Постанова

від 20.11.2019 по справі 914/409/19

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2019 р. Справа №914/409/19

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої суддіОрищин Г.В.

суддівГалушко Н.А.

Желіка М.Б.

секретар судового засідання Федорів Н.В.

розглянув апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця

на рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2019 (суддя Козак І.Б., повний текст рішення складено 30.07.2019)

у справі №914/409/19

за позовом Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця, м. Львів,

до відповідача-1 Кам`янка-Бузької міської ради, м. Кам`янка-Бузька Львівської обл.,

відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю Фермер-Сервіс, м.Кам`янка-Бузька Львівської обл.,

про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області №6 від 09.08.2005 та типового договору оренди землі від 17.02.2006, зареєстрованого 15.06.2007 №04:07:433:001272

представники сторін:

від позивача Яремко П.С.,

від відповідача-1 не з`явився,

від відповідача-2 Роговський В.Ю.

05.03.2019 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства (надалі АТ) Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця до відповідачів Кам`янка-Бузької міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю (надалі ТзОВ) Фермер-Сервіс про визнання недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області №6 від 09.08.2005 та типового договору оренди землі від 17.02.2006, зареєстрованого у Кам`янка-Бузькому відділенні ЛРФ ДП ЦДЗК від 15.06.2007 за №04:07:433:001272.

Позовні вимоги мотивовано тим, що спірне рішення Кам`янка-Бузької міської ради, яким ТзОВ Фермер-Сервіс було надано в оренду земельну ділянку, а також спірний договір оренди землі, укладений між відповідачами на підставі цього рішення, суперечать законодавству та порушують право позивача на користування наданою йому відповідно до норм чинного законодавства земельною ділянкою, оскільки частина орендованої відповідачем-2 земельної ділянки накладається із земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Під час розгляду судом першої інстанції даної справи по суті, відповідач-2 подав заяву про застосування позовної давності, у якій послався на те, що позов АТ Українська залізниця поданий із порушенням строку, встановленого ст. 256 ЦК України, оскільки моментом обізнаності про порушення своїх прав позивач назвав 2015 рік (проведення робіт з виготовлення технічної документації щодо інвентаризації земель), однак, при цьому, із позовом він звернувся лише у 2019 році.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 23.07.2019 в позові у даній справі відмовлено. Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд виходив з наступного:

1) станом на дату прийняття оскаржуваного рішення Кам`янка-Бузької міської ради від 09.08.2005 та укладення оскаржуваного типового договору оренди землі від 17.02.2006, спірна земельна ділянка не належала позивачу на праві користування, а позивачем доказів оформлення такого права позивачем не подано;

2) покликання позивача на План полоси відведення 1956 року є безпідставним, оскільки законодавством, чинним станом на 1965 рік, було передбачено обов`язковість оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку в полосі відведення залізничної колії і, відповідно, право позивача на користування земельною ділянкою смуги відведення залізниці не могло випливати безпосередньо із актів цивільного та земельного законодавства.

З огляду на те, що відповідачами не було порушено право позивача на користування відповідною земельною ділянкою, суд першої інстанції відмовив у задоволенні заяви ТзОВ «Фермер-Сервіс» про застосування позовної давності.

Позивач, не погодившись з вказаним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити у зв`язку з неповним з`ясуванням судом обставин справи, неправильним застосуванням ним норм матеріального права, які діяли станом на момент виникнення у позивача права користування спірною земельною ділянкою, а також у зв`язку з порушенням судом норм процесуального права. У своїй апеляційній скарзі скаржник покликається на наступне:

1) суд першої інстанції не врахував діючих у 1965 році норм Земельного кодексу УРСР та Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВК СРСР від 1928 року, відповідно до яких, усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), вважалися закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, могли бути вилученими лише у спеціальному порядку. При цьому, землі транспорту (землі залізниць) відносилися до земель спеціального призначення щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення земельних ділянок. При цьому, питання щодо надання згоди позивача на вилучення земельної ділянки з метою її передачі у власність відповідачу-2 не розглядалося. Вищенаведене, на думку позивача, спростовує висновок суду першої інстанції про те, що обов`язок оформлення позивачем правовстановлюючих документів на земельну ділянку в полосі відведення залізничної колії був визначений діючим на той час законодавством;

