Постанова

від 27.11.2019 по справі 526/675/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 526/675/17

провадження № 61-22133св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Кузнєцова В. О.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - територіальна громада в особі Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Фермерського господарства Жито-3 на рішення Апеляційного суду Полтавської області від 13 грудня 2017 року у складі колегії суддів: Кузнєцової О. Ю., Одринської Т. В., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який уточнив у процесі розгляду справи, до територіальної громади в особі Біленченківської сільської ради Гадяцького району Полтавської області (далі - територіальна громада в особі Біленченківської сільської ради), треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , про визнання права власності на майно, посилаючись на те, що на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, зареєстрованого 13 лютого 2002 року в реєстрі за № 329, він успадкував право на майнові паї в розмірі 6 538 грн та 5 106 грн, які перебували в колективній власності Колективного сільськогосподарського підприємства Дружба села Біленченківка Гадяцького району Полтавської області (далі - КСП Дружба), правонаступником якого було Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю Дружба (далі - СТОВ Дружба ). Згідно з актом приймання-передачі майна, виділеного в рахунок майнового паю, від 14 лютого 2002 року йому було передано: сівалку зернову C3-3.6 вартістю 1 570 грн; причіп ПКБ-817 - 1 000 грн; зерносховище бригади № 1 - 959 грн; бурякозбиральний комбайн КС-6 (1,9 %) - 1 831 грн; силосховище бригади № 1 (27,3 %) - 3 489 грн. 22 травня 2012 року він отримав свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ПО № 000016. В березні 2017 року він намагався зареєструвати право власності на силосховище та зерносклад, проте отримав відмову державного реєстратора, мотивовану тим, що на зворотній стороні свідоцтва про право власності на майновий пай від 22 лютого 2012 року відсутня засвідчена підписом керівника та печаткою підприємства відмітка про виділення майна в натурі. Однак він позбавлений можливості поставити вказану відмітку у свідоцтві, оскільки 10 березня 2011 року СТОВ Дружба припинило свою діяльність, про що свідчить витяг з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним право власності на ідеальну частку силососховища, зерноскладу по АДРЕСА_1 , яка становить 27,3 %, що складає 48,1572 кв. м силососховища, зерноскладу.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року у складі судді Горошка А. М. в задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що ОСОБА_1 не доведено факту порушення його прав саме Біленченківською сільською радою. Оскільки відмова у проведенні державної реєстрації була здійснена державним реєстратором Виконавчого комітету Глобинської міської ради, то вказана сільська рада є неналежним відповідачем. Крім того, вирішення питання щодо розпорядження майном колективного підприємства відноситься до компетенції загальних зборів співвласників, а не комісії з організації вирішення майнових питань (далі - Комісія). Спірне майно передавалося позивачу за актом приймання-передачі, однак матеріалами справи не підтверджено, що збори співвласників делегували такі повноваження Комісії. Також не надано доказів того, що на загальних зборах співвласників було вирішено питання про виділення позивачу за рахунок майнового паю частини силосховища та зерноскладу в натурі.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 13 грудня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано за ОСОБА_1 право власності на ідеальну частку силососховища, зерноскладу по АДРЕСА_1 , яка становить 27,3 %, що складає 48,1572 кв. м силососховища, зерноскладу.

Рішення апеляційного суду мотивоване тим, що актом приймання-передачі та накладною підтверджується факт передачі ОСОБА_1 в рахунок паю майна СТОВ Дружба , що свідчить про правомірність набуття ним відповідного майна у власність. Місцевий суд залишив поза увагою те, що сторонами не оспорюється правомірність передання позивачу частки у силосховищі та зерноскладі, а матеріали справи не містять відомостей, які б вказували про порушення процедури отримання пайовиком вказаного майна. Також відсутні докази, які прямо чи опосередковано свідчили б про те, що загальні збори співвласників не виділяли позивачу спірне майно. Крім того, сільська рада визнала позов і таке визнання не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У квітні 2018 року особа, яка не брала участі в розгляді справи, - Фермерське господарство Жито-3 (далі - ФГ Жито-3 , Господарство) подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Апеляційного суду Полтавської області від 13 грудня 2017 року, а рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року залишити в силі.

Касаційна скарга мотивована тим, що ФГ Жито-3 є співвласником майнового фонду колишнього КСП Дружба та орендарем земельної ділянки під силосховищем, на частку якого за позивачем визнано право власності. Господарство не було залучене до участі у справі, однак оскаржуване рішення апеляційного суду про задоволення позову стосується його прав та обов`язків. Крім того, шляхом викупу у 2009 році майнових паїв ФГ Жито-3 стало єдиним власником приміщення критого току, в тому числі зерноскладу як його невід`ємної частини. Вказана споруда не може бути об`єктом нерухомості через відсутність фундаменту. До компетенції Комісії не віднесено повноважень на розпорядження майном, оскільки таким правом наділені лише загальні збори співвласників майнових паїв. ОСОБА_1 приховав від суду ту обставину, що у 2013 році він вже звертався з позовом до Господарства про усунення перешкод у користуванні спірним майном. Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 23 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 03 червня 2015 року, було відмовлено в задоволенні вказаного позову. При цьому суди встановили, що позивач та інші особи не мають права на силосховище та зерносклад, оскільки документи, що посвідчували таке право, були видані органом (Комісією), який згідно з положеннями законодавства не уповноважений виділяти майно в натурі (це виключна компетенція загальних зборів співвласників колишнього КСП Дружба ). Посилаючись на те, що у 2002 році загальні збори співвласників виділили позивачу спірне майно в натурі, апеляційний суд не пересвідчився в існуванні такого рішення цих зборів. Крім того, суд не врахував, що виділення пайового майна має бути здійснене з дотриманням певної процедури.

У червні 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Участь Господарства в розгляді цієї справи не була обов`язковою, оскільки воно не претендує на спірне майно. Згідно з технічним паспортом зерносклад має фундамент, тобто є об`єктом нерухомості. Поданий ним у 2013 році позов не стосується предмета спору в цій справі.

У серпні 2018 року ФГ Жито-3 подало відповідь на вищевказаний відзив, в якій вказало на його безпідставність. Господарство є співвласником майнового фонду колишнього КСП Дружба , про що свідчить свідоцтво про право власності на майновий пай серії ПО № 11, видане 07 серпня 2009 року Біленченківською сільською радою. Оскільки ФГ Жито-3 та позивач є власниками майнових паїв, то вони мають рівні права на виділення об`єктів нерухомості в натурі.

Рух справи в суді касаційної інстанції.

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Гадяцького районного суду Полтавської області .

18 червня 2018 року справа № 526/675/17 надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2019 року справу призначено до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 389 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 213 Цивільного процесуального кодексу Українивід 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення судових рішень судів попередніх інстанцій (далі - ЦПК України 2004 року), рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 214 ЦПК України 2004 року).

Відповідно до частини першої статті 303, частини першої статті 304 ЦПК України 2004 року під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України 2004 року.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що 13 лютого 2002 року Гадяцька державна нотаріальна контора Полтавської області видала ОСОБА_1 свідоцтво про право на спадщину за законом серії АЕІ № 897958 (спадкова справа № 313-2000), згідно з яким позивач успадкував право власності на майнові паї в розмірі 6 538 грн та 5 106 грн, які перебували в колективній власності КСП Дружба , правонаступником якого було СТОВ Дружба . Майнові паї належали померлим спадкодавцям позивача - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на підставі свідоцтв про право власності на майновий пай серії ПО-ІІ № 028259 та серії ПО-II № 028254 відповідно.

Згідно з актом приймання-передачі майна, виділеного в рахунок майнового паю, від 14 лютого 2002 року на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 13 лютого 2002 року СТОВ Дружба в особі директора ОСОБА_7 та за згодою Уповноваженого від співвласників ОСОБА_8 і Спостережної ради в особі голови Дворника Петра Івановича передало ОСОБА_1 в рахунок майнового паю таке майно: сівалку зернову С3-3,6 вартістю 1 570 грн, причіп ПКБ-817 - 1 000 грн; зерносховище бригади № 1 - 959 грн; бурякозбиральний комбайн КС-6 (1,9 %) - 1 831 грн; силосховище бригади № 1 (27,3 %) - 3 489 грн.

