Рішення

від 22.11.2019 по справі 530/418/18

ЗІНЬКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 530/418/18

Номер провадження 2/530/233/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.11.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должко С.Р., секретаря Пилипенко Є.С., представника позивача, захисника адвоката Петренка В.П., представника відповідача ОСОБА_1 .М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Зіньків, цивільну справу за позовом

ОСОБА_2 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 від 01.10.2012 року, скасування державної реєстрації додаткової угоди та зобов"язання повернути земельну ділянку, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч.1 ст.4 Цивільного процесуального кодексу України - кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

ОСОБА_2 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 звернулася до Зіньківського районного суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 від 01.10.2012 року, скасування державної реєстрації додаткової угоди та зобов"язання повернути земельну ділянку.

В позовній заяві ОСОБА_2 просить про скасування державної реєстрації додаткової угоди та зобов"язання повернути земельну ділянку.

Представник відповідача просить відмовити по позовних вимогах.

Суд, зачитавши заяву позивачки, заслухавши позивача та представника позивача, які позовні вимоги підтримали, заслухавши представника відповідача, який позовні вимоги не визнав та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають задоволенню.

Як передбачено ст. 8 Конституції України , в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Відповідно до ст.24 Конституції України , громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України , здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зі ст. 10-13 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України , законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов"язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу , в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Якщо міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов`язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.

Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» , - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз`яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

У ст. 8 Конституції України зазначено, що Конституція України має найвищу юридичну силу.

Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

В судовому засіданні було встановлено ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку, серії ЯЗ № 182869 від 20.02.2009 р. є власником земельної ділянки площею 3,41 га, розташованої на території Проценківської сільської ради Зіньківського району Полтавської області, землю передано для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.8). 03.03.2009 р. між позивачем та ТОВ Бурат - Агро (далі - по тексту Відповідач) укладено договір оренди землі (а.с.12-13).

Відповідно до п. 8 договору оренди - договір укладено на 10 років . Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не менше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Договір зареєстрований у Зіньківському районному відділі Полтавської регіональної філії Державного підприємства Центру ДЗК при Держкомземі України про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 18.01.2010 р. № 041056500188.

У січні 2018 р. позивачу стало відомо, що відповідачем на підставі додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 р. (далі по тексту - додаткова угода) зареєстрованої у відділі Держкомзему у Зіньківському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.10.2012 р. за № 532130004002607 було внесено зміни до договору оренди землі в т.ч. у частині строку його дії (а.с.15).

Зокрема у п.п. 1.3 п.1 додаткової угоди зазначено: Пункт 8 Договору викласти у новій редакції: Договір укладено на п`ятнадцять років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 90 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про наміри продовжити його дію .

Про існування додаткової угоди позивачу стало відомо випадково, вона особисто не давала своєї згоди на її укладення, не підписувала та позивачу не відомо чий підпис стоїть біля прізвища ОСОБА_2 , в пункті підписи сторін.

Позивач вказує, на те, що додаткову угоду до первісного договору оренди земельної ділянки не підписувала та не мала наміру підписувати, оскільки має намір разом із своєю сім`єю самостійно господарювати на належній їй на праві власності земельній ділянці, підживлювати її органічними та мінеральними добривами.

Позивач наголошує на тому, що при укладенні договору оренди землі вона розраховувала на використання Відповідачем земельної ділянки саме на строк, що був чітко визначений в договорі оренди землі від 03.03.2009 р., а саме на 10 років.

Позивач намагалася в позасудовому порядку вирішити дане непорозуміння, про що 30.01.2018 р. зверталася до відповідача з пропозицією укласти додаткову угоду № 2 до договору оренди землі, в якій термін дії договору встановлено 10 років. Лист позивача відповідач отримав 06.03.2018 р. (а.с.10-11). До сьогодні відповіді на лист позивача від відповідача не надходило, запропонована нею додаткова угода № 2 не підписана, що змусило позивача звертатися до суду за захистом своїх порушених прав.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ч. 1 ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, які знаходяться на ній, або без них. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (ст. 792 ЦК України).

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про оренду землі оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно до ст. 13 ЗУ Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (ч. 1 ст. 631 ЦК України).

Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 1-3, 5 ст. 203 ЦК України).

Як визначено ч. 1 ст. 14 та ч. 1 ст. 16 ЗУ Про оренду землі договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 651 ЦК України).

Зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту (ст. 654 ЦК України).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. 2 ст. 207 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно до абз. 1 п. 8 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 р. відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними № 9 від 06.11.2009 р. порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Згідно висновку Верховного суду України, викладеного при розгляді цивільної справи № 6-48цс15 від 22.04.2015 р., судами під час розгляду справи встановлено, що спірний договір, укладений від імені позивача, підписаний не ним, а іншою особою. Таким чином спірний договір був укладений без волевиявлення орендодавця, а тому суди дійшли правильного висновку про недійсність спірного договору на підставі частини третьої ст. 203 та ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Як визначено в ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч. 1 ст. 321 ЦК України).

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала ( ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

Набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі (ч. 1 ст. 1213 ЦК України).

В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання угоди недійсною: визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування: застосування інших, передбачених законом, способів (п. в, г, д ч. 3 ст. 152 ЗК України).

Позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини (ч. 1 ст. 30 ЦПК України).

Отже, даний спір підсудний Зіньківському районному суду Полтавської області.

Додаткова угода до договору оренди від 03.03.2019 р. була зареєстрована у відділі Держкомзему у Зіньківському районі 01.10.2012 р. за № 532130004002607. Про існування такої додаткової угоди, позивач дізналася в січні 2018 р. за наступних обставин: після отримання орендної плати за 2017 р. вона телефоном звернулася до відповідача з проханням повідомити який коефіцієнт застосовується при виплаті орендної плати за землю та чи відповідач не має наміру його збільшити, так як по Зіньківському району він вищий. На її питання представник відповідача повідомив, що її договір діє до 2025 р., збільшення коефіцієнту виплат орендної плати за землю вирішується керівниками, іншої інформації в представника не має.

З тих підстав, що додаткова угода до договору оренди від 03.03.2009 р. була зареєстрована у відділі Держкомзему у Зіньківському районі 01.10.2012 р., а позивач про неї дізналася в січні 2018 р., ОСОБА_2 вважає за необхідне клопотати перед судом про поновлення строку на звернення до суду за захистом порушеного права, як такого, що пропущений з поважних причин.

Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подана заява, скарга, документи тощо), щодо якої пропущено строк. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу (ч. 1,4, 6 ст. 127 ЦПК України).

Зважаючи на вищевикладене, та те, що між позивачем та відповідачем по справі не було досягнуто згоди з істотних умов додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 р. зареєстрованої у відділі Держкомзему у Зіньківському районі 01.10.2012 р., зокрема, і щодо його строку, чим можуть бути порушені земельні та майнові права ОСОБА_2 .. Саме тому позивач була вимушена звернутися за захистом своїх порушених прав до суду. З початком оброблення земельної ділянки, відповідач позбавить позивача можливості самостійно господарювати на належній їй на праві власності земельній ділянці, підживлювати її органічними та мінеральними добривами.

В судовому засідані також встановлено, що позивач вказала, що не давала своєї згоди на укладення додаткової угоди, не підписувала та їй не відомо чий підпис стоїть біля напису Орендодавець , в пункті реквізити сторін.

Згідно висновку Полтавського відділення Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. заслуженого професора М.С. Бокаріуса №2265:- 2267/19-32 від 29.08.2019 року вказано, що підпис від імені ОСОБА_2 у розділі підписи сторін розділу "Орендодавець" дотакової угоди від 16.09.2011 року до договору оренди землі від 03.03.2009 виконаний рукописним способом без попередньої технічної підготовки та застосування технічних засобів, виконаний не ОСОБА_2 , а іншою особою (а.с.104-113).

Згідно наданих доказів представником відповідача та наявних матеріалів справи було встановлено, що відповідач сплачував оренду плату ОСОБА_2 , але немає жодного доказу про те, що товариство з обмеженою відповідальністю Бурат-Агро сплачувало кошти саме по додатковій угоді від 16.01.2011 року, а не по договору оренди землі від 03.03.2019 року.

Також, в матеріалах справи відсутні та не надані представником відповідача докази, про те, що вони повідомляли позивача, ОСОБА_2 , про пропозицію укладення додаткової угоди від 16.01.2011 року, про направлення їй копії даної додаткової угоди.

Про те, що позивач, ОСОБА_2 не знала про існування додаткової угоди вказує також той факт, що вона звернулася, згідно поштового повідомлення 30.01.2018 року до відповідача, товариства з обмеженою відповідальністю Бурат-Агро із пропозицією укласти додаткову угоду, направивши, як вказано в описі, лист від 29.01.2018 року, додаткову угоду в 2 екземплярах, договір оренди землі, додаткову угоду від 01.10.2012 року, копію державного акту, копію паспорта та ідентифікаційного коду (а.с.10). Представником відповідача, даний факт неспростований, а тому суд бере до уваги вищевикладене та встановлює, що позивач змогла довідатися про укладену додаткову угоду, саме після 30.01.2018 року. Тому, суд вважає, що з того часу, коли позивач довідалася про додаткову угоду від 16.01.2011 року, укладену, нібито нею з відповідачем, строк звернення до суду ОСОБА_2 не пропущений, а тому, заява позивача про поновлення строку для подачі позовної заяви підлягає задоволенню.

Згідно зі ст. 15 Цивільного кодексу ( далі ЦК) України, кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. При цьому об"єктом захисту є саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, що пов"язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково, викликане поведінкою іншої особи.

За змістом ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільного права та інтересу, крім інших, може бути: визнання права та визнання правочину недійсним.

Відповідно до ч. 4 ст. 373 ЦК України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Земельного кодексу (далі ЗК) України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Підставою для укладення договору оренди може бути цивільно-правовий договір про відчуження права оренди.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Ст. 2 Закону України «Про оренду землі» визначає, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму ВСУ від 16.04.2004р. № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ »захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів захисту (стаття 16 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 792 Цивільного кодексу України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі. Об`єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.

Як визначено в ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, ч. 1 ст. 321 ЦК України.

Статтею 387 ЦК України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала - ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Набувач зобов`язаний повернути безпідставно набуте майно в натурі - ч. 1 ст. 1213 ЦК України.

В силу ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ст. 14 Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Відповідно до ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб. Таким чином, з аналізу чинного законодавства, яке регулює питання оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення, встановлено, що оренда земельної ділянки здійснюється на підставі письмового договору, укладеного між сторонами.

Відповідно до ч. 3, ч. 4 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивною можливістю цієї особи знати про ці обставини.

Можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права.

Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі №6-75 цс 15 та від 16 вересня 2015 року у праві № 6~68цс15, яка має враховуватися судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права на підставі положень ст. 360-7 ЦПК України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

За змістом рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року N 18- рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "права", - є прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції (254к/96-ВР ) і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо позов задоволено повністю, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючисьст. 41 Конституції України, ст.15,16,18,20,31,32,34 Закону України «Про оренду землі » , ст.116,125 ЗК України, ст.ст. 319,627,631,638,1216-1218,1268 ЦК Українист. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30, 81,133,137,141, 21 0, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Поновити строк для подачі позовної заяви до суду з позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 від 01.10.2012 року, скасування державної реєстрації додаткової угоди та зобов"язання повернути земельну ділянку, як такий, що пропущений з поважних причин.

Позовну заяву ОСОБА_2 , місце проживання якої: АДРЕСА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 від 01.10.2012 року, скасування державної реєстрації додаткової угоди та зобов"язання повернути земельну ділянку -задовольнити.

Визнати недійсною додаткову угоду до договору оренди від 03.03.2009 р. укладену між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю Бурат-Агро , яка зареєстрована у відділі Держкомзему у Зіньківському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.10.2012 р. за № 532130004002607.

Скасувати запис про державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди від 03.03.2009 р. у відділі Держкомзему у Зіньківському районі про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 01.10.2012 р. за № 532130004002607, на земельну ділянку площею 3,41 га, кадастровий номер 5321385000:00:003:0012.

Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю Бурат-Агро , після закінчення договору оренди землі від 03.03.2009 р., негайно передати ОСОБА_2 земельну ділянку площею 3,41 га, кадастровий номер 5321385000:00:003:0012, якою ОСОБА_2 володіє на підставі державного акту на право приватної власності на земельну ділянку серія ЯЗ № 182869 від 20.02.2009 р..

Стягти з Товариства з обмеженою відповідальністю "Бурат-Агро" , місце знаходження: Полтавська область, Решетилівський район, с. Піщане, на користь ОСОБА_2 , місце проживання якої: АДРЕСА_2 - 2114 (дві тисячі сто чотирнадцять) гривень 40 копійок судового збору та 6149,00 (шість тисяч сто сорок дев"ять гривень за проведену судово-почеркознавчу експертизу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за на слідками апеляційного перегляду.

Написано власноручно.

Повний текст рішення виготовлено 01.12.2019 року.

Суддя Зіньківського районного суду

Полтавської області С.Р. Должко