Постанова

від 27.11.2019 по справі 927/12/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" листопада 2019 р. Справа№ 927/12/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Костяк В.Д.,

розглянувши матеріали апеляційної скарги Чернігівської обласної організації Громадської організації Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство Україна

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2019

у справі №927/12/19 (суддя Фесюра М.В.)

за позовом Заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі Фонду державного майна України

до: 1. Чернігівської обласної організації Громадської організації Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство Україна ;

2. Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Батвін Світлани Миколаївни,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача:

Позашкільний навчальний заклад Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з лижного спорту Чернігівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства Україна

про визнання права власності на нерухоме майно за державою, скасування рішення та запису в реєстрі

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави (далі також - прокурор) в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ, позивач) звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Чернігівської обласної організації Громадської організації Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство Україна (далі - ЧОО ГО ВФСТ Україна , відповідач-1) та Приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Батвін Світлани Миколаївни (далі - приватний нотаріус Батвін С.М., відповідач-2) про:

- визнання за державою в особі ФДМУ права власності на нежитлове приміщення загальною площею 2874,1 кв.м, розташоване за адресою: вул. Шевченка, буд. 59, с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області, яке складається з: підвалу А площею 457 кв.м; тренувального корпусу, розташованого на І поверсі; А6-1 прибудова площею 310,7 кв.м; А7-1 прибудова площею 107,1 кв.м; А8-1 прибудова площею 104,7 кв.м; А9-1 прибудова площею 162,6 кв.м; адміністративного корпусу, розташованого на І, ІІ поверхах; А-2 основна будівля площею 576,7 кв.м; А1-2 прибудова площею 55,2 кв.м; А2-1 прибудова площею 257,6 кв.м; А3-1 прибудова площею 47,7 кв.м; А4-1 прибудова площею 395 кв.м; А5-1 прибудова площею 323,7 кв.м; А10-1 прибудова площею 3,8 кв.м;

- скасування рішення приватного нотаріуса Батвін С.М. № 35458187 про реєстрацію права приватної власності за ЧОО ГО ВФСТ Україна на об'єкт нерухомого майна та запису в Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 2874,1 кв.м, розташоване за адресою: вул. Шевченка, буд. 59, с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно належить до державної власності, було незаконно відчужене без згоди його власника - держави в особі ФДМУ, а реєстрація права приватної власності за ЧОО ГО ВФСТ Україна здійснена відповідачем-2 безпідставно, за відсутності відповідних документів, які б достовірно підтверджували право власності відповідача-1 на спірне нерухоме майно.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 10.01.2019 відкрито провадження у справі №927/12/19, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Позашкільний навчальний заклад Спеціалізована дитячо-юнацька школа олімпійського резерву з лижного спорту Чернігівської обласної організації фізкультурно-спортивного товариства Україна (далі - ПНЗ СДЮШОР з лижного спорту , третя особа).

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2019 у справі №927/12/19 позов прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ до ЧОО ГО ВФСТ Україна про визнання права власності, скасування рішення державного реєстратора та запису в Державному реєстрі прав задоволено; визнано за державою в особі ФДМУ право власності на вищевказане нежитлове приміщення; скасовано рішення приватного нотаріуса Батвін С.М. № 35458187 про реєстрацію права приватної власності та запис у Державному реєстрі прав на вказаний об'єкт нерухомого майна. В позові прокурора в інтересах держави в особі ФДМУ до державного реєстратора - приватного нотаріуса Батвін С.М. про визнання права власності, скасування рішення державного реєстратора № 35458187 про реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна та запису в Державному реєстрі прав відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги до відповідача-1, суд виходив з того, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СРСР стала Федерація незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави; правові підстави для розпорядження ЧОО ГО ВФСТ Україна майном загальносоюзних громадських організацій колишнього СPCP відсутні; спірне майно належить до державної власності і не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі ФДМУ; у справі №825/1616/18, на яку посилається відповідач-1, оскаржувались реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого в тому числі можуть бути вирішені питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю; строк позовної давності не пропущено, оскільки відповідач-1 зареєстрував право власності на спірне майно 25.05.2017, тоді як позовна заява направлена на адресу суду 28.12.2018, а тому відсутні підстави для застосування наслідків спливу такого строку.

Відмовляючи у позовних вимогах до відповідача-2, суд виходив з того, що в межах даної справи розглядається спір про право цивільне, а тому державний реєстратор - приватний нотаріус Батвін С.М. не є належним відповідачем у справі, оскільки результат вирішення такого спору впливає на стан речового права щодо особи, за якою зареєстровано таке право власності, та особи, яка вважає, що її право власності на спірний об'єкт порушено реєстраційною дією; у встановлений ст. 48 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) строк клопотання про заміну неналежного відповідача суду не надано.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ЧОО ГО ВФСТ Україна звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

В обґрунтування скарги апелянт зазначав, що судом при прийнятті оскаржуваного рішення проігноровано доводи відповідача-1 та не надано належної оцінки наданим ним доказам; необґрунтованими є висновки суду щодо бездіяльності ФДМУ відносно спірного об'єкту нерухомості, нездійснення позивачем жодних заходів до усунення порушень закону та захисту інтересів держави, оскільки останній наділений повноваженнями на звернення з відповідним позовом до суду; в порушення приписів ст. 75 ГПК України судом не враховано преюдиційні обставини, встановлені рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 у справі №825/1616/18, а саме, що для проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за ЧОО ГО ВФСТ Україна заявником були надані державному реєстратору - приватному нотаріусу Батвін С.М. усі необхідні документи; суд безпідставно дійшов висновку про те, що спірне майно є державною власністю, а прокурором та позивачем не надано жодного доказу та правовстановлюючого документу на підтвердження даної обставини; у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що спірний об'єкт нерухомого майна перебував у союзному підпорядкуванні чи віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій колишнього СРСР і, відповідно, на нього повинна розповсюджуватися дія зазначених позивачем та прокурором нормативно-правових актів про підприємства союзного підпорядкування та про майнові комплекси громадських організацій колишнього СРСР; фактично судом за вимогою прокурора здійснено безоплатне та безпідставне вилучення майна, яке належало громадській організації на користь держави в особі ФДМУ, чим грубо порушено конституційний принцип непорушності права власності.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.06.2019 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ЧОО ГО ВФСТ Україна на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2019 у справі №927/12/19, розгляд апеляційної скарги призначено на 21.08.2019, учасникам справи встановлено строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.

Відповідач-2 скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити без змін рішення суду в частині відмови у задоволенні позову до державного реєстратора - приватного нотаріуса Батвін С.М.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги в частині скасування оскаржуваного рішення щодо відмови у задоволенні позову до відповідача-2, останній наголошував на тому, що суд правомірно дійшов висновку про те, що приватний нотаріус Батвін С.М. є неналежним відповідачем у справі, оскільки спір про право цивільне у даній справі існує лише між позивачем та відповідачем-1 та саме на стан речового права останніх впливає результат вирішення такого спору.

Прокурор, позивач та третя особа також скористалася правом, наданим статтею 263 ГПК України, надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області - без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, третя особа зазначила про те, що ПНЗ СДЮШОР з лижного спорту є балансоутримувачем спірного об'єкту нерухомості та несе усі витрати на його утримання, що здійснюються за рахунок бюджету Чернігівської області, а не за рахунок відповідача-1; належність спірного об'єкту до державної власності підтверджується також будівництвом за державні кошти на замовлення УКБ облвиконкому, ПМК-82 Облагробуду.

Прокурор, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, також вказував на законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення та наявність підстав для представництва ним інтересів держави у даній справі, оскільки внаслідок неналежного виконання своїх повноважень ФДМУ інтереси держави та суспільства були порушені набуттям, всупереч встановленого чинним законодавством порядку, права приватної власності на нерухоме майно, яке є загальнодержавною власністю; твердження апелянта про ігнорування судом вимог ч. 4 ст. 75 ГПК України та невзяття до уваги обставин, встановлених в адміністративній справі №825/1616/18 не відповідає дійсним обставинам справи; ЧОО ГО ВФСТ Україна була створена як юридична особа в 1993 році та жодних доказів передачі останній спірного майна у власність будь-якою юридичною особою не надано, правовстановлюючих документів на даний об'єкт нерухомості за будь-якою профспілковою організацією до 2017 року також не виявлено; з 01.01.1994 спірне нерухоме майно перебуває на балансі ПНЗ СДЮШОР з лижного спорту та його фінансування з 2001 року здійснюється виключно з обласного бюджету.

Позивач, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, також наголошував на тому, що обставини, встановлені у судовій справі №825/1616/18, в якій оскаржувались реєстраційні дії з метою захисту прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та посадових осіб, не могли бути взяті судом до уваги, оскільки у даній справі вирішується спір про право цивільне з метою поновлення порушених майнових прав держави; спірний об'єкт належить до майнових комплексів громадської організації колишнього СРСР, розташованих на території України, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність визнання права власності на вказане нерухоме майно за державою в особі ФДМУ.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.08.2019 зупинено апеляційне провадження у справі №927/12/19 до розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи №587/430/16-ц, зобов'язано сторони повідомити Північний апеляційний господарський суд про результати розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 587/430/16-ц.

07.10.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Прокуратури Чернігівської області надійшли клопотання про поновлення провадження у справі у зв'язку з усуненням обставин, що викликали його зупинення та клопотання про долучення до матеріалів справи копії постанови Верховного Суду від 17.09.2019 у справі №825/1616/18.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.10.2019 поновлено апеляційне провадження у справі №927/12/19, розгляд апеляційної скарги ЧОО ГО ВФСТ Україна призначено на 27.11.2019.

У судове засідання відповідач-2 явку свого уповноваженого представника не забезпечив, про день, місце та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Відповідно до частини 12 статті 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.

Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача-2, вислухавши з цього приводу думку інших учасників справи, судова колегія, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд апеляційної скарги без його участі.

У судовому засіданні представники відповідача-1 підтримали вимоги апеляційної скарги, просили її задовольнити, рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Прокурор, представники позивача та третьої особи проти вимог апеляційної скарги заперечили, вважають її безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим просили суд апеляційної інстанції відмовити в її задоволенні, а судове рішення залишити без змін.

27.11.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши пояснення прокурора та представників учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 14.10.1976 на засіданні виконкому Чернігівської районної Ради депутатів трудящих, розглянувши матеріали по відводу земельних ділянок для державних та громадських потреб за згодою землекористувачів та позитивних висновків районного управління сільського господарства, було прийнято рішення №349 (протокол засідання №19 від 14.10.1976), погоджено проект відведення земель Чернігівській обласній раді добровільного спортивного товариства Спартак у постійне користування з непродуктивних земель дослідного господарства Українського головного науково-дослідного інституту сільськогосподарської мікробіології площею 0,80 га лісової, не вкритої лісом площі під будівництво лижної бази (а.с.78, т.1).

Актом Державної комісії прийняття в експлуатацію бази добровільного спортивного товариства Спартак (далі - ДСТ Спартак ) в урочищі Яцево вих. № 67 від 15.06.1977 прийнято в експлуатацію адміністративний та тренувальний корпуси (а.с. 121, т. 2).

30.06.1977 виконкомом Чернігівської районної Ради депутатів трудящих, за результатами розгляду представленого райархітектором акта Державної комісії про прийняття в експлуатацію лижної бази ДСТ Спартак в урочищі Яцево , було прийнято рішення № 247 (протокол засідання № 13 від 30.06.1977) про затвердження акта Державної комісії про прийняття в експлуатацію лижної бази ДСТ Спартак в урочищі Яцево з оцінкою добре (а.с. 55, т.1).

20.03.1979 керівником обласного відділу у справах будівництва та архітектури погоджено архітектурно-планувальне завдання на проектування і надбудову другого поверху будівлі лижної бази обласної ради ДСТ Спартак (а.с. 52, т. 2).

На підставі вказаного, 27.03.1979 головою Чернігівської обласної ради профспілок затверджено завдання щодо проектування, в якому зазначено, що замовником проектування є Чернігівська обласна рада ДСТ Спартак , адреса будівництва: вул. Малиновського, 59, м. Чернігів (а.с. 54, т. 2).

Рішенням виконавчого комітету Чернігівської міської ради № 289 від 01.11.1985 затверджено акт державної комісії прийняття в експлуатацію їдальні на 50 місць по вул. Малиновського в м. Чернігові з оцінкою відмінно (а.с. 127, т. 1).

Затверджений рішенням акт приймання державної приймальної комісії щодо приймання в експлуатацію об'єкта завершеного будівництва від 31.10.1985 - їдальні на 50 місць по вул. Малиновського в м. Чернігові площею 1509,9 м3. від експлуатуючої організації підписано головою ДСТ Спартак Бондаренком Е.Н (а.с. 134, т. 1).

Актом державної комісії прийняття в експлуатацію об'єкта завершеного будівництва, здійсненого на підставі рішення виконкому обласної ради № 96 від 11.03.1985, прийнято в експлуатацію спортзал зі спортмайданчиками для шкіл міста Чернігова по вул. Малиновського, площею 3420 м3 (а.с. 136-143, т. 1).

Постановою президії Чернігівської обласної ради спортивного товариства профспілок Україна від 15.12.1993, з метою більш раціонального використання спортивних споруд в організації учбово-тренувального процесу спортивних шкіл, УСБ Берізка передано з 01.01.1994 на баланс спортивної школи - СДЮШОР з лижного спорту (а.с. 145, т.1)

Відповідно до робочого проекту прив'язки спортивного залу зі спортмайданчиками для групи шкіл в місті Чернігові за замовленням 85-277 м. Чернігів 1985 рік існуюча лижна база розташована на площі в 540 м.кв. по вул. Малиновського м. Чернігів (а.с.182-185, т.1) та згідно із архітектурно-планувальним завданням, погодженим 25.03.1985 (а.с. 195-198, т.1), остання примикає до дільниці, відведеної базі облради ДСТ Спартак .

Листом №8-4/798 від 11.05.1985, направленим Управлінню капітального будівництва облвиконкома, Чернігівський облвиконком облради погодив вибір земельних ділянок площею 2,9 га під розширення бази міжшкільного лижного центру за рахунок лісу 2 групи випробувального господарства Українського науково-пошукового інституту сільськогосподарської мікробіології - 2,45 га та колгоспу ім. Калініна - 0,45 га Чернігівського району (а.с.199, т.1).

Відповідно до заяви про внесення інформації до Єдиного електронного всеукраїнського реєстру спортивних споруд (додаток №1 до Положення про Єдиний електронний всеукраїнський реєстр спортивних споруд) ПНЗ СДЮШОР з лижного спорту , Базу олімпійської підготовки з біатлону та лижних гонок зареєстровано за адресою: м. Чернігів, вул. Малиновського, 59 (а.с. 200, т.1).

Згідно з додатком 2 до Положення про Єдиний електронний всеукраїнський реєстр спортивних споруд, за адресою: м. Чернігів, вул. Малиновського, 59, містяться основні споруди: спортзал - 12х24, біатлонне стрільбище, лижеролерна траса - 5 км, гуртожиток 50 місць; допоміжні споруди відновлювальний центр (сауна), гуртожиток для проживання спортсменів (50 місць), корпус їдальні, адмінкімнати, тренерські, роздягальні, кімната для зберігання зброї. Термін введення в експлуатацію 1977 рік - перша черга, 1986 рік - друга черга; площа земельної ділянки 5,61 га (а.с. 207-208, т.1).

Постановою президії професійних спілок Української республіканської ради ВЦРПС П-3-1г від 06.04.1987 Про заходи по вдосконаленню керівництва фізкультурного руху профспілок у зв'язку зі створенням Всесоюзного добровільного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (ВДФСТ профспілок) та ліквідацією всесоюзних добровільних спортивних товариств профспілок Зеніт , Локомотив , Спартак , тощо прийнято рішення ліквідувати Українські республіканські, обласні, міські, районні ради цих ДСТ; встановлено, що керуючим органом ВДФСТ профспілок в Україні є республіканські ради, в областях - обласні ради ВДФСТ, а в містах і районах - міські та районні ради колективів фізичної культури та спортивних клубів (а.с. 146-174, т. 2).

17.12.1991 на установчих зборах Спортивного товариства профспілок Україна затверджено Статут вказаного товариства, зареєстрований Міністерством юстиції України за №202 від 14.02.1992, відповідно до пункту 1.6 якого Спортивне товариство профспілок Україна є правонаступником майнових прав та зобов'язань Української республіканської організації Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (а.с. 80-88, т. 3).

Рішенням виконавчого комітету Улянівської сільської ради №14 від 25.02.2013 з метою здійснення належного обліку майна різних форм власності на території сільської ради, присвоєно об'єкту нерухомості - ПНЗ СДЮШОР з лижного спорту наступну адресу: с. Новоселівка, вул. Шевченка, 59, Чернігівського району Чернігівської області (а.с. 99, т. 1).

29.09.2016 Центральною радою Фізкультурно-спортивного товариства Україна затверджено нову редакцію Статуту громадської організації Фізкультурно-спортивного товариства Україна , відповідно до п. 1.5 якого останнє є правонаступником майнових прав та зобов'язань Української республіканської організації Всесоюзного фізкультурно-спортивного товариства профспілок (а.с. 172-178, т. 2).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 21.05.2017 за відповідачем-1 зареєстровано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 2874,1 кв.м, розташоване за адресою: вул. Шевченка, буд. 59, с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області, яке складається з: підвалу А площею 457 кв.м; тренувального корпусу, розташованого на І поверсі; А6-1 прибудова площею 310,7 кв.м; А7-1 прибудова площею 107,1 кв.м; А8-1 прибудова площею 104,7 кв.м; А9-1 прибудова площею 162,6 кв.м; адміністративного корпусу, розташованого на І, ІІ поверхах; А-2 основна будівля площею 576,7 кв.м; А1-2 прибудова площею 55,2 кв.м; А2-1 прибудова площею 257,6 кв.м; А3-1 прибудова площею 47,7 кв.м; А4-1 прибудова площею 395 кв.м; А5-1 прибудова площею 323,7 кв.м; А10-1 прибудова площею 3,8 кв.м (а.с. 26-27, т. 1).

У вказаному Реєстрі зазначено, що підставою виникнення права власності на зазначений об'єкт є рішення виконкому Чернігівської районної Ради депутатів трудящих № 349 від 14.10.1976 про відведення земельної ділянки для будівництва; рішення Чернігівської районної Ради депутатів трудящих № 247 від 30.06.1977 про затвердження акта Державної комісії прийняття в експлуатацію бази ДСТ Спартак в урочищі Яцево ; Акт державної комісії Чернігівської районної Ради депутатів трудящих № 67 від 15.06.1977 про прийняття в експлуатацію бази ДСТ Спартак в урочищі Яцево .

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, з урахуванням значного проміжку часу, який минув з часу виникнення вказаних у Реєстрі підстав для реєстрації права власності на спірне майно за відповідачем-1, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що база ДСТ Спартак , земля для якої в 1976 році була виділена в урочищі Яцево , є тією ж самою базою того ж самого ДСТ Спартак , поліпшення якої здійснювались у радянські часи, зокрема у 1979, 1985 роках з відображенням адреси: м. Чернігів вул. Малиновського,59, і якій в подальшому була присвоєна поштова адреса: Чернігівський р-н, с. Новоселівка, вул. Шевченка, 59.

За змістом Постанови ХІХ З'їзду профспілок СРСР Про власність профспілок СРСР від 27 жовтня 1990 року профспілкові об'єкти є єдиною власністю профспілок СРСР, а правонаступником цієї власності є Загальна конфедерація профспілок СРСР.

Профспілки були єдиною загальносоюзною громадською організацією з єдиною власністю без розмежування на республіканські та інші профспілкові організації та діяли за загальним статутом профспілок СРСР.

Спірний об'єкт належить до майнових комплексів громадської організації колишнього СРСР, розташованих на території України.

Постановою Верховної Ради УРСР Про захист суверенних прав власності Української РСР від 10 листопада 1990 року № 506-XII введено мораторій на території республіки щодо будь-яких змін форми власності та власника державного майна до введення в дію Закону України Української РСР про роздержавлення майна.

Постановою Верховної Ради УРСР Про управління державним майном Української РСР від 15 жовтня 1990 року, до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності покладено на Раду Міністрів УРСР.

Указом Президії Верховної ради України Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави від 30 серпня 1991 року встановлено, що підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України, з прийняттям цього Указу переходять у державну власність України.

Відповідно до статті 1 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України.

На виконання Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 227 від 24 вересня 1991 року, відповідно до якої організацію роботи по переходу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, що розташовані на території України, у відання органів державного управління України покладено на Урядову комісію, створену розпорядженням № 237 від 11 вересня 1991 року Кабінету Міністрів України, ФДМУ та органи державного управління України, у відання яких переходять зазначені підприємства.

Крім того, постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року № 2268-XII Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України передано ФДМУ тимчасово, до визначення правонаступників, майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів загальносоюзних громадських організацій.

Згідно з пунктом 1 Тимчасового положення про Фонд державного майна України, затвердженого постановою Верховної ради України від 07 липня 1992 року, ФДМУ здійснює державну політику у сфері приватизації державного майна та виступає орендодавцем майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю.

Постановою Верховної Ради України від 04 лютого 1994 року № 3943-XII Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР встановлено, що до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю. До законодавчого визначення правонаступників майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР Фонд державного майна України здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, на законодавчому рівні передбачено, що внаслідок передачі майнових комплексів у відання Української республіканської ради профспілок, правонаступником якої після розпаду СРСР стала Федерація незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, форма їх власності не змінюється і передане майно залишається у власності держави.

Відповідно до статті 4 Закону України Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління СРСР після прийняття постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року Про проголошення незалежності України без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Пунктом 1 постанови Верховної Ради УРСР від 03 серпня 1990 року №143-ХІІ Про реалізацію Закону Про економічну самостійність Української PCP встановлено, що всі дії суб'єктів господарських відносин, які суперечать державному суверенітету та економічним інтересам Української PCP, визнаються недійсними і забороняються.

З аналізу вказаних законодавчих актів вбачається, що майно профспілкових організацій до теперішнього часу залишається державною власністю, а тому правові підстави для розпорядження ЧОО ГО ВФСТ Україна майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу PCP відсутні.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що спірне майно належить до державної власності і не могло бути відчужено без згоди його власника - держави в особі ФДМУ.

При цьому, судом першої інстанції, в силу ч. 4. ст. 236 ГПК України, правомірно враховано аналогічну правову позицію стосовно майна, яке перебувало у віданні Федерації професійних спілок України, викладену у постанові Верховного Суду від 21.03.2018 у справі №910/27026/14.

Враховуючи викладене, твердження апелянта про те, що спірне нерухоме майно ніколи не перебувало у державній власності є безпідставним та таким, що не відповідає вищевказаним обставинам справи та законодавству України, а відтак, у відповідача-1 не було правових підстав здійснювати реєстрацію права власності на відповідне майно, змінюючи таким чином форму власності з державної на приватну.

Посилання відповідачів на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 у справі № 825/1616/18 за позовом Заступника керівника Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави до Державного реєстратора - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Батвін С.М. про визнання протиправними дій державного реєстратора щодо прийняття рішення від 31.05.2017 №35458187 про державну реєстрацію прав, згідно якого за ЧОО ГО ВФСТ Україна зареєстровано право власності на нежитлове приміщення - ПНЗ СДЮШОР з лижного спорту , загальною площею 2874,1 кв.м. за адресою: вул. Шевченка, буд. 59, с. Новоселівка, Чернігівського району Чернігівської області та скасування рішення державного реєстратора, на переконання колегії суддів, обґрунтовано відхилені місцевим господарським судом з огляду на наступне.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Неправомірні рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, прийняті з порушенням прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, можуть бути оскаржені відповідно до ч. 2 ст. 55 Конституції України та ст. 6 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішення) в порядку адміністративного судочинства.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси (ч. 1 ст. 5 КАС України у редакції, чинній на час прийняття рішення).

У ч. 1 ст. 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п.1 ч.1 ст. 19 КАС України).

Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

У п. 24 рішення в справі Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що фраза встановленого законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Крім того, ЄСПЛ у справі Занд проти Австрії від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у ч. 1 ст. 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…) . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, здійснює судовий розгляд на підставі практики, яка не передбачена законом.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, у справі №825/1616/18 оскаржувались реєстраційні дії, стосовно яких існує спір про право цивільне, у межах якого в тому числі можуть бути вирішені й питання, пов'язані з реєстрацією права власності на будівлю, а тому спір, що розглядався в межах справи № 825/1616/18 пов'язаний із захистом прав, свобод чи інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади та посадових осіб, що виключає його розгляд у порядку господарського судочинства.

За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку, що оскаржуваним реєстраційним діям передує невирішений спір між його учасниками про право цивільне, зокрема, про зміну форми власності спірного приміщення з державної на приватну.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 396/2550/17 від 14.03.2018.

Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє викладені в апеляційній скарзі доводи відповідача-1 про те, що в порушення приписів ст. 75 ГПК України судом першої інстанції не були враховані обставини, встановлені рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 04.05.2018 у справі № 825/1616/18.

Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Водночас, всупереч наведеним нормам ГПК України, доказів надання згоди власника спірного майна - держави в особі ФДМУ на його відчуження сторонами суду не надано.

Виходячи з вищенаведених обставин справи та наявних в матеріалах справи доказів, колегія суддів вважає, що прокурором в інтересах держави в особі ФДМУ було належним чином доведено наявність підстав для визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірне нерухоме майно та скасування у зв'язку цим рішення приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Батвін С.М. №35458187 про реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна та запис в Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 2874,1 кв. м, розташоване за адресою: вул. Шевченка, буд. 59, с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ФДМУ до ЧОО ГО ВФСТ Україна про визнання за державою в особі ФДМУ права власності на спірне нежитлове приміщення та скасування рішення приватного нотаріуса Батвін С.М. № 35458187 про реєстрацію права приватної власності за ЧОО ГО ВФСТ Україна на об'єкт нерухомого майна та запису в Державному реєстрі прав на об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 2874,1 кв.м, розташоване за адресою: вул. Шевченка, буд. 59, с. Новоселівка Чернігівського району Чернігівської області.

При цьому, судом першої інстанції були правомірно відхилені доводи відповідача-2 про пропуск позивачем строку позовної давності, з огляду на наступне.

Цивільним законодавством встановлені певні часові обмеження примусового захисту цивільного права.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом ч.1 ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність сплила і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого, ст. 74 ГПК України про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2018 у справі №910/31767/15.

В обґрунтування заяви про пропуск строку позовної давності відповідач-2 посилався на постанову Верховної Ради України від 10.04.1992 №2268-XII Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України , відповідно до якої ФДМУ доручено прийняти майно вказаних у постанові підприємств установ до 01.05.1992, а відтак, на думку відповідача-2, строк позовної давності закінчився 30.04.1995.

Однак, як зазначалось вище, спірне майно Указом Президії Верховної ради України Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави від 30.08.1991 з прийняттям Указу перейшло у державну власність України та з державної власності не вибувало, незалежно від того оформлювалось з того часу свідоцтво про право власності чи прийнято таке майно ФДМУ, який до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, здійснює право розпорядження цим майном в процесі приватизації та повноваження орендодавця майнових комплексів підприємств та організацій.

Як вбачається з доданої до матеріалів справи відомості з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відповідач-1 зареєстрував право власності на спірне майно 25.05.2017, тоді як позовна заява направлена на адресу суду першої інстанції 28.12.2018, у зв'язку з чим останній дійшов обґрунтованого висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено і підстави для застосування наслідків пропущення такого строку відсутні.

Разом з цим, місцевий господарський суду правомірно вказав на відсутність підстав для задоволення позовних вимог, заявлених до відповідача-2, виходячи з наступного.

За приписами ч. 1 ст. 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів від 02.06.2016 № 1402-VIII суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

З метою якісної та чіткої роботи судової системи міжнародним і національним законодавством передбачено принцип спеціалізації судів.

Відповідно до частини 6 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи-підприємці.

Критеріями відмежування справ господарської юрисдикції від інших є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, по-друге, таким критерієм є суб'єктний склад такого спору.

Положеннями статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Таким чином, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.

Згідно з частиною другою статті 50 Закону України Про нотаріат право на оскарження нотаріальної дії або відмови у її вчиненні, а також нотаріального акта має особа, прав та інтересів якої стосуються такі дії чи акти.

При цьому, спори між боржниками і стягувачами, а також спори за позовами інших осіб, прав та інтересів яких стосуються нотаріальні дії чи акт, тощо вирішуються господарським судом за позовами боржників або зазначених осіб до стягувачів, якщо суб'єктний склад сторін відповідного спору відповідає приписам ГПК України.

За змістом статей 4, 20 ГПК України, статей 1, 3 Закону України Про нотаріат нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, а залучається до участі в ньому як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

Водночас, слід мати на увазі, що до господарського суду не можуть оскаржуватися дії нотаріуса щодо вчинення виконавчого напису, тощо коли йдеться виключно про порушення нотаріусом правил вчинення відповідної нотаріальної дії і при цьому позивачем не порушується питання про захист права, заснованого на приписах цивільного чи господарського законодавства.

Таким чином, господарські суди не перевіряють правильність самої дії з позиції законності дій приватного нотаріуса при його вчиненні, оскільки нотаріус не може бути відповідачем у господарському процесі, спір що розглядається судом не є публічно-правовим, а дія або відмова у її вчиненні, нотаріальний акт підлягають окремому оскарженню до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам та постанові Великої Палати Верховного суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, в межах даної справи розглядається спір про право цивільне, а відтак, приватний нотаріус Батвін С.М. не є належним відповідачем у справі, оскільки результат вирішення такого спору впливає на стан речового права щодо особи за якою зареєстровано таке право власності, та особи, яка вважає, що її право власності на спірний об'єкт порушено реєстраційною дією.

Відповідно до ст. 48 ГПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання, за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених в частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Зважаючи на те, що приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Батвін С.М. є неналежним відповідачем у справі, а у встановлений ст. 48 ГПК України строк клопотання про заміну неналежного відповідача суду першої інстанції не надано, останній дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі ФДМУ до приватного нотаріуса Батвін С.М. про визнання права власності, скасування рішення державного реєстратора № 35458187 про реєстрацію права приватної власності на об'єкт нерухомого майна та запису в Державному реєстрі прав.

Крім того, колегією суддів відхиляються посилання апелянта на відсутність процесуальних підстав для представництва Заступником прокурора Чернігівської області в інтересах держави інтересів ФДМУ з огляду на наступне.

Згідно з п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідає принципу рівноправності сторін.

Суд апеляційної інстанції зважає на те, що у Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону щодо функцій органів прокуратури, які не належать до сфери кримінального права, наголошено, що вкрай важливо забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і щоб загальні завдання щодо захисту інтересів держави вирішувалися через систему здійснення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій було засновано окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.

З урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу стосовно рівноправності сторін судового провадження зміст п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Отже, прокурор може представляти інтереси держави у суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави у суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).

Положення п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким має бути визначено виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України Про прокуратуру , відповідно до ч.3 ст.23 якого прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті.

Таким чином, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття інтерес держави .

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень ст. 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття інтереси держави висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

У кожній окремій справі, суд зобов'язаний з'ясувати, що мається на увазі під виключним випадком для представництва інтересів держави у суді прокурором і чи є таким випадком ситуація у справі.

Аналіз ч. 3 ст. 23 Закону України Про прокуратуру дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Перший виключний випадок передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно різняться. У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює його неналежно.

Нездійснення захисту має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається. Здійснення захисту неналежним чином має прояв в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, яка проте є неналежною. Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який, серед іншого, охоплює досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави (аналогічну правову позицію викладено, зокрема у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 20.09.2018 у справі № 924/1237/17, від 23.10.2018 у справі №906/240/18, від 01.11.2018 у справі №910/18770/17, від 05.11.2018 у справі № 910/4345/18).

При цьому, з огляду на приписи ч. 4 ст. 236 ГПК України, суд апеляційної інстанції також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, у тому числі, стосовно того, що оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом juranovitcuria ( суд знає закони ) під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав для звернення до суду з даним позовом в інтересах ФДМУ прокурором зазначено, що вказаним органом, який має необхідні повноваження у спірних правовідносинах, самостійно не вчинялися дії, спрямовані на захист інтересів держави і суспільства, що були порушені набуттям, всупереч встановленого нормами чинного законодавства порядку, права приватної власності на нерухоме майно, яке є загальнодержавною власністю.

Оцінивши доводи прокурора щодо обґрунтування підстав для представництва інтересів держави у даній справі на предмет відповідності їх вимогам норм чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про їх обґрунтованість, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про управління об'єктами державної власності визначено, що управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Відповідно до ст. 3 вказаного Закону об'єктами управління державної власності є, зокрема, майно, яке передане державним комерційним підприємствам (далі - державні підприємства), установам та організаціям; державне майно, що перебуває на балансі господарських організацій і не увійшло до їх статутних капіталів або залишилося після ліквідації підприємств та організацій.

За приписами ст. 4 вказаного Закону ФДМУ є одним з суб'єктів управління об'єктами державної власності.

Законом України Про Фонд державного майна України передбачено, що ФДМУ є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ст.1). До основних завдань Фонду державного майна України, відповідно до ст. 4 Закону, належать управління об'єктами державної власності та захист майнових прав державних підприємств, установ та організацій, а також корпоративних прав держави на території України та за її межами.

В силу зазначених вище нормативно-правових актів ФДМУ уповноважений управляти від імені держави управляти об'єктами права державної власності, в тому числі розпоряджатися майном, що перебуває на балансі господарських організацій колишнього Союзу РСР та, як власник цього майна, був зобов`язаний безпосередньо здійснювати контроль за майном громадських організацій колишнього Союзу РСР, які розташовані на території України.

Як вбачається з матеріалів справи, про необхідність захисту інтересів держави, що полягає у незаконній реєстрації приватним нотаріусом Батвін С.М. права приватної власності на спірний об'єкт нерухомого майна за відповідачем-1, прокуратура Чернігівської області неодноразово повідомляла позивача (інформація прокуратури області від 04.07.2018 вих. № 05-2069вих18, відповідь ФДМУ від 10.08.2018 № 10-15-16235, інформація прокуратури області від 10.10.2018 № 08-567вих-18, відповідь ФДМУ від 26.10.2018 № 10-24-21875).

Слідчим управлінням Головного управління Національної поліції в Чернігівській області також скеровано на адресу ФДМУ інформацію про виявлені порушення стосовно спірного об'єкту нерухомості, що підтверджується відповіддю позивача від 30.08.2018 № 10-24-17724, однак, незважаючи на неодноразові звернення та очевидний характер порушень інтересів держави та суспільства, станом на даний час позивачем не було здійснено жодних заходів до усунення порушень закону та захисту прав і законних інтересів держави та громадян.

За таких обставин, ФДМУ, визначений державою як державний орган, уповноважений від імені держави управляти об'єктами права державної власності, в т. ч. розпоряджатися майном, що перебуває на балансі господарських організацій колишнього СРСР, яке має статус державного, будучи повідомленим про наявність відповідних порушень, не вчинив жодних дій щодо реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за державою.

За таких обставин, прокурором дотримано всі вимоги процесуального законодавства при зверненні до суду з позовом у даній справі та належним чином обґрунтовано, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення прокурора до суду.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що Європейський суд з прав людини у справі Проніна проти України у рішенні від 18.07.2006 та у справі Трофимчук проти України у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзивах на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2019 у справі №927/12/19 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ЧОО ГО ВФСТ Україна має бути залишена без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Чернігівської обласної організації Громадської організації Всеукраїнське фізкультурно-спортивне товариство Україна на рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2019 у справі №927/12/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 25.04.2019 у справі №927/12/19 залишити без змін.

3. Матеріали справи №927/12/19 повернути до Господарського суду Чернігівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.

Повний текст постанови складено 06.12.2019.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук