Постанова

від 19.02.2020 по справі 902/703/19

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2020 року Справа № 902/703/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

без виклику сторін у справі

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВД-Групп", м.Вінниця

на рішення Господарського суду Вінницької області, ухваленого 28.11.19р. суддею Яремчуком Ю.О. о 15:40 год. у м.Вінниці, повний текст складено 09.12.19р. .

у справі № 902/703/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група", м Вінниця

до Приватного підприємства "АВД-Групп", м.Вінниця

про стягнення 71 301,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суд Вінницької області від 28.11.2019р. у справі №902/703/19 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" до Приватного підприємства "АВД-Групп" про стягнення 71 301,16грн. задоволено частково.

Стягнуто з Приватного підприємства "АВД-Групп" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" 54 000,00грн. предоплати за непоставлений товар; інфляційні збитки в розмірі 7 138,80грн.; 3% річних в розмірі 1469,10грн.; витрати на сплату судового збору в розмірі 1921,00грн..

В решті позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати і справу направити для продовження розгляду до суду першої інтенції. Також, просить судові витрати покласти на позивача.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає, що під час судового розгляду у суді першої інстанції відповідач, з метою подання доказів суду, заявив 2 клопотання і попросив суд здійснити наступні дії: 1 задовольнити клопотання відповідача про допит у судовому засіданні та долучення показань наступних свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ; 2 задовольнити клопотання відповідача про огляд доказів за місцем їх знаходження. Зазначені клопотання визначені відповідачем як такі, що забезпечують доказову базу відповідача в рамках спору. Вказані клопотання подані на підтвердження обставин, що відповідно до усної домовленості між позивачем та відповідачем останній здійснив установку конструкцій за адресою, яка була вказана позивачем відповідно до усної домовленості. Встановлення конструкцій здійснювалось працівниками відповідача та на даний момент конструкції знаходяться за адресом: АДРЕСА_1 . Проте, зазначені клопотання та твердження відповідача були проігноровані судом та не отримали належної правової оцінки у судовому рішенні. З огляду на це суд першої інстанції фактично проігнорував докази, на які посилався відповідач. Вказані докази не були дослідженні, хоча мали суттєве значення для вирішення справи;

- покликається на те, що виходячи з інформації, зазначеної у судовому рішенні представник позивача в позові стверджує, що дана вимога була надіслана за адресою вказаною в ЄДР. Суд зауважує, що відповідач вважається таким, що отримав вимогу, оскільки відповідно рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення направлена претензія (за адресою реєстрації) повернута відправнику "За закінченням строку зберігання", що вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Проте, в матеріалах справи наявний лише конверт поштового відправлення з вищевказаною позначкою та відсутні докази, які підтверджують факт направлення Відповідачу вимоги кредитора. Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009р. передбачено, що внутрішні поштові відправлення з оголошеною цінністю можуть прийматися для пересилання з описом вкладення та/або з післяплатою. У разі приймання внутрішніх поштових відправлень з оголошеною цінністю з описом вкладення бланк опису заповнюється відправником у двох примірниках. Працівник поштового зв`язку повинен перевірити відповідність вкладення опису, розписатися на обох його примірниках і проставити відбиток календарного штемпеля. Один примірник опису вкладається до поштового відправлення, другий видається відправникові. На примірнику опису, що видається відправникові, працівник поштового зв`язку повинен зазначити номер поштового відправлення. За бажанням відправника на примірнику опису, що вкладається до поштового відправлення, вартість предметів може не зазначатися. Таким чином, опис поштового вкладення є єдиним документом, який належно засвідчує факт того, що позивачем направлено саме вимогу кредитора, а не будь-який інший документ. Копію опису поштового вкладення позивачем надано не було і не долучено до матеріалів справи. Фактично, позивач не навів жодних переконливих доказів того, що відповідачу була вручена вищевказана вимога.

Листом Північно - західного апеляційного господарського суду №902/703/19/5946/19 від 27.12.2019р. матеріали справи №902/703/19 витребувано з Господарського суду Вінницької області.

14.01.2020р. до Північно - західного апеляційного господарського суду надійшли матеріли справи №902/703/19.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 15.01.2020р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "АВД-Групп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.11.2019р. у справі №902/703/19, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВД-Групп" на рішення Господарського суду Вінницької області від 28.11.2019р. у справі №902/703/19 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження, а також запропоновано позивачу подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в порядку ст.263 ГПК України протягом 10 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

28.01.2020р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" надійшов письмовий відзив від 23.01.2020р. на апеляційну скаргу, в якому останній, зокрема, вказує, що cуд першої інстанції провів розгляд справи в повному обсязі і відповідно до вимог Господарсько - процесуального кодексу України, жодного разу не порушивши права скаржника. Звертає увагу суду на, те що скаржник на протязі трьох місяців не з`являвся на призначені судом першої інстанції підготовчі засідання, які були призначені на 23.09.2019р., 16.10.2019р., 04.11.2019р., свідомо ігнорував ухвали суду, в яких суд зобов`язував відповідача забезпечити явку в засідання повноважних представників сторін, надати відзив до початку підготовчого засідання у справі протягом 15-денного строку з дня отримання Ухвали від 28.08.2019р. і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. Ухвалами суду було попереджено відповідача , що у разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами відповідно до ч.9 ст.165, ч.2 ст.178 ГПК України. Однак скаржник (відповідач) не з`являвся на призначені судом підготовчі засідання, не повідомляв суд про причини відсутності в підготовчому засіданні і жодних доказів по справі не надавав. Дані дії скаржника свідчили про повну зневагу до суду та цілеспрямоване затягування справи, відсутність будь-яких доказів, що підтверджували та спростовували вимоги позовної заяви. Ухвалою суду від 04.11.2019р. було закрите підготовче провадженні призначено справу до судового розгляду по суті на 28.11.2019р.. На визначену ділу представник відповідача з`явився на розгляд справи по суті, причиною ігнорування підготовчих засідань пояснив відсутністю керівника підприємства протягом тривалого часу (що не є поважними причинами неявки в судове засідання), проти позову заперечував, надав свої пояснення по справі (відзив та докази надані відповідачем датовані листопадом місяцем, з пропущенням процесуальних строків для подачі відзиву) і вже в процесі розгляду судом справи по суті було заявлено наступні клопотання: про допит у судовому засіданні свідків; про огляд доказів за місцем їх знаходження. Позивач заперечував проти задоволення зазначених клопотань, посилаючись на ч.2 ст.207 та ч.2 ст.87 ГПК України, оскільки дані клопотання заявлені відповідачем вже в процесі розгляду справи по суті. Також, показання свідків не може встановлювати обставини (факти), які відповідно до законодавства мають підтверджуватися і відображатися у відповідних документах: видатковій накладній на поставлений Товар, ТТН, Актом здачі-приймання виконаних монтажних робіт, податковою накладною. Однак ці документи відсутні у відповідача і відповідно він не надав суду жодних доказів, щоб підтверджували поставку товару. При цьому, звертає увагу суду, що в процесі розгляду справи представник відповідача не заперечував, що між сторонами дійсно були домовленості щодо виготовлення та поставки зазначеного товару, що ТОВ "ВІС Група" дійсно було перераховано кошти на рахунок ПП "АВД-Групп" у сумі 54000,00грн. в якості передоплати, стверджують, що ними був прийняте замовлення, однак підтверди ти поставку Відповідач в судовому засіданні не зміг.

Відносно огляду доказів слід зазначити, що позивач заперечував проти задоволення зазначеного клопотання у зв`язку з тим, що відповідач заявив клопотання вже на стадії судового розгляду і в клопотанні зазначена адреса, яка не відома позивачу і відношення до ТОВ "ВІС Група" не має, відповідно задовольнити таке клопотання суд не міг, у зв`язку з тим, що представник відповідача не зміг пояснити, що це за адреса і яке відношення вона має до замовлення конструкцій позивачем.

Також, Господарський суд Вінницької області відмовляючи відповідачу в заявлених клопотаннях, роз`яснив, що у відповідності до ст.207 ГПК України, суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом. В апеляційній скарзі відповідач вказує, що позивач направив вимогу та претензію про повернення коштів не на адресу відповідача і не навів жодних переконливих доказів того, що відповідачу була вручена вимога.

Також, вказує, що відповідач кошти не повернув, свідомо ухилявся від отримання письмової претензії, яку було направлено рекомендованим поштовим відправленням з повідомленням та описом вкладеного. Претензію ПП "АВД-Групп" відмовилося отримувати, що підтверджується конвертом з позначкою поштового відділення про повернення вказаного листа у зв`язку із закінченням строку зберігання.

Судом першої інстанції були встановлені наступні факти, що між сторонами виникли господарські правовідносини з виготовлення та поставки товару, шляхом укладення договору у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплаті засвідчує волю сторін для настання відповідних правових наслідків. Обставини про домовленість сторін щодо умов поставки Товару, строків виготовлення, вартості та факт отримання коштів від позивача в розмірі 54000,00грн., відсутність в ПП "АВД-Групп" первинних бухгалтерських документів, які відображають реальність здійснення операції з поставки, не заперечувались і були визнані представником відповідача у судовому засіданні. Основні заперечення відповідача в суді першої інстанції, а також аргументи апеляційної скарги зводяться до неотримання претензії та незадоволення клопотання.

Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" (ТОВ "ВІС Група") (покупцем) та Приватним підприємством "АВД-Групп" (ПП "АВД-Групп") (продавцем) було досягнуто усної домовленості про виготовлення, поставку та своєчасну передачу покупцю товару, а саме: конструкції алюмінієві Тепло 70 Wood-immitation у кількості 7,57кв.м..

ТОВ "ВІС Група" вказує, що ПП "АВД-Групп" зобов`язалось виконати свої зобов`язання та передати товар протягом 1 календарного місяця.

В подальшому, на виконання вказаної домовленості ПП "АВД-Групп" виставило ТОВ "ВІС Групп" до оплати рахунок №АВД57 від 27.09.2018р. на суму 66 830,99грн. в тому числі ПДВ. При цьому в рахунку було погоджено та зазначено: найменування товару, кількість, ціна без ПДВ та загальна сума.

01.10.2018р. на підставі зазначеного вище рахунку на оплату ТОВ "ВІС Група" перерахувало на користь ПП "АВД-Групп" грошові кошти як передоплату за замовлений товар в сумі 54000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №262 від 01.10.2018р..

Остаточний розрахунок в розмірі 12 830,99грн. покупець мав сплатити по факту поставки та монтажу товару.

Однак, як зазначає ТОВ "ВІС Група" товар поставлений в обумовлений термін не був.

Також, ТОВ "ВІС Група" зазначає, що останній неодноразово усно (при зустрічі, телефоном) звертався з проханням здійснити поставку та надати супровідні документи на товар, всі вимоги позивача були проігноровані та поставка товару не здійснювалась.

Надалі, 03.07.2019р. з метою досудового врегулювання спору ТОВ "ВІС Група" направило письмову претензію з вимогою негайного повернути кошти на рахунок підприємства в сумі 54000,00грн., яка залишена без задоволення.

За вказаних обставин, враховуючи неналежне виконання договірних зобов`язань Товариство з обмеженою відповідальністю "Вінницька інструментально-сервісна група" звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Приватного підприємства "АВД-Групп" про стягнення 71301,16грн..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2019р. відкрито провадження у справі №902/703/19. Визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.09.2019р..

Зокрема, відповідач у відзиві проти позову заперечує, зокрема вказує, що на виконання вказаної домовленості відповідачем виготовлено та встановлено конструкцію за адресою м.Вінниця, вул.20-го Березня, буд.3б. Як доказ виготовлення та встановлення даної конструкції відповідачем зазначається комерційна пропозиція, яка направлена позивачу. Відповідачем зазначається, що під час роботи над замовленням відповідачем для виготовлення конструкцій залучалось стороннє підприємство ТОВ "Віва Алюмініум Сістемс", у якого було закуплено комплектуючі для конструкцій, на підтвердження даних доводів відповідачем надано видаткові накладні та накладні на приміщення.

Також, відповідач вказує, що під час реалізації замовлення останнім було направлено на адресу позивача для підписання Акти виконаних робіт, які позивач проігнорував. Крім того, відповідач зауважує, що після встановлення Конструкції відповідачем на адресу позивача також було направлено рахунок на оплату №АВД57 від 27.09.2019р., який став підставою для часткової оплати позивачем суми за домовленістю.

За результатами проведеного судового засідання 23.09.2019р. Господарський суд Вінницької області дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.09.2019р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 16.10.2019р..

За результатами проведеного судового засідання 16.10.2019р. Господарський суд Вінницької області дійшов висновку про продовження строку підготовчого провадження з власної ініціативи на 30 днів відповідно до ч.3 ст.177 ГПК України та відкладення підготовчого засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 16.10.2019р. було повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 04.11.2019р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04.11.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/703/19 для судового розгляду по суті на 28.11.2019р..

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суд Вінницької області від 28.11.2019р. у справі №902/703/19 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

Відповідно до п.1 ст.12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Аналогічне положення міститься і в ст.627 ЦК України, згідно якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ч.2 ст.205 ЦК України, правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч.1 ст.639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст.208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Відповідно до ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ч.1 ст.181 ГК України, також допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ст.640 ЦК України, договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч.2 ст.640 ЦК України).

У відповідності до ст.641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно ст.642 ЦК України, відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "ВІС Група" (покупцем) та ПП "АВД-Групп" (продавцем) було досягнуто усної домовленості про виготовлення, поставку та своєчасну передачу Покупцю Товару, а саме: конструкції алюмінієві Тепло 70 Wood-immitation у кількості 7,57кв.м..

Позивач вказує, що ПП "АВД-Групп" зобов`язалось виконати свої зобов`язання та передати товар протягом 1 календарного місяця.

Як свідчать матеріали справи та стверджується позивачем на виконання вказаної домовленості ПП "АВД-Групп" виставило ТОВ "ВІС Група" до оплати рахунок №АВД57 від 27.09.2018р. на суму 66 830,99грн. в тому числі ПДВ.. В рахунку було погоджено та зазначено: найменування Товару, кількість, ціна без ПДВ та загальна сума.

01.10.2018 р. на підставі зазначеного вище рахунку на оплату ТОВ "ВІС Група" перерахувало на користь ПП "АВД-Групп" грошові кошти як передоплату за замовлений Товар в сумі 54000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №262 від 01.10.2018р..

Остаточний розрахунок в розмірі 12 830,99грн. покупець мав сплатити по факту поставки та монтажу Товару.

Враховуючи викладене та зважаючи на зміст спірних правовідносин, слід дійти висновку, що між сторонами виникли господарські правовідносини з виготовлення та поставки товару, шляхом укладення договору виготовлення та поставки у спрощений спосіб, а дії сторін щодо направлення рахунку-фактури на оплату товару та його оплати засвідчують їх волю для настання відповідних правових наслідків.

За приписами ч.1 ст.265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.6 ст.265 ГК України та ч.2 ст.712 ЦК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

У відповідності до ст.655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як зазначалось вище, на підставі рахунку-фактури №АВД57 від 27.09.2018р. позивачем було перераховано на розрахунковий рахунок відповідача грошові кошти у загальному розмірі 54000,00грн., що підтверджується платіжним дорученням №262 від 01.10.2018р., з призначенням платежу за: "конструкцію алюмінієву", згідно вищезазначеного рахунку.

Однак, виготовлення та поставки оплаченого товару позивачу, відповідачем здійснена не була, протилежного матеріали справи не містять.

В подальшому, позивачем направлено відповідачу вимогу №03/07 від 03.07.2019р. про необхідність здійснення поставки товару протягом семи діб з моменту отримання вказаної вимоги, а у випадку неможливості поставити товар повернути кошти.

Водночас, позивач у позові вказує, що дана вимога була надіслана за адресою вказаною в єдиному державному реєстрі.

