

5.5. Частиною 2 статті 354 ГПК України передбачено, що при розгляді заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду за клопотанням однієї із сторін господарський суд витребовує справу з постійно діючого третейського суду, в якому вона зберігається. Справа має бути направлена до господарського суду протягом п`яти днів від дня надходження вимоги. У такому разі строк розгляду заяви про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду продовжується до тридцяти днів з дня її надходження до суду.

5.6. Відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про третейські суди" при розгляді заяви про видачу виконавчого документа компетентний суд повинен витребувати справу з постійно діючого третейського суду, в якому зберігається справа, яка має бути направлена до компетентного суду протягом п`яти днів від дня надходження вимоги. У такому випадку строк вирішення заяви про видачу виконавчого документа продовжується до одного місяця.

5.7. Судом першої інстанції встановлено, що 07. 0 8.2019 прийнято Рішення, яким стягнуто з відповідача 123 211,35 грн. основного боргу, 24 788,71 грн. пені, 33 373,13 грн. штрафу, 32 040,94 грн. 50 % річних та 2 434,15 грн. витрат, пов`язаних з вирішенням спору третейським судом.

5.8. Також встановлено, що Рішення прийняте у спорі, передбаченому договором №3/Ч614 від 01 .0 8.2017, згідно з обумовленим у ньому третейським застереженням та є чинним, оскільки в установленому порядку не скасовано.

5.9. Положеннями статті 50 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов`язані добровільно виконати рішення третейського суду, без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

5.1 0 . Відповідно до частини 1 статті 55 вказаного Закону рішення третейського суду виконуються зобов`язаною стороною добровільно, в порядку та строки, що встановлені в рішенні.

5.11. Згідно із статтею 57 цього Закону рішення третейського суду, яке не виконано добровільно, підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконавчий документ, виданий на підставі рішення третейського суду, може бути пред`явлений до примусового виконання в строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження".

5.12. У разі, коли рішення третейського суду не виконується добровільно зобов`язаною цим рішенням стороною, інша сторона може подати до компетентного суду заяву про видачу виконавчого документа, яким у господарському судочинстві згідно із статтею 327 ГПК України та пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" , є наказ.

5.13. Частиною 1 статті 56 Закону України "Про третейські суди" передбачено, що заява про видачу виконавчого документа може бути подана до компетентного суду протягом трьох років з дня прийняття рішення третейським судом. Така заява підлягає розгляду компетентним судом протягом 15 днів з дня її надходження до суду. Про час та місце розгляду заяви повідомляються сторони, проте неявка сторін чи однієї із сторін не є перешкодою для судового розгляду заяви.

5.14. Відповідно до частини 3 статті 354 ГПК України при розгляді справи в судовому засіданні господарський суд встановлює наявність чи відсутність підстав для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, передбачених статтею 355 цього Кодексу.

5.15. Згідно із статтею 355 ГПК України суд відмовляє у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, якщо: 1) на день ухвалення рішення за заявою про видачу наказу рішення третейського суду скасовано судом; 2) справа, у якій прийнято рішення третейського суду, не підвідомча третейському суду відповідно до закону; 3) пропущено встановлений строк для звернення за видачею наказу, а причини його пропуску не визнані господарським судом поважними; 4) рішення третейського суду прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, або цим рішенням вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди. Якщо рішенням третейського суду вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди, то скасовано може бути лише ту частину рішення, що стосується питань, які виходять за межі третейської угоди; 5) третейська угода визнана недійсною; 6) склад третейського суду, яким прийнято рішення, не відповідав вимогам закону; 7) рішення третейського суду містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; 8) постійно діючий третейський суд не надав на вимогу господарського суду відповідну справу; 9) третейський суд вирішив питання про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі.

5.16. Аналогічні вичерпні підстави для відмови у задоволенні заяви про видачу виконавчого документа визначені пунктами 1 - 9 частини 6 статті 56 Закону України "Про третейські суди".

5.17. Отже, виходячи з приписів чинного законодавства при розгляді заяви про видачу виконавчого документа господарський суд не здійснює оцінки законності і обґрунтованості рішення третейського суду в цілому, а лише встановлює відсутність або наявність підстав для відмови в задоволенні заяви про видачу виконавчого документа, визначених статтею 56 Закону України "Про третейські суди" та статтею 355 ГПК України.

5.18. Судом першої інстанції встановлено, що: на день розгляду заяви про видачу наказу на примусове виконання Рішення воно компетентним судом не скасовано; справа, у якій прийнято рішення третейського суду, підвідомча третейському суду відповідно до закону; при зверненні до суду з заявою про видачу виконавчого документа на примусове виконання Рішення у третейській справі № 31/2019 позивачем не пропущений встановлений строк для звернення за видачею виконавчого документа; рішення третейського суду прийнято у спорі, передбаченому третейською угодою, та оскарженим рішенням не вирішені питання, які виходять за межі третейської угоди; третейська угода не визнана недійсною; склад третейського суду, яким прийнято рішення, відповідав вимогам закону; рішення третейського суду не містить способи захисту прав та охоронюваних інтересів, не передбачені законом; третейський суд не вирішував питання про права і обов`язки осіб, які не брали участь у справі; відповідач Рішення добровільно не виконав .

