ПОСТАНОВА
іменем України
06 грудня 2019 року м. Кропивницький
справа № 404/8220/18
провадження № 22-ц/4809/1515/19
Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дуковського О.Л., Письменного О.А.,
за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 липня 2019 року у складі судді Панфілової А.В.,
ВСТАНОВИВ:
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
В обґрунтування позову вказала, що 28 квітня 2017 року ОСОБА_2 уклав з нею договір позики, за умовами якого позивач надала, а відповідач отримав грошову позику у розмірі 580 000 грн., які зобов`язався повернути двома платежами, а саме 290 000 грн. або 75 тон пшениці врожаю 2017 року, яку сторони визначили як еквівалент частині отриманих грошових коштів, у строк до 31 серпня 2017 року, а іншу частину боргу у сумі 290 000,00 грн. зобов`язався повернути до 31 жовтня 2017 року. За прострочення виконання грошового зобов`язання до кінцевої дати відповідач зобов`язався сплатити неустойку у формі пені в розмірі 36% річних за кожен день прострочення від суми неповернутих коштів. На підтвердження передачі коштів ОСОБА_2 у присутності свідків написав розписку. Зазначала, що, як пояснив позичальник, отримання коштів йому було необхідно для здійснення підприємницької діяльності з метою розвитку підприємства, оскільки він став директором та засновником Приватного підприємства РОСТ-2008 (далі по тексту ПП РОСТ-2008 ), основний із видів діяльності якого є вирощування зернових культур, бобових культур і насіння олійних культур. ОСОБА_2 частково виконав свої зобов`язання за договором позики та повернув борг у сумі 472 000 грн. вчасно.
Оскільки відповідач не виконав взяті на себе боргові зобов`язання у повному обсязі та в обумовлені договором строки позивач просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь залишок основного боргу за договором позики у сумі 108 000 грн., штрафні санкції (пеню) у сумі 49 293 грн. 37 коп., 3% річних у сумі 4107 грн. 79 коп., інфляційні збитки у сумі 13 017 грн. 60 коп., 5000 грн. моральної шкоди та 8000 грн. витрат на правничу допомогу.
Рішенням Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 липня 2019 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 108 000 грн. заборгованості за договором позики, 3% річних у сумі 4107 грн. 79 коп., 13017 грн. 60 коп. інфляційних збитків, 5580 грн. витрат на правничу допомогу. В іншій частині вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати в частині задоволених позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики, інфляційних збитків, витрат на правничу допомогу та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
ОСОБА_1 направила до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 липня 2019 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права .
Відповідно до вимог ч.1 ст.368, ч.1 ст.369 ЦК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Крім того, згідно з ч.ч.4, 5 ст.268 та ст.383 ЦПК України постанова не проголошується, а датою її ухвалення є дата складання повного тексту судового рішення.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що 28 квітня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір позики. За умовами зазначеного договору ОСОБА_1 надала, а ОСОБА_2 отримав позику у сумі 580 000 грн., які зобов`язався повернути двома платежами, а саме: 290 000 грн. або 75 тон пшениці врожаю 2017 року, яку сторони визначили як еквівалент частині отриманих грошових коштів, у строк до 31 серпня 2017 року, а іншу частину боргу у сумі 290 000,00 грн. зобов`язався повернути у строк до 31 жовтня 2017 року. За прострочення виконання грошового зобов`язання до кінцевої дати відповідач зобов`язався сплатити неустойку у формі пені у розмірі 36% річних за кожен день прострочення від суми неповернутих коштів. На підтвердження отримання коштів від позивача ОСОБА_2 у присутності свідків власноручно написано розписку (а.с.93).
Ухвалюючи рішення в частині про відмову у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість та недоведеність позивачем вимог про стягнення заборгованості по пені та моральної шкоди.
В цій частині рішення суду не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.367 ЦПК України перегляду та перевірці апеляційним судом не підлягає.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_2 свої зобов`язання не виконав, у визначені строки грошові кошти у повному обсязі не повернув, тому відповідно до положень чинного законодавства з відповідача підлягає стягненню заборгованість за борговою розпискою, три проценти річних від простроченої суми та інфляційні збитки.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. виходячи з такого.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно зі ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Отже, за своїми правовими ознаками договір позики за своєю юридичною природою є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ незалежно від його найменування, а надана позивачем розписка підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки нею підтверджується як факт отримання в борг (тобто із зобов`язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її повернення.
Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року № 6-63цс13 письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Згідно зі ст.526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Відповідно до ст.545 ЦК України кредитор, прийнявши виконання зобов`язання, повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.
Відповідно до ст.599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
З письмової розписки та пояснень сторін убачається, що позивач передавав кошти відповідачу, який має обов`язок по їх поверненню, та між сторонами, відповідно до ст.1046 ЦК України виникли правовідносини позики, що підтверджується оригіналом розписки і по своїй правовій природі вказана розписка містить ознаки договору позики (а.с.93).
Слід зазначити, що в матеріалах справи міститься розписка, з якої убачається, що в період з серпня 2017 року по лютий 2018 року ОСОБА_2 повертав ОСОБА_1 грошові кошти, сума яких склала 472 000 грн., що не заперечується сторонами (а.с.20 зворот).
Враховуючи те, що решту своїх зобов`язань відповідач за вказаним вище договором не виконав, колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині стягнення зОСОБА_2 боргу у розмірі 108 000 грн.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦПК України у разі, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу, згідно з якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанціїпро те, що в силу ст.ст.625, 1050 ЦК України позивач має право на стягнення з відповідача трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 4107 грн. 79 коп., починаючи з дня прострочення повернення боргу, тобто з 28 квітня 2017 року до 31 жовтня 2017 року відповідно до заявлених вимог, та інфляційні збитки у розмірі 13017 грн. 60 коп.
Згідно з частиною першою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Пунктом першим частини третьої статті 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої четвертої статті 137 ЦК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 вказано, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_1 надала суду копію договору про надання правничої допомоги від 01 лютого 2019 року, укладений між ОСОБА_1 та адвокатським бюро Кривенка Михайла Петровича , додаток 1 до Договору №01/02-1 від 01 лютого 2019 року, опис виконаних робіт (наданих послуг) виконаних адвокатом Кривенко М.П. , рахунок-фактуру від 31 травня 2019 року №31/05, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Кривенка М.П. , платіжне доручення від 03 червня 2019 року на суму 8000 грн. (а.с.78-85, 92). Суд першої інстанції обгрунтовано стягнув з відповідача 5580 грн. витрат на правничу допомогу пропорційно до задоволеної частини позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, який склав 1251,26 грн.
Посилання відповідача на те, що рішення суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог є незаконним , не підтверджено доказами та не наведено підстав, визначених у ст.376 ЦПК України, для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення у справі.
Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375 , 382 - 384 ЦПК України
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а рішення Кіровського районного суду міста Кіровограда від 25 липня 2019 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Головуючий суддя О.І. Чельник
Судді О.Л. Дуковський
О.А. Письменний
Суд | Кропивницький апеляційний суд |
Дата ухвалення рішення | 06.12.2019 |
Оприлюднено | 10.12.2019 |
Номер документу | 86202883 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Кропивницький апеляційний суд
Чельник О. І.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні