Постанова

від 28.11.2019 по справі 560/1810/19

СЬОМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/1810/19

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Сторчак В. Ю.

28 листопада 2019 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Сторчака В. Ю.

суддів: Граб Л.С. Іваненко Т.В. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Колісниченко Ю.В.,

представника позивача - Красовського В.Б.

представника відповідача - Ткачук М.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року у справі за адміністративним позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Славутський цикорієсушильний завод" до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з додатковою відповідальністю "Славутський цикорієсушильний завод" звернулось до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.03.2019 №002231413, від 14.03.2019 №0002251413, від 31.05.2019 №0007311413.

Обґрунтовуючи вимоги позивач зазначив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області із порушення норм чинного законодавства.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року позовні вимоги позивача задоволено. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 14.03.2019 №0002231413 і №0002251413 та від 31.03.2019 №0007311413.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, подавши відповідну апеляційну скаргу. У скарзі відповідач, посилаючись на неповне з`ясування та недоведеність судом обставин, що мають значення для справи та допущенні порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити з підстав, викладених у апеляційній скарзі. Зокрема апелянт зазначає, що у спірних правовідносинах між сторонами податковий орган діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На думку апелянта, відображені в акті перевірки від 15.02.2019 року №0088/22-01-14-013/02133509 висновки відповідають вимогам чинного законодавства, а прийняті податкові повідомлення-рішення є правомірними.

На адресу суду апеляційної інстанції надійшов відзив позивача на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки вважає, що судом, при прийнятті вказаного рішення, дотримано норми процесуального та матеріального права.

27 листопада 2019 року, Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області подано клопотання про процесуальне правонаступництво, в якому просить замінити відповідача Головне управління ДФС у Хмельницькій області на правонаступника - Головне управління ДПС у Хмельницькій області.

Згідно ст. 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

У відповідності до наказу ДПС від 28.08.2019 №36 "Про початок діяльності Державної податкової служби України" та наказу Головного управління ДПС у Хмельницькій області від 29.08.2019 №7 розпочато виконання Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області повноважень Головного управління ДФС у Хмельницькій області, що припиняється.

Враховуючи те, що відповідач у справі реорганізований шляхом приєднання до територіального органу Державної податкової служби, а спірні правовідносини допускаються правонаступництво, суд апеляційної інстанції вважає, що клопотання про заміну відповідача на правонаступника необхідно задовольнити та замінити Головне управління ДФС у Хмельницькій області на правонаступника - Головне управління ДПС у Хмельницькій області у справі.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, та просив залишити оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство з додатковою відповідальністю "Славутський цикорієсушильний завод" здійснює господарську діяльність з виробництво харчових продуктів, вирощування зернових культур (крім рису), бобових культур і насіння олійних культур, вирощування овочів і баштанних культур, коренеплодів і бульбоплодів, перероблення та консервування фруктів і овочів.

У період з 27.12.2018 по 25.01.2019, відповідно до статей 20, 75, 77, 81, 82 Податкового кодексу України, плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок платників податків за 2018 рік, на підставі наказу Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 13.12.2018 №3480, посадовими особами відповідача проведена документальна планова виїзна перевірка товариства з додатковою відповідальністю "Славутський цикорієсушильний завод" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, валютного - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01.01.2015 по 30.09.2018.

За результатами перевірки складений акт №0088/22-01-14-013/02133509 від 15.02.2019, яким встановлене порушення позивачем, зокрема, пункту 44.1 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 "Зобов`язання", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.01.2000 №20, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.02.2000 за № 85/4306, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999р. №290 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999р. за №860/4153, пунктів 5, 6, 7, 11,15, 18, 19 П(С)БО №16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 30.12.1999 №318, пункту 14, П(С)БО 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 за №92, пунктів 30, 31 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Мінфіну від 30.09.2003, №561, пункту 9 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 9 "Запаси", затвердженого наказом МФУ від 20.10.1999р. №246, зі змінами та доповненнями, пункту 2 Інструкції з бухгалтерського обліку податку на додану вартість, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 01.07.97за №141 зі змінами та доповненнями, статті 9 закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", пунктів 1.2, 2.2, 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95 № 88, наказ Міністерства фінансів України від 20.06.2018 №565 "Про внесення змін до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку", абзацу другого розділу І Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов`язань і господарських операцій підприємств і організацій, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 30.11.99 №291, у зв`язку із чим занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 286 125 грн., в тому числі: 1 квартал 2016 року в сумі 1513 грн., півріччя 2016року в сумі 7665 грн., три квартали 2016 року в сумі 78952 грн., 2016 рік в сумі 99938 грн., 1 квартал 2017 року в сумі 6658 грн., півріччя 2017 року в сумі 13389 грн., три квартали 2017 року в сумі 81674 грн., за 2017 рік 94566 грн., за 1 квартал 2018 року в сумі 6657 грн., за 1 півріччя 2018 року 13389 грн, за три квартали 2018 року в сумі 91621 грн. Пункту 44.1 статті 44, пункту 198.1, пункту 198.6, статті 198, абз. г) пункту 198.5 статті 198, пункту 200.1, пункту 200.2 статті 200, пункту 201.1, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VІ у зв`язку із чим занижений податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету всього в сумі 111618 грн, в тому числі: за березень 2016 року на 54918 грн.; за квітень 2016 року на 566 грн.; за липень 2016 року на 5968 грн.; за вересень 2016 року на 13456 грн.; червень 2017 року на 5719 грн., липень 2017 року в сумі 1558 грн., серпень 2017 року на суму 11882 грн., липень 2018 року на суму 4314 грн., серпень 2018 на суму 13237 грн.

На підставі акту перевірки, Головне управління ДФС у Хмельницькій області прийняло:

- податкове повідомлення-рішення №0002231413 від 14.03.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в розмірі 286125,00 грн. за основним платежем та 71531,00грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього 357656,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №0002241413 від 14.03.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 111618,00 грн. за основним платежем та 27905,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього 139523,00 грн; податкове повідомлення-рішення №0002251413 від 14.03.2019, яким застосовано штраф в розмірі 21583,50 грн. за платежем податок на додану вартість.

Не погодившись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями позивач оскаржив їх в адміністративному порядку.

Рішенням від 27.05.2019 року №24152/6/99-99-11-04-01-25 Державна фіскальна служба України податкові повідомлення-рішення ГУ ДФС у Хмельницькій області №0002241413 та №0002251413 від 14.03.2019 скасувала в частині завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 22 212,00 грн. по податкових накладних, в яких відсутній реквізит «код УКТ ЗЕД» та у відповідній частині застосовані штрафні санкції, а в інших частинах зазначені податкові повідомлення-рішення та податкове повідомлення рішення №0002231413 від 14.03.2019 залишила без змін.

Позивач, вважаючи податкові повідомлень-рішень від 14.03.2019 №002231413, від 14.03.2019 №0002251413, від 31.05.2019 №0007311413 протиправними, звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач не довів правомірність спірного податкового повідомлення-рішення, а тому позовні вимоги позивача про скасування податкових повідомлень - рішень від 14.03.2019 №0002231413 і №0002251413 та від 31.03.2019 №0007311413 підлягають задоволенню.

Зокрема, на переконання суду, при формуванні даних бухгалтерського обліку та податкового обліку по взаємовідносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , позивач діяв у відповідності до приписів законодавства, і такі дані ґрунтуються на первинних документах, складених за результатами фактичного (реального) здійснення господарських операцій, які підтверджують реальність руху його активів та зміни у власному капіталі (зменшення активів - кількості дизельного пального та коштів у зв`язку оплатою послуг оренди та збільшення зобов`язань - щодо оплати послуг оренди). Відтак, суд вважає протиправними податкові повідомлення-рішення про збільшення податкових зобов`язань за податком на прибуток та ПДВ і застосування штрафних санкцій в цій частині.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності податкового повідомлення-рішення про збільшення податкових зобов`язань за податком на прибуток і застосування штрафних санкцій в цій частині, оскільки встановив, що витрати позивача на ремонт приміїцення для сушарки УРС-150 в розчинному цеху та побутового приміщення на 2 поверсі (заміна вікон та дверей, переобладнання приміщення), автонавантажувача, двигунів, монтажу системи місцевої вентиляції виробничого приміщення (лінії пакування) здійснено для підтримання об`єктів в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від їх використання та повинні включаються до складу витрат звітного періоду.

Крім того, суд не погодився з податковим повідомленням-рішенням про збільшення податкових зобов`язань за податком на прибуток і застосування штрафних санкцій в цій частині, з тих підстав, що фінансові витрати позивача на оплату відсотків за користування позикою, використаною на придбання активів (кореня цикорію), що підтверджується даними бухгалтерського обліку, є витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями).

Враховуючи, що правові підстави для здійснення у 2019 році перевірки та визначення суми грошових зобов`язань позивача з ПДВ за податковими накладними жовтня 2015 року відсутні, оскільки з дати останнього дня граничного строку поданіія податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року минуло більше 1095 днів, суд першої інстанції також прийшов до висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення про збільшення податкових зобов`язань за податком на додану вартість в цій частині.

Загалом, на переконання суду першої інстанції, наявні у справі докази підтвердили правомірність позовних вимог позивача у даній адміністративній справі та безпідставність доводів податкового органу.

Колегія суддів Сьомого апеляційного адміністративного суду, за результатом апеляційного розгляду справи, погоджується з висновками суду першої інстанції. Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, апеляційний суд враховує наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає закон України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні від 16.07.1999 за №996-ХІУ (далі - Закон №996).

За змістом статті 1 Закону №996-XIV господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону №996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, передбачено, що первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Тобто, для правильного визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток платнику податків слід керуватись правилами бухгалтерського обліку.

Так, судом встановлено, що підставою для податкового повідомлення-рішення №0002231413 від 14.03.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на прибуток в розмірі 286125,0 грн. за основним платежем та 71531,0 грн. штрафних (фінансових) санкцій, всього 357656,0 грн, слугували висновки посадових осіб відповідача щодо:

- заниження позивачем інших доходів в сумі 760034,00 грн. в результаті невіднесення до їх складу безоплатно наданих послуг оренди зернозбиральних комбайнів з екіпажем, у зв`язку з непідтвердженням під час перевірки фактичного здійснення операцій з поставки послуг оренди від ФОП ОСОБА_2 ;

- завищення інших операційних витрат за рахунок віднесення до їх складу витрат в сумі 215837,00 грн. на списання дизельного пального для збору урожаю зернозбиральним комбайном з екіпажем, який був предметом договору оренди, укладеного з ФОП ОСОБА_2 , визнаного перевіряючими таким, щодо не пов`язаний з господарською діяльністю позивача;

- завищення собівартості реалізованої продукції на 276112,00 грн. за рахунок віднесення до складу витрат на поліпшення (ремонт) основних засобів - приміщення для сушарки УРС-150 в розчинному цеху та побутового приміщення на 2 поверсі, автонавантажувача, ремонти двигунів, роботи по монтажу системи місцевої вентиляції виробничого приміщення (лінія пакування));

- завищення фінансових витрат на 336599,00 грн. у зв`язку з віднесенням до їх складу нарахованих відсотків за користуванням позикою відповідно до укладеного з ТОВ КУА Західінвест ПЗНВІФ Галінвест договору позики №24/ГІ/А від 30.06.2016 коштів в сумі 1000000,00 грн., використаних не за цільовим призначенням, на придбання інвестиційних сертифікатів у ТОВ КУА Західінвест ПЗНВІФ Галінвест , яке не передбачало отримання доходу.

У 2016-2018 позивач та ФОП ОСОБА_2 уклали ряд договорів оренди комбайнів з екіпажем на загальну суму на суму 760 034 грн., зокрема:

згідно з договором оренди комбайнів з екіпажем (водієм) №13/07-16 від 13.07.2016 ФОП ОСОБА_2 передає в оренду: зернозбиральний комбайн марки JOHN DEER 950, державний номер 12329 AM, дата випуску - 1997р, номер двигуна НОМЕР_1 , вартість комбайна згідно балансової вартості 900 тис. грн, зернозбиральний комбайн марки JOHN DEER 9600, державний номер 13232 НОМЕР_2 , дата випуску-1993р.,номер двигуна НОМЕР_3 , вартість комбайна згідно балансової вартості 868,4тис.грн.;

згідно з договором оренди комбайна з екіпажем (водієм) №21/07-17 від 21.07.2017 ФОП ОСОБА_2 передає в оренду зернозбиральний комбайн марки JOHN DEER 9600, державний номер НОМЕР_4 НОМЕР_2 , дата випуску-1993р, номер двигуна НОМЕР_3 , вартість комбайна згідно балансової вартості 868,4тис.грн.;

згідно з договором оренди комбайна з екіпажем (водієм) №12/07-18 від 12.07.2018 ФОП ОСОБА_2 передає в оренду зернозбиральний комбайн марки JOHN DEER 9600, державний номер НОМЕР_4 НОМЕР_2 , дата випуску-1993р, номер двигуна НОМЕР_3 , вартість комбайна згідно балансової вартості 868,4тис.грн.;

згідно з договором оренди комбайна з екіпажем (водієм) №07/08-18 від 07.08.2018р ФОП ОСОБА_2 передає в оренду зернозбиральний комбайн марки CAT LEXION 480, державний номер НОМЕР_5 НОМЕР_2 , дата випуску - 2004р, номер двигуна 7 НОМЕР_6 , вартість комбайна згідно балансової вартості 1775 тис. грн.

На виконання зазначених договорів оренди відповідно до актів приймання-передачі ФОП ОСОБА_2 передала, а директор Товариства з додатковою відповідальністю "Славутський цикорієсушильний завод" прийняла комбайн в стані, придатному до використання. Окрім, керівників, акти також підписав представник позивача - водій ОСОБА_3 .

Факт надання послуг з оренди вказаних комбайнів з екіпажем підтверджується відповідними актами виконання робіт , підписаними орендарем та орендодавцем.

На підставі актів виконаних робіт, якими зафіксоване виконання послуг оренди комбайнів з екіпажем для збирання врожаю зернових, позивач здійснював оплату цих послуг, що підтверджується виписами з банківського рахунку позивача.

Відповідно до умов договорів оренди для збирання врожаю комбайни використовували дизельне пальне, придбане позивачем. Обсяги дизельного пального, використаного для збирання врожаю орендованими комбайнами, підтверджуються складеними представниками позивача та водіями комбайнів актами на списання МПП для збору зернових комбайнами, що знаходились в оренді, затвердженими керівником позивача, та журналами видачі пального водіям комбайнів.

Вартість послуг оренди та списаного дизельного пального, використаного для збирання врожаю орендованими у ФОП ОСОБА_2 комбайнами з екіпажем, позивач включав до інших витрат операційної діяльності відповідних звітних періодів.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України (далі ПК України) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 N 318, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за № 860/4153, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Відповідно до пункту 6 вказаного Положення витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Таким чином, підставою для віднесення витрат на придбання товарів (робіт, послуг), до витрат, які використовуються для обрахунку об`єкта оподаткування податком на прибуток, є зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені і підтверджені первинними документами складеними, з дотриманням вимог Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Судом підтверджено факт здійснення позивачем витрат на оплату послуг оренди та факт списання дизельного пального на збирання врожаю, а також розмір цих витрат.

Податковий орган, заперечуючи ту обставину що комбайни, за допомогою яких здійснене збирання врожаю, передані позивачу ФОП ОСОБА_2 , вважає, що власниками комбайнів, вказаних у договорах оренди, є ОСОБА_4 та ПП Райгородоцьке , договір оренди між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_4 не посвідчений нотаріально, а ФОП ОСОБА_2 (орендодавець комбайнів з екіпажем) не має власних трудових ресурсів та виробничих запасів.

Проте, як вірно вказав суд першої інстанції, та обставина, що власником комбайнів, переданих ФОП ОСОБА_2 в оренду позивачу, є інша особа - ії чоловік ОСОБА_4 , а також недоліки договорів оренди, які за своєю суттю є договорами суборенди, не спростовує факт тимчасового платного використання позивачем зазначених комбайнів для збору врожаю та списання на вказані цілі дизельного пального. Правомірність володіння ФОП ОСОБА_2 комбайнами, переданими в оренду позивачу, підтверджується відповідними дозволами, наданими власниками цієї сільськогосподарської техніки ОСОБА_4 та ПП Райгородоцьке на передачу її в суборенду, зареєстрованими в ЄРПН податковими накладними ПП Райгородоцьке про надання послуг з оренди комбайна з екіпажем ФОП ОСОБА_2 , податковими розрахунком 1 ДФ ПП Райгородоцьке . Той факт, що ФОП ОСОБА_2 відобразила операції з надання послуг оренди в податковому обліку підтверджується її податковими деклараціями платника єдиного податку, в яких ФОП ОСОБА_2 задекларувала доходи від цих операцій.

Колегія суддів вважає, що позивач правомірно відніс до інших операційних витрат витрати на оплату послуг ФОП ОСОБА_2 з оренди зернозбиральних комбайнів з екіпажем та витрати на списання дизельного пального на збирання врожаю цими комбайнами, оскільки витрати на оплату послуг оренди зернозбиральних комбайні у ФОП ОСОБА_2 , та витрати на списання дизельного пального, використаного цими комбайнами для збирання врожаю, підтверджені первинними документами, складеними у відповідності до Закону №996-XIV, та які спричинили зміни у власному капіталі позивача шляхом зменшення активів (кількості дизельного пального та зменшенням коштів у зв`язку з оплатою послуг оренди) та збільшення зобов`язань (щодо сплати орендної плати).

Таким чином, колегія суддів вважає необгрунтованими висновки відповідача щодо необхідності збільшення доходу позивача на суму безоплатно наданих послуг оренди, в розмірі вартості послуг оренди комбайнів ФОП ОСОБА_2 .

Крім того судом встановлено, що в період, що перевірявся, позивач відніс до собівартості реалізованої продукції витрати в загальній сумі 276111,86 грн, в тому числі в сумі 44741,16 грн. на придбання матеріалів, використаних на ремонт приміщення для сушарки УПС-150 в розчинному цеху та побутового приміщення на 2 поверсі (встановлення вікон та дверей, переобладнання приміщення) і в сумі 231370,00 грн. на ремонт автонавантажувача, ремонти двигунів, монтаж системи місцевої вентиляції виробничого приміщення (лінії пакування).

У відповідності до пункту 138.2 статті 138 ПК України фінансовий результат до оподаткування зменшується: на суму вигід від відновлення корисності основних засобів або нематеріальних активів у межах попередньо віднесених до витрат втрат від зменшення корисності основних засобів або нематеріальних активів відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності; на суму первісної вартості придбання або виготовлення окремого об`єкта невиробничих основних засобів або невиробничих нематеріальних активів та витрат на їх ремонт, реконструкцію, модернізацію або інші поліпшення, у тому числі віднесених до витрат відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, у разі продажу такого об`єкта невиробничих основних засобів або нематеріальних активів, але не більше суми доходу (виручки), отриманої від такого продажу.

Відповідно до пункту 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Відповідно до пункту 15 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 р. №92, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України18 травня 2000 р. за № 288/4509, витрати, що здійснюються для підтримання об`єкта в робочому стані (проведення технічного огляду, нагляду, обслуговування, ремонту тощо) та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат.

Згідно з пунктом 14 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Пунктом 30 Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 30 вересня 2003 р. N 561 (далі - Методичних рекомендацій) передбачено, що витрати на капітальний ремонт об`єктів основних засобів визнаються витратами звітного періоду. Такі витрати можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо витрати на значний огляд і капітальний ремонт можуть бути ідентифіковані з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів. Витрати на ремонт можуть бути визнані капітальними інвестиціями, якщо ціна придбання активу вже відображає зобов`язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання. Наприклад, у разі придбання будівлі, яка потребує ремонту, витрати на ремонт приймаються на збільшення первісної вартості цієї будівлі до суми, яка може бути відшкодована від використання будівлі в майбутньому.

Пунктом 31 Методичних рекомендацій визначено, що вартість робіт, що приводять до збільшення очікуваних майбутніх вигод від об`єкта основних засобів, включається до капітальних інвестицій з майбутнім збільшенням первісної вартості основних засобів. Підставою для визнання капітальними інвестиціями витрат, пов`язаних з поліпшенням основних засобів, є зростання внаслідок цих витрат очікуваного терміну корисного використання об`єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом. Первісна (переоцінена) вартість основних засобів може бути збільшена на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням та ремонтом об`єкта, визначену у порядку, встановленому податковим законодавством.

Таким чином, витрати на капітальний ремонт об`єктів основних засобів визнаються витратами звітного періоду. Витрати на ремонт чи капітальний ремонт (поліпшення) основних засобів можуть визнаватись капітальними інвестиціями, на суму яких збільшується первісна вартість цих основних засобів у таких випадках:

- якщо витрати на капітальний ремонт можуть бути ідентифіковані з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів;

- якщо ціна придбання активу вже відображає зобов`язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання;

- якщо внаслідок цих витрат відбулось зростання очікуваного терміну корисного використання об`єкта, кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом.

Витрати на ремонт, який здійснюється для підтримання об`єкта в робочому стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду. При цьому, рішення про характер і ознаки здійснюваних підприємством робіт, тобто чи спрямовані вони на підвищення техніко-економічних можливостей (модернізація, модифікація, добудова, реконструкція) об`єкта, що приведе в майбутньому до збільшення економічних вигод, чи здійснюються вони для підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, приймається керівником підприємства.

Як вбачається з акту перевірки, у якому відображені висновки відповідача щодо завищення позивачем собівартості реалізованої продукції у зв"язку з віднесенням до її складу витрат на ремонти основних засобів, він не містить аналізу обставин, які відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби та Методичних рекомендацій з бухгалтерського обліку основних засобів впливають на віднесення витрат на ремонт основних засобів до витрат, з яких формується собівартість реалізованої продукції чи до витрат, на які збільшується первісна собівартість основних фондів. Зокрема, перевіркою не з`ясовано: існування можливості ідентифікації витрат на ремонт приміщення для сушарки УПС-150 в розчинному цеху та побутового приміщення на 2 поверсі (заміна вікон та дверей, переобладнання приміщення), автонавантажувача, двигунів, монтажу системи місцевої вентиляції виробничого приміщення (лінії пакування) з окремою замортизованою частиною (компонентом) основних засобів; чи відображала ціна придбання цих основних засобів зобов`язання (необхідність) підприємства здійснити в майбутньому витрати для приведення активу до стану, в якому він придатний для використання, а також чи відбулось внаслідок цих витрат зростання очікуваного терміну корисного використання об`єкта, визначеного наказом ТДВ №1 від 02.01.2015 Про організацію бухгалтерського обліку та облікову політику Групи підприємств , кількості та/або якості продукції (робіт, послуг), яка виробляється (надається) цим об`єктом.

В судовому засіданні відповідачем не доведено, що рішення керівника позивача про віднесення витрат на ремонт вказаних основних засобів до витрат на підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання, прийняте з порушенням Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби .

Доводи відповідача щодо необхідності оформлення рішення керівника позивача про віднесення витрат на ремонт вказаних основних засобів до витрат на підтримання об`єкта в придатному для використання стані та одержання первісно визначеної суми майбутніх економічних вигод від його використання відповідним наказом, колегія суддів вважає необгрунтованими, оскільки, як вірно зазначив суд першої інстанції, Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби оформлення такого наказу не передбачено.

Таким чином, враховуючи зазначене, висновок відповідача про завищення позивачем собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) на загальну суму 276111,86 грн., в результаті віднесення до складу загальновиробничих витрат на ремонт основних засобів колегія суддів вважає недоведеним податковим органом.

Крім того, що стосується висновків відповідача, щодо безпідставного віднесення позивачем до фінансових витрат відсотків в загальному розмірі 337599,00 грн. за користування позикою в сумі 1000000,00 грн., отриманою позивачем відповідно до договору позики від 30.03.2016 №24/П/А, уклаленого з ТОВ Компанія з управління активами Західна інвестиційна група , використаною для придбання інвестиційних сертифікатів в кількості 392 шт. на суму 998032,0 грн. у вказаного товариства відповідно до договору від 04.07.2016, оскільки ці витрати не пов`язані з господарською діяльністю позивача, колегія суддів враховує наступне.

Судом встановлено, що 30.03.2016 між позивачем та ТОВ Компанія з управління активами Західна інвестиційна група укладений договір позики №24/ГІ/ ОСОБА_5 у розмірі 1 000 000,00 грн. строком до 30.06.2020 зі сплатою 15% на рік на суму залишку заборгованості. Цільове призначення - на поточні потреби позичальника.

Відповідно до умов договору позики за користування позикою у період з дати отримання коштів до дати погашення позики позичальник щоквартально в період сплати сплачує відсотки в розмірі, зазначеному в п.1.1 даного договору в терміни зазначені в п.1.2. При порушенні позичальником зобов`язань по погашенню позики, позичальник сплачує позикодавцю відсотки за користування позикою у розмірі 6,00% на місяць, розрахованих від суми залишку непогашеної заборгованості за позикою. Розраховані відповідно до цього пункту договору відсотки сплачуються позичальником окремо суми щоквартального платежу по позиці разом з несплаченим залишком попереднього щоквартального платежу.

На виконання умов договору позивач отримав позику 30.06.2016 в сумі 1 000 000 грн.

У 2016-2018 позивач нарахував на користь ТОВ КУА Західінвест ПЗНВІФ Галінвест відсотки за користування позикою в загальній сумі 337 599 грн, тому числі: за 2016 рік на суму 76229 грн, за 2017 рік на суму 150 000 грн., за три квартали 2018 року на суму 111 370 грн.

В бухгалтерському обліку віднесення відсотків за договором позики №24/ГІ/А від 30.06.2016р до складу фінансових витрат відображено кореспонденцією рахунків: Д-т 95.1 Відсотки за кредит - К-т 68.4 Розрахунки за нарахованими відсотками ; Д-т 79 Фінансові результати - К-т 95.1 Відсотки за кредит .

Відповідно до пункту 27 Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 Основні засоби до фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов`язані із запозиченнями (крім фінансових витрат, які включаються до собівартості кваліфікаційних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати").

Згідно з пунктами 5 і 7 Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати витрати відображаються у бухгалтерському обліку одночасно із зменшенням активів або збільшенням зобов`язань. Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони були здійснені. Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійсненні.

Методологічні засади формування у бухгалтерському обліку інформації про фінансові витрати та її розкриття у фінансовій звітності визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати", затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 28.04.2006 № 415, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 травня 2006 р. за # 610/12484, та Міжнародним стандартом бухгалтерського обліку 23 "Витрати на позики" від 30.06.2017.

За змістом пункту 4 Положення (стандартом) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" фінансові витрати визнаються юридичними особами витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями), крім фінансових витрат, які капіталізуються. Пунктом 5 цього Положення визначено, що капіталізація фінансових витрат застосовується лише до суми тих фінансових витрат, яких можна було б уникнути, якби не здійснювались витрати на створення кваліфікаційного активу.

Пунктом 6 Положення (стандартом) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" передбачено, що у разі безпосереднього позичання коштів з метою створення кваліфікаційного активу сумою фінансових витрат, що підлягає включенню до собівартості кваліфікаційного активу, є фактичні, визнані у звітному періоді, фінансові витрати, які пов`язані з цим запозиченням (за вирахуванням доходу від тимчасового фінансового інвестування запозичених коштів).

Таким чином, з урахуванням зазначених вище положень, колегія судів приходить до висновку, що фінансові витрати на оплату відсотків за користування позикою, використаною на придбання активів, не віднесених Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 31 "Фінансові витрати" до кваліфікаційних, визнаються витратами того звітного періоду, за який вони були нараховані (визнані зобов`язаннями).

Відповідно до виписки банку на рахунку позивача 30.06.2016 року на початок дня на вхідному залишку було 649307,91 грн. , на кінець дня - 2119894,68 грн. станом на дату придбання цінних паперів (04.07.2019) на вхідному залишку на рахунку позивача було 210596,70 грн. В матеріалах справи містяться, надані позивачем платіжні доручення та виписки з банківського рахунку, які підтверджують використання позичених коштів у розмірі 1000000,00 грн. на придбання кореню цикорію від СФГ Клепачі .

Колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта щодо нецільового використання позики у зв`язку з використанням її на придбання у ТОВ Компанія з управління активами Західна інвестиційна група інвестиційних сертифікатів відповідно до договору №24/П/І від 04.07.2016 на розміщення емітентом іменних інвестиційних в кількості 392 штуки загальною вартістю 998032,00 грн., оскільки податковим органом не доведено, що позичені кошти позивач використав на придбання інвестиційних сертифікатів, а не на придбання кореню цикорію.

Враховуючи зазначене, слідує висновок, що позивач правомірно включив до фінансових витрат відсотки в загальному розмірі 337599,00 грн. за користування позикою в сумі 1000000,0 грн, отриманою позивачем відповідно до договору позики від 30.06.2016 №24/П/А, уклаленого з ТОВ Компанія з управління активами Західна інвестиційна група , використаною в господарській діяльності позивача.

Пунктом 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, право на нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту звітного періоду у випадку придбання товарів та послуг виникає у їх покупця за умови отримання від їх постачальника належним чином оформленої податкової накладної, яка підтверджує факт поставки товару (робіт).

Відповідно до абз. г пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі, якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Підставою для податкових повідомлень-рішень №0002241413 від 14.03.2019, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 111618,00 грн. за основним платежем та 27905,00 грн. штрафних (фінансових) санкцій, та №0002251413 від 14.03.2019, яким застосовано штраф в розмірі 21583,50 грн. за платежем податок на додану вартість, слугували викладені а акті перевірки висновки відповідача щодо завищення податкового кредиту відповідних звітних періодів у зв`язку з віднесенням до його складу ПДВ відповідно до податковий накладних, складених з порушенням статті 201 ПК України, по операціях з придбання у жовтні 2015 кореню цикорію від СФГ Клепачі та придбання послуг оренди зернозбиральних комбайнів з екіпажем у ФОП ОСОБА_2 та списання дизельного пального на збирання врожаю цими комбайнами.

Під час судового розгляду встановлено, що послуги ФОП ОСОБА_2 з оренди комбайнів з екіпажем та списання дизельного пального на збирання врожаю цими комбайнами правомірно слугували підставою для формування позивачем податкового кредиту у відповідних звітних періодах, оскільки вони підтверджені первинними документами, складеними з дотриманням вимог законодавства.

Таким чином, колегія суддів вважає недоведеними доводи відповідача щодо необхідності складання позивачем податкової накладної на суму ПДВ по вказаних операціях, що включені до податкового кредиту.

Крім того, податковим органом, за даними перевірки зроблено висновок, що позивачем завищений податковий кредит у жовтні 2015 року на суму 46239 грн., в результаті віднесення до його складу ПДВ, згідно податкових накладних, складених продавцем із порушення вимог пункту 201.1 статті 201 ПК України.

Так, відповідно до договору №1 від 01.04.2015, укладеного з СФГ Клепачі на постачання сировини цикорію урожаю 2015 року, у період з січня по вересень 2015 року позивач здійснив попередню оплату цикорію урожаю 2015 року на загальну суму 3146000 грн. та ячменю на загальну суму 1120000 грн. Крім того, 05.10.2015 позивач перерахував аванс в сумі 160000 грн. в т.ч. ПДВ у сумі 26 666,67 грн. в рахунок часткової оплати ячменю (податкова накладна № 2/2 від 05.10.2015 зареєстрована в ЄРПН 19.10.2015). Станом на 06.10.2015 заборгованість СФГ Клепачі становила 1280000 грн.

Позивачем, до складу податкового кредиту жовтня 2015 року віднесений ПДВ на загальну суму 46238,60 відповідно до податкових накладних №8/2 від 13.10.15 (зареєстрована 24.10.15) на суму 231192,80 грн., в т.ч. ПДВ 38532,18 грн. та №10/2 від 13.10.15 (зареєстрована 24.10.15) на суму 46238,54 грн., в т.ч. ПДВ 7706,42 грн., складених СФГ Клепачі на поставку цикорію.

За даними бухгалтерського обліку платника, відповідно до наданого до перевірки акту звірки та картки по рахунку 631 Розрахунки з вітчизняними постачальниками за жовтень 2015 року обороти по СФГ Клепачі склали: станом 01.10.15 Д-т 3146000 грн., оборот станом на 12.10.2015 року по Д-ту 0 грн., оборот по К-ту 3020109,6 грн., дебетове сальдо станом на 11.10.2015 склало 125890,4 грн.

Крім того, СФГ Клепачі згідно з видатковою накладною № 7 від 12.10.2015 здійснило поставку продукції на загальну суму 543515,4 грн, в т.ч. ПДВ 90585,9 грн.

Станом на 12.10.2015 кредиторська заборгованість перед СФГ Клепачі склала 417 625,40 грн. СФГ Клепані 12.10.2015 року не виписало податкову накладну на різницю у сумі 417625 грн., в т.ч. ПДВ 69604 грн. між попередньою оплатою станом на 11.10.2015 та фактичною вартістю поставленого кореня цикорію згідно видаткової накладній №7 від 12.10.2015 року на загальну суму 543 515,4 грн., в т.ч. ПДВ 90585,9 грн.

СФГ Клепачі згідно видаткової накладної № 8 від 13.10.2015 здійснено поставку продукції на загальну суму 539886,6 грн. в т.ч. ПДВ 89981,10 грн. Станом на 13.10.2015 року заборгованість у СФГ Клепачі перед позивачем відсутня.

На виконання вимог п. 187.1 ст. 187, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України СФГ Клепані 13.10.2015 по першій події - дата відвантаження товарів на адресу ТДВ Славутський цикорієсушильний завод зобов`язано було виписати податкову накладну на суму 539 886,6 грн. в т.ч. ПДВ 122 261,70 грн. та зареєструвати її.

Перевіркою встановлено, що згідно даних Єдиного реєстру податкових накладних СФГ Клепані 13.10.15 виписано (зареєстровано 24.10.15 в ЄРПН) податкові накладні за №8/2 на суму 231192,76 грн, в т.ч. ПДВ 38532,13 грн, та №10/2 на суму 46238,54 грн, в т.ч. ПДВ 7706,42 грн, в якій невірно заповнені основні реквізити - обсяг постачання та сума ПДВ, згідно першої події - постачанні кореню цикорію.

На переконання апелянта, зазначене порушення у вигляді завищення податкового кредиту жовтня 2015 на суму ПДВ 46 239 грн. призвело до заниження податку на додану вартість в березні 2016 року на суму 46 239 грн, тобто в межах строку, передбаченого ст.102 Податкового кодексу України.

В даному випадку колегія суддів враховує, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 ПК України контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов`язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов`язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Статтею 202 ПК України встановлено, що звітним (податковим) періодом по ПДВ є один календарний місяць. За змістом статті 203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Отже, строк давності для визначення контролюючим органом суми грошових зобов`язань платника податків становить 1095 днів. При цьому, вимоги пункту 102.1. статті 102 Податкового кодексу України пов`язують відлік строку давності саме із останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань.

Зазначений правовий висновок зі спірного питання, висловдений Верховним Судом у постановах від 02 жовтня 2018 року (справа №820/3543/17) та від 10 травня 2018 року (справа №820/3544/17), і суд першої інстанції вірно врахував його при прийнятті оскаржуваного рішення.

Таким чином, враховуючи зазначені обставини, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції, що граничним строком проведення перевірки та складання податкового-повідомлення рішення в частині визначення грошового зобов`язання з ПДВ по вказаній операції з урахування положень статті 102 ПК України було 20 жовтня 2018 року, тобто до закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015. І, як наслідок, враховуючи вимоги пункту 102.1 статті 102 ПК України, підстави для здійснення перевірки та визначення суми грошових зобов`язань позивача з ПДВ у 2019 році відсутні, оскільки з дати останнього дня граничного строку подання податкової декларації з ПДВ за жовтень 2015 року минуло більше 1095 днів, адже якщо відраховувати від дати граничного строку подання декларації з ПДВ за жовтень 2015 року і до дати першого дня перевірки (27.12.2018 року), то минуло 1133 дні.

Отже, враховуючи встановлені обставини справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наявні у справі докази підтвердили правомірність позовних вимог позивача у даній адміністративній справі та безпідставність доводів податкового органу. На переконання апеляційного суду, дії відповідача, в даному випадку, не відповідають критеріям, які наведені у ч. 2 ст. 2 КАС України.

В свою чергу, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових, переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року відповідає.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Апеляційний суд вважає, що Хмельницький окружний адміністративний суд не допустив неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення, внаслідок чого апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 20 серпня 2019 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Постанова суду складена в повному обсязі 06 грудня 2019 року.

Головуючий Сторчак В. Ю. Судді Граб Л.С. Іваненко Т.В.