Рішення

від 21.11.2019 по справі 910/7090/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.11.2019Справа № 910/7090/19

Господарський суд міста Києва у складі судді Маринченка Я.В., за участі секретаря судового засідання Денисевича А.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом Обслуговуючого кооперативу Чорнобилець-Оболонь

до Кооперативного дачного товариства Чорнобилець , Громадської організації Об`єднання власників дач Урочища Оболонь

про визнання правочину недійсним,

за участі представників :

від позивача - Федорчук В.О. (уповноважений представник);

Порхун С.В. (уповноважений представник);

від відповідача 1 - не з`явився;

від відповідача 2 - Головков Є.І. (уповноважений представник);

Дробах В.Г. (уповноважений представник).

ВСТАНОВИВ:

Обслуговуючий кооператив Чорнобилець-Оболонь звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою, із вимогами про визнання недійсним правочину від 29.10.2017, укладеного між Громадською організацією Об`єднання власників дач Урочища Оболонь та Кооперативним дачним товариством Чорнобилець , що оформлений Актом приймання-передачі електричних мереж технологічного користування, які знаходяться на території урочища Оболонь Оболонського району міста Києва по вул. Богатирська, 30-А від КДТ Чорнобилець на баланс ГО ОВД Урочища Оболонь від 29.10.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2019 відкрито провадження у справі №910/7090/19 та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

25.06.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 2 - Громадської організації Об`єднання власників дач Урочища Оболонь надійшов відзив на позов у якому останній в повному обсязі заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими.

29.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача 1 - Кооперативного дачного товариства Чорнобилець надійшли пояснення по суті спору у яких останній зазначив про законність дій щодо передачі електричних мереж технологічного користування, які знаходяться на території урочища Оболонь Оболонського району міста Києва по вул. Богатирська, 30-А від КДТ Чорнобилець на баланс ГО ОВД Урочища Оболонь .

31.07.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від позивача надійшла відповідь на відзив поданий відповдіачем-2, у якому зазначив, що відзив є безпідставним та необґрунтованим, містить опис обставин, які не стосуються обставин даної справи.

27.08.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли заперечення на відповідь на відзив.

05.09.2019 в судовому засіданні позивачем подані додаткові пояснення на пояснення відповідача-1 на позовну заяву.

20.11.2019 через загальний відділ діловодства Господарського суду міста Києва від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення по справі.

В судовому засіданні представники позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просили суд задовольнити позов.

Представник відповідача-1 в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому законом порядку.

Представники відповідача-2 в судовому засіданні в повному обсязі заперечили проти задоволення позовних вимог та просили суд відмовити у задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15.07.1996 було створено Кооперативне дачне товариство Чорнобилець (відповідач-1), членами якого є фізичні особи-власники земельних ділянок, розташованих в урочищі Оболонь та урочищі Наталка в Оболонському районі міста Києва, що підтверджується відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Станом на час розгляду даної справи діяльність КДТ Чорнобилець не є припиненою.

17.10.2015 Загальними зборами КДТ Чорнобилець було прийнято рішення про реорганізацію КДТ Чорнобилець шляхом виділу з нього Кооперативу Чорнобилець-Оболонь , що підтверджується протоколом Загальних зборів членів КДТ Чорнобилець від 17.10.2015.

Положеннями ч.1 ст.104 ЦК України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Згідно з ч.5 ст.104 ЦК України юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до ч.1-3 ст.109 ЦК України виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов`язаний скласти та затвердити розподільчий баланс. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно.

З матеріалів справи вбачається, що відповідно до передавального акту від 26.02.2016 КДТ Чорнобилець передало ОК Чорнобилець-Оболонь майно та майнові права. Проте вказаний передавальний акт та переліки матеріальних цінностей, що передаються ОК Чорнобилець Оболонь та залишаються у КДТ Чорнобилець не містять інформації щодо спірних електричних мереж.

Так позивач зазначає, що в подальшому, відповідно до акту інвентаризації від 07.07.2016, затвердженого рішенням правління ОК Чорнобилець-Оболонь , протокол №6 від 22.07.2016, в процесі проведення комісією позачергової інвентаризації технологічних електричних мереж та обладнання, які знаходяться на території Кооперативу та використовуються для забезпечення електричною енергією споживачів кооперативу було виявлено електричні мережі технологічного користування, які як в подальшому стало відомо позивачу, були передані КДТ Чорнобилець до ГО ОВД Урочища Оболонь за актом приймання-передачі від 29.10.2017.

Позивач вказує на те, що не погоджується із передачею до ГО ОВД Урочища Оболонь будь-яких електричних мереж на території урочища Оболонь, оскільки вказана громадська організація не є правонаступником КДТ Чорнобилець та території вказаного урочища, а всі електричні мережі КДТ Чорнобилець було передано ОК Чорнобилець-Оболонь на території урочища Оболонь 22.06.2016.

В той же час, матеріалами справи підтверджується, що після реорганізації КДТ Чорнобилець шляхом виділу на загальних зборах 28.02.2017 всіма власниками дачних ділянок в урочищі Оболонь була заснована громадська організація Дачно-житлове товариство Чорнобилець-урочище Оболонь з юридичним статусом (код ЄДРПОУ 40352054), яка зверталася до КДТ з питанням передачі їй ввідних електролічильників для безпосереднього розрахунку за використану електроенергію з ПАТ Київенерго . На це звернення, після консультацій в ПАТ Київенерго , КДТ Чорнобилець дав свою згоду на передачу електролічильників.

Як вбачається з матеріалів справи, електромережі КДТ Чорнобилець в урочищі Оболонь, які збудовані в 2000-2002 рр. за рахунок бувших членів КДТ Чорнобилець - власників земельних ділянок в урочищі Оболонь, знаходились на балансі КДТ Чорнобилець до 29 жовтня 2017 року. З 29.10.2017, відповідно до Акту приймання-передачі електричних мереж технічного обслуговування, які знаходяться на території урочища Оболонь від 29.10.2017, вказані електромережі, а саме: стовпи, силові кабелі, повітряні дроти та обладнання РУ 0,4, яке змонтоване в ТП 5743, ТП 7474, крім електролічильників - передані на баланс Громадській організації Об`єднання власників дач урочища Оболонь .

До КДТ Чорнобилець з питань реконструкції електромереж в урочищі Оболонь обслуговуючий кооператив Чорнобилець-Оболонь не звертався і технічних проектів відносно цього питання не подавав.

Вказані обставини також були встановлені іншими судами, зокрема і в рішенні від 21.05.2019 Оболонського районного суду міста Києва у справі №756/9937/18, яке було залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 24.10.2019.

В той же час, суд зазначає, що з наявного в матеріалах справи передавального акту, складеного на виконання рішення Загальних зборів КДТ Чорнобилець від 17.10.2015, а також у зазначеному рішенні Загальних зборів не вбачається передача позивачу спірних електромереж.

Разом з тим, із наявного в матеріалах справи Акту приймання-передачі електричних мереж від 29.10.2017 вбачається, що останній складено на підставі рішення Загальних зборів КДТ Чорнобилець від 17.10.2015, рішення загальних зборів власників дач урочища Оболонь від 08.10.2017 та рішення правління КДТ Чорнобилець від 29.10.2017. Вказані рішення в судовому порядку не визнані недійсними.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частинами 1-4 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Разом з тим, судом враховано, що за змістом положень ч.1 ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов`язковими, а тому обов`язком позивача відповідно до ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України є доведення в установленому законом порядку наявності факту порушення його прав та інтересів відповідачами в справі.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект, тобто він повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В абзаці 10 п. 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 зазначено про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

За змістом ст.16 Цивільного кодексу України, захист цивільних прав та інтересів судом здійснюється шляхом: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов`язку в натурі; зміні правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. При цьому, зазначеною нормою визначено, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Верховний Суд України у Аналізі практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України вказав наступне.

Відповідно до ст.55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Законодавець у ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч.2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Особа здійснює свої права вільно на власний розсуд (ст. 12 Цивільного кодексу України).

До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб`єктам цивільного права.

Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст.16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.

Абзацом 1 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, визначено способи захисту порушеного права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. (абз.2 ч.2 ст.16 ЦК України).

До інших способів судового захисту цивільних прав чи інтересів можна віднести способи, які не охоплюються переліком їх у ст.16 ЦК України, що визначені окремими законами та договорами або застосування яких випливає із загальних положень про судовий захист.

Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога про визнання недійсним акту приймання-передачі електричних мереж технологічного користування від 29.10.2017 є неефективним способом захисту у розумінні наведених приписів та не призводить до відновлення прав позивача у обраний ним спосіб, оскільки навіть у випадку визнання вказаного акту недійсним не скасовує дії рішення загальних зборів, на виконання якого і було складено зазначений акт, яким було зафіксовано певну дію.

Крім того, за відсутності у матеріалах справи доказів передачі позивачу спірних електромереж в ході виділення з КДТ Чорнобилець чи належності позивачу спірних електричних мереж у суду відсутні підстави вважати, що підписанням спірного акту відповідачами порушено право позивача, яке підлягає захисту у судовому порядку.

Разом з тим, у випадку наявності відповідного спору щодо належності чи фактичного володіння спірними електромережами, позивач не позбавлений можливості звернутись до суду з відповідними позовними вимогами про визнання права власності чи витребування спірного майна.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку щодо відсутності підстав для задоволення позову.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Разом з тим, з урахуванням положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати на сплату судового збору покладаються на позивача в повному обсязі.

Керуючись ст.ст.13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, ст.ст.232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено: 02.12.2019.

Суддя Я.В. Маринченко