Рішення

від 21.11.2019 по справі 903/518/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2019Справа № 903/518/19

За позовом Державного підприємства Волиньторф (с. Прилісне Маневицького району Волинської області)

До Приватного підприємства ПС Компані (м. Київ)

Про стягнення 272.884,88 грн

Суддя Ващенко Т.М.

Секретар судового засідання Пахар А.О.

Представники сторін:

від позивача: Величко Г.В.

від відповідача: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство "Волиньторф" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "ПС Компані" про стягнення 272.884,88 грн, з яких: 236.028,94 грн основного боргу та 36.855,94 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконанням відповідачем умов Договорів № 15 від 03.01.18. та № 10/1 від 03.01.19. в частині оплати за поставлений позивачем товар.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 17.07.19. відкрито провадження у справі № 903/518/19, постановлено її розгляд здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 15.08.19.

Судове засідання, призначене на 15.08.19. не відбулось.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 29.08.19. встановлено, що місцезнаходженням відповідача є місто Київ та направлено матеріали даної справи за встановленою підсудністю до Господарського суду міста Києва.

З огляду на вказане, Господарський суд міста Києва наголошує, що у відповідності до приписів ч. 6 ст. 31 ГПК України спори між судами щодо підсудності не допускаються.

Відповідно до автоматичного розподілу справ у Господарському суді міста Києва, справу № 903/518/19 передано для розгляду судді Ващенко Т.М.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.09.19. суддею Ващенко Т.М. прийнято справу № 903/518/19 до свого провадження, та призначено підготовче засідання у справі на 17.10.19.

Судове засідання, призначене на 17.10.19. не відбулось, з огляду на що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.10.19. призначено підготовче засідання на 07.11.19.

07.11.19. судом без виходу до нарадчої кімнати постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 21.11.19.

В судовому засіданні 21.11.19. позивачем підтримано свої позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання 21.11.19. не з`явився, письмового відзиву на позов та обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

При цьому суд виходить з наступного.

Конверти з усією судовою кореспонденцією, було повернуто до суду від відповідача відділенням поштового зв`язку з відміткою про вибуття адресата.

Згідно з п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, за висновками суду, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вибуття адресата вважається днем вручення учаснику справи ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.

судову кореспонденцію повернуто до суду від відповідача відділенням поштового зв`язку також з адреси відповідача в місті Червоноград, вказаної в договорах поставки № 15 від 03.01.18. та № 10/1 від 03.01.19.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

До того ж, відповідно до ч. 2 ст. 2 ЗУ Про доступ до судових рішень усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст. 3 ЗУ Про доступ до судових рішень визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 ЗУ Про доступ до судових рішень ).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливість ознайомитись з судовими рішеннями по справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Наразі, за висновками суду неявка відповідача не перешкоджає розгляду спору по суті у судовому засіданні 21.11.19.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 19.11.19. судом проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 ГПК України.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

03.01.18. між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 15 (далі - Договір 1), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов`язується продати, а Покупець прийняти і оплатити на умовах Договору 1 брикети торфові без упаковки навалом у кількості 1800 тон.

Покупець здійснює розрахунки з Продавцем в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Продавця шляхом 100% попередньої оплати за кожну партію товару згідно виставлених рахунків (п. 2.1 Договору-1).

Згідно з пунктом 3.1 Договору 1 ціна однієї тони брикетів торфових навалом на складі Продавця на момент укладення Договору становить 924,00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою № 1 від 10.02.18. до Договору 1 сторони погодили, що ціна однієї тони брикетів торфових становить 978,00 грн з ПДВ.

Додатковою угодою № 2 від 01.08.18. до Договору 1 сторони погодили, що ціна однієї тони брикетів торфових становить 1032,00 грн з ПДВ.

Строк дії Договору 1 сторонами погоджено пунктом 9.1 з дати підписання і діє до 31.12.18., а щодо проведення розрахунків - до повного та належного їх виконання.

03.01.18. між позивачем (Продавець) та відповідачем (Покупець) було укладено Договір № 10/1 (далі - Договір 2), за умовами якого (п. 1.1) Продавець зобов`язується продати, а Покупець прийняти і оплатити на умовах Договору 1 брикети торфові без упаковки навалом у кількості 300 тон.

Покупець здійснює розрахунки з Продавцем в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Продавця шляхом 100% попередньої оплати за кожну партію товару згідно виставлених рахунків (п. 2.1 Договору-2).

Згідно з пунктом 3.1 Договору 2 ціна однієї тони брикетів торфових навалом на складі Продавця на момент укладення Договору становить 1146,00 грн з ПДВ.

Строк дії Договору 2 сторонами погоджено пунктом 9.1 з дати підписання і діє до 31.12.19., а щодо проведення розрахунків - до повного та належного їх виконання.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги Договір 1 та Договір 2 як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків з постачання товару.

За своїм змістом та правовою природою укладені між сторонами договори є договорами купівлі-продажу, які підпадають під правове регулювання норм статей 655-697 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Статтею 663 Цивільного Кодексу України передбачено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

У відповідності до наявних в матеріалах справи оригіналів видаткових накладних, які містять послання відповідно на Договір 1 або Договір 2, позивач поставив відповідачу брикети торфові на суму 259.059,00 грн.

Оцінюючи представлені позивачем в обґрунтування викладених в позовній заяві обставин щодо поставки товару відповідачу докази, суд виходить з наступного.

У відповідності до ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Статтею 688 Цивільного кодексу України на покупця покладено обов`язок повідомити продавця про порушення умов договору щодо кількості, асортименту, якості, комплектності товару в розумний строк після того, як порушення могло бути виявлене відповідно до характеру і призначення товару.

Жодних заперечень з приводу отримання товару відповідачем суду надано не було.

Отже, суд при розгляді справи приймає до уваги відсутність у відповідача, як Покупця за Договором, будь-яких заперечень та претензій щодо належного виконання Продавцем прийнятих за Договорами зобов`язань з передання товару на загальну суму 259.059,00 грн.

Зважаючи на викладені вище обставини та виходячи з положень ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, за висновками суду, представлені до матеріалів справи видаткові накладні є належним доказом передачі товару відповідачу, а отже виконання позивачем своїх зобов`язань з поставки товару на суму 259.059,00 грн в межах Договору 1 та Договору 2 здійснено належним чином.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України зазначено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як відзначалось судом, у відповідності до пунктів 2.1 Договору 1 та Договору 2 Покупець здійснює розрахунки з Продавцем в національній валюті України шляхом перерахунку коштів на розрахунковий рахунок Продавця шляхом 100% попередньої оплати за кожну партію товару згідно виставлених рахунків.

З них відповідач частково оплатив в сумі 23030,06 грн видаткову накладну № 6357 від 31.12.18.

Решту грошових коштів в сумі 236.028,94 грн відповідач в добровільному порядку позивачу не оплатив.

Вказане зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Згідно зі ст. ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Позивач направив відповідачу претензію від 15.04.19. № 1140 з вимогою сплатити наявну заборгованість.

Відповіді на зазначену претензію матеріали справи не містять, як і не містять доказів сплати відповідачем позивачу боргу.

За приписами ст. ст. 525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

Судом враховано правову позицію, викладену в постанові судової палати у господарських справах верховного Суду України від 19.08.14., про те, що згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами, або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Відтак, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

За таких обставин, враховуючи положення пунктів 2.1 Договору 1 та Договору 2, враховуючи дати передачі товару за представленими до матеріалів справи видатковими накладними, суд дійшов висновку, що строк оплати товару на суму 236.028,94 грн настав.

За твердженнями позивача, які з боку відповідача належними та допустимими у розумінні ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами не спростовані та визнані, відповідачем, товар, отриманий на підставі Договору 1 та Договору 2, видаткових накладних, оплачено не було, в результаті чого у Покупця утворилась заборгованість в сумі 236.028,94 грн.

Таким чином, приймаючи до уваги все викладене вище, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення 236.028,94 грн за переданий за Договором 1 та Договором 2 товар (брикети торфові) є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Також позивач на підставі пунктів 7.3 Договору 1 та Договору 2 просить суд стягнути з відповідача на свою користь 36.855,94 грн пені.

Пунктом 7.3 Договору 1 та Договору 2 визначено, що у разі несвоєчасної оплати Покупець сплачує неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

При здійсненні перерахунку судом враховано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України.

За перерахунком суду розмір пені становить 36.855,94 грн, що відповідає пред`явленій позивачем до стягнення сумі, внаслідок чого вказана сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, а позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.

Отже, позовні вимоги про стягнення 272.884,88 грн, з яких: 236.028,94 грн основного боргу та 36.855,94 грн пені, підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору в сумі 4093,27 грн відповідно до ст. 129 ГПК України з підстав задоволення позову в повному обсязі покладаються на відповідача.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 20.942,61 грн, суд відзначає, що позивачем подано лише їх попередній (орієнтовний) розрахунок, однак не заявлено остаточного розміру таких витрат, не подано доказів їх понесення.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства ПС Компані (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, б. 21; ідентифікаційний код 36518451) на користь Державного підприємства Волиньторф (44614, с. Прилісне Маневицького району Волинської області, вул. Сойне, 15; ідентифікаційний код 00426302) 236.028 (двісті тридцять шість тисяч двадцять вісім) грн 94 коп. основного боргу, 36.855 (тридцять шість тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять) грн 94 коп. пені, 4093 (чотири тисячі дев`яносто три) грн 27 коп. судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повне рішення складено 02.12.19.

Суддя Т.М. Ващенко