5.19. Тобто судом першої інстанції встановлено відсутність підстав, передбачених законодавством для відмови у видачі наказу на примусове виконання рішення третейського суду, а тому суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність задоволення заяви позивача про видачу наказу на примусове виконання рішення третейського суду.

5 . 20. Посилання заявника на те, що Рішення прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, були предметом дослідження у суді першої інстанції, який їх відхилив з огляду на безпідставність, і суд апеляційної інстанції не вбачає правових підстав вважати, що Рішення прийнято у спорі, не передбаченому третейською угодою, скаржник висновків суду не спростував.

5.21. Доводи заявника про те, що суд не встановив чи відповідав вимогам закону склад третейського суду, який прийняв Рішення, та про те, що третейська угода є недійсною в силу прямої вказівки закону, тому її визнання в судовому порядку не потрібне, є безпідставними, із оскарженого судового рішення вбачається, що судом було досліджено вказані питання, і такі висновки суду ґрунтуються на досліджених доказах, яким судом було надано належну оцінку.

Згідно положень статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін (ч.1) . Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом (ч.2) . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3) . Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4) . Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (ч.5) .

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже суд встановлює обставини справи на підставі поданих учасниками судового процесу доказів, обов`язок подання доказів і доведеності обставини, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадку коди суд має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, покладається на сторін.

У даній справі судове рішення прийнято на підставі доказів, поданих сторонами, і доводи скаржника про те, що суд мав встановити певні обставини незаконності складу третейського суду, без доведення самим скаржником у встановленому процесуальним законодавством таких тверджень, не дають правових підстав вважати, що суд приймаючи оскаржене судове рішення порушив положення процесуального законодавства.

Інших доказів, які б давали правові підстави для визнання незаконними таких висновків, скаржником не надано і у апеляційній скарзі не наведено.

5.22. Із договору №3/Ч614 від 01.08.2017, у якому міститься третейське застереження, вбачається, що таке третейське застереження викладено на зворотному аркуші договору, а на попередній сторінці зворотного аркушу містяться інші умови договору, які не дають правових підстав вважати, що третейське застереження викладено у вигляді окремого документа, який, як про це зазначає скаржник, до умов цього договору не відноситься.

Разом з тим із сукупності наведених обставин не вбачається, що це третейське застереження не відноситься до умов договору №3/Ч614 від 01.08.2017.

5.23. Отже у сукупності цих доказів суд дійшов висновку про те, що третейське застереження є невід`ємною частиною договору №3/Ч614 від 01.08.2017 і стосується правових наслідків, пов`язаних із порушенням його умов, тому доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження.

5.24. Крім того, правова позиція скаржника ґрунтується на сукупності взаємо суперечливих доводів.

Так, крім наведеного вище, у судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник скаржника зазначив, що між сторонами спору ніяких угод у вигляді окремо оформленого документу не укладалося.

Разом з тим, такі доводи суперечать тим, які викладені а апеляційній скарзі.

При цьому скаржником не доводилося, а отже не доведено у встановленому порядку те, що підпис і печатка на договорі №3/Ч614 від 01.08.2017 йому не належать.

5.25. Також слід зазначити, що як вбачається із усних пояснень самого представника скаржника, наданих суду апеляційної інстанції у судовому засіданні та зафіксованих судом за допомогою звукозаписувального технічного засобу , скаржник був належним чином повідомлений про розгляд спору третейським судом, за Рішенням якого і було видано наказ на примусове виконання, але вважаючи відсутність між сторонами спору третейського застереження, як вбачається із встановлених судами обставин справи, до третейського суду із відповідною заявою про відсутність між сторонами третейського застереження не звертався.

Сукупність наведених обставин, а також не доведення в установленому процесуальним законом порядку тієї обставини, що підпис і печатка на договорі №3/Ч614 від 01.08.2017 скаржнику не належать, не доведення тієї обставини, що мала місце підміна аркушів цього договору, не дає правових підстав вважати, що оскаржене судове рішення прийнято з порушенням вимог процесуального законодавства.

6. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

6.1. З огляду на викладене, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення заяви про видачу виконавчого документу.

6.2. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не дають правових підстав для скасування судового рішення.

Європейський суд з прав людини в рішеннях Sutyazhnik v. Russia від 29.07.2009, Esertas v. Lithuania від 31.05.2012 зазначав, що у справах можуть бути обставини, які свідчать про відсутність соціальної потреби чи нагальної суспільної необхідності, які б виправдовували відхилення від принципу правової визначеності. Тобто, не потрібно скасовувати правильне по суті рішення суду лише заради правового пуризму.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

6.3. За вказаних обставин Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, тому ухвалу апеляційного суду належить залишити без змін.

7. Судові витрати

7.1. У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до статті 129 ГПК України, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.

Керуючись статтями 25, 253, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мічуріна+" залишити без задоволення, а ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 0 9 . 10.2019 у справі № 870/61/19, залишити без змін.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г.М. Мачульський

Судді К .М. Пільков

І.В. Кушнір