Постанова

від 14.04.2021 по справі 450/2352/18

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

14 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 450/2352/18

провадження № 61-18939св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач - Акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Укрзалізниця ,

відповідачі : ОСОБА_1 , Лисиничівська сільська рада Пустомитівського району Львівської області, Головне управління Держгеокадастру у Львівській області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження Акціонерного товариства Українська залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 листопада 2019 року, ухвалене у складі судді Кіпчарського М. О., та постанову Львівського апеляційного суду

від 15 жовтня 2020 року, прийняту у складі колегії суддів: Крайник Н. П., Шеремети Н. О., Ванівського О. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2018 року Акціонерне товариство Українська залізниця

в особі регіональної філії Львівська залізниця акціонерне товариство Українська залізниця (далі - АТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця АТ Українська залізниця ) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області (далі - Лисиничівської сільської ради), Головного управління Держгеокадастру у Львівській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Львівській області) про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину.

Позовна заява мотивована тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця (надалі - ДТГО Львівська залізниця ), правонаступником якого є АТ Українська залізниця , з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від

1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м у адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області. Після виконання робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на цій ділянці становить 14,0050 га. За наслідками польового обстеження та аналізу інформації з електронної бази Державного земельного кадастру встановлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян.

Так, зі Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м у адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району встановлено, що земельна ділянка площею

0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0162, яка розташована

у межах АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого 06 червня 2008 року, та державного акта на право власності на землю від 13 липня 2009 року, частина якої (площа 0,0052 га) перетинається із земельною ділянкою смуги відведення залізниці.

Позивач стверджував, що оспорюваний державний акт на право власності на земельну ділянку від 13 липня 2009 року, серії ЯЖ № 649036 виданий ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом

від 06 червня 2008 року, серії ВКО № 973918, яке видавалося спадкоємцю на підставі державного акта на право приватної власності на землю

від 04 лютого 1997 року, серії 1-ЛВ № 052597, виданого спадкодавцю ОСОБА_3 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51. Вимоги про скасування цього державного акта є похідними й залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані. Відповідно до законодавства, яке було чинним на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення у межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Загальних начал землекористування та землеустрою, затверджених Центральним виконавчим комітетом СРСР від 15 грудня 1928 року.

Зі зміною законодавства та введення інституту державних актів, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі та наявні

у користуванні землі. У межах Лисиничівської сільської ради земельні ділянки у межах смуги відведення визначені Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км1331/3-1469/4 від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м

у адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача Лисиничівською сільською радою

у приватну власність відповідача здійснена з порушенням пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під державними залізницями.

Позивач вказував, що він як суміжний користувач не погоджував ні проект відведення земельної ділянки відповідачу, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі, та не погоджував вилучення земельної ділянки.

Уточнивши позовні вимоги, АТ Українська залізниця просило суд:

- визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання спадкодавцю ОСОБА_3 земельної ділянки площею 0,1493 га, розташованої у межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області;

- визнати недійсним державний акт на право приватної власності на землю від 04 лютого 1997 року серії 1-ЛВ № 052597 на земельну ділянку площею 0,1493 га, яка розташована у межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області, виданий ОСОБА_3 ;

- визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом

від 06 червня 2008 року серії ВКО № 973918 № 2-310;

- визнати недійсним державний акт на право власності на землю

від 13 липня 2009 року, серії ЯЖ № 649036, № 01:09:458:00129, на земельну ділянку площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0161, виданий ОСОБА_1 .

Вирішити питання розподілу судових витрат.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Пустомитівського районного суду Львівської області

від 15 листопада 2019 року у задоволенні позову АТ Українська залізниця відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивач не надав належних доказів на підтвердження того, що він є належним користувачем землями смуги відведення за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м

у адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради, тому його право не порушене та не підлягає судовому захисту.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 15 жовтня 2020 року апеляційну скаргу АТ Українська залізниця задоволено частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 15 листопада 2019 року скасовано.

Прийнято нову постанову, якою у задоволенні позову АТ Українська залізниця відмовлено.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції встановив, що на час прийняття відповідачем оскаржуваних рішень земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача, тому позовні вимоги ПАТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця є обґрунтованими. Однак позивач просив визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року, а з позовом до суду звернувся

26 липня 2018 року, тобто зі спливом позовної давності. Оскільки позивач не надав доказів на підтвердження того, що ПАТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі, то колегія суддів дійшла висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради, державних актів про право власності на землю та договору дарування.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2020 року АТ Українська залізниця подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 15 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 15 жовтня 2020 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду.

Заявник не погоджується з висновками суду та стверджує, що суд не надав оцінку тому, що товариству про порушення відповідачем його прав стало відомо 29 лютого 2016 року з моменту підписання акта про виконання внутрішнього зобов`язання з інвентаризації земельних ділянок згідно

з чинним внутрішнім зобов`язанням, на підставі якого позивач отримав Технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця , при цьому позов до суду подано у липні 2018 року, тобто в межах строку позовної давності.

Спростовуючи висновки суду апеляційної інстанції в частині обізнаності про існування оскаржуваного рішення, заявник вказує, що про існування рішення сільської ради як акта індивідуальної дії він не міг знати ні в момент його прийняття, ні після з об`єктивних причин - через відсутність вимоги законодавства щодо їх оприлюднення. Крім того, ведення публічної кадастрової карти з вільним доступом введено в дію з січня 2013 року. Відомості щодо місця знаходження земельних ділянок, їх кадастрові номери вносяться до кадастрової карти до сьогодні.

Стверджує, що судом не встановлено момент, з якого позивач дізнався про порушення його права, зокрема рішенням сільської ради.

