Рішення

від 05.12.2019 по справі 521/14798/15-ц

МАЛИНОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 521/14798/15-ц

Номер провадження 2/521/93/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 листопада 2019 року Малиновський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Лічмана Л.Г.

при секретарі Тимофієнко Н.М.,

представників позивачів Бескровного М.О., ОСОБА_1 і ОСОБА_2 ,

представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Ціпара С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовною заявою Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_4 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс», ОСОБА_3 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Лідер-Т», Одеської міської ради про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна, витребування і передання майна та за зустрічною позовною заявою Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), ОСОБА_4 про визнання права власності на нежитлову будівлю, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2015 року Перший заступник військового прокурора Південного регіону України звернувся до Малиновського районного суду м. Одеси з вказаною позовною заявою, яку було уточнено, у якій просив визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , витребувати від ОСОБА_4 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_3 вказану нежитлову будівлю, зобов`язати ОСОБА_4 , Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_3 передати Міністерству оборони України зазначену нежитлову будівлю.

21.11.2016 Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з зустрічною позовною заявою, яку було об`єднано з первісною позовною заявою, у якій просить визнати за ПП НВКТФ «Лідер-люкс» (код ЄДРПОУ 35118668) право власності на нежитлову будівлю, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

У судовому засіданні представники військової прокуратури Південного регіону України Бескровний М.О., Міністерства оборони України Добров Ю.І., Військової академії (м. Одеса) Півкопа Р.Ю. зазначені позовні вимоги підтримали та просили їх задовольнити.

В обґрунтування позовних вимог представник військової прокуратури Південного регіону України посилається на порушення відповідачем права власності держави в особі Міністерства оборони України на будівлю за адресою: м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 8/8 (8/1-А), яке є державною власністю, та входить до сфери управління Міністерства оборони України. Збитки заподіюються структурному підрозділу Міністерства оборони України Військовій академії (м. Одеса). У період до 04.10.2013 р. будівля перебувала на балансі та обліку квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а в подальшому передано на баланс основних засобів Військової академії (м. Одеса). Вищевказане майно є військовим майном. Міністерство оборони України не подавало пропозицій, подань щодо його відчуження, передачі, Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з цього приводу не приймав. Незважаючи на це, вказане майно було придбано НВКТФ «Лідер-Люкс» у Одеської міської ради за договором купівлі-продажу, яке в свою чергу відчужило зазначену будівлю ОСОБА_3 . Позивач вважає, що державу в особі Міністерства оборони України незаконно позбавлено права власності на вказане майно, у зв`язку з чим воно підлягає витребуванню від відповідача в порядку ст.ст. 387 і 388 ЦК України, а за державою в особі Міністерства оборони України повинно бути визнано право власності на вказану будівлю.

Відповідачі ОСОБА_4 , представники Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» та третіх осіб Одеської міської ради та Приватного підприємства «Лідер-Т» в судове засідання не з`явилися, про дату та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Згідно пояснень представника НВКТФ «Лідер-Люкс», то цей відповідач позовних вимог не визнав, посилаючись на наступні обставини. 05.09.2013 р. Одеська міська рада уклала з відповідачем договір купівлі-продажу щодо приміщення за адресою АДРЕСА_2 . Право власності одразу було зареєстровано у відповідному державному реєстрі. Об`єкт було оцінено у сумі 185160,00 грн. Нежитилове приміщення у АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 є одним і тим же об`єктом нерухомості та має 2 власників. Відповідач є добросовісним набувачем. Одеська міська рада мала право відчуження спірного об`єкта нерухомості. Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2014 р. про витребування майна, на яке посилається позивач, скасовано. Рішенням звуженого виконкому Одеської міської ради № 27 від 29.05.1951 р. передбачено поновлення права користування Міністерства оборони України. Зазначеним рішенням не вказано про існування будівлі № 105 містечка № 17. Суду не надано будь-яких доказів введення в експлуатацію спірного нерухомого майна, а також жодних правовстановлюючих документів, які б засвідчували право власності на нього. Рішення Міністерства оборони України про закріплення вказаної будівлі за відповідною військовою частиною із належною ідентифікацією не надано. Позивачем надана технічна документація, у якій відсутні відповідні ідентифікаційні характеристики об`єкту, в тому числі адреса, реєстраційний номер нерухомого майна, а єдиний показник площа приміщення не відповідає площі будівлі, яку придбав відповідач. Акт приймання (передачі) будинків, споруд військового містечка № НОМЕР_1 наказ Міністерства оборони України від 13.05.2013 р. № 312 зазначено за іншою датою 12.05.2013 р. Отже, спірна будівля знаходиться у фактичному володінні НВКТФ «Лідер-Люкс» і це майно не може бути витребувано.

