Постанова

від 15.10.2020 по справі 450/2352/18

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 450/2352/18 Головуючий у 1 інстанції: Кіпчарський М.О.

Провадження № 22-ц/811/858/20 Доповідач в 2-й інстанції: Крайник Н. П.

Категорія: 16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 жовтня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючої: Крайник Н.П.

суддів: Шеремети Н.О., Ванівського О.М.,

при секретарі: Симець В.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця на рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 листопада 2019 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину, -

ВСТАНОВИВ:

26.07.2018р. ПАТ Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця звернулося в суд з позовом до відповідачів, в якому, з уточнененям позовних вимог заявами від 15.03.2019р. і 25.06.2019р. просило визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.07.1996 року №51 в частині надання спадкодавцю ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1493 га в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнати недійсним Державний акт на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р. на земельну ділянку площею 0,1493 га в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області, виданий ОСОБА_2 ; визнати недійсним Свідоцтво про право на спадщину за заповітом серії ВКО №973918 від 06.06.2008 №2-310; визнати недійсним Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129 на земельну ділянку площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0161, виданий ОСОБА_1 , та вирішити питання судових витрат.

Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що на замовлення Державного територіально-галузевого об`єднання Львівська залізниця (надалі-ДТГО Львівська залізниця ), правонаступником якого є ПАТ Українська залізниця , з метою оформлення правовстановлюючих документів на право користування земельними ділянками, у 2015 році була розроблена Технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 22,34511 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області.

В результаті виконаних робіт встановлено, що площа земельних ділянок ДТГО Львівська залізниця на даній ділянці становить 14,0050 га. Проте, в результаті польового обстеження та при аналізі інформації з електронної бази Державного земельного кадастру встановлено, що на земельній ділянці смуги відведення залізниці частково розташовані суміжні земельні ділянки, які знаходяться у приватній власності громадян. Так, згідно Зведеного інвентаризаційного плану земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району встановлено, що ОСОБА_3 , згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО №973918 від 06.06.2008 №2-310 та Державного акту на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129, передано у власність земельну ділянку площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0162, в межах АДРЕСА_1 , частина якої площею 0,0052 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Оскільки оспорюваний Державний акт на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 р. виданий ОСОБА_1 на підставі Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО №973918 від 06.06.2008 р., яке в свою чергу видавалось спадкоємцю на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р., виданого спадкодавцю ОСОБА_2 на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району від 25.07.1996 року №51, вимоги про скасування цього державного акту є похідними, й залежать від доведеності незаконності рішення органу місцевого самоврядування, на підставі якого вони видані. Відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в межах с.Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (Постанова ЦИК СРСР 15.12.1928 року).

В подальшому, при зміні законодавства та введення інституту державних актів, вимоги щодо їх оформлення поширювалися тільки на нові земельні ділянки при їх відведенні та не вимагалося отримання актів на існуючі на наявні у користуванні землі. В межах Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району земельні ділянки в межах смуги відведення визначені Інвентаризацією земель смуги відчуження Львівської залізниці на дільниці Красне-Львів, км1331/3-1469/4 від 1965 року та Технічною документацією із землеустрою щодо інвентаризації земельної ділянки загальною площею 14,0050 га ДТГО Львівська залізниця під існуючими об`єктами залізничного транспорту за напрямком Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району та відносяться до земель транспорту, тому їх передача Лисиничівською сільською радою у приватну власність відповідача здійснена з порушенням встановленого ЗК України порядку, зокрема, з порушенням положень п. б ч. 4 ст. 84 ЗК України, згідно якого до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність належать, зокрема, землі під державними залізницями.

Залізниця, як суміжний користувач, не погоджувала ні проект відведення земельної ділянки відповідачу, ні акт встановлення і узгодження зовнішніх меж землекористування в натурі та у жодному випадку не надавала погодження на вилучення земельної ділянки. ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем майна такої, відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, виданого державним нотаріусом, є її син ОСОБА_1 .

Оскарженим рішенням у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду оскаржило Публічне акціонерне товариство Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця .

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду першої інстанції вважає незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене всупереч нормам матеріального права та з порушенням норм процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що у скаржника відсутні належним чином оформлені документи на підтвердження права користування спірною земельною ділянкою, а саме Державний акт на право користування земельною ділянкою, а План смуги відведення лінії Тернопіль-Львів Львівської залізниці Пустимитівського району Львівської області від 1449 км+950 м до 1470 км+874 м - це лише один із документів містобудівної документації, який не є правовстановлюючим документом. Вважає зазначені висновки суду такими, що не відповідають обставинам справи та характеру спірних правовідносин. Зазначає, що обставини набуття земельною ділянкою статусу державної форми власності та такої, що належить до земель залізничного транспорту, а саме до земель спеціального призначення, ґрунтуються на визначеному законом юридичному факті. Стверджує, що суд першої інстанції безпідставно відкинув доводи скаржника про підтвердження права АТ Укрзалізниця на постійне користування землями смуги відведення за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області та визнав неналежним доказом долучений до матеріалів справи План смуги відведення. Однак, наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки такий визначений законом. Звертає увагу суду на те, що вимог щодо виготовлення та отримання державного акта законодавством не передбачалося, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі. Земельним кодексом Української РСР від 25 жовтня 1922 року в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин та постановою Верховної ради Української РСР від 18 грудня 1990 року № 562 Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР від 18 грудня 1990 року , право Залізниці на користування земельною ділянкою, яка належить до земель залізниць, до оформлення ним права власності або землекористування гарантувалося. Серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не було такої підстави як не оформлення або не переоформлення наданих прав. Приймаючи рішення від 25.07.1996 року № 51, виконавчий комітет Лисиничівської сільської ради перевищив повноваження, визначені ст. 9, 17, 19 Земельного кодексу УРСР від 18.12.1990 року. Поза увагою суду залишилося те, що спірна земельна ділянка не вилучалась в порядку, передбаченому законодавством з метою її передачі у власність матері відповідача, відтак вважає, що були відсутні підстави для прийняття зазначеного рішення.

Просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

У судове засідання особи, які беруть участь у справі не з`явилися, хоча про час і місце розгляду справи були повідомлені у встановленому процесуальним законом порядку, а тому розгляд справи апеляційним судом проведено відповідно до вимог ч. 2 ст. 247, ч. 1 ст. 372 ЦПК України у їхній відсутності без фіксування судового процесу технічними засобами.

29.09.2020 року ОСОБА_1 подав заяву про розгляд справи без участі сторін, в якій просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Встановлено, що згідно Державного акту на право приватної власності на землю серії І-ЛВ №052597, виданого 04.02.1997 р. на підставі рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради народних депутатів від 25.07.1996 року №51, ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,1493 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована в с.Підбірці, передана для будівництво та обслуговування житлового будинку, господарських споруд - 0,0506 га; для ведення особистого підсобного господарства - 0,0987 га( а.с.199).

Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті ОСОБА_2 , її син ОСОБА_1 успадкував житловий будинок з господарськими будівлями та земельну ділянку загальною площею 0,1493га за адресою АДРЕСА_1 , , що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за заповітом від 06.06.2008 р., зареєстрованих в реєстрі за №2-307 та №2-310 (а.с.201-202).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06.06.2008 р. ОСОБА_1 видано Державний акт про право власності на земельну ділянку серія ЯЖ №849036 та на даний час він являється власником земельної ділянки площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0161, розташованої у АДРЕСА_1 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд ( а.с.13).

Зведеним інвентаризаційним планом земельної ділянки смуги відведення ДТГО Львівська залізниця на ділянці Львів-Красне від 1464 км+227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с.Підбірці Пустомитівського району встановлено, що ОСОБА_3 , згідно Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО №973918 від 06.06.2008 №2-310 та Державного акту на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129, є власником земельної ділянки площею 0,0506 га, кадастровий номер 4623683800:02:001:0162, в межах АДРЕСА_1 , частина якої площею 0,0052 га перетинається з земельною ділянкою смуги відведення залізниці. Наведене свідчить, що спірна земельна ділянка тривалий час перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством родини ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , на якій знаходиться житловий будинок, та яка з 1997 року перебуває у приватній власності членів даної родини.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Українська залізниця , районний суд виходив з того, що доводи позивача - ПАТ Українська залізниця про те, що таке є належним користувачем землями смуги відведення за напрямком Львів-Красне від 1464 км + 227 м до 1466 км+535 м в адміністративних межах с. Підбірці Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області не підтверджено належними доказами, а відтак таке право не підлягає судовому захисту, оскільки не є порушеним.

З таким висновком суду колегія суддів не може погодитися, виходячи з наступного.

Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України Про залізничний транспорт землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України Про транспорт .

До земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту (частина друга статті 6 Закону України Про залізничний транспорт ).

Згідно з частиною 1 статті 11 Закону України Про транспорт землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із Земельним кодексом України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об`єктів транспорту.

Частиною 1 статті 23 Закону України Про транспорт , яка кореспондується з положеннями статті 68 Земельного кодексу України, встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв`язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.

Відповідно до частини 1 статті 84 Земельного кодексу України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать землі під державними залізницями, об`єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту (пункт б частини четвертої статті 84 Земельного кодексу України).

Наявність чи відсутність у АТ Українська залізниця документів, які посвідчують право на користування земельними ділянками у разі їх відведення як земель залізничного транспорту не змінює їх правового статусу, який ґрунтується на визначеному законом юридичному факті належності до земель залізничного транспорту.

Судами встановлено, що на момент прийняття відповідачем спірних рішень, земельна ділянка належала до земель залізничного транспорту та перебувала у користуванні позивача-АТ Українська залізниця .

Тому, позовні вимоги АТ Українська залізниця про визнання незаконними та скасування рішення виконавчого комітету Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 25.07.1996 року №51 в частині надання спадкодавцю ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,1493 га в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області; визнання недійсним Державного акта на право приватної власності на землю серії 1-ЛВ №052597 від 04.02.1997р. на земельну ділянку площею 0,1493 га в межах с.Підбірці Пустомитівського району Львівської області, виданого ОСОБА_2 ; визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВКО №973918 від 06.06.2008 №2-310; визнання недійсним Державного акта на право власності на землю серії ЯЖ №649036 від 13.07.2009 №01:09:458:00129 на земельну ділянку площею 0,0506 га, кадастровий , є обґрунтованими.

Однак, відповідно до пункту 6 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила ЦК України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред`явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Таким чином, у спірних правовідносинах щодо позовної давності застосовуються правила ЦК УРСР, якщо на час набрання чинності ЦК України не сплив строк пред`явлення позовних вимог. Відповідно до статті 71 Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР), що діяв до 01 січня 2004 року, позовна давність - це строк, у межах якого особа, право якої порушено, може звернутися до суду з вимогою про його захист.

Згідно зі статтею 80 ЦК УРСР закінчення строку позовної давності до пред`явлення позову є підставою для відмови в позові. При цьому визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і застосування норм матеріального права (ЦК УРСР чи ЦК України), і правила обчислення позовної давності, і захист порушеного права. За загальним правилом статті 76 ЦК УРСР, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила .

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), відповідно до положень стаття 71 ЦК УРСР встановлюється в три роки.

Позовна давність застосовується судом, арбітражем або третейським судом незалежно від заяви сторін (стаття 75 ЦК УРСР).

Перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюються законодавством.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).

Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, ЄСПЛ, від 22 липня 2014 року).

У справі, що переглядається, ПАТ Українська залізниця просила визнати незаконним та скасувати рішення Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області від 26.11.1997 року.

Із позовом ПАТ Українська залізниця звернулася 26 липня 2018 року, тобто за спливом позовної давності (через 21 рік з часу його прийняття).

Колегією суддів встановлено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що АТ Українська залізниця не мало об`єктивної можливості довідатися про оспорюване рішення органу місцевого самоврядування, яке перебуває у загальному доступі.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про пропуск позивачем позовної давності за вимогами про визнання незаконними та скасування рішення сільської ради, державних актів про право власності на землю, та договору дарування, та як наслідок - про відмову у задоволенні цих позовних вимог за закінченням строку позовної давності .

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією, викладеною в Постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року ,справа № 450/1435/15-ц,провадження № 61-5259св19.

Згідно ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

Керуючись ч. 5 ст. 268, ст. 367, ст. 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, п.п.1-4 ч. 1 ст. 376, ст. 381, ст. 382, ст. 383, ст. 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця задоволити частково.

Рішення Пустомитівського районного суду Львівської області від 15 листопада 2019 року скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Українська залізниця в особі регіональної філії Львівська залізниця ПАТ Українська залізниця до ОСОБА_1 , Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про визнання недійсним та скасування рішення виконкому Лисиничівської сільської ради Пустомитівського району Львівської області, визнання недійсними Державних актів на право приватної власності на землю, визнання недійсним Свідоцтва про право на спадщину - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 жовтня 2020 року

Головуючий: Крайник Н.П.

Судді: Шеремета Н.О.

Ванівський О.М.