Рішення

від 25.11.2019 по справі 910/4426/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.11.2019Справа № 910/4426/19 За позовом Заступника керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі 1) Міністерства освіти і науки України 2) Київського національного університету технологій та дизайну

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп

про усунення перешкод у користуванні майном

Господарський суд міста Києва у складі судді Спичака О.М.

за участю секретаря судового засідання

Смігунов В.В.

Представники учасників судового процесу:

прокурор: Марченко Г.С.

від позивача 1: не з`явився

від позивача 2:Грищенко А.Л.

від відповідача 1: Фельдман О.А.

від відповідача 2: Фельдман О.А.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Заступник керівника Київської місцевої прокуратури № 6 в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України та Київського національного університету технологій та дизайну звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 та Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп`про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідно до протоколу обшуку від 11.04.2017р., проведеного в рамках кримінального провадження №42013110000000393, за участі представника Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву, в приміщеннях № 1-7 знаходяться готельні номери № 7-11 (відповідає приміщенням № 1-5) та технічні приміщення готелю Чорне море`за № 34, 35 (відповідає приміщенням № 6,7), що підтверджується розрахунковими документами та чеками з готелю Чорне море". Готельні номери № 7-11 та приміщення № 34, 35 перебувають в оренді відповідача 2 на підставі договору оренди №24/05 від 24.05.2015р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп . У акті обстеження від 01 лютого 2019 року встановлено, що приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м., зокрема, приміщення № 1 загальною площею 19,2 кв.м., № 2 загальною площею 18,1 кв.м., № 3 загальною площею 18,9 кв.м., № 4 загальною площею 20,8 кв.м., № 5 загальною площею 20,2 кв.м., № 6 загальною площею 34,6 кв.м., № 7 загальною площею 10,5 кв.м. в будинку № 16 літера А 1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві, і на даний час перебувають у користуванні відповідачів, які використовують самовільно зайняті приміщення гуртожитку № 7 для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов`язаної з навчальним процесом. Таким чином, приміщення гуртожитку № 1-7 загальною площею 142,3 кв.м., які є державною власністю та закріплені за Київським національним університетом технологій і дизайну на праві господарського відання, на даний час незаконно перебувають у користуванні відповідачів 1 та 2.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що прокурором не наведено належного обґрунтування наявності підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено, що Господарським судом міста Києва вже було розглянуто спір між сторонами в межах справи №910/19451/15. Крім того, відповідачем 1 зауважено на неналежній доказовій обґрунтованості порушення прав позивачів з боку відповідача 1 на теперішній час. Відповідачем 1 також було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Ухвалою від 16.05.2019р. судом було відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання.

17.07.2019р. відкладено підготовче засідання на 04.09.2019р.

12.08.2019р. до Господарського суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп`про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, проведення якої просив доручити Південно-західному апеляційному господарському суду.

Ухвалою від 02.09.2019р. призначено розгляд справи в режимі відео конференції.

04.09.2019р. підготовче засідання було відкладено на 18.09.2019р.

18.09.2019р. підготовче засідання було відкладено на 08.10.2019р.

08.10.2019р. судом відкладено підготовче засідання на 07.11.2019р.

07.11.2019р. судом було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 25.11.2019р.

Прокурор у судовому засіданні 25.11.2019р. надав усні пояснення по суті справи, згідно яких позов підтримав в повному обсязі.

Представник позивача 2 позовні вимоги також підтримав в повному обсязі.

Представником відповідачів 1 та 2 було надано усні пояснення по суті справи, згідно змісту яких проти задоволення позову надано заперечення.

Представник позивача 1 у судове засідання 25.11.2019р. не з`явився, проте, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується протоколом судового засідання від 07.11.2019р. та розпискою про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду справи по суті.

Суд зазначає, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті (ч.1 ст.202 Господарського процесуального кодексу України).

Зі змісту п.1 ч.3 ст.202 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу за відсутності учасника справи, якого було належним чином повідомлено про судове засідання, та яким не було повідомлено про причини неявки.

Згідно ч.1 ст.3 Господарського процесуального кодексу України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України Про міжнародне приватне право , Закону України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом , а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ст.9 Конституції України, статті 19 Закону України Про міжнародні договори України і статті 4 Господарського процесуального кодексу України господарські суди у процесі здійснення правосуддя мають за відповідними правилами керуватися нормами документів, ратифікованих законами України.

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції Україна повністю визнає на своїй території дію приписів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Суду в усіх питаннях, що стосуються її тлумачення і застосування.

Водночас ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи.

У рішенні 15-рп/2004 від 02.11.2004р. Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст.69 Кримінального кодексу України (справа про призначення судом більш м`якого покарання) визначено, що справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом і засобах, що обираються для їх досягнення.

Значення принципів справедливості та добросовісності поширюється не тільки на сферу виконання зобов`язань, а і на сферу користування правами, тобто, такі засади здійснення судочинства виступають своєрідною межею між припустимим використанням права (як формою правомірного поводження) та зловживанням правами (як формою недозволеного використання прав).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.11 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі Смірнова проти України ).

Отже, за висновками суду, неявка позивача 1 не перешкоджає розгляду спору у судовому засіданні 25.11.2019р.

В судовому засіданні 25.11.2019р. на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення прокурора, представників позивача 2 та відповідачів, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

12.09.2007р. між Київським національним університетом технологій і дизайну (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-І (інвестором) був укладений інвестиційний договір, відповідно до умов якого інвестор зобов`язався за рахунок власних та/або залучених коштів інвестувати проведення робіт з реконструкції (надбудови двох додаткових мансардних поверхів, загальною площею 3600 квадратних метрів) п`ятиповерхового будинку гуртожитку №7, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, № 16, і оформити всі необхідні документи для введення об`єкта в експлуатацію.

Згідно п. 3.3 інвестиційного договору від 12.09.2007 р. інвестиції погашаються шляхом оформлення у власність відповідача нежилої будівлі загальною площею 1814,8 кв.м., яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилих приміщень загальною площею 1790 кв.м. цокольного поверху гуртожитку № 7.

Відповідно до п. 3.4 вказаного договору нежилі будівлі і приміщення, визначені у п. 3.3 договору, можуть передаватися інвестору поетапно, в міру внесення відповідного об`єму інвестицій. Передача оформлюється актом приймання-передачі, який складається і підписується сторонами.

За актом прийому-передачі від 22.11.2011р. з метою погашення інвестиції за договором від 12.09.2007р. Київським національним університетом технологій та дизайну було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 прийнято нежилу будівлю загальною площею 1814,8 кв.м., яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилі приміщення загальною площею 748,7 кв.м. цокольного поверху гуртожитку № 7, а відповідач 1 передав позивачу приміщення двох надбудованих поверхів гуртожитку загальною площею 2563,5 кв.м., а також нежилі приміщення загальною площею 737,40 кв.м.

Наказом №708-В від 28.08.2012р. Головного управління Комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) постановлено оформити право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ).

На підставі вказаного вище наказу Головним управлінням Комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) було видано свідоцтво серії САЕ №777537 від 28.08.2012р. про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ).

Право власності відповідача 1 на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ), було зареєстровано 18.09.2012р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Одночасно, 26.01.2019р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності держави України в особі Міністерства освіти і науки України на нежитлові приміщення площею 9730,30 кв.м, що складає 93/100 будівлі гуртожитку №7 загальною площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ). Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою №162275749 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Як свідчать матеріали справи, 24.05.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп (орендар) будо укладено договір найму (оренди) нерухомого майна, згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове, платне користування приміщення цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А 1 ), загальною площею 737,4 кв.м з метою організації орендарем готелю.

У п.2.1 вказаного правочину вказано, що об`єкт оренди становить частину приміщень цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ).

Пунктом 11.1 договору №24/05 від 24.05.2015р. (в редакції додаткової угоди від 28.12.2016р.) договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017р.

Наявним в матеріалах справи актом від 08.06.2015р. підтверджується, що відповідачем 1 було передано у користування відповідачу 2 приміщення цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ). Вказані обставини відповідачами протягом розгляду справи не заперечувались.

За твердженнями прокурора, в межах здійснення процесуального керівництва у кримінальному провадженні №42013110000000393 було встановлено, що в приміщеннях №1-7 цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вул. Лейпцизька, №16 (літера А 1 ) знаходяться готельні номери №7-11 та технічні приміщення готелю Чорне море .

Згідно змісту акту обстеження від 01.02.2019р., складеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м., зокрема, приміщення № 1 загальною площею 19,2 кв.м., № 2 загальною площею 18,1 кв.м., № 3 загальною площею 18,9 кв.м., № 4 загальною площею 20,8 кв.м., № 5 загальною площею 20,2 кв.м., № 6 загальною площею 34,6 кв.м., № 7 загальною площею 10,5 кв.м. в будинку № 16 літера А 1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві, і на даний час перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп".

Наразі, за твердженнями прокурора та позивачів, приміщення гуртожитку № 1-7 загальною площею 142,3 кв.м., які є державною власністю та закріплені за Київським національним університетом технологій і дизайну на праві господарського відання, на даний час незаконно перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп`та Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1" за відсутності правових підстав.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Згідно ч.1 ст.2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 2, 3 ст.53 Господарського процесуального кодексу України визначено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, які звертаються до суду за захистом прав і інтересів інших осіб, повинні надати суду документи, які підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах таких осіб. У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону України Про прокуратуру`наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

При цьому, слід зазначити, що Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону`щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. При цьому, в кожному конкретному випадку прокурор при зверненні до суду з позовом повинен довести існування обставин порушення або загрози порушення інтересів держави.

Прокурор може представляти інтереси держави в суді у випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Отже, тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави в суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади (у даному випадку, органом місцевого самоврядування), до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини третя, четверта статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина третя статті 23 Закону України Про прокуратуру").

При цьому прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень для захисту інтересів держави (аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у справах №924/1237/17, № 910/4345/18, № 925/226/18, № 910/2491/18).

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі Ф.В. проти Франції (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява № 61517/00, п. 27).

Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Для того, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

Підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. Вказану правову висловлено Верховним Судом у постанові від 06.08.2019р. по справі №910/6144/18.

Суд зобов`язаний дослідити: чи знав відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи усвідомлював порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.

Наразі, судом враховано, що за приписами ст.1 Закону України Про управління об`єктами державної власності управління об`єктами державної власності - це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

У ч.1 ст.4 Закону України Про управління об`єктами державної власності вказано, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є: Кабінет Міністрів України; центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері управління об`єктами державної власності; міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління); Фонд державного майна України; органи, що забезпечують діяльність Президента України, Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України; органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами; державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури), державне підприємство, установа, організація або господарське товариство, 100 відсотків акцій (часток) якого належить державі або іншому господарському товариству, 100 відсотків акцій (часток) якого належать державі; Національна академія наук України, галузеві академії наук.

Згідно п.11 ч.1 ст.16 вказаного нормативно-правового акту уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань, ведуть облік об`єктів державної власності, що перебувають в їх управлінні, здійснюють контроль за ефективним використанням та збереженням таких об`єктів.

Підпунктом 89 п.4 Положення про Міністерство освіти і науки України, яке затверджено Постановою №630 від 16.10.2014р. Кабінету Міністрів України, передбачено, що відповідно до покладених на нього завдань Міністерство освіти і науки України здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління.

Наказом №1589 від 12.12.2017р. Міністерства освіти і науки України було затверджено перелік нерухомого державного майна, яке закріплено за Київським національним університетом технологій та дизайну, до якого згідно змісту додатку включено, в тому числі, гуртожиток №7 по вул.Лейпцизькій, 16 літера А1 по в м.Києві, загальною площею 9711,3 кв.м.

Частиною 1 ст.70 Закону України Про вищу освіту унормовано, що матеріально-технічна база закладів вищої освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності.

У ч.2 ст.70 Закону України Про вищу освіту вказано, що майно закріплюється за державним або комунальним закладом вищої освіти на праві господарського відання і не може бути предметом застави, а також не підлягає вилученню або передачі у власність юридичним і фізичним особам без згоди засновників закладу вищої освіти та вищого колегіального органу самоврядування закладу вищої освіти, крім випадків, передбачених законодавством. Власні надходження державних і комунальних закладів вищої освіти, наукових установ, отримані від плати за послуги, що надаються згідно з освітньою, науковою та навчально-виробничою діяльністю, благодійні внески та гранти відповідно до рішення, прийнятого вченою радою закладу вищої освіти, наукової установи, зараховуються на спеціальні реєстраційні рахунки, відкриті в територіальному органі центрального органу виконавчої влади у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, або на поточні та/або вкладні (депозитні) рахунки установ державних банків. Зазначені доходи, а також відсотки, отримані від розміщення коштів закладу вищої освіти, наукової установи на вкладних (депозитних) рахунках в установах державних банків, включаються до фінансового плану (кошторису) закладу вищої освіти, наукової установи і можуть використовуватися на придбання майна і його використання, капітальне будівництво та ремонт приміщень, поліпшення матеріально-технічного, навчально-лабораторного, навчально-методичного забезпечення освітнього процесу тощо в межах статутної діяльності закладу вищої освіти, наукової установи. Передача в оренду державними і комунальними закладами вищої освіти закріплених за ними на праві господарського відання об`єктів власності здійснюється без права їх викупу відповідно до законодавства.

З наведеного полягає, що фактично особою, яка має право звертатись до суду з позовом про захист майнових прав на спірні приміщення є Міністерство освіти і науки України та Київський національний університет технологій та дизайну.

Проте, судом враховано пояснення прокурора про те, що позивачам відомо з 2013р. про використання відповідачами приміщень цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м будинку №16 літера А1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві. Вказані обставини підтверджуються наявним в матеріалах справи актом №031-30/320 від 11.02.2013р. Державної фінансової інспекції в місті Києві, що містить відмітку про отримання його копії ректором Київського національного університету технологій та дизайну, листом №01-18*866 від 05.04.2016р. Київського національного університету технологій та дизайну та листом №01-18/1647 від 16.06.2016р.

З матеріалів справи вбачається, що листом №1301 від 21.02.2019р. Київська місцева прокуратура № 6 звернулась до Міністерства освіти і науки України та Київського національного університету технологій та дизайну із запитом про надання відомостей щодо вжиття заходів щодо усунення порушень в сфері безпідставного використання державного майна. Однак, матеріали справи не містять доказів вчинення позивачами належних заходів з метою захисту майнових прав на державне нерухоме майно.

Листом №2262вих-19 від 01.04.2019р. Київська місцева прокуратура № 6 повідомила позивачів про намір звернутись з позовом до Господарського суду міста Києва з позовом щодо захисту майнових прав держави.

Отже, виходячи з наведеного вище у сукупності, суд дійшов висновку щодо належного обґрунтування прокурором наявності підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом.

Як вказувалось вище, вобґрунтування позовних вимог прокурор посилається на те, що відповідно до протоколу обшуку від 11.04.2017р., проведеного в рамках кримінального провадження №42013110000000393, за участі представника Регіонального відділення фонду державного майна України по м. Києву, в приміщеннях № 1-7 знаходяться готельні номери № 7-11 (відповідає приміщенням № 1-5) та технічні приміщення готелю Чорне море`за № 34, 35 (відповідає приміщенням № 6,7), що підтверджується розрахунковими документами та чеками з готелю Чорне море". Готельні номери № 7-11 та приміщення № 34, 35 перебувають в оренді відповідача 2 на підставі договору оренди №24/05 від 24.05.2015р., укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп . У акті обстеження від 01 лютого 2019 року встановлено, що приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м., зокрема, приміщення № 1 загальною площею 19,2 кв.м., № 2 загальною площею 18,1 кв.м., № 3 загальною площею 18,9 кв.м., № 4 загальною площею 20,8 кв.м., № 5 загальною площею 20,2 кв.м., № 6 загальною площею 34,6 кв.м., № 7 загальною площею 10,5 кв.м. в будинку № 16 літера А 1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві, і на даний час перебувають у користуванні відповідачів, які використовують самовільно зайняті приміщення гуртожитку № 7 для здійснення підприємницької діяльності, жодним чином не пов`язаної з навчальним процесом.

Таким чином, приміщення гуртожитку № 1-7 загальною площею 142,3 кв.м., які є державною власністю та закріплені за Київським національним університетом технологій і дизайну на праві господарського відання, на даний час незаконно перебувають у користуванні відповідачів 1 та 2.

Відповідач 1 у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що прокурором не наведено належного обґрунтування наявності підстав для звернення до суду з розглядуваним позовом. Одночасно, вказаним учасником судового процесу наголошено, що Господарським судом міста Києва вже було розглянуто спір між сторонами в межах справи №910/19451/15. Крім того, відповідачем 1 зауважено на неналежній доказовій обґрунтованості порушення прав позивачів з боку відповідача 1 на теперішній час. Відповідачем 1 також було подано заяву про застосування строків позовної давності.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об`єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв`язок, господарський суд вважає що позов підлягає задоволенню. При цьому, суд зазначає наступне.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту мають універсальний характер, вони можуть застосовуватись до всіх чи більшості відповідних суб`єктивних прав. Разом з тим зазначений перелік способів захисту цивільних прав чи інтересів не є вичерпним. Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Статтею 1 Протоколу №11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст.13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

За приписами ст.321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, а також ст.20 Господарського кодексу України.

Способи захисту права власності врегульовано главою 29 Цивільного кодексу України, яка передбачає наступні способи захисту: право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст.387 Цивільного кодексу України), на витребування майна від добросовісного набувача (ст.388 Цивільного кодексу України), витребування грошей та цінних паперів (ст.389 Цивільного кодексу України), захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння (ст.391 Цивільного кодексу України), визнання права власності (ст.392 Цивільного кодексу України) тощо.

За вимогами статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. У розумінні приписів наведеної норми право власності може бути також порушене без безпосереднього вилучення майна у власника.

Власник у цьому випадку має право вимагати захисту свого права і від особи, яка перешкоджає його користуванню та розпорядженню своїм майном, тобто може звертатися до суду з негаторним позовом.

Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.

Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Однією з умов подання негаторного позову є триваючий характер правопорушення і наявність його в момент подання позову. Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.03.2018р. у справі № 918/317/17 та постановах від 29.05.2018р. у справі №914/2182/17 й від 21.08.2018р. по справі № 910/19865/17.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Частиною 3 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову.

Отже, при зверненні до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні майном позивачем повинно бути доведено суду обставини наявності майнових прав (права власності) на об`єкт нерухомого майна та створення відповідачами перешкод у користуванні чи розпорядженні відповідним майном власнику.

Як було встановлено вище, 12.09.2007р. між Київським національним університетом технологій і дизайну (замовником) та Товариством з обмеженою відповідальністю КІОД-І (інвестором) був укладений інвестиційний договір, відповідно до умов якого інвестор зобов`язався за рахунок власних та/або залучених коштів інвестувати проведення робіт з реконструкції (надбудови двох додаткових мансардних поверхів, загальною площею 3600 квадратних метрів) п`ятиповерхового будинку гуртожитку №7, який розташований за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, № 16 і оформити всі необхідні документи для введення об`єкта в експлуатацію.

Згідно п. 3.3 інвестиційного договору від 12.09.2007 р. інвестиції погашаються шляхом оформлення у власність відповідача нежилої будівлі загальною площею 1814,8 кв.м., яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилих приміщень загальною площею 1790 кв.м. цокольного поверху гуртожитку № 7.

Відповідно до п. 3.4 вказаного договору нежилі будівлі і приміщення, визначені у п. 3.3 договору, можуть передаватися інвестору поетапно, в міру внесення відповідного об`єму інвестицій. Передача оформлюється актом приймання-передачі, який складається і підписується сторонами.

За актом прийому-передачі від 22.11.2011 р. з метою погашення інвестиції за договором від 12.09.2007р. Київським національним університетом технологій та дизайну було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 прийнято нежилу будівлю загальною площею 1814,8 кв.м., яка прибудована до гуртожитку № 7, а також нежилі приміщення загальною площею 748,7 кв.м. цокольного поверху гуртожитку № 7, а відповідач передав позивачу приміщення двох надбудованих поверхів гуртожитку загальною площею 2563,5 кв.м., а також нежилі приміщення загальною площею 737,40 кв.м.

Право власності відповідача 1 на нежилі приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ) було зареєстровано 18.09.2012р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Одночасно, судом було встановлено, що 26.01.2019р. в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстровано право власності держави України в особі Міністерства освіти і науки України на нежитлові приміщення площею 9730,30 кв.м, що складає 93/100 будівлі гуртожитку №7 загальною площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ). Вказані обставини підтверджуються наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою №162275749 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Наразі, суд зазначає, що предметом спору у справі є приміщеннями цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м, а саме приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку №16 літера А 1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві.

З метою повного та всебічного з`ясування всіх обставин справи, зокрема, обставин приналежності спірних приміщень до приміщень цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ), переданих на праві власності відповідачу 1, судом ухвалою від 18.09.2019р. зобов`язано Департамент комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надати суду належним чином засвідчені копії документів, на підставі яких було видано свідоцтво про право власності Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1", код ЄДРПОУ 32554793 (наказ Головного управління комунальної власності м.Києва від 28.08.2012р. №708-В) та здійснено державну реєстрацію права власності Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 на нежитлові приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 загальною площею 737,40 кв.м, що складає 7/100 частин будівлі площею 10467,70 кв.м, які розташовані в м.Києві по вул.Лейпцизька №16 літера А 1 .

На виконання вимог суду, Департаментом комунальної власності виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надано витребувані судом документи, зокрема, заяву №22534 від 06.12.2011р. Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 про оформлення права власності на приміщення цокольного поверху гуртожитку №7, площею 737,4 кв.м, що складає 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ).

До вказаної заяви відповідачем 1 було додано, зокрема, копію технічного паспорту на нежитловий будинок (приміщення), який виготовлено 15.02.2012р.

Відповідно до змісту журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями приміщення площею 737,4 кв.м включать в себе: приміщення групи приміщень №16 площею 119,2 кв.м, приміщення групи приміщень №17 площею 41,7 кв.м., приміщення групи приміщень №18 площею 135,6 кв.м, приміщення групи приміщень №19 площею 302 кв.м та приміщення групи приміщень №20 площею 138,9 кв.м.

Тобто, з аналізу змісту журналу підрахунку площі житлового будинку з нежитловими (вбудованими) приміщеннями, який міститься в технічному паспорті на нежитловий будинок (приміщення), що був поданий відповідачем 1 з метою оформлення права власності, а також виходячи з плану поверхів на будівлю, який також міститься в технічному паспорті, вбачається, що приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м, а саме приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м, не входять до складу приміщень, на які у Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 виникло право власності.

Таким чином, з урахування висновків суду стосовно неприналежності спірних приміщень до 7/100 частин від будівлі площею 10467,70 кв., розташованої за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ), які належать на праві власності відповідачу 1, слід зазначити про обґрунтованість тверджень прокурора стосовно того, що приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м входять до складу 93/100 будівлі гуртожитку №7, право власності на які належать Державі Україна в особі Міністерства освіти і науки України та закріплені за Київським національним університетом технологій і дизайну на праві господарського відання.

Щодо обставин чинення відповідачами перешкод позивачам у користуванні майном, судом враховано наступне.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 78 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

За приписами ст.79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Наразі, на підтвердження обставин чинення відповідачами перешкод позивачам у користуванні приміщеннями №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку №16 літера А 1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві, прокурором було надано до матеріалів справи акт №031-30/320 від 11.02.2013р.Державної фінансової інспекції в місті Києві, який було складено за наслідками ревізії фінансово-господарської діяльності вищих навчальних закладів І-IV рівнів акредитації, що належать до сфери управління Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, міністерства освіти і науки, молоді та спорту АР Крим, щодо використання коштів державного бюджету, виділених на підготовку кадрів та реалізацію окремих бюджетних програм Київський національний університет технологій та дизайну за період з 01.10.2010р. по 01.11.2012р. У вказаному акті зазначено в ході ревізії встановлено, що фактично Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 використовує (під розміщення готелю, ресторану) приміщення цокольного поверху гуртожитку №7 площею 913,88 кв.м, що на 176,48 кв.м. перевищує площу, передану у власність останнього.

Одночасно, до матеріалів справи також надано акт обстеження від 01.02.2019р., складеного Регіональним відділенням Фонду державного майна України по місту Києву, згідно змісту якого приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м., зокрема, приміщення № 1 загальною площею 19,2 кв.м., № 2 загальною площею 18,1 кв.м., № 3 загальною площею 18,9 кв.м., № 4 загальною площею 20,8 кв.м., № 5 загальною площею 20,2 кв.м., № 6 загальною площею 34,6 кв.м., № 7 загальною площею 10,5 кв.м. в будинку № 16 літера А 1 по вул. Лейпцизькій в м. Києві, і на даний час перебувають у користуванні Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп".

При цьому, надаючи оцінку твердженням прокурора та позивачів, а також представленими вказаними учасниками судового процесу доказам, судом також враховано, що 24.05.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Кіод-1 (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп (орендар) будо укладено договір найму (оренди) нерухомого майна, згідно п.1.1 якого орендодавець передає, а орендар бере в строкове, платне користування приміщення цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ), загальною площею 737,4 кв.м з метою організації орендарем готелю.

У п.2.1 вказаного правочину вказано, що об`єкт оренди становить частину приміщень цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А 1 ).

Пунктом 11.1 договору №24/05 від 24.05.2015р. (в редакції додаткової угоди від 28.12.2016р.) договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2017р.

Наявним в матеріалах справи актом від 08.06.2015р. підтверджується, що відповідачем 1 було передано у користування відповідачу 2 приміщення цокольного поверху будівлі за адресою: м.Київ, вулЛейпцизька, №16 (літера А1). Вказані обставинами відповідачами протягом розгляду справи не заперечувались.

Проте, судом вище було встановлено, що приміщення цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м, а саме приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м, не входять до складу приміщень площею 737,4 кв.м, на які у Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 виникло право власності.

Наявності інших договорів, які б вказували на наявність у відповідача 2 законних підстав використовувати спірні приміщення для здійснення господарської діяльності матеріали справи не містять.

В контексті наведеного судом також враховано, що згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів ).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Проте, всупереч викладеного вище, відповідачами обставин розміщення в приміщеннях цокольного поверху №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку №16 літера А 1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві готельних номерів, а отже, і чинення перешкод власнику у користуванні майном належними доказами спростовано не було.

Отже, виходячи з викладеного вище у сукупності, суд дійшов висновку, що твердження прокурора про самовільне (без відповідної правової підстави) використання, а саме розміщення готельних номерів у приміщеннях цокольного поверху №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку №16 літера А 1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві, Товариством з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп є належним чином доказово обґрунтованими, що вказує на наявність підстав для захисту прав власника шляхом усунення перешкод у користуванні майном.

Одночасно, посилання відповідача 1 на наявність судового рішення у справі №910/19451/15 викладених вище висновків Господарського суду міста Києва не спростовує з урахуванням наступного.

Рішенням від 29.10.2015р., яке залишено без змін постановами від 21.12.2015р. Київського апеляційного господарського суду та від 29.01.2016р. Вищого господарського суду України, відмовлено в задоволенні позову.

Зі змісту судового рішення вбачається, що Київський національний університет технологій і дизайну звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про зобов`язання відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-І з метою усунення перешкод у користуванні майном належними Київському національному університету технологій і дизайну забезпечити доступ ( прохід ) до приміщення № 1 площею 16,3 кв.м., № 2 площею 14,9 кв.м., № 3 площею 15,8 кв.м., № 4 площею 17,6 кв.м., № 5 площею 17,2 кв.м., № 6 площею 34,6 кв.м, № 7 площею 10,5 кв.м., що розташовані у цокольному поверсі гуртожитку № 7 за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 16; звільнити вказані приміщення від будь - якого майна та обладнання; передати ключі від дверей; розблокувати входи до вказаних приміщень; звільнити земельну ділянку площею 0,7454 га кадастровий номер 8000 000 000:82:186:0008, що розташована за адресою: м. Київ, вул. Лейпцизька, 16 від самочинно збудованих об`єктів транспортних засобів, майна та обладнання відповідача та осіб, пов`язаних з ним трудовими, цивільними, господарськими та будь - якими іншими правовідносинами; усунути перешкоди у користуванні названою земельною ділянкою; демонтувати шлагбаум та не перешкоджати в`їзду транспортних засобів Київського національний університет технологій і дизайну; не перешкоджати на вказаній земельній ділянці будь - якій діяльності Київського національний університет технологій і дизайну в тому числі студентам, викладачам та співробітникам університету в організації відпочинку, заняття спортом та проведення занять.

Суд звертає увагу відповідача 1 на те, що предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Отже, з аналізу предмету та підстав спору у розглядуваній справі та справі №910/19451/15 вбачається, що останні не є тотожними, а отже, наявність судового рішення у справі №910/19451/15 ніяким чином не вказує на вирішеність спору між сторонами по справі №910/4426/19. До того ж, суд також зазначає, що судовим рішенням у справі №910/19451/15 не встановлено (преюдиція) жодних обставин, які б у даному випадку впливали на висновки суду щодо дійсного чинення перешкод власнику у користуванні приміщеннями цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м шляхом звільнення приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку №16 літера А1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві.

Одночасно, як вказувалось вище, відповідачем 1 було подано заяву про застосування строків позовної давності. Розглянувши вказану заяву, суд дійшов висновку щодо її безпідставності. При цьому, суд виходить з такого.

Статтею 257 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з положеннями ст.256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

При цьому, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до прийняття ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.ч.3 та 4 ст.267 Цивільного кодексу України).

Позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Таким чином, при застосуванні позовної давності та наслідків її спливу (ст.267 Цивільного кодексу України) необхідно досліджувати та встановлювати насамперед обставини про те, чи порушено право особи, про захист якого вона просить, і лише після цього - у випадку встановленого порушення, і наявності заяви сторони про застосування позовної давності - застосовувати позовну давність та наслідки її спливу.

Як було встановлено вище, предметом розгляду у справі є негаторний позов.

Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 04.07.2018р. по справі №653/1096/16-ц та від 12.06.2019р. по справі №487/10128/14-ц висловлено правову позицію стосовно того, що допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення, тобто, позовна давність до відповідного позову не застосується.

Таким чином, з урахування наведеного, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості тверджень відповідача 1 про пропуск прокурором при зверненні до суду з розглядуваним позовом строку позовної давності.

Надаючи оцінку іншим доводам сторін судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини Серявін та інші проти України (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,

вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від

27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах №910/13407/17 та №915/370/16.

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Одночасно, з урахуванням способу захисту, який було обрано прокурором, суд дійшов висновку щодо недоцільності зазначення в резолютивній частині судового рішення про усунення перешкод у користуванні майном на користь Міністерства освіти і науки України, оскільки у будь-якому випадку задоволення негаторного позову направлено саме на захист майнового права власника об`єкта нерухомого майна, тобто, у відповідача виникає обов`язок усунути ті перешкоди, які останнім чиняться, саме стосовно об`єкта, а не суб`єкта права власності.

Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України суд дійшов висновку щодо доцільності покладення витрат по сплаті судового збору на відповідача 1 та відповідача 2 в рівних частинах.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп усунути перешкоди у користуванні приміщеннями цокольного поверху загальною площею 142,3 кв.м шляхом звільнення приміщення №1 загальною площею 19,2 кв.м, №2 загальною площею 18,1 кв.м, №3 загальною площею 18,9 кв.м, №4 загальною площею 20,8 кв.м, №5 загальною площею 20,2 кв.м, №6 загальною площею 34,6 кв.м, №7 загальною площею 10,5 кв.м в будинку №16 літера А 1 по вул.Лейпцизькій в м.Києві.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Кіод-1 (01015, м.Київ, Печерський район, вул.Лейпцизька, буд №16 (літера А, ЄДРПОУ 32554793) на користь Прокуратури міста Києва (03150, м.Київ, вул..Предславинська, будинок 45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в сумі 960, 50 грн.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Блек Сі Хотел Груп (65014, Одеська обл., місто Одеса, вул.Маразліївська, будинок 1/20, ЄДРПОУ 39783349 на користь Прокуратури міста Києва (03150, м.Київ, вул..Предславинська, будинок 45/9, ЄДРПОУ 02910019) судовий збір в сумі 960, 50 грн.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили у відповідності до приписів ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Згідно ч.1 ст.256 та п.п.17.5 пункту 17 Розділу XI Перехідні положення Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст складено та підписано 05.12.2019р.

Суддя О.М.Спичак