У наданій зустрічній позовній заяві представник ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» просив визнати за вказаною юридичною особою право власності на нежитлову будівлю, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

Позовні вимоги ПП НВКТФ «Лідер-люкс» обґрунтовані тим, що будівля за адресою АДРЕСА_3 є одним і тим же об`єктом, хоча зареєстрована за двома різними особами ОСОБА_4 і ПП НВКТФ «Лідер-люкс» відповідно. Одеська міська рада, яка відчужила спірне майно на користь ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» діяла правомірно, що було перевірено нотаріусом при посвідченні договору купівлі-продажу. Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2011 р. визнано право власності на будівлю АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , який відчужив спірне майно ОСОБА_6 , яка продала це майно ТОВ «Лідер-Т». В подальшому ТОВ «Лідер-Т» продало спірну будівлю за вказаною адресою ОСОБА_4 . В подальшому, зазначене заочне рішення від 20.10.2011 р. було скасовано, а ухвалою суду від 11.02.2013 р. позовну заяву залишено без розгляду. Тому ОСОБА_4 є недобросовісним набувачем та не може мати речових прав на спірну будівлю.

Представники Міністерства оборони України та Військової академії (м. Одеса) у запереченнях проти задоволення зустрічних позовних вимог ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» просили відмовити, посилаючись на наступне. Рішення Одеської міської ради від 18.06.2013 р. № 3509-VI та рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.07.2013 р. № 259 стосувались будівлі № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , що є військовим (державним) майном і знаходять на балансовому обліку та в оперативному управлінні у Військової академії (м. Одеса). Власником спірного майна є Міністерство оборони України, яким його передано Військовій академії (м. Одеса) та закріплено за останньою відповідно до закону на праві оперативного управління.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Ціпар С.М. у задоволенні первісних та зустрічних позовних вимог просив відмовити.

У наданому відзиві на позовну заяву ОСОБА_3 вказала про таке. На теперішній час вона є власником приміщення по АДРЕСА_2 на підставі договору купівлі-продажу № 1906 від 22.12.2017 р., яке вона придбала у ПП НВКТФ «Лідер-Люкс», а це підприємство придбало зазначене майно у Одеської міської ради. Вказане майно належало Одеській міській раді на підставі рішення від 25.11.1991 р. Згідно рішення виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.07.2013 р. № 259 Одеській міській раді було видано свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за зазначеною вище адресою. При цьому, заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2011 р. визнано право власності на будівлю АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 , який відчужив спірне майно ОСОБА_6 , яка продала це майно ТОВ «Лідер-Т». В подальшому ТОВ «Лідер-Т» продало спірну будівлю за вказаною адресою ОСОБА_4 . Враховуючи те, що заочне рішення від 20.10.2011 р. було скасовано, а ухвалою суду від 11.02.2013 р. позовну заяву залишено без розгляду, відсутні правові підстави стверджувати, що власником спірної будівлі є ОСОБА_4 . Крім того, господарськими судами вирішувався спір у справі № 916/700/17 за позовом Міністерства оборони України та Військової академії до Одеської міської ради та ПП НКВТФ «Лідер-Люкс», третя особа ОСОБА_3 про визнання недійсним свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 21.08.2013 р. про право власності Одеської міської ради на нерухоме майно по АДРЕСА_2 та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.09.2013 р., укладеного між Одеською міською радою та ПП НВКТФ «Лідер-Люкс». Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 р., залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.05.2019 р., у зазначеній господарській справі у задоволенні позовних вимог було відмовлено. У рамках даної справи проведено експертизу, якою встановлено, що обстежувані приміщення не є майном Міністерства оборони України. Доказами, на які посилались позивачі є тотожними із доказами у даній цивільній справі. Крім того, позивачами не надано доказів, які б містили ідентифікацію об`єкта № 105 військового містечка № НОМЕР_1 та не додано доказів тотожності цього об`єкта з будівлею, розташованою за адресою: АДРЕСА_2 , власником якого є ОСОБА_3 . Таким чином позов військового прокурора та зустрічний позов ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» не підлягають задоволенню.

Представником військової прокуратури Південного регіону України надано відповідь на відзив ОСОБА_3 . В ній вказується, що при розгляді господарської справи № 916/700/17 судами апеляційної та касаційної інстанції зазначено, що у даній справі обрано неналежний спосіб захисту, оскільки не заявлялась вимога про визнання за державою права власності, а визнання недійсним свідоцтва про право на спірне майно не призведе до зміни власника. Таким чином, саме у даній справі заявлено про визнання права власності за державою. Експертами у справі досліджувалась технічна документація на приміщення № 105 військового містечка № НОМЕР_1 та на будівлю по АДРЕСА_2 , однак не досліджувалась технічна документація будівлі за адресою АДРЕСА_1 , яка була самочинно реконструйована та зайнята ОСОБА_5 , що пояснює встановлені експертом розбіжності щодо площ, висоти та конфігурації стін. Про існування аналогічної будівлі, місця її розташування, не вказано. Отже, будівля № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , нежитлові будівлі у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

У відповіді на відзив представник Міністерства оборони України вказав, що саме приміщення № 105 військового містечка № НОМЕР_1 є спірним майном оскільки схоже за конфігурацією та фактичним планом з будівлею, що належить Військовій академії (м. Одеса). Висновок експерта від 25.06.2018 р. не є доказом відсутності будівлі № 105. Відсутність державної реєстрації не впливає на правовий статус об`єкта нерухомості, оскільки право власності Міністерства оборони України та Військової академії (м. Одеса) виникло на підставі закону.

У запереченнях на відповідь на відзив ОСОБА_3 вказує, що право комунальної власності на зазначений об`єкт виникло 25.11.1991 р. Рішення та свідоцтва про право власності Одеської міської ради є чинними та не оскаржені. В матеріалах справи немає рішення Міністерства оборони України про закріплення відповідної будівлі за військовою частиною із належною ідентифікацією спірної будівлі. Визначення тотожності будівлі потребує спеціальних знань. Мотивувальна та резолютивна частини висновку експерта від 25.06.2018 р. не надають можливість зробити висновок, що відображена у плані будівля-склад військового містечка одноповерхова, загальною площею 55,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 не є одним і тим самим об`єктом нерухомості. Зазначене підтверджено постановою суду від 14.02.2019 р. Перебування спірного майна з 1951 р. та обліку та у володінні військових установ не підтверджена рішенням Апеляційного суду Одеської області у справі № 521/12120/13-ц.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.09.2015 р. заяву Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про забезпечення позову задоволено, накладено арешт на нежитлову будівлю № 105, що знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 56,1 кв.м.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.12.2015 р. провадження у цивільній справі зупинено до вирішення Господарським судом Одеської області справи № 916/2973/14 господарської справи за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна та витребування майна.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 07.11.2016 р. провадження у цивільний справі відновлено.

Ухвалою Малиновськогорайонного судум.Одеси від12.01.2017р.витребувано з Головного центруобробки спеціальноїінформації АдміністраціїДержприкордонслужби України інформацію щодо перетинання ОСОБА_4 державного кордону України з 19 січня 2015 р. по теперішній час, а також повернення його на територію України.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 30.03.2017 р. провадження у цивільній справі зупинено до вирішення Господарським судом Одеської області справи № 916/700/17 за позовом Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до Одеської міської ради і Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 13.06.2019 р. провадження у цивільній справі поновлено.

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.10.2019 р. заяву прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Бескровного М.О. про забезпечення позову задоволено, накладено арешт нанежитлову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв.м.

Судом встановлені наступні фактичні обставини.

Рішенням звуженого Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 р. №27 «Про встановлення права землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнний та післявоєнний періоди для потреб Одеського Військового Округу» підтверджено належність Одеському військовому округу власних будівель згідно з додатком та відновлено право користування відповідними земельними ділянками. (т.1 а.с. 9-10)

Згідно з додатком №1 до вказаного рішення до власних будівель Одеського військового округу відносяться, зокрема, будівлі на території військового містечка № НОМЕР_1 (Велика Фонтанська дорога, 4 станція). Загальна кількість будівель складає 46. Також зазначається, що будівлі під номерами 50, 53-56, 47 і 11 збудовані в 1941-1949 роках, а будівля під номером 15 напівзруйнована, а під номерами 3, 6, 11, 16 та інші 16 зруйновані. (т.1 а.с. 12-14).

В Генеральному плані військового містечка № НОМЕР_1 за адресою Фонтанська дорога, 10 відображена будівля № 105. ( т. 1 а.с. 16)

Відповідно до плану цієї будівлі, складеного інженером КЕВ м. Одеси, будівля № 105 військового містечка № НОМЕР_1 складається зі складу, тамбура, контори, туалету загальною площею 53,16 кв.м. і нішами площею 0,73 та 1,6 кв.м. (т. 1 а.с. 11)

В Індивідуальній картці обліку будівлі за адресою: АДРЕСА_4 , підписаної ТВО начальника КЕВ міста Одеси полковником Ю.С. Грицюком та складеним економістом виробничого відділу І.М. Люльчиком форми № 400 зазначається, що на картковому і балансовому обліку КЕВ міста Одеси знаходиться будівля під № 105 найменування сховище, фактичне використання сховище, військового містечка № НОМЕР_1 , Одеський гарнізон, підпорядкованість Міністерству оборони, дата побудови 1936 рік. Відповідно до Наказу начальника Одеського гарнізону № 36 від 31.10.2008 року будівлю займає Військова Академія м. Одеси. В показниках обліку, що загальна площа будівлі 68 кв.м., площа покрівлі 76, матеріал покрівлі рулонна. (т.1 а.с.15).

