Постанова

від 05.12.2019 по справі 2а-101/11/0970

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року

Київ

справа №2а-101/11/0970

адміністративне провадження №К/9901/33957/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів Жука А.В., Мартинюк Н.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 (суддя Григорук О.Б.) та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 (колегія суддів у складі: Шавеля Р.М., Улицького В.З., Костіва М.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-франківської обласної державної адміністрації, про визнання протиправною бездіяльності, скасування постанови, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У березні 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області, в якому, з врахуванням заяви позивача про зміну позовних вимог від 21.02.2017, яка частково задоволена ухвалою суду від 21.02.2017, просив визнати незаконною та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.03.2006 з примусового виконання виконавчого листа № 2-196/2005, виданого Івано-Франківським міським судом 06.02.2006 та визнати протиправними рішення, дії та бездіяльність посадових осіб державної виконавчої служби Івано-Франківської області щодо невиконання судового рішення Івано-Франківського міського суду згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006.

Позовні вимоги мотивовано тим, що посадові особи відповідача, протиправно, в порушення вимог Закону України Про виконавче провадження , не виконали судове рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006 та безпідставно, не перевіривши належним чином обставини щодо ліквідації боржника Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, прийняли постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.03.2006.

В судовому засіданні 21.12.2016 суд першої інстанції замінив первинного відповідача в даній справі - підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Івано-Франківській області на його правонаступника - Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області та залучив до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Департамент будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 17.05.2017 позов задовольнив частково. Визнав протиправною бездіяльність відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області щодо невиконання судового рішення Івано-Франківського міського суду згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006. Визнав протиправною та скасував постанову про закінчення виконавчого провадження від 02.03.2006 з примусового виконання виконавчого листа № 2-196/2005. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20.09.2017 рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Судові рішення мотивовані тим, що правонаступником Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яке відповідно до виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006 вказано боржником, на час виникнення спірних правовідносин було Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в тому числі щодо виконання обов`язків в частині грошових коштів. Вказаний факт правонаступництва неодноразово підтверджувався судовими рішеннями, які набрали законної сили по інших судових справах, в яких брав участь позивач. Також, суди зазначають, що після відкриття 20.02.2006 виконавчого провадження та отримання інформації про ліквідацію боржника, головний державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського обласного управління юстиції Ковалюк М.І. на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження повинна була зупинити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-196/2005 від 06.02.2006, оскільки існували обов`язкові підстави для прийняття постанови про зупинення виконавчого провадження. Натомість, 02.03.2006 державний виконавець прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення Івано-Франківського міського суду згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006, що суперечить вимогам частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження . Крім цього, суди попередніх інстанцій зазначають, що норми статей 11, 34 Закону України Про виконавче провадження зобов`язували державного виконавця вчинити відповідні дії для з`ясування обставин про наявність правонаступників боржника та відновлення зупиненого виконавчого провадження, які відповідачем не були вчинені.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не застосовано приписи статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки позов в частині позовних вимог щодо бездіяльності по невиконанню судового рішення згідно виконавчого листа від 06.02.2006 поданий до суду після спливу 10-денного строку, при цьому під час судового розгляду не було з`ясовано, коли саме позивач довідався про порушення своїх прав зі сторони відповідача. Суд апеляційної інстанції вказану помилку не виправив.

Крім того, скаржник зазначає, що на час виникнення спірних правовідносин діяли норми пункту 6.3. Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5, згідно яких у разі ліквідації боржника-юридичної особи виконавчий документ передається до ліквідаційної комісії або арбітражного керуючого для вирішення питання про подальший порядок виконання рішення в установленому законодавством порядку. Під час судового розгляду судом не було з`ясовано структури Івано-Франківської обласної державної адміністрації станом на 25.11.2005, наявність статусу юридичної особи, точне найменування та коди ЄДРПОУ управлінь, що вказані у Положенні про головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації. Вказану позицію підтверджує судовою практикою Верховного Суду України.

Позиція інших учасників справи

Позивач відзиву на касаційну скаргу відповідача не надав.

Третя особа заяву про приєднання до касаційної скарги відповідача або відзиву на неї не надала.

Рух касаційної скарги

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 12.10.2017 відкрив касаційне провадження за скаргою Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017.

05.03.2018 вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

Ухвалою Верховного Суду від 04.12.2019 справу прийнято до провадження, закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд у попередньому судовому засіданні.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

01.08.2005 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області частково задовольнив позов ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації та стягнув з відповідачів на користь позивача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 по 01.08.2005 в розмірі 12 394,79 грн та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

19.01.2006 Апеляційним судом Івано-Франківської області вищевказане судове рішення змінено в частині, а саме: грошове стягнення покладено на Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

На підставі вищевказаних судових рішень 06.02.2006 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області видав виконавчий лист № 2-196/2005 про стягнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 12 394,79 грн втраченого заробітку за час вимушеного прогулу в період з 14.01.2003 по 01.08.2005 та 5000,00 грн заподіяної незаконним звільненням моральної шкоди.

08.02.2006 позивач подав до відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області заяву про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006 про стягнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь позивача 17 394,79 грн.

20.02.2006 головним державним виконавцем Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського обласного управління юстиції Ковалюк М.І. прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження за виконавчим листом № 2-196/2005 від 06.02.2006 та надано Управлінню капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації час на добровільне виконання рішення до 27.02.2006.

02.03.2006 головний державний виконавець Підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського обласного управління юстиції Ковалюк М.І. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006, якою встановлено, що розпорядженням Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 07.06.2005 № 260 Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації ліквідовується, створено ліквідаційну комісію, головою якої призначено Максимика Б.І ., а тому на підставі пункту 7 статті 37 Закону України Про виконавче провадження (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006 та направлено виконавчий лист до ліквідаційної комісії для подальшого виконання.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування

Статтею 327 Кодексу адміністративного судочинства України, у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів , що набув чинності 15.12.2017 (далі - КАС України), обумовлено, що судом касаційної інстанції в адміністративних справах є Верховний Суд.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту четвертого пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Приписами частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.

Частиною першою статті 2 КАС України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Закон України Про судоустрій і статус суддів встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України від 21.04.1999 № 606-XIV Про виконавче провадження (чинного на момент виникнення спірних правовідносин)

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України Про виконавче провадження примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Частиною першою статті 24 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що державний виконавець зобов`язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред`явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред`явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. В постанові державний виконавець встановлює строк для добровільного виконання рішення, який не може перевищувати семи днів, а рішень про примусове виселення - п`ятнадцяти днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору і витрат, пов`язаних з провадженням виконавчих дій, передбачених цим Законом.

Частиною п`ятою статті 30 Закону України Про виконавче провадження визначено, що якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження підлягає обов`язковому зупиненню у випадках, зокрема, смерті стягувача або боржника, оголошення померлим чи визнання безвісно відсутнім стягувача або боржника, або припинення існування сторони -юридичної особи, якщо встановлені судом правовідносини допускають правонаступництво.

Згідно з частиною другою статті 36 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження зупиняється, зокрема, у випадках, передбачених пунктами 1 і 2 статті 34, - до визначення правонаступників боржника або призначення опікуна недієздатному боржникові.

Приписи пункту 7 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження визначають, що виконавче провадження підлягає закінченню у випадках, зокрема, передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України).

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Згідно з частиною другою статті 24 Закону України Про виконавче провадження державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та відповідно до матеріалів справи, 08.02.2006 позивач звернувся до Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області із заявою про прийняття до виконання виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006 щодо стягнення з Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації 17 394,79 грн. Водночас, постанову про відкриття виконавчого провадження за цим виконавчим листом головний державний виконавець прийняв 20.02.2006.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що державним виконавцем не дотримано встановленого частиною другою статті 24 Закону України Про виконавче провадження 3-денного строку для винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено, що у постанові про відкриття виконавчого провадження від 20.02.2006 державний виконавець вказав, що документ про примусове виконання поданий 13.02.2006, що, як встановлено судами вище, не відповідає дійсності та підтверджує факт порушення відповідачем вимог вказаного Закону. В цій же постанові державний виконавець встановив боржнику строк для добровільного виконання рішення суду до 27.02.2006.

Частиною п`ятою статті 30 Закону України Про виконавче провадження передбачено, що якщо боржник у встановлений строк добровільно не виконав рішення, державний виконавець невідкладно розпочинає його примусове виконання.

Враховуючи те, що Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації добровільно не виконало судове рішення, за яким прийнято виконавчий лист № 2-196/2005 від 06.02.2006, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що державний виконавець зобов`язаний був невідкладно розпочати примусове виконання виконавчого листа.

Водночас, як встановлено судами попередніх інстанцій, 02.03.2006 головний державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського обласного управління юстиції Ковалюк М.І. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, підставою для прийняття вказаної постанови слугували приписи пункту 7 частини першої статті 37 Закону України Про виконавче провадження , відповідно до яких виконавче провадження підлягає закінченню у випадку передачі виконавчого документа ліквідаційній комісії у разі ліквідації боржника - юридичної особи або арбітражному керуючому у разі визнання боржника банкрутом. В обґрунтування своїх дій по закінченню виконавчого провадження державний виконавець у постанові від 02.03.2006 послалася на розпорядження Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 07.06.2005 № 260, відповідно до якого прийнято рішення про ліквідацію Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до ухвали Вищого адміністративного суду України від 02.11.2010, якою задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 , суд касаційної інстанції вказав, що, відмовляючи позивачу в задоволенні позову в частині стягнення з Головного управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу і моральної шкоди, судами не було досліджено та надано правову оцінку розпорядженню Івано-Франківської обласної державної адміністрації від 25.11.2005 № 651, відповідно до якого Головне управління є правонаступником управління капітального будівництва облдержадміністрації, зокрема, щодо всіх прав та обов`язків в частині грошових коштів, та яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин, та на момент звернення до суду.

На виконання вимог вищевказаної ухвали Вищого адміністративного суду України під час судового розгляду було з`ясовано, що голова Івано-Франківської обласної державної адміністрації 25.11.2005 прийняв розпорядження № 651 Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 12.09.2005 № 466 , відповідно до якого викладено пункт 20 Положення про головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства обласної державної адміністрації у новій редакції, а саме: Головне управління є правонаступником управлінь капітального будівництва, містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства облдержадміністрації щодо виконання цивільно-правових зобов`язань по договорах підряду, всіх прав та обов`язків в частині грошових коштів, виконання державних і обласних програм та забезпечення їх фінансування.

Таким чином, правонаступником Управління капітального будівництва Івано-Франківської обласної державної адміністрації, яке згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006 вказано боржником, на час виникнення спірних правовідносин було Головне управління будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства Івано-Франківської обласної державної адміністрації, в тому числі щодо виконання обов`язків в частині грошових коштів.

Вказаний факт правонаступництва неодноразово підтверджувався судовими рішеннями, які набрали законної сили по інших судових справах, в яких брав участь позивач.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що в справі № 2а-3465/11/0970 винесено постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 23.09.2013, якою частково задоволено позов ОСОБА_1 до Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації, Івано-Франківської обласної державної адміністрації про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, а також стягнуто з Департаменту будівництва, житлово-комунального господарства, містобудування та архітектури Івано-Франківської обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 26 283,77 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу з 14.01.2003 по 01.08.2005.

З огляду на наведене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що в даному випадку, після відкриття виконавчого провадження 20.02.2006 та отримання інформації про ліквідацію боржника, головний державний виконавець підрозділу примусового виконання рішень відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського обласного управління юстиції Ковалюк М.І. на підставі пункту 1 частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження повинна була зупинити виконавче провадження за виконавчим листом № 2-196/2005 від 06.02.2006, оскільки існували обов`язкові підстави для прийняття постанови про зупинення виконавчого провадження. Натомість, 02.03.2006 державний виконавець прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення Івано-Франківського міського суду згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006, що суперечить вимогам частини першої статті 34 Закону України Про виконавче провадження .

Частина друга статті 36 Закону України Про виконавче провадження передбачає обов`язок державного виконавця з`ясувати відомості про правонаступника боржника. Окрім цього, приписами частини четвертої статті 11 вказаного Закону встановлена можливість державного виконавця з власної ініціативи, у разі вибуття однієї з сторін виконавчого провадження, звернутися до суду з заявою про зміну сторони її правонаступником.

Таким чином, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання спірної постанови протиправною та її скасування.

Наведені норми зобов`язували державного виконавця вчинити відповідні дії для з`ясування обставин про наявність правонаступників боржника та відновлення зупиненого виконавчого провадження, які відповідачем не були вчинені, що свідчить про протиправну бездіяльність Відділу примусового виконання рішень державної виконавчої служби Івано-Франківської області щодо невиконання судового рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області згідно виконавчого листа № 2-196/2005 від 06.02.2006.

Крім того, Верховний Суд зауважує наступне.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об`єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов`язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки застосовується зворотний принцип: ліквідація органу публічної влади обов`язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов`язків у порядку правонаступництва іншому органу.

Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі Чуйкіна проти України (Заява № 28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих .

Посилання скаржника на пропуск позивачем строку звернення до суду із даним позовом колегія суддів відхиляє, оскільки матеріалами справи підтверджується, що позивач неодноразово звертався із відповідними скаргами на дії та рішення відповідача, після оскарження останніх в адміністративному порядку подав відповідний позов до суду.

Також Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Враховуючи наведене, Верховний Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками судів попередніх інстанцій у даній справі.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Оцінюючи доводи касаційної скарги, Суд виходить з того, що судами попередніх інстанцій надано належну правову оцінку доводам, викладеним у позовній заяві та запереченнях проти позову, а також наведеним сторонами під час судового розгляду справи. Жодних нових доводів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваних судових рішень, в касаційній скарзі не зазначено.

Частиною першою статті 350 КАС України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Враховуючи вищенаведене, відповідно до частини першої статті 350 КАС України Суд касаційної інстанції вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки судами не було допущено неправильного застосування норм матеріального права та порушень норм процесуального права.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є правильними, обґрунтованими, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини шостої статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 3, 341, 343, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Івано-Франківській області залишити без задоволення.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 20.09.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук ,

Н.М. Мартинюк

Судді Верховного Суду