Рішення

від 15.11.2019 по справі 450/2352/18

ПУСТОМИТІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 450/2352/18 Провадження № 2/450/347/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" листопада 2019 р. Пустомитівський районний суд Львівської області у складі

головуючого судді Кіпчарського М.О.,

з участю : секретар судового засідання Микитів Н.С.,

представників позивача Завалишина Ю. О.,Кобко О.Л.,

відповідача 1 ОСОБА_1 ,

представника відповідача 2 Захарчук І.В. ,

представника відповідача 3 Терлак М . М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Пустомити Львівської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до ОСОБА_1 (відповідач 1), Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (відповідач 2), Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (відповідач 3), про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину,-

В С Т А Н О В И В :

26.07.2018р. представник позивача звернувся в суд з позовом до відповідачів, позовні вимоги уточнялися 15.03.2019р. і 25.06.2019р.та, з врахуванням уточнень, позовні вимоги мотивує тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця (надалі-ДТГО Львівська залізниця ), правонаступником якого є ПАТ Українська залізниця , з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на даній ділянці становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі інформації з електронної бази Державного земельного кадастру встановлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян.

Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення

ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району встановлено, що ОСОБА_4 , згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 06.06.2008 №2-310 та Державного акту на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129 , передано у власність земельну ділянку площею 0,0506 га , кадастровий номер 4623683800:02:001:0162, в межах АДРЕСА_2 , частина якої площею 0,0052 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Оскільки оспорюваний Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 , виданий ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО в„–973918 від 06.06.2008 , яке в свою чергу видавалось спадкоємцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р., виданого спадкодавцю ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району від 25.07.1996 року №51 , вимоги про скасування цього державного акту є похідними, й залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані.

Згадане вище рішення Лисиничівської сільської ради та видані на його підставі державні акт та свідоцтво про право на спадщину вважає незаконними та такими, що порушують право залізниці на постійне користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області, а відтак такими, що підлягають скасуванню.

Вказує, що правовий статус земель залізничного транспорту визначений законом і не може бути змінений в будь-який інший спосіб, аніж відповідно до закону.

Стверджує, що відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року).

В подальшому, при зміні законодавства та введення інституту державних актів, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі.

Зазначає, що в межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району земельні ділянки в межах смуги відведення визначені Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км1331/3-1469/4 від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача у приватну власність здійснена з порушенням встановленого ЗК України порядку.

Вважає, що відповідач Лисиничівська сільська рада під час прийняття оскаржуваного рішення порушила також норми п. б ч. 4 ст. 84 ЗК України, згідно якого до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями. Майно залізниці є державною власністю і закріплене занею на праві повного господарського відання, а отже вважає, що Лисиничівська сільська рада не мала правових підстав приймати оспорюване рішення, порушуючи право землекористування залізниці.

Зазначає, що залізниця як суміжний користувач не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки.

Вказує, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем майна якої, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом, є її син ОСОБА_1 .

Враховуючи вищенаведене, просить визнати незаконним та скасувати рішення Виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.07.1996 року №51 в частині надання спадкодавцю ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1493 га в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області ; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р. на земельну ділянку площею 0,1493 га в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області, виданий ОСОБА_5 ; визнати недійсним Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО в„–973918 від 06.06.2008 №2-310; визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129 на земельну ділянку площею 0,0506 га , кадастровий номер 4623683800:02:001:0161, виданий ОСОБА_1 , а також стягнути на його користь судові витрати.

В судових засіданнях представники позивачаПАТ "Українська залізниця" Завалишин Ю.О. та Кобко О.Л. позовні вимоги підтримали з підстав, наведених у позовній заяві.

Відповідач 1 ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечив в повному обсязі, вважає такі необгрунтованими та безпідставними, на підтвердження своїх заперечень посилається на доводи, викладені в поданому ним 30.10.2018р. відзиві.

Зокрема, ОСОБА_1 у своєму відзиві звертає увагу, що позивач стверджуючи про те, що оформлення державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 порушує його права та інтереси на користування наданою йому земельною ділянкою, не надав будь-яких правовстановлюючих документів щодо права залізниці на користування чи розпорядження даною земельною ділянкою та жодних доказів, які б підтверджували віднесення спірної земельної ділянки до земель залізничного транспорту.

Окрім того, зазначений позивачем План смуги відведення земель залізниці безпосередньо не підтверджує його право на спірну земельну ділянку.

Звертає увагу, що власниками спірної земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1 , були ще батьки його матері ( а його дід та баба) та його мати, які були репресовані та виселені з с.Підбірці, однак в послідуючому були реабілітовані, яким також була повернута спірна земельна ділянка та будинок, збудований на даній земельній ділянці ще у 1922 році , в якому він на даний час проживає.

Після смерті матері він успадкував житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку за зазначеною адресою, що підтверджується виданими йому свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 06.06.2008 р.

Звертає увагу, що позивачем не надано жодного правовстановлюючого документа на спірну земельну ділянку, які б посвідчували право постійного користування земельною ділянкою АТ Укрзалізниця , а "План полосы отвода линии Тернополь-Львов Львовськой железной дороги" та інвентарна картка обліку основних засобів, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

Наведене, на переконання ОСОБА_1 , свідчить про те, що жодним чином не порушено прав позивача, яким належно не обгрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.

Крім того, подав заяву про застосування строків позовної давності, оскільки вважає, що позивач зобов`язаний знати про стан своїх майнових прав, та ним не надано доказів на підтвердження поважності пропуску такого 3-річного строку.

Представник відповідача 2 -Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області Захарчук І.В. в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечив, в задоволенні яких просить відмовити з підстав, викладених у відзиві. Позов вважає безпідставним, який не грунтується на вимогах чинного законодавства, зокрема статей 67,68 ЗК України, якими визначено правовий статус земель залізничного транспорту.

Зазначає, що встановити конфігурацію земельної ділянки ПАТ Українська залізниця під залізничним полотном на території с.Підбірці Лисиничівської сільської ради, станом на даний час неможливо, тому безпідставно стверджувати, що земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 перетинається з земельною ділянкою позивача, оскільки земельна ділянка ПАТ Українська залізниця не сформована до даного часу та , відповідно, оспорювані Державний акт на право власності на земельну ділянку та рішення виконкому про надання даної ділянки не можуть порушувати права позивача на користування земельною ділянкою для обслуговування залізничного полотна та забезпечення безпеки руху.

Крім цього, відповідно до викопіювання з генерального плану с.Підбірців, спірна земельна ділянка знаходиться в межах Лисиничівської сільської ради, що надавало право сільській раді згідно вимог закону, розпоряджатися вказаною земельною ділянкою.

Звертає увагу, що на час прийняття оскаржуваного рішення у АТ Укрзалізниця були відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а План полосы отвода линии Тернополь-Львов Львовськой железной дороги" та інвентарна картка обліку основних засобів, на які посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку. З доданого позивачем плану смуги відведення лінії Львів -Підбірці за 1965 рік жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, а також в якій частині та де саме така перетинається з земельною ділянкою смуги відведення та яка ширина такої смуги відведення в тій частині.

Зазначає, що обстеження спірної земельної ділянки проведено з порушенням вимог чинного законодавства та прав власника земельної ділянки, зокрема до обстеження земельної ділянки не було залучено її власника, представників Лисиничівської сільської ради, а також уповноваженого суб`єкта, якому законом надано право здійснювати державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства, що ставить під сумнів законність обстеження вказаної земельної ділянки.

Вказує, що позивачем додано до позовної План полосы отвода линии Тернополь-Львов Львовськой железной дороги" за 1965 рік, складений Дорожньою проектною конторою залізниці, без погодження з Лисиничівською сільською радою.

Крім того, з доданих позивачем до позовної заяви копій податкових декларацій сплати за землю ПАТ Українська залізниця неможливо встановити, в яких саме межах знаходиться земельна ділянка площею 85,5 га , за яку позивач сплачує земельний податок.

Також просить застосувати строк позовної давності, пославшись на те, що позивач звернувся в суд із позовною заявою 26.07.2018 року, а згідно Акту виконання внутрішнього зобов`язання з інвентаризації земельних ділянок згідно внутрішнього зобовязання №Л/П-1427774-НЮ від 15.12.2014р., позивач в цей період почав проводити інвентаризацію та дізнався, або повинен був дізнатися про порушення свого права. Обов`язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її прав, покладається виключно на позивача, тому саме позивач, при зверненні до суду повинен обгрунтувати та надати відповідні докази, які чітко вказують на час, з якого останньому стало відомо про порушення його права. Відповідач 1 відкрито користується спірною земельною ділянкою, право якого на неї підтверджується відповідними доказами, тому позивач пропустив трьохрічний строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Представник відповідача 3- Головного управління Держгеокадастру у Львівській області М.Терлак в судових засіданнях проти задоволення позовних вимог заперечила з підстав, викладених у відзиві та додаткових поясненнях