За Актом приймання (передачі) будинків, споруд та території військового містечка № 17 від 10.06.2013 р., затвердженого Заступником Міністра оборони України 20.08.2013 р., ряд будівель, у тому числі будівля № 105, були передані від квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Військової академії на підставі наказу Міністра оборони України від 12.05.2013 р. № 312. (т. 1 а.с. 17)

В Акті прийняття-передачі основних засобів, затвердженого ТВО начальника Військової академії зазначається про передачу від квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси до Військової академії міста Одеси склад індивідуальний № 105, 1936 року побудови на підставі наказу Міністра оборони України від 13.05.2013 р. № 312. Об`єкт одноповерховий, фундамент ленточний, стіни кам`яні, перекриття неспалиме, покрівля рулонна знаходиться у військовому містечці № НОМЕР_1 Військової академії міста Одеси. ( т. 1 а.с. 18)

Відповідно до Акту технічного стану будівлі в/м № 17 від 22.05.2013 р. складеного на підставі наказу Міністра оборони України від 13.05.2013 р. № 312 власником будівлі № 105 військового містечка № НОМЕР_1 є Військова академія міста Одеси. Будівля 1936 року побудови, матеріал стін - цегла, загальною площею 68 кв.м., капітальний ремонт не проводився. Будівля № 105 склад знаходиться за межами огорожі Військової академії міста Одеси, обнесена парканом. На час прийому-передачі комісія не мала доступу до будівлі. ( т. 1 а.с. 19)

Таким чином, 22.05.2013 р. комісія Військової академії міста Одеси не мала доступу до будівлі, яка вже на той час знаходилась у користуванні інших осіб.

Технічний паспорт нежитлового приміщення площею 55,1 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 , оформлений на територіальну громаду м. Одеси, в особі Одеської міської ради, і виготовлений станом на 21.03.2013 р.

Згідно з Довідкою з Адресного реєстру міста Одеси від 04.04.2013 року № 348771/1 нежитловій будівлі присвоєно адресу: АДРЕСА_2 .

Згідно з довідкою Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 08.10.2014 р. за № 13/01-45, Малиновською районною адміністрацією 06.06.2013 р. було винесено розпорядження про присвоєння поштової адреси нежитловій будівлі за адресою: АДРЕСА_2 , вказаному об`єкту будь-які інші адреси не присвоювались.

Рішенням Одеської міської ради від 18.06.2013 за № 3509-VI «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2013 р., та внесення змін до рішень Одеської міської ради», серед іншого, до переліку об`єктів, що підлягають приватизації та відчуженню, було включено нежитлову одноповерхову будівлю площею 55,1 кв.м., розташовану по АДРЕСА_2 .

Рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.07.2013 № 259 «Про реєстрацію об`єктів комунальної власності м. Одеси» вищевказана будівля площею 55,1кв.м., розташована по АДРЕСА_2 , була внесена до переліку об`єктів нерухомого майна, що підлягають реєстрації за територіальною громадою міста Одеси.

21.08.2013р. ОСОБА_7 ,державним реєстраторомреєстраційної службиОдеського міськогоуправління юстиціїОдеської області,видано Територіальнійгромаді м.Одеси вособі Одеськоїміської ради свідоцтво про право власності на будівлю по АДРЕСА_2 (бланк серії САЕ № 975670), індексний номер: 8249237. Право власності на вказаний об`єкт зареєстровано 20.08.2013 р. в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 137799851101, номер запису про право власності: 2188400, що підтверджується витягом з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень № 8249467 від 21.08.2013 р., виданим Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції Одеської області.

05.09.2013 р. територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради уклала з Приватним підприємством НВКТФ «Лідер-Люкс» договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. за реєстраційним № 667, згідно якому Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-Люкс» придбало нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв. м.

На підставі зазначеного, приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно запис про реєстрацію за Приватним підприємством НВКТФ «Лідер-люкс» права власності на вказану будівлю та видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 8985932.

Згідно з ч. 2 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд виходить з того, що право власності Територіальною громадою м. Одеси в особі Одеської міської ради на спірну будівлю було набуто неправомірно, що прямо випливає з закону.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При прийнятті рішень Одеською міською радою від 18.06.2013 № 3509-VI та Виконавчого комітету Одеської міської ради від 04.07.2013 № 259 було перевищено її повноваження та допущено ряд істотних порушень вимог законодавства.

Ще не набувши право власності Одеською міською радою безпідставно приймалось рішення щодо розпорядження вказаною будівлею.

Не встановивши і не перевіривши обставини будівництва, використання і належності спірного майна, перш за все Військовій академії міста Одеси або Квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, Виконавчий комітетОдеської міськоїради прийняврішення щодореєстрації нежитловоїкапітальної будівліза адресою: АДРЕСА_2 , за територіальною громадою міста Одеси.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦК України безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.

