Постанова

від 05.12.2019 по справі 640/18389/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/18389/18 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Скочок Т.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 грудня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Єгорової Н.М.,

Федотова І.В.,

за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року у справі за адміністративним позовом Головного управління ДФС у м. Києві до Товариства з обмеженою відповідальністю Бюромакс , Товариства з обмеженою відповідальністю Басфорд Груп про визнання недійсним правочину,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсним правочин, укладений між відповідачами за результатами якого складено податкову накладну від 17.05.2018 №53.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким позов задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що спірний правочин має бути визнаний недійсним.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що за твердженням позивача з посиланням на роздруківку електронного додатку 5 Розшифровка податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (Д5) до податкової декларації з податку на додану вартість ТОВ Басфорд Груп , датованого 20.06.2018, ТОВ Бюромакс (як постачальник) виписало на адресу ТОВ Басфорд Груп (як покупця) податкову накладну від 17.05.2018 за №53, з обсягом поставки 271 066,50 грн. (з ПДВ). Позивач вважає, що вказана податкова накладна була виписана за господарською операцією щодо надання послуг.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11 березня 2019 року витребувано у позивача засвідчену копію податкової накладної від 17.05.2018 №53.

Проте, до суду першої інстанції відповідач не подав ані засвідченої копії податкової накладної ТОВ Бюромакс від 17.05.2018 за №53, ані письмових пояснень про причини відсутності в Головного управління ДФС у м. Києві оригіналу чи копії зазначеного документу. Також позивач не подав до суду жодних первинних та інших документів по господарській операцій, у зв`язку з якою мала бути виписана податкова накладна від 17.05.2018 за №53, та/або оформлення яких передувало зазначеній подій (як договір), та відомості про обставини існування таких суду не повідомив.

Водночас позивач додав до матеріалів позовної заяви інформацію з автоматизованої інформаційної бази даних органу ДФС стосовно суб`єкта господарської діяльності - ТОВ Бюромакс . Зокрема, за даними наданої позивачем роздруківки, керівником та бухгалтером ТОВ Бюромакс значиться ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).

Обставина перебування ОСОБА_1 на посаді директора ТОВ Бюромакс станом на 17.05.2018 підтверджується відомостями, які містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Крім того, позивач подав до суду копію супровідного листа Печерського районного суду міста Києва від 25.09.2018 вих. №757/26941/18-к з доданою до нього копією вироку цього районного суду від 08.08.2018 у справі №757/26941/18-к. Суд встановив, що відповідно до тексту вироку від 08.08.2018, Печерського районного суду міста Києва: затвердив угоду від 26.02.2018 між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та підозрюваним ОСОБА_1 про визнання винуватості; ОСОБА_1 визнав винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України та призначив йому покарання, з подальшим звільненням названої особи від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

З огляду на ухвалення районним судом вказаного вироку, Головне управління ДФС у м. Києві звернулось до суду із позовом про визнання недійсним правочину, укладеного між ТОВ Бюромакс і ТОВ Басфорд Груп та за результатами якого складено податкову накладну від 17.05.2018 №53.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що документальних доказів, які б могли підтвердити обставини укладання між ТОВ Бюромакс і ТОВ Басфорд Груп письмового або усного правочину, у зв`язку з яким могла бути виписана конкретна податкова накладна, а також копію податкової накладної №53 від 17.05.2018 позивач до суду без поважних причин не подав, хоч у позивача, як контролюючого органу, в силу положень податкового законодавства наявні можливості збирати необхідні докази з метою підтвердження обставин, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, в тому числі, які б висвітлювали факт вчинення спірного правочину та умови його виконання відповідачами. Суд вказав про те, що позивачем не було надано суду доказів здійснення податкового контролю за діяльністю відповідачів, що, відповідно, зумовлює відсутність у нього доказів вчинення платниками податків спірного правочину, з метою визнання недійсним якого позивач звернувся до суду. Також суд відхилив посилання на вирок Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №757/26941/18-к.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК).

Згідно з підпунктом 20.1.30 пункту 20.1 статті 20 ПК контролюючі органи мають право звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами;

Частиною першою статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 207 ЦК правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Згідно статті 30 ЦК цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов`язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.

Відповідно до статті 91 ЦК, юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Згідно частини першої статті 92 ЦК юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом.

Статтею 203 ЦК визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. У свою чергу підстави недійсності правочину визначено ст. 215 ЦК. Так, відповідно до частини першої цієї статті підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За правилами частин першої-другої статті 228 ЦК правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Частиною другою статті 208 ГК передбачено, що недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов`язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов`язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9, якої визначено, що не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено (п. 8 постанови).

Верховним Судом України наголошено на тому, що відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Звертаючись до суду із даним позовом, податковий орган, як на підставу для визнання спірного правочину недійсним, посилається лише на наявність вироку цього Печерського районного суду міста Києва від 08.08.2018 у справі №757/26941/18-к, яким затверджено угоду від 26.02.2018 між прокурором Київської місцевої прокуратури №6 м. Києва Каніковським В.І. та підозрюваним ОСОБА_1 про визнання винуватості; ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 27 ч. 1 ст. 205, ч. 1 ст. 358 КК України та призначено йому покарання, з подальшим звільненням названої особи від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік.

Проте, на переконання колегії суддів, сама лише наявність вироку щодо фіктивного підприємництва, не може свідчити про те, що всі правочини вчинені цим підприємством за підписом засудженої особи (директора, власника), є недійсними та такими, що завідомо суперечать інтересам держави і суспільства, або укладені учасниками господарських відносин з порушенням господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності).

Крім того, у згаданій кримінальній справі досліджувались виключно обставини внесення в документи, які відповідно до закону подаються для проведення державної реєстрації юридичної особи або фізичної особи - підприємця, завідомо неправдивих відомостей, а також обставини подання для проведення такої реєстрації документів, які містять завідомо неправдиві відомості, проте вчинення будь-якого правочину між відповідачами, обставини його укладення і подальшого виконання, не досліджувалися.

Тобто, вирок суду щодо фіктивного підприємництва не є безумовною підставою для висновку про недійсність певного правочину, вчиненого за участі такого підприємства.

При цьому, колегія суддів наголошує на тому, що у предметом даного спору не є питання правомірності формування відповідачами сум податкової звітності на підставі спірної податкової накладної, складеної за результатами оскаржуваних правочинів. Суд також не вирішує питання правомірності складення цієї податкової накладної.

Відповідно до частини четвертої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суб`єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Як зазначалося предметом спору у даній справі є правочин, за результатами якого складеного податкову накладну від 17.05.2018 №53.

За змістом частини першої статті 77 КАС кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 72 КАС визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Звертаючись до суду із позовом, що розглядається у даній справі, позивач не надав доказів безпосереднього існування між відповідачами будь-яких договірних відносин та укладення будь-яких правочинів, які він просить визнати недійсними. Саме лише існування податкової накладної не свідчить про наявність правочину.

Крім того, матеріали справи, сформовані судом першої інстанції не містять також і власне примірника податкової накладної від 17.05.2018 №53.

Відповідно до частини першої статті 77, частини другої статті 79 КАС докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви.

Згідно частини третьої статті 80 КАС про витребування доказів за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи, або про відмову у витребуванні доказів суд постановляє ухвалу.

Як зазначалося, на з метою офіційного з`ясування обставин справи, судом першої інстанції в ухвалі від 11.03.2019 витребувалося у позивача копію податкової накладної від 17.05.2018 №53, яку зобов`язано надати у п`ятнадцятиденний строк.

Вказану ухвалу отримано представником позивача 17.03.2019, проте у встановлений судом строк та до ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення, відповідної накладної позивачем до суду подано не було.

За змістом частини п`ятої статті 77 КАС якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

У разі неподання суб`єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду (частина дев`ята статті 80 КАС).

Враховуючи неналежне виконання позивачем процесуальних обов`язків та неподання витребуваних судом доказів, що унеможливило встановлення дійсних обставин справи щодо змісту оскаржуваних правочинів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до частини четвертої статті 308 КАС докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

З огляду на наведене, колегією суддів не приймається долучена до апеляційної скарги копія податкової накладної від 17.05.2018 №53, оскільки на вимогу суду першої інстанції її надано не було, а жодних причин неможливості її подання до суду першої інстанції скаржник не наводить.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про недоведеність позивачем недійсності правочину, за результатами якої складено податкову накладної від 17.05.2018 №53.

Колегією суддів також враховується, що згідно правової позиції Верховного Суду, висловленої у постанові від 02 жовтня 2018 року у справі №817/274/17 вимоги податкового органу про визнання правочинів, укладених господарюючими суб`єктами, недійсними підлягають розгляду адміністративними судами за правилами КАС, оскільки такий спір є публічно-правовим та походить з компетенції органів Державної фіскальної служби здійснювати податковий контроль.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позову.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Hirvisaari v. Finland від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Ruiz Torija v. Spain від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 липня 2019 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя Н.М. Єгорова

Суддя І.В. Федотов