Постанова

від 27.11.2019 по справі 444/852/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

27 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 444/852/15-ц

провадження № 61-45747св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області, у складі судді Мартинишин Я. М., від 02 червня

2015 року та постанову Апеляційного суду Львівської області, у складі колегії суддів: Павлишина О. Ф., Мікуш Ю. Р., Приколоти Т. І., від 18 вересня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк , правонаступником якого є акціонерне товариство комерційний банк ПриватБанк (далі - АТ КБ ПриватБанк , Банк), звернулося до Жовківського районного суду Львівської областіз позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 18 квітня 2008 року відповідач ОСОБА_1 уклала із позивачем кредитний договір № E/V 3711/1, відповідно до умов якого ОСОБА_1 отримала кредит у розмірі 100 000 доларів США, на термін

до 18 квітня 2018 року.

Відповідно до умов договору, погашення заборгованості здійснюється у такому порядку: щомісяця в період сплати, ОСОБА_1 , повинна надавати позивачу грошові кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості за кредитом, за процентами, комісією, а також іншими витратами згідно кредитного договору. У випадку порушення зобов`язань за кредитним договором ОСОБА_1 сплачує банку проценти за користування кредитом у подвійному розмірі на місяць, нараховані від суми непогашеної в строк заборгованості за кредитом.

В забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 були укладені договори поруки.

В порушення положень статей 526, 527, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та умов кредитного договору ОСОБА_1 свої зобов`язання належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 26 лютого 2015 року утворилася заборгованість в загальній сумі 320 089, 35 доларів США, з яких: 144 022, 99 доларів США заборгованість за кредитом; 114 549, 04 доларів США заборгованість за процентами за користування кредитом; 46 267, 04 доларів США пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором та штрафи:

8, 33 доларів США (фіксована складова) та 15 241, 95 доларів США (процентна складова), яку позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів на свою користь, разом з понесеними судовими витратами.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Жовківського районного суду Львівської області

від 02 червня 2015 року позов АТ КБ ПриватБанк задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором

від 18 квітня 2008 року № E/V 3711/1 у розмірі 9 605 881, 52 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк , суд першої інстанції виходив з того, що 18 квітня 2008 року між сторонами був укладений кредитний договір № E/V 3711/1, зобов`язання за яким відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконала, а ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , як поручителі за кредитним договором взяли на себе зобов`язання нести солідарну з

ОСОБА_1 відповідальність за невиконання умов зазначеного кредитного договору. Розмір заборгованість за кредитним договором суд вважав доведеною.

Ухвалами Жовківського районного суду Львівської області від 06 лютого

2018 року та 20 лютого 2018 року залишено без задоволення заяви

ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2015 року.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_4 та ОСОБА_1 задоволено частково, а заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області

від 02 червня 2015 року змінено та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь

АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 18 квітня

2008 року № E/V 3711/1 у розмірі 9 605 881, 52 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь

АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 18 квітня

2008 року № E/V 3711/1 у розмірі 9 605 881, 52 грн.

Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на користь

АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором від 18 квітня

2008 року № E/V 3711/1 у розмірі 9 605 881, 52 грн.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Приймаючи постанову від 18 вересня 2018 року, колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, які відповідають положенням закону та доказам, що містяться в матеріалах справи.

Викладаючи резолютивну частину рішення місцевого суду в новій редакції, апеляційний суд виходив з того, що поручителями укладені окремі договори поруки, за якими кожен із поручителів поручився відповідати перед кредитором разом із позичальником, як солідарні боржники, хоча і за порушення умов одного й того ж кредитного договору.

Колегія суддів відхилила, як безпідставні доводи апеляційної скарги

ОСОБА_1 щодо заперечення нею фактів укладення кредитного договору, виконання підписів, що містяться в кредитній угоді № E/V 3711/1 від 18 квітня 2008 року та договорі про видачу траншу, отримання через касу банку будь-яких кредитних коштів, ознайомлення з умовами кредитування та про орієнтовану сукупну вартість кредиту, про переваги однієї схеми кредитування перед іншою.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвали по справі нове рішення про відмову в задоволенні позову АТ КБ ПриватБанк в повному обсязі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2015 року та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня

2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 25 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження у справі № 444/852/15-ц та витребувано її матеріали з місцевого суду.

У квітні 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2019 року зупинено виконання оскаржених судових рішень до закінчення касаційного провадження.

03 жовтня 2019 року на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду справу № 444/852/15-ц передано судді-доповідачеві.

Ухвалою Верховного Суду від 21 листопада 2019 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій.

Судом апеляційної інстанції було необґрунтовано відмовлено у задоволенні її клопотань про витребування доказів та призначення судової почеркознавчої експертизи, внаслідок чого вона була позбавлена можливості захистити свої права в судовому порядку.

Суди попередніх інстанцій не надали належної оцінки нарахуванню

АТ КБ ПриватБанк в односторонньому порядку процентів за користування кредитом в збільшеному розмірі.

Вважає, що наданий позивачем розрахунок заборгованості є невірним, необґрунтованим та недоведеним.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, що підтверджують факт отримання нею, як позичальником, кредитних коштів.

Стверджує, що позивачем пропущений строк позовної давності стосовно частини заборгованості, чому не надано належної оцінки апеляційним судом.

Позивачем не дотримано положень статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Суди попередніх інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення не врахували, що у АТ КБ ПриватБанк відсутні підстави для пред`явлення вимог до поручителів, оскільки порука, яка виникла на підставі договорів поруки, є припиненою.

Доводи осіб, які подали відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшов відзив АТ КБ ПриватБанк на касаційну скаргу, в якому позивач посилаючись на законність та обґрунтованість рішень судів попередніх інстанцій, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Іншими учасниками справи відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що 18 квітня 2008 року між АТ КБ ПриватБанк та

ОСОБА_1 укладено кредитну угоду № Е/V 3711/1, відповідно до умов якого банк надає позичальнику кредит в розмірі 100 000 доларів США з терміном користування кредитом до 18 квітня 2018 року, а позичальник взяла на себе обов`язок сплачувати кредит та проценти за користування кредитом згідно графіку щомісячних платежів.

Для забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором

18 квітня 2008 року між АТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договори поруки, пунктом 2 яких передбачено, що поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язків за кредитним договором в тому ж розмірі, що і боржник. Згідно умов цих договорів у випадку порушення боржником своїх зобов`язань перед кредитором за кредитним договором, позичальник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.

Позивач по справі виконав свої зобов`язання за договором та надав позичальникові передбачену цим договором суму грошових коштів.

Позичальник із вересня 2013 року умови договору належно не виконував.

12 березня 2015 року відповідачам по справі направлено вимогу про сплату простроченої суми заборгованості за договором.

Станом на 26 лютого 2015 заборгованість ОСОБА_1 за кредитною угодою № Е/V 3711/1 від 18 квітня 2008 року становить 320 089, 35 доларів США, що складається з: 144 022, 99 доларів США заборгованості за кредитом;

114 549, 04 доларів США заборгованості по процентах за користування кредитом; 46 267, 04 доларів США пені за несвоєчасне виконання зобов`язань за договором, а також штрафів відповідно до умов кредитного договору:

8,33 доларів США штраф (фіксована частина), 15 241,95 доларів США штраф (процентна складова).

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення в повній мірі не відповідають.

В силу статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України).

За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до положень статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).

У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Встановивши, що позивач виконав свої зобов`язання за кредитною угодою

№ E/V 3711/1 від 18 квітня 2008 року належним чином, надавши ОСОБА_1 грошові кошти в кредит, а відповідачі не виконують взяті на себе зобов`язання з їх повернення, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за користування кредитом.

Разом з тим, неможливо погодитись із висновками судів попередніх інстанцій про одночасне стягнення з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 пені та штрафів з огляду на наступне.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов`язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов`язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов`язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до положень статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Ураховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов`язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом України у постанові

від 21 жовтня 2015 року № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Задовольняючи позов, суди зазначені вимоги закону і правову позицію Верховного Суду України не врахували та дійшли помилкового висновку про одночасне стягнення з відповідачів на користь банку пені та штрафів, які нараховані банком за одне і те саме порушення - порушення строків погашення заборгованості.

За таких обставин касаційний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення штрафів (фіксована та процентна складові).

Наданий банком розрахунок заборгованості належними та допустимими доказами не спростований.

Укладаючи 29 липня 2009 року додаткову угоду № 1 до кредитної угоди

№ E/V 3711/1 від 18 квітня 2008 року та 30 липня 2009 року договір про видачу траншу № E/V 3711/1, АТ КБ ПриватБанк та ОСОБА_1 погодили, що загальна сума кредиту в рамках кредитної угоди № E/V 3711/1 від 18 квітня

2008 року становить 168 000 доларів США (пункт 1.2 додаткової угоди № 1), встановили кінцевий термін повернення кредиту - 18 червня 2019 року

(пункт 1.3 додаткової угоди № 1) та передбачили, що за користування кредитними коштами в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення траншу кредиту позичальник сплачує проценти в розмірі

18 % річних (пункт 4.1 додаткової угоди № 1).

Факт видачі кредиту підтверджується заявою відповідача на видачу готівки та виписками з особового рахунку відповідача ОСОБА_1 .

Крім того, ОСОБА_1 з моменту отримання кредиту (протягом

2008-2013 років) здійснювала часткове виконання умов кредитного договору, проте допускала порушення встановленого графіком порядку та строків погашення заборгованості.

При цьому сплачуючи заборгованість за період з лютого по липень 2009 року позичальник розмір застосованої банком процентної ставки не оспорювала.

Кредитна угода № E/V 3711/1 від 18 квітня 2008 року та додаткова угода № 1 до неї від 30 липня 2009 року не визнані недійсним та/або припиненими повністю чи частково.

Заперечуючи факт підписання кредитної угоди від 18 квітня 2008 року

та заяви на видачу готівки, представником відповідача ОСОБА_1 - адвокатом Брухом А. О. було подано клопотання про витребування доказів та призначення по справі судової почеркознавчої експертизи, в задоволені якого ухвалою апеляційного суду від 26 червня 2018 року було відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні зазначеного клопотання, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 44 ЦПК України щодо зобов`язання особи, яка бере участь у справі, добросовісно здійснювати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи.

Дослідження нових доказів апеляційним судом провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок.

Встановивши факт належного повідомлення судом першої інстанції учасників справи про день, час та місце її розгляду та відсутність поважних причин, які перешкоджали відповідачу ОСОБА_1 або її представнику звернутись до суду першої інстанції з клопотанням про витребування доказів та призначення експертизи, суд апеляційної інстанції правомірно відхилив зазначені клопотання не допустивши при цьому порушень процесуального закону.

Згідно висновку про застосування норм права викладеного у постанові

Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі

№ 200/11343/14-ц (провадження № 14-59цс18), якщо суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив у ній заочне рішення, відповідач був вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції.

Натомість, ОСОБА_1 була належним чином повідомлена судом першої інстанції про судові засідання призначені на 12 травня 2015 року та 02 червня 2015 року, однак у вказані засідання не з`явилась та своїм правом передбаченим частиною третьою статті 267 ЦК України подати заяву про застосування судом строку позовної давності до ухвалення рішення не скористалась.

Зважаючи на наведене, доводи касаційної скарги про наявність правових підстав для застосування апеляційним судом позовної давності Верховний Суд визнає необґрунтованими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами того, що в силу частини першої статті 559 ЦК України порука ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є припиненою відхилені касаційним судом, оскільки вказана обставина не впливає на обсяг відповідальності позичальника, ОСОБА_1 не надала документів на представництво в суді інтересів поручителів , які рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку не оскаржували.

Інші доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржені судові рішення постановлено без додержанням норм матеріального і процесуального права та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів у справі, що, відповідно до положень статті 400 ЦПК України, виходить за межі повноважень касаційного суду.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах Пономарьов проти України та Рябих проти Російської Федерації , у справі Нєлюбін проти Російської Федерації ) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Згідно зі статтею 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню в частині стягнення з ОСОБА_1 ,

ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 штрафів: в розмірі 8, 33 долари США та 15 241, 95 доларів США з ухваленням нового рішення в цій частині про відмову в задоволенні позовних вимог, в іншій частині судові рішення підлягають залишенню без змін.

Ухвалою суду касаційної інстанції від 01 липня 2019 року було зупинено виконання заочного рішення Жовківського районного суду Львівської

від 02 червня 2015 року та постанови Апеляційного суду Львівської області

від 18 вересня 2018 року до закінчення касаційного провадження.

Відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання (дії).

За таких обставин необхідно поновити виконання оскаржених судових рішень у нескасованій частині.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 410, 412, 416, 418, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області

від 02 червня 2015 року та постанову Апеляційного суду Львівської області

від 18 вересня 2018 рокув частині стягнення із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 штрафів: в розмірі 8, 33 доларів США та 15 241, 95 доларів США скасувати.

Відмовити в задоволенні позовних вимог акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про стягнення штрафів: в розмірі 8, 33 долари США та 15 241, 95 доларів США.

Загальний розмір стягнутої солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на підставі заочного рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2015 року заборгованості зменшити із 9 605 881, 52 грн до 9 148 220, 49 грн.

Загальний розмір стягнутої солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на підставі заочного рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2015 року заборгованості зменшити

із 9 605 881, 52 грн до 9 148 220, 49 грн.

Загальний розмір стягнутої солідарно із ОСОБА_1 та ОСОБА_4 на підставі заочного рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2015 року заборгованості зменшити із 9 605 881, 52 грн до 9 148 220, 49 грн.

В іншій частині заочне рішення Жовківського районного суду Львівської області від 02 червня 2015 року, в незміненій під час апеляційного перегляду частині, та постанову Апеляційного суду Львівської області від 18 вересня 2018 року залишити без змін.

Поновити виконання заочного рішення Жовківського районного суду Львівської від 02 червня 2015 року та постанови Апеляційного суду Львівської області

від 18 вересня 2018 року у нескасованій частині.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. Синельников О. М. Осіян Н. Ю. Сакара С. Ф. Хопта В. В. Шипович