Частиною 2ст.335ЦК України передбачено, що безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені. Про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік робиться оголошення у друкованих засобах масової інформації.

Після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.

На порушення цих вимог Виконавчим комітетом Одеської міської ради прийняте рішення ід 04.07.2013 № 259.

Видача свідоцтва про право власності було похідним від зазначених рішень органів місцевого самоврядування.

Відповідно до постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990 «Про порядок введення в дію Закону Української РСР та місцеве самоврядування» та від 26.03.1991 «Про введення в дію Закону Української РСР «Про власність», Кабінетом Міністрів України 05.11.1991 прийнято постанову №311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

Як вбачається із постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991р. №311, майно Збройних Сил до переліку державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), не входить.

Разом із тим, пунктом 1 зазначеної постанови установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Відповідно до п. 2 зазначеної постанови міністерства і відомства України, органи, уповноважені управляти державним майном, зобов`язані здійснити до 01.01.1992р. передачу державного майна, яке перебуває у їх віданні, до комунальної власності згідно із затвердженим цією постановою переліком.

Міністерством оборони України, або іншими відомствами, будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , розташованого у місті Одесі, у тому числі будівля №105 - майно Збройних Сил України, до комунальної власності не передавалися.

Згідно приписів статті 1 Закону України «Про управління об`єктами державної власності» під управлінням об`єктами державної власності розуміється здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Приписами статті 4 цього Закону визначено, що суб`єктами управління об`єктами державної власності є, зокрема, Кабінет Міністрів України, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері управління об`єктами державної власності, центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері економічного розвитку, Фонд державного майна України, міністерства та інші органи виконавчої влади (далі - уповноважені органи управління), органи, які здійснюють управління державним майном відповідно до повноважень, визначених окремими законами, державні господарські об`єднання, державні холдингові компанії, інші державні господарські організації (далі - господарські структури).

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності») належить до компетенції Кабінету Міністрів Україниз урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом. Міністерство оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону саме управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (ст. 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»).

Статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» передбачено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті); з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна; військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням; облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних силах України» рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.

Таким чином, як випливає з приписів вищенаведених правових норм, військове майно - це є державне майно, що закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління, а повноваження щодо вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» належить саме до компетенції Кабінету Міністрів України.

Тому, виходячи з положень законодавства України, власником спірного нерухомого військового майна військового містечка №17 є держава Україна в особі органів управління майном - Кабінету Міністрів України та Міністерства оборони України, яким належать право володіти, користуватися і розпоряджатися майном у визначених законом межах, та які уповноважені виконувати функції власника нерухомого військового майна і здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Натомість жодних доказів, підтверджуючих передачу Кабінетом Міністрів України спірного об`єкту (військового майна) з державної власності до комунальної матеріали справи не містять.

Відповідно до п. 2 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, однак міська рада документів, щодо передачі територіальній громаді державою зазначеного нерухомого майна або документів щодо права власності на зазначене майно суду не надала.

За приписами Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» майно у Збройних Силах України є державною власністю і належить військовим частинам, військовим навчальним закладам, установам та організаціям Збройних Сил України на праві оперативного управління. Разом з тим, у розумінні приписів статті 34 Закону України «Про власність» (який втратив чинність у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України від 16.01.13) та статті 326 Цивільного кодексу України загальнодержавну (республіканську) власність, окрім іншого, складає майно, що забезпечує діяльність Верховної Ради Української РСР та утворюваних нею державних органів; майно Збройних Сил, органів державної безпеки, прикордонних і внутрішніх військ; оборонні об`єкти тощо, котрі мають загальнодержавне (республіканське) значення; майно, що становить матеріальну основу суверенітету України і забезпечує її економічний та соціальний розвиток. Об`єктами права комунальної власності, як було передбачено статтею 35 Закону України «Про власність» (що втратив чинність у зв`язку з прийняттям Цивільного кодексу України від 16.01.03) та статтею 327 Цивільного кодексу України, є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. Статтею 1 Закону України «Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України» унормовано, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташованих на території України, є державною власністю України. Постановою Кабінету Міністрів України «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)» від 05.11.1991 №311 затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), та встановлено, що державне майно України, яке не належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Одеський військовий округ набув право власності, зокрема на нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_1 до 29.05.1951 р. відповідно до діючого на той час законодавства, а рішенням Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 29.05.1951 р. №27 зазначене право власності було ще раз підтверджено. При цьому, відсутність державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно жодним чиномне позбавляєспірний об`єктстатусу військовогомайна,що належитьдо державноївласності.

Отже, з огляду на викладене, суд доходить висновку, що, з урахуванням встановлення судом належності спірного майна до військового, віднесення його до майна комунальної власності, що належить територіальній громаді м. Одеси, з видачею відповідного свідоцтва на право власності, фактично є вибуттям спірного майна з державної власності всупереч закону.

Згідно ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтями 317, 321 Цивільного кодексу України встановлено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Суд зазначає, що право на пред`явлення позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України належить виключно власнику, тобто такий позов може бути заявлений власником індивідуально-визначеної речі до особи, яка оспорює право власності на майно. Особою, яка оспорює право власності на майно, є особа, яка заявляє про свої права на річ.

Крім того, відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 27.06.2017 р. встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року за ОСОБА_5 визнано право власності на нежитлове приміщення загальною площею 56,1 кв. м по АДРЕСА_3 . На підставі цього рішення суду, 07 червня 2012 року ОСОБА_5 за договором дарування відчужила вказане нежитлове приміщення ОСОБА_6 . Проте ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 14 лютого 2012 року вказане вище заочне рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 жовтня 2011 року скасовано, а ухвалою цього ж суду від11 лютого 2013 року позов ОСОБА_5 про визнання права власності на вказане вище нежитлове приміщення залишено без розгляду.

В подальшому, ОСОБА_6 продала будівлюза адресою АДРЕСА_1 »на підставідоговору купівлі-продажувід 29.07.2013р.№ 1332,а ПП«Лідер-Т»продало зазначенубудівлю ОСОБА_4 за договоромкупівлі-продажувід 19.01.2015р.,який зареєструвавправо власностіна вказанубудівлю.

Для суду є очевидним, що будівля № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , нежитлові будівлі у АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

Таким чином, суд задовольняє позовні вимоги та визнає за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Доводам сторони первісного відповідача суд надає наступну оцінку.

Щодо відсутності у Рішенні звуженого Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих посилань на будівлю під № 105.

Рішення звуженогоВиконкому Одеськоїміської радидепутатів трудящихвід 29.05.1951р.№27з додатком№1підтверджують тіфакти,що на4станції ВеликогоФонтану (наразіФонтанська дорога)була територіявійськового містечка№ НОМЕР_1 Одеського військовогоокругу зправом землекористування,а такожз правомна будівлі.Загально відомимє тойфакт,що на4станції ВеликогоФонтану знаходятьсяВійськова Академіям.Одеси (юридичнаадреса Фонтанськадорога,10)та іншібудинки табудівлі заюридичною адресоюФонтанська дорога,8).В усіхдокументах,наданих стороноюпервісного позивача,щодо спірноїбудівлі йдетьсяпро територію військового містечка № НОМЕР_1 , розташованому в біля Військової Академії м. Одеси та інших будинків та будівель за адресою: Фонтанська дорога, 8.

Щодо різного визначення призначення спірної будівлі.

Дійсно вдокументах спірнабудівля значитьсяяк склад,в іншихяк сховище. Поняття склад та сховище в певній мірі є синонімами. У різні часи ця будівля використовувалась, як склад або як сховище. Тому в облікових документах маються такі розбіжності.

Щодо відсутності рішення Міністерства оборони України про закріплення вказаної будівлі за відповідною військовою частиною із належною ідентифікацією спірної будівлі та інших суперечностей в облікових документах.

Ці обставини не впливають на належність спірної будівлі до військового, державного майна з урахуванням інших доказів. Певні суперечності у датах, розмірах, будівельних матеріалах вказаної будівлі пояснюються описками, іншими помилками, тривалою експлуатацією, самочинною реконструкцією, що прямо зазначено у Технічному паспорті ОМБТІ та РОН від 13.02.2012 року та відповідними фото. (т. 2 а.с. 143-146, 147-153 )

Ідентифкація спірного об`єкту здійснена судом на підставі його відповідності плану військового містечка № НОМЕР_1 , технічним паспортам спірної будівлі, в яких відображені особливості внутрішнього та зовнішнього планування, прив`язки до конкретного місця на 4 станції Великого Фонтану. Ці обставини були підтверджені в останньому судовому засіданні представником відповідача ОСОБА_3 .

Щодо преюдиціїпостанов Південно-Західногоапеляційного господарськогосуду від14.02.2019р.та ВерховногоСуду ускладі колегіїсуддів Касаційногогосподарського Судувід 22.05.2019р. (справа № 916/700/17).

Обставини, встановлені рішенням суду, зокрема, у господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом(частина четверта статті 82 ЦПК України

Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Зміст вказаних постанов свідчить про те, що аналізуючи у справі докази за відповідними предметом, підставами позову та предметом доказування, суди дійшли висновку про недоведеність ідентифікації об`єкта № 105 Військового містечка № 17 та тотожності цього об`єкта з спірною нежитловою будівлею за адресою: по АДРЕСА_2 .

Зміст мотивувальної частини цих рішень свідчить, що судами не встановлено конкретних обставин, а лише констатовано їх недоведеність. Тому указані судові рішення, з врахуванням висновків експертизи від 25.06.2018 р., не мають преюдиціального значення для цієї справи, у якому предметом позову є визнання права власності та витребування будівлі із чужого незаконного володіння.

Зазначений висновок ґрунтується також на положеннях п. 4 Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав».

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ч. 2 ст. 80 ЦПК ) Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. ( ч. 2 ст. 89 ЦПК )

Саме всебічне, повне, об`єктивне та безпосереднє дослідження наявних у справі доказів являються підгрунтям до внутрішнього переконня суду щодо належності спірної будівлі до військового майна, а значить і до державної власності.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про витребування майна та зобов`язання передати зазначену нежитлову будівлю суд виходить з наступного.

Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. ч. 3, 4 ст. 334 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Власник має право витребувати майно з чужого незаконноговолодіння (стаття 387 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2)було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, науковідослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999року).

Cтаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражаєтьсяв першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть (EAST WEST ALLIANCE LIMITED v. UKRAINE, № 19336/04, § 166-168, ЄСПЛ, від 23 січня 2014 року).

Європейський суд з прав людини неодноразово констатував в схожих фактичних обставинах порушеннястатті 1 Першого протоколуКонвенції (зокрема: GLADYSHEVA v. RUSSIA, № 7097/10, ЄСПЛ, 06 грудня 2011 року; PCHELINTSEVA AND OTHERS v. RUSSIA, № 47724/07, 58677/11, 2920/13, 3127/13, 15320/13, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року).

Суд враховує і позицію Європейського Суду з прав людини в іншій справі, де суд вказує, що заявниця втратила право власності на квартиру без компенсації і вона не могла розраховувати на отримання іншого житла від держави.Органи державної влади не забезпечили належної експертизи щодо законності правочинів з нерухомим майном. Проте заявниця не повинна була передбачати наявність ризику того, що право власності на квартиру може бути припинено в зв`язку з бездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном (ALENTSEVA v. RUSSIA, № 31788/06, § 72 - 77, ЄСПЛ, від 17 листопада 2016 року)

Конструкція, за якої добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат є неприйнятноюта покладає на добросовісного набувача індивідуальний та надмірний тягар. Не може добросовісний набувач відповідати у зв`язку ізбездіяльністю влади в рамках процедур, спеціально призначених для запобігання шахрайства при вчиненні правочинів з нерухомим майном.Факт незаконного відчуження та допущення продажу квартири не може породжувати правових наслідків для добросовісного набувача, проте, вочевидь, є підставою для виникнення обов`язку в органів місцевого самоврядування здійснити все необхідне, щоб відшкодувати збитки, завдані таким відчуженням.

В справі, що розглядається судом встановлені факти неправомірних дій (бездіяльності) органів державної влади та місцевого самоврядування, які створили умови для незаконного вибуття спірного майна з володіння держави і продажу його Приватному підприємству НВКТФ «Лідер-люкс», а потім ОСОБА_3 . Так Міністрество Оборони України в особі підпорядкованих військових установ у м. Одесі не забезпечили належну експлуатацію та зберігання спірної будівлі, а органи місцевого самоврядування незаконно набули право власності на цю будівлю.

ОСОБА_3 на підставідоговорів купівлі-продажувід 22.12.2017р. придбалау Приватного підприємстваНВКТФ «Лідер-люкс»спірну будівлюза 185160гривень.(т.2а.с.225-228)З наявноїінформації НВКТФ «Лідер-люкс»вибуло зприміщення,в якомувоно здійснювалопідприємницьку діяльність.Тому витребуванняспірного майнау ОСОБА_3 буде втручаннямдержавного органуу правона мирневолодіння майномбез забезпечення«справедливого балансу»між загальнимінтересом суспільствата вимогамизахисту основоположнихправ конкретноїособи.У разівитребування майна ОСОБА_3 змушена будешукати способикомпенсації своїхвтрат,що покладена неїіндивідуальний танадмірний тягарі томубуде непропорційним визначенимцілям статті1Першого протоколуКонвенції. Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації

Задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у ОСОБА_3 , як добросовісного набувача, призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод, у зв`язку з чим у задоволенні цієї позовної вимоги суд відмовляє.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_4 , Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_3 , то вказана позовна вимога є похідною вимогою від витребування майна, у задоволенні якої відмовлено, а отже і зазначена позовна вимога не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог ПП НВКТФ «Лідер-люкс» суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» відчужило нерухоме майно по АДРЕСА_2 ОСОБА_3 на підставі договорів купівлі-продажу від 22.12.2017 р. Тому ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» є неналежним позивачем, у нього відсутнє право вимоги про визнання права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 .

Таким чином, у задоволенні зустрічної позовної заяви Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» суд відмовляє.

Обґрунтовуючи судове рішення, суд приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд керувався наступним.

Суд виходить зі ставок судового збору, що підлягали сплаті при поданні позовної заяви.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

У відповідності до підп. 1 п. 1 ч. 2ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у редакції, чинній при поданні позовної заяви, ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана юридичною особою встановлена в розмірі1,5 відсоток ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати, немайнового - 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України про «Державний бюджет на 2015 рік» установлено у 2015 році мінімальну заробітну плату у місячному розмірі з 01 січня 2015 року 1218 грн.

Визначаючи вартість спірного майна, суд керувався відомостями, які зазначені у договорах купівлі-продажу від 22.12.2017 р., з яких вбачається, що загальна вартість спірної будівлі становить 185160 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 40 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 р. № 10 (далі Постанова) ухвалюючи рішення у справі, провадження в якій відкрито за заявою прокурора, суд у разі повного або часткового задоволення позову (скарги) стягує судовий збір із відповідача (повністю або пропорційно до задоволених вимог), якщо він не звільнений від сплати судового збору; у разі ж повної або часткової відмови в позові судовий збір стягується з визначеного прокурором позивача (так само повністю або пропорційно до задоволених вимог), за винятком випадків, коли позивача звільнено від сплати судового збору та коли позивачем у справі є сам прокурор. Стягнення відповідних сум судового збору здійснюється в дохід Державного бюджету України у розмірі, визначеному згідно зчастиною першоюстатті 4 Закону № 3674-VI, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня того календарного року, в якому відповідна заява або скарга подавалася до суду.

Відповідно до п. п. 12 і 13 Постанови у випадках об`єднання в одній заяві вимог як майнового, так і немайнового характеру судовий збір згідно зчастиною третьоюстатті 6 Закону № 3674-VI підлягає сплаті як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для позовних заяв зі спорів немайнового характеру, наприклад, зняття арешту з майна та визнання права власності на це майно. При цьому судовий збір може бути сплачений окремо за кожною вимогою або загальною сумою за всіма позовними вимогами.Якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог (або загальною сумою).

Таким чином, предметом спору є дві позовні вимоги майнового характеру та одна немайнового.

Отже, з врахуванням відмови позивачам у задоволенні однієї позовної вимоги майнового характеру та однієї позовної вимоги немайнового характеру за первісним позовом стягненню з позивачів Міністерства оборони України та Військової академії (м. Одеса) в дохід держави підлягає судовий збір в сумі 1997 гривень 70 копійок з кожного (185160,00 х 1,5 % + 1218,00) : 2).

З врахуванням задоволення позовної вимоги майнового характеру відповідно до ціни позову з відповідачів за первісним позовом ОСОБА_4 , ПП НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_3 в дохід держави стягненню підлягає судовий збір по 925 гривень 80 копійок з кожного (185160,00 х 1,5 % : 3).

Таке рішення суду буде відповідати вимогам Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а саме ст. 6 (право на справедливий суд), ст. 13 (право на ефективний засіб юридичного захисту відповідача від неправомірних вимог позивача), ст. 17 (заборона зловживання правами передбаченими цією Конвенцією), ст. 1 Протоколу № 1 (захист власності, право мирно володіти своїм майном).

Керуючись ст.ст. 76, 263-265, 280 ЦПК України, -

С У Д

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Першого заступника військового прокурора Південного регіону України (м. Одеса, вул. Пироговська, 11, ЄДРПОУ 38296363) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022), Військової академії (м. Одеса) (м. Одеса, Фонтанська дорога, 10, ЄДРПОУ 24983020), - задовольнити частково.

Визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України (м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

В іншій частині позовних вимог, - відмовити.

У задоволенні зустрічної позовної заяви Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» (м. Одеса, вул. Успенська, 5, ЄДРПОУ 35118668) до Міністерства оборони України (м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022), Військової академії (м. Одеса) (м. Одеса, Фонтанська дорога, 10, ЄДРПОУ 24983020), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про визнання права власності на нежитлову будівлю, - відмовити.

Стягнути з Міністерства оборони України (м. Київ, пр. Повітрянофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) в дохід держави судовий збір в сумі 1997 гривень 70 копійок.

Стягнути з Військової академії (м. Одеса) (м. Одеса, Фонтанська дорога, 10, ЄДРПОУ 24983020) в дохід держави судовий збір в сумі 1997 гривень 70 копійок.

Стягнути з ОСОБА_4 ( АДРЕСА_5 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в дохід держави судовий збір в сумі 925 гривень 80 копійок.

Стягнути з Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» (м. Одеса, вул. Успенська, 5, ЄДРПОУ 35118668) в дохід держави судовий збір в сумі 925 гривень 80 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_4 ) в дохід держави судовий збір в сумі 925 гривень 80 копійок.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення, тобто з 06 грудня 2019 року.

С У Д Д Я: