Рішення

від 10.12.2019 по справі 640/4715/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

1/251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

10 грудня 2019 року № 640/4715/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління Держпраці у Київській області

про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Держпраці у Київській області (надалі - відповідач), адреса: 04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, у якій позивач просила:

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ТД/ФС-149;

- визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ІП/ФС-150.

В обґрунтування позовних вимог позивач послалась на те, що з 12 лютого 2019 року по 13 лютого 2019 року відповідачем проводилось інспекційне відвідування позивача, за результатами якого складено акт №КВ389/1520/АВ від 13 лютого 2019 року, в якому зазначено про виявлення порушення позивачем частини 1 статті 21 та частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

За результатом розгляду вказаного акта відповідачем винесено постанову від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ТД/ФС-149 про накладення штрафу уповноваженими особами, якою на позивача накладено штраф у розмірі 250380,00 грн за порушення частини 1 статті 21 та частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанову про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ІП/ФС-150 про накладення штрафу уповноваженими особами, якою на позивача накладено штраф за порушення вимог частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України у розмірі 4173,00 грн.

Позивач з вказаними постановами не погоджується з тих підстав, що, за її твердженнями, інспекторами праці самостійно заповнювались опитувальні листи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , зі змістом яких останніх не ознайомлено.

Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що інспекторами праці вручено направлення на перевірку та вимогу про надання документів неуповноваженим особам, чим порушено права позивача, як вважає остання, що позбавило її права не допустити до перевірки представників відповідача відповідно до законодавства.

Крім того, позивач посилається на те, що ОСОБА_2 не є уповноваженою особою на отримання вимоги, направлення чи будь-яких інших документів державних органів, не має відповідної компетенції для їх перевірки, довіреність останній позивачем не видавалась, її особа та обсяг повноважень документально інспектором праці не встановлювались і ніким не підтверджувались. Більш того, позивач наголосила на тому, що графа з датою підпису вимоги, інспектором взагалі не була заповнена, місцезнаходження об`єкта інспекційного відвідування також не вказано.

13 лютого 2019 року уповноважені особи позивача прибули до Головного управління Держпраці у Київській області та передали інспектору праці Сафонову М.С. договір аутстафінгу №4 від 01 січня 2019 року, відповідно до умов якого до виконання об`єкті інспекційного відвідування залучені ОСОБА_2 та ОСОБА_3

18 лютого 2019 року позивачем поштою було отримано акт інспекційного відвідування №КВ389/1520/АВ від 13 лютого 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 здійснюють діяльність без оформлення трудових відносин відповідно до діючого законодавства України.

21 лютого 2019 року позивач направила на адресу відповідача акт, в якому зазначила, що вона не згодна з ним та підписує його із зауваженнями.

04 березня 2019 року позивач отримала лист відповідача від 20 лютого 2019 року про розгляд справи про накладення штрафу за порушення законодавства про працю.

04 березня 2019 року, у зв`язку з тим, що позивачу не надано матеріалів інспекційного відвідування та вона не мала можливості підготуватись до розгляду справи, остання подала клопотання про його відкладення.

05 березня 2019 року представник позивача надала письмові пояснення по справі, до яких були долучені пояснення ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , акти здачі - прийняття робіт за договором аутстафінгу тощо.

Крім того, у позовній заяві зазначено, що 05 березня 2019 року представники позивача приймали участь у розгляді справи про накладення штрафу на позивача, остання заявила усне клопотання про відкладення справи у зв`язку з необхідністю ознайомлення з матеріалами справи або просила надати для ознайомлення письмові пояснення опитаних співробітників в засідання. Проте, їй відмовили, спираючись на те, що у представників не має довіреності від позивача на такі дії.

Вказані обставини, як вважає позивач, свідчать про грубе порушення прав позивача на ознайомлення з матеріалами інспекційного відвідування та доказами вини.

Також, позивач зазначає, що 05 березня 2019 року після засідання нею було отримано поштою лист відповідача, в якому зазначено, що заперечення до акта залишені без розгляду, у зв`язку з тим, що довіреність, якою остання уповноважила свого представника, відсутня в матеріалах справи та не є нотаріально завіреною.

З вказаними твердженнями відповідача позивач також не погоджується, оскільки з 13 лютого 2019 року у відповідача вже була в наявності довіреність, що підтверджується як самим актом, так і тим фактом, що представників було допущено до розгляду справи.

Більш того, позивач наголошує й на тому, що їй не було вручено припису про усунення виявлених порушень.

Стосовно висновків відповідача щодо порушення позивачем вимог частини 1 статті 21 та частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, позивач зазначила, що такі висновки є хибними, оскільки останнім було проігноровано наявність у позивача договору аутстафінгу №4 від 01 січня 2019 року, відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були залучені до виконання робіт на об`єкті інспекційного відвідування на законних підставах.

Викладені вище обставини стали підставою для звернення позивача до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.

У додаткових письмових поясненнях представник позивача також послався й на те, що позивач є лише керівником, а не роботодавцем ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки останні є працівниками товариства з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна та виконують роботи на об`єкті позивача згідно з договором аутстафінгу №4, заявкою №1 за направленнями №1 та №2.

