Рішення

від 18.11.2019 по справі 759/2696/19

СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/2696/19

пр. № 2/759/3585/19

18 листопада 2019 року Святошинський районний суд м. Києва в складі:

головуючого судді Миколаєць. І.Ю.

при секретарі судових засідань Шелудько В.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів,

ВСТАНОВИВ:

08.02.2019 року ОСОБА_2 звернулася до Святошинського районного суду з позовом до ОСОБА_3 , вимогами якого є розірвання шлюбу зареєстрованого 05.09.1992 року відділом реєстрації актів громадянського стану Палацу реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва за актовим записом № 2722. А також просить стягнути з ОСОБА_3 аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн. щомісяця.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що позивач та відповідач перебувають у зареєстрованому шлюбі з 05.09.1992 року, про що відділом реєстрації актів громадянського стану Палацу реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва зроблено актовий запис № 2722. Від шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та неповнолітню дочку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач зазначає, що за час проживання з чоловіком склалися обставини, що призвели до неможливості подальшого спільного проживання. Між сторонами відсутні взаєморозуміння та спільні інтереси, розбіжності та непорозуміння, щодо подальшого сімейного життя. Після припинення шлюбних відносин сторони проживають в одній квартирі, проте спільного господарства не введуть. При цьому, вказує позивачка, відповідач є працездатною особою, інших осіб на утриманні не має, відтак може надавати матеріальну допомогу дитині, батьком якої він є. Крім того, позивачка зазначає, що з відповідачем на момент пред`явлення цього позову не досягнуто згоди з приводу матеріального утримання спільної доньки. Дочка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з матір`ю та знаходиться на її утриманні, посилаючись на те, що відповідач ухиляється від батьківського обов`язку утримувати дитину та забезпечувати її матеріально, з огляду на вищевикладені обставини позивачка просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою судді 13 лютого 2019 року судом прийнято дану позовну заяву до свого провадження та призначено розгляд справи в порядку загального позовного провадження. Запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву. Викликати сторони у підготовче засідання.

22 квітня 2019 року від позивача надійшло клопотання про проведення розгляду у її відсутність. Відповідач у підготовче засідання не з`явився, причини неявки у підготовче засідання суду не повідомив.

У підготовчому засіданні 14.05.2019 року відповідач заявив зустрічні вимоги в частині стягнення аліментів. Представник позивача просила зустрічний позов залишити без розгляду.

Оскільки відповідачем не було заявлено клопотання про поновлення або продовження пропущеного строку для подання зустрічного позову, суд, виходячи з частини 1 ст. 193, ч.2 ст.126 ЦПК України, залишив зустрічну позовну заяву без розгляду. В цьому ж засіданні судом були долучені до справи відзив та відповідь на відзив, витребувано довідку про розмір отриманих доходів ОСОБА_3 .

У разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду, що узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 30.01.2018 року у справі № 161/16891/15-ц.

Судом були вивчені матеріали справи, визначені всі фактичні обставини справи, які підлягають з`ясуванню під час підготовчого судового засідання та призначено справу до судового розгляду на 13 серпня 2019 року.

13 серпня 2019 року у судове засідання з`явився представник позивача, відповідач у судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив.

08 жовтня 2019 року сторони в судове засідання не зявилися, представник позивача в судове засідання не з`явилась, просила розгляд справи відкласти в зв`язку з її хворобою.

18 листопада 2019 року відповідач в судове засідання не з`явився, причину неявки суду не повідомив.

Заслухавши думку представника позивача, вивчивши зміст поданих сторонами заяв по суті позову, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі з 05.09.1992 року про що відділом реєстрації актів громадянського стану Палацу реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва зроблено актовий запис за № 2722 (а.с.5).

Від шлюбу сторони мають неповнолітню доньку - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 10.01.2006 року виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Святошинського районного управління юстиції м. Києва, актовий запис № 49 (а.с. 8).

Сторони не підтримують шлюбних стосунків, не мають спільного бюджету, не ведуть спільного господарства, сім`я існує формально, позивач на примирення не згодна.

Відповідач в судове засідання не з`явився про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, проти задоволення позовної вимоги про розірвання шлюбу не заперечував.

За таких обставин суд дійшов висновку, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечить інтересам позивача. Тому позов в цій частині є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення (ч. 1 ст. 15 ЦК України).

Обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду, порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджене порушення було обґрунтованим.

Неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, здійснюючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а суд, вирішуючи спір, зобов`язаний надати суб`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Так, якщо особа вважає, що її суб`єктивне право у певних правовідносинах не може бути реалізоване належним чином, або на неї протиправно поклали певний обов`язок, така особа має право звертатися за судовим захистом.

В разі відповідного звернення особи суд повинен розглянути питання про наявність порушеного суб`єктивного права заявника у конкретних правовідносинах і на підставі цього вирішити спір.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

За змістом ст. 18 Конвенції про захист прав дитини, суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання та розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 179 СК України визначено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

За змістом ст. 181 СК України, аліментами є кошти на утримання дитини, які присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час розгляду справи судом та ухвалення рішення по справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, неповнолітня донька зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 разом з позивачкою. При цьому, в ході розгляду справи сторонами не заперечувалось, що відповідач також зареєстрований та проживає за вказаною адресою. Однак, як вказує сам відповідач, близько п`яти років він підтримує сімейні стосунки та проживає з іншою жінкою.

Таким чином, із отриманих судом та наданих сторонами пояснень встановлено, що неповнолітня ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає разом з матір`ю однак також, можна зробити висновок, що відповідач також проживає за вказаною адресою, однак перебування у квартирі де проживає дитина носить періодичний характер зумовлений складними стосунками між сторонами.

У своєму відзиві відповідач вказує обставину свого проживання з іншою жінкою без шлюбу впродовж п`яти років.

Відповідно до ст. 180 СК України - батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України - за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Згідно ст. 184 СК України - суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період.

Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

При цьому в ході розгляду справи судом з`ясовано, що між сторонами існує спір щодо розміру аліментів на утримання дитини, виходячи з обґрунтування позову та наданого відзиву на нього.

У відповідності до ч. 8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально важливим урахуванням інтересів дитини.

Відповідно до ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Обов`язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття. До того ж, обов`язок утримувати дитину у рівній мірі покладається як на матір, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним.

Батьки зобов`язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні (у випадку народження дитини під час фактичних шлюбних відносин), або чи розірвано їх шлюб.

Чинним законодавством України встановлено, що діти рівні у своїх правах незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Батьки зобов`язані утримувати своїх неповнолітніх дітей та повнолітніх дітей, які продовжують навчання і у зв`язку з цим потребують матеріальної допомоги. Зобов`язання з утримання дітей виникає за наявності сукупності таких умов: родинного зв`язку між батьками й дитиною (кровний зв`язок між батьками та дитиною або зв`язок між усиновлювачем і усиновленою дитиною); неповноліття дитини; навчання повнолітньої дитини; відсутність підстав для звільнення батьків від сплати аліментів; можливість батьків надавати матеріальну допомогу.

Відповідно до ратифікованої Постановою Верховної ради України № 789-XII від 27.02.1991 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування (стаття 18 Конвенції).

Згідно з частинами 1, 2 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.

Відповідно до ч. 1 ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) батька дитини визначається судом.

Частиною 3 ст. 181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

При цьому у ч.1 та ч. 2 ст.182 СК України законодавець передбачив, що при визначенні розміру аліментів суд враховує:

1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3 - 1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів;

3 - 2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.

Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Законом передбачено рівний обов`язок батьків щодо утримання неповнолітніх дочки, сина, які потребують матеріальної допомоги.

При вирішенні питання розміру аліментів враховується також потреби особи даного віку.

Таким чином, з урахуванням обставин справи, усної домовленості батьків щодо розміру аліментів, суд вважає обґрунтованою до стягнення на користь позивачки суму у розмірі 3000 грн. з урахуванням забезпечення гармонійного розвитку дитини та її потреб в даний час.

Утримання відповідачем доньки жінки, з якою він перебуває у фактичних сімейних стосунках не може бути підставою для зменшення розміру аліментів, оскільки такий обов`язок в утриманні дитини виникає лише у рідних матері і батька такої дитини.

Надані, у якості доказів утримання відповідачем дитини, копії касових чеків оцінюється судом як періодичні (витрати у грудні 2018 року - січень 2019 року на придбання товарів, послуг, що не може бути доказом постійного утримання дитини батьком.

З огляду на встановлені у справі обставини, що мають юридичне значення та наведені положення Закону а також виходячи з того, що дитина сторін проживає разом із позивачкою, у зв`язку з чим цілодобовий обов`язок останньої полягає не тільки у матеріальному забезпеченні дитини, а ще й у постійному вихованні, контролі, що потребує більших моральних витрат ніж періодичні зустрічі, враховуючи вік дитини, суд вважає необхідним присудити стягнення з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі в розмірі 3 000 (три тисячі) гривень щомісячно.

Оскільки позивачка згідно Закону України Про судовий збір звільнена від сплати судового збору, то відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача на користь держави судовий збір в розмірі 768 грн. 40 коп. щодо позовної вимоги про сплату аліментів та з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 768,40 грн. щодо позовної вимоги про розірвання шлюбу.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 80, 84, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, ст.ст. 259, 263-265, 268, 272, 280 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 ) про розірвання шлюбу та стягнення аліментів - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що зареєстрований 05.09.1992 року відділом реєстрації актів громадянського стану Палацу реєстрації шлюбів та новонароджених м. Києва за актовим записом № 2722 - розірвати.

Стягнути із ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Стягнути із ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 3000 грн. щомісячно, але не менше 50% відсотків від встановленого законом прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подачі позову, а саме з 08.02.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути із ОСОБА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 768,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання ) без повідомлення сторін зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи якому рішення не було вручене у день його складення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до апеляційного суду м. Києва, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів № 2147-VIII від 03.10.2017 року до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Суддя І.Ю. Миколаєць