Постанова

від 03.12.2019 по справі 622/889/17

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 грудня 2019 року

м. Харків

справа № 622/889/17-ц

провадження № 22ц/818/4884/19

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Колтунової А.І.

за участю секретаря - Колосовської А.Р.

учасники справи:

заявник - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пугач Н.В., представник заявника - Біляєв Б .Є.,

заінтересовані особи - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерське господарство Альфа ,

особа, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_4 , представник особи, яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_5

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року в складі судді Кочнєва О.В.

в с т а н о в и в:

У вересні 2017 року державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пугач Наталія Вікторівна звернулась до суду з поданням про звернення стягнення на майно боржника, яке не зареєстровано, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Фермерське господарство Альфа .

Подання мотивовано тим, що на виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області перебуває зведене виконавче провадження ВП №50844292, до складу якого входять виконавчі провадження №49325571 з виконання виконавчого напису №4588 від 10 листопада 2015 року, вчиненого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємець І.О. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 суми боргу у розмірі 2 501 500,00 грн та ВП № 50582763 з виконання наказу №922/6460/15, виданого 26 лютого 2016 року Господарським судом Харківської області про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фермерського господарства Альфа суми боргу у розмірі 560 002,53 грн.

Вказала, що під час проведення виконавчих дій виявлено нерухоме майно, що належить боржнику, рахунок у банку, з якого списано кошти, а також рухоме майно боржника, що передано стягувачу в рахунок погашення боргу, однак борги за виконавчими документами не погашено.

Зазначила, що боржнику ОСОБА_2 належить право власності на Ѕ частку нерухомого майна, а саме тваринницького комплексу, проте воно не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Вказала, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно право власності на тваринницький комплекс за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за колишньою дружиною боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2012 року.

Разом з тим, ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року зазначений тваринницький комплекс визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_4 та виділено ОСОБА_2 з цього майна Ѕ частку з метою звернення на нього стягнення в межах виконавчого провадження №49325571.

Просила надати дозвіл на звернення стягнення на Ѕ частку ОСОБА_2 із спільного майна подружжя, а саме тваринницького комплексу, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 з метою звернення на нього стягнення в межах зведеного виконавчого провадження №50844292, право власності на яке на теперішній час зареєстровано за ОСОБА_4 .

Ухвалою Золочівського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року заяву державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області Пугач Н.В. про звернення стягнення на майно боржника - задоволено; звернуто стягнення на Ѕ частину тваринницького комплексу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить боржнику ОСОБА_2 на підставі ухвали Золочівського районного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року по справі №622/1164/16-ц, та право власності на яке боржником не зареєстровано, з метою стягнення в межах зведеного виконавчого провадження №50844292.

Не погоджуючись з ухвалою суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу суду - скасувати та провадження у справі закрити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважала, що суд вирішив питання про її права та обов`язки, хоча вона не залучена до участі у справі; що на момент розірвання шлюбу вони з ОСОБА_2 досягли усної домовленості про поділ спільного майна, згідно якої тваринницький комплекс залишається у її власності, а у власності ОСОБА_2 - грошові кошти, сільськогосподарська техніка та інше майно відповідно до вартості Ѕ частини тваринницького комплексу; що звернення стягнення на частку у праві спільної сумісної власності подружжя допускається, лише якщо така частка виділена у натурі, однак ухвала суду першої інстанції, якою виділено ОСОБА_2 Ѕ частину спірного майна скасована, крім того, нею пред`явлено позов про зняття арешту з майна та визнання права власності на тваринницький комплекс.

05 листопада 2019 року до суду апеляційної інстанції від ОСОБА_3 надійшов відзив на апеляційну скаргу та 29 листопада 2019 року - пояснення, в яких вона вважала судове рішення - законним, а апеляційну скаргу - необгрунтованою. При цьому посилалася на те, що тваринницький комплекс є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, тому висновок суду щодо звернення стягнення на Ѕ частину тваринницького комплексу, яка належить ОСОБА_2 , але не зареєстрована за ним, є правомірним. Зазначила, що ОСОБА_4 надала згоду на укладення між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору позики від 30 червня 2014 року на суму 2 500 000,00 грн. Право власності на тваринницький комплекс виділено із спільного майна подружжя на підставі ухвали Золочівського районного суду Харківської області від 27 вересня 2016 року, яка на момент постановлення оскаржуваної ухвали була чинною.

03 грудня 2019 року до суду апеляційної інстанції від представника ОСОБА_4 надійшли заперечення на пояснення ОСОБА_3 , в яких представник зазначив, що на підставі ухвали Золочівського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року на Ѕ частину тваринницького комплексу звернуто стягнення, яка набрала чинності 21 лютого 2018 року. Постановою приватного виконавця про передачу майна ОСОБА_3 в рахунок часткового погашення боргу передано Ѕ частину тваринницького комплексу. Також, видано акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу. Проте, зазначив, що об`єктом спільної сумісної або спільної часткової власності подружжя спірне майно не визнавалось, в натурі частка за ОСОБА_2 не виділялась та в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не реєструвалась. Наразі в суді першої інстанції знаходиться цивільна справа за позовом ОСОБА_4 про зняття арешту та визнання права власності на тваринницький комплекс та зустрічним позовом ОСОБА_3 про визнання права власності на Ѕ частку тваринницького комплексу.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_4 необхідно залишити без задоволення, ухвалу суду - залишити без змін.

Ухвала суду першої інстанції, з висновком якої погоджується судва колегія, мотивована тим, що тваринницький комплекс є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , у якому частка боржника ОСОБА_2 виділена та складає Ѕ, у зв`язку з чим на неї необхідно звернути стягнення.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 12 листопада 2015 року на підставі заяви ОСОБА_3 постановою головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області Стадніченко Т.О. ВП №49325571 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого напису №4588, виданого 10 листопада 2015 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Ємцем І.О. про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу у сумі 2 501 500,00 грн, що складається з невиплачених в строк на підставі договору позики від 21 жовтня 2015 року грошових коштів у сумі 2 500 000, 00 грн та суми витрат по вчиненню виконавчого напису у розмірі 1500,00 грн (а. с. 7-9).

Постановою від 12 листопада 2015 року у виконавчому провадженні №49325571 накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_2 , у межах суми стягнення 2 501 500,00 грн та заборонено здійснення відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику в межах суми боргу (а. с. 10).

Згідно відповідей Державної податкової служби України №10139766530 від 24 листопада 2015 року, Державної фіскальної служби України № 1026205590 від 17 травня 2017 року, Пенсійного фонду України №1013911598 від 20 листопада 2015 року, №1025946647 від 16 травня 2017 року, №1026089741 від 17 травня 2017 року, інформація щодо отримання боржником ОСОБА_2 доходів та про останнє місце роботи, а також щодо отримання ним пенсії відсутня (а. с. 12-13, 45-47).

Постановою від 25 листопада 2015 року у виконавчому провадженні №49325571 накладено арешт на кошти, що містяться на рахунку Харківського обласного відділення Райффайзен Банк Аваль та належать ОСОБА_2 в межах суми боргу (а. с. 14). З копії платіжної вимоги №4 від 17 лютого 2016 року вбачається, що у рахунок погашення боргу на адресу виконавчої служби 23 лютого 2016 року перераховано 349,42 грн (а. с. 17). Платіжна вимога від 17 травня 2017 року повернута без виконання у зв`язку з відсутністю коштів на рахунку (а. с. 58-59).

З акту опису та арешту майна від 28 грудня 2015 року вбачається, що у боржника ОСОБА_2 виявлено нерухоме майно, а саме: нежитлова будівля ветеринарного блоку, загальною площею 390,1 кв м, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , яке передано на відповідальне зберігання стягувачу ОСОБА_3 (а. с. 66-67). Актом державного виконавця від 29 травня 2017 року встановлено, що зазначена нежитлова будівля знаходиться у розваленому стані, відсутні стіни, дах, пошкоджено фундамент (а. с. 68).

Як вбачається з акту опису та арешту майна від 17 лютого 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 , у боржника ОСОБА_2 виявлено рухоме майно, а саме: сіялки, плуг, граблі, культиватор, жатка соняшникова, які передано на зберігання ОСОБА_3 (а. с. 79).

Згідно відомостей Регіонального сервісного центру МВС України в Харківській області від 25 березня 2016 року за ОСОБА_2 зареєстровано транспортні засоби: Камаз 5320 , 1991 року випуску, та Урал 4320 , 1986 року випуску (а. с. 20), які описані, арештована (постанова від 21 грудня 2015 року) та передані на відповідальне зберігання ОСОБА_3 (а. с. 15-16).

Вказані транспортні засоби передано ОСОБА_3 у рахунок погашення боргу: Камаз 5320 , 1991 року випуску - на загальну суму 246 839,00 грн, та Урал 4320 , 1986 року випуску - на загальну суму 462 416,00 грн, що підтверджується актами та постановами про передачу майна стягувачу у рахунок погашення боргу від 25 жовтня 2016 року (а. с. 48-51).

14 березня 2016 року зазначене виконавче провадження передано з Відділу державної виконавчої служби Золочівського районного управління юстиції Харківської області на виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області та прийнято до виконання згідно постанови від 15 березня 2016 року (а. с. 18, 26, 27-29).

Постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Харківській області від 21 березня 2016 року накладено арешт на Фермерське господарство Ажур+Н , що належить ОСОБА_2 у межах суми звернення стягнення та заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить боржнику, в межах суми боргу (а. с. 19).

Як вбачається з відповідей Державної інспекції сільського господарства в Харківській області від 22 березня 2016 року та Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області від 31 травня 2017 року за ОСОБА_2 на праві власності не обліковуються сільськогосподарська техніка, самохідні машини та механізми (а. с. 30, 61).

За даними Управління Держгеокадастру у м. Харкові Харківської області документи, що посвідчують право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки, не обліковуються, що підтверджується листом від 28 березня 2016 року (а. с. 24).

ОСОБА_2 видано Державний акт на право власності на земельну ділянку, серія ЯМ №971331, кадастровий № 6322684400:01:001:0505, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, що підтверджується листом Відділу у Золочівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 07 червня 2017 року (а. с. 62).

Згідно відомостей Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 08 квітня 2016 року та 09 червня 2017 року ОСОБА_2 відсутній серед власників, які володіють значними пакетами акцій емітентів (10% і більше статутного капіталу) (а. с. 23, 64).

Постановою державного виконавця від 14 квітня 2016 року виконавче провадження № 49325571 об`єднано з виконавчим провадженням №50582763 від 22 березня 2016 року з виконання наказу Господарського суду Харківської області №922/6460/15 від 26 лютого 2016 року про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь Фермерського господарства Альфа грошових коштів у розмірі 560 002,53 грн у зведене виконавче провадження №50844292 (а. с. 6, 21, 37-38).

19 травня 2016 року на депозитний рахунок Головного територіального управління юстиції у Харківській області надійшли грошові кошти у розмірі 264,93 грн. у рахунок погашення боргу ОСОБА_2 у виконавчому провадженні №49325571 (а. с. 25).

Розшук рухомого майна ОСОБА_2 не оголошувався, що підтверджується листом Управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Харківській області від 23 травня 2017 року (а. с. 55).

Згідно з даними Публічного акціонерного товариства Укрзалізниця від 25 травня 2017 року та 13 червня 2017 року за ОСОБА_2 не зареєстровані вантажні вагони та власні локомотиви (а. с. 60, 69).

Актом державного виконавця від 29 травня 2017 року під час проведення виконавчих дій щодо опису та арешту майна Фермерського господарства Ажур+Н встановлено, що майна, яке належить боржнику та підлягає опису не виявлено (а. с. 71).

З відомостей Головного управління Держпраці у Харківській області від 31 травня 2017 року вбачається, що інформації щодо наявності у ОСОБА_2 зареєстрованих великотоннажних і інших технологічних транспортних засобів, що не підлягають експлуатації на вулично-дорожній мережі загального користування, не виявлено (а. с. 63).

В Управлінні споживчого ринку Департаменту адміністративних послуг та споживчого ринку за ОСОБА_2 об`єкти торгівлі, ресторанного господарства та сфери побуту не обліковані, (відповідь від 31 травня 2017 року, а. с. 57).

З відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно від 04 вересня 2017 року вбачається, що тваринницький комплекс, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , з 31 травня 2012 року належить на праві приватної власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костіною Ю.С. (а. с. 72-73).

ОСОБА_2 та ОСОБА_4 з 17 серпня 2003 року по 03 березня 2015 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

З 11 січня 2016 року ОСОБА_2 утримується в Державній установі Харківська установа виконання покарань (№27) (а. с. 56, 80).

За змістом статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Виконання судового рішення відповідно до змісту рішення Конституційного Суду України № 5-рп/2013 від 26 червня 2013 року по справі № 1-7/2013 є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд справи судом.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Стаття 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий судовий розгляд та закріплює принцип верховенства права, на якому будується демократичне суспільство, і найважливішу роль судової системи в здійсненні правосуддя. Проте, право на справедливий суд було б позбавлено сенсу, якщо б допускало невиконання остаточних судових рішень, які набрали законної сили.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини невід`ємною частиною права на суд та фундаментальним аспектом верховенства права є принцип правової визначеності (певності), який включає дотримання принципу остаточності судового рішення.

