Постанова

від 03.06.2020 по справі 521/14798/15-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/1859/20

Номер справи місцевого суду: 521/14798/15-ц

Головуючий у першій інстанції Лічман Л. Г.

Доповідач Дрішлюк А. І.

Категорія: 5

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2020 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Дрішлюка А.І., суддів Драгомерецького М.М., Громіка Р.Д.,

при секретарі судового засідання Павлючук Ю.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні ум.Одесі справуза апеляційноюскаргою ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), до ОСОБА_2 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс», ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Лідер-Т», Одеської міської ради про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна та за зустрічною позовною заявою Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю,

ВСТАНОВИВ:

Процесуальний рух справи та позиції сторін в суді першої інстанції.

07 вересня 2015 року від Першого заступника військового прокурора Південного регіону України до Малиновського районного суду м. Одеси надійшла, в подальшому уточнена, позовна заява у якій позивач просив визнати за державою в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно нежитлову будівлю № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , витребувати від ОСОБА_2 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_1 вказану нежитлову будівлю, зобов`язати ОСОБА_2 , Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс» та ОСОБА_1 передати Міністерству оборони України зазначену нежитлову будівлю. Разом з позовною заявою позивач подав заяву про забезпечення позову, у якій заступник військового прокурора Південного регіону України просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю № 105, що знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 1-8).

10 вересня 2015 року ухвалою Малиновського районного суду міста Одеси (суддя Лічман Л.Г.) заяву Першого заступника військового прокурора Південного регіону України про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на нежитлову будівлю № 105, що знаходиться на території військового містечка № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 , загальною площею 56,1 кв.м. (т. 1, а.с. 29).

21.11.2016 року Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-люкс» звернулося до Малиновського районного суду м. Одеси з зустрічною позовною заявою, яку було об`єднано з первісною позовною заявою, у якій просив суд визнати за ПП НВКТФ «Лідер-люкс» право власності на нежитлову будівлю, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1, а.с. 227-235).

30 березня 2017 року в судовому засіданні представник Міністерства оборони України заявив клопотання про зупинення провадження до розгляду іншої справи № 916/700/17 за позовом Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до Одеської міської ради і Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу, яка розглядається Господарським судом Одеської області. Клопотання обґрунтовано тим, що рішення по господарській справі буде мати преюдиційне значення для вирішення справи за позовом Першого заступника військового прокурора Південного регіону України та буде стосуватись прав та обов`язків осіб, що беруть участь у справі(т.2, а.с 92).

30 березня 2017 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси (суддя Лічман Л.Г.) провадження у цивільній справі за позовною заявою Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_2 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Лідер-Т», Одеської міської ради про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна та витребування майна та за зустрічною позовною заявою Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю було вирішено зупинити до вирішення Господарським судом Одеської області справи № 916/700/17 за позовом Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до Одеської міської ради і Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання недійсним свідоцтва про право власності та договору купівлі-продажу (т.2, а.с 92).

12 квітня 2017 року представник приватного підприємства НВКТФ «ЛІДЕР-ЛЮКС» подав апеляційну скаргу на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року. Скаржник просив скасувати ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року про зупинення провадження (т.2 а.с 115-124).

29 травня 2017 року ухвалою Апеляційного суду Одеської області (суддя Калараш А.А.) апеляційну скаргу Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» на ухвалу Малиновського районного суду м. Одеси від 30 березня 2017 року визнано неподаною та повернуто скаржнику (т.2 а.с 131).

13 червня 2019 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси (суддя Лічман Л.Г.) провадження у цивільній справі за позовною заявою Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_2 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Лідер-Т», Одеської міської ради, про визнання права державної власності на об`єкт нерухомого військового майна та витребування майна та за зустрічною позовною заявою Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю було поновлено.

08 жовтня 2019 року до Малиновського районного суду м. Одеси надійшла заява представника позивача прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Бескровного М.О. про забезпечення позову шляхом накладення арешту на нежитлову будівлю № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (т.3, а.с 207-209).

10 жовтня 2019 року ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси (суддя Лічман Л.Г.) заяву прокурора відділу військової прокуратури Південного регіону України Бескровного Михайла Олександровича про забезпечення позову задоволено(т.3, а.с 214-215).

26листопада 2019року рішеннямМалиновського районногосуду м.Одеси (головуючий-суддя ЛічманЛ.Г.)позовні вимогиПершого заступникавійськового прокурораПівденного регіонуУкраїни вінтересах державив особіМіністерства оборониУкраїни,Військової академії(м.Одеса)задоволено частково.А самевизнано задержавою Українав особіМіністерства оборониУкраїни правовласності нанерухоме майно-нежитлову будівлю№ 105військового містечка№ НОМЕР_1 ,зареєстровану заадресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .В іншійчастині позовнихвимог відмовлено.У задоволеннізустрічної позовноїзаяви Приватногопідприємства НВКТФ«Лідер-люкс»до Міністерстваоборони України,Військової академії(м.Одеса), ОСОБА_2 провизнання прававласності нанежитлову будівлювідмовлено.Стягнуто зМіністерства оборониУкраїни вдохід держависудовий збірв сумі1997гривень 70копійок.Стягнуто зВійськової академії(м.Одеса)в дохіддержави судовийзбір всумі 1997гривень 70копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 925 гривень 80 копійок. Стягнуто з Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» в дохід держави судовий збір в сумі 925 гривень 80 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в сумі 925 гривень 80 копійок (т. 4, а.с. 24-33).

Процесуальний рух справи та позиції сторін в суді апеляційної інстанції.

19 грудня 2019 року не погоджуючись з вищевказаним рішенням, ОСОБА_1 надіслала засобами поштового зв`язку апеляційну скаргу, у якій зазначає, що вказане рішення суду першої інстанції є незаконним, прийнятим з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Скаржник зазначає, що позивачами за основним позовом під час судового розгляду справи не надано належних, допустимих і достатніх доказів в підтвердження того, що оскаржувана будівля зареєстрована за різними адресами є одним і тим самим об`єктом, а також, що нежитлове приміщення зареєстроване за адресами: АДРЕСА_3 є об`єктом нерухомості державної форми власності. Скаржник також вказує, що позивачами за основним позовом в підтвердження нібито належності права власності спірної будівлі подані документи, у яких спірна будівля не значиться. На думку скаржника відсутність посилань на будівлю №105 в рішенні звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 27 від 29.05.1951 р. та беручи до уваги те, що нежитлове приміщення ОСОБА_1 не знаходиться за адресами: АДРЕСА_4 , свідчить, що вказані місцевим судом обставини не є належними та достатніми доказами того, що спірне приміщення є державною власністю. На підставі вищевказаного скаржник наполягає, що прокурор, Міністерство оборони України, Військова академія не надали належних, допустимих і достатніх доказів, для ідентифікації об`єкта № 105 військового містечка № НОМЕР_1 та не надали доказів тотожності об`єкта № 105 військового містечка № НОМЕР_1 з нежитловим приміщенням, розташованим за адресами: АДРЕСА_3 , також, судом першої інстанції не надано належної оцінки тим обставинам, що спірний об`єкт знаходився тривалий час на балансі територіальної громади м. Одеси в особі органів ЖКГ. Крім іншого, в апеляційній скарзі зазначається, що рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради № 259 від 04.07.2013 року було видано свідоцтво про право власності від 21.08.2013 року серія та номер НОМЕР_2 . Вказані рішення та свідоцтво наразі є чинними та ніким не скасовані, внаслідок чого скаржник вважає, що судом першої інстанції неправильно встановлено обставини справи. Крім того, апелянт зазначає, що суд дійшов неправильного висновку про належність спірного нежитлового приміщення до об`єктів державної власності, місцевий суд не врахував ст. ст. 1, 2, 3, 6 ЗУ «Правовий режим майна у Збройних Силах України», а також застосував норми матеріального права, які не розповсюджуються на спірні правовідносини: ст. 1, 4 ЗУ «Про управління об`єктами державної власності», п. 2 ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування». Скаржник також зазначає, що господарськими судами у справі № 916/700/17 вирішувався спір за позовом Міністерства оборони України та Військової академії до Одеської міської ради та ПП НВКТФ «Лідер-люкс», третя особа ОСОБА_1 , які є учасниками і у даній цивільній справі № 521/14798/15. Проте, Південно-західний апеляційний господарський суд від 14.02.2019 року у справі № 916/700/17 дослідивши такі самі докази, як і Малиновський суд м. Одеси, на думку скаржника дійшов протилежного висновку про неналежність спірної будівлі до об`єктів державної власності. Тому скаржник просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції від 26.11.2019 року в частині підстав відмови у задоволені позовної вимоги до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування із чужого володіння нерухомого майна та про зобов`язання повернути нерухоме майно, виключивши підставу того, що будівля № 105 військового містечка № НОМЕР_1 та нежитлове приміщення, зареєстроване за адресами: АДРЕСА_5 є одним і тим самим об`єктом нерухомості та що нежитлове приміщення зареєстроване за вищевказаними адресами є об`єктом нерухомості державної форми власності. Тому апелянт просить скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26.11.2019 року в частині відмови у задоволені позовних вимог про витребування із чужого володіння нерухомого майна до НВКТФ «Лідер-люкс» та прийняти в цій частині нове рішення, яким закрити провадження у цивільній справі. А також просить скасувати рішення суду першої інстанції, змінити мотивувальну частину рішення Малиновського районного суду м. Одеси в частині підстав відмови, скасувати арешт, накладений ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10.10.2019 року (т. 4, а.с. 44-51).

02 лютого 2020 року від представника Міністерства оборони України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач зазначає, що спірне майно є державною власністю та входить до сфери управління Міністерства оборони України. Збитки заподіюються структурному підрозділу Міністерства оборони України Військовій академії (м. Одеса). У період до 04.10.2013 року будівля перебувала на балансі та обліку квартирно-експлуатаційного відділу м. Одеси, а в подальшому передана на баланс основних засобів Військової академії (м. Одеса). Вищевказане майно є військовим майном. Міністерство оборони України не подавало пропозицій, подань щодо його відчуження, передачі, Кабінет Міністрів України будь-яких рішень з цього приводу не приймав та вважає, що державу в особі Міністерства оборони України незаконно позбавлено права власності на вказане майно. Крім того позивач зазначає, що правильним є висновок суду, що Одеський військовий округ набув право власності, зокрема на нерухоме майно військового містечка № НОМЕР_1 з правом землекористування 29.05.1951 року, відповідно до діючого на той час законодавства, а рішенням Виконкому ОМР депутатів трудящих від 29.05.1951 року №27 зазначене право власності було ще раз підтверджено. При цьому, відсутність державної реєстрації прав на спірне нерухоме майно жодним чином не позбавляє спірний об`єкт статусу військового майна, що належить до державної власності. Позивач зазначає, що доводи скаржника щодо преюдиції рішень у справі №916/700/17 є безпідставними, адже судом не встановлено конкретних обставин, а лише констатовано їх недоведеність. Щодо доводів скаржника про нетотожність понять «Сховище» та «Склад» посилається на положення п. 6, 7, 23-25, 27 Інструкції з обліку військового майна у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 17.08.2017 року № 440, згідно яких поняття «Сховище» та «Склад» вживаються як синоніми. На підставі наведеного просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Малиновського районного суд м. Одеси від 26.11.2019 року без змін.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 15, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення розгляду справи по незалежним від суду причинам.

В судовому засіданні, проведеному в режимі відеоконференції представник апелянта просив апеляційну скаргу задовольнити, прокурор, представник Міноборони, представник Військової академії проти задоволення апеляційної скарги заперечували. Власної апеляційної скарги не подавали.

Інші учасники провадження в судове засідання не з`явились. Про час та місце судового засідання повідомлялись належним чином. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Позиція апеляційного суду по справі.

Дослідивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 376 ЦПК України суд апеляційноїінстанції переглядаєсправу занаявними вній ідодатково поданимидоказами таперевіряє законністьі обґрунтованістьрішення судупершої інстанціїв межахдоводів тавимог апеляційноїскарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч. 4 вказаної статті суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права

Приймаючи рішення у справі щодо часткового задоволення первісного позову суд першої інстанції виходив з того, що Міністерством оборони України або іншими відомствами, будівлі та споруди військового містечка № НОМЕР_1 , розташованого у місті Одесі, у тому числі будівля №105 - майно Збройних Сил України, до комунальної власності не передавалися. Жодних доказів, підтверджуючих передачу Кабінетом Міністрів України спірного об`єкту (військового майна) з державної власності до комунальної матеріали справи не містять. Тому суд вирішив задовольнити позовні вимоги в частині визнання за позивачем права власності на спірне майно. Щодо інших позовних вимог суд дійшов висновку, що попри доведеність Першим заступником військового прокурора Південного регіону України факту належність спірної будівлі до військового, державного майна, ОСОБА_1 є добросовісним набувачем, у якої відповідно до ст. 330 ЦК України виникло право на спірне майно, отже згідно зі ст. 338 ЦК України зазначене майно в неї витребуване бути не може. Крім іншого, судом першої інстанції було встановлено, що ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» відчужило нерухоме майно по АДРЕСА_2 ОСОБА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 22.12.2017 р. Тому ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» є неналежним позивачем, у нього відсутнє право вимоги про визнання права власності на нерухоме майно по АДРЕСА_2 . Тому суд вирішив відмовити задоволенні зустрічних позовних вимог.

Апеляційний суд не може повністю погодитись з висновками суду першої інстанції в частині доведеності первісним позивачем факту належності йому спірного майна, виходячи з наступного.

Предметом розгляду даної справи є вимога позивача визнання права власності на нежитлову будівлю № 105 військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 .

Суд першоїінстанції надаючикваліфікацію спірнимправовідносинам правильнопосилався нате,що правовийрежим майна,закріпленого завійськовими частинами,закладами,установами таорганізаціями ЗбройнихСил України,і повноваженняорганів військовогоуправління тапосадових осібщодо управлінняцим майномвизначається Законом України «Про правовий режим майна у Збройних силах України».

Відповідно до ст. 1 вказаного Закону військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. За ч.2 ст. 2 вказаного Закону Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Стаття 3 вказаного Закону визначає, що військове майнозакріплюється завійськовими частинамиЗбройних СилУкраїни направі оперативногоуправління (зурахуванням особливостей,передбачених частиноюдругою цієїстатті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

За ст.328ЦК Україниправо власностінабувається напідставах,що незаборонені законом,зокрема ізправочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Власник майнамає правопред`явитипозов провизнання йогоправа власності,якщо цеправо оспорюєтьсяабо невизнається іншоюособою,а такожу разівтрати нимдокумента,який засвідчуєйого правовласності. Потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється (Постанова Пленуму ВССУ № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року).

Тобто, законом надано право особі, яка вважає себе власником, звернутися до суду з відповідним позовом про захист свого права власності. При цьому, враховуючи специфіку цивільного та цивільного процесуального законодавства на таку особу покладається обов`язок доведення наявності обставин та підстав визнання права власності на спірне майно.

Як вбачаєтьсяз матеріалівсправи, відповідно до пункту 1 рішення звуженого виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 27 від 29.05.1951 року «Про поновлення прав землекористування, а також прав на будівлі, відведені у довоєнні та післявоєнні періоди для потреб Одеського Військового Округу» підтверджено належність Одеському військовому округу власних будівель, розташованих на території військового містечка № НОМЕР_1 (м. Одеса) відповідно до Додатку № 1, а також встановлено, що в користуванні Одеського військового округу знаходяться інші будівлі місцевої ради, зокрема житлового фонду відповідно до Додатку № 2. Крім того, вказаним рішенням було вирішено відновити права землекористування Одеського Військового Округу на земельні ділянки, відведенні для потреб Одеського Військового Округу в до військовий період; зобов`язати виконавчі комітети районних рад депутатів трудящих оформити в установленому законом порядку використання Одеським Військовим Округом будинків міського житлового фонду; запропонувати Управлінню головного архітектора міста оформити відновлення прав землекористування на земельні ділянки відповідно до додатків (т. 1, а.с. 9-10).

Згідно з Додатком №1 до вказаного рішення до власних будівель Одеського військового округу відносяться, зокрема, будівлі на території військового містечка № НОМЕР_1 (Велика Фонтанська дорога, 4 станція). Загальна кількість будівель складає 46. Також зазначається, що будівлі під номерами 50, 53-56, 47 і 11 збудовані в 1941-1949 роках, будівля під номером 15 напівзруйнована, а під номерами 3, 6, 11, 16 та інші 16 зруйновані (т.1 а.с. 12-14). Відомості щодо будівлі під № 105 в зазначених матеріалах відсутні (т.1 а.с. 9-10).

Крім іншого, в матеріалах справи міститься Індивідуальна картка обліку будівлі № 105 за адресою АДРЕСА_6 ; План будівлі сховища №105; Генеральний план військового містечка № НОМЕР_1 ; Акт приймання-передачі будинків, споруд та території військового містечка № НОМЕР_1 від 20.08.2013 року; Акт технічного стану будівлі №105 в/м №17 (т. 1, а.с. 11, 15, 16, 17, 19).

Відповідно до Індивідуальної картки обліку будівлі приміщення № 105 має загальну площу 68 кв.м. та знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . В Акті технічного стану будівлі в/м № 17 від 22.05.2013 року також зазначена площа будівлі 68 кв.м., при цьому зазначено, що будівля № 105-склад, знаходиться за межами огорожі Військової академії та обнесена парканом. На час прийому-передачі комісія не мала доступу до будівлі (т. 1, а.с. 19).

Рішенням Одеської міської ради № 3509-VI від 18.06.2013 року та рішенням виконавчогокомітету Одеськоїміської радивід 04.07.2013року №259«Про реєстраціюоб`єктів комунальноївласності м.Одеси» було вирішено нежитлову одноповерхову будівлю площею 55,1 кв.м. по Фонтанській дорозі,8/1-Ав м.Одесі внести до переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню в 2013 році (т. 1, а.с. 241). Право власності Одеської міської ради на спірне нерухоме майно підтверджується наявним в матеріалах справи свідоцтвом про право власності від 21.08.2013 року (т.1,а.с.112). Відповіднодо Технічногопаспорту вказаногомайна від21.03.2013року площанерухомого майнаскладає 55,1кв.м.,матеріалзовнішніх стін черепашник,матеріал перекриття дерев`янібалки (т. 1, а.с. 112,113-114,115-117).

05.09.2013 року територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради уклала з Приватним підприємством НВКТФ «Лідер-Люкс» договір купівлі-продажу, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калгановою М.В. за реєстраційним № 667, за яким Приватне підприємство НВКТФ «Лідер-Люкс» придбало нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв. м. (т. 1, а.с. 242-245).