Позивачем ніколи не виплачувалась заробітна плата ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , оскільки останні отримують заробітну плату за основним місцем роботи, де офіційно працевлаштовані з 2014 та 2016 років.

Більш того, представник позивача послався й на те, що не відповідають дійсності відомості, зазначені в акті в тій частині, що позивач відмовилась від підписання акта, оскільки 13 лютого 2019 року представники позивача прибули до відповідача, проте, акт їм не пропонувався на підпис, а був направлений поштою вже поза межами інспекційного відвідування.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на те, що на підставі наказу Головного управління Держпраці у Київській області від 08 лютого 2019 року № 818 та направлення на проведення інспекційного відвідування від 12 лютого 2019 року №389 посадовими особами відповідача було проведено інспекційне відвідування у позивача на предмет виявлення неоформлених трудових відносин.

В ході підготовки до інспекційного відвідування встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює діяльність у сфері роздрібної торгівлі в магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 (ТЦ Глобус ).

Під час проведення інспекційного відвідування було виявлено факти допуску двох найманих працівників до виконання посадових обов`язків без укладання трудових договорів, а саме, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , від яких інспекторами праці були відібрані пояснення, відповідно до яких було встановлено, що ОСОБА_2 працює на посаді адміністратора ФОП ОСОБА_1 з 2017 року, а ОСОБА_3 працює продавцем -консультантом у ФОП ОСОБА_1 з 2014 року.

Також, як зазначає представник відповідача у відзиві на позовну заяву, під час проведення інспекційного відвідування була складена вимога про надання документів від 12 лютого 2019 року №389, на виконання якої було надано договір аутстафінгу від 01 січня 2019 року №4, укладений між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю Робінзон України , інших документів, як вказує представник відповідача, щодо працевлаштування ОСОБА_2 та ОСОБА_3 надано не було.

В той же час, як зазначив представник відповідача, положення договору аутстафінгу суперечили поясненнях ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які пояснили, що працюють саме на позивача.

Вказані обставини зафіксовані в акті інспекційного відвідування.

Крім того, у відзиві на позовну заяву зазначено, що у міжнародному праві порядок застосування аутстафінга регулюється Конвенцією про приватні агентства зайнятості №181, що ухвалена міжнародною організацією праці 19 червня 1997 року, яка станом на теперішній час в Україні не ратифікована.

Термін аутстафінга в законодавстві України не закріплений, проте, як зазначає представник відповідача, норми, визначені статтею 39 Закону України Про зайнятість населення поширюються на правовідносини, що виникають під час провадження діяльності суб`єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, що є тотожнім природі договору аутстафінга.

Крім того, представник відповідача послався й на те, що позивачем не надано доказів щодо того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 офіційно працевлаштовані на товаристві з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна та, відповідно, доказів, що саме це підприємство виплачує заробітну плату, нараховує та сплачує єдиний соціальний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, здійснює інші обов`язкові платежі.

Також, у відзиві на позовну заяву вказано, що положення договору аутстафінгу містять положення про істотні умови працевлаштування працівника, при цьому сам договір укладено без згоди працівника, що суперечить вимогам статті 21 Кодексу законів про працю України.

Представник відповідача також зазначив, що позивач не погодився з інформацією, яка викладена у акті та подала відповідні заперечення, проте, до вказаних заперечень не було додано належного документа, який би підтверджував повноваження Фатхулової М.В., як уповноваженого представника позивача, про що відповідач повідомив листом №43/2/19/3104 від 24 лютого 2019 року.

В той же час, як вважає представник відповідача, доводи позивача про наявність довіреності в матеріалах інспекційного відвідування станом на момент надання відповіді на заперечення на акт, не відповідають дійсності та не підтверджені позивачем.

Крім того, представник відповідача зазначив, що почерк в самому акті інспекційного відвідування (сторінка №4 за підписом ОСОБА_1) та почерк в тексті супровідного листа до заперечення і клопотання від 19 лютого 2019 року (за підписом Фатхулової М.В.) є ідентичними.

Оскільки діючим законодавством, за доводами представника відповідача, не встановлено форму довіреності для представництва інтересів фізичної особи-підприємця у відносинах з органами Держпраці, відповідач керується загальними нормами права, що становлять основу інституту представництва та застосовує відповідну аналогію закону.

За наслідками розгляду порушень, зазначених у акті, відповідачем винесено оскаржувані позивачем постанови, якими на останню накладено штрафи.

У зв`язку з вищевикладеним, представник відповідача вважає, що відповідач діяв у межах та спосіб, визначені законодавством, а тому відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Не погоджуючись з доводами представник відповідача, викладеними у відзиві на позовну заяву, представник позивача у відповіді на відзив зазначив, що відповідачем не витребовувались документи щодо залучених позивачем осіб на умовах договору аутстафінгу, тому, відповідно, позивач такі документи й не надавала.

Стосовно наявності в матеріалах інспекційного відвідування довіреності, якою позивач уповноважила Фатхулову М.В. та Корзуна О.О. на право представляти її інтереси, позивач вказала на аналогічні обставини, які вже були нею викладені, як у позовній заяві, так і у додаткових письмових поясненнях до неї.

Також, представник позивача не погодився й з іншими твердженнями представника відповідача, викладеними останнім у відзиві на позовну заяву.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 березня 2019 року відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 березня 2019 року клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження залишено без задоволення.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва виходить з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 06 жовтня 2009 року зареєстрована у Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як фізична особа-підприємець, видами економічної діяльності зазначені: код КВЕД 46.19 Діяльність посередників у торгівлі товарами широкого асортименту; код КВЕД 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля; код КВЕД 47.51 Роздрібна торгівля текстильними товарами в спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.64 Роздрібна торгівля спортивним інвентарем у спеціалізованих магазинах; код КВЕД 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах (основний); код КВЕД 47.72 Роздрібна торгівля взуттям і шкіряними виробами в спеціалізованих магазинах (https://usr.minjust. gov.ua/ua/freesearch).

01 січня 2019 року між товариством з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна (виконавець) та, у тому числі, фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (замовник) укладено договір аутстафінгу №4 (надалі - договір) (Т.1, арк. 33-37), відповідно до умов якого товариство з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна за завданням замовника бере на себе зобов`язання надавати послуги з організації та ведення господарської діяльності замовника, а саме, виконання функцій, пов`язаних з реалізацією товарів замовника на території замовника на умовах, передбачених цим договором.

Під територією замовників, відповідно до умов вказаного договору, сторони розуміють адресу виконання зобов`язання: АДРЕСА_2, магазин ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У відповідності до підпунктів 2.1.1., 2.1.3, 2.1.4 пункту 2.1 договору виконавець зобов`язався направляти своїх працівників, підготовка яких відповідає кваліфікаційним вимогам, які ставляться замовниками; здійснювати розрахунок та виплату працівникам заробітної плати та винагород, з урахуванням пільг та гарантій, закріплених у чинному законодавстві України; здійснювати нарахування та відрахування всіх необхідних за законодавством податків та зборів у зв`язку зі здійсненням виплат заробітної плати та інших виплат.

На виконання умов договору, позивачем на адресу товариства з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна направлено заяву №1 щодо направлення працівників виконавця для надання послуг, передбачених договором аутстафінгу №4 від 01 січня 2019 року, строком направлення працівників до 31 грудня 2019 року (Т.1, арк. 38).

Відповідно до наданої суду копії направлення №1 та копії направлення №2 до замовника (позивача) направлено ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , терміном направлення до 31 грудня 2019 року, які з умовами виконання зобов`язань та обсягом функціональних обов`язків ознайомлені й погодились (Т.1, арк. 39,40).

Також, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 була прийнята на роботу на товаристві з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна з 01 червня 2014 року на посаду продавця консультанта на підставі наказу (розпорядження) №1-к від 01 березня 2014 року про прийняття на роботу, а ОСОБА_2 наказом №18-к від 01 грудня 2016 року з 01 грудня 2016 року переведена на посаду керуючого магазином товариства з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна , останнім нараховувалась та виплачувалась заробітна плата за місцем роботи та роботодавцем направлялись відповідні звіти про суми нарахованої заробітної плати до контролюючого органу (Т.1, арк. 118-133).

Як вбачається з наданих суду копій актів здачі-прийняття за січень-лютий 2019 року, позивачем отримано послуги від товариства з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна за договором аутстафінгу від 01 січня 2019 року №4 щодо направлення до магазину позивача своїх працівників ОСОБА_2 , як адміністратора магазина, а ОСОБА_3 , як продавця-консультанта (Т.1, арк. 41,42).

Наведене в сукупності свідчить, що позивач на момент проведення інспекційного відвідування здійснювала свою господарську діяльність у магазині ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2, а ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були направлені до нього для виконання певних функціональних обов`язків на підставі договору аутстафінгу від 01 січня 2019 року №4, в той же час, офіційно працевлаштовані вони були саме у товариства з обмеженою відповідальністю Робінзон України , яке нараховувало та виплачувало їм заробітну плату, про що подавало відповідні звіти до контролюючих органів.

Так, статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності від 05 квітня 2007 року № 877-V, (в редакції, що діяла на момент спірних правовідносин) (надалі - Закон України від 05.04.2007 № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов`язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 2 Закону України від 05.04.2007 № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України від 05.04.2007 №877-V зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 259 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпП України) державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами - підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Основні засади процедури здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю врегульовані Порядком здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2017 року №295, яка була чинною на момент проведення інспекційного відвідування (надалі - Порядок №295).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці Держпраці та її територіальних органів.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 Порядку №295 Інспекційні відвідування проводяться за рішенням керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої із засобів масової інформації, інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством, та джерел, зазначених у підпунктах 1, 2, 4-7 цього пункту.

Також, пунктом 5 Порядку №295 передбачено, що рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5-7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник.

Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.

Згідно з пунктами 19-21 Порядку №295 за результатами інспекційного відвідування або невиїзного інспектування складаються акт і у разі виявлення порушень законодавства про працю - припис про їх усунення.

Акт складається в останній день інспекційного відвідування або невиїзного інспектування у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, що його проводив, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник акта залишається в об`єкта відвідування.

Якщо об`єкт відвідування не погоджується з викладеною в акті інформацією, акт підписується із зауваженнями, які є його невід`ємною частиною.

Зауваження можуть бути подані об`єктом відвідування не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта. Письмова вмотивована відповідь на зауваження надається інспектором праці не пізніше ніж через три робочих дні з дати їх надходження.

Так, наказом Головного управління Держпраці у Київській області Про проведення інспекційного відвідування ТЦ Метроград , ТЦ Глобус , ЦУМ від 08 лютого 2019 року №818 начальнику (інспектору праці) відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області доручено організувати проведення інспекційного відвідування на предмет не оформлення трудових відносин у тому числі у ФОП ОСОБА_1 , ІНПП НОМЕР_1 , юридична адреса: АДРЕСА_3 . Підставою для проведення інспекційного відвідування зазначено рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством (Т.1, арк. 210-211).

У відповідності до копії направлення на проведення інспекційного відвідування від 12 лютого 2019 року №389 для проведення інспекційного відвідування на предмет не оформлення трудових відносин ФОП ОСОБА_1 направлені головні державні інспектори відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів управління з питань праці Головного управління Держпраці у Київській області. Питання, що підлягають контролю: не оформлення трудових відносин. Копія вказаного направлення отримана ОСОБА_2 12 лютого 2019 року, що підтверджується відповідним дописом у направленні (Т.1, арк. 212).

Як вбачається з наданої копії вимоги про надання/поновлення документів №389 від 12 лютого 2019 року, вказана вимога складена у присутності адміністратора магазину ОСОБА_2 , також у вимозі зазначено, які документи ФОП ОСОБА_1 повинна надати для проведення інспекційного відвідування в строк до 13 лютого 2019 року до 12 години 00 хвилин (Т.1, арк. 216).

Більш того, з матеріалів справи вбачається, що 12 лютого 2019 року інспекторами праці були відібрані пояснення від ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які показали, що ОСОБА_5 працює на посаді керуючого магазину (адмін) на ФОП ОСОБА_1 з 2017 року, а ОСОБА_3 на посаді продавця-консультанта з 2014 року, офіційно працевлаштовані, трудові книжки знаходяться в офісі, заробітна плата видається ФОП ОСОБА_1 , яка є їх безпосереднім керівником (Т.1, арк. 213,214).

За наслідками проведення інспекційного відвідування фізичної особи, яка використовує найману працю, інспектором праці складено акт №КВ389/1520/АВ від 13 лютого 2019 року (Т.1, арк. 216-220), в якому зазначено, що у присутності уповноваженої особи ФОП ОСОБА_1 з 12 лютого 2019 року з 16 години 00 хвилин до 13 лютого 2019 року до 17 години 45 хвилин проведено інспекційне відвідування ФОП ОСОБА_1 та виявлено факти допуску найманих працівників до виконання посадових обов`язків без укладання трудових договорів (контрактів), оформлених наказами чи розпорядженнями та без подання повідомлення про прийняття працівників на роботу ва порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України до контролюючого органу, чим порушено частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України та постанови Кабінету Міністрів України №413.

Крім того, у вказаному акті зазначено, що під час проведення інспекційного відвідування встановлено, що в магазині здійснюють діяльність два наймані особи, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких було опитано та з`ясовано, що ОСОБА_2 - продавець-консультант з 2017 року, а ОСОБА_3 - адміністратор з 2014 року.

Також, у вказаному акті зазначено, що 13 лютого 2019 року уповноваженою особою були надані завірені належним чином копії документів, згідно яких встановлено, що ФОП ОСОБА_1 (код НОМЕР_1 ) заключив з ТОВ Робінзон Україна (код 37101626) аутстафінгу від 01 січня 2019 року №4.

В той же час, як вказано у акті, як свідчать обставини справи та згідно наданої інформації працівниками, з`ясовано, що вони працюють саме на ФОП ОСОБА_1 , про що свідчить інформація, надана найманими працівниками.

Суд зауважує, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_2 надавала інспекторам праці пояснення щодо того, що вона працює на ФОП ОСОБА_1 саме на посаді продавця-консультанта, а ОСОБА_3 , відповідно на посаді адміністратора, що спростовує відомості, зазначені у акті, що саме такі обставини були встановлені інспекторами праці під час проведення інспекційного відвідування.

Натомість, суд вважає за необхідне ще раз звернути увагу, що матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 були направлені на об`єкт, де позивач здійснює свою господарську діяльність, на підставі укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна та позивачем договору аутстафінгу від 01 січня 2019 року №4, при цьому, ОСОБА_2 займає посаду керуючого магазину, а ОСОБА_3 - посаду продавця-консультанта.

Також, матеріалами справи підтверджується, що примірник акта направлено на юридичну адресу позивача засобами поштового зв`язку 14 лютого 2019 року, про що надано відповідний фіскальний чек (штрих-код відправлення 0406005346220) (Т.1, арк. 219-220).

В той же час, суд зауважує, що матеріали справи не містять будь-яких належних та допустимих доказів того, що інспектор праці під час складання акта зазначив в ньому про відмову позивача або її уповноваженої особи від підписання примірника акта, що свідчить про безпідставність таких тверджень з боку позивача.

Крім того, відповідно до пунктів 23-24 Порядку №295 припис є обов`язковою для виконання у визначені строки письмовою вимогою інспектора праці про усунення об`єктом відвідування порушень законодавства про працю, виявлених під час інспекційного відвідування або невиїзного інспектування.

Припис вноситься об`єкту відвідування не пізніше ніж протягом наступного робочого дня після підписання акта (відмови від підписання), а в разі наявності зауважень - наступного дня після їх розгляду.

У приписі зазначається строк для усунення виявлених порушень. У разі встановлення строку виконання припису більше ніж три місяці у приписі визначається графік та заплановані заходи усунення виявлених порушень з відповідним інформуванням інспектора праці згідно з визначеною у приписі періодичністю.

Припис складається у двох примірниках, які підписуються інспектором праці, який проводив інспекційне відвідування або невиїзне інспектування, та керівником об`єкта відвідування або його уповноваженим представником.

Один примірник припису залишається в об`єкта відвідування.

Наведене свідчить, що припис може бути внесений об`єкту відвідування протягом двох різних строків - не пізніше наступного робочого дня після підписання (відмови від підписання) акту; наступного дня після розгляду зауважень, які можуть бути подані не пізніше трьох робочих днів з дати підписання акта.

Так, в матеріалах справи міститься копія заперечень від 21 лютого 2019 року до акта інспекційного відвідування №КВ389/1520/АВ від 13 лютого 2019 року за підписом представника позивача за довіреністю Фатхулової М.В. (Т.1, арк. 65-68), які залишені без розгляду у зв`язку з відсутністю підтверджень повноважень представника (Т.1, арк. 207).

З приводу не прийняття вказаних вище заперечень на акт інспекційного відвідування, суд зазначає, що зі змісту акта не вбачається, що уповноваженою особи позивача станом на 13 лютого 2019 року була саме Фатхудова М.В., яка підписала заперечення на акт, а з додатків до заперечень не вбачається, що до них була додана належним чином засвідчена копія відповідної довіреності, якою позивач уповноважила Фатхулову М.В. представляти свої інтереси, а тому суд погоджується з доводами відповідача в тій частині, що останньою не було підтверджено своїх повноважень на право підписання та звернення до відповідача від імені позивача з вказаними запереченнями до акта.

В той же час, суд звертає увагу, що матеріали справи не містять будь-яких даних про те, що посадовими особами відповідача на виконання вимог пунктів 23-24 Порядку №295 щодо обов`язкового складання припису про усунення виявлених під час інспекційного відвідування порушення.

Суд зауважує, що вказана норма щодо складання припису про усунення виявлених порушень не є альтернативною та не може застосовуватись на розсуд інспектора праці, який проводив інспекційне відвідування, а, навпаки, є обов`язковою, у разі виявлення порушень законодавства про працю за результатами інспекційного відвідування.

Наведені обставини дозволяють суду дійти висновку про недотримання посадовими особами відповідача положень пунктів 23-24 Порядку №295.

Більш того, відповідно до частин першої та другої статті 265 КЗпП України посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством. Юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі, зокрема, фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту) - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною 4 статті 265 КЗпП України передбачено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України Про зайнятість населення , визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (надалі - Порядок № 509).

Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.

Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу, виконавчого органу міської ради міста обласного значення та сільської, селищної, міської ради об`єднаної територіальної громади.

Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.

Положення пункту 3 Порядку №509 свідчить про те, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта повинна прийняти рішення саме щодо розгляду справи про накладення штрафу, а не розглянути таку справу, тому твердження позивача щодо порушення строків розгляду справи про накладення штрафу є безпідставними та такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства.

Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.

Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб`єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.

Тобто, відповідач, як територіальний орган Держпраці вправі здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про працю шляхом проведення інспекційних відвідувань та, у разі виявлення порушень - накладати відповідні стягнення (штрафи).

У відповідності до пункту 6 Порядку №509 про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника.

Пунктом 7 Порядку №509 передбачено, що справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду.

Так, з матеріалів справи не вбачається, що посадовою особою відповідача було прийнято рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу, лише наявні докази повідомлення останньої про призначення розгляду справи про накладення штрафних санкцій за порушення законодавства про працю та зайнятість населення згідно абзацами 2 та 8 частини 2 статті 265 КЗпП України на 05 березня 2019 року на 10 годину 50 хвилин (Т.1, арк. 221).

У відповідності до наданої суду копії клопотання, зареєстрованого Головним управлінням Держпраці у Київській області за вх. 6978/5/19 від 04 березня 2019 року, представник ФОП ОСОБА_1 С.С. за довіреністю Фатхулова М.В. звернулась до управління з проханням відкласти розгляд справи на 10 днів та надати можливість ознайомитися з матеріалами справи (Т.1, арк. 53).

Суд зауважує, що до вказаного клопотання також не було додано належним чином засвідчену копію довіреності на ім`я Фатхулової М.В., а тому суд погоджується з позицією відповідача щодо неприйняття цього клопотання та не розгляду його по суті, у зв`язку з тим, що воно подано не уповноваженою особою.

Також, відповідно до пункту 8 Порядку №509 розгляд справи розпочинається з представлення уповноваженої посадової особи, яка її розглядає. Зазначена особа роз`яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов`язки. Під час розгляду справи заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішується питання щодо задоволення клопотання. За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Відповідно до пункту 10 Порядку № 509 постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

Тобто, підставою для накладення штрафів є виявлені під час перевірки суб`єкта господарювання порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення зафіксовані в акті перевірки.

Про розгляд справи уповноважені посадові особи письмово повідомляють суб`єктів господарювання та роботодавців не пізніше ніж за п`ять днів до дати розгляду рекомендованим листом чи телеграмою, телефаксом, телефонограмою або шляхом вручення повідомлення їх представникам, про що на копії повідомлення, яка залишається в уповноваженої посадової особи, що надіслала таке повідомлення, робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. Справа розглядається за участю представника суб`єкта господарювання або роботодавця, щодо якого її порушено. Справу може бути розглянуто без участі такого представника у разі, коли його поінформовано відповідно до пункту 6 цього Порядку і від нього не надійшло обґрунтоване клопотання про відкладення її розгляду (пункти 6,7 Порядку № 509).

За результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, складає постанову про накладення штрафу.

Так, постановою першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнка В.С. №КВ389/1520/АВ/ТД/ФС-149 від 05 березня 2019 року за наслідками розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 13 лютого 2019 року №КВ389/1520/АВ щодо порушень ФОП ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог частини 1 статті 21, частини 3 статті 24 КЗпП України, на підставі чого вирішено накласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 250380,00 грн (Т.1, арк. 21-22).

Постановою першого заступника начальника Головного управління Держпраці у Київській області Андрієнка В.С. №КВ389/1520/АВ/ІП/ФС-150 від 05 березня 2019 року за наслідками розгляду справи про накладення штрафу та на підставі акта інспекційного відвідування від 13 лютого 2019 року №КВ389/1520/АВ щодо порушень ФОП ОСОБА_1 , встановлено порушення вимог частини 3 статті 24 КЗпП України, на підставі чого вирішено накласти на фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 штраф у розмірі 4173,00 грн (Т.1, арк. 224-225).

Вирішуючи питання про обґрунтованість оскаржуваних постанов про накладення штрафу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці визначено, крім Конституції України, Кодексом законів про працю України.

Частиною 1 статті 3 КЗпП України передбачено, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Визначення трудового договору міститься у частині 1 статті 21 КЗпП України та означає угоду між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Статтею 24 КЗпП України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

За приписами статті 23 КЗпП України трудовий договір може бути: 1) безстроковим, що укладається на невизначений строк; 2) на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; 3) таким, що укладається на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 року №413 Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу передбачено, що відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України Кабінет Міністрів України постановив: установити, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором одним із таких способів: - засобами електронного зв`язку з використанням електронного цифрового підпису відповідальних осіб відповідно до вимог законодавства у сфері електронного документообігу та електронного підпису; на паперових носіях разом з копією в електронній формі;

- на паперових носіях, якщо трудові договори укладено не більше ніж із п`ятьма особами.

Інформація, що міститься у повідомленні про прийняття працівника на роботу, вноситься до реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб відповідно до Закону України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування .

Згідно системного аналізу вказаних правових норм, суд зазначає, що правовою підставою для винесення постанови про накладення штрафу є, зокрема, встановлення факту допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору. При цьому, такий факт допуску повинен бути належним чином зафіксований у складеному посадовою особою Держпраці чи її територіального органу акті про виявлення під час перевірки суб`єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення.

Так, відповідно до преамбули Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, цей Закон визначає правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов`язки та відповідальність суб`єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю).

У цьому випадку слід наголосити, що Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року визначає основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Згідно статті 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, державний нагляд (контроль) - діяльність уповноважених законом центральних органів виконавчої влади, їх територіальних органів, державних колегіальних органів, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування (далі - органи державного нагляду (контролю)) в межах повноважень, передбачених законом, щодо виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб`єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства, зокрема належної якості продукції, робіт та послуг, допустимого рівня небезпеки для населення, навколишнього природного середовища.

Заходами державного нагляду (контролю) є планові та позапланові заходи, які здійснюються шляхом проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та інших дій.

Згідно частини 4 статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, заходи контролю здійснюються, зокрема органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.

Відповідно до частини 5 статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, зазначені у частині четвертій цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов`язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин першої, четвертої, шостої - восьмої, абзацу другого частини десятої, частин тринадцятої та чотирнадцятої статті 4, частин першої - четвертої статті 5, частини третьої статті 6, частин першої - четвертої та шостої статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини третьої статті 22 цього Закону.

Тлумачення цієї норми вказує на те, що органи державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення, в першу чергу, повинні ураховувати особливості правового регулювання, визначені законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, одночасно, звертаючи увагу на правила, перелічені в частині п`ятій статті 2 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, та, якщо певні правовідносини не врегульовані законами у відповідній сфері та міжнародними договорами, звертатись до інших норм цього Закону.

При цьому, суд зауважує, що Закону, який би регулював правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері дотримання законодавства про працю та зайнятість населення на цей час немає, а тому спеціальним законодавчим актом, який регулює ці правовідносини є саме Закон України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, незважаючи на те, що він регулює правовідносини зі здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності для багатьох органів контролю.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 31 січня 2019 року по справі №809/799/17.

У статті 1 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року міститься визначення, за яким спосіб здійснення державного нагляду (контролю) - процедура здійснення державного нагляду (контролю), визначена законом.

Формами здійснення заходів державного контролю на підставі аналізу положень Закону №877-V є перевірка, ревізія, обстеження, огляд тощо.

Виходячи з цих нормативних положень, постанова Кабінету Міністрів України №295 від 29.04.2017 Деякі питання реалізації статті 259 КЗпП та статті 34 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні не може регулювати порядок проведення перевірок у сфері праці та зайнятості населення, оскільки є підзаконним нормативно-правовим актом.

Тобто, порядок (спосіб і форми) проведення державного контролю у сфері праці та зайнятості населення врегульований лише Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року.

Відповідно до статті 4 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року, орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує такий орган на здійснення державного нагляду (контролю) у певній сфері господарської діяльності та не визначає повноваження такого органу під час здійснення державного нагляду (контролю).

При цьому, суд зауважує, що Закону, який би уповноважував Держпраці на здійснення державного контролю немає, крім статті 259 КЗпП України, в якому йде мова про те, що державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю.

Частиною 3 статті 6 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року встановлено, що суб`єкт господарювання повинен ознайомитися з підставою проведення позапланового заходу з наданням йому копії відповідного посвідчення (направлення) на проведення заходу державного нагляду (контролю).

Частиною п`ятою статті 7 цього Закону передбачено, що перед початком здійснення заходу посадові особи органу державного нагляду (контролю) зобов`язані пред`явити керівнику суб`єкта господарювання - юридичної особи, її відокремленого підрозділу або уповноваженій ним особі (фізичній особі-підприємцю або уповноваженій ним особі) посвідчення (направлення) та службове посвідчення, що засвідчує посадову особу органу державного нагляду (контролю), і надати суб`єкту господарювання копію посвідчення (направлення).

При цьому, наведені норми передбачають ознайомлення фізичної особи-підприємця з підставою проведення перевірки та її предметом, а також вручення відповідних копій наказу, направлення (посвідчення) та службового посвідчення перед початком проведення перевірки та тільки після цього, якщо особа не скористалась своїм правом не допустити посадових осіб Держпраці до проведення перевірки, розпочати її проведення.

Як вже було зазначено судом підставою для проведення інспекційного відвідування позивача у наказі Головного управління Держпраці у Київській області Про проведення інспекційного відвідування ТЦ Метроград , ТЦ Глобус , ЦУМ від 08 лютого 2019 року №818 зазначено рішення керівника органу контролю про проведення інспекційних відвідувань з питань виявлення неоформлених трудових відносин, прийнятим за результатами аналізу інформації, отриманої з інших джерел, доступ до яких не обмежений законодавством.

Враховуючи вказаний наказ, управлінням Держпраці у Київській області 08 лютого 2019 року видано направлення на проведення заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю (інспекційне відвідування), з якого вбачається, що позивач його примірник цього направлення не отримувала, а отримала ОСОБА_2 , яка є найманим працівником товариства з обмеженою відповідальністю Робінзон Україна .

Наведене свідчить, що відповідачем не виконано обов`язку щодо належного повідомлення суб`єкта господарювання про проведення такого заходу, як інспекційне відвідування, а також відповідачем не надано доказів про те, що таке належне повідомлення завдало б шкоду інспекційному відвідуванню, не встановлено судом і доказів ймовірності вжиття зі сторони позивача заходів по приховуванню фактів порушення.

Натомість, суд звертає увагу на те, що посадові особи контролюючого органу, які розпочали інспекційне відвідування за відсутності позивача - суб`єкта господарювання, і вподальшому проводили інспекційне відвідування без її присутності - фактично, в присутності осіб, які не були її працівниками.

Відповідно до абзацу 3 частини 5 статті 7 Закону України Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності №877-V від 05 квітня 2007 року суб`єкт господарювання має право не допускати посадових осіб органу державного нагляду (контролю) до здійснення заходу, якщо вони не пред`явили документів, передбачених цією статтею.

Тобто, вищезазначене свідчить про те, що позивач була позбавлена можливості скористатися таким правом, оскільки посадовими особами контролюючого органу інспекційне відвідування було розпочате 12 лютого 2019 року за її відсутності та, як встановлено судом, за відсутності її довіреної особи.

Відтак, позивач була позбавлена права захищати свої права, у разі порушення порядку проведення інспекційного відвідування щодо неї, шляхом вирішення питання допуску чи недопуску посадових осіб контролюючого органу до такого інспекційного відвідування, що, в свою чергу, за наслідками проведеного відвідування призвело до оскарження нею лише суті виявлених порушень законодавства, дотримання якого контролюється контролюючими органами.

Поряд з цим, суд також звертає увагу на те, що основною підставою оскарження винесених відповідачем постанов позивач зазначає відсутність факту відображених в акті порушень, а саме, відсутність трудових відносин між нею та ОСОБА_2 й ОСОБА_3 .

Згідно частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Акт перевірки є службовим документом, який підтверджує факт проведення перевірки, зокрема, щодо дотримання законодавства про працю та зайнятість населення і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог цього законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи Держпраці.

Відповідно до статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Порушення законодавства про працю та зайнятість населення можуть бути встановлені лише за результатами перевірки (інспекційного відвідування), які оформлюються актом.

Як встановлено судом та підтверджено наявними у ній матеріалами, - проведення перевірки (інспекційного відвідування) було розпочато за відсутності на той момент ФОП ОСОБА_1 у приміщенні магазину.

З акту перевірки видно, що позивач вказаний акт не підписувала.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем приписів частини 1 статті 21 та частини 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, суд зазначає, що окрім висновку, наведеного акті інспекційного відвідування про допуск вказаних вище осіб до роботи без укладення трудового договору, відповідачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що вказані особи дійсно здійснюють функції найманих працівників саме позивача, а сам акт, як вже зазначалось судом, містить розбіжності у посадах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Також, суд зауважує, що в міжнародному праві існує таке поняття, як аутстафінг (договір надання послуг), що полягає у виводі персоналу за штат компанії-замовника і оформлення його у штат компанії-аутстафінга. Такі працівники можуть підпорядковуватися трудовому розкладу замовника, мати свої робочі місця на території замовника, але аутстафінгова компанія виконує обов`язки роботодавця і виплачує щомісячну заробітну плату цим працівникам.

Порядок застосування аутстафінгу регулюється Конвенцією про приватні агентства зайнятості № 181, ухваленою 19 червня 1997 року, що не ратифікована Україною.

Хоча термін "аутстафінг" в законодавстві України не закріплений, проте норми, визначені статтею 39 Закону України "Про зайнятість населення" від 05 липня 2012 року № 5067-VІ, поширюються на правовідносини, що виникають під час провадження діяльності суб`єктів господарювання, які наймають працівників для подальшого виконання ними роботи в Україні в іншого роботодавця, що є тотожним природі договору аутстафінгу.

Також, підпунктами 14.1.183 пункту 14.1 статті 14 Податкового Кодексу України містить визначення поняття послуги з надання персоналу як господарської або цивільно-правової угоди, відповідно до якої особа, що надає послугу (резидент або нерезидент), направляє у розпорядження іншої особи (резидента або нерезидента) одну або декількох фізичних осіб для виконання визначених цією угодою функцій. Угода про надання персоналу може передбачати укладання зазначеними фізичними особами трудової угоди або трудового контракту із особою, у розпорядження якої вони направлені. Інші умови надання персоналу (у тому числі винагорода особи, що надає послугу) визначаються угодою сторін.

Зі змісту оскаржуваних постанов, та акта, на підставі якої відбулось їх прийняття, вбачається, що, на думку посадових осіб відповідача, ФОП ОСОБА_1 допустила до роботи без укладення трудового договору та повідомлення територіального органу ДФС України повідомлення про прийняття працівників на роботу, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Проте, наявні в матеріалах справи докази, які були досліджені судом та яким була надана відповідна правова оцінка, спростовують такі твердження відповідача, а тому оскільки за результатом розгляду даної адміністративної справи встановлено невідповідність обставин, викладених в акті інспекційного відвідування дійсним обставинам справи та правовідносинам, то в силу вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України, такий акт слід вважати недопустимим доказом.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 12 червня 2018 року у справі №821/597/17, від 20 березня 2018 року у справі №810/1438/17, від 14 травня 2019 року у справі №813/8011/14, від 16 січня 2018 року у справі №826/442/13, від 19 березня 2019 року у справі №808/8234/15, в яких суд касаційної інстанції вказав, що акт, отриманий в результаті перевірки, виходячи з положень допустимості доказів, закріплених статтею 74 Кодексу адміністративного судочинства України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, якщо він одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Рішення прийняте за наслідками незаконної перевірки на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатися правомірним та підлягає скасуванню.

Відтак, досліджені судом обставини дають достатні підстави стверджувати, що постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ТД/ФС-149 та постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ІП/ФС-150, як рішення суб`єкта владних повноважень, не можна вважати такими, що прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, оскільки вони не відповідає критеріям, передбаченим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.

Інші доводи та аргументи учасників не спростовують висновків суду.

Згідно з ч. 1 ст. 9, ст. 72, ч.ч. 1, 2, 5 ст. 77 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані позивачем докази суд дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з наявного у матеріалах справи платіжного доручення, позивачем під час звернення з даним позовом до суду сплачено судовий збір у розмірі 6928,00 грн. Відтак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, суд присуджує на користь позивача судові витрати у розмірі 2545,54 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці в Київській області про визнання протиправними та скасування постанов про накладення штрафу - задовольнити.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ТД/ФС-149.

3. Визнати протиправною та скасувати постанову Головного управління Держпраці у Київській області про накладення штрафу уповноваженими посадовими особами від 05 березня 2019 року №КВ389/1520/АВ/ІП/ФС-150.

4. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпраці у Київській області (04060, місто Київ, вулиця Вавілових, будинок 10, код ЄДРПОУ 39794214) понесені нею витрати по сплаті судового збору у розмірі 2545,54 грн (дві тисячі п`ятсот сорок п`ять гривень 54 копійки).

Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.

Суддя Н.В. Клочкова