У розумінні практики Європейського суду частина 1 статті 6 Конвенції передбачає не лише доступ до правосуддя і встановлення порядку судового розгляду, а й гарантує виконання судових рішень з метою запобігання заподіяння шкоди одній із сторін.

У справі Півень проти України ЄСПЛ констатував порушення статті 6 Конвенції та зазначив, що невиконання судового рішення не може буде виправдано недоліками законодавства, які унеможливлюють його виконання.

Частиною 1 статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Права і обов`язки виконавця визначені у статті 18 Закону України Про виконавче провадження .

Відповідно до частини 1 цієї статті виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

За приписами Закону України Про виконавче провадження заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на майно боржника, що полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Порядок звернення стягнення на кошти та інше майно боржника визначено статтею 48 Закону України Про виконавче провадження .

Так, відповідно до частин п`ятої та шостої вказаної норми, у разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Звернення стягнення на майно боржника не зупиняє звернення стягнення на кошти боржника. Боржник має право запропонувати види майна чи предмети, які необхідно реалізувати в першу чергу. Черговість стягнення на кошти та інше майно боржника остаточно визначається виконавцем.

Матеріали справи свідчать про те, що зведене виконавче провадження №50844292 не виконано. ОСОБА_2 залишається боржником. Предметом стягнення в цій справі є тваринницький комплекс.

Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.

Згідно з вимогами статті 50 Закону України Про виконавче провадження звернення стягнення на об`єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. При цьому, в першу чергу звертається стягнення на окрему від будинку земельну ділянку, інше приміщення, що належать боржнику. В останню чергу звертається стягнення на житловий будинок чи квартиру, в якому фактично проживає боржник.

Разом із житловим будинком стягнення звертається також на прилеглу земельну ділянку, що належить боржнику.

У разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини 10 статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Тваринницький комплекс придбано колишнім подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_4 під час шлюбу в травні 2012 року. Однак, зареєстровано право власності тільки за ОСОБА_4 .

Статтею 355 ЦК України визначено, що майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до частини 3 статті 368 ЦК України та частини 1 статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю.

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року № 6-843цс17 і підстав для відступлення від неї Верховним Судом не встановлено.

Статтею 68 СК України визначено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи, що спірний тваринницький комплекс придбано ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 23 травня 2012 року під час перебування у шлюбі з ОСОБА_2 , в силу частини 3 статті 368 ЦК України та частини 1 статті 60 СК України це майно є їх спільною сумісною власністю.

Відомостей щодо спростування зазначеної презумпції та визнання спірного нерухомого майна особистою приватною власністю ОСОБА_4 матеріали справи не містять.

В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 також не довів, що це майно є особистою власністю ОСОБА_4 . Будь - якого судового рішення щодо цього не надано. Презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу не спростовано. Доказів домовленості між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про поділ майна подружжя не надано.

Задовольняючи подання державного виконавця, суд першої інстанції правильно виходив з презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу, а також з обов`язковості виконання судового рішення, тривалість виконання якого складає майже чотири роки.

Посилання представника ОСОБА_4 на те, що судове рішення, яким визначено частку боржника ОСОБА_2 у спірному нерухомому майні, скасовано, тому неможливо звернути стягнення на майно, яке не виділено в натурі та не зареєстровано за ОСОБА_2 є безпідставними, оскільки спірне майно, а саме тваринницький комплекс - це конкретне визначене майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, частки якого при поділі є рівними. Презумпцію спільності права власності подружжя на нього не спростовано. При цьому судова колегія звертає увагу на те, що під час розгляду справи в суді першої інстанції судове рішення щодо виділення частки в натурі ОСОБА_2 було чинним. Крім того, як зазначили сторони в суді апеляційної інстанції, наразі в суді першої інстанції знаходиться спір між сторонами щодо цього майна, тому доводи представника ОСОБА_4 , яка не є ні боржником, ні стягувачем, щодо того, що цим судовим рішенням порушено її права, не можуть бути взяті до уваги.

Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів.

Суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а ухвали суду без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст.374, ст.375, ст. 381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 - залишити без задоволення.

Ухвалу Золочівського районного суду Харківської області від 06 лютого 2018 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

А.І. Колтунова

Повний текст постанови складено 09 грудня 2019 року.