Як вбачається з матеріалів справи та інформації, яка міститься в Єдиному державному реєстрі судових рішень на нерухоме майно за адресою АДРЕСА_1 заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20.10.2011 року було визнано право власності за ОСОБА_3 , яка за договором дарування від 07.06.2012 року передала це майно ОСОБА_4 . Остання за договором купівлі продажу відчужила спірне майно Приватному підприємтву «Лідер-Т» (знаходиться в стані припинення на даний момент). ПП «Лідер-Т» продали вказане майно ОСОБА_2 відповідно до договору купівлі-продажу від 19.01.2015 року (т. 1, а.с. 22). Вказане заочне рішення було скасовано, а ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 11.02.2013 року позов був залишений без розгляду. Тобто, правова підстава, за явою ОСОБА_3 отримала право власності на нерухоме майно відпала.

Апеляційний суд звертає увагу, що в матеріалах справи наявні дві адреси, за якими знаходиться спірне нерухоме майно: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 . Відповідно до листа директора КП БТІ ОМР ОСОБА_5 нежитлове приміщення під № 8/8 по Фонтанській дорозі та нежитлове приміщення під № 8/1-А по Фонтанській дорозі є одним і тим самим об`єктом нерухомості (т. 1, а.с. 57). Для запобігання усунення неточностей та дублювання в подальшому спірне нерухоме майно згадуватиметься як розташоване за адресою: АДРЕСА_2 .

З вище наведених матеріалів вбачаються відмінності між нерухомими об`єктами, вказаними в Індивідуальній картці будівлі, Плану будівлі-складу військового містечка та Технічному паспорті. По-перше, відповідно до Індивідуальної картки будівля № 105 знаходиться за адресою: АДРЕСА_6 . В той час як відповідно до Технічного паспорту нерухомого майна будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (8/8). По-друге, відповідно до Індивідуальної картки будівля має площу 68 кв.м., в той час як відповідно до Технічного паспорту 55,1 кв.м., а відповідно до Плану будівлі-складу військового містечка площа складає 53,16 кв.м.

В матеріалах справи наявна копія висновку експерта № 17-4735 судової будівельно-технічної експертизи по справі № 916/700/17 від 25.06.2018 року за результатами дослідження питання чи є об`єкт нерухомого майна (об`єкт військового нерухомого майна військового містечка № НОМЕР_1 м. Одеса, будівлі-сховища за ГП № 10) та одноповерхова будівля загальною площею 55,1 кв.м., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 одним і тим самим об`єктом нерухомості.

З висновку вбачається, що експерту для порівняння були надані: індивідуальна картка будівлі за адресою: АДРЕСА_6 , план будівлі-складу військового містечка, технічний паспорт Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості від 21.03.2013 року на одноповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 . Експерт зазначив, що відомості в Індивідуальній картці обліку будівлі та в Плані будівлі-складу військового містечка суттєво відрізняються між собою. Не співпадають загальні площі приміщень, а також будівельний об`єм. Фактичні об`ємно-планувальні рішення відповідають відомостям технічного паспорту Одеського МБТІ та реєстрації об`єктів нерухомості від 21.03.2013 року на одноповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 . Так, експерт дійшов висновку, що будівля, відображена в індивідуальній картці обліку та будівля відповідно до технічного паспорту від 21.03.2013 року не є одним й тим самим об`єктом нерухомості. При цьому, експерт зазначив, що будівля-складу військового містечка схожа за конфігурацією з будівлею відповідно до технічного паспорту, а також з фактичним складом, однак є відмінності щодо загальної площі та площ приміщень, висоти приміщень та конфігурації зовнішніх стін. За результатами дослідження експерт зазначив, що в зв`язку з тим, що фактично обстежена будівля співпадає з об`ємно-планувальними рішеннями Технічному паспорту Одеського міського бюро технічної інвентаризації та реєстрації об`єктів нерухомості від 21.03.2013 року на одноповерхову будівлю за адресою: АДРЕСА_2 , а лінійні розміри та площі, відображені у Плані будівлі-складу військового містечка відрізняються від фактичних (з урахуванням округлення до 1 см відповідно до Інструкції) можливо зробити висновок, що відображена у плані будівля-складу військового містечка та одноповерхова будівля, загальною площею 55,1 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 не є одним і тим самим об`єктом нерухомості (т. 2, а.с. 75-85).

Тобто, за результатами дослідження експерт дійшов висновку, що будівля, відображена в Індивідуальній картці будівлі, Плані будівлі-складу військового містечка та Технічному паспорті від 21.03.2013 року не є одним і тим самим об`єктом нерухомості.

З огляду на вказане апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Як було вище зазначено окрім рішення Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 27 від 29.05.1951 року та Додатку № 1 до нього, в матеріалах справи міститься: Індивідуальна картка обліку будівлі за адресою АДРЕСА_6 , складена ТВО начальника КЕВ м. Одеси без дати; Генеральний план військового містечка № НОМЕР_1 , знову ж таки на адресу АДРЕСА_6 ; План будівлі сховища №105 відповідно до генерального плану військового містечка; Акт приймання-передачі будинків, споруд та території військового містечка № НОМЕР_1 від 20.08.2013 року; Акт прийняття-передачі основних засобів без дати; Акт технічного стану будівлі №105 в/м №17 без дати (т. 1, а.с. 11, 15, 16, 17, 19).

Як зауважує позивач, спірне нерухоме майно знаходилося на обліку КЕВ м. Одеси та відповідно до наказу Міністра оборони України № 312 від 13.05.2013 року було передано до Військової академії (м. Одеса), про що свідчить акт технічного стану будівлі. Вказаний наказ в матеріалах справи відсутній. В Індивідуальній картці обліку зазначено, що будівлю № 105 займає Військова академія м. Одеси на підставі наказу начальника Одеського гарнізону № 36 від 31.10.2008 року. Вказаний наказ в матеріалах справи відсутній також.

Разом з тим, наявність вище зазначених документів в сукупності не підтверджує факт належності будівлі № 105 до військового майна. Зокрема, як було вище вказано будівля № 105 не міститься в переліку будівель в Додатку № 1, які буди передані (відновлені права власності) Одеському військовому округу на підставі рішення № 27 від 29.05.1951 року. Так само, в матеріалах справи відсутні відомості на підставі яких відомостей вказана будівля була внесена на Генеральний план військового містечка № НОМЕР_1 , а також яким саме чином КЕВ м. Одеси ідентифікувало вказану будівлю та передало її як належну Військовій академії відповідною документацією в 2013 році.

Крім того, в зазначеному рішенні № 27 від 29.05.1951 року йдеться про Додаток № 2, яким були надані в користування Одеському військовому округу будівлі житлового фонду місцевої ради. Апеляційний суд зауважує, що відповідно до Генерального плану військового містечка будівля № 105 знаходиться за парканом, яким відділене військове містечко - на в`їзді до житлових будинків, які належать до житлового фонду комунальної власності, що не заперечувалось військовим прокурором, представником Міністерства оборони України та представником Військової академії. Додаток № 2 в матеріалах справи відсутній. Відповідно версія віднесення спірного об`єкту до об`єктів комунальної власності не виключена зібраними по справі доказами.

Отже, з наведеного вбачається, що відомості щодо будівлі № 105 в Додатку № 1 до рішення Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 27від 29.05.1951року відсутні. Жодну з будівель, з вказаних у Додатку № 1, на підставі наявних в матеріалах справи доказів, не є можливим ідентифікувати як спірну нежитлову будівлю за адресою АДРЕСА_2 (8/8). Надані позивачем докази окремо, ані їх сукупність не є достатніми для підтвердження факту того, що будівля № 105 військового містечка № НОМЕР_1 та нежитлова будівля за адресою: АДРЕСА_2 (8/8) є одним і тим самим спірним об`єктом і як наслідок належить до військового майна.

Як було вище зазначено, законодавець покладає обов`язок на особу, яка звернулась до суду з позовом про визнання права власності, доведення та підтвердження належними та допустимими доказами належність їй на праві власності нерухомого майна.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинствоздійснюється назасадах змагальностісторін. Учасникисправи маютьрівні праващодо здійсненнявсіх процесуальнихправ таобов`язків,передбачених законом. Кожнасторона повиннадовести обставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Кожнасторона несеризик настаннянаслідків,пов`язаних ізвчиненням чиневчиненням неюпроцесуальних дій.

Згідно зч.ч.1-3ст.13ЦПК Українисуд розглядаєсправи неінакше якза зверненнямособи,поданим відповіднодо цьогоКодексу,в межахзаявлених неювимог іна підставідоказів,поданих учасникамисправи абовитребуваних судому передбаченихцим Кодексомвипадках. Збираннядоказів уцивільних справахне єобов`язком суду,крім випадків,встановлених цимКодексом.Суд маєправо збиратидокази,що стосуютьсяпредмета спору,з власноїініціативи лишеу випадках,коли ценеобхідно длязахисту малолітніхчи неповнолітніхосіб абоосіб,які визнанісудом недієздатнимичи дієздатністьяких обмежена,а такожв іншихвипадках,передбачених цимКодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України, слід зробити висновок, що позивач звернувшись із відповідним позовом до суду про визнання права власності на нежитлову будівлю повинен був довести, що власником спірного майна є Міністерство оборони України, яким його передано Військовій академії (м. Одеса) та закріплено за останньою відповідно до закону на праві оперативного управління, що, однак, здійснено ним не було.

Так, враховуючи вище наведене, апеляційний суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог про визнання права власності на спірне нерухоме майно за позивачем, а також передчасність висновків суду першої інстанції щодо встановлення факту неправомірних дій (бездіяльності) органів державної влади та місцевого самоврядування, які створили умови для незаконного вибуття спірного майна з володіння держави та його продажу, а тому скасовує рішення суду в цій частині та відмовляє в задоволенні вказаних позовних вимог.

Одночасно апеляційний суд відмовляє в задоволенні позовних вимог про витребування та передання спірного нерухомого майна Міністерству оборони України з вище наведених мотивів, оскільки вони є похідними від вимог про визнання права власності.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на те, що заступник військового прокурора Південного регіону України звертався до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Військової академії до Одеської міської ради, виконавчого комітету Одеської міської ради про визнання незаконним та скасування рішення Одеської міської ради від 18.06.2013 №3509-VI «Про перелік об`єктів комунальної власності територіальної громади м. Одеси, що підлягають приватизації та відчуженню у 2013 р., та внесення змін до рішень Одеської міської ради» в частині переліку об`єктів комунальної власності територіальної громади міста Одеси нежитлової одноповерхової будівлі, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . За результатами розгляду вказаної справи рішенням Господарського суду Одеської області від 19.10.2015 року у задоволенні позову відмовлено. Вказане рішення було залишено без змін постановою Верховного суду України від 09.11.2016 року, справа № 916/654/15-г.

Окрім того,22.03.2017року Міністерствооборони Українита Військоваакадемія (м.Одеса) звертались до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Одеської міської ради та Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-Люкс», в якій просили суд визнати недійсним свідоцтво № НОМЕР_2 від 21.08.2013 року про право власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нерухоме майно - одноповерхову будівлю загальною площею 55,1 кв., що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , а також визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, укладений між Одеською міською радою, яка діє від імені територіальної громади міста Одеси, та приватним підприємством НВКТФ «Лідер-Люкс». Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 14.02.2019 року в задоволенні позовних вимог було відмовлено. Відмовляючи взадоволенні позовнихвимог апеляційнийсуд виходивз того,що позивачамив розумінністатей 74,76,77ГПК Українине доведеновиникнення задержавою правовласності набудівлю №105військового містечка№ НОМЕР_1 та непідтверджено,що будівля№105та будівля,яка булавідчужена ОМРПП НВКТФ«Лідер-Люкс»,є однимі тимсамим об`єктом.Крім того,обраний Позивачамиспосіб захиступрав неможе,в разізадоволення позову,призвести допоновлення цихправ,оскільки,як начас розглядусправи всуді першоїінстанції,так іна часперегляду рішенняв судіапеляційної інстанціївласником спірноїбудівлі є ОСОБА_1 на підставідоговору купівлі-продажувід 22.12.2017року.Позивачами незаявлялася вимогапро визнанняза державоюправа власностіна спірненерухоме майно,а визнаннянедійсним Свідоцтвапро правовласності непризведе дозміни власника Вказана постанова була залишена без змін постановою КГС ВС від 22.05.2019 року, справа № 916/700/17 (т. 2, а.с. 134-157).

В липні 2013 року Одеський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в інтересах держави в особі Міністерства оборони України звертався до суду з позовом до ОСОБА_4 , третя особа Військова академія міста Одеси про витребування майна, в задоволенні якого рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27.06.2017 року було відмовлено (справа № 521/12120/13) (т. 2, а.с. 229-232).

Крім того, 28.07.2014 перший заступник прокурора Південного регіону України з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері звертався до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до приватного підприємства НВКТФ «Лідер-Люкс» про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно нежитлову будівлю №105 військового містечка № НОМЕР_1 , зареєстровану за адресами: АДРЕСА_3 , та витребування цього майна у відповідача (справа № 916/2973/14).

Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 17.12.2015 року провадження у цій цивільній справі зупинено до вирішення Господарським судом Одеської області справи № 916/2973/14.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 16.09.2015 року провадження в справі було припинено на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України (в попередній редакції) в зв`язку з непідвідомчістю спору господарському суду (вимоги заявлені до фізичної особи). Вказана ухвала була залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 30.05.2016 року (справа № 916/2973/14).

Отже, питання визнання права власності на спірне нерухоме майно неодноразово розглядалося судами різних юрисдикцій.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Як правильно зауважив суд першої інстанції, суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Водночас, передбачене ч. 4 ст. 82 ЦПК України звільнення від доказування не має абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Суди не повинні сприймати як обов`язкові висновки щодо фактичних обставин справи, наведені у чинних судових рішеннях за інших адміністративних, цивільних чи господарських справ. Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Досліджуючи можливість застосування преюдиції, в контексті обставин даної справи, апеляційний суд звертає увагу на те, що в господарській справі № 916/700/17 відмінний суб`єктний склад спору та зміст позовних вимог від тих, які розглядаються в даній справі № 521/14798/15. Зокрема, за обставинами даної справи позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс», ОСОБА_1 , тоді як в справі № 916/700/17 позивач звернувся до Одеської міської ради та Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-Люкс». В справі № 521/14798/15 питання ставиться лише щодо визнання права власності та витребування нерухомого майна, тоді як в справі № 916/700/17 позивач просив визнати недійсним свідоцтво про право власності територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради на нерухоме майно та визнати недійсним договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна. Вимога щодо визнання права власності на спірне нерухоме майно в справі № 916/700/17 позивачем не заявлялась. Отже, оскільки предмет дослідження та суб`єктний склад спору в справах № 521/14798/15 та № 916/700/17 різний, то і встановлені обставини в рамках господарського спору не є обов`язковими до врахування під час розгляду цивільної справи. За таких обставин суд досліджує обставини справи в межах заявлених позовних вимог з відповідною оцінкою наданих сторонами доказів, що й було вчинено судом першої інстанції, а в подальшому апеляційним судом в межах доводів апеляційної скарги в даній справі. Враховуючи зазначене, апеляційний суд відхиляє відповідні доводи апелянта.

Щодо різного визначення будівлі, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що поняття склад та сховище в певній мірі є синонімами. У різні часи ця будівля використовувалась як склад або як сховище, відповідно в облікових документах маються такі розбіжності. А тому відхиляє доводи апелянта в цій частині.

Щодо інших доводів апеляційної скарги. Як вбачається з матеріалів справи та було вище зазначено судом 05.09.2013 року територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради на підставі договору купівлі-продажу відчужила ПП НВКТФ «Лідер-Люкс» нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 55,1 кв. м. (т. 1, а.с. 242-245). 22.12.2017року ОСОБА_1 на підставідоговорів купівлі-продажувід придбалау Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» 1/2 частину та 1/2 частину спірної будівлі (т. 2 а.с. 225-228). Право власності ОСОБА_1 було зареєстровано лише на 1/2 частину спірної будівлі, що підтверджується зокрема Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 4, а.с. 119-124).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи підприємці.

За п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєюухвалою закриваєпровадження усправі,якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно з ч. 1 ст. 256 ЦПК України якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи. Суд апеляційної або касаційної інстанції повинен також роз`яснити позивачеві про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією, крім випадків об`єднання в одне провадження кількох вимог, які підлягають розгляду в порядку різного судочинства. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.

Отже, враховуючи наведене, позовні вимоги, заявлені Першим заступником військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса) до Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» щодо спірного нерухомого майна у відповідній частині підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. Так само як і зустрічна позовна заява Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання права власності на нежитлову будівлю. Одночасно апеляційний суд роз`яснює учасникам справи право на звернення до суду належної юрисдикції з відповідними позовними вимогами.

Таким чином, враховуючи вище наведене, обставини даної справи, доказову базу, надану сторонами, оскільки доводи апеляційної скарги зайшли своє часткове підтвердження, апеляційний суд на підставі ст. 376 ЦПК України частково задовольняє апеляційну скаргу, оскаржуване рішення суду першої інстанції скасовує в частині визнання права власності та відмовляє в задоволенні позову в цій частині; змінює мотивування в частині витребування нерухомого майна та закриває провадження в справі в частині позовних вимог до юридичної особи та зустрічного позову.

Відповідно ч.ч. 1,9 ст. 158 ЦПК України суд може скасувати заходи забезпечення позову з власної ініціативи або за вмотивованим клопотанням учасника справи. У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Малиновського районногосуду м.Одеси від26листопада 2019року в частині часткового задоволення позову Першого заступникавійськового прокурораПівденного регіонуУкраїни вінтересах державив особіМіністерства оборониУкраїни,Військової академії(м.Одеса)про визнанняправа державноївласності наоб`єкт нерухомоговійськового майна скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Першого заступникавійськового прокурораПівденного регіонуУкраїни вінтересах державив особіМіністерства оборониУкраїни,Військової академії(м.Одеса)про визнанняправа державноївласності наоб`єкт нерухомоговійськового майна залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), до Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння та повернення нерухомого майна скасувати. В скасованій частині провадження в справі закрити.

Змінити рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року про відмову в задоволенні позовної вимоги Першого заступника військового прокурора Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Приватного підприємства «Лідер-Т», Одеської міської ради про витребування та передання майна в частині мотивування.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 26 листопада 2019 року в частині відмови в задоволенні позовних вимоги Приватного підприємства НВКТФ «Лідер-люкс» до Міністерства оборони України, Військової академії (м. Одеса), ОСОБА_2 про визнання права власності на нежитлову будівлю скасувати. В скасованій частині провадження в справі закрити.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 10 жовтня 2019 року у справі №521/14798/15-ц.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

Р.Д. Громік

М.М. Драгомерецький

Повний текст постанови складено 15 червня 2020 року

Суддя Одеського апеляційного суду А.І. Дрішлюк

04.06.2020 року м. Одеса