Ухвала

від 02.12.2019 по справі 520/4551/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

02 грудня 2019 року

Київ

справа №520/4551/19

адміністративне провадження №К/9901/32366/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Желтобрюх І.Л.,

суддів - Білоуса О.В., Блажівської Н.Є.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі №520/4551/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Офіс 2000" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі №520/4551/19 позовні вимоги задоволено.

Відповідач із зазначеними судовими рішенням не погодився, оскаржив їх у касаційному порядку. В обґрунтування касаційної скарги посилається на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ненадання належної оцінки всім обставинам справи.

При вирішенні питання про наявність підстав до відкриття касаційного провадження за означеною скаргою, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 13 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

Аналіз наведених положень КАС України дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, однак лише у визначених законом випадках.

Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Поняття справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, а частиною шостою статті 12 цього Кодексу передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії, який, втім, не є вичерпним.

Так, за змістом пункту 10 частини шостої статті 12 КАС України справами незначної складності є також такі, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.

Отже, за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин суд має право віднести до категорії справ незначної складності справу, яка не передбачена у переліку, наведеному у частині шостій статті 12 КАС України, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.

Резюмуючи викладене, колегія суддів дійшла таких висновків.

КАС України визначає дві форми адміністративного судочинства: загальну і спрощену. Усі справи умовно поділені на три групи: до першої віднесені ті, що обов`язково мають розглядатися у загальному позовному провадженні (частина четверта статті 12 КАС України); другу групу справ складають ті, що в силу закону визнані справами незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України). Розгляд решти справ, що не віднесені до жодної з означених груп, у тому чи іншому провадженні, залишено на розсуд суду. При цьому умови віднесення справ до тієї чи іншої категорії, визначаються Кодексом (частина п`ята статті 12 КАС України).

Згідно з приписами частини другої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком тих, що визначені частиною четвертою статті 257 КАС України.

Так, за змістом пункту 4 частини четвертої статті 12, пункту 4 частини четвертої статті 257 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Судом встановлено, що сума оспорюваного у даній справі рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Скаржник у касаційній скарзі не наводить обґрунтованих доводів, які б спростовували правильність висновків суду апеляційної інстанції, натомість, його доводи зводяться до переоцінки встановлених судами у цій справі обставин.

Суд касаційної інстанції, в свою чергу, перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі вже встановлених ними обставин справи, та не має права встановлювати обставини, що не були встановлені у судових рішеннях судів попередніх інстанцій, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (стаття 341 КАС України).

Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.

Верховним Судом також досліджено і взято до уваги: ціну позову та його предмет, складність справи, чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство та судову практику, що склалась у такій категорії справ, а також значення справи для сторін та суспільства. Наведене у своїй сукупності свідчить про незначну складність даної справи.

Випадків, які б виключали можливість застосування положень пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, не вбачається. У касаційній скарзі таких застережень також не міститься.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного оскарження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що оскаржувані у цій справі судові рішення не підлягають касаційному оскарженню, а тому у відкритті касаційного провадження за скаргою відповідача належить відмовити.

Керуючись статями 248, 328, 333 КАС України, Верховний Суд

у х в а л и в :

Відмовити у відкритті касаційного провадження за скаргою Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13 серпня 2019 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 15 жовтня 2019 року у справі №520/4551/19.

Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити скаржнику.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І.Л. Желтобрюх

Судді О.В. Білоус

Н.Є. Блажівська