Постанова

від 06.11.2019 по справі 614/849/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 614/849/16-ц

провадження № 61-31027св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Висоцької В. С.,

суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - Державне агентство рибного господарства України,від імені якого в інтересах держави позов подав заступник прокурора Харківської області,

відповідачі: ОСОБА_1 , Червонооскільське державне виробниче сільськогосподарське рибоводне підприємство, ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області на рішення Борівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2017 року у складі судді Зеленькової Н. Г. та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Швецової Л. А.

у справі за позовом заступника прокурора Харківської області в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України до ОСОБА_1 , Червонооскільського державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства, ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року заступник прокурора Харківської області звернувся до суду в інтересах держави в особі Державного агентства рибного господарства України з позовом, мотивуючи який зазначив, що згідно із свідоцтвом про право власності від 28 жовтня 2003 року серії САА № 495107 нежитлові будівлі загальною площею 2 433,7 кв. м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , належали на праві власності державі в особі Верховної Ради України, перебували у користуванні Червонооскільського державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства (далі - Червонооскільське ДВСРП), яке входило до сфери управління Міністерства аграрної політики України.

08 грудня 2004 року між Червонооскільським ДВСРП та ОСОБА_1 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І. договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_1 набув право власності на нежитлову будівлю (цех для переробки олії) літ. Ж площею 149,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 21 вересня 2005 року ОСОБА_1 подарував вказаний об`єкт нерухомості ОСОБА_3 , яка 26 травня 2006 року продала його ОСОБА_2 .

Посилаючись на те що відповідно до Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації вказана нежитлова будівля не могла бути об`єктом приватизації та відчуження, з урахуванням уточнених позовних вимог, заступник прокурора Харківської області просив визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 08 грудня 2004 року між Червонооскільським ДВРСП та ОСОБА_1 , витребувати нерухоме майно із незаконного володіння ОСОБА_2 та передати його Державному агентству рибного господарства України.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Борівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2017 року, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне нерухоме майно було відчужене Червонооскільським ДВСРП неправомірно, але позов про визнання договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння було подано прокурором зі спливом позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у листопаді 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заступник прокурора Харківської області, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої та ухвалу апеляційної інстанцій, позовні вимоги задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 614/849/16-ц і витребувано її з Борівського районного суду Харківської області.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), згідно з яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з підпунктами 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постановою Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 Про здійснення правосуддя у Верховному Суді та рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки у зазначеній справі призначено повторний автоматизований розподіл.

Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частина третя статті 3 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

11 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

На підставі ухвали Верховного Суду від 06 жовтня 2019 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21 жовтня 2019 року визначено такий склад колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду для розгляду справи: Грушицький А. І. (суддя-доповідач), Висоцька В. С., Сердюк В. В., Литвиненко І. В., Фаловська І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суд першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясував обставини справи.

Зазначає, що про порушення права власності Державному агентству рибного господарства стало відомо лише у 2016 році, а тому суд дійшов помилкового висновку про те, що позов подано зі спливом позовної давності.

Вказує, що посилання суду першої та апеляційної інстанцій на наявний у матеріалах справи лист Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України від 31 серпня 2004 року за № 30-1-6-16/2307, яким нібито погоджували відчуження основних засобів, жодним чином не свідчить про обізнаність Держаного агентства рибного господарства України про укладення договору купівлі-продажу, про що неодноразово прокурор зазначав у судових засіданнях. Вказаний лист не місить посилання чи конкретизації щодо приміщення, яке підлягає відчуженню, а саме щодо відчуження нежитлової будівлі (цех для переробки олії) літ. Ж площею 149,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, вказаний лист написаний довільно, без будь-якого обґрунтування та посилання на об`єкти відчуження, не скріплений печаткою, а тому не може вважатися належним та допустим доказом.

Заперечення на касаційну скаргу не подано

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суд установив, і це підтверджується матеріалами справи, що на підставі свідоцтва про право власності серії НОМЕР_1 , виданого 28 жовтня 2003 року на підставі рішення виконавчого комітету Піско-Радьківської сільської ради Борівського району Харківської області від 14 жовтня 2003 року № 194, право власності на нежитлові будівлі загальною площею 2 433,7 кв. м, а саме: нежитлова будівля (контора) літ. А площею 87 кв. м, нежитлова будівля (червоний куток) літ. А-1 , площею 80,3 кв. м, нежитлова будівля (лабораторія) літ. А-2 площею 29,9 кв. м, нежитлова будівля (коптильний цех) літ. Б площею 366,4 кв. м, нежитлова будівля (холодильник) літ. В площею 99,3 кв. м, нежитлова будівля (лазня) літ. Г площею 84,3 кв. м, нежитлова будівля (котельня) літ. Д , площею 14,6 кв. м, нежитлова будівля (дім-готель) літ. Е площею 76,4 кв. м, нежитлова будівля (цех для переробки олії) літ. Ж площею 149,2 кв. м, нежитлова будівля (склад комбікормів) літ. З площею 120,6 кв. м, нежитлова будівля (столярний цех) літ. І площею 97,4 кв. м, нежитлова будівля (механічна майстерня, гараж, котельня) літ. К площею 335,7 кв. м, нежитлова будівля (електроцех) літ. Л площею 53,2 кв. м, нежитлова будівля (матеріальний цех) літ. Н площею 111,4 кв. м, нежитлова будівля (склад) площею 631 кв. м, нежитлова будівля (сарай) літ. О площею 97 кв. м, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за державою в особі Верховної Ради України; вказане майно перебувало у постійному користуванні Червонооскільського ДВСРП (т. 1 а. с. 25).

28 грудня 2004 року між Червонооскільським ДВСРП та ОСОБА_1 було укладено та посвідчено приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І. договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_4 набув право власності на нежитлову будівлю (цех для переробки олії) літ. Ж площею 149,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 20).

За договором дарування від 21 вересня 2005 року, посвідченим приватним нотаріусом Борівського районного нотаріального округу Харківської області Бондаренком О. І., право власності на вказане нерухоме майно перейшло до ОСОБА_3 , яка 26 травня 2006 року продала це майно ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 19).

Відповідно до Закону України Про перелік об`єктів права державної власності, що не підлягають приватизації (в редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) Червонооскільське сільсько-господарське рибоводне підприємство, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , є об`єктом права державної власності, що не підлягає приватизації.

Згідно із положеннями частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частиною другою статті 2 ЦК України передбачено, що одним із учасників цивільних правовідносин є держава, яка згідно зі статтями 167, 170 цього Кодексу набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірне нерухоме майно було відчужене Червонооскільським ДВСРП неправомірно, але позов про визнання договору купівлі-продажу та витребування майна із чужого незаконного володіння було подано прокурором зі спливом позовної давності, що є самостійною підставою для відмови у його задоволенні.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з частиною другою статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання позову) прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, у позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Отже, позовна давність є строком для пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи - носія порушеного права (інтересу).

І в разі пред`явлення позову особою, право якої порушене, і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою, уповноваженою на це особою позовна давність починає обчислюватися, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідалася або могла довідатися особа, право якої порушене, чи прокурор, уповноважений звернутися до суду в інтересах держави за захистом такого права, зокрема, якщо прокурор довідався чи міг довідатися про порушення права або про особу, яка його порушила, раніше, ніж особа, право якої порушене.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц зробила висновок, що на вимоги про витребування майна поширюється припис статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, оскільки органи державної влади чи місцевого самоврядування мають нести ризик спливу позовної давності для оскарження виданих ними правових актів, а реалізація права на їх оскарження не має ставити під сумнів стабільність цивільного обороту.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 18 березня 2008 року у справі Dacia S.R.L. проти Молдови ( Dacia S.R.L. v. Moldova , заява № 3052/04) встановив, що припис Цивільного кодексу Молдови, згідно з яким позовна давність не поширювалася на позови державних організацій про повернення державного майна з незаконного володіння інших організацій чи громадян, сам по собі суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки у справі не було надано жодних аргументів на обґрунтування того, чому державні організації у цих випадках мають бути звільнені від обов`язку додержувати установлених строків давності, котрі б в аналогічних ситуаціях перешкодили розгляду позовів, поданих приватними особами чи компаніями. Це, на думку ЄСПЛ, потенційно може призводити до руйнування багатьох усталених правовідносин і надає дискримінаційну перевагу державі без будь-якої переконливої підстави (§ 76). ЄСПЛ констатував, що зміна правовідносин, які стали остаточними внаслідок спливу позовної давності або мали би стати остаточними, якби позовну давність було застосовано без дискримінації на користь держави, є несумісним із принципом правової визначеності (§ 77).

У разі пред`явлення позову самою особою, право якої порушене, як і в разі пред`явлення позову в інтересах цієї особи іншою уповноваженою на це особою, відлік позовної давності обчислюється з того самого моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється й на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Такі висновки ґрунтуються на результаті аналізу статей 256, 261, 267 ЦК України та статті 45 ЦПК України (у редакції, чинній на час звернення прокурора до суду з відповідним позовом).

Ураховуючи, що моментом порушення права держави в особі Державного агентства рибного господарства України на спірне нерухоме майно є момент його незаконного відчуження у 2004 році, оскільки 31 серпня 2004 року голова Державного департаменту рибного господарства Міністерства аграрної політики України направив директору Червонооскільського ДВСРП Харківської області, яке є стороною оспорюваного правочину, лист (що за формою відповідає прийнятим у діловодстві стандартам, даних щодо неналежності або недостовірності цього письмового доказу прокурор не надав) про надання згоди на відчуження нерухомого майна, а позов прокурор пред`явив лише у 2016 році, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позов подано зі спливом позовної давності.

Доводи касаційної скарги не спростовують встановлених у справі фактичних обставин і висновків, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах рішення суду першої та апеляційної інстанцій, і зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду першої та апеляційної інстанцій.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, підстав вийти за межі розгляду справи суд касаційної інстанції не встановив.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають.

Ураховуючи наведене касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 389, 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області залишити без задоволення.

Рішення Борівського районного суду Харківської області від 04 квітня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:В. С. Висоцька А. І. Грушицький І. В. Литвиненко В. В. Сердюк І. М. Фаловська