2) суд першої інстанції не дав належної правової оцінки доводам позивача щодо належності та допустимості Плану смуги відведення, як доказу підтвердження виникнення у позивача права користування спірною земельною ділянкою, що випливає з наступного:

- пункту 4 ст. З Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», згідно із яким права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав;

- статей 1, 4 Положення про землі, надані транспорту, затвердженого постановою Центрального виконавчого комітету СРСР № 58, Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933, відповідно до яких, землями, наданими транспорту (в т. ч. залізничному), визнавались землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об`єктами залізничної інфраструктури. Дане Положення набрало чинності та діяло на вищевказаних землях із 1939-го року, на підставі Закону СРСР «Про включення Західної України у склад СРСР із возз`єднанням її із УРСР» від 01.11.1939 до набрання чинності постанови Ради Міністрів СРСР №24 від 08.01.1981 «Про затвердження Положення про землі надані транспорту»;

- інститут державних актів, як правовстановлюючих документів, було введено в дію Земельним кодексом УРСР 1970 року, а пунктом 2 указу Президії Верховної Ради УРСР від 25.12.1970 передбачалося, що норми Земельного кодексу УРСР 1970 року застосовувались до правовідносин, які виникли після введення його в дію;

3) судом під час прийняття оскаржуваного рішення, не було з`ясовано законних підстав набуття відповідачем-2 права власності на спірну земельну ділянку та законних підстав для прийняття Кам`янка-Бузькою міською радою рішення від 09.08.2005 №6;

4) положеннями чинного Земельного кодексу України та Законів України «Про транспорт» і «Про залізничний транспорт» встановлено, що всі землі під залізничним полотном та його облаштуванням, спорудами та ін. є землями залізничного транспорту, тому землями залізниць слід вважати всі земельні ділянки, надані залізниці, а не тільки земельні ділянки, які прилягають до залізничного полотна. Такі землі призначені для виконання покладених на підприємства і організації залізничного транспорту завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення, створення належних умов для безпеки руху і розвитку об`єктів залізничного транспорту. За таких обставин наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом. Такого висновку, зокрема, дійшов Верховний Суд України у своїх постановах у справах №3-641гс15 від 07.10.2015, №3-315гс15 24.06.2015 та №3-150гс14 від 14.10.2014;

5) у постановах Верховного Суду України у справах №3-305гс від 24.06.2015, №3-900гс від 07.10.2015, де йшла мова про часткове накладення землі на смугу відведення залізниці, наведено правовий висновок, відповідно до якого рішення ради та укладений на його підставі договір мають бути визнані незаконними та недійсними в цілому, незважаючи на те, що тільки частина земельної ділянки, що накладається, належить до земель залізничного транспорту.

Відповідач-2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив доводи апеляційної скарги та просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. При цьому, він зазначив наступне:

1) при поданні позовної заяви у даній справі позивач пропустив позовну давність, встановлену ст. 256 ЦК України, оскільки сам же позивач зазначає про те, що про порушення свого права він дізнався після проведення інвентаризації земель, яка проводилася у 2015 році;

2) чинним станом на 1965 рік Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 лютого 1927 року), передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю. Усі посилання скаржника на інструкції та положення, якими не передбачалося реєстрації та видачі залізниці правовстановлюючих документів, суперечать нормам діючого на той час Земельного кодексу, як акту вищої юридичної сили;

3) згідно договору купівлі-продажу №104/03 ТзОВ «Фермер-Сервіс» придбало у структурного підрозділу Львівського державного комерційно-виробничого підприємства «Залізничник» цілісний майновий комплекс, продавцем виступало Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській області. В позовній заяві позивач покликається на те, що площа спірної земельної ділянки, яка перетинається з земельною ділянкою 990 кв.м., становить 0,0990 га, проте це і є площа ділянки в гектарах, на якій ДП «Залізничник» будувало цілісний майновий комплекс, з них - 161 кв.м. під забудовою та 829 кв.м. під твердим покриттям. Припинення права позивача на земельну ділянку підтверджується укладеним договором купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, який розміщений на земельній ділянці, розмір якої оспорюється, а також пропуском строків позовної давності та оформленням відповідачами прав на земельну ділянку у встановленому законом порядку.

Від відповідача-1 до суду надійшло клопотання, у якому він зазначив про необґрунтованість апеляційної скарги позивача, у зв`язку з чим просив її залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін. Також відповідач-1 клопотав про розгляд справи за відсутності його представника.

Відповідач-1 не забезпечив явку свого представника в жодне із судових засідань, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце їх проведення. Зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо доказів для розгляду апеляційної скарги по суті, а також на те, що явка учасників судового процесу не визнавалася обов`язковою, а відповідачем-1 було подано клопотання про розгляд справи без участі його представника, колегія суддів вважає, що розгляд апеляційної скарги можливо завершити без представника цієї сторони.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає, що наявні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне:

09.08.2015 Кам`янка-Бузькою міською радою Львівської області було прийнято рішення №6 «Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки» (а.с. 23), відповідно до якого:

1) затверджено матеріали інвентаризації земельної ділянки площею 990 кв.м. для розміщення та обслуговування магазину по вул. Шевченка, 38 «б» ТзОВ «Фермер-Сервіс»;

2) надано в оренду терміном на 25 років з правом викупу земельну ділянку площею 990 кв.м. для розміщення та обслуговування магазину по вул. Шевченка, 38 «б» ТзОВ «Фермер-Сервіс»;

3) зобов`язано ТзОВ «Фермер-Сервіс» в місячний термін з дня прийняття даного рішення укласти з міською радою договір оренди землі на вказаний термін;

4) визначено розмір орендної плати.

17.02.2006 між Кам`янка-Бузькою міською радою (орендодавцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю Фермер-Сервіс (орендарем) було укладено типовий договір оренди землі (а.с. 24-26), відповідно до якого орендодавець передав, а орендар прийняв у платне користування строком на 25 років земельну ділянку площею 990 кв.м. для розміщення та обслуговування магазину по вул. Шевченка, 38 «б».

Відповідно до п.2 та 3 договору, вказана земельна ділянка відноситься до земель житлової та громадської забудови, з них: під забудовою 161 кв.м. та під твердим покриттям 829 кв.м; на ній розташовано об`єкт нерухомого майна приміщення магазину, а також об`єкти інфраструктури стоянку для машин, дитячий майданчик, газон площадки.

Відповідно до п.43 договору, він набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Пунктом 20 договору передбачено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у день після державної реєстрації цього договору за актом її приймання-передачі.

Відповідно до відмітки Кам`янка-Бузького відділення ЛРФ ДП ЦДЗК, державна реєстрація вказаного договору здійснена 15.06.2007, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис №04:07:433:001272.

В той же час, позивач покликається на те, що вказана земельна ділянка знаходиться у смузі відведення залізниці, належить до земель залізничного транспорту, перебуває в користуванні ПАТ «Укрзалізниця» та закріплена за регіональною філією «Львівська залізниця».

Той факт, що вказана земельна ділянка вибула із фактичного володіння та користування залізниці, позивач обґрунтовує наступним:

З метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками на замовлення ДТГО «Львівська залізниця» (правонаступником якого є Регіональна філія «Львівська залізниця») була розроблена технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 40км + 325 м до 43 км +157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Львівської області.

Роботи щодо розроблення технічної документації виконувалися у 2015 році КТ НВФ «Нові технології». В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 40км + 325 м до 43 км +157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Львівської області становить 21,1055 га. Однак, при аналізі даних виявлено, що згідно зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» на ділянці «Львів-Ківерці» від 40км + 325 м до 43 км +157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька ТзОВ «Фермер-Сервіс» відповідно до рішення Кам`янка-Бузької міської ради №6 від 09.08.2005 та договору оренди землі від 17.02.2006 передано у користування земельну ділянку площею 990 кв.м для розміщення та обслуговування магазину по вул. Шевченка, 38 «б» (кадастровий №4622110100:01:011:0005). Вказана ділянка площею 0,0990га перетинається зі земельною ділянкою смуги відведення залізниці, що є порушенням, на думку позивача, права землекористування Львівської залізниці на цю частину ділянки (а.с. 16-17; 200-204).

В підтвердження того, що земельна ділянка на момент винесення рішення була зайнята об`єктами залізничного транспорту, позивач, окрім норм законодавства, послався також на документ «План границ полосы отвода линии Львов-Киверцы Львовской ж.д. в административных границах Каменко-Бугского р-на Львовской обл.», розроблений у 1965 році та який, на думку позивача, є містобудівною документацією (а.с. 18-20; 205-207).

Відповідачі під час розгляду справи в суді першої інстанції покликалися на те, що на час прийняття оскаржуваного рішення у позивача були відсутні належним чином оформлені документи на спірну земельну ділянку, які б посвідчували право користування, відтак ділянка була вільною та могла бути передана, за умови дотримання процедури передбаченої законодавством, третій особі.

Крім того, як було зазначено вище, у своєму відзиві на апеляційну скаргу відповідач-2 додатково покликається на те, що він є власником нерухомого майна, яке знаходиться на вказаній земельній ділянці цілісного майнового комплексу магазину №88 структурного підрозділу Львівського ДКВП «Залізничник», що свідчить про припинення права позивача на земельну ділянку, а також зазначає про пропущення позивачем позовної давності.

Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України, права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Частиною 1 статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Згідно зі статтею 79-1 ЗК України передбачено формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт» землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України «Про залізничний транспорт»).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України «Про транспорт» землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України «Про транспорт», яка кореспондується з положеннями статті 68 ЗК України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до частини 1 статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт «б» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Доказами того, що спірна земельна ділянка належить саме до земель залізничного транспорту, позивач наводить «План границ полосы отвода линии Львов-Киверцы Львовской ж.д. в административных границах Каменко-Бугского р-на Львовской обл.», розроблений у 1956 році та Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 21,1055га ДТГО «Львівська залізниця» під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком «Львів-Ківерці» від 40км + 325 м до 43 км +157 м в адміністративних межах м. Кам`янка-Бузька Львівської області, розроблену у 2015 році КТ НВФ «Нові технології». Читабельні копії вказаних документів позивачем було долучено до матеріалів справи на вимогу Західного апеляційного господарського суду.

План меж 1956 року був складений у час дії Земельного кодексу УСРР, затвердженого постановою ВЦВК від 29 листопада 1922 року (із змінами та доповненнями від 27 лютого 1927 року Положення про землі, надані транспорту, затвердженого постановою РНК СРСР 07 лютого 1933 року та Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізничних шляхів і використання смуги відведення, затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 01 листопада 1955 року.

Жодним із вказаних нормативних документів не перебачено чіткого переліку документів, які повинні були би підтверджувати право користування землями відведення.

Так, відповідно до ст. 158 Земельного кодексу УСРР 1922 року, до складу державних володінь не входять землі, що перебувають під лісами, гірськими розробками, залізничними шляхами, твердинями та іншими схожими військовими спорудами. Всі ці землі перебувають в управлінні відповідних відомств на підставі визначених про це правил.

В той же час, в Інструкції про норми і порядок відведення земель для залізничних шляхів і використання смуги відведення 1955 року (п.32) передбачено порядок зберігання актів на право користування землями та планів затвердженої смуги відведення землі.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що наявність чи відсутність у позивача документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Плану меж 1956 року, який містить відмітки про його погодження та затвердження, достатньо для висновку, що в районі залізничної станції «Кам`янка-Бузька» була визначена смуга відведення залізниці. З Плану меж 1956 року вбачається, що ширина смуги відведення залізниці в районі залізничної станції «Кам`янка-Бузька» становить 52 метри.

З Технічної документації 2015 року вбачається, що в межах вказаної смуги відведення в районі залізничної станції «Кам`янка-Бузька» знаходиться земельна ділянка, що перебуває у користуванні ТзОВ «Фермер-Сервіс» площею 0,0990 га із об`єктом нерухомості кафе «Стимул».

Згідно частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України встановлено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних капіталах яких державі належать частки (акції, паї), об`єкти незавершеного будівництва та законсервовані об`єкти) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Згідно з частиною 2 статті 84 ЗК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) право державної власності на землю набувається і реалізовується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЗК України, вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень

Частиною 1 ст. 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, що: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, на переконання колегії суддів, у Кам`янка-Бузької міської ради не було правових підстав для прийняття рішення щодо розпорядження земельною ділянкою, яка перебуває в межах смуги відведення залізниць, тобто, відноситься до земель транспорту, а також для укладення договору оренди з відповідачем-2 щодо цієї земельної ділянки. Крім цього, немає правового значення і та обставина, що відповідач є власником об`єкта нерухомості, який розташований на земельній ділянці площею 0,099 га. по вул. Шевченка, 38 «б», оскільки вказана обставина не надає права Кам`янка-Бузькій міській раді розпоряджатися цією земельною ділянкою.

З огляду на це, на підставі ч.1 ст. 155 ЗК України, а також на підставі ст. 217 та п.2 ч.1 ст. 203 ЦК України, позовні вимоги у даній справі є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення.

Стосовно клопотання відповідача-2 про застосування позовної давності, колегія суддів зазначає наступне:

Клопотання про застосування позовної давності відповідач заявив у заяві від 23.07.2019 (а.с. 129-130), яка була подана ним після завершення підготовчого засідання у справі.

Водночас, ГПК України передбачає такий порядок ведення судового процесу, відповідно до якого сторони подають заяви та клопотання під час підготовчого провадження у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Відповідачем-2 не було обґрунтовано причин для поновлення строку звернення до суду з відповідною заявою.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

У зв`язку з вищевикладеним, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню у зв`язку з невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та неправильним застосуванням судом норм матеріального права.

Судові витрати за розгляд справи в суді першої та апеляційної інстанції, відповідно до положень ст. 129 ГПК України, слід покласти на відповідачів порівну.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 273, 275, 277, 282, 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця від імені якого діє Регіональна філія Львівська залізниця задоволити.

Рішення Господарського суду Львівської області від 23.07.2019 у справі №914/409/19 скасувати. Позов задоволити.

Визнати недійсним рішення Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області №6 від 09.08.2005.

Визнати недійсним типовий договір оренди землі від 17.02.2006, укладений між Кам`янка-Бузькою міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю Фермер-Сервіс, зареєстрований у Кам`янка-Бузькому відділенні ЛРФ ДП ЦДЗК від 15.06.2007 за №04:07:433:001272.

Стягнути з Кам`янка-Бузької міської ради Львівської області (80400, Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, 2, ідентифікаційний код 04056196) на користь Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (79000, м.Львів, вул.Гоголя, 1, ідентифікаційний код 40081195) 1921 грн. судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції та 2881,5 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Фермер-Сервіс (80400, Львівська область, м. Кам`янка-Бузька, вул. Шевченка, 52-Д, ідентифікаційний код 19159234) на користь Регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (79000, м.Львів, вул.Гоголя, 1, ідентифікаційний код 40081195) 1921 грн. судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції та 2881,5 грн. судового збору за розгляд справи в апеляційному господарському суді.

Господарському суду Львівської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку згідно ст. 287, 288 ГПК України.

Справу повернути в Господарський суд Львівської області.

Повний текст постанови складено 03.12.2019.

Головуюча суддяГ.В. Орищин

суддяН.А. Галушко

суддяМ.Б. Желік