Ухвала

від 29.11.2019 по справі 185/9436/19

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 11-сс/803/1559/19 Справа № 185/9436/19 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2019 року м. Дніпро

Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого судді ОСОБА_2

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_5

прокурора ОСОБА_6

представника третьої особи

- ОСОБА_7 ОСОБА_8

представника третьої особи

- ОСОБА_9 ОСОБА_10

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12 на ухвалу слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2019 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42019041880000084 від 03.07.2019 року,

ВСТАНОВИЛА:

Ухвалою слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 жовтня 2019 року клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_13 , погоджене з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.07.2019 року за № 42019041880000084 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України, було задоволено.

Накладено арешт на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 74,7 кв.м., загальною площею 228,9 кв.м., у кримінальному провадженні № 42019041880000084 від 03.07.2019 року, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування. Також заборонено особі, у власності якої зараз знаходиться дана квартира, ОСОБА_12 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб здійснювати відчуження, передавати в іпотеку, заставу квартиру АДРЕСА_1 .

Рішення суду обґрунтовано тим, що, як вбачається з матеріалів, 10 жовтня 2019 року постановою слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_13 квартира АДРЕСА_1 визнана, згідно ст. 98 КПК України, речовим доказом по кримінальному провадженню № 42019041880000084 від 03.07.2019 року.

Вищевказане нерухоме майно є предметом злочину та має значення речового доказу, з метою забезпечення кримінального провадження, а саме збереження речового доказу виникають підстави в накладені арешту на дане нерухоме майно.

Підставами, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна, є забезпечення подальшого повного, неупередженого доказування у кримінальному провадженні. Крім цього, згідно ч. 2 ст. 170 КК України метою арешту майна є забезпечення кримінального провадження, а також забезпечення збереження речових доказів.

Вважаючи, що слідчим доведено наявність підстав для накладення арешту на вищезазначене нерухоме майно, з метою збереження речових доказів, а також те, що є достатні підстави вважати, що воно дійсно відповідає критеріям, зазначеним у ст.. 98 КПК України, слідчий суддя дійшов висновку про необхідність задоволення клопотання.

Адвокат ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12 не погодився з даним рішенням суду. В своїй апеляційній скарзі просить визнати поважною причину пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 року, оскільки участі у судовому засіданні скаржник не брав, текст ухвали не отримував, і тільки 28 жовтня 2019 року з сайту ЄДРСР апелянту стало відомо про наявність оскаржуваної ухвали. Вважає, що оскільки дана ухвала суду була проголошена без участі скаржника та поштою йому не направлена, строк на апеляційне оскарження слід відраховувати з дня, коли йому стало відомо про це судове рішення, тобто з 28.10.2019 року.

Скасувати ухвалу слідчого судді Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17.10.2019 року та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_13 про арешт майна.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що вказана ухвала підлягає скасуванню через порушення норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що приймаючи рішення про задоволення клопотання слідчого суддею не було враховано, що заборона користування квартирою скаржником призведе до порушення його права на житло, яке гарантоване йому Конституцією України.

Крім того, слідчим суддею не було досліджено усі обставини справи. Так, у вказаній квартирі скаржник мешкає з дружиною та двома доньками, які зареєстровані у вказаній вище квартирі. Тобто, таким чином суд позбавив права на житло як скаржника, так і інших членів його родини.

Також апелянт зазначає, що ОСОБА_12 є добросовісним набувачем цього майна, яке набуте ним на законних підставах, зокрема на аукціоні, затвердженому в межах справи про банкрутство ПП "Мілітарі". Також, вказує, що слідчий суддя належним чином не дослідив матеріали провадження, внаслідок чого дійшов до необґрунтованого висновку про те, що майно належить ОСОБА_14 на законних підставах.

Ще адвокат зауважує з приводу того, що ОСОБА_9 набула права власності на спірну квартиру на підставі договору купівлі-продажу від 30.11.2009 року. Проте згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 10.03.2015 року було внесено зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме: припинено право власності ОСОБА_9 на спірну квартиру. За позовом ОСОБА_9 було відкрито цивільну справу № 183/7765/15, в межах якої вона просила визнати право власності на вищевказану квартиру, але постановою Дніпровського апеляційного суду від 01.10.2019 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_9 про визнання за нею права власності на квартиру. Таким чином, на думку апелянта, ОСОБА_9 не має жодного відношення до спірної квартири, починаючи з 10.03.2015 року.

Звертає увагу захисник і на те, що між ОСОБА_9 на власником квартири існують цивільно-правові відносини, які мають вирішуватись не у кримінально-процесуальному порядку, а за правилами, передбаченими ЦПК України.

Заслухавши доповідь головуючого судді, думки учасників судового провадження, дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Вирішуючи питання про дотримання скаржником строку апеляційного оскарження, колегія суддів виходить з того, що оскаржувана ухвала слідчого судді була постановлена без виклику та участі ОСОБА_12 та його представника, а отже за правилами ч. 3 ст. 395 КПК України строк її апеляційного скарження для останніх обчислюється з дня отримання ними копії даної ухвали. Інших правил визначення моменту початку строку апеляційного оскарження у цих правовідносинах процесуальний закон не містить.

Оскільки наданими матеріалами не спростовуються доводи апелянта про те, що про існування даної ухвали їм стало відомо випадково під час перегляду Єдиного державного реєстру судових рішень саме 28.10.2019 року, колегія суддів не вбачає підстав для висновку про пропущення апелянтом строку апеляційного оскарження та необхідність розгляду та вирішення питання про його поновлення.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.

Відповідно до ч. 1 ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження.

Відповідно до п. п. 2, 3 ч. 2 ст. 131 КПК України арешт майна є одним з видів заходів забезпечення кримінального провадження, а отже за правилами ст. 132 КПК України його застосування не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що: потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи, про який йдеться у клопотанні слідчого або прокурора; може бути виконане завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається з клопотанням.

Згідно зч.2ст.170КПК Україниарешт майнадопускається зметою забезпечення: 1)збереження речовихдоказів; 2)спеціальної конфіскації; 3)конфіскації майнаяк видупокарання абозаходу кримінально-правовогохарактеру щодоюридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Цей перелік є вичерпним та розширювальному тлумаченню не підлягає.

Разом з тим, за правилами вказаної норми кримінального процесуального закону, а саме частин 3, 5, та 6, арешт на майно може бути накладено в разі відповідності такого майна критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу, в разі наявності підстав вважати, що суд може застосувати до підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної особи, юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна, в разі, якщо фізична чи юридична особа в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову або неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.

Відповідно до ч. 2, ч. 3, ч. 4 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: підстави, у зв`язку з якими потрібно здійснити арешт майна; перелік і види майна, що належить арештувати; документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим та вмотивованим.

При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя, відповідно до вимог ст. 94 КПК України, ст. 132 КПК України, ст. 173 КПК України повинен враховувати: правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього спеціальної конфіскації; наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення; розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою; розумність та спів розмірність обмеження прав власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Однак зазначених вимог закону слідчий, який вніс клопотання та слідчий суддя, який розглядав зазначене клопотання, не дотрималися, що істотно вплинуло на правильність прийнятого судового рішення.

Колегією суддів встановлено, що 15 жовтня 2019 року слідчий СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенант поліції ОСОБА_13 , звернувся до суду з клопотанням, погодженим з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019041880000084 від 03.07.2019 року, у якому просив накласти арешт на майно, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , житловою площею 74,7 кв.м., загальною площею 228,9 кв.м., у кримінальному провадженні № 42019041880000084 від 03.07.2019 року, шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування, а також заборонити особі, у власності якої зараз знаходиться дана квартира, ОСОБА_12 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб здійснювати відчуження, передавати в іпотеку, заставу квартиру АДРЕСА_1 .

Також слідчий в своєму клопотанні зазначив, що у провадженні СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області знаходиться кримінальне провадження № 42019041880000084 від 03.07.2019 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України за фактом того, що невідомі особи, використовуючи заздалегідь неправосудне, незаконне, рішення Павлоградського міськрайонного суду від 07.04.2019 року, вчинили незаконну перереєстрацію квартири АДРЕСА_1 .

Апеляційним переглядом встановлено, що вищезазначене клопотання слідчого на містить відомостей, зазначених в ч. ч. 5, 6 ст. 170 КПК України, а саме, що у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Не містить дане клопотання крім іншого як відомостей щодо пред`явлення підозри будь-якій особі в даному кримінальному провадженні, так і на заявлений цивільний позов, а також залишено поза увагою, що відповідно до ст. 96-3 КК України, у кримінальному провадженні не передбачено застосування конфіскації майна чи спеціальної конфіскації та наслідки арешту майна для зацікавлених осіб.

До того ж, заборона використання житлового приміщення особам, які на законних підставах проживають у такому житловому приміщенні, не допускається.

Так,у рішенніЄвропейського судуз правлюдини від07.06.2007року усправі «Смирновпроти Росії»було висловленоправову позиціюпро те,що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересом та правомірною метою, а з іншого боку вимогами охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.

Зі змісту частини третьої статті 172 КПК України вбачається, що слідчий суддя, суд, встановивши, що клопотання про арешт майна подано без додержання вимог статті 171 цього Кодексу, повертає його прокурору та встановлює строк в сімдесят дві години або з урахуванням думки слідчого, прокурора менший строк для усунення недоліків, про що постановляє ухвалу.

Вирішуючи по суті клопотання слідчого про арешт майна, слідчий суддя не взяв до уваги, що воно не відповідає вищезазначеним вимогам закону.

Так, статтею 173 КПК України передбачено накладення арешту на майно у кримінальному провадженні шляхом заборони, обмеження розпоряджатися або користуватися цим майном. Разом з цим, слідчий у своєму клопотанні просив накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 шляхом заборони на відчуження, розпорядження та користування, а також заборони особі, у власності якої зараз знаходиться дана квартира, ОСОБА_12 та будь-яким іншим особам в будь-який спосіб здійснювати відчуження даного майна, передавати його в іпотеку, заставу, що взагалі не передбачено нормами кримінального процесуального закону.

Крім того, апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ухвалою Дніпропетровського апеляційного суду від 16 жовтня 2019 року вже було накладено арешт на зазначену вище квартиру, тому колегії суддів не зрозумілі підстави повторного звернення слідчого до слідчого судді суду першої інстанції з клопотанням про арешт того ж самого вже арештованого майна.

Також наданими суду апеляційної інстанції матеріалами підтверджується, що протягом останнього часу триває судовий розгляд цивільних справ з приводу даних правовідносин, а отже в даному конкретному випадку стороною обвинувачення було здійснено неправомірне втручання у площину вищенаведених цивільно-правових відносин.

Однак вищевказані обставини слідчим суддею залишились без належної правової оцінки, що свідчить про недотримання чинного кримінального процесуального законодавства України, яке в свою чергу призвело до помилкових висновків про обґрунтованість клопотання слідчого та постановлення незаконного по суті рішення про накладення арешту на майно.

Отже, наведені прокурором доводи щодо необхідності арешту на дане нерухоме майно саме з метою збереження речових дказів за своєю суттю, а наявність останніх (сумнівів) не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту» (рішення Європейського суду з прав людини, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст. 8, ч. 5 ст. 9 КПК України), адже, у даному випадку, відсутнє обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти з дотриманням відповідних положень національного законодавства та принципів верховенства права.

Крім того, на підставі вимог ч. 5 ст. 9 КПК України, апеляційний суд враховує, що виходячи з положень Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

У відповідності до усталеної практики Європейського Суду з прав людини вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у права осіб повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", n. 50, Series A N 98).

Таким чином, висловлені у судовому засіданні доводи сторони обвинувачення про відповідність клопотання положенням КПК України та можливості арешту майна у порядку ст. 170-171 КПК України за відсутності наявності підозрюваної особи у кримінальному провадженні, заявленого цивільного позову, за відсутності безсумнівних доказів недобросовісності теперішнього користувача майна, є надуманими, оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту, а наявність сумнівів не узгоджується із вищезазначеним стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom, справа «Коробов проти України» № 39598/03 від 21.07.2011 року, (ч. 2 ст.8, ч. 5 ст. 9 КПК України).

З огляду на викладене, з висновком слідчого судді про задоволення клопотання слідчого з зазначених в ухвалі мотивів колегія суддів погодитися не може, оскільки у слідчого судді були наявні підстави для повернення клопотання прокурору для усунення його недоліків у зв`язку з недодержанням вимог статті 171 цього Кодексу щодо необхідності такого арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Згідно з ч. 3 ст. 407 КПК України за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право скасувати ухвалу та постановити нову.

Виходячи з викладеного, колегія суддів вважає за необхідне частково задовольнити апеляцію заявника, ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою повернути клопотання слідчого для усунення його недоліків.

Керуючись ст. ст. 131, 132, 170-173, 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_11 в інтересах ОСОБА_12 задовольнити частково.

Ухвалу слідчогосудді Павлоградськогоміськрайонного судуДніпропетровської областівід 17жовтня 2019року пронакладення арештуна майноу кримінальномупровадженні №42019041880000084від 03.07.2019року скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою клопотання слідчого СВ Павлоградського ВП ГУНП в Дніпропетровській області лейтенанта поліції ОСОБА_13 , погоджене з прокурором Павлоградської місцевої прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 , у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.07.2019 року за № 42019041880000084 за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 358 КК України - повернути прокурору для усунення недоліків протягом 72 годин з моменту отримання копії ухвали.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4