Постанова

від 07.11.2019 по справі

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2019 року

м. Київ

Провадження № 11-123cап19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю секретаря судового засідання Сороки Л. П.,

учасники справи:

скаржник ОСОБА_1 ,

представник Вищої ради правосуддя - Ліходій О. О.,

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя (далі - ВРП) від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18, та

ВСТАНОВИЛА:

Короткий зміст скарги та її обґрунтування

1. 09 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду зі скаргою на рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18 про притягнення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності .

2. На обґрунтування скарги ОСОБА_1 зазначив, що рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18 його притягнуто до дисциплінарної відповідальності та застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

3. 15 листопада 2018 року він звернувся до ВРП зі скаргою на вказане рішення її Першої Дисциплінарної палати та просив скасувати це рішення в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності й закрити дисциплінарне провадження.

4. Рішенням ВРП від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 змінено рішення її Першої Дисциплінарної палати від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18 та застосовано до судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді попередження.

5. Висновки ВРП ґрунтуються на порушеннях скаржником як слідчим суддею норм процесуального закону під час постановлення ухвали Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року про передачу в управління Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Національне агентство, АРМА) майна ОСОБА_2 , на яке було накладено арешт.

6. На думку скаржника, постановлена ним як слідчим суддею Солом`янського районного суду міста Києва ухвала жодним чином не унеможливила реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, оскільки слідчий суддя вправі вирішити питання про передачу майна в управління Національному агентству, незалежно від наявності чи відсутності в матеріалах кримінального провадження постанови слідчого про визнання цього майна речовими доказами у кримінальному провадженні.

7. Крім того, нормами чинного законодавства України та міжнародних договорів передбачено право слідчого судді вирішити питання про передачу арештованого майна в управління АРМА, незалежно від наявності чи відсутності заборони користуватись цим майном, застосованої відносно підозрюваного.

8. ОСОБА_1 також указав, що дисциплінарна відповідальність суддів не може бути наслідком змісту їхніх рішень або вироків, включаючи відмінності у юридичному тлумаченні між судами, наслідком прикладів суддівських помилок чи критики суддів.

9. Ухвала судді ОСОБА_1 від 30 травня 2018 року містить докладні мотиви та висновки судді, які є наслідками його добросовісної оцінки фактичних обставин справи, встановлених у ході розгляду клопотання детектива та досліджених у судовому засіданні матеріалів кримінального провадження, та тлумачення відповідних норм Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) у світлі пріоритету застосування міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням існуючої судової практики, а тому таке втручання у права підозрюваного ОСОБА_3 було виправданим і пропорційним з огляду на мету, якою керувався суд, а саме: захист законних прав держави, усунення загрози знищення чи знецінення майна підозрюваного, та в цілому відповідало завданням кримінального провадження.

10. На підставі викладеного ОСОБА_1 просить скасувати рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 Про зміну рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18 про притягнення судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності .

Позиція інших учасників справи

11. 29 березня 2019 року ВРП до Великої Палати Верховного Суду подала відзив на скаргу, у якому зазначила, що не погоджується з вимогами скарги ОСОБА_1 та вважає їх необґрунтованими.

12. На думку ВРП, оскаржуване рішення прийнято повноважним складом ВРП та підписано всіма її членами, які брали участь у його ухваленні; ОСОБА_1 був належним чином повідомлений про засідання ВРП, на якому було прийнято оскаржуване рішення, та присутній на ньому; оскаржуване рішення ВРП містить посилання на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

13. Крім того, на засіданні ВРП 10 січня 2019 року суддя ОСОБА_1 в усних поясненнях визнав помилковість дій, вчинених ним під час постановлення 30 травня 2018 року ухвали про задоволення клопотання детектива Національного антикорупційного бюро України (далі - НАБУ) про передачу в управління АРМА майна підозрюваного ОСОБА_2 , на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 21 листопада 2016 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 52016000000000439.

14. На підставі викладеного представник ВРП просить відмовити ОСОБА_1 в задоволенні скарги та залишити без змін рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19.

Обставини, установлені матеріалами справи

15. 14 листопада 1988 року ОСОБА_1 був обраний народним суддею Шевченківського районного народного суду міста Запоріжжя.

16. Постановою Верховної Ради України від 30 червня 1993 року № 3343-ХІІ ОСОБА_1 обрано суддею Запорізького обласного суду.

17. Рішенням Запорізької обласної ради народних депутатів від 21 грудня 1994 року № 7 ОСОБА_1 обрано головою Мелітопольського міського суду Запорізької області.

18. На підставі Указу Президента України від 23 березня 2004 року № 358/2004 ОСОБА_1 переведено з Мелітопольського міського суду Запорізької області до новоутвореного Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області.

19. Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 443/2017 Про призначення та тимчасове переведення суддів ОСОБА_1 переведено шляхом відрядження строком до шести місяців на посаду судді Солом`янського районного суду міста Києва.

20. 21 липня 2017 року ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 з метою забезпечення його конфіскації, а саме: земельну ділянку (кадастровий номер 2625887800:02:006:0196), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 43/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14952131); корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу (450 тис. грн) Товариства з обмеженою відповідальністю Водне плесо (далі - ТОВ Водне плесо , ТОВ відповідно), код ЄДРПОУ 33644831; корпоративні права у вигляді 20 % статутного капіталу (600 тис. грн) ТОВ Мережа супермаркетів Плюс Бонус , код ЄДРПОУ 36497589; корпоративні права у вигляді 50 % статутного капіталу (10250 грн) ТОВ Прикарпатська кераміка , код ЄДРПОУ 32873048; корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу (270 тис. грн) Приватного підприємства Плюс 999 (далі - ПП Плюс 999 ), код ЄДРПОУ 25069853; корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу (100 грн) TOB Нікром груп лтд , код ЄДРПОУ 37729321; корпоративні права у вигляді 49,99 % статутного капіталу (499 грн 90 коп.) ТОВ ВП Калуський бровар , код ЄДРПОУ 39075597, а також на 1/2 частину майна, що перебуває у спільній сумісній власності підозрюваного ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 28683558); нежитлове приміщення № 51 за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 29782171).

21. 03 березня 2018 року підозрюваному ОСОБА_2 та його захиснику повідомлено (поштою та в подальшому особисто під підпис) про завершення досудового розслідування, а також про те, що вони мають право на доступ до матеріалів досудового розслідування як особисто, так і через захисників.

22. 30 травня 2018 року до Солом`янського районного суду міста Києва надійшло клопотання детектива Третього відділу детективів Першого підрозділу детективів Головного підрозділу детективів НАБУ Батога Р. В. (далі - детектив НАБУ) про передачу в управління майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 21 листопада 2016 року до ЄРДР за № 52016000000000439.

23. Того самого дня протоколом автоматизованого визначення слідчого судді вказане клопотання було розподілено та передано на розгляд слідчому судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1

24. Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 30 травня 2018 року клопотання детектива НАБУ задоволено та передано Національному агентству в управління для реалізації або передачі в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону України від 10 листопада 2015 року № 772- VIII Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів (далі - Закон № 772-VIII), майно підозрюваного ОСОБА_2 , а саме: земельну ділянку з кадастровим номером 2625887800:02:006:0196, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; 43/100 частин домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 14952131); корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу (450 тис. грн) ТОВ Водне плесо , код ЄДРПОУ 33644831; корпоративні права у вигляді 20 % статутного капіталу (600 тис. грн) ТОВ Мережа супермаркетів Плюс Бонус , код ЄДРПОУ 36497589; корпоративні права у вигляді 50 % статутного капіталу (10250 грн) ТОВ Прикарпатська кераміка , код ЄДРПОУ 32873048; корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу (270 тис. грн) ПП Плюс 999 , код ЄДРПОУ 25069853; корпоративні права у вигляді 100 % статутного капіталу (100 грн) TOB Нікром груп лтд , код ЄДРПОУ 37729321; корпоративні права у вигляді 49,99 % статутного капіталу (499 грн 90 коп.) ТОВ ВП Калуський бровар , код ЄДРПОУ 39075597, а також 1/2 частину майна, що перебуває у спільній сумісній власності підозрюваного ОСОБА_2 і ОСОБА_4 , а саме: квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (реєстраційний номер бєкта нерухомого майна 28683558); нежитлове приміщення № 51 за адресою: АДРЕСА_4 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 29782171), на яке ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кушнір С. І. від 21 липня 2017 року (провадження № 1-кс/760/10540/17, справа № 760/12922/17) накладено арешт у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року.

25. 09 липня 2018 року ОСОБА_2 звернувся до ВРП зі скаргою щодо неправомірних, на його думку, дій судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 (за дії, вчинені на посаді судді Солом`янського районного суду міста Києва).

26. Перша Дисциплінарна палата ВРП ухвалою від 31 серпня 2018 року № 2779/1дп/15-18 відкрила дисциплінарну справу стосовно судді Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1

27. Рішенням Першої Дисциплінарної палати ВРП від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18 притягнуто до дисциплінарної відповідальності суддю Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області ОСОБА_1 та застосовано до нього дисциплінарне стягнення у виді догани з позбавленням права на отримання доплат до посадового окладу судді протягом одного місяця.

28. За висновками Першої Дисциплінарної палати ВРП, під час розгляду клопотання детектива НАБУ про передачу в управління майна підозрюваного ОСОБА_2 , на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР 21 листопада 2016 року за № 52016000000000439, суддя ОСОБА_1 допустив низку порушень, які є підставою для дисциплінарної відповідальності судді, а саме:

- оскільки в матеріалах кримінального провадження стосовно ОСОБА_2 немає постанови про визнання арештованого майна речовими доказами, слідчий суддя ОСОБА_1 не мав правових підстав ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва від 30 травня 2018 року вказане арештоване майно передавати в управління Національному агентству;

- клопотання детектива НАБУ про передачу в управління Національному агентству майна підозрюваного ОСОБА_2 , на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 21 листопада 2016 року до ЄРДР за № 52016000000000439, було розглянуто суддею ОСОБА_1 без повідомлення підозрюваного та власника майна;

- документи, що підтверджують належність майна саме підозрюваному ОСОБА_2 , до матеріалів клопотання не додавались і судом не перевірялись, чим було порушено право власності ОСОБА_2 , гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція);

- слідчий суддя ОСОБА_1 не мав процесуального права розглядати подане детективом НАБУ клопотання про передачу в управління Національному агентству майна підозрюваного ОСОБА_2 , на яке накладено арешт, ураховуючи те, що стороною обвинувачення були надані стороні захисту матеріали досудового розслідування в порядку статті 290 КПК України.

29. З огляду на встановлені обставини Перша Дисциплінарна палата ВРП дійшла висновку про наявність у діях судді ОСОБА_1 під час здійснення правосуддя у справі № 216/8818/15-к порушень, які охоплюються складом дисциплінарного проступку, передбаченого підпунктом а пункту 1 та пункту 4 частини першої статті 106 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів (далі - Закон № 1402-VIII), а саме: допущення суддею істотного порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків; внаслідок грубої недбалості допущення суддею, який брав участь в ухваленні судового рішення, порушення прав людини і основоположних свобод.

30. 15 листопада 2018 року ОСОБА_1 звернувся до ВРП зі скаргою на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18.

31. За результатами розгляду скарги ОСОБА_1 . ВРП прийняла рішення від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 про зміну рішення її Першої Дисциплінарної палати від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18.

32. ВРП у вказаному рішенні встановила, що на порушення абзацу сьомого частини шостої статті 110 КПК України під час розгляду клопотання детектива НАБУ ОСОБА_1 вирішив питання про передачу в управління Національному агентству майна, на яке накладено арешт, без встановлення заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також передав в управління майно, яке не було визнано речовим доказом у справі, що є істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, яке унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

33. За висновком ВРП, її Перша Дисциплінарна палата правильно кваліфікувала такі дії судді як дисциплінарний проступок, передбачений підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIІІ.

34. Водночас ВРП дійшла висновку про відсутність у діях судді ОСОБА_1 інших порушень норм процесуального права, зазначених у рішенні дисциплінарного органу від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18, та помилковість кваліфікації дій судді за пунктом 4 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

35. З огляду на викладене ВРП зазначила, що допущене суддею ОСОБА_1 порушення свідчить про грубу та очевидну недбалість, а тому до судді ОСОБА_1 слід застосувати дисциплінарне стягнення у виді попередження. При цьому ВРП врахувала позитивну характеристику судді, його значне навантаження у відповідний період, а також те, що в минулому він до дисциплінарної відповідальності не притягувався.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків ВРП, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи

36. Відповідно до статті 131 Конституції України в Україні діє ВРП, яка, серед іншого, розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора; ухвалює рішення про звільнення судді з посади.

37. З метою усунення прогалин у національному законодавстві, на які звернув увагу Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України , Верховна Рада України прийняла Закон України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII Про Вищу раду правосуддя (далі - Закон № 1798- VIII), який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності ВРП.

38. Статтею 1 цього Закону передбачено, що ВРП є колегіальним, незалежним конституційним органом державної влади та суддівського врядування, який діє в Україні на постійній основі для забезпечення незалежності судової влади, її функціонування на засадах відповідальності, підзвітності перед суспільством, формування доброчесного та високопрофесійного корпусу суддів, додержання норм Конституції і законів України, а також професійної етики в діяльності суддів і прокурорів.

39. Згідно із частиною другою статті 26 Закону № 1798-VIII для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів ВРП утворює дисциплінарні палати з числа членів ВРП.

40. Главою 4 розділу II Закону № 1798-VIII визначено порядок здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів.

41. Так, частинами першою, сьомою та восьмою статті 49 цього Закону передбачено, що розгляд дисциплінарної справи відбувається у відкритому засіданні Дисциплінарної палати, в якому беруть участь суддя, скаржник, їх представники.

42. У засіданні Дисциплінарної палати заслуховуються доповідач, суддя, скаржник, їх представники, свідки та інші особи, які були викликані або запрошені взяти участь у засіданні.

43. Учасники дисциплінарної справи мають право подавати докази, надавати пояснення, заявляти клопотання про виклик свідків, ставити запитання учасникам дисциплінарної справи, висловлювати заперечення, заявляти інші клопотання або відводи, ознайомлюватися з матеріалами справи. Для ознайомлення можуть надаватися матеріали, які безпосередньо пов`язані зі скаргою, з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних щодо знеособлення персональних даних.

44. Відповідно до частини другої статті 50 Закону № 1798-VIII за результатами розгляду дисциплінарної справи Дисциплінарна палата ухвалює рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді або про відмову у притягненні до дисциплінарної відповідальності судді.

45. Згідно із частинами першою, третьою та десятою статті 51 Закону № 1798-VIII право оскаржити рішення Дисциплінарної палати у дисциплінарній справі до ВРП має суддя, щодо якого ухвалено відповідне рішення. Скарга на рішення Дисциплінарної палати може бути подана виключно до ВРП. За результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати ВРП має право:

1) скасувати повністю рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та закрити дисциплінарне провадження;

2) скасувати частково рішення Дисциплінарної палати про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

3) скасувати повністю або частково рішення Дисциплінарної палати про відмову в притягненні до дисциплінарної відповідальності судді та ухвалити нове рішення;

4) змінити рішення Дисциплінарної палати, застосувавши інший вид дисциплінарного стягнення;

5) залишити рішення Дисциплінарної палати без змін.

46. На підставі частини другої статті 52 Закону № 1798-VIII право на оскарження до суду рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, має суддя, щодо якого було ухвалено відповідне рішення.

47. Частиною сьомою статті 266 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що на рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може бути подана скарга до Великої Палати Верховного Суду.

48. Наведені вище положення Закону № 1798-VIII та частини сьомої статті 266 КАС України узгоджуються з пунктом 77 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів (далі - КРЄС) щодо принципів та правил, які регулюють професійну поведінку суддів, зокрема, питання етики, несумісної поведінки та безсторонності, в якому, серед іншого, зазначено, що організація дисциплінарного розгляду в кожній країні повинна бути такою, що дозволяє подання апеляції на рішення первинного дисциплінарного органу (відомства або суду) до суду.

49. Відповідно до частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII рішення ВРП, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Дисциплінарної палати, може бути оскаржене та скасоване виключно з таких підстав:

1) склад ВРП, який ухвалив відповідне рішення, не мав повноважень його ухвалювати;

2) рішення не підписано будь-ким зі складу членів ВРП, які брали участь у його ухваленні;

3) суддя не був належним чином повідомлений про засідання ВРП - якщо було ухвалено будь-яке з рішень, визначених пунктами 2-5 частини десятої статті 51 цього Закону;

4) рішення не містить посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків.

50. У пункті 123 рішення від 09 січня 2013 року у справі Олександр Волков проти України ЄСПЛ зазначив, що згідно з його практикою навіть у разі, коли судовий орган, що виносить рішення у спорах щодо прав та обов`язків цивільного характеру , у певному відношенні не відповідає пункту 1 статті 6 Конвенції, порушення Конвенції не констатується за умови, якщо провадження у вищезазначеному органі згодом є предметом контролю, здійснюваного судовим органом, що має повну юрисдикцію та насправді забезпечує гарантії пункту 1 статті 6 Конвенції (див. пункт 29 рішення від 10 лютого 1983 року у справі Альбер і Ле Конт проти Бельгії та пункт 42 рішення від 14 листопада 2006 року у справі Цфайо проти Сполученого Королівства , заява № 60860/00). У межах скарги за статтею 6 Конвенції щоб визначити, чи мав суд другої інстанції повну юрисдикцію або чи забезпечував достатність перегляду для виправлення відсутності незалежності в суді першої інстанції, необхідно врахувати такі чинники, як предмет оскаржуваного рішення, спосіб, у який було винесено рішення, та зміст спору, включаючи бажані та дійсні підстави для оскарження (див. пункти 44-47 рішення від 22 листопада 1995 року у справі Брайян проти Сполученого Королівства та пункт 43 згаданого рішення у справі Цфайо проти Сполученого Королівства ).

51. Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у контексті обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

52. Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі Краска проти Швейцарії визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

53. Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерело права.

54. Ураховуючи висновки ЄСПЛ та положення Конвенції, Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне повно та всебічно перевірити оскаржуване рішення ВРП, у тому числі на предмет його відповідності вимогам статті 52 Закону № 1798-VIII.

55. Стаття 18 Закону № 1798-VIII передбачає, що ВРП є повноважною за умови обрання (призначення) на посаду щонайменше п`ятнадцяти членів, серед яких більшість становлять судді (включаючи суддів у відставці), та складення ними присяги.

56. Згідно з положеннями частин другої, п`ятої та шостої статті 30 Закону № 1798- VIII засідання ВРП у пленарному складі є повноважним, якщо в ньому бере участь більшість від складу ВРП.Особа, питання щодо якої має розглядатися ВРП, повідомляється про такий розгляд не пізніш як за десять календарних днів до дня засідання, крім випадків, якщо законом не вимагається участь такої особи в засіданні, а також якщо інше не визначено цим Законом.Особа вважається належним чином повідомленою, якщо повідомлення направлене на адресу її місця проживання чи перебування або на адресу суду чи прокуратури, де така особа обіймає посаду, а за неможливості такого направлення - розміщене на офіційному вебсайті ВРП.

57. На підставі абзацу другого частини третьої статті 56 Закону № 1798-VIII суддя, стосовно якого розглядається питання про звільнення, повідомляється про засідання ВРП у порядку, визначеному цим Законом. Неявка судді на засідання незалежно від причин не перешкоджає розгляду питання за його відсутності.

58. Як убачається з матеріалів справи, на засіданні ВРП 29 березня 2018 року були присутні 14 членів ВРП, з яких за результатами голосування за прийняття оскаржуваного рішення проголосувало 13 членів ВРП, а проти - 1. Із ксерокопії оскаржуваного рішення ВРП убачається, що воно підписане всіма її членами, які брали участь у його ухваленні.

59. Отже, рішення прийнято повноважним складом ВРП, при цьому ОСОБА_1 у своїй скарзі цей факт під сумнів не ставить.

60. Крім того, з копії матеріалів дисциплінарної справи № 5703/0/6-18 убачається, що 28 грудня 2018 року на офіційному вебсайті ВРП було розміщено повідомлення про розгляд 10 січня 2019 року о 10 годині скарги ОСОБА_1 на рішення Першої Дисциплінарної палати ВРП від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18, та листом секретаріату ВРП від 28 грудня 2018 року за № 50370/0/9-18 цю інформацію направлено на адресу судді.

61. 10 січня 2019 року в засіданні ВРП з розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18 взяв участь ОСОБА_1 та представник особи, яка подала дисциплінарну скаргу, адвокат Кульчицький Н. С. При цьому ОСОБА_1 на засіданні ВРП було надано можливість підтримати наведені у скарзі доводи, надавши відповідні пояснення та відповіді на запитання членів ВРП, чим забезпечено право скаржника на участь у прийнятті рішення.

62. Вказані обставини підтверджуються витягом з протоколу № 1 засідання ВРП від 10 січня 2019 року.

63. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність визначених пунктами 1-3 частини першої статті 52 Закону № 1798-VIII підстав для скасування оскаржуваного рішення ВРП.

64. Оцінюючи рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 щодо наявності у ньому посилань на визначені законом підстави дисциплінарної відповідальності судді та мотиви, з яких ВРП дійшла відповідних висновків, Велика Палата Верховного Суду виходить із того, що визначальним критерієм правомірності оскаржуваного рішення відповідача є встановлення дисциплінарним органом обставин, що свідчать про наявність у діях судді ознак дисциплінарного проступку.

65. Так, матеріалами справи установлено, що 21 липня 2017 року ухвалою Солом`янського районного суду міста Києва накладено арешт на майно підозрюваного ОСОБА_2 з метою забезпечення його конфіскації у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року.

66. 03 березня 2018 року підозрюваному та його захиснику повідомлено (поштою та у подальшому особисто під підпис) про завершення досудового розслідування, а також про те, що вони мають право на доступ до матеріалів досудового розслідування як особисто, так і через захисників.

67. 30 травня 2018 року до Солом`янського районного суду міста Києва надійшло клопотання детектива НАБУ про передачу в управління АРМА майна, на яке накладено арешт у кримінальному провадженні, внесеному 21 листопада 2016 року до ЄРДР за № 52016000000000439.

68. Того самого дня протоколом автоматизованого визначення слідчого судді вказане клопотання було розподілено та передано на розгляд слідчому судді Солом`янського районного суду міста Києва ОСОБА_1

69. Ухвалою слідчого судді ОСОБА_1 від 30 травня 2018 року вказане клопотання детектива НАБУ задоволено та передано Національному агентству в управління для реалізації або передачі в управління за договором на підставах, у порядку та на умовах, визначених статтями 19, 21 Закону № 772-VIII , майно підозрюваного ОСОБА_2 , на яке ухвалою слідчого судді Солом`янського районного суду міста Києва Кушнір С. І. від 21 липня 2017 року (провадження № 1-кс/760/10540/17, справа № 760/12922/17) накладено арешт у кримінальному провадженні № 52016000000000439 від 21 листопада 2016 року.

70. За висновками ВРП та її дисциплінарного органу суддя ОСОБА_1 на порушення абзацу сьомого частини шостої статті 110 КПК України під час розгляду клопотання детектива НАБУ вирішив питання про передачу в управління Національному агентству майна, на яке накладено арешт, без встановлення заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, а також передав в управління майно, яке не було визнано речовим доказом у справі, що є істотним порушенням норм процесуального права під час здійснення правосуддя, яке унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

71. Разом із цим вказані висновки ВРП не ґрунтуються на точному змісті застосованих суддею ОСОБА_1 правових норм у контексті оцінки дій судді під час їх застосування на предмет наявності чи відсутності складу дисциплінарного проступку.

72. Так, відповідно до частини першої статті 19 Закону № 772-VIII Національне агентство здійснює управління активами, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, у тому числі як захід забезпечення позову - лише щодо позову, пред`явленого в інтересах держави, із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися такими активами, сума або вартість яких дорівнює або перевищує 200 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 01 січня відповідного року. Зазначені активи приймаються в управління на підставі ухвали слідчого судді, суду чи згоди власника активів, копії яких надсилаються Національному агентству не пізніше наступного робочого дня після їх винесення (надання) з відповідним зверненням прокурора.

73. Отже, обов`язковою умовою здійснення Національним агентством управління активами є попереднє прийняття у межах кримінального провадження процесуального рішення про накладення на них арешту із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися цими активами. Оскільки зазначені види заборон сформульовані альтернативно, то для настання законних підстав здійснення Національним агентством своїх повноважень достатнім є застосування принаймні однієї з них.

74. Згідно із частиною першою статті 170 КПК України арешт майна полягає у тимчасовому позбавленні за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування ним на встановлених цією статтею підставах.

75. Таким чином, наведений захід забезпечення кримінального провадження передбачає тимчасове обмеження у здійсненні правомочностей, які згідно із частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України складають зміст права власності, крім володіння майном.

76. Водночас правомочність розпорядження становить закріплену нормами права за власником можливість визначити долю належної йому речі шляхом знищення, відчуження або передачі її в тимчасове володіння іншим особам. Тобто відчуження є однією з форм розпорядження майном і повністю охоплюється його змістом.

77. З огляду на викладене встановлені частиною першою статті 19 Закону № 772- VIII умови передачі активів в управління Національного агентства щодо накладення на ці активи арешту із встановленням заборони розпоряджатися та/або користуватися ними повністю збігаються з юридичним змістом арешту майна, розкритим у частині першій статті 170 КПК України.

78. Позбавлення права розпоряджатися та/або користуватися майном, тобто накладення принаймні однієї із зазначених заборон, є неодмінним юридичним наслідком арешту майна, зумовленим самою правовою природою цього заходу забезпечення кримінального провадження.

79. Наведене свідчить про те, що встановлені у частині першій статті 19 Закону № 772- VIII обов`язкові умови передачі активів в управління Національному агентству виникають у будь-якому разі при накладенні на ці активи арешту на підставі самого лише факту його застосування, навіть якщо у відповідному рішенні не конкретизовано виду застосованих заборон.

80. Крім того, констатувавши істотне порушення суддею ОСОБА_1 норм процесуального права, ВРП виходила з того, що частиною шостою статті 100 КПК України передбачено передачу в управління Національного агентства лише речових доказів, однак передані в управління активи такими доказами у кримінальному провадженні не були визнані.

81. Проте, наведені мотиви оскаржуваного рішення, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не ґрунтуються на вимогах спеціального законодавства з точки зору наявності чи відсутності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за обраний спосіб його тлумачення і застосування.

82. Зокрема, частиною шостою статті 100 КПК України дійсно регламентовано передачу Національному агентству для управління або реалізації лише речових доказів на підставах та в порядку, встановлених цією статтею.

83. Однак з`ясування питання про можливість чи неможливість прийняття аналогічного процесуального рішення щодо іншого майна вимагає аналізу співвідношення понять речові докази у розумінні статті 98 КПК України й активи як об`єкти управління Національним агентством у порядку, встановленому спеціальним законом.

84. Відповідно до частини першої статті 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

85. Таким чином, визначальною юридичною ознакою речового доказу є можливість використання його як матеріального носія інформації щодо обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні згідно з частиною першою статті 91 КПК України.

86. Як передбачено пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 772- VIII, застосований у цьому нормативному акті термін активи означає кошти, майно, майнові та інші права, на які може бути накладено або накладено арешт у кримінальному провадженні або які конфісковані за рішенням суду у кримінальному провадженні.

87. Управління активами згідно з пунктом 4 цієї ж частини статті означає діяльність з володіння, користування та/або розпорядження активами, тобто забезпечення збереження активів, на які накладено арешт у кримінальному провадженні, та їх економічної вартості або реалізацію таких активів чи передачу їх в управління відповідно до цього Закону, а також реалізацію активів, конфіскованих у кримінальному провадженні.

88. Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 772-VIII функціональним призначенням Національного агентства є забезпечення формування та реалізації державної політики у сфері виявлення та розшуку активів, на які може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, та/або з управління активами, на які накладено арешт або які конфісковані у кримінальному провадженні.

89. Виходячи зі змісту зазначених вище положень Закону № 772-VIII регламентована ним діяльність Національного агентства зумовлена наявністю підстав і прийняттям процесуальних рішень про арешт або конфіскацію майна у кримінальному провадженні. Як передбачено частиною першою статті 1 цього Закону, накладення на активи арешту є обов`язковою умовою здійснення Національним агентством управління ними. Водночас норми спеціального закону не пов`язують реалізацію Національним агентством своїх повноважень із визнанням майна у кримінальному провадженні речовим доказом.

90. Метою арешту майна у кримінальному провадженні згідно з частиною другою статті 170 КПК України є забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

91. З огляду на зазначену мету арешт майна відповідно до частини першої цієї ж статті застосовується за наявності підстав чи розумних підозр вважати, що майно є доказом злочину, може бути об`єктом конфіскації чи спеціальної конфіскації або ж виступати засобом компенсації завданої злочином шкоди чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

92. Таким чином, перелік обставин, які зумовлюють необхідність арешту майна і збереження активів та їх економічної вартості шляхом управління цими об`єктами Національним агентством, не обмежується підставами для визнання їх речовими доказами, а є значно ширшим.

93. Зокрема, майно, яке не містить доказової інформації і не є речовим доказом у розумінні статті 98 КПК України, може бути предметом конфіскації як виду покарання на підставі статті 59 Кримінального кодексу України або звертатися в рахунок відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

94. Зазначене узгоджується з вимогами чинних для України міжнародно-правових актів. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 19 Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією (ETS 173) (набрала чинності для України 01 березня 2010 року), частини першої статті 31 Конвенції Організації Об`єднаних Націй проти корупції (набрала чинності для України 01 січня 2010 року), частини першої статті 2 Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (набрала чинності для України 01 травня 1998 року), кожна сторона цих конвенцій зобов`язується вживати необхідних заходів для забезпечення можливості конфіскації чи вилучення в інший спосіб майна осіб, винних у корупційних та інших злочинах, що охоплюються сферою дії відповідних конвенцій, у тому числі власності, вартість якої відповідає отриманим від злочинів доходам.

95. Об`єкти такої власності, як правило, не пов`язані з кримінальними правопорушеннями, не стосуються обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, а отже не мають обов`язкових ознак речових доказів. Однак існують правові підстави використовувати зазначені об`єкти для відновлення порушених унаслідок вчинення злочинів прав та законних інтересів держави й суспільства з огляду на матеріальну цінність активів і їх належність винним особам.

96. Арешт і передача відповідних активів в управління Національному агентству є законними механізмами забезпечення можливості й ефективності їх використання з означеною метою.

97. Згідно з частиною першою статті 7 Директиви 2014/42/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 03 травня 2014 року Про замороження та конфіскацію засобів та доходів, отриманих злочинним шляхом, у Європейському Союзі , держави-члени повинні вживати необхідних заходів для забезпечення заморожування та збереження майна з метою його подальшої конфіскації.

98. З метою збереження арештованого (замороженого) майна частиною першою статті 10 цієї ж Директиви визначено необхідність вжиття державами-учасницями необхідних заходів для забезпечення адекватного управління цим майном, у тому числі шляхом створення спеціально уповноважених на це органів.

99. Звуження переліку об`єктів, які можуть передаватися в управління Національного агентства, лише до речових доказів може істотно обмежити можливості виконання Україною своїх міжнародних зобов`язань, реалізації мети створення зазначеного органу й виконання ним своїх передбачених статтями 2, 9 Закону № 772- VIII функцій, спрямованих на захист порушених унаслідок вчинення найтяжчих корупційних та інших корисливих злочинів інтересів держави й суспільства.

100. Водночас на законодавчому рівні дійсно існує колізія між положеннями статті 100 КПК України і вимогами спеціального закону, що істотно ускладнює тлумачення і застосування судом відповідних правових норм під час прийняття рішень.

101. Тоді як відповідно до пункту 66 Рекомендації СМ/ Rес (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність ефективність та обов`язки тлумачення закону, яке здійснюють судді для вирішення справи, не повинне бути приводом для дисциплінарної відповідальності, за винятком випадків злочинного наміру або грубої недбалості.

102. З огляду на зазначене, враховуючи неузгодженість нормативного регулювання умов передачі майна в управління Національного агентства, а також конкретні обставини провадження за відповідним клопотанням детектива НАБУ, зокрема тяжкість і наслідки злочинів, у вчиненні яких обґрунтовано підозрювався скаржник і якими відповідно до підозри було завдано шкоди державі в особливо великих розмірах, значні обсяг і матеріальну цінність арештованого майна ОСОБА_5 , яке могло виступати об`єктом конфіскації і засобом відшкодування шкоди, необхідність для цього невідкладного забезпечення збереження відповідних активів та їх економічної вартості, - рішення ВРП не містить належного обґрунтування констатованої цим органом очевидної грубої недбалості судді під час вирішення клопотання.

103. Не наведено в оскаржуваному рішенні і жодних мотивів викладених у ньому висновків про те, що рішення, прийняте суддею ОСОБА_1 за результатами розгляду клопотання, унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

104. При цьому ВРП обмежилася лише формальною вказівкою на настання таких наслідків, які є обов`язковим елементом складу дисциплінарного проступку судді, передбаченого підпунктом а пункту 1 частини першої статті 106 Закону № 1402-VIII.

105. Виходячи з наведеного, рішення ВРП від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 про притягнення судді ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності не може вважатися законним і підлягає скасуванню.

Висновки за результатами розгляду скарги

106. На підставі частини восьмої статті 266 КАС України Велика Палата Верховного Суду за наслідками розгляду справи щодо оскарження рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, може скасувати оскаржуване рішення ВРП або залишити його без змін. У випадку скасування судом рішення ВРП, ухваленого за результатами розгляду скарги на рішення її Дисциплінарної палати, ВРП розглядає відповідну дисциплінарну справу повторно.

Керуючись статтями 266, 344, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Скаргу ОСОБА_1 на рішення Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення її Першої Дисциплінарної палати від 02 листопада 2018 року № 3335/1дп/15-18, задовольнити.

2. Рішення Вищої ради правосуддя від 10 січня 2019 року № 61/0/15-19 скасувати.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. С. Князєв

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Л. М. Лобойко

Т. О. Анцупова Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук В. В. Пророк

Ю. Л. Власов Л. І. Рогач

М. І. Гриців О. М. Ситнік

Д. А. Гудима О. С. Ткачук

Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич

О. Р. Кібенко О. Г. Яновська