Зазначає, що позивач посилається на порушення Відповідачем 2 вимог земельного законодавства при винесенні спірного рішення, зокрема , що спірна земельна ділянка на момент прийняття даного рішення була зайнята об`єктами залізничного транспорту, та що його право землекористування даною земельною ділянкою виникло відповідно до Плану смуги відведення Тернопіль-Львів- 1965 р. . Однак даний План є містобудівною документацією, а згідно Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использование полосы отвода , затвердженої 01.11.1955 р., містились прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниці.

Крім того вважає,що Головне управління Держгеокадастру у Львівській області є неналежним відповідачем у даній справі.

З`ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, наданими сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, оцінивши в сукупності зібрані у справі докази, вирішуючи спір в межах заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку, що у задоволенні позовних вимог ПАТ Укрзалізниця слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статей321, 392 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Згідно ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно Статуту публічного акціонерного товариства Українська залізниця , затвердженого постановою КМ України 02.09.2015р., товариство утворене на базі Укрзалізниці , а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 Про утворення публічного акціонерного товариства Українська залізниця , і є правонаступником усіх прав і обов`язків Укрзалізниці та підприємств залізничного транспорту.

Регіональна філія Львівська залізниця ПАТ Укрзалізниця , згідно Положення , затвердженого ПАТ Укрзалізниця 26.02.2016 року, є відокремленим підрозділом Товариства , який має статус юридичної особи та діє від імені Товариства та в його інтересах .

Частиною 1 ст. 6 ЗУ Про залізничний транспорт встановлено, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт .

Статтею 68 ЗК України, яка визначає землі залізничного транспорту, передбачено, що до таких земель належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до ст. 23 ЗУ Про транспорт , до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель належать землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України , права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.

Відповідно до статті 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки, виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності земельної ділянки, згідно з ст. 4 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підлягає державній реєстрації.

Частиною першою статті 79 ЗК України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статей 1,3 ЗУ Про державний земельний кадастр , державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, що розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Державний земельний кадастр базується на принципі об`єктивності, достовірності та повноти його відомостей.

Крім того, ст.79-1 ЗК України передбачено формування земельної ділянки як об`єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.

Суд при вирішенні даного спору керується, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між суб`єктами землекористування, власниками земельних ділянок, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.

На підтвердження обґрунтованості своїх вимог, позивач покликається, зокрема на:

- План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустомитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+ 874 м, розроблений проектною організацією Дорпроект Південно-Західної залізниці у 1965 році ( а.с.136-139);

- Витяг з Технічної документаціїіз землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с.ПідбірціПустомитівського району Львівської області, розробленого КТ НВФ Нові технології у 2015 році( а.с.7),

- Інвентарну картку основних засобів за 1924 рік - Верхньої будови головної колії с.Підбірці 1468пк9- 1466пк10 (парна колія) Підзамчівської дистанції колії(а.с.140);

- Витяг з Інвентаризації земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Підзамче, км1431/3-1469/4 за 1995 рок ( а.с.8-12);

- податкові декларації за 2018 р. з плати за земельну ділянку загальною площею 85,5 га ( а.с.69-73).

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про державний контроль за використанням та охороною земель самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.

Відповідно до ст. 1 ЗУ Про держаний земельний кадастр державна реєстрація земельної ділянки - це внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера.

Згідно статті 24 вказаного закону ,державна реєстрація земельної ділянки здійснюється під час її формування шляхом відкриття Поземельної книги на таку ділянку.

В судовому засіданні було також досліджено докази , витребувані за клопотанням позивача - спадкову справа спадкодавця ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій зокрема, наявна Довідка Лисиничівської сільської ради від 03.04.2008р. про те, що за ОСОБА_5 рахується на праві приватної власності будинок за адресою АДРЕСА_1 , розташований на приватизованій земельній ділянці загальною площею 0,1493 га, що підтверджується також Свідоцтвом про право власності на житловий будинок від 25.09.1988 р., а також Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно, сформованого станом на 19.05.2008р.(а.с.197-198).

Згідно копії Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №052597, виданого 04.02.1997 р. на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 25.07.1996 року №51, ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0,1493 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в с.Підбірці, передана для будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських споруд - 0,0506 га; для ведення особистого підсобного господарства - 0,0987 га( а.с.199).

Копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 стверджується, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у с.Підбірці Пустомитівського району, про що в книзі реєстрації смертей 07.11.2007 року зроблено відповідний актовий запис за №56 (а.с.193).

Після смерті ОСОБА_5 , її син ОСОБА_1 успадкував житловий будинок з господарськими будівлямита земельну ділянку загальною площею 0,1493 за адресою АДРЕСА_1 , , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 06.06.2008 р., зареєстрованих в реєстрі за №2-307 та №2-310 (а.с.201-202).

Із свідоцтва №2-310 вбачається, що спадщина, на яку воно видане, складається із земельної ділянки площею 0,1493 га , переданої для будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і ведення особистого підсобного господарства, яка розташована у с.Підбірці Пустомитівського району та належала померлій на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №052597, виданого 04.02.1997 р. на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівськоїсільської ради народних депутатів від 25.07.1996 року №51, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №490, кадастрові номери 4623683800:02:001:0161 та 4623683800:02:001:0162 ( а.с.202).

Крім цього, як вбачається із виданого відповідачу ОСОБА_1 свідоцтва №2-307, спадщина, на яку воно видане, складається із житлового будинку АДРЕСА_1 ( а.с.201).

Із копії Державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №849036 вбачається, що такий видано ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.06.2008 р., реєстр №2-310, та він являється власником земельної ділянки площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0161, розташованої у АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд ( а.с.13).

Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка тривалий час (не пізніше як з 1987 року) перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством родини Пирожак за адресою АДРЕСА_1 , на якій знаходиться житловий будинок, та яка з 1997 року перебуває у приватній власності членів даної родини.

Позивач зазначає, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в останнього відповідно до згаданого плану полоси відведення за 1965р. В той же час, цитуючи в позовній заяві норми права щодо правового регулювання земель транспорту, позивач залишив поза увагою той факт, що відповідно до п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для желейних дорог и использовании полоси отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 р. , містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць. Крім того, п. 10 Положення про землі, надані транспорту, затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933р., регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством.

Водночас, діючим на той час Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922р. (із змінами та доповненнями від 27.06.1927р.), передбачалось обов`язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.

А стаття 10 Закону СРСР від 13.12.1968 р. Про затвердження основ законодавства СССР і союзних республік встановлювала обов`язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту.

Відповідно до ст.ст. 125,126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

Отже, вищевикладене свідчить про те, що у ПАТ Укрзалізниця відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустомитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+ 874 м за 1965 рік, на який посилається позивач, не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.

На підтвердження позовних вимог позивачем надано згаданий План смуги відведення за 1965 рік та зазначено про те, що даний документ є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 ЗУ Про основи містобудування є містобудівною документацією.

Відповідно до ст. 17 ЗУ Про основи містобудування містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.

Суд звертає увагу на те, що вказаний План смуги відведення не містить належних доказів затвердження у встановленому порядку та таких не надано позивачем.

Таким чином твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування не відповідає дійсності. Більше того, наявний у позивача План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустомитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+ 874 м за 1965 рік, є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.

З вищенаведених правових норм, зокрема, ЗК УСРР від 29.11.1922 р. вбачається, що позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план смуги відведення не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою та не є правовстановлюючим документом.

Щодо наданої позивачем копії податкової декларації за 2018 р. з плати за землю ПАТ Українська залізниця земельних ділянок загальною площею 85,5 га , слід зазначити, що в ході дослідження представлених позивачем доказів не було встановлено, в яких саме межах знаходиться дана земельна ділянка та чи вона територіально включає в себе спірну земельну ділянку. Будь-яких доказів для з`ясування даного питання суду представлено не було.

Тому суд приходить до висновку, що така не підтверджує позовні вимоги позивача.

Крім того в обгрунтування своїх вимог позивач посилається також на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю, їх реєстрація на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалися діючим на той час законодавством, що підтверджується посиланням на наведені в позовній заяві нормативні акти.

З даного приводу суд вважає за необхідне зазначити, що такі посилання позивача містять лише вирвані з контексту законів чи підзаконних актів норми, які спростовуються змістом самих цих актів.

Станом на 1962 рік на залізничному транспорті України діяла Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода , затверджена Міністерством шляхів сполучення СРСР 01.11.1955 року, яка втратила чинність з 30.01. 1963 року відповідно до Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полос отвода .

Суд звертає увагу, що із Плану смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустомитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+ 874 м за 1965 рік вбачається, що такий є додатком до проекту №246- 8, виконаний Дорожньою проектною конторою Південно-Західної залізниці Міністерства шляхів сполучення.

З пояснювальної записки до даного плану вбачається, що такий складений у масштабі 1:5000 в адміністративних межах району та узгоджений зі старшим інженером - землевпорядником Пустомитівського району, начальником Підзамчівської дистанції колії та начальником Львівської дистанції захисних лісопосадок, виготовлений в 6 примірниках,з яких один (6-й ) примірник -Пустомитівському виробничому колгоспно-радгоспному управлінню.

Наведене підтверджує, що План смуги відводу не був затверджений виконкомом Пустомитівської районної ради, а тому є лише одним із документів містобудівної документації.

Суд зазначає, що даний план не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, а містить лише умовне позначення Територія станції , без позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження позивача про те, що частина спірної земельної ділянки площею 0,0052 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення Залізниці.

Крім того суд звертає увагу, що посилаючись на дані Технічної документації, розробленої у 2015 році та стверджуючи, що спірна земельна ділянка перетинається з земельною ділянкою смуги відведення Залізниці, що встановлено в результаті польового обстеження та даних з бази Державного земельного кадастру, позивач не надав будь яких доказів на підтвердження проведення такого польового обстеження , якими могли бути наприклад, акти обстеження чи інші належні докази.

Суд вважає, що не заслуговує на увагу посилання позивача на Інвентарну картку основних засобів за 1924 рік - Верхньої будови головної колії с.Підбірці 1468пк9- 1466пк10 (парна колія) Підзамчівської дистанції колії, оскільки такою підтверджується лише факт існування зазначених основних засобів станом на 1924 рік, однак відсутній будь-який взаємозв`язок між спірною земельною ділянкою та зазначеними основними засобами на час звернення до суду та прийняття судом рішення.

Також суд зауважує про розходження у даних щодо розміру земельної ділянки якою, як стверджує позивач, він користується. Зокрема у позовній заяві така земельна ділянка зазначається площею 22,3411 га, а в наданих податкових декларація - площею 85,5 га, що вказує на розбіжності у площі земельної ділянки, якою користується позивач.При цьому слід звернути увагу, що такі документи були надані самим Позивачем.

З урахуванням вище зазначеного суд приходить до висновку, що позивач без залучення уповноваженого суб`єкта самостійно встановив, що відповідач 1 без належних правових підстав займає спірну земельну ділянку.

Тому посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває у власності відповідача- фізичної особи, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.

Усе вищевказане свідчить, що відповідачем 1 жодним чином не порушено прав позивача, а позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.

Також суд вважає, що позивачем не доведено порушення Лисиничівською сільською радою норм діючого законодавства при прийнятті оскаржуваного рішення №51.

Згідно ст. 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить зокрема, розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до п. б) ч. 1 ст. 81 ЗК України, громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.

Згідно приписів ч. 2 ст. 83 ЗК України, у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об`єкти комунальної власності.

Згідно ч. 1 ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

З огляду на наведені норми законодавства, суд не знаходить підстав для скасування оскаржуваного рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району.

Також позивач посилається на те, що дана земельна ділянка відноситься до земель транспорту. Однак суд не погоджується з твердженнями позивача, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що оскаржуваним рішенням Лисиничівської сільської ради ОСОБА_5 передано у приватну власність земельну ділянку, якій на підставі даного рішення видано державний акт про право власності, що спростовує твердження позивача про самовільне зайняття ОСОБА_5 спірної земельної ділянки.

Крім цього позивач зазначає, що спірна земельна ділянка була передана у власність без погодження з позивачем, як суміжним землекористувачем, проекту відведення земельних ділянок, актів встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та без погодження на вилучення земельної ділянки з постійного користування позивача.

Поряд з цим такі твердження Позивача спростовуються наступним.

Суд зазначає, що за юридичною силою нормативні акти поділяються на закони та підзаконні акти. Закон є нормативно-правовим актом, який має вищу юридичну силу. Таким чином, твердження Позивача, що на підставі інструкцій та положень не передбачалось державної реєстрації та видачі залізниці документів, підтверджуючих таке право, є незаконним. Тому виходячи з принципу пріоритетності законів над нормативними актами, саме Кодекси мають вищу юридичну силу, а не положення та інструкції.

Як встановлено під час розгляду справи, на час прийняття рішення Лисиничівською сільською радою право позивача на спірну земельну ділянку не підтверджувалося жодним правовстановлюючим документом.

З огляду на наведене, станом на час прийняття оспорюваного рішення Лисиничівською сільською радою, спірна земельна не належала на праві користування позивачу, оскільки останній не оформив таке у відповідності до діючого тоді земельного законодавства.

Також судом констатується, що при винесенні оскаржуваних рішень сільська рада діяла в межах наданих їй повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

Положеннями ст. 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Проте позивач не навів обставин, за якими спірне рішення ради може бути визнано недійсним (незаконним), виходячи з приписів вищевказаної ст. 21 ЦК України.

Як наслідок, не підлягає задоволенню вимога позивача про визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р. , виданого ОСОБА_5 , оскільки як встановлено під час розгляду справи та детального аналізу доказів, ОСОБА_5 була власником спірної земельної ділянки на підставі оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування, законність якого встановлено судом.

Відповідачу ОСОБА_1 , як сину померлої ОСОБА_5 та спадкоємцю за заповітом, правомірно видане свідоцтво про право на спадщину, тому не підлягають визнанню недійсними Свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії НОМЕР_1 від 06.06.2008 №2-310, а також Державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 , видані ОСОБА_1 на земельну ділянку площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0161, оскільки жодних порушень прав позивача в результаті видачі даних Свідоцтва та Державного акту, судом не встановлено, такі видані на підставі законного рішення органу місцевого самоврядування.

Враховуючи вищенаведене, позивачем належно не обгрунтовано та не доведено порушення його прав відповідачами, тому суд приходить до переконання, що у задоволенні позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Крім цього, слід звернути увагу, що відповідачем ОСОБА_1 та представником Лисиничівської сільської ради було подано заяви про застосування строків позовної давності.

Позивач подав заперечення щодо застосування строку позовної давності з посиланням на те, що згідно Акту виконання внутрішнього зобов`язання з інвентаризації земельних ділянок з внутрішнього зобов`язання №Л/П-142774-НЮ від 15.12.2014р., складеного 29.02.2016р., саме з цієї дати йому стало відомо про порушення права користування спірною земельною ділянкою.

З даного приводу слід зазначити, що відповідно до ст.ст. 257,267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення терміну, з якого особі стала відомо (могло стати) про порушення права, покладається на позивача. (Постанова Верховного Суду України від 29.10.2014р. №6-152цс14).

В той же час суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ч. 1 ст. 261 ЦК України, ст. 71 ЦК УРСР, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Судом не встановлено порушення права або охоронюваного законом інтересу позивача, за захистом якого той звернувся до суду, тому відсутні підстави застосовувати наслідки спливу строку позовної давності, оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позову по суті позовних вимог.

Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так як суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача повністю, тому вимога про стягнення із відповідачів судового збору задоволенню не підлягає.

Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв`язок у сукупності. Встановлені судом обставини свідчать про те, що є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.

Керуючись ст.ст.2,10,81,133,141,258-259, 263-265,273,351-355 ЦПК України, суд-

УХВАЛИВ :

у задоволенні позовних вимоги Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ Українська залізниця про визнання недійсним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.07.1996 року №51 в частині надання спадкодавцю ОСОБА_5 земельної ділянки площею 0,1493 га в межах с.ПідбірціПустомитівського району Львівської області ; визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р. на земельну ділянку площею 0,1493 га в межах с.ПідбірціПустомитівського району Львівської області, виданий ОСОБА_5 ; визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО в„–973918 від 06.06.2008 №2-310; визнання недійсним Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129 , виданий ОСОБА_1 на земельну ділянкуплощею 0,0506 га , кадастровий номер 4623683800:02:001:0161 , відмовити.

У позовних вимогах Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ Українська залізниця " про стягнення з ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та Головного управління Держгеокадастру у Львівській області судового збору в розмірі 7 525,00грн.- відмовити.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Пустомитівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.273 ЦПК України.

Повне рішення виготовлено 25.11.2019 року.

СуддяМ. О. Кіпчарський