Відповідно до ч.1 ст.10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач вважається таким, що отримав вимогу, оскільки відповідно до рекомендованого поштового повідомлення про вручення поштового відправлення направлена претензія (за адресою реєстрації) повернута відправнику "За закінченням строку зберігання", що вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

За змістом п.п.116. 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. №270, у разі невручення рекомендованого листа, рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання. У разі, якщо лист направлено стороні за належною адресою, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність ("вибуття") адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. Сам лише факт неотримання кореспонденції, якщо його було направлено за належною адресою та який повернувся у зв`язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, вимоги, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу поштою (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.05.2018р. у справі №910/15442/17).

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).

Частиною 1 ст.662 ЦК України встановлений обов`язок продавця передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 2 ст.693 ЦК України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Таким чином, у розумінні приписів цієї норми покупцю належить право вимагати, крім іншого, повернення передоплати за непоставлений товар. При цьому, попередньою оплатою є часткова або повна оплата товару до його передання продавцем.

Визначене зазначеною нормою право покупця вимагати від продавця повернення суми попередньої оплати є за своїм змістом правом покупця на односторонню відмову від зобов`язання, внаслідок якої припиняється зобов`язання продавця перед покупцем по поставці товару і виникає нове грошове зобов`язання.

Отже, виходячи з аналізу приписів ст.693 ЦК України умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов`язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Тобто, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.

При цьому, оскільки законом не визначено форму пред`явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред`явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.

Однак як свідчать матеріали справи, станом на момент розгляду спору належних доказів поставки товару або повернення грошових коштів, відповідач суду не надав.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, що відповідачем надано як доказ виготовлення та поставку товару наступні докази: видаткову накладну №476 від 02.10.2018р., видаткову накладну №475 від 02.10.2018р.; видаткова накладна №521 від 25.10.2018р.; накладну на переміщення №2 від 19.10.2018р.; накладну на переміщення №1 від 11.10.2018р. та накладна на передачу готової продукції №28 від 30.10.2018р..

Відповідно до Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88 первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, належним доказом, який містить відомості про господарську операцію є первинний документ. При цьому, господарська операція дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").

У відповідності до ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. При цьому, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Водночас, аналізуючи наведене вище, слід дійти висновку, що господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Таким чином, лише первинні документи є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти здійснення господарських операцій, тобто факт надання послуг, тощо. Для надання документу юридичної сили й доказовості він повинен містити обов`язкові реквізити, передбачені законодавством.

При цьому, надані відповідачем видаткова накладна №476 від 02.10.2018р., видаткова накладна №475 від 02.10.2018р.; видаткова накладна №521 від 25.10.2018р.; накладна на переміщення №2 від 19.10.2018р.; накладна на переміщення №1 від 11.10.2018р. та накладна на передачу готової продукції №28 від 30.10.2018р., на які посилається останній як доказ виконання умов усного договору не містять необхідних реквізитів для визнання такого доказу первинним документом, оскільки неможливо встановити зміст та обсяг господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення.

Отже, в даному випадку вказані вище документи не є доказами, що підтверджують отримання відповідачем товару від контрагента залученого останнім для виконання замовлення позивача та не свідчить про виконання договірних зобов`язань.

За вказаних обставин, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суд про те, що видаткова накладна №476 від 02.10.2018 р., видаткова накладна № 475 від 02.10.2018 р.; видаткова накладна №521 від 25.10.2018р. не підтверджують здійснення відповідачем господарської операції та отримання товару для виконання зобов`язань перед позивачем, а тому їх не прийнято судом до уваги.

Таким чином, суд вважає, що відповідачем не доведено виконання договірних зобов`язань, оскільки такі твердження відповідача спростовуються вищенаведеними доказами по справі.

За вказаних обставин, враховуючи, що відповідач отримавши як попередню оплату грошові кошти в сумі 54000,00грн., не надав доказів належного виконання свого зобов`язання щодо виготовлення та відповідної поставки товару, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача 54000,00грн. попередньої оплати за непоставлений товар.

Також, позивачем заявлено до стягнення 8693,26грн. штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання; інфляційних збитків в розмірі 7 138,80грн.; 3% річних за користування грошовими коштами в розмірі 1469,10грн..

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов`язання, за яким боржник зобов`язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов`язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов`язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов`язання.

Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунок 3% річних, нарахованих за період з 01.10.2018р. по 27.08.2019р. та інфляційних втрат нарахованих з 01.10.2018р. по 27.08.2019р., колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з їх розрахунками та зазначає, що вимога позивача стосовно стягнення інфляційних втрат в розмірі 7 138,80грн. та 3% річних в розмірі 1469,10грн. за відповідні періоди є правомірними.

Відносно заявленої до стягнення 8 693,26грн. штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання нарахованої з 01.10.2018р. по 27.08.2019р., слід зазначити наступне.

Згідно ст.536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За змістом наведених норм встановлені проценти є платою, яку згідно умов договору отримує покупець від продавця як за правомірне, так і за неправомірне користування останнім утриманими грошовими коштами.

Таким чином, для застосування даної штрафної санкції є обов`язкова умова укладення договору між сторонами із погодженням між сторонами донного виду відповідальності у відсотковому співвідношенні.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні даної вимоги, оскільки між сторонам виникли правовідносини у спрощений спосіб.

Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції було проігноровано клопотання про допит свідків та про огляд доказів за місцем їх знаходження та не отримало належної правової оцінки у судовому рішенні, слід зазначити наступне.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 28.08.2019р. відкрито провадження у справі №902/703/19. Визначено, що розгляд справи здійснюється за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 23.09.2019р..

За результатами проведеного судового засідання 23.09.2019р. Господарський суд Вінницької області дійшов висновку про відкладення підготовчого засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 23.09.2019р. повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 16.10.2019р..

За результатами проведеного судового засідання 16.10.2019р. Господарський суд Вінницької області дійшов висновку про продовження строку підготовчого провадження з власної ініціативи на 30 днів відповідно до ч.3 ст.177 ГПК України та відкладення підготовчого засідання у справі, про що постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 16.10.2019р. було повідомлено учасників справи про підготовче засідання у справі, яке відбудеться 04.11.2019р..

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 04.11.2019р. закрито підготовче провадження та призначено справу № 902/703/19 для судового розгляду по суті на 28.11.2019р..

08.02.2019р. до Господарського суду Вінницької області подано письмовий відзив на апеляційну скаргу, а також заявлено клопотання про допит у судовому засіданні та долучення показань наступних свідків: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , а також клопотання про огляд доказів за місцем їх знаходження.

Згідно ч.1 ст.82 ГПК України, письмові, речові та електронні докази, які не можна доставити до суду, оглядаються за їх місцезнаходженням.

Стаття 89 ГГПК України встановлює процесуальний механізм виклику свідка та визначає, зокрема, свідок викликається судом для допиту за ініціативою суду або за клопотанням учасника справи у разі, якщо обставини, викладені свідком у заяві, суперечать іншим доказам або викликають у суду сумнів щодо їх змісту, достовірності чи повноти.

Так, процесуальний закон встановлює в якості передумови виклику свідка наявність його заяви, оформленої у відповідності до вимог ст.88 ГПК України та подача такої заяви до суду у строк, встановлений для подання доказів.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що вказані клопотання були подані відповідачем після закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті.

Докази поважності пропущення строку на подання таких клопотань матеріали справи не містять.

Слід також зазначити, що у матеріалах справи відсутні нотаріально посвідчені заяви свідків, у яких були б викладені обставини, що суперечать іншим доказам у справі.

За вказаних обставин, судом першої інтенції вірно не взято до уваги клопотання відповідача про допит свідків та про огляд доказів за місцем їх знаходження.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме справедливості, добросовісності та розумності, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржниками не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційних скаргах.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суд Вінницької області від 28.11.2019р. у справі №902/703/19 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВД-Групп" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 247-252, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "АВД-Групп" залишити без задоволення, а рішення Господарського суд Вінницької області від 28.11.2019р. у справі №902/703/19 - без змін.

2. Справу №902/703/19 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "19" лютого 2020 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.