Рішення

від 03.12.2019 по справі 922/3391/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"03" грудня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/3391/19

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Чистякової І.О.

за участю секретаря судового засідання Мороз Ю.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) 3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОМЕТ" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 89, ЛІТ "Є-1", ідентифікаційний код 34330281) до Державного підприємства "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування" (61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, буд. 30, ідентифікаційний код 14311070) про стягнення 41890,71 грн. за участю представників учасників справи :

позивача - Євглевської О.В., довіреність №7655/9.1.4/22-19 від 18.09.2019;

відповідача - не з`явився;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

Міністерство юстиції України (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області із позовною заявою до Державного підприємства "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування" (відповідач) про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України в сумі 41890,71 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 23.10.2019 у справі №922/3391/19 судом залишено позовну заяву Міністерства юстиції України без руху. Встановлено позивачу для усунення недоліків позовної заяви 10-денний строк з дня вручення даної ухвали. Позивачу у 10-денний строк з дня вручення даної ухвали запропоновано подати до господарського суду Харківської області:

- засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії: платіжного доручення №513 від 23.02.2016; № 4161 від 18.10.2016; перекладу Рішення Європейського суду з прав людини від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) у справі "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв" за заявою №22611/12;

- оригінал платіжного доручення №1779 від 15.10.2019 про сплату судового збору у розмірі 1 921,00 грн.

Ухвалу господарського суду Харківської області від 23 жовтня 2019 року про залишення позовної заяви без руху вручено позивачу 28.10.2019, що підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення.

01.11.2019 до суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків (вх. №26306).

Заяву про усунення недоліків позивач подав до суду - 31 жовтня 2019 року, що підтверджується поштовим штемпелем на описі вкладення та відміткою на конверті, в якому заява надійшла до суду.

Отже, заяву про усунення недоліків позивач надав до суду у встановлений в ухвалі суду строк.

У заяві про усунення недоліків позивач, зокрема, зазначає, що копія автентичного перекладу Рішення Європейського суду з прав людини від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) у справі "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв" за заявою №22611/12 є такою, що засвідчена відповідно до вимог Порядку засвідчення автентичності перекладів рішень Європейського суду з прав людини українською мовою, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15.07.2019 №2148/5 "Про внесення змін до наказу Міністерства юстиції України від 08 серпня 2014 року №1310/5".

Так, відповідно до п. 9 Порядку копії автентичного перекладу завіряються Секретаріатом. На першій сторінці копії автентичного перекладу у нижньому правому кутку ставиться штамп "Міністерство юстиції України. Секретаріат Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини. З оригіналом згідно". Текст копії автентичного перекладу зшивається з копією тексту, з якого було здійснено переклад. Усі сторінки документа нумеруються, а на зворотному боці останньої сторінки документа наклеюється контрольний папірець, який містить напис: "У цьому документі прошито та пронумеровано _____ (кількість прописом) аркушів", а також підпис, посаду, прізвище та ініціали посадової особи секретаріату, яка виготовила копію автентичного перекладу. Контрольний папірець засвідчується печаткою Секретаріату.

Отже, позивач зазначає, що копія поданого автентичного перекладу Рішення Європейського суду з прав людини від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) у справі "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв" за заявою №22611/12 є такою, що засвідчена відповідно до вимог чинного законодавства.

Щодо надання оригіналу платіжного доручення №1779 від 15.10.2019 про сплату судового збору у розмірі 1 921,00 грн., позивач також зазначає, що ним укладено з Державною казначейською службою України договір від 12.01.2018 № 7-18 про дистанційне розрахункове обслуговування з використанням програмно-технічного комплексу "Клієнт Казначейства - Казначейство", копію якого надано до заяви.

Відповідно до пункту 2.2 розділу 2 даного договору електронні документи, підписані за допомогою електронного цифрового підпису, розглядаються як такі, що мають юридичну силу на рівні з паперовими документами, які підписані відповідними посадовими особами та завірені печатками.

В переліку документів, якими обмінюються Державна казначейська служба України та Міністерство юстиції України за допомогою системи дистанційного обслуговування клієнтів, є платіжне доручення на перерахування коштів з рахунків, відкритих на ім`я Міністерства юстиції України.

Платіжне доручення № 1779 від 15.10.2019 про сплату судового збору в розмірі 1921,00 грн. оформлене відповідно до умов вказаного договору, тобто передане до Державної казначейської служби України в електронній формі, а тому у позивача відсутня можливість надати оригінал документа в паперовій формі.

Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір у розмірі 1921,00 грн. сплачений за платіжним дорученням №1779 від 15.10.2019 було зараховано до спеціального фонду Державного бюджету України, що підтверджується випискою по групі рахунків, завіреною заступником начальника ФЕВ Бондар Н.О.

Крім того, позивачем до заяви про усунення недоліків були надані засвідчені відповідно до вимог чинного законодавства копії платіжного доручення №513 від 23.02.2016 та № 4161 від 18.10.2016.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 06.11.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №922/3391/19. Здійснювати розгляд вказаної справи постановлено за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Судове засідання з розгляду справи по суті призначити на "03" грудня 2019 р. о 10:00.

Присутній представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримував та просив позов задовольнити.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, свого повноваженого представника не направив, правом на участь у розгляді справи не скористався, відзив на позов із викладенням своєї позиції у справі до суду не надав.

Разом з цим, ухвала суду про відкриття провадження у справі від 06.11.2019, була направлена на адресу відповідача: 61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, буд. 30, яка зазначена позивачем у позовній заяві та відомості про місцезнаходження відповідача за цією адресою містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, проте ухвала суду повернута 13.11.2019 з відміткою пошти: інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення. У матеріалах справи міститься поштове повідомлення про вручення відповідачу у справі ухвали про залишення позовної заяви без руху від 23.10.2019, вказана ухвала суду вручена представнику відповідача 28.10.2019, отже відповідач був обізнаний про подання цього позову до суду.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відповідно до змісту ч. 3 ст. 242 ГПК України, рішення суду надсилаються учасникам справи в електронній формі, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса в особи відсутня.

За визначенням п. 4, 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

За загальними вимогами п. 91 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2009 № 270 (далі Правила), поштові відправлення, поштові перекази доставляються оператором поштового зв`язку адресатам на поштову адресу або видаються/виплачуються в об`єкті поштового зв`язку.

Рекомендовані поштові відправлення підлягають доставки до дому (п. 92. Правил).

Вручення рекомендованих листів з позначкою "Судова повістка" в об`єкті поштового зв`язку не передбачено (п. 102 Правил).

У разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причини невручення (п. 116 Правил).

Виходячи зі змісту наведених вище норм Правил, рекомендовані поштові відправлення з позначкою "Судова повістка", які не вручені адресату під час доставки з причин відсутності адресата, не пізніше п`яти календарних днів підлягають поверненню на адресу суду з відповідною відміткою про відсутність особи за адресою.

Отже, відповідач є повідомленим про дату та час судового засідання належним чином.

Проте, відповідач не забезпечив явку свого представника в судове засідання з розгляду справи по суті, призначене на 03 грудня 2019 року о 10:00.

Також, ухвалу господарського суду Харківської області від 06.11.2019 р. внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Відтак, особа, яка добросовісно користується наданими законом процесуальними правами, зобов`язана слідкувати за перебігом розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з п.1 ч.3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Представник третьої особи у судове засідання не з`явився, про дату та час судового засіданні був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення про вручення третій особі ухвали про відкриття провадження у справі від 06.11.2019, проте третя особа своїм правом на участь у розгляді справи не скористалася на письмових пояснень щодо своєї правової позиції у справі не надала.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглядати справу за відсутністю представника відповідача та третьої особи.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Частиною четвертою статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно ст. 14 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов`язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

Стаття 15 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" (далі - Конвенція).

За змістом ст. 1 Конвенції високі договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї Конвенції.

Відповідно до ст. 34 Конвенції суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з високих договірних сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї, високі договірні сторони зобов`язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

Отже, сторонами у справах, які розглядаються Європейським судом, є заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться Європейським судом проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.

Держава Україна в особі Уряду України, який в Європейському суді представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

Відповідно до положень ст. 46 Конвенції високі договірні сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Частиною 5 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов`язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині четвертій статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Органом представництва, відповідно до ст. 1 цього Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та постанови Кабінету Міністрів України № 784 від 31.05.2006 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", є Міністерство юстиції України.

Отже, відповідно до вище наведених норм закону, держава України в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов`язань, а також причинного зв`язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ЄВРОМЕТ" (ідентифікаційний код 34330281, згідно відомостей з Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 06.11.2019, відбулась зміна найменування та відповідача у справі, а саме повним найменуванням відповідача є Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОМЕТ", далі по тексту - третя особа) у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем - Державним підприємством "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування", рішення Господарського суду Харківської області у справі № 5023/2167/11 звернулося до Європейського суду з прав людини з заявою про невиконання протягом тривалого часу рішення національного суду, а саме рішення господарського суду Харківської області від 17.05.2011 у справі №5023/2167/11.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) у справі "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв" за заявою №22611/12, Європейським судом взято до уваги умови декларації про дружнє врегулювання між заявниками та Урядом, за якою Уряд України зобов`язався протягом трьох місяців з дати повідомлення про ухвалення Європейським судом рішення відповідно до п.1 ст. 37 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконати рішення національних судів, зазначених у додатку, які ще підлягають виконанню, а також сплатити кожному заявнику 1000 євро відшкодування будь - якої матеріальної та моральної шкоди, а також судових та інших витрат.

До переліку заяв, було приєднано зокрема і заяву №59769/14 третьої особи щодо тривалого невиконання рішення господарського суду Харківської області від 17.05.2011 у справі №5023/2167/11 за позовом ТОВ "Торговий дім "Євромет" до ДП "Харківський НДІ технології машинобудування" про стягнення заборгованості за несплачений товар у розмірі 11751,00 грн, державного мита у розмірі 117,51грн та витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу у розмірі 236,00 грн.

Позивач зазначає, що на виконання Рішення Європейського суду з Державного бюджету України на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Євромет Міністерством юстиції України перераховано грошові кошти у сумі 29 786,20 грн (еквівалент 1 000 євро) - справедливої сатисфакції та 12 104,51 грн - заборгованості за рішенням національного суду, що підтверджується платіжними дорученнями від 23.02.2016 №513 та від 18.10.2016 № 4161, які позивачем надані до матеріалів справи.

Отже, позивач просить відшкодувати понесені збитків, завданих Державному бюджету України в сумі 41890,71 грн шляхом стягнення вказаних коштів на користь Державного бюджету України.

Відповідач, правом на спростування доводів позивача не скористався, відзив на позов до суду не надав.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За змістом статті 16 Цивільного кодексу України, норми якої кореспондуються зі ст. 20 Господарського кодексу України, передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

За приписами частин 1, 2 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідності до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України, визначено загальне правило, відповідно до якого особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі.

Відшкодування збитків, як випливає із змісту ч. 1 ст. 1192 Цивільного кодексу України, є способом відшкодування шкоди. Так, відповідно до вказаної норми, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Отже, звертаючись до суду з позовом про відшкодування збитків, позивач повинен довести обставини, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

В силу приписів статті 1166 Цивільного кодексу України, відповідач, в свою чергу, доводить відсутність своєї вини.

Відповідно до ч.1,2 ст.614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність всіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправної поведінка боржника, що полягає у невиконанні або неналежному виконанні ним зобов`язання; наявності шкоди (збитки - це грошове вираження шкоди); причинного зв`язку між протиправною поведінкою та завданою шкодою; вини боржника.

При цьому, необхідно встановити, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто, протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов`язку з відшкодування збитків.

Отже, при вирішенні спору у вказаній справі обов`язковим є встановлення всіх обставин, які вказують на наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення.

Держава є учасником цивільних відносин, яка набуває та здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (ст.ст. 2, 170 Цивільного кодексу України).

З урахуванням наведеного, після виплати особі на виконання рішення Європейського суду з прав людини від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) присудженої суми (кошти, присуджені заявнику рішенням господарського суду Харківської області від 17.05.2011 у справі №5023/2167/11) за рахунок коштів Державного бюджету України до держави Україна переходить право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування у разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов`язань, а також причинного зв`язку між її діями та шкодою, завданою таким порушенням.

Порядок виконання рішень Європейського суду з прав людини регулюється Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Законом України "Про виконавче провадження", іншими нормативно-правовими актами з урахуванням особливостей, що передбачені Законом (ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

За приписами ст. 1 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення - а) остаточне рішення Європейського суду з прав людини у справі проти України, яким визнано порушення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) остаточне рішення Європейського суду з прав людини щодо справедливої сатисфакції у справі проти України; в) рішення Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання у справі проти України; г) рішення Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації у справі проти України.

Виконанням рішення у розумінні Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", є виплата стягувачеві (заявникові) відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру.

Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" визначено, що відшкодування це: а) сума справедливої сатисфакції, визначена рішенням Європейського суду з прав людини відповідно до статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; б) визначена у рішенні Європейського суду з прав людини щодо дружнього врегулювання або у рішенні Європейського суду з прав людини про схвалення умов односторонньої декларації сума грошової виплати на користь стягувача.

За змістом ст. 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" виконання рішення здійснюється за рахунок Державного бюджету України.

Порядок виплати відшкодування встановлено главою 3 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Як підтверджено матеріалами справи, за Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) за заявою № 22611/12 у справі "Іван Данилович Терлецький проти України та 359 інших заяв", на виконання взятих Урядом України зобов`язань, з Державного бюджету України на рахунок заявника (третьої особи) сплачено кошти в розмірі 41 890,71 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 513 від 23.02.2016 на суму 29786,20 грн та № 4161 від 18.10.2016 на суму 12 104,51 грн.

Як встановлено судом, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 28.11.2016 закінчено виконавче провадження ВП № 49825148 з виконання Рішення Європейського суду з прав людини № 22611/12 та визначено, що вказане рішення Європейського суду виконано фактично в повному обсязі згідно з виконавчим документом. Грошові кошти перераховані стягувачу, яким у вступній частині вказаної постанови зазначено ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ" ЄВРОМЕТ", платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 23.02.2016 №513 в розмірі 29786, 20 грн (еквівалент 1000 євро), платіжним дорученням Міністерства юстиції України №4161 від 18.10.2016 перерахована заборгованість за рішенням національного суду в розмірі 12 104,51 грн.

Міністерство юстиції України обґрунтовує позовні вимоги протиправністю поведінки відповідача - ДП "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування", що рішення у справі №5023/2167/11, ухвалене на користь ТОВ "ТОРГОВИЙ ДІМ "ЄВРОМЕТ", не було виконано у належний час. Протиправна поведінка відповідача (бездіяльність) призвела до заподіяння державі Україна матеріальної шкоди у сумі 41890,71 грн.

Зокрема, щодо виконання рішення господарського суду Харківської області від 17.05.2011 у справі №5023/2167/11, про стягнення з Державного підприємства "Харківський науково-дослідний інститут технології машинобудування" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дом "ЄВРОМЕТ" заборгованості у розмірі 11751,00грн, 117,51грн державного мита та 236,00грн витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.

На думку позивача, бездіяльність відповідача призвела до заподіяння державі Україна матеріальної шкоди, що підтверджується матеріалами виконавчого провадження з виконання рішення Європейського суду №22611/12 від 19.11.2015 в розмірі 41 890,71 грн, що підтверджує наявність вини в діях відповідача.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

У відповідності до преамбули Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року № 606-XIV (чинного на час виникнення спірних правовідносин), останній визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

За приписами ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Отже, у відповідності до наведених приписів виконавче провадження є завершальною стадією судового провадження.

Згідно з п.1 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа, за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення.

Стаття 2 Закону України "Про виконавче провадження" визначає, що примусове виконання рішень покладається на державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України. Примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці, визначені Законом України "Про державну виконавчу службу".

Таким чином, з моменту звернення у належний спосіб до органів виконавчої служби із заявою про відкриття виконавчого провадження, стягувач має право розраховувати, що компетентний орган здійснить всі можливі заходи для виконання постановленого судового рішення, що набрало законної сили.

У матеріалах справи відсутні матеріали Виконавчого провадження по виконанню рішення господарського суду Харківської області від 17.05.2011 у справі №5023/2167/11.

У рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" (заява 40450/04, п. 46) Європейський суд з прав людини зазначив: "…що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі "Метаксас проти Греції" (Metaxas v. Greece), N 8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі "Лізанец проти України" (Lizanets v. Ukraine), № 6725/03, п. 43, від 31 травня 2007 року). У таких справах відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання (див. згадане вище рішення у справі Бурдова (№ 2), п. 68).

У п. 47 Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання судового рішення від 29 липня 2003 року залежало від наявності достатніх коштів, передбачених бюджетом на такі цілі, і державні виконавці не були вповноважені домагатися від держави внесення змін до бюджетного законодавства (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Войтенка ( 980_223 ), п. 30; рішення у справі "Глова та Брегін проти України" ( 974_063 ) (Glova and Bregin v. Ukraine), № 4292/04 і №4347/04, п. 14, від 28 лютого 2006 року; та "Васильєв проти України" (974_104 ) (Vasylyev v. Ukraine), № 10232/02, п. 29, від 13 липня 2006 року).

У п. 54 Європейський суд з прав людини звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (див. рішення у справі "Сокур проти України" (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі "Крищук проти України" (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

В пункті 19 справи "Бурмич та інші проти України" від 12 жовтня 2017 року, Європейський суд з прав людини вказує, що незважаючи на значний проміжок часу після винесення пілотного рішення у справі ОСОБА_1 від 15 жовтня 2009 року, Українському Уряду поки не вдалося здійснити необхідні загальні заходи, здатні вирішити корінні причини системної проблеми, визначеної Судом, і забезпечити ефективний засіб захисту усіх потерпілих на національному рівні.

Однак, наведені вище висновки Європейського Суду про відсутність необхідності ініціювання окремого провадження з примусового виконання остаточного судового рішення стосуються судових рішень виключно проти держави, оскільки у таких справах учасником є певний державний орган.

При цьому, такий державний орган було належним чином поінформовано про таке судове рішення, та цей орган повинен був вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання.

Судом встановлено, що відповідачем у справі є: Державне підприємство "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування". Відповідно відомостей, що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 21.10.2019, Організаційно-правовою формою вказаної юридичної особи вказано: Державне підприємство; Центральний чи місцевий орган виконавчої влади, до сфери управління якого належить державне підприємство або частка держави у статутному капіталі юридичної особи, якщо ця частка становить не менше 25 відсотків є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596). Перелік засновників (учасників) юридичної особи, у тому числі частки кожного із засновників (учасників); прізвище, ім`я, по батькові, якщо засновник - фізична особа; найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код юридичної особи, якщо засновник - юридична особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України (код ЄДРПОУ 37508596).

Отож, відповідач у даній справі є державним підприємством та належить до сфери управління Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, а тому перебуває під контролем держави.

Також, суд вважає, що подання заяви про примусове виконання рішення до державної виконавчої служби є правом стягувача, а не його обов`язком, в той час як боржник має виконати остаточне судове рішення незалежно від наявності відкритого виконавчого провадження. Відповідачем не надано жодних доказів, що підтверджували неможливість самостійно виконати рішення суду у справі № 5023/2167/11.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень ( ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України).

У ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України вказано, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідачем, у встановленому законом порядку, позовні вимоги позивача не спростовано.

Наявність шкоди підтверджується матеріалами справи, адже як зазначалось, держава виконала рішення Європейського Суду від 19.11.2015 (зі змінами від 25.02.2016) у справі №22611/12 " ОСОБА_1 та 359 інших заяв". Протиправні дії відповідача полягають в тому, що виплата була присуджена Європейським Судом у зв`язку з тим, що по відношенню до заявника (3-ї особи) було допущено ряд порушень Конвенції, Європейським Судом у рішенні " ОСОБА_1 проти України та 359 інших заяв" констатовано порушення прав зокрема заявника, що полягає у тривалому невиконанні рішення національного суду, зокрема у справі №5023/2167/11 від 17.05.2011, яке мало бути виконане на його користь. З матеріалів справи вбачається, що відповідач набув обов`язку виконати вказане рішення ще з 30.05.2011 року. Крім того, внаслідок такої бездіяльності відповідача, який є державним підприємством спричинено порушення норм Конвенції, які констатовано у вказаному рішенні Європейського суду, та у зв`язку з чим було здійснено відшкодування та спричинено відповідні збитки.

Підсумовуючи вищенаведене, суд зазначає, що позивачем доведено правомірність позовних вимог, матеріалами справи та фактичними обставинами спору підтверджено наявність підстав притягнення відповідача до цивільно-правової відповідальності, наявності в його діях складу цивільного правопорушення, а відповідно і підстави задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується статтею 129 ГПК України, відповідно до якої судовий збір у разі задоволення позову покладається на відповідача, а отже судові витрати: судовий збір у розмірі 1 921,00 грн. покладається на відповідача.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ст.ст. 4, 20, 73, 74, 77, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування" (61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, буд. 30, ідентифікаційний код 14311070) на користь Державного бюджету України (рахунок 31116115700028, код банку 820172, ідентифікаційний код 37567646, банк отримувача: Державна казначейська служба України, м Київ, отримувач: Державна казначейська служба України) збитки, завдані Державному бюджету України у сумі 41890,71 грн (сорок одну тисячу вісімсот дев`яносто гривень 71 копійку).

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Судові витрати у справі у вигляді судового збору у розмірі 1921,00 грн. покласти на відповідача: Державне підприємство "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування" (61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, буд. 30, ідентифікаційний код 14311070).

Стягнути з Державного підприємства "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування" (61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, буд. 30, ідентифікаційний код 14311070) на користь Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622) судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ в установленому порядку.

Позивач: Міністерство юстиції України (01001, м. Київ, вул. Городецького, 13, ідентифікаційний код 00015622).

Відповідач: Державне підприємство "Харківський науково - дослідний інститут технології машинобудування" (61016, м. Харків, вул. Кривоконівська, буд. 30, ідентифікаційний код 14311070).

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Товариство з обмеженою відповідальністю "КОМПАНІЯ ЄВРОМЕТ" (61017, м. Харків, вул. Велика Панасівська, буд. 89, ЛІТ "Є-1", ідентифікаційний код 34330281).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.

Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "09" грудня 2019 р.

Суддя І.О. Чистякова