Відзив на касаційну скаргу у визначений судом касаційної інстанції строк не надходив.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

24 грудня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали цивільної справи із Пустомитівського районного суду Львівської області.

У січні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 05 квітня 2021 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів, у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51 ОСОБА_3 передано у власність земельну ділянку площею 0,1493 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована

в с. Підбірці, передана для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд - 0,0506 га; для ведення особистого підсобного господарства - 0,0987 га.

04 грудня 1997 року видано державний акт на право приватної власності на землю на підставі вказаного рішення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла.

Після смерті ОСОБА_3 її син ОСОБА_1 успадкував житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку загальною площею

0,1493 га за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2008 року.

Спадщина, на яку видано свідоцтво, складається із земельної ділянки площею 0,1493 га, переданої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських споруд і ведення особистого підсобного господарства (кадастрові номери: 4623683800:02:001:0161 та 4623683800:02:001:0162), яка розташована у с. Підбірці Пустомитівського району та належала померлій на підставі державного акта на право приватної власності на землю, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради від 25 липня 1996 року № 51.

13 липня 2009 року ОСОБА_1 видано державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯЖ № 849036 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня 2008 року.

З Технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО Львівська залізниця , розробленої КТ НВФ Нові технології у 2015 році, встановлено, що під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км + 535 м для забезпечення функціонування залізничного транспорту в адміністративних межах с. Підбірці Пустомитівського району Львівської області розташована спірна земельна ділянка.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ПАТ Українська залізниця підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення у повному обсязі не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд

і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право

в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені

у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі

№ 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений

у пунктах 6.6, 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня

2021 року у справі № 916/1415/19).

Предметом спору у цій справі є визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25 липня 1996 року № 51 у частині надання ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,1493 га, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю від 04 лютого

2007 року, виданого ОСОБА_4 на цю земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 червня

2008 року, серії ВКО № 973918, визнання недійсним державного акта на право власності на землю, виданого 13 липня 2009 року ОСОБА_1 .

На думку позивача, спірна земельна ділянка відноситься до земель залізничного транспорту і не могла надаватися ОСОБА_4 у приватну власність.

Отже, позовні вимоги заявлено позивачем, зокрема, з підстав порушення сільською радою норм ЗК України при виділенні земельної ділянки

ОСОБА_4 .

Верховний Суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту

є неефективним, оскільки задоволення вимоги про визнання рішення сільської ради та його скасування, визнання державних актів недійсним не може призвести до захисту або відновлення порушеного речового права позивача ( уразі його наявності), зокрема повернення у його володіння або користування спірної земельної ділянки.

Серед способів захисту речових прав ЦК України виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387), усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (стаття 391), визнання права власності (стаття 392), відшкодування матеріальної і моральної шкоди (статті 1166,1167,1173).

Для витребування майна оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскарження всього ланцюга договорів та інших правочинів щодо спірного майна, державного акта на право власності не є ефективним способом захисту прав; при цьому позивач у межах розгляду справи про витребування майна із чужого володіння вправі посилатися, зокрема, на незаконність рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування без заявлення вимоги про визнання його недійсним; таке рішення за умови його невідповідності закону не зумовлює правових наслідків, на які воно спрямоване.

Подібні за змістом висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 85, 86, 94), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункти 38, 39),

від 01 та 15 жовтня 2019 року у справах № 911/2034/16 (пункт 46) та

№ 911/3749/17 (пункти 6.25, 6.26), від 19 листопада 2019 року у справі

№ 911/3680/17, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункти 42-43, 47, 49).

Верховний Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження

№ 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду

від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).

У справі, що переглядається, задоволення позовних вимог АТ Української залізниця про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету сільської ради, визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, яке вже було реалізоване і вичерпало свою дію, не призведе до поновлення прав позивача, відновлення володіння, користування або розпорядження спірною земельною ділянкою, а отже, такі вимоги не є ефективним способом захисту права позивача, яке потребуватиме додаткових засобів судового захисту.

Виходячи з обставин цієї справи належним способом захисту позивача буде звернення до суду з вимогами про витребування майна із чужого незаконного володіння, якщо позивач був позбавлений права володіння (користування) земельною ділянкою, або усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, якщо позивачу чиняться перешкоди в реалізації цих прав.

Такі вимоги (витребування земельної ділянки, усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою тощо) заявлялися АТ Українська залізниця у подібних справах, які були предметом касаційного перегляду,

а саме постанови Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі

№ 444/1949/16 (провадження № 61-38872св18), від 23 вересня 2020 року

у справі № 450/1435/15 (провадження № 61-5259св19) та інших.

При цьому ОСОБА_1 у суді першої інстанції доводив, що спірна земельна ділянка знаходиться в користуванні його сім`ї тривалий час, на ній у 1988 році побудовано житловий будинок, в якому він зараз проживає. Отже, заявлені вище позовні вимоги АТ Українська залізниця , у разі їх доведення, жодним чином не відновлюють права товариства на користування земельною ділянкою, а потребуватимуть повторного звернення до суду з позовом за захистом речового права.

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові, тому колегія суддів не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині.

Підставами для скасування судових рішень повністю або частково

і ухвалення нового рішення у відповідній частині є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права (частина перша статті 412 ЦПК України). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частини друга та третя статті 412

ЦПК України).

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

З огляду на висновок Верховного Суду про відмову в позові, судові витрати покладаються на позивача, відповідно до частини другої статті 141

ЦПК України.

Керуючись статтями 141,400, 409, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця задовольнити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області

від 15 листопада 2019 року та постанову Львівського апеляційного суду

від 15 жовтня 2020 року скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення, визнання недійсними державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину відмовити.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк