Рішення

від 28.11.2019 по справі 520/820/17

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ОДЕСИ

Справа № 520/820/17

Провадження № 2/520/2042/19

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2019 року Київський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого-судді Огренич І.В.

при секретарі - Луцюк Р.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк про визнання недійсними договорів, суд, -

ВСТАНОВИВ:

23.01.2017 року ПАТ УкрСиббанк звернувся до суду з позовом та просить стягнути з відповідачів заборгованість за кредитним договором та процентам в розмірі 47 358,69 швейцарських франків та пені в розмірі 126 770,85 грн., а також судові витрати. При цьому позивач посилається на те, що між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (з 21.12.2009 року публічне акціонерне товариство УкрСиббанк ) та ОСОБА_1 укладено договір надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року та наступні додаткові угоди до нього № 1 від 30.12.2009 р., №2 від 31.01.2012 р. Відповідно до кредитного договору позивач надав відповідачу кредит у сумі 104310,00 швейцарських Франків шляхом зарахування коштів на поточний рахунок відповідача, а відповідач зобов`язався щомісячно повертати кредит в терміни, встановлені графіком погашення кредиту - додаток 1 до договору. З метою забезпечення виконання зобов`язань за зазначеним кредитним договором, 04 липня 2006 року між позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір поруки №21322 за умовами яких остання, на добровільних засадах, взяли на себе зобов`язання відповідати по зобов`язанням ОСОБА_1 .В зв`язку з несвоєчасним поверненням кредитних коштів та не сплати відсотків за користування кредитними коштами, позивач вимушений звернутися до суду з даним позовом.

Представник позивача до судового засідання не з`явився, надав заяву в якій зазначив, що просить розглядати справу у його відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

Відповідно до ч.2 ст. 158 ЦПК України особа, яка бере участь у справі має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 позовні вимоги не визнали, звернулись до суду з зустрічним позовом в якому просять визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту з додатковими угодами та договір поруки з додатковими угодами. При цьому позивачі за зустрічним позовом зазначають, що банком порушені норми діючого законодавства під час укладання договору, не виконані вимоги щодо дотримання істотних умов договору, а саме: надання повної, об`єктивної, достовірної інформації про умови кредитування, приховано фактичне значення реальної процентної ставки та фактичне значення подорожчання кредиту, які відрізняються від цієї процентної ставки, що зазначена в договорі, під час укладання договору з банком не було доведено до відома позичальника та поручителя графік погашення заборгованості, відповідно до якого при внесені зазначеної щомісячної суми позичальником було б повністю погашено заборгованість за кредитним договором. З посиланням на ст.ст.18-19 Закону України Про захист прав споживачів ОСОБА_1 і ОСОБА_2 вимушені звернутись до суду з даним позовом.

Представник відповідачів до судового засідання не з`явився, надав до суду заяву з проханням слухати справу у його відсутність, у задоволенні позовних вимог ПАТ УкрСиббанк відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 і ОСОБА_2 задовольнити.

Вивчивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Як встановлено у судовому засіданні, між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" (з 21.12.2009 року публічне акціонерне товариство УкрСиббанк ) та ОСОБА_1 укладено договір надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року та наступні додаткові угоди до нього № 1 від 30.12.2009 р., №2 від 31.01.2012 р.

Відповідно до умов договору про надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року ПАТ УкрСиббанк зобов`язався надати позичальнику ОСОБА_1 кредит на споживчі цілі в іноземній валюті в сумі 104 310 швейцарських франків, що за курсом НБУ на вказану дату дорівнювало 429 841,17 гривень.

Пунктом 1.5. договору передбачено, що кредит надається шляхом зарахування банком коштів на поточний рахунок позичальника у банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

Положеннями п. 1.2.1. встановлено, що надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з 04 липня 2006 року по 04 липня 2016 року. Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредит (грошові кошти) у вказаній вище сумі та сплатити проценти, комісії та інші платежі згідно умов договору на рахунок в АКІБ УкрСиббанк . Кредит вважається повернутим в разі зарахування грошових коштів спрямованих на погашення кредиту в повному обсязі на вказаний рахунок банку (п. 1.2.2. Договору).

Відповідно до ч. 1 та 3 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Згідно із ч. 1 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , дія якого відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року по справі № 1-26/2011 поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору, передбачає, що договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов`язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов`язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин), якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом.

Згідно із п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30 березня 2012 року Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (статті 215, 1048- 1052, 1054- 1055), статті 18- 19 Закону України Про захист прав споживачів .

Положеннями п. 2 ч. 1, ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів передбачено, що нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно основних характеристик продукції, зокрема таких як: її наявність, склад, методи використання, метод і дата надання, кількість, специфікація, очікувані результати споживання тощо (п. 1 ч. 2 ст. ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів ).

Відповідно до ч. 3 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів , перелік форм підприємницької практики, що вводить в оману, не є вичерпним.

З договору про надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року вбачається, що його умови не містять данних, стосовно таких істотних характеристик як дата надання (видачі) кредитних коштів, складу, кількості та порядку їх надання банком, а також стосовно очікуваного результату від отримання споживчого кредиту та його сукупної вартості.

Зокрема, підпунктом 1.2.1 пункту 1.2 вказаного договору встановлено: надання кредиту (грошових коштів) здійснюється у наступний термін: з 04 липня 2006 року по 04 липня 2016 року .

Всупереч вимогам п. 3 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , в договорі про надання споживчого кредиту відсутня вказівка на конкретну дату видачі кредиту.

Також, відповідно до пунктів 1.1, 1.5 договору про надання споживчого кредиту №11016294000 від 04.07.2006 року передбачено надання споживачу кредиту (грошових коштів) в іноземній валюті в сумі 104310 швейцарських франків шляхом зарахування Банком коштів на поточний рахунок Позичальника у цьому Банку для подальшого використання за цільовим призначенням.

В процесі розгляду справи представником ПАТ УкрСиббанк було надано Наказ АКІБ УкрСиббанк Про затвердження внутрішнього банківського нормативного документу та умов кредитування клієнтів індивідуального бізнесу у швейцарських франках № 1081 від 22 грудня 2005 року з Додатком № 1 Паспорт кредитування фізичних осіб у швейцарських франках , яким визначено порядок взаємодії підрозділів Банку при наданні кредитів фізичним особам у швейцарських франках й при погашенні зобов`язань за такими кредитами. Посилаючись на вказаний внутрішній банківський нормативний документ, представник ПАТ УкрСиббанк в письмових поясненнях наполягав, що виконання умов вищевказаного договору з надання ОСОБА_1 кредиту (грошових коштів) можливо виключно в національній валюті, а не в валюті, передбаченій договором (швейцарських франках), за обов`язкової попередньої процедури продажу швейцарських франків на МВРУ, при цьому в договорі про надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року не містить будь-яких згадувань або посилань на Наказ АКІБ УкрСиббанк № 1081 від 22 грудня 2005 року та Паспорт кредитування.

Також договір про надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року всупереч вимогам положення п. 2 ч. 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів не містить детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням, погашенням кредиту.

Додаток № 1 Графік погашення кредиту до зазначеного кредитного договору не містить визначених пунктом 1.3 цього договору даних про суми коштів, що належить сплатити позичальнику (споживачу) у кожному платіжному періоді в погашення основної суми кредиту і процентів за користування кредитом, ні в числовому, ні в процентному виразі, а тому, у розумінні закону, не є узгодженим графіком платежів позичальника на користь Банку.

Крім того, положення договору про надання споживчого кредиту № 11016294000 від 04.07.2006 року та додатку № 1 Графік погашення кредиту містять двозначності щодо можливості та порядку дострокового повернення кредиту, а саме не зазначено валюту погашення не вказано суму тіла кредиту, відсотків, комісій та додаткових платежів, загальну суму кредиту та абсолютне його подорожчання.

Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами та висновком судово-економічної експертизи № 18-500/501 від 27.06.2018 року, наданим експертом Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Таким чином, ОСОБА_1 також не було надано інформацію щодо таких істотних умов договору як загальна вартість кредиту та порядок його повернення.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України Про захист прав споживачів , перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов`язаний повідомити споживача у письмовій формі про кредитні умови, зокрема: а) мету, для якої споживчий кредит може бути витрачений; б) форми його забезпечення; в) наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов`язаннями споживача; г) тип відсоткової ставки; ґ) суму, на яку кредит може бути виданий; д) орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов`язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); е) строк, на який кредит може бути одержаний; є) варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; ж) можливість дострокового повернення кредиту та його умови; з) необхідність здійснення оцінки майна та, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється; и) податковий режим сплати відсотків та про державні субсидії, на які споживач має право, або відомості про те, від кого споживач може одержати докладнішу інформацію; і) переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

У Висновку експерта №18-500/501 від 27.06.2018 року зазначено, що неможливо встановити на момент укладання договору та на момент експертного дослідження не лише реальний розмір відсоткової ставки, а й валюту, в якій проведено розрахунок погашення заборгованості, що є додатком до кредитного договору та міститься в додаткових угодах. Це призводить до того, що споживач може бути введеним в оману, не може оцінювати розмір реальної вартості кредиту, при проведенні платежів відповідно до Графіку, який є додатком до договору, фактично виконуючи умови взятого на себе зобов`язання, при перерозподілі коштів банком у позичальника виникає заборгованість, так як сума відсотків за користування кредитними коштами не тільки не була вказана в кредитному договорі, але й не була жодним чином доведена до відома позичальника під час укладання договору.

Також встановлено, що відповідно до умов договору процентна ставка визначена в розмірі 9,5 % річних, а фактично при розрахунку заборгованості банком застосовувалася процентна ставка в розмірі 19,5 % річних.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Закону України Про захист прав споживачів підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. При цьому кредитний договір може бути визнаний недійсним на підставі ст. 230 ЦКУ, якщо банк ввів споживача в оману щодо обставин, які мають істотне значення.

Так, у договорі про надання споживчого кредиту мають зазначатися: 1) сума кредиту; 2) детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту; 3) дата видачі кредиту або, якщо кредит видаватиметься частинами, дати і суми надання таких частин кредиту та інші умови надання кредиту; 4) право дострокового повернення кредиту; 5) річна відсоткова ставка за кредитом; 6) умови дострокового розірвання договору; 7) інші умови, визначені законодавством. При цьому споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.

Однією з обов`язкових умов кредитного договору є детальний розпис сукупної вартості кредиту для споживача (у процентному значенні та грошовому виразі) з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), пов`язаних з одержанням, обслуговуванням, погашенням кредиту та укладенням договору про надання споживчого кредиту. Згідно з пунктом 3.3 "Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту", які затверджені Постановою Правління Національного банку України № 168 від 10.05.2007 року (далі - Правила) (які діяли на час спірних правовідносин), Банки зобов`язані в кредитному договорі зазначати сукупну вартість кредиту у вигляді: а) реальної процентної ставки (у процентах річних), яка точно дисконтує всі майбутні грошові платежі споживача за кредитом до чистої суми виданого кредиту. б) абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі), розрахунок якого здійснюється шляхом підсумовування всіх платежів (проценти за користування кредитом, усі платежі за супутні послуги, пов`язані з наданням кредиту, його обслуговуванням і погашенням), здійснених споживачем як на користь банку, так і на користь третіх осіб під час отримання, обслуговування та погашення кредиту.

Внаслідок документального недотримання Правил, кредитний договір № 11016294000 від 04.07.2006 року та додатки до нього не містять розрахунку щодо реальної процентної ставки (у процентах річних) та абсолютного значення подорожчання кредиту (у грошовому виразі). А також, в додатку № 1 відсутня інформація щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом, що не відповідає умовам п. 3.2 Правил.

Паспортом кредитування передбачено оплата комісії за видачу кредиту в гривнях, якщо комісія менше одного відсотку від суми кредиту, як передбачено висновком експерта на 228 аркуші справи. Крім того, паспортом кредитування передбачено перерахування гривні на покупку валюти за заявою клієнта в територіальному управлінні банку в розмірі 1,3 проценти з суми збору до Пенсійного фонду України та нарахування 1,5 відсотків збору до Пенсійного фонду України банком самостійно без відома позичальника. Останні кошти також призводять до зменшення суми кредиту, яка фактично надається позичальнику. Також відповідно до висновку експерта, який викладено на арк. 228 справи встановлюється, що для дослідження не надані первинні облікові документи, облікові регістри, порогу коштів, що підтверджують проведення сплати додаткових послуг та суми витрат, пов`язані з оплатою послуг третім особам за обслуговування кредиту, витрати на сплату комісії, за купівлю продаж іноземної валюти та документальне підтвердження здійснення сплати збору до Пенсійного фонду України, фінансових валютно-обмінних операцій, що передбачені паспортом кредиту. Таким чином, банк зменшуючи суму, яка фактично підлягає видачі, не може підтвердити факт виконання ним своїх обов`язків, а позичальник через свою необізнаність та брак знань в сфері фінансової діяльності та кредитування не може самостійно вирахувати яка саме сума буде стягнена в якості обов`язкових платежів, пов`язаних з додатковими коштами, що також призводить до неповного розуміння основних умов договору, а саме суми яка буде предметом споживчого кредиту.

Положеннями пункту 2 статті 1054, статті 1046, 1047, 1048 ЦК України визначено істотні умови договору кредиту, згідно яких даних договір укладається в письмовій формі на підтвердження укладення якого надається документ, який підтверджує передачу позичальнику кредитором певної суми грошових коштів, за які кредитор має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір, порядок отримання яких встановлюється договором та виходячи з вищевикладеного працівниками банку було приховано таку інформацію, як порядок сплати, розмір процентів та реальна сума кредиту, що є істотними умовами договору та дані дії призвели до введення позичальника та поручителя в оману.

Таким чином, зі змісту кредитного договору № 11016294000 від 04.07.2006 року вбачається, що в ньому відсутні встановлені законодавством обов`язкові умови, які необхідні для його укладення.

Така позиція також викладена в рішенні Колегії суддів судової палати у цивільних справах ССУ від 23 січня 2017року у справі № 569/19957/14-ц.

Положеннями ч. 1 ст. 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до ст. 55 Закону України Про банки та банківську діяльність , відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно із ст. 68 Про банки та банківську діяльність , банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку та положень (стандартів) України. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов`язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Регістри синтетичного та аналітичного обліку операцій - це носії спеціального формату (паперові, машинні) у вигляді відомостей, книг, журналів, машинограм тощо.

Положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення є несправедливими і це є підставою для визнання таких положень договору недійсними.

Дане твердження було підтверджено Постановою Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року по цивільній справі № 6-80цс13.

Згідно ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог чинності правочину є підставою недійсності відповідного правочину (стаття 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Відповідно до статті 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів. Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України. Така позиція викладена також і рішенні Верховного Суду України при розгляді справи № 6-72цс17 від 12.04.2017 р. та Верхового Суду України по справах № 6-2063цс16 та № 6-1443цс16 від 09 та 16.11.2016 р. відповідно.

Пунктом 3.2 розділу 3 Правил визначено, що кредитний договір повинен мати графік платежів погашення основного боргу, оплати відсотків за користування кредитом, вартості всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача. Пунктом 3.6 даних Правил встановлена пряма заборона встановлення банками платежів, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або дії, які споживач здійснює на користь банку або їх робить банк з метою встановлення зміни, припинення правовідносин, а саме укладення кредитного договору, внесення до нього змін, повідомленням споживача про відкладення угоди на укладання кредитного договору.

Таким чином, банком свідомо не визначена сума оплати відсотків за користування кредитом, вартість всіх супутніх послуг, а також інших фінансових зобов`язань споживача за кожним платіжним періодом, не зазначено інформацію про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, в порушення Правил.

Встановлено, що відповідно до документів, наданих банком, не визначається відповідно до норм Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, яка затверджена постановою правління Національного банку від 10.05.2007 року № 168 проведення платежів, розрахунків сукупної вартості кредиту та реальної процентної ставки по кредиту, що є суттєвими умовами договору та передбачені вимогами частини 4 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів , а саме: відсутні детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача, а тому при укладанні договору споживач не мав об`єктивної можливості визначити розмір процентної ставки, орієнтовну вартість кредиту, розмір щомісячного платежу для повернення кредитних коштів, відповідно до умов договору, що позбавило його права на своєчасне та повне виконання договору та створило дисбаланс в правах банку та споживача, адже виконуючи умови договору відповідно до додатку № 1, (т.1 арк.спр.29-32) та добросовісно відносячись до своїх зобов`язань, позичальник фактично не сплатив би суму заборгованості, передбачено договором, про що працівники банку не могли не знати, адже існує їх обов`язок щодо надання позичальнику повної інформації, передбаченої не лише Законом України Про захист прав споживачів , але і внутрішніми документами банку, а саме - вищезгаданими Правилами № 168 від 10.05.2007 року.

Відповідно до висновку експерта на арк. справи 234 встановлено, що фактично позичальнику було видано 416 388,83 грн. замість 429841 грн. 17 копійок, яка передбачена пунктом 1.1 кредитного договору. Відповідно до висновку експерта (арк.237) позичальнику в порушення умов договору була видана сума в розмірі 416 388,83 грн., так як пунктом 1.1 кредитного договору передбачена видача 429 841,17 грн що є суттєвим порушення інтересів позичальника. Дане порушення банку було допущено у зв`язку з тим, що під час укладання договору позичальнику не було повідомлено суму обов`язкових платежів, які пов`язані з оформленням кредитного продукту, таким чином позичальникам було не доотримано 13453,34 грн., а відповідно до графіку погашення, викладеного в додатку № 1 до кредитного договору (аркуш справи 29-32), врахована повна сума кредитного продукту, зазначена в пункті 1.1 договору. Таким чином під час укладання договору співробітники банку ввели в оману позичальника щодо реальної суми кредиту, яка буде видана в результаті укладення кредитного договору, що суперечить п. 2. ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів .

Щодо процентної ставки, експертом було досліджено довідку-розрахунок заборгованості, яку надав Банк на підтвердження суми, яка підлягає стягненню. Експертом було встановлено, що в додатку №1 до договору, на який є посилання в пункті 1.2.2 кредитного договору (арк. справи 29), не зазначено розмір відсоткової ставки за користування кредитом та не визначено щомісячну та загальну суму, яка підлягає оплаті в якості процентів за користування кредитом. При цьому експертом проведено розрахунок суми до сплати процентів у швейцарських франках та зазначено, що банком розрахунок проводиться відповідно до розміру відсоткової ставки 19 % (арк. 225), що не відповідає умовам договору, так як пунктом 1.3.1 кредитного договору встановлено, що за використання кредитних коштів протягом 30 календарних днів, рахуючи від дати видачі кредиту, процентна ставка встановлюється в розмірі 9,5% річних (арк. 21).

А отже банком було не лише не доведено до позичальника підвищену відсоткову ставку в розмірі 19 % замість 9,5 % річних, але й проведено відповідний розрахунок заборгованості, який не відповідає умовам договору, не зважаючи на те, що він повинен ґрунтуватися на його умовах. Враховуючи, що розрахунок заборгованості не відповідає умовам пункту 1.3.1 договору та додатку№1 до кредитного договору (арк. 23) взагалі не зазначено розмір процентної ставки, сума процентів в розмірі 2 246,11 швейцарських франків є необґрунтованою та такою, що не підлягає стягненню.

Також відповідно до висновків експерта (арк.спр. 225), загальний розрахунок заборгованості та розрахунок зарахування процентів є також необґрунтованим, а сума в розмірі 116924,96 швейцарських франків є такою що була внесена в якості погашення основної суми заборгованості за кредитним договором, так як правильної суми розрахунку процентів банком не надано, а відповідно до додатку№1 до договору проценти за користування кредитом не внесені, а у разі якщо вони будуть застосовуватися, матиме місце ненавмисне введення позичальника в оману, так як суттєво зменшено розмір кредиту та споживач при укладанні договору, тому реально оцінюючи свій фінансовий стан, позичальник не міг передбачити, що банком додатково буде нарахована процентна ставка за користування кредитними коштами в розмірі 19 %, як це було зроблено банком при розрахунку суми заборгованості та суми позову.

Всупереч вимог ст. 12, 13, 81 ЦПК України, банком не надано суду належних та допустимих доказів належного повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом, зокрема вручення відповідного листа відповідачу під розписку. Тому суд вважає недоведеним банком факт дотримання процедури повідомлення відповідача про збільшення розміру процентної ставки, та, як наслідок вважає збільшення банком процентної ставки (арк. справи 232) безпідставним.

Така ж позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 11 жовтня 2017 року по справі № 6-1374 цс17.

Ненадання позичальнику інформації про сукупну вартість кредиту банком, є навмисним замовчуванням існування обставин, які мають істотне значення і можуть перешкодити вчиненню правочину. Істотними умовами кредитного договору відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 та ст. 1054 ЦК України є умови про мету, суму і строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, розмір, порядок нарахування та виплати процентів, відповідальність сторін. Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Така позиція викладена в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ26 жовтня 2016 року.

Експертом було встановлено, що в кредитному договорі та додатках до нього, а також в матеріалах справи банком не було зазначено підстав для збільшення відсоткової ставки з 9,5 %, яка встановлена пунктом 1.3.1 кредитного договору до 19 %, яка зазначена в розрахунку заборгованості, тому розрахунок заборгованості за процентами є необґрунтованим та таким, що не підлягає стягненню.

Щодо розрахунку врахування внесених коштів експертом зазначено на сторінці 237 згідно наданих на дослідження платіжних касових квитанції, банком при здійсненні фінансових операцій з отримання грошових коштів від позичальника за період з 03.08.2006 по 10.02.2015 в сумі 331 740 грн., 44499 доларів США, що еквівалентно склало 217434 грн та 29464 швейцарських франка, що еквівалентно склало 239 684 грн. Таким чином, за весь період позичальником було сплачено 117104,36 швейцарських франків відповідно до таблиці № 3, (арк.спр.235). За наданими обліковими реєстрами виписки за кредитним договором визначається отримання коштів банком від позичальника на погашення суми кредиту більше, ніж визначена сума отриманих коштів за даними довідки розрахунку заборгованості в розмірі 18 947,82 швейцарських франків (арк. спр.236,239), а також визначено, що банком неправильно або не в повному обсязі проведені кошти, які вносилися позичальником в рахунок погашення заборгованості.

Експерту не вдалося визначити здійснення обліку банком розрахунків позичальника за кредитним договором в сумі 25113,41 швейцарських франків, яка складається в тому числі і з 18 947,62 швейцарських франків - суми, яка не врахована в погашення заборгованості, та суми процентів, надлишково сплачених. Експерт також не мав можливості провести дослідження в частині підтвердження або спростування визначеного банку розміру пені за несвоєчасне повернення кредиту в сумі 75271,41 грн та розміру пені за несвоєчасне повернення відсотків в сумі 51553,44 грн. у зв`язку з ненаданням банком відповідних документів первинного обліку та інших, затребуваних експертом. Тому, неправомірно могла бути завищена сума залишку заборгованості та неправильно розраховані відсотки. Таким чином, за висновком експерта, підтвердити або спростувати суму заборгованості не надається за можливе (арк. спр.239).

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

При таких обставинах суд вважає вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 обгрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню, вимоги ПАТ УкрСиббанк підлягають залишенню без задоволення.

Керуючись ст.ст.4,12,18,19,81,141,178,187,211,247,258,259,354-355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, ЄДРПОУ: 09807750) до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.

Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ), ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) до Публічного акціонерного товариства УкрСиббанк (04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 2/12, ЄДРПОУ: 09807750) про визнання недійсними договорів - задовольнити.

Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту №11016294000 від 04 липня 2006р. та наступні додаткові угоди до нього №1 від 30 грудня 2009р., №2 від 31 січня 2012р., укладені між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (з 21 грудня 2017р. - Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк , яке є правонаступником АКІБ УкрСиббанк ) та ОСОБА_1 .

Визнати недійсним договір поруки №21322 від 04 липня 2006р.та наступні додаткові угоди до нього №1 від 30 грудня 2009р., №2 від 31 січня 2012р., укладений між Акціонерним комерційним інноваційним банком УкрСиббанк (з 21 грудня 2017р. - Публічне акціонерне товариство УкрСиббанк , яке є правонаступником АКІБ УкрСиббанк ) та ОСОБА_2 .

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку, шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Повний текст рішення складено та підписано 09.12.2019 року.

Суддя Огренич І. В.