Постанова

від 20.11.2019 по справі 507/220/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

20 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 507/ 220 /17

провадження № 61-34509 св 18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

представник позивача - адвокат Лабуш Віталій Васильович;

відповідач - приватне підприємство Міраж ;

представник відповідача - адвокат Мудрак Ігор Михайлович;

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного підприємства Міраж на рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року у складі судді Гнатюка В. О. та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року у складі колегії суддів: Черевка П. М., Драгомерецького М. М., Громіка Р. Д. ,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства Міраж (далі - ПП Міраж ) про визнання договору оренди землі недійсним.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 вересня 2016 року йому на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 3,84 га, розташована на території Іванівської сільської ради Любашівського району Одеської області, яка перейшла йому у власність після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отримавши у спадок зазначену земельну ділянку, він дізнався, що 25 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ПП Міраж був укладений договір оренди землі, за яким ОСОБА_2 надав ПП Міраж вказану земельну ділянку у строкове платне користування.

Зазначав, що договір оренди землі ОСОБА_2 не підписував, вказанийдоговір не відповідає типовій формі договору оренди землі, крім того, державну реєстрацію договору було здійснено 24 липня 2014 року, тобто після смерті ОСОБА_2 .

Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним договір оренди землі б/н, площею 3,84 га, від 25 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП Міраж , зареєстрований 24 липня 2014 року реєстраційною службою Любашівського районного управління юстиції в Одеській області за № 6456387, а також стягнути з відповідача судові витрати.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Любашівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі б/н, площею 3,84 га, від 25 серпня 2013 року, укладений між ОСОБА_2 та ПП Міраж , право оренди земельної ділянки за яким зареєстровано 24 липня 2014 року реєстраційною службою Любашівського районного управління юстиції Одеської області за № 6456387. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що 25 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ПП Міраж був укладений договір оренди землі, пунктом 43 якого передбачено, що право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації цього права, а пунктом 20 договору визначено, що передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 3 (три) робочих дні після державної реєстрації права оренди за актом її приймання-передачі. Разом з тим, на момент державної реєстрації права оренди земельної ділянки за оспорюваним договором, яке відбулось 24 липня 2014 року, цивільна правоздатність орендодавця ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , була припинена. Передача об`єкту згідно з умовами договору не відбулась у зв`язку зі смертю орендаря, тому ПП Міраж не набув права оренди за оспорюваним договором, отже наявні правові підстави для визнання договору оренди землі недійсним. Даючи оцінку акту приймання-передачі спірної земельної ділянки в оренду від 25 серпня 2013 року, підписаному сторонами договору до державної реєстрації права оренди, суд виходив з того, що орендодавець фактично передав земельну ділянку орендарю у користування, тому отримання позивачем, як спадкоємцем ОСОБА_2 , плати від ПП Міраж у 2014, 2015, 2016 роках суд розцінив як плату за користування земельною ділянкою. Крім того, суд виходив з того, що посилання позивача на те, що орендодавець не підписував спірний договір не може бути підставою для визнання спірного договору недійсним, оскільки з відповідним клопотанням про призначення почеркознавчої експертизи позивач не звертався.

Короткий зміст ухвали суду апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 року апеляційну скаргу приватного підприємства Міраж відхилено. Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції і вказав, що 25 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ПП Міраж був укладений договір оренди землі, сторони якого узгодили між собою його істотні умови. Відповідно до пункту 20 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк три робочих дні після державної реєстрації права оренди за актом приймання-передачі. Оскільки передача земельної ділянки згідно з умовами оспорюваного договору не відбулась у зв`язку зі смертю орендодавця, суд правильно вважав, що орендар не набув право оренди за цим договором, тому договір оренди землі підлягає визнанню недійсним. Суд апеляційної інстанції також погодився з висновками суду першої інстанції про те, що за актом приймання-передачі від 25 серпня 2013 року орендодавець фактично передав земельну ділянку орендарю у користування і отримання позивачем плати від ПП Міраж у 2014, 2015, 2016 роках є платою за користування земельною ділянкою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У серпні 2017 року ПП Міраж подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій просило оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 вересня 2017 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 507/220/17 із Любашівського районного суду Одеської області.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2019 року справу передано судді-доповідачеві Осіяну О. М.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку про наявність правових підстав для задоволення позову. Зазначав, що оспорюваний договір оренди землі від 23 серпня 2013 року укладений у письмовій формі, підписаний сторонами договору, які досягли згоди щодо усіх його істотних умов, що свідчить про його укладення.Вважає, що здійснення реєстрації договору після смерті орендодавця, волевиявлення на укладення якого він виявляв у момент досягнення згоди з усіх істотних умов, складання та скріплення підписом письмового документа, не є підставою для визнання договору недійсним у порядку, визначеному частиною третьою статті 203, частиною першою статті 215 ЦК України. Суди не взяли до уваги, що у 2013 році орендодавець отримував орендну плату за земельну ділянку, а у 2014-2016 роках орендну плату отримував спадкоємець ОСОБА_1

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 25 серпня 2013 року між ОСОБА_2 (орендодавець) та ПП Міраж в особі ОСОБА_3 (орендар) строком на 10 років на умовах платності був укладений договір оренди земельної ділянки, площею 3,84 га, кадастровий номер 5123381800:01:001:0308, що розташована на території Іванівської сільської ради Любашівського району Одеської області (а.с. 63-65).

Згідно з пунктом 43 спірного договору, право оренди за цим договором виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до пункту 20 договору, передача земельної ділянки орендарю здійснюється у строк 3 (три) робочих дні після державної реєстрації права оренди за актом її приймання-передачі.

25 серпня 2013 року між ОСОБА_2 та ПП Міраж в особі ОСОБА_3 був підписаний акт приймання-передачі зазначеного нерухомого майна (а.с. 66).

Реєстрація речового права на підставі договору оренди, укладеного між сторонами, проведена реєстраційною службою Любашівського районного управління юстиції в Одеській області 24 липня 2014 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с. 21).

Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 12 вересня 2016 року, зареєстрованого в реєстрі за № 761, ОСОБА_1 успадкував вказану земельну ділянку після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 15, 16).

12 вересня 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за позивачем (а.с. 18).

Згідно розрахунково-платіжних відомостей за життя ОСОБА_2 отримав орендну плату за 2013 рік, після чого, протягом 2014-2016 років орендну плату за землю отримував позивач, що ним не заперечувалась під час розгляду справи (а. с. 82, 83, 84, 85-86, 87-88).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ПП Міраж підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

За змістом частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до частин першої-п`ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першою та третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина друга статті 792 ЦК України).

Законом, що регулює правовідносини, пов`язані з орендою землі, є Закон України Про оренду землі .

Згідно зі статтею 13 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Статтею 14 Закону України Про оренду землі визначено, що договір укладається у письмовій формі, і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини першої статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону України Про оренду землі (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також визнання договору недійсним відповідно до закону.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення вимог або відмову в їх задоволенні.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки не містить усіх, передбачених статтею 15 Закону України Про оренду землі , істотних умов, не відповідає типовій формі договору оренди землі, затвердженій Постановою кабінету Міністрів України Про затвердження типового договору оренди землі від 03 березня 2004 року № 220.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України, 2004 року, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з наявності правових підстав, передбачених статями 203, 215 ЦК України, для визнання договору оренди землі недійсним.

Разом з тим, судами не враховано, що ОСОБА_1 не є стороною оспорюваного договору, з моменту укладення договору ОСОБА_2 за життя із вимогами про недійсність договору оренди землі, неналежне виконання умов договору до орендаря не звертався, таких претензій не пред`являв й позивач з моменту успадкування у 2016 році земельної ділянки, яка належала померлому ОСОБА_2 .

Разом з тим, під час укладення в 2013 році договору оренди сторони дійшли згоди щодо строку, предмета та порядку виплати орендної плати. Орендар з моменту укладення договору виконував його умови щодо виплати орендної плати. Так, судами встановлено, що у 2013 році орендодавець отримував орендну плату за земельну ділянку, а у 2014-2016 роках орендну плату отримував спадкоємець ОСОБА_1 , що не заперечувалось позивачем під час розгляду справи.

Отже, оспорюваний договір оренди був укладений та підписаний за життя орендодавця, виконувався сторонами, його реєстрація після смерті власника земельної ділянки не свідчить про його неукладеність та недійсність, умовами договору не передбачене автоматичне припинення оренди у зв`язку із переходом права власності на земельну ділянку, договір продовжував виконуватися й позивачем, який отримував орендну плату за землю.

Таким чином, дії позивача, який отримував орендну плату за землю, отже, виконував умови договору, а згодом пред`явив позов про визнання договору оренди землі від 25 серпня 2013 року недійсним, суперечать його попередній поведінці (отриманню плати за користування земельною ділянкою) та є недобросовісними. Договір оренди землі від 25 серпня 2013 року є укладеним після досягнення сторонами усіх істотних умов, а це відбулося 25 серпня 2013 року за життя орендодавця і за його підписом, сторони врегулювали у спірному договорі оренди землі свої відносини на власний розсуд, як це передбачено статтею 6 ЦК України, виконували умови договору у добровільно погодженому порядку і підстав вважати спірний договір недійсним немає.

Позивач не довів, що внаслідок укладення договору оренди землі від 25 серпня 2013 року порушено його права або права ОСОБА_2 .

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Щодо судових витрат

Згідно підпункту в пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У задоволенні позову відмовлено, а тому сплачений ПП Міраж судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 704 грн (а.с. 96) та за подання касаційної скарги у розмірі 768 грн, що підтверджується доданим до касаційної скарги платіжним дорученням, а всього у розмірі 1 472 грн, підлягає стягненню із позивача.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного підприємства Міраж задовольнити частково.

Рішення Любашівського районного суду Одеської області від 10 квітня 2017 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 липня 2017 рокускасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_1 до приватного підприємства Міраж про визнання договору оренди землі недійсним відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь приватного підприємства Міраж судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1 472 (одна тисяча чотириста сімдесят дві) гривні.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта