Рішення

від 28.11.2019 по справі 902/703/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"28" листопада 2019 р. Cправа № 902/703/19

за позовом :Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, м. Вінниця, Вінницька обл., 21000)

до :Приватного підприємства "АВД-Групп" (вул. Космонавтів, буд. 6, кв.2, м. Вінниця, 21021)

про стягнення 71 301,16 грн

Суддя Яремчук Ю.О.

Секретар судового засідання Резніченко Ю.В.

за участю представників:

позивача: Паламарчук О.А.

відповідача: Головенько В.П.

В С Т А Н О В И В :

27.08.2019 р. до Господарського суду Вінницької області надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" до Приватного підприємства "АВД-ГРУПП" про стягнення 71 301,16 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2019 р. відкрито провадження у справі № 902/703/19. Визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.09.2019 р.

За результатами проведеного судового засідання 23.09.2019 р. суд дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 23.09.2019 р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 16.10.2019 р.

За результатами проведеного судового засідання 16.10.2019 р. суд дійшов висновку про продовження строку підготовчого провадження з власної ініціативи на 30 днів відповідно до ч. 3 ст. 177 ГПК України та відкладення підготовчого засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою суду від 16.10.2019 р. було повідомити учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 04.11.2019 р.

Ухвалою суду від 04.11.2019 р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/703/19 для судового розгляду по суті на 28.11.2019 р.

На визначену дату судом з`явились представник позивача та представник відповідача.

Представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.

Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

Між ТОВ ВІС Група (Покупцем) та ПП АВД-ГРУПП (Продавцем) було досягнуто усної домовленості про виготовлення, поставку та своєчасну передачу Покупцю Товару, а саме: конструкції алюмінієві Тепло 70 Wood-immitation у кількості 7,57 кв.м.

Позивач стверджує, що ПП АВД-ГРУПП зобов`язалось виконати свої зобов`язання та передати Товар протягом 1 календарного місяця.

Як встановлено матеріалами справи та стверджується позивачем на виконання вказаної домовленості ПП АВД-ГРУПП виставив ТОВ ВІС Група до оплати рахунок № АВД57 від 27.09.2018 р. на суму 66 830,99 грн в тому числі ПДВ. При цьому в рахунку було погоджено та зазначено: найменування Товару, кількість, ціна без ПДВ та загальна сума.

01.10.2018 р. на підставі зазначеного вище рахунку на оплату ТОВ ВІС Група перерахувало на користь ПП АВД-ГРУПП грошові кошти як передоплату за замовлений Товар в сумі 54 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 262 від 01.10.2018 р.

Остаточний розрахунок в розмірі 12 830,99 грн Покупець мав сплатити по факту поставки та монтажу Товару.

Однак як зазначає позивач Товар поставлений в обумовлений термін не був.

Представник позивача в позові та в поясненнях зазначає, що останній неодноразово усно (при зустрічі, телефоном) звертався з проханням здійснити поставку та надати супровідні документи на Товар, всі вимоги позивача були проігноровані та поставка Товару не здійснювалась.

03.07.2019 р. з метою досудового врегулювання спору ТОВ ВІС Група направило письмову претензію з вимогою негайного повернути кошти на рахунок підприємства в сумі 54 000,00 грн, яка залишена без задоволення.

Внаслідок неналежного виконання договірних зобов`язань позивач звернувся з позовом до суду для захисту своїх прав.

Відповідач проти позову заперечує, зокрема вказує, що на виконання вказаної домовленості відповідачем виготовлено та встановлено конструкцію за адресою м. Вінниця, вул. 20-го Березня, буд. 3б. Як доказ виготовлення та встановлення даної конструкції відповідачем зазначається комерційна пропозиція, яка направлена позивачу. Відповідачем зазначається, що під час роботи над замовленням відповідачем для виготовлення конструкцій залучалось стороннє підприємство ТОВ Віва Алюмініум Сістемс , у якого було закуплено комплектуючі для конструкцій, на підтвердження даних доводів відповідачем надано видаткові накладні та накладні на приміщення.

Зокрема відповідач зазначає, що під час реалізації замовлення останнім було направлено на адресу позивача для підписання Акти виконаних робіт, які позивач проігнорував. Крім того відповідач зауважує, що після встановлення Конструкції відповідачем на адресу позивача також було направлено рахунок на оплату № АВД57 від 27.09.2019 р., який став підставою для часткової оплати позивачем суми за домовленістю.

З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 2 ст. 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За умовами ч. 1 ст. 181 ГК України також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).

У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з виготовлення та поставки товару, шляхом укладення договору виготовлення та поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Так, відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як встановлено судом, на підставі рахунку-фактури № АВД57 від 27.09.2018 р. позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 54 000,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 262 від 01.10.2018 р., з призначенням платежу за: "конструкцію алюмінієву", згідно вищезазначеного рахунку.

Втім виготовлення та поставки оплаченого товару позивачу, відповідачем здійснена не була, протилежного матеріали справи не містять.

Позивач направив відповідачу вимогу № 03/07 від 03.07.2019 р. про необхідність здійснення поставки товару протягом семи діб з моменту отримання вказаної вимоги, а у випадку неможливості поставити товар повернути кошти.

При цьому представник позивача в позові стверджує, що дана вимога була надіслана за адресою вказаною в єдиному державному реєстрі.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Суд зауважує, що відповідач вважається таким, що отримав вимогу, оскільки відповідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення направлена претензія (за адресою реєстрації) повернута відправнику За закінченням строку зберігання , що вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 Цивільного кодексу України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

При цьому, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Отже, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Тобто, виходячи з аналізу положень статті 693 Цивільного кодексу України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Втім, станом на момент розгляду спору належних доказів поставки товару або повернення грошових коштів, відповідач суду не надав.

Суд зазначає, що відповідачем надано як доказ виготовлення та поставку товару наступні докази: видаткову накладну № 476 від 02.10.2018 р., видаткову накладну № 475 від 02.10.2018 р.; видаткова накладна № 521 від 25.10.2018 р.; накладну на переміщення № 2 від 19.10.2018 р.; накладну на переміщення № 1 від 11.10.2018 р. та накладна на передачу готової продукції № 28 від 30.10.2018 р.

Суд дослідивши дані докази зазначає, що Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Так, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування (ст. 76 ГПК України).

Відтак, належним доказом, який містить відомості про господарську операцію є первинний документ. При цьому, господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

Відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Враховуючи викладене, лише первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт надання послуг, тощо. Для надання документу юридичної сили й доказовості він повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені законодавством.

Разом з цим надані відповідачем видаткова накладна № 476 від 02.10.2018 р., видаткова накладна № 475 від 02.10.2018 р.; видаткова накладна № 521 від 25.10.2018 р.; накладна на переміщення № 2 від 19.10.2018 р.; накладна на переміщення № 1 від 11.10.2018 р. та накладна на передачу готової продукції № 28 від 30.10.2018 р., на які посилається останній як доказ виконання умов усного договору не містять необхідних реквізитів для визнання такого доказу первинним документом, оскільки неможливо встановити зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Отже дані документи не є тими доказами, що підтверджують отримання відповідачем товару від контрагента залученого останнім для виконання замовлення позивача та не свідчить про виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, видаткова накладна № 476 від 02.10.2018 р., видаткова накладна № 475 від 02.10.2018 р.; видаткова накладна № 521 від 25.10.2018 р. не приймаються судом до уваги, оскільки не підтверджують здійснення відповідачем господарської операції та отримання товару для виконання зобов`язань перед позивачем.

За наведених обставин суд вважає, що відповідачем не доведено виконання договірних зобов`язань, оскільки такі твердження відповідача спростовуються вищенаведеними доказами по справі.

Тоді як, в силу приписів ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

За таких обставин, враховуючи, що відповідач отримавши як попередню оплату грошові кошти в сумі 54 000,00 грн., не надав доказів належного виконання свого зобов`язання щодо виготовлення та відповідної поставки товару, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 54 000,00 грн попередньої оплати за непоставлений товар.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 8 693,26 грн штрафна санкція за порушення грошового зобов`язання; інфляційних збитків в розмірі 7 138,80 грн; 3 % річних за користування грошовими коштами в розмірі 1 469,10 грн.

Пунктом 2 ст.625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши за допомогою системи "ЛІГА ЗАКОН", розрахунки заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3 % річних судом не виявлено помилок.

Таким чином, суд вважає, що вимога позивача стосовно стягнення інфляційних втрат та 3 % річних є правомірними.

Стосовно заявленої до стягнення 8 693,26 грн штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом наведених норм встановлені проценти є платою, яку згідно умов договору отримує покупець від продавця як за правомірне, так і за неправомірне користування останнім утриманими грошовими коштами.

Суд дійшов висновку, що для застосування даної штрафної санкції є обов`язкова умова укладення договору між сторонами із погодженням між сторонами донного виду відповідальності у відсотковому співвідношенні.

З врахуванням викладеного суд відмовляє в задоволенні даної вимоги, оскільки між сторонам виникли правовідносин у спрощений спосіб.

Як визначає ст. 72 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно із ч.ч.1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд зазначає, що статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 ГПК України.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідач під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про відсутність у нього обов`язку повернути отриману попередню оплату.

З огляду на все викладене вище, суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.

Відповідно ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Щодо заявлених позивачем вимог в прохальній частині позову про стягнення інших судових витрат пов`язаних із розглядом справи, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Натомість, позивачем не надано суду доказів на підтвердження понесення інших витрат, пов`язаних з розглядом справи (рахунків, платіжних документів про їх оплату, тощо).

Крім того, позивачем не подано до закінчення судових дебатів заяви в порядку визначеному абз. 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України про розподіл судових витрат в цій частині після прийняття рішення у справі.

З огляду на вказане, вимоги позивача в цій частині задоволенню судом не підлягають.

28.11.2019 р. в судовому засіданні було оголошено вступну та резолютивну частину рішення суду.

Керуючись статтями 2, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 42, 45, 46, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 91, 123, 129, п.2 ч. 1 ст. 231, ст.ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1 . Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного підприємства "АВД-Групп" (вул. Космонавтів, буд. 6, кв.2, м. Вінниця, 21021, код ЄДРПОУ 41194846) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, м. Вінниця, Вінницька обл., 21000, код ЄДРПОУ 39413648) 54 000,00 грн предоплати за непоставлений товар; інфляційні збитки в розмірі 7 138,80 грн; 3% річних в розмірі 1 469,10 грн; витрати на сплату судового збору в розмірі 1921,00 грн.

3. В решті позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Згідно з приписами ч.1 ст.241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

6. Згідно з положеннями ч.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

7. Примірник повного судового рішення надіслати учасникам справи рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.

Повне рішення складено 09 грудня 2019 р.

Суддя Яремчук Ю.О.

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (вул. Хмельницьке шосе, буд. 82, м. Вінниця, Вінницька обл., 21000)

3 - відповідачу ( вул. Космонавтів, буд. 6, кв.2, м. Вінниця, 21021)