Постанова

від 04.12.2019 по справі 369/15417/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 грудня 2019 року місто Київ

Справа № 369/15417/18

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Лівінського С.В. (суддя-доповідач),

Суханової Є.М.,

Сержанюка А.С.

секретар судового засідання: Малашевський О.В.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області, у складі судді Дубас Т.В. від 17 липня 2019 року у справі позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_1 про визнання попереднього договору купівлі-продажу земельної ділянки дійсним, та визнання договору купівлі-продажу земельної ділянки недійсним,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом. Просив визнати попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0.0464 га, кадастровий номер 3222480401:01:080:5023, що розташована в АДРЕСА_1 від 06 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , укладеним та визнати недійсним договір купівлі продажу вказаної земельної ділянки від 10.03.2016 року, що був посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотовою О.В., зареєстрований в реєстрі за № 877, між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_5 .

Свої вимоги обґрунтовував тим, що на початку 2016 року ОСОБА_2 вирішив придбати земельну ділянку для будівництва житлового будинку.

06 березня 2016 року між ним та ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу вказаної земельної ділянки, за яким він повністю розрахувався за ціною та на запропонованих умовах.

Оскільки на той час він підтримував стосунки з відповідачем, вони мали взаємну довіру, на її прохання, погодився щоб нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу був укладений на її ім`я і 10 березня 2016 року посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Федотовою О.В.

В червні 2016 року позивач зареєстрував шлюб із відповідачем. На даний час їх стосунки погіршилися між ними постійно виникають непорозуміння.

Оскільки бажання та дійсний намір придбати земельну ділянку були лише у нього, він особисто, а не відповідач займався пошуками земельної ділянки, вів перемовини про укладання договору купівлі-продажу, перевіряв правовстановлюючі документи, уклав попередній договір на обумовлених умовах, повністю розрахувався за земельну ділянку особистими коштами, вважав що саме він набув права власності на земельну ділянку, на законних підставах, а не відповідач.

Крім цього згідно пункту 2.1 оспорюваного договору (купівлі-продажу від 10 березня 2016 року зареєстрований в реєстрі за № 877), вказано що суму коштів від покупця продавець отримав до підписання договору, тобто від ОСОБА_2 в повному обсязі.

Отже, виходячи з положень цивільного законодавства, укладений між ним та ОСОБА_4 , (що діяв в інтересах власниці на підставі довіреності) 06 березня 2016 року попередній договір купівлі-продажу спірної земельної ділянки є реальним, фактично було досягнуто згоди по всіх умовах договору між ним, як покупцем, та ОСОБА_4 , як продавцем, відбувся повний розрахунок між ними, і такий договір направлений на виникнення і припинення цивільних прав та обов`язків, однак через те що нотаріально не посвідчений він вважається не укладеним.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

ОСОБА_1 з судовим рішенням не погодилася та подала апеляційну скаргу. Просила його скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову. Послалася на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

ОСОБА_3 надала суду заяву, у якій зазначила, що позовні вимоги вона визнає та просить задовольнити позов.

Відповідачі про дату та час розгляду справи повідомлені належним чином, попри це в судове засідання не з`явилися, що відповідно до ч. 2 ст. 305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, переглянувши справу за наявними в ній доказами та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона до задоволення не підлягає.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлене і матеріалами справи підтверджене таке.

06 березня 2016 року між ОСОБА_4 який дії від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 був підписаний попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно п. 1.1. договору, сторони зобов`язалися в майбутньому, в строк, обумовлений п. 6.1. цього договору, укласти і належним чином оформити договір купівлі-продажу земельної ділянки, на умовах і в порядку, визначених цим договором та діючим законодавством.

Продавець за цим договором зобов`язався в майбутньому передати у власність покупцеві земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) загальною площею 0.0464 га, кадастровий номер 3222480401:01:080:5023 що розташована в АДРЕСА_1 .

Нотаріально вказаний договір посвідчений не був.

10 березня 2016 року між ОСОБА_4 , який діяв від імені ОСОБА_1 , та ОСОБА_5 укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно з даним договором, продавець передав земельну ділянку у власність покупця, а покупець набув у власність земельну ділянку і сплатив за неї грошову суму, визначену цим договором.

Земельна ділянка площею 0,0464 га, кадастровий номер 3222480401:01:080:5023, розташована в АДРЕСА_1 . Цільове призначення земельної ділянки: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Згідно з п. 1.5. договору, покупець ОСОБА_5 стверджувала, що у шлюбі та у фактичних шлюбних відносинах не перебуває, договір про спільне проживання та ведення спільного господарства нею не укладався і грошові кошти, що витрачаються покупцем на придбання земельної ділянки за цим договором, не є спільною сумісною власністю та є її особистою приватною власністю, і особи, які б могли питання про визнання за ними права власності на грошові кошти (чи їх частку), витрачені на купівлю земельної ділянки, у тому числі відповідно до статей 65, 74 та 97 Сімейного кодексу України, відсутні.

Представник продавця стверджувала, що зміст заяви покупця про належність їй грошових коштів, за які купується земельна ділянка, на праві особистої приватної власності доведено нотаріусом до його відома.

Відповідно до п. 2.1. договору продаж земельної ділянки за домовленістю сторін вчинений за 45 тис. гривень. Вказану суму грошей продавець отримав повністю від покупця до підписання цього договору.

11 червня 2016 року зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Після реєстрації шлюбу відповідач ОСОБА_5 змінила прізвище на ОСОБА_6 .

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 628 ЦК Українипередбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі (стаття 657 ЦК України).

Відповідно до статті 657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває у податковій заставі.

Тобто попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки повинен бути укладений у письмовій формі та нотаріально посвідчений.

За змістом статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Відповідно до частини другої статті 209 ЦК України, нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису.

Згідно з частиною першою статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимог закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , у пункті 13 якої зазначено, що з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно чинного законодавства підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до статті 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя статті 203 Цивільного кодексу України).

Статтею 204 ЦК Українивизначено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину.

Статтею 203 ЦК України визначено перелік умов чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

За нормами частини третьої статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до частини першої статті 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відмовляючи у задоволені позову, районний суд виходив з того, що попередній договір від 06 березня 2016 року є нікчемним, оскільки сторонами не додержано вимог закону про нотаріальне посвідчення договору, а тому даний договір не можна визнати укладеним та таким, що створює юридичні наслідки. Крім того, районний суд встановив відсутність підстав для визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 10 березня 2016 року, оскільки волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі.

Розглядаючи спір, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, не зважаючи на доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, належність, допустимість, достовірність кожного наданого позивачем доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, в тому числі й тих, на які посилається апелянт, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон який їх регулює, та дійшов до обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги не спростовують установлених у справі фактичних обставини та висновків суду першої інстанції обґрунтовано викладених в мотивувальній частині судового рішення, а зводяться до незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки, а також містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх спростував.

Всупереч твердженням апелянта, у даному конкретному випадку, колегія суддів, на підставі положень частини 1 статті 82 ЦПК України, має обґрунтований сумнів щодо достовірності обставин, які визнаються іншими учасниками справи та добровільності їх визнання.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду теж не спростовують і не свідчать про порушення судом норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства.

Під час прийняття постанови колегія суддів, крім того, враховує вимоги Європейського суду з прав людини, який вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ч. 6 ст. 259, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 268, 375, 367, 381- 384 ЦПК України,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 17 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття. У випадках визначених ст. 389 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду касаційної інстанції. Оскільки в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлений 09 грудня 2019 року.

Судді: С.В. Лівінський,

Є.М. Суханова,

А.С. Сержанюк