Копією накладної СТОВ Дружба від 14 лютого 2002 року № 126 підтверджується, що в рахунок майнового паю ОСОБА_1 було передано 27,3 % силосховища та зерноскладу на суму 3 489 грн.

Згідно з витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань СТОВ Дружба припинило свою діяльність 10 березня 2011 року.

Після реєстрації 22 травня 2012 року в Біленченківській сільській раді свідоцтва про право на спадщину позивачу було видано нове свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ПО ГЧ № 000016, за яким його частка у пайовому фонді СТОВ Дружба склала 11 644 грн.

Рішенням Виконавчого комітету Біленченківської сільської ради від 21 вересня 2012 року № 81 будівлі силосховища СТОВ Дружба було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_3 .

Згідно з розпорядженням Біленченківського сільського голови від 02 лютого 2016 року № 4, затвердженим рішенням четвертої сесії сьомого скликання Біленченківської сільської ради, вулицю АДРЕСА_3 перейменовано на АДРЕСА_1 .

Технічним паспортом на виробничий будинок (силосховище, зерносклад) по АДРЕСА_1 , виготовленим 28 лютого 2017 року Приватним підприємством Миргородське підприємство технічної інвентаризації та експертиз Інвентаризатор , підтверджується, що силосховище-зерносклад під літ. А-1 має площу 176,4 кв. м.

Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно Виконавчого комітету Глобинської міської ради Лісняк О. О. від 17 березня 2017 року № 34322720 ОСОБА_1 відмовлено в державній реєстрації права приватної власності на силосховище, зерносклад, що розташовані за вищевказаною адресою, у зв`язку з відсутністю на зворотній стороні свідоцтва про право власності на майновий пай серії ПО ГЧ № 000016 від 22 лютого 2012 року засвідченої підписом керівника та печаткою реорганізованого підприємства відмітки про виділення майна в натурі.

Згідно з повідомленням архівного сектора Гадяцької районної державної адміністрації Полтавської області від 07 червня 2017 року № 01-16/170 протоколи загальних зборів пайовиків та положення про паювання СТОВ Дружба за 2002 рік не надходили до архіву на зберігання.

Відповіддю Біленченківської сільської ради від 10 жовтня 2017 року № 02-31/205, наданою на запит представника позивача - адвоката Коваленка І. І., підтверджується, що списки осіб, які мали право на майновий пай, та протоколи загальних зборів співвласників СТОВ Дружба були передані ліквідатору товариства Терещенку О. В. та в подальшому здані в архів. За випискою з протоколу засідання комісії по врегулюванню майнових питань, накладною, актом приймання-передачі майна поштова адреса силососховища була присвоєна ОСОБА_10 .

Згідно з відповіддю ліквідатора СТОВ Дружба Терещенка О. В. від 01 листопада 2017 року № 01-14/15, наданою на запит представника позивача - адвоката Коваленка І. І., СТОВ Дружба засноване на праві колективної власності. Постановою Господарського суду Полтавської області від 16 січня 2007 року вказане товариство визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 04 березня 2008 року була припинена процедура ліквідації СТОВ Дружба та введена процедура розпорядження майном. За весь період проведення ліквідації він не отримував від колишнього керівника товариства первинної бухгалтерської документації, списків осіб, які мали право на майновий пай, та протоколів загальних зборів співвласників майна.

Відповідно до статті 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 4 ЦПК України 2004 року, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.

Згідно зі статтею 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Майном як особливим об`єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Майновими визнаються будь-які права, пов`язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об`єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна, необхідними й достатніми для засвідчення правомочності його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Вказані правові висновки викладені в постановах Верховного Суду України від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14, від 24 червня 2015 року у справі № 6-318цс15, від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1858цс15, від 10 лютого 2016 року у справі № 6-2124цс15.

Питання щодо виділення в натурі частки в майні колективного сільськогосподарського підприємства врегульовано, зокрема Законом України від 14 лютого 1992 року Про колективне сільськогосподарське підприємство , Указом Президента України від 29 січня 2001 року № 62/2009 Про заходи щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектора економіки , постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 Про врегулювання питань щодо забезпечення захисту майнових прав селян у процесі реформування аграрного сектору економіки , Порядком розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженим наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62 (далі - Порядок), який втратив чинність 24 травня 2013 року на підставі наказу Міністерства аграрної політики та продовольства від 11 квітня 2013 року № 253, та Рекомендаціями щодо порядку здійснення права спільної часткової власності власниками майнових паїв колишніх колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженими наказом Міністерства аграрної політики України від 20 травня 2008 року № 315 (далі - Рекомендації).

Пунктом 9 Порядку передбачалося, що виділення із складу пайового фонду майна у натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням у процесі вирішення майнових питань здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборів співвласників.

Згідно з пунктом 12 Порядку збори співвласників після розгляду пропозицій комісії щодо визначення розмірів майнових паїв затверджують результати розподілу майна пайового фонду та переліки майна, яке виділяється у натурі групам співвласників. Після затвердження зборами співвласників переліків майна для виділення вищезазначеним групам співвласників комісія: визначає місцезнаходження майна і юридичну особу - користувача майна, яке виділено кожній із груп співвласників і до якого перейшли зобов`язання з виділення майнових паїв у натурі співвласникам; передає не пізніше 10 днів з дня затвердження зборами співвласників підприємствам-правонаступникам (користувачам майна) уточнені списки груп співвласників та переліки майна, призначеного для виділення кожній із груп, а копії цих документів - сільській раді.

У разі невиконання рішень зборів співвласників щодо виділення підприємством-правонаступником (користувачем) майна у натурі власнику майнового паю, подальший захист прав власника майнового паю вирішується в судовому порядку (пункт 13 Порядку).

Порядком (пункти 15, 16) також передбачалося, що виділення майнових паїв у натурі окремим особам, які виявили бажання отримати свої майнові паї в індивідуальну власність, проводилося підприємством-користувачем майна із переліку майна, виділеного на ці цілі. При виділенні майна в натурі конкретному власнику підприємство-правонаступник (користувач) одночасно з підписанням акта приймання-передавання майна мало зробити відмітку про виділення майна в натурі у свідоцтві про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства, що засвідчувалося підписом керівника підприємства та печаткою. Вказане свідоцтво з відміткою про виділення майна в натурі індивідуально, акт приймання-передавання майна могло бути підставою для оформлення права власності на виділене майно у встановленому порядку.

Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177 було затверджене Типове положення про комісію з вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки (далі - Типове положення).

У пункті 3 Типового положення зазначено, що основним завданням комісії є уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів підприємства, зокрема реорганізованих, де не завершено процес паювання майна і не здійснено належного оформлення та реалізації цих прав відповідно до законодавства.

Пунктами 4, 5 Типового положення визначені права комісії, які зводяться до проведення розрахунків щодо пайового майна, визначення структури пайового фонду тощо.

Комісія вносить пропозиції щодо виділення групі осіб (окремим особам), які є власниками паїв, індивідуально визначених об`єктів із складу майна реорганізованого підприємства та передачі їх у спільну власність (підпункт 10 пункту 4 Типового положення).

Згідно з пунктом 10 Порядку з метою реалізації права власності громадян на майнові паї комісія, зокрема: визначає користувачів пайового фонду майна реорганізованого підприємства, до яких перейшли зобов`язання з виділення майнових паїв співвласника; готує для розгляду на загальних зборах переліки майна для виділення у натурі окремо для кожної з груп співвласників, які виявили бажання отримати свої майнові паї у натурі у спільну часткову власність єдиним комплексом; для виділення майнових паїв особам, які виявили бажання отримати свої паї в індивідуальну власність, та для виділення не витребуваних паїв особам, які з різних причин не прийняли жодного з рішень щодо розпорядження належними їм майновими паями.

Порядок виділення частки майна також визначено пунктами 4.1, 4.2, 4.3 Рекомендацій, згідно з якими, зокрема: співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна подає уповноваженій особі, а у разі її відсутності - зборам співвласників відповідну заяву; частка з майна, що перебуває у спільній частковій власності, виділяється її співвласнику в натурі; для виділення спільної частки в натурі співвласник може об`єднати свою частку з частками інших співвласників, які виявили бажання отримати їх у натурі; якщо виділення в натурі частки з майна, що перебуває у спільній часткові власності, є неможливе (неподільна річ), співвласник, який виявив бажання отримати її в натурі, має право на одержання від інших співвласників матеріальної, в тому числі грошової компенсації вартості його частки.

Таким чином, співвласники розпайованого майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначеному рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі положень ЦК України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності .

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 не доведено обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів розподілу і закріплення за ним частки у силосховищі та зерноскладі в натурі, тобто факту набуття права власності на спірне майно у встановленому законом порядку.

При цьому місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що до компетенції Комісії не віднесено розпорядження майном, оскільки таким правом наділені лише загальні збори співвласників майнових паїв, а за відсутності відповідного рішення загальних зборів немає підстав для захисту права власності позивача в порядку, встановленому статтею 392 ЦК України.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Скасовуючи рішення місцевого суду та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції не врахував, що порядок виділення майна в натурі має бути вчинено лише з дотриманням процедури, передбаченої Порядком та Тимчасовим положенням, із огляду на те, що набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Доводи ОСОБА_1 про те, що участь ФГ Жито-3 в розгляді цієї справи не була обов`язковою, оскільки воно не претендує на спірне майно, є неспроможними з огляду на таке.

Вказане господарство є співвласником майнового фонду колишнього КСП Дружба , про що свідчить свідоцтво про право власності на майновий пай серії ПО № 11, видане 07 серпня 2009 року Біленченківською сільською радою. Оскільки ФГ Жито-3 та позивач є власниками майнових паїв, то вони мають рівні права на виділення об`єктів нерухомості в натурі.

Співвласники розпайованого майна колективного сільськогосподарського підприємства мають право отримати свій майновий пай лише у вигляді та розмірі, визначених рішенням зборів співвласників паїв або в порядку виділу своєї частки із спільного майна шляхом пред`явлення позову до всіх інших співвласників на підставі положень ЦК України та інших норм законодавства, які регулюють відносини між учасниками спільної часткової власності.

Тому рішення апеляційного суду, яким задоволено позов, стосується прав та обов`язків вказаного господарства.

Аргументи позивача про те, що 14 лютого 2002 року було затверджено акт приймання-передавання майна, однак не зроблено відмітки в належному йому свідоцтві про виділення майна в натурі, що є перешкодою для проведення державної реєстрації за ним права власності на частину силосховища та зерноскладу, є неспроможними, так як відсутність вказаної відмітки лише підтверджує той факт, що спірне майно не виділялося в натурі, а було виділене групі осіб у спільну часткову власність . При цьому співвласник, який виявив бажання отримати в натурі належну йому частку майна має право подати зборам співвласників майнових паїв відповідну заяву, яку ці збори розглядають та приймають відповідні рішення, що оформляються протоколом.

Таким чином, суд апеляційної інстанції не спростував належним чином обставин, встановлених місцевим судом, тобто фактично необґрунтовано переоцінив докази, які були оцінені судом першої інстанції з дотриманням вимог закону, у зв`язку з чим скасував законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Враховуючи, що рішення апеляційного суду не відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості, воно підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фермерського господарства Жито-3 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 13 грудня 2017 року скасувати, а рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 15 листопада 2017 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийВ. О. Кузнєцов Судді:В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. А. Стрільчук М. Ю. Тітов