Постанова

від 03.12.2019 по справі 911/290/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р. Справа № 911/290/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Сітайло Л.Г.

Агрикової О.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед"

на рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2019 р. (повне рішення складено 03.06.2019 р.)

у справі № 911/290/19 (суддя - Саванчук С.О.)

за позовом Приватного підприємства "Продсервіс Україна 2012"

до 1. Приватного підприємства "Оптторгресурс"

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед"

про стягнення заборгованості у розмірі 178516,94 грн

ВСТАНОВИВ:

У січні 2019 року Приватне підприємство "Продсервіс Україна 2012" звернулося з позовом до Приватного підприємства "Оптторгресурс" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" про стягнення 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з невиконанням рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2015 р. у справі № 914/4176/14 у загальному розмірі 143710,79 грн, а саме:

- з Приватного підприємства "Оптторгресурс": 3564,61 грн - 3% річних та 9499,97 грн - інфляційні втрати;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед": 35646,22 грн - 3% річних та 94999,99 грн - інфляційні втрати.

Вимоги позивача обґрунтовані невиконанням відповідачами рішення Господарського суду Львівської області від 12.05.2015 р. у справі № 914/4176/14, яким стягнуто з Приватного підприємства "Оптторгресурс" 153825,85 грн штрафу, 3076,21 грн судового збору та 805,01 грн витрат на проведення експертизи, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" 1538258,55 грн збитків, 30765,48 грн судового збору та 8050,99 грн витрат на проведення експертизи.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 21.02.2019 р. відкрито провадження у справі № 911/290/19 та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Також, у процесі розгляду даної справи Приватне підприємство "Продсервіс Україна 2012" звернулося до суду першої інстанції з заявою про збільшення розміру позовних вимог та просило стягнути з відповідачів заборгованість у загальному розмірі 178516,94 грн, а саме:

- з Приватного підприємства "Оптторгресурс": 4355,31 грн - 3% річних та 11873,46 грн - інфляційні втрати;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед": 43553,20 грн - 3% річних та 118734,97 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.06.2019 р. (повне рішення складено 03.06.2019 р.) у справі № 911/290/19 позов Приватного підприємства "Продсервіс Україна 2012", з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, задоволено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" заборгованості у розмірі 162288,17 грн.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції під час ухвалення оскаржуваного рішення неправильно застосовано норми матеріального права до спірних правовідносин.

В апеляційній скарзі відповідач-2 зазначає, що правове обґрунтування заявлених позовних вимог не відповідає чинному законодавству України, оскільки зобов`язання можуть виникати лише безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом.

За твердженнями скаржника, рішення суду за загальним правилом не може породжувати зобов`язання грошового характеру, оскільки зобов`язання боржника завжди передує судовому рішенню. Так як між сторонами відсутні договірні правовідносини, які б давали підстави стверджувати про наявність у відповідача-2, як боржника, грошового зобов`язання перед позивачем, стягнення 3% річних та інфляційних втрат у даній ситуації є неправомірним.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2019 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" у справі № 911/290/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Пашкіна С.А., Агрикова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2019 р. апеляційну скаргу у справі № 911/290/19 залишено без руху на підставі ч. 2 ст. 260 ГПК України та надано заявникові строк на усунення недоліків.

До суду 14.08.2019 р. від скаржника надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги.

На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3708/19 від 16.09.2019 р. у зв`язку з перебуванням судді Пашкіної С.А. у відпустці призначено повторний автоматизований розподіл справи № 911/290/19.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2019 р. апеляційну скаргу у справі № 911/290/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Агрикова О.В., Сітайло Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.09.2019 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 911/290/19, вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України, а також встановлено іншим учасникам справи строк для подання відзивів на апеляційну скаргу впродовж 15 днів з дня отримання копії цієї ухвали.

Учасники справи у встановлений строк не скористалося правом на подання відзивів на апеляційну скаргу.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Зі встановлених судом першої інстанції обставин справи убачається, що 01.01.2013 р. між Приватним підприємством "Продсервіс Україна 2012" та Приватним підприємством "Торговий дім Тернопіль" (яке у подальшому перейменовано на Приватне підприємство "Оптторгресурс") укладено договір про співпрацю, відповідно до п. 1.1 якого з метою ефективного ведення господарської діяльності та забезпечення досягнення поставлених статутних завдань, сторони домовились про співпрацю та розвиток спільного торгівельного бізнесу та насичення ринку міста Тернополя високоякісними товарами та послугами, створення та закріплення позитивного іміджу позивача та відповідача-1, а також одержання прибутку як результату співпраці сторін.

За умовами укладеного договору, відповідач-1 зобов`язався, зокрема, з метою реалізації спільних завдань організувати можливість здійснення спільної фінансово-господарської діяльності, впровадження спільних проектів на бульварі Т.Шевченка, 23 у м. Тернополі, а також забезпечувати справну та рентабельну роботу торгівельних точок позивача та схоронність матеріальних цінностей позивача.

Нежитлове приміщення площею 501,8 кв м на бульварі Т.Шевченка, 23 у м. Тернополі, у якому за умовами договору повинна була здійснюватись спільна діяльність, належало відповідачу-1 на праві оренди на підставі договору оренди нежитлових приміщень комунальної власності № 3206 від 01.03.1999 р.

Окрім цього, 10.01.2013 р. між Приватним підприємством "Продсервіс Україна 2012" та Приватним підприємством "Оптторгресурс" укладено договір про матеріальну відповідальність, відповідно до пункту 1.1 якого з метою конкретизації матеріальної відповідальності кожної зі сторін договору про співпрацю від 01.01.2013 р., сторони домовилися про встановлення матеріальної відповідальності кожної зі сторін щодо збереження цілісності, вартісної та технічної характеристики нежитлового приміщення комунальної власності, площею 501,8 кв м, розміщеного за адресою: м. Тернопіль, бульвар Т. Шевченка, 23, яке знаходиться в оренді відповідача-1, та щодо товарів продовольчої групи і торговельного обладнання, що належить позивачу і які будуть розміщені у вказаному нежитловому приміщенні .

У подальшому, 15.08.2013 р. нежитлове приміщення за адресою: м. Тернопіль, бульвар Т.Шевченка, 23 придбано відповідачем-2 на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення (136/1000 частин) на аукціоні, що укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" та Управлінням обліку та контролю за використанням комунального майна Тернопільської міської ради. Право власності на вказане приміщення зареєстроване за відповідачем-2 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2015 р. у справі № 914/4176/14 стягнуто з Приватного підприємством "Оптторгресурс" 153825,85 грн штрафу, 3076,21 грн судового збору та 805,01 грн витрат на проведення експертизи, а також стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" 1538258,55 грн збитків, 30765,48 грн судового збору та 8050,99 грн витрат на проведення експертизи.

Зі змісту даного судового рішення убачається, що спір, який був предметом судового розгляду, виник внаслідок неналежного виконання Приватним підприємством "Оптторгресурс" своїх зобов`язань зі збереження товарів продовольчої групи і торгівельного обладнання, що належить позивачу, передбачених договором про матеріальну відповідальність від 10.01.2013 р., а також внаслідок спричинення Товариством з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" позадоговірної шкоди, пов`язаної із безпідставним набуттям, вивезенням та псуванням товарно-матеріальних цінностей.

На виконання вищевказаного рішення, що набрало законної сили, Господарським судом Львівської області видано відповідні накази.

Так, зокрема, постановою Відділу Державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції від 03.06.2015 р. відкрито виконавче провадження № 47734471 з виконання наказу у справі № 914/4176/14, виданого Господарським судом Львівської області, боржником за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед".

Як убачається з роздруківки з Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень, станом на 03.09.2018 р., останньою виконавчою дією в межах вказаного виконавчого провадження було прийняття постанови від 16.11.2017 р. про призначення суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання для участі у виконавчому провадженні.

Отже, на даний час судове рішення у справі № 914/4176/14 не виконано, грошові кошти відповідачами не сплачені, доказів протилежного, зокрема, перерахування спірних коштів відповідачами, суду не надано.

За вказаних обставин позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) звернувся до суду з даним позовом, з урахування заяви про збільшення розміру позовних вимог, про стягнення з відповідачів 3% річних та інфляційних втрат за період з 19.04.2018 р. по 21.03.2019 р. у загальному розмірі 178516,94 грн, а саме:

- з Приватного підприємства "Оптторгресурс": 4355,31 грн - 3% річних та 11873,46 грн - інфляційні втрати;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед": 43553,20 грн - 3% річних та 118734,97 грн - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать ( п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (ст. 611 ЦК України).

Оскільки рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2015 р. у справі № 914/4176/14 було встановлено розмір наявної заборгованості відповідачів перед позивачем, а в силу положень ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом, факт наявності у відповідачів заборгованості перед позивачем має преюдиційне значення у розгляді даної справи та не підлягає доказуванню.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Окрім цього, оскільки інфляційні втрати пов`язані з інфляційними процесами в державі та за своєю природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненнями грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов`язань.

Апеляційний суд також зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 686/21962/15-ц викладено правову позицію стосовно того, що оскільки стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, за висновком Великої Палати Верховного Суду у зазначеній справі, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.04.2018 р. у справі № 910/10156/17 зазначила, що приписи статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01.06.2016 р. у справі № 3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема, і з факту завдання шкоди особі.

Окрім цього, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, зокрема, і факту наявності боргу, встановленого рішенням суду (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 07.02.2018 р. у справі № 926/263/17 та від 03.09.2018 р. у справі № 910/5811/16).

За таких обставин, апеляційний суд вважає правомірним висновок місцевого господарського суду стосовно того, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та ч. 1 ст.193 ГК України зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційний суд вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно того, що позивачем правильно нараховано Приватному підприємству "Оптторгресурс" 3% річних за період з 19.04.2018 р. по 21.03.2019 р. у розмірі 4355,31 грн на суму заборгованості 157707,07 грн та інфляційних втрат за цей самий період у розмірі 11873,46 грн. Також позивачем правомірно нараховано Товариству з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" 3% річних за вищевказаний період у розмірі 43553,20 грн на суму заборгованості 1577075,02 грн та інфляційні втрати у розмірі 118734,97 грн.

Зазначені розрахунки здійснені позивачем виключно з урахуванням сум заборгованості, визначених рішенням Господарського суду Львівської області від 12.05.2015 р. у справі № 914/4176/14.

Розрахунок вказаних сум перевірений судом апеляційної інстанції, відповідає обставинам справи, умовам правовідносин, що склалися між сторонами, та вищевикладеним нормам законодавства України.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку стосовно задоволення позовних вимог у даній справі та стягнення з відповідачів заборгованості у загальному розмірі 178516,94 грн, а саме:

- з Приватного підприємства "Оптторгресурс": 4355,31 грн - 3% річних та 11873,46 грн - інфляційні втрати;

- з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед": 43553,20 грн - 3% річних та 118734,97 грн - інфляційні втрати.

За вказаних вище обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача-2 як безпідставні.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Таким чином відповідач-2 не довів та не підтвердив належними засобами доказування відсутність обов`язку щодо сплати на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих у зв`язку з невиконанням судового рішення.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2019 р. прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" не підлягає задоволенню.

У зв`язку з відмовою у задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.06.2019 р. у справі № 911/290/19 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Ресурс Лімітед".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Повний текст складено 03.12.2019 р.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді Л.Г. Сітайло

О.В. Агрикова