Постанова

від 04.12.2019 по справі 756/4409/18

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2019 року м. Київ

Справа № 756/4409/18

Провадження: № 22-ц/824/16252/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,

суддів Гаращенка Д.Р., Борисової О.В.,

секретар Гулієв М.Д.о,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Сапегіна Валерія Володимировича в інтересах Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Оболонського району м. Києва

на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Яценко Н.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Оболонського району м. Києва про визнання наказів, акту та заяви незаконними та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в :

В квітні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 25.06.2014 року його призначено на посаду лікаря-ортопеда травматолога дитячого в Комунальне некомерційне підприємство "Консультативно-діагностичний центр" Оболонського району м. Києва наказом № 161/К та його робочим місцем є філія №6 КНП "КДЦ" за адресою: м. Київ, вул. Північна, 4-а . 06.03.2018 року він був ознайомлений з наказом №138 від 06.03.2018 року "Про відсторонення від роботи лікаря-ортопеда травматолога дитячого філії №6 КНП "КДЦ" ОСОБА_1 Відповідно до змісту вказаного наказу його було відсторонено від роботи на час здійснення перевірки інциденту, який мав місце 05.03.2018 року о 19:00 у філії №6 за участі матері пацієнта - ОСОБА_3 , яка не погодилась з його консультативним висновком. Трудового контракту з КНП "КДЦ" він не укладав, тобто, додаткових, ніж встановлені в ст.46 КЗпП України, підстав для відсторонення його від посади застосовано бути не може. Оспорюваний наказ не містить посилання на норму законодавства, на підставі якої його відсторонено займаної посади, окрім того даний наказ не містить інформації щодо періоду відсторонення від посади. Також зазначав, що пояснень щодо інциденту, який стався 05.03.2018 року, створена відповідно до оскаржуваного наказу комісія, у нього не вимагала. За результатами "службового розслідування" комісією складено акт від 12.03.2018 року щодо розгляду службової записки заступника директора з охорони дитинства та материнства КПН "КДЦ" Оболонського району м. Києва ОСОБА_5 та заяви ОСОБА_3 , які він вважає незаконними, та складеними внаслідок грубого порушення порядку проведення службового розслідування. Службове розслідування було ініційовано заступником директора з охорони дитинства та материнства КПН "КДЦ" Оболонського району м. Києва ОСОБА_5 яка і очолила комісію. На засідання комісії його не запросили, пояснень не вимагали. Такими, на його думку, незаконними діями відповідача йому було завдано моральну шкоду, яка полягає в тому, що відсторонення від посади стало підставою для осуду його, в першу чергу, пацієнтами, оскільки до відсторонення від посади він мав репутацію висококваліфікованого фахівця. Окрім того, внаслідок незаконного відсторонення та надання розголосу на широкий загал безпідставних мотивів такого відсторонення було кинуто тінь на його добре ім`я лікаря-фахівця. Внаслідок вчинення щодо нього незаконних дій він переніс важкий передгіпертонічний криз, з приводу чого пройшов обстеження та лікування в Ново-Петрівській лікарні. Переживання та емоційний стан, пов`язаний з незаконним відстороненням і тиском, який на нього чиниться адміністрацією лікувального закладу, призвели до порушення нормальних життєвих зв`язків. За таких підстав просив стягнути з відповідача 100 000 грн. в якості компенсації заподіяної йому моральної шкоди.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2019 року позов задоволено частково.

Визнано наказ №138 від 06.03.2018 року директора КНП "КДЦ" Оболонського району м. Києва ОСОБА_2 "Про відсторонення від роботи лікаря-ортопеда дитячої філії №6 КНП "КДЦ" ОСОБА_1 " та наказ №164 від 23.03.2018 року "Про дозвіл приступити до роботи лікарю-ортопеду-травматологу дитячому філії №6 КНП "КДЦ" ОСОБА_1 незаконними.

Стягнуто з КНП "КДЦ" Оболонського району м. Києва на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.

Стягнуто з КНП "КДЦ" Оболонського району м. Києва на користь держави судовий збір в розмірі 1409,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із таким судовим рішенням Сапегін В.В. в інтересах КНП "КДЦ" Оболонського району м. Києва подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в позові.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що відповідно до заяви позивача від 12.03.2018 року йому надано відпустку без збереження заробітної плати на період з 12.03.2018 року по 16.03.2018 року, та з 19.03.2018 року по 23.03.2018 року включно. Зазначене свідчить, що відсторонення від посади фактично не відбулось, останній рахувався роботодавцем як працівник, що перебуває у відпустці, із виплатою передбачених відпускних, компенсацій та матеріальної допомоги, а тому позовні вимоги про визнання наказів, заяв та актів незаконними не могли підлягати задоволенню. Окрім того, оскаржувані накази за своєю природою є локальними актами індивідуальної дії, тобто, стосуються чітко окресленого переліку осіб та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. На день подання до суду позовної заяви, зазначені в актах заходи були проведені, комісією складено відповідний акт, позивачу надано дозвіл приступити до роботи без застосування до нього будь-яких стягнень чи обмежень, отже дані накази є виконаними, а тому підстави для визнання їх незаконними відсутні. Поза увагою суду першої інстанції залишилось і те, що 06.04.2018 року позивачу було надано щорічну відпустку із наступним звільненням за згодою сторін, 20.04.2018 року трудові відносини між позивачем та відповідачем були припинені. Отже, обраний позивачем спосіб захисту своїх трудових прав після звільнення його з посади не відповідає чинному законодавству. Законні права та інтереси позивача як працівника на час відсторонення від роботи, перебування у відпустці чи під час звільнення відповідачем порушені не були, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними.

Ухвалами Київського апеляційного суду від 13листопада 2019 року відкрито апеляційне провадження у справі , справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначив, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про порушення його трудових прав, яке полягало в незаконному відстороненні від роботи, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Вважає апеляційну скаргу відповідача необґрунтовано та такою, що не підлягає задоволенню. В іншому відзив на апеляційну скаргу є повторенням позовної заяви.

В судовому засіданні адвокат Сапегін В.В. в інтересах КНП КДЦ Оболонського району м. Києва підтримав подану апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.

ОСОБА_1 та його адвокат Мурдій А.В. заперечували проти апеляційної скарги, просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

Заслухавши думку учасників справи, що з`явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з частинами 1, 2та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанціївідповідає з огляду на наступне.

Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, ОСОБА_1 з 25.06.2014 року займав посаду лікаря-ортопеда травматолога дитячого в КНП КДЦ Оболонського району м. Києва. (т.1 а.с.11).

Наказом №138 від 06.03.2018 року Про відсторонення від роботи лікаря-ортопеда дитячого І філії №6 КНП КДЦ ОСОБА_1 на підставі службової записки заступника директора з охорони дитинства та материнства ОСОБА_5 відсторонено ОСОБА_1 від роботи на час здійснення перевірки інциденту, який мав місце 05.03.2018 року о 19 год. 00 хв. у філії № 6 та створено комісію (т.1 а.с.12).

Згідно матеріалів справи 07.03.2018 року ОСОБА_6 зверталась до КНП КДЦ Оболонського району м.Києва з письмовою заявою стосовно конфліктної ситуації, що виникла у неї з лікарем ОСОБА_1 при зверненні за медичною допомогою її дитині 05.03.2019 року (т. 1 а.с.70)

Відповідно до копіїреєстраційно-контрольної карти від 07.03.2018 року ОСОБА_3 07.03.2018 рокуо 13 год. 42 хв. звернулась на лінію 1551 та вимагала створити комісію та провести розслідування щодо дитячого ортопеда ( ОСОБА_1 ), який працює у дитячій районній поліклініці по вул . Північна, 4-а за викладеними у її зверненні обставинами(т. 1 а.с. 71).

Актом від 12.03.2018 року комісійного розгляду службової записки заступника директора з охорони дитинства та материнства КНП КДЦ Оболонського району м.Києва ОСОБА_5 та заяви ОСОБА_3 , встановлено недотримання лікарем-ортопедом дитячим ОСОБА_1 своїх функціональних обов`язків і грубе порушення етики та деонтології (т.1 а.с.13).

Наказом №164 від 23.03.2018 Про дозвіл приступити до роботи лікарю-ортопеду-травматологу дитячому філії №6 КНП КДЦ ОСОБА_1 враховуючи завершення розгляду інциденту, про що складено акт від 12.03.2018 року наказано лікарю-ортопеду-травматологу дитячої філії №6 КНП КДЦ ОСОБА_1 приступити до роботи 26.03.2018 року (т.1 а.с.14)

20 квітня 2018 року позивач був звільнений з роботи за угодою сторін п.1 ст. 36 КЗпП.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що наказ про відсторонення, а і відповідно наказ №164 від 23.03.2018 року Про дозвіл приступити до роботи лікарю-ортопеду-травматологу дитячому філії №6 КНП КДЦ ОСОБА_1 , єнезаконними та такими, що порушили право позивача на працю. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частинівизнання незаконними заяви ОСОБА_3 та акту від 12.03.2018 року комісійного розгляду службової записки заступника директора з охорони дитинства та материнства КНП КДЦ Оболонського району м. Києва ОСОБА_5 та заяви ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із того, що заява ОСОБА_3 подана в порядку звернення громадян, а тому вона не може бути визнана судом незаконною, а акт комісійного розгляду службової записки від 12.03.2018 року не породжує будь-яких юридичних наслідків, оскільки до позивача не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати.

При відстороненні трудові відносини працівника з роботодавцем не припиняються, тому тут не йдеться про звільнення з роботи. Однак при цьому працівник тимчасово не допускається до виконання своїх трудових обов`язків. Залежно від причин відсторонення заробітна плата на цей період не зберігається.

У статті 46 КЗпП закріплено, що відсторонення від роботи допускається не тільки у випадках, встановлених у цій статті, а й в інших випадках, передбачених законодавством. Крім того, зазначена стаття дає право власникові або уповноваженому ним органу відсторонювати працівника від роботи, а окремі акти законодавства, які регулюють питання діяльності відповідних галузей, містять правові норми, що зобов`язують власника або уповноважений ним орган відсторонювати працівника від роботи. Додаткові підстави для відсторонення від роботи та умови оплати цього періоду можуть бути передбачені і в укладеному контракті, оскільки в частині третій статті 21 КЗпП зазначено, що в контракті права, обов`язки, умови організації праці, матеріального забезпечення та відповідальність сторін можуть встановлюватись угодою сторін.

Відсторонення від роботи відбувається на підставі наказу або розпорядження керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Отже, відсторонення особи від роботи окрім появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони, можливе за наявності передбачених законодавством обставин, які прямо вказані в спеціальному нормативно-правовому акті, що регулює діяльність працівника.

Наказ Про відсторонення від роботи на підставі службової записки заступника директора з охорони дитинства та материнства ОСОБА_5 на час здійснення службового розслідування не може мати наслідком відсторонення лікаря-ортопеда дитячого від виконання його посадових обов`язків, оскільки така підстава не передбачена ані приписами КЗпП України, ані іншим спеціальним законодавством.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вказаний наказ винесено із порушенням вимог ст.46 КЗпП України, якою не передбачено такої підстави для відсторонення від роботи як на час здійснення інциденту перевірки , а тому є незаконним та підлягає скасуванню.

Окрім того, в наказі не зазначено на який термін здійснення перевірки чи/або службового розслідування та дату до якої повинно було тривати відсторонення.

За таких обставин, наявні підстави для визнання наказу про відсторонення позивача від роботи незаконним.

Колегія суддів погоджується також із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконними заяви ОСОБА_3 від 07.03.2018 року та акту від 12.03.2018 року комісійного розгляду службової записки заступника директора з охорони дитинства та материнства КНП КДЦ Оболонського району м. Києва ОСОБА_5 та заяви ОСОБА_3 , оскільки право громадянина на звернення до органів державної влади, об`єднань громадян з пропозиціями щодо поліпшення їх діяльності, недоліків в роботі, оскарження дій посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, зі скаргами, заявами або клопотаннями для реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення, є конституційним та закріпленим в ЗУ Про звернення громадян .

Відповідно до ст. 12 ЗУ Про звернення громадян дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Законами України "Про судоустрій і статус суддів" та "Про доступ до судових рішень", Кодексом адміністративного судочинства України , Законами України "Про засади запобігання і протидії корупції" , "Про виконавче провадження".

Положення ч. 1 ст. 15 ЗУ від 02.10.1996 року № 393/96-ВР Про звернення громадян визначає, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).

Заява ОСОБА_3 стосовно конфлікту з лікарем ОСОБА_1 , подана нею в порядку звернення громадян в межах дії ЗУ Про звернення громадян , а тому не може бути оскаржена чи/або визнана незаконною в судовому порядку, оскільки в судовому порядку може оскаржуватись лише бездіяльність органів державної влади, об`єднань громадян щодо ненадання відповіді громадяну на його звернення (заяву, пропозицію, клопотання, скаргу).

Відповідно до акту комісійного розгляду службової записки від 12.03.2018 року до позивача не застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення, жодних юридичних наслідків на його підставі не виникло, а тому колегія суддів також не убачає підстав для визнавання даного актунезаконним .

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що оскаржувані накази за своєю природою є локальними актами індивідуальної дії, тобто, стосуються чітко окресленого переліку осіб та вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, є необґрунтованими, безпідставними та спростовуються встановленими обставинами в ході розгляду справи та нормами матеріального права.

Посилання скаржника на ст. 72 ЗУ Про державну службу , в якій зазначено перелік підстав щодо відсторонення від посади держслужбовця та Порядок проведення службового розслідування стосовно осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки лікар спеціаліст дитячої поліклініки не є посадовою особою відповідно до цього Закону (керівником обо заступником керівника державного органу та йогшо апарату) або іншим державним службовцем , на якого законом або іншими нормативними актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій .

Відповідно до ч.ч. 4, 5, 6 ст. 277 ЦК спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов`язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Отже, інформація, викладена в даному акті може бути оспорена відповідно до вимог ст. 277 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не може оскаржувати вказані накази, оскільки трудові відносини між ним КНО КДЦ Оболонського району м. Києва припинились внаслідок звільнення за згодою сторін не ґрунтується на положеннях трудового законодавства.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги про те, що законні права та інтереси позивача як працівника на час відсторонення від роботи, перебування у відпустці чи під час звільнення відповідачем порушені не були, а тому вимоги про стягнення моральної шкоди є безпідставними, колегія суддів виходить з наступного.

Підставою для відшкодування моральної шкоди згідно із статтею 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

При цьому, судам необхідно враховувати, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Крім того, у ч. 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування (а, отже, і рішення суду) не може ґрунтуватися на припущеннях.

Мотивуючи вимогу про стягнення з КДЦ моральної шкоди, ОСОБА_1 посилався на те, що відсторонення від посади стало підставою для його осуду з боку пацієнтів, оскільки до інциденту від мав репутацію висококваліфікованого фахівця. Наслідком таких подій стало перенесення ним гіпертонічного кризу, що підтверджується консультативними висновками. Вказував, що такі обставини призвели до його моральних страждань, які він оцінив в розмірі 100 000 грн.

Зважаючи на порушення відповідачем прав ОСОБА_1 щодо відсторонення від посади, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність моральної шкоди, яку було спричинено позивачу роботодавцем, та беручи до уваги втрати немайнового характеру, які зазнав позивач, зміни, які відбулись в житті позивача, витрачений час на відновлення життєвих зв`язків, наслідки, що наступили, вірно вважав, що розмір компенсації моральної шкоди в сумі 10 000 грн. відповідає засадам виваженості, справедливості та співмірності.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що вирішуючи вказаний спір, суд першої інстанції достатньо повно встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Керуючись ст.ст. 367 , 368 , 374 , 375 , 381-384 ЦПК України , суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Сапегіна Валерія Володимировича в інтересах Комунального некомерційного підприємства "Консультативно-діагностичний центр" Оболонського району м. Києва залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 08 жовтня 2019 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повне судове рішення складено 10 грудня 2019 року.

Головуючий Т.О. Невідома

Судді Д.Р. Гаращенко

О.В. Борисова