Постанова

від 03.12.2019 по справі 200/10567/19-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року справа №200/10567/19-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Сухарька М.Г.,Ястребової Л.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 р. у справі № 200/10567/19-а (головуючий І інстанції Логойда Т.В.) за позовом Громадської організації «Агенція стратегічного захисту ініціатив «Азовська Паланка» до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Громадська організація Агенція стратегічного захисту ініціатив Азовська Паланка (далі - позивач, громадська організація, ГО АСЗІ Азовська Паланка ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради (далі - відповідач, Виконавчий комітет), в якому просила: визнати протиправною відмову Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області від 26 липня 2019 року у наданні відповідей на запити ГО АСЗІ Азовська Паланка щодо отримання публічної інформації на підставі Закону України Про доступ до публічної інформації від 13 січня 2011 року № 2939-VI (далі - Закон № 2939), Закону України Про інформацію від 02 жовтня 1992 року № 2657-XII (далі - Закон № 2657), а саме: на запит від 26 червня 2019 року № 31/19, в якому просило надати: перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, керівники яких призначається на конкурсних засадах; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, для яких визначено ключові показники результативності або ключові показники ефективності діяльності; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, в яких утворена наглядова рада; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, для яких проведено незалежний аудит консолідованої фінансової звітності за 2017 або 2018 роки; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, у яких запроваджено систему ризиків індикаторів для публічних закупівель; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, у яких запроваджено систему ризиків менеджменту; на запит від 26 червня 2019 року № 30/19 про надання переліку всіх комунальних підприємств, які створені у м. Маріуполі, з кодами ЄДРПОУ (ідентифікаційного номеру підприємств) при кожному департаменті.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 року позовні вимоги задоволено, а саме суд: визнав протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області щодо не розгляду запитів ГО АСЗІ Азовська Паланка`від 26 червня 2019 року №30/19 та від 26 червня 2019 року №31/19 в порядку та у строк, що встановлені Законом № 2939; визнав неправомірними дії Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області щодо відмови в наданні інформації на запити ГО АСЗІ Азовська Паланка від 26 червня 2019 року №30/19 та від 26 червня 2019 року №31/19 листами від 26 липня 2019 року № 31-329-04 та від 26 липня 2019 року № 31-328-04; зобов`язав Виконавчий комітет Маріупольської міської ради Донецької області повторно розглянути запити ГО АСЗІ Азовська Паланка від 26 червня 2019 року №30/19 та від 26 червня 2019 року №31/19 в порядку, встановленому Законом № 2939 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

Допустив негайне виконання судового рішення.

Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області на користь громадської організації «Агенція стратегічного захисту ініціатив «Азовська Паланка» здійснені нею документально підтверджені судові витрати в розмірі 1921 грн.

Відповідач, не погодившись з судовим рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду у зв`язку, з невірним застосуванням та порушенням судом норм матеріального та процесуального права, прийняти нове рішення яким відмовити в задоволені позовних вимог.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції зазначивши про те, що запитувана інформація не належить до інформації з обмеженим доступом, не посилався на жоден доказ, який вказував на це. Посилання суду на те, що відповідачем вищезазначене не заперечувалось, є безпідставними. Також, апелянт зазначає, що при розгляді запитів позивача були дотримані строки надання відповіді, а саме на запити від 26.06.2019 відповідь була надана 04.07.2019, тобто у строк 5 робочих днів. Крім того, апелянт з посиланням на постанову пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10, норм Закону № 2939, Закону України Про громадські об`єднання від 22 березня 2012 року № 4572-VI (далі - Закон № 4572), зазначив, що громадські організації зі статусом юридичної особи при зверненні на отримання публічної інформації, керуються виключно спеціальним Законом № 4572, а громадські організації без статусу юридичної особи має право звертатись з запитом на доступ до публічної інформації також відповідно до Закону № 2939. З урахуванням ст. 21 Закону № 4572 та не додавання до запитів статуту з якого можливо було зрозуміти мету діяльності позивача, відповідач за для ґрунтованого з дотриманням норм діючого законодавства, розгляду звернення громадської організації, запропонував надати громадській організації обґрунтування отримання запитуваної інформації та як ця інформація пов`язана з метою діяльності громадської організації.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.

Громадська організація «Агенція стратегічного захисту ініціатив «Азовська Паланка» є юридичною особою (код ЄДРПОУ 41937452).

26 червня 2019 року позивач подав до Виконавчого комітету Маріупольської міської ради Донецької області запит на отримання публічної інформації №30/19, в якому посилаючись, зокрема, на Конституцію України та ст. 19 Закону № 2939, просила надати перелік всіх комунальних підприємств, які створені у м. Маріуполі, при кожному департаменті з кодами ЄДРПОУ цих підприємств.

Також, 26 червня 2019 року громадська організація подала до відповідача запит на отримання публічної інформації №31/19, в якому посилаючись, зокрема, на Конституцію України та ст. 19 Закону № 2939, просила надати: перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, керівники яких призначається на конкурсних засадах; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, для яких визначено ключові показники результативності або ключові показники ефективності діяльності; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, в яких утворена наглядова рада; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, для яких проведено незалежний аудит консолідованої фінансової звітності за 2017 або 2018 роки; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, у яких запроваджено систему ризиків індикаторів для публічних закупівель; перелік комунальних підприємств, заснованих Маріупольською міською радою, у яких запроваджено систему ризиків менеджменту.

Відповідь на запити просила направити на її поштову або електронну адресу чи повідомити за номерами телефонів, що вказані у запитах, із зазначенням де та коли можна ознайомитися та/або зробити відповідні копії документів.

Виконавчий комітет Маріупольської міської ради листами від 04 липня 2019 року № 31.6.2-329-03 та № 31.6.2-328-03 повідомив позивача про те, що у зв`язку з тим, що діяльність позивача як громадської організації регулюється спеціальним законом - Законом № 4572, тому запити будуть розглянуті як звернення громадської організації з урахуванням норм вказаного Закону на загальних підставах; відповідь буде надана протягом 30 днів (а.с.53).

26 липня 2019 року Виконавчим комітетом Маріупольської міської ради Донецької області на запити позивача надано відповіді № 31-329-04 та № 31-328-04, в яких з посиланням на ст. 1, ч. 1 ст. 21 Закону № 4572, зазначалося, що ключовим моментом звернення громадських об`єднань є «для здійснення своєї мети (цілей)» . Оскільки в зверненнях не вказано як поставлені в них питання пов`язані з діяльністю громадського об`єднання, тому відповідач просив надати обґрунтування підстав звернень та отримання запитуваної інформації з посиланням на норми законодавства. Також зазначав, що після отримання такої інформації звернення позивача будуть розглянуті відповідно до норм Закону № 4572 та діючого законодавства (а.с.10-11).

Cуд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не враховано те, що в спірних правовідносинах норми Закону № 2939 є спеціальними і підлягали обов`язковому застосуванню щодо позивача як запитувача інформації незалежно від його статусу.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Частина 2 статті 19 Конституції України: органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 3 та 5 ст. 1 Закону України «Про громадські об`єднання» громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів.

Громадська організація - це громадське об`єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи.

Громадське об`єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи або без такого статусу. Громадське об`єднання зі статусом юридичної особи є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку.

У той же час, у відповідності до пп. 2, 3, 6 ч. 1 ст. 21 вказаного Закону для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право, зокрема: звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами; одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації; здійснювати інші права, не заборонені законом.

Статтею 34 Конституції України, гарантовано кожному право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Статтею 1 Закону № 2657 визначено, що документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї. Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, інший суб`єкт, що здійснює владні управлінські функції відповідно до законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як встановлено, частинами 1 та 2 статті 7 цього Закону, право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації.

Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Відповідно до статті 5 Закону № 2657, кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначені Законом № 2939.

Суд зазначає, що Закон № 2939, як спеціальний закон, має пріоритет перед іншими законодавчими актами і повинен виконуватися усіма розпорядниками інформації.

Відповідно до статті 1 Закону № 2939, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом (частина 4 статті 13 Закону № 2939).

Відповідно до ст. 20 Закону № 2657, за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 6 Закону № 2939, інформацією з обмеженим доступом є: 1) конфіденційна інформація; 2) таємна інформація; 3) службова інформація.

Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Відповідно до статті 7 Закону № 2939, конфіденційна інформація - інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень, та яка може поширюватися у визначеному ними порядку за їхнім бажанням відповідно до передбачених ними умов. Не може бути віднесена до конфіденційної інформація, зазначена в частині першій і другій статті 13 цього Закону.

Розпорядники інформації, визначені частиною 1 статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Згідно частини 2 статті 21 Закону № 2657, конфіденційною є інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб`єктів владних повноважень. Конфіденційна інформація може поширюватися за бажанням (згодою) відповідної особи у визначеному нею порядку відповідно до передбачених нею умов, а також в інших випадках, визначених законом.

Відповідно до статей 32, 34 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Згідно офіційного тлумачення положень частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 № 2-рп/2012, - інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація про особу є конфіденційною. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону № 2939, доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно зі ч. 1 та 2 ст. 19 Закону № 2939, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Статтею 12 Закону № 2939 визначено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону № 2939-VI, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

У пункті 6 частини 1 статті 14 Закону № 2939 визначено, що розпорядники інформації зобов`язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Відповідно до частин 1, 4 статті 20 Закону № 2939 розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Частиною 1 статті 22 Закону № 2939 передбачено, що розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках, зокрема: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2)інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини 2 статті 6 цього Закону.

Положеннями статті 23 Закону № 2939 передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Отже, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини 2 статі 6 Закону України Про доступ до публічної інформації . При цьому, право особи на доступ до публічної інформації включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а й право на своєчасність її отримання.

Системний аналіз наведених норм права в контексті конкретних обставин справи дає підстави для такого висновку, що позивач, як запитувач інформації - юридична особа, мав право на отримання такої інформації, як зазначено у ч. 2 ст. 19 Закону України Про доступ до публічної інформації , незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту, у встановлений вказаним Законом строк.

Аналіз зазначених норм законодавства та з урахуванням встановлених обставин, дає підстави дійти до висновку, що надіслані відповідачем відповіді є фактичною відмовою у наданні запитуваної інформації та матеріалів. Отже, вказані порушення свідчать про протиправну бездіяльність відповідача щодо надання відповідей на запити на інформацію.

Стосовно посилання апелянта на постанову пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 № 10, норми Закону № 2939, Закону № 4572, а саме на те, що громадські організації зі статусом юридичної особи при зверненні на отримання публічної інформації, керуються виключно спеціальним Законом № 4572, а громадські організації без статусу юридичної особи має право звертатись з запитом на доступ до публічної інформації також відповідно до Закону № 2939, суд зазначає, що зазначений висновок є помилковим та ґрунтується на невірному тлумаченні норм права, оскільки вказані положення пленуму та Законів на які посилається апелянт стосуються громадських об`єднань без статусу юридичної особи, проте, у вказаній справі позивач - запитувач публічної інформації є юридична особа, яка здійснювала запит публічної інформації саме в порядку Закону № 2939, а не Закону № 4572. Суд зазначає, шор Закон № 2939 не містить заборони щодо звернення юридичних осіб з запитами на підставі цього Закону, а навпаки визначає юридичних осіб, як суб`єктів звернення. Закон № 4572 регулює діяльність, як громадських об`єднань без статусу юридичної особи так із статусом юридичної особи, тому застосування норм Закону № 2939 не суперечить діючому законодавству.

Щодо посилання апелянта на те, що при розгляді запитів позивача були дотримані строки надання відповіді, а саме на запити від 26.06.2019 відповідь була надана 04.07.2019, суд зазначає наступне.

Суд зазначає, що частиною 2 та 3 статті 22 Закону № 2939-VI передбачено, що відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

Таким чином, Закон України "Про доступ до публічної інформації" прямо забороняє розпоряднику інформації відмовляти у доступі до документу, натомість наділяючи розпорядника інформації правом визначення обсягів інформації, що надається.

Суд зазначає, що вказаним листом відповідач повідомив позивача про те, що запити будуть розглянуті як звернення громадської організації з урахуванням норм Закону № 4572 на загальних підставах; відповідь буде надана протягом 30 днів.

Тобто, відповідачем запити позивача не були розглянуті в порядку та у строк визначений Законом № 2939, чим порушено вимоги законодавства та право позивача на отримання інформації у встановлений Законом № 2939.

Суд не приймає посилання апелянта на помилковість висновків суду першої інстанції на те, що запитувана інформація не належить до інформації з обмеженим доступом, оскільки за положенням ч.2 статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Матеріали справи не містять підтвердження, що запитувана інформація є інформацією з обмеженим доступом, відповідачем в підтвердження вказаного не надано жодного доказу.

Враховуючи зазначене, суд погоджується з висновком суду першої інстанцій про те, що відповідачем запити позивача не розглянуті відповідно до вимог Закону України "Про доступ до публічної інформації".

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Статтею 316 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому при таких обставинах апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Маріупольської міської ради на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 р. у справі № 200/10567/19-а - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 23 вересня 2019 р. у справі № 200/10567/19-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 03 грудня 2019 року.

Суддя-доповідач Е.Г.Казначеєв

Судді М.Г. Сухарьок

